. Євген Маланюк. Коротко про митця. Художнє осмислення героїчної і трагічної історії України, в поезії «Уривок з поеми». Її актуальність, символічність назви

Тема програми №13.                                         ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ

  Тема уроку.  Євген Маланюк. Коротко про митця. Художнє осмислення героїчної і трагічної історії України, в поезії «Уривок з поеми». Її актуальність, символічність назви.                           

Мета уроку:  - поглибити знання учнів про життя і творчість Є. Маланюка, розпочати ідейно-художній аналіз його  творчості, з’ясовуючи ідейно-тематичне спрямування, жанр, композицію та поєднання в поемі історичної правди, художнього вимислу;

                         -розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, увагу, спостережливість; уміння аналізувати текст твору, робити висновки; формувати кругозір, світогляд;

                         -виховувати почуття пошани, поваги до творчої діяльності  Є.Маланюка, інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку:  засвоєння нових знань.

Методи навчання ,прийоми:  бесіда

Форма організації навчальної діяльності учнів:  огляд знань

Основні терміни і поняття: «модернізм».

Міжпредметні зв’язки: історія, російська література.

Наочність: опорні конспекти, підручник  О.Авраменко «Українська література. 11клас»

Документація:  навчальна: календарно – тематичний план, програма

Епіграф:

«Нема на світі інших  Батьківщин
 Понад одну, що є наказ і чин…».
                                             Є. Маланюк «Голоси землі»

ХІД   УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ  МОМЕНТ

(Перевірка наявності учнів на уроці, встановлення дисципліни)

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Вчитель

 Однією з найвизначніших особистостей України ХХ століття був Євген Маланюк (1897-1968). Вітри історії занесли козацького правнука далеко від рідних країв, проте не вивітрили з його серця палкого почуття до рідної землі і пам’яті якого він роду.
    Україна з дитинства Євгена Маланюка починалася з  маленького провінційного містечка Новоархангельська на Кіровоградщині,  якому судилося протягом віків бути прикордонням княжої Русі і половецького степу, Гетьманщини і Дикого поля, Запорожжя і Речі Посполитої.
    Степов диктував людям свій уклад життя. Дід Євгена Маланюка – Василь, за його ж таки розповідями,  замолоду водив до Криму чумацькі валки і залишився у пам’яті Євгена «останнім чумаком архангородським». Він був чудовим оповідачем козацьких переказів і бувальщин.
    Батько поета, Филимон Васильович, був доволі колоритною особою. Він завдяки природному розумові та самоосвіті  став освіченим інтелігентом. Своїми зусиллями він зібрав достатньо велику бібліотеку, завдяки якій  малий Євген досить рано ознайомився з багатьма історичними працями, з Шевченковим «Кобзарем», творами І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського та інших українських письменників. Матері, як відмічав сам поет, він завдячував двом речам – «серцю і мистецтву».
    Євген вигідно вирізнявся серед однокласників своєю освіченістю. Незважаючи на матеріальну скруту, батьки віддають  Євгена до повітового Єлисаветградського земського реального училища.
    Місто Єлисаветград у ту пору було помітним культурним центром півдня Російської імперії та мало могутні театральні традиції. Тут сформувалася ціла плеяда видатних людей, які ввійшли в історію світової літератури, мистецтва, культури, науки. Згадаймо імена В. Винниченка, Я. Івашкевича, О. Осмьоркіна, О. Фойницького, А. Тарковського, Тобілевичів, І. Тамма.
Любов до літератури, поезії зокрема, що прищеплювалась Євгену ще матір’ю, з новою силою запалала в училищі. Євген багато читає, із задоволенням декламує, дописує до різних часописів, зокрема – повітової єлисаветградської газети «Голос Юга». Реальна школа заклала міцний фундамент у становленні Маланюка – поета. Сам Є. Маланюк згадував, що віршувати він почав ще гімназистом у 13 років.
    В 1914 році Маланюк закінчив Єлисаветградське реальне училище і подався до Петрограда, де навчався в Політехнічному інституті. Воєнна завірюха покликала його до київської військової школи, звідки він потрапив на фронт, брав активну участь у визвольних битвах 1917-1920 рр. Найбільше ж для гартування стійкого характеру та твердих національних переконань Є. Маланюка дала його служба в Українській Армії, безпосередня участь у боротьбі за незалежну Україну під проводом Симона Петлюри. Однак, після падіння УНР разом з іншими емігрував.
    Поетові випала нелегка доля  емігранта. Він змушений був залишити Вітчизну і більше ніколи не повертатися додому. Та рідну  Україну він постійно мав у своєму серці і вів з нею нескінченний поетичний діалог.
    Маланюк був високоосвіченою людиною, вільно володів кількома мовами, бездоганно знав світову історію, європейську культуру і літературу. Всі, хто зустрічався з Маланюком, згадували про нього як про чарівного співрозмовника, ерудита і незвичайну людину.
    «Велетень не лиш духом, а й тілом… Ерудит, енциклопедист. Я зрозумів його покликання в поезії: тисячолітня, багатотисячолітня Україна», – писав Л. Полтава.
    З відпущених долею 71 року, майже 50 років Є. Маланюк прожив на чужині, там і помер. Жив за кордоном, але був із нами. Далекий, проте свій.
    За життя Є. Маланюка було видано 10 поетичних збірок. Остання 11-а вийшла в 1972 році завдяки дружині і сину Богдану. Хронологічно збірки поезій Євгена Маланюка виходили вже з 20-х років ХХ століття. Місця їх видань були по всій Європі й Америці.
    Хоч би яку Маланюкову поезію ми взяли, у кожному її рядку незримо присутня Україна, рідний степовий край, звучить віра у відродження нації і держави.
    

Характерні риси поезії Є. Маланюка:

•                    духовний аристократизм, вольове напруження, інтелектуальна самозаглибленість ліричного героя, психологізм;
•                    виваженість слова, лаконізм вислову, поєднані з потужною емоційністю;
•                    оригінальність і водночас ясність, прозорість метафорики, символіки, афористичність вислову, відсутність туманних розпливчастих натяків, недомовок;
•                    переосмислення образів української й світової (насамперед античної) історії, культури, відтак – гармонійне поєднання національних і загальнолюдських цінностей;
•                    чітка організованість, дисципліна поетичної мови, зосередження на приголосних звуках, неповна, дисонанс на, вільна модернізована рима, повтори  звукосполучень – усе це міцно зцементовує слова в рядки й строфи, робить їх бриластими, суворими, «залізними».

Митець постійно шукав відповіді на питання: чому Україна зазнала поразки? І пов’язував історію України із сконцентрованою символікою в пласті історії . Для поета Україна – Еллада Степова, Київ – Степова Александрія; Є. Маланюку болить втрата державності, утрата тієї еллінської краси й сили, які були притаманні Україні княжої доби. Є. Маланюк був упевнений, що Україна зуміє вибороти собі незалежність, бо має це місце в історії.

Учень читає поезію Є.Маланюка

Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren

Уривок з поеми

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана —

Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя — муці.

Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.

Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.

Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!

Хай згинуло, хай загуло —
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі

Херсонські прерії — мов Січ,
А кобзарем — херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
— Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная — Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.

Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той —
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.

...Даремно, вороже, радій —
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських —
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

5.6 1924

Аналіз поезії «Уривок з поеми»

(паспорт)

Автор: Євген Маланюк.

Дата написання: 5 червня 1924 року.

Жанр: вірш

Рід літератури – лірика

Лірика – громадянська й філософська.

Епіграф: Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren (Переклад: Я син цієї породи … Е. Верхаерен).

Тема: Відчуття ліричного героя себе частинкою свого нескореного славетного народу.

Ідея: утвердити державсність України, єдність народу з історією

Основна думка: Поки кожен пам’ятатиме про славетне минуле, то не згине надія на краще майбутнє.

Напрям – модернізм

Віршовий розмір – чотиристопний ямб

Римування: перехресне. 

Провідний мотив твору “Уривок з поеми” – художнє осмислення героїчної і трагічної історії України

У вірші “Уривок з поеми” використано козацьку тематику, тому вважають, що твір є прикладом козацької лірики.

Конфлікт  поезії будується на поєднанні протилежностей “миру” і “війни”.

Учні визначали художні засоби поетичного твору:

Епітети: кремезного чумака, блідий праправнук, в гучних віках, державну волю, дні буденні, запорозька кров, міцних поплічників, отаманів курінних, п’яний сміх, скривавлене обличчя, залізна голова, катівської сокири, дикий вихор, упевнена рука, в батуринськім огні, свячений ніж, майбутні діти, жадний примус, жадне зло, херсонські прерії, херсонський вітер, козацький Буг, вербний пух, послів московських.

Метафори: я закохавсь в гучних віках; я волю полюбив державну; рокоче запорозька кров; (отамани) уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя – муці; (залізна голова) жбурляла в чернь слова; я там весен вербний пух і дух землі з дитинства нюхав; і з серця кров’ю крикнув Гонта.

Порівняння: (голова) жбурляла в чернь такі слова, що їй мороз ішов за шкіру; вони лишилися, як криця!; херсонські прерії — мов Січ, а кобзарем — херсонський вітер;

Звертання: Даремно, вороже, радій; народ мій — в гураган подій жбурне тобою ще, невірний!

Алюзія: І рідним був одразу клич: — Вставайте! Кайдани порвіте! (Т. Шевченко “Заповіт”).

Метонімія “…як не калічила Москва…”

В “Уривку з поеми” згадано таких історичних осіб: Іван Гонта, Бодан Хмельницький, Максима Залізняк, Іван Мазепа.

ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ.

Дати відповіді на питання.

• 1. Який епіграф має вірш Є. Маланюка? Поясніть його значення.
• 2. Яке завдання, на думку дослідника В. Панченка, ставив перед собою поет? Як це виявляється в пропонованому вірші?
• 3. Що становить провідний мотив твору? Чому це було особливо актуально в часи створення вірша?
• 4. Зачитайте самохарактеристику ліричного героя. Які риси підкреслено в цій характеристиці?
• 5. Простежте, яким чином автор відтворює у вірші плин української історії.
• 6. Прокоментуйте висновок поета щодо майбутнього України. На вашу думку, цей висновок є оптимістичним чи песимістичним? Чому ви так вважаєте?
• 7. Знайдіть у вірші епітети, метафори, уособлення. Наведіть приклади художніх засобів, які здаються вам найбільш яскравими.

Досліджуємо самостійно

• 8. Назви яких річок згадуються в «Уривку з поеми» Є. Маланюка? Користуючись мережею Інтернет та іншими довідковими джерелами, проведіть дослідження про значення цих річок в історії українського народу. Презентуйте результати дослідження. Зробіть висновок: яку роль виконують ці назви у вірші?
• 9. Назвіть історичних осіб, яких згадано в «Уривку з поеми». Що вам відомо про них з уроків історії України? Пригадайте інші відомі вам твори української літератури, у яких згадуються ці особи. Що, на вашу думку, вони символізують у творі Є. Маланюка «Уривок з поеми»?

ІV. Підбиття підсумків уроку.

Заключне слово вчителя.

Ідея утвердження державності України — центральна ідея поетичного Універсуму Євгена  Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької традиції — князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, в ній прагне відшукати підстави для творення сучасної держави. Однак образ України — внутрішньо роздвоєний, дуалістичний, він постає перед читачем у двох своїх іпостасях: Степова Еллада та Чорна Еллада. І саме ця антиномія є для Євгена Маланюка джерелом внутрішньої суті українського суспільства, втрати вольового, динамічного, державницького начала.

  У творенні свого образу України Євген Маланюк виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме Україна — це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу.

    Водночас Євген Маланюк — це і ніжний лірик, тонкий метафорист, що у своїй поезії поєднує сувору аскетичність вислову, здатність до сильних почувань з витонченою ритмомелодикою, проникненням в глибини людської психології. Він створив прекрасні зразки любовної лірики, в якій освічується в коханні, оспівує жінку або жалкує за втраченими почуттями.

Маланюк щиро захоплювався епохою Середньовіччя і критично ставився до прогресу. Сучасний український дослідник Ігор Загребельний зазначає: «Цілісної традиціоналістичної системи Маланюк не побудував. Не побудував він, зрештою, навіть загальної концепції занепаду Заходу. Проте, записані  у численних статтях, поезіях, есе та, що особливо цінно, нотатках, його міркування про минуле та сучасність безперечно можуть вважатися такими, що належать до традиції української консервативної думки. Не творячи системи, міркування Маланюка усе ж дають відповідь, приміром, на питання про ідейний зміст занепаду»

Завершуючи сьогоднішню нашу розмову про поезію Є. Маланюка, хочу відзначити, що він буває не тільки воїном у літературі, а й ніжним ліриком. Окрема прекрасна сторінка творчості Маланюка – його інтимна, любовна лірика. Таких віршів у поета порівняно небагато, він по-лицарськи стриманий, але надзвичайно щирий, безоглядний у почуттях. Ці твори надихало його нерозділене почуття до Н. Лівицької-Холодної , яке він проніс через усе життя.

               І завше сниться: липень, сад, кущі

               І стрічі під сусідським перелазом.

               Було, либонь, нам стільки років разом,

               Скільки давно я маю сам. Мерщій,

               Хай лиш батьки спочинуть по обіді,

               Сліпий, без тьху, біжу через город

               Почути контральтовий спів «добридень» 

                Побачить і вдихнути очі й рот.

              Шаліло серце. Зупинявся час.

              Пекла солодка спрага. Напівдіти,

              Тремтіли ми й не знали, що робити,

              І було страшно й солодко зараз

                                                            («Інтермеццо »)

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

 Знайдіть у мережі Інтернет і послухайте аудіозапис вірша Є. Маланюка «Уривок з поеми» у виконанні І. Мурашка. Розкажіть про свої враження. Чи відповідає така манера виконання вашим уявленням про цю поезію, емоціям, які вона викликала?