Дослідницька робота МАН "Генокод сучасної українки"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ДОНЕЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАН УКРАЇНИ

 

Відділення: літературознавства,

фольклористики та мистецтвознавства

        Секція: українська література

 

 

 

Генокод сучасної українки

(за творами класиків української літератури

 ХІХ століття)

 

Роботу виконала:

Левандовська Євгенія Володимирівна,

       учениця 10фм класу

ЗЗСО І-ІІ ступенів-ліцею «Гармонія»

          м. Мирнограда Донецької області

 

                                                               Науковий керівник:

                                                      Дашевська  Олена Миколаївна,

 учитель

ЗЗСО І-ІІступенів-ліцею «Гармонія»

          м. Мирнограда Донецької області

 

 

 

 

м.Слов’янськ 2021

 

Зміст

Вступ ………………………………………...........................................................3

Розділ І. Роль жінки в історії людства………………………….......................4

Розділ ІІ.  Дослідження художніх образів героїнь за творами

класиків української літератури ХІХ століття……………………………...5

1. Гідна Наталка та її матір Горпина. – героїні п’єси  І.П. Котляревського   «Наталка Полтавка» ……………………………………………………...5
2. Панорама жіночих образів у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім1я»………………………………………………………………………6
3.  Образ сентиментальної Марусі із однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка.……………………………………………………………...7
4. Образи знедолених дівчат з поем Т. Шевченка «Катерина» та «Наймичка»………………………………………………………………..8
5. Образ Лесі  та її матері Череванихи з роману П. Куліша «Чорна рада»………………………………………………………………………..9

Розділ ІІІ.  Узагальнений образ української дівчини та жінки – матері за творами класиків української літератури ХІХ століття…………........12

Розділ ІV. Відомі українські жінки у світовому державотворенні, мистецтві              та спорті.............................................................................................16

Розділ V.  Образ сучасної української жінки……………………………….19

1. Результати опитування……………………………………………….19
2. Порівняння отриманих результатів із узагальненим образом українки  ХІХ століття………………………………………………..23

Висновок…………………………………………………………………….......25

Список використаних джерел………………………………………………...27

 

ВСТУП.

        Сьогодні багато хто переконаний, що роль жінки обмежується в господарюванні та материнстві. Ці речі, дійсно, є важливими та визначними, але роль жінки полягає не лише в цьому. Нинішні жінки щодня спростовують стереотипи і наочним прикладом доводять те, що вони здатні на значно більше.

       Щоб зрозуміти, якою є сучасна українська  жінка, треба звернутися до минулого. Отже, об’єктом роботи стали твори українських письменників ХІХ століття, а предметом - зображення портретів та  рис характеру головних героїнь.

     Мета дослідження:  дослідити збереження генокоду  української жінки, який вона отримала  від своїх прабабусь.

Обрана мета обумовлює наступні завдання:

1. Довести, що українська жінка у всі віки відрізняється красою, розумом, талантами та  незалежним характером.
2. Створити узагальнену таблицю портретної характеристики, рис вдачі, уподобань та занять української жінки ХІХ ст. за творами українських класиків.
3. Провести опитування сучасних українських жінок щодо їх характеру, захоплень, ставлення до материнства тощо.
4.  Дослідити , як із покоління до покоління передається «генокод» українки.

Актуальність роботи полягає  у визначенні основних тенденцій, завдяки яким українську жінку  всі поважають та шанують.

 

 

 

 

 

   РОЗДІЛ І. Роль жінки в історії людства

  Жінка…Чарівне, ніжне та тендітне створіння. Про неї співають пісні, складають вірші. Її вивчають, але все одно вона завжди залишається загадкою.

Природа наділила жінку особливою силою. Ця сила незрима, тонка та лагідна, але водночас велика та стихійна. Жінка є уособленням усього прекрасного, що ми зараз маємо. Майже всі культурні надбання людства були створені через жінку та за участі жінки, бо вона надихає чоловіка на прекрасні, благородні та мужні вчинки, допомагаючи йому розкритися та розвиватися самому.

  В історії людства завжди були жінки, які начебто прийшли з майбутнього, випереджаючи свій час. Вони тримали мечі, не поступаючись чоловікам у спритності, захоплювали престоли й керували, перевершуючи всіх у кмітливості й волі до влади. В античному світі Платон бачив представниць прекрасної статі не тільки серед стражів-воїнів, а й серед правителів-філософів.

Залишились у пам’яті нащадків і Клеопатра – мудра правителька Єгипту; і княгиня Ольга, що твердою рукою керувала на Київській Русі; і Жанна Д’Арк - вправний військовий стратег, захисниця Орлеану; мати Тереза з Калькутти, яка допомагала хворим, сиротам і знедоленим; Індіра Ганді, яка змінила Індію, подарувавши її мешканцям впевненість у завтрашньому дні; залізна леді Маргарет Тетчер – «найсильніший чоловік у НАТО»

Щоб досконало вивчити питання генокоду сучасної української жінки, доцільно повернутися на декілька століть назад і за творами корифеїв української літератури простежити риси зовнішності, формування характеру і світогляду, налагодження побуту та підбір гардеробу українки.

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.   Дослідження художніх образів героїнь за творами

класиків української літератури ХІХ століття

Є давні скарби, які мертво лежать на землі, і є живі, які йдуть по землі від одного покоління до іншого. Такий скарб – генокод сучасної української жінки, який передався їй від жінки давноминулих часів – княгині Ольги – мужньої, рішучої та мудрої, немов великодержавний муж, вірної Ярославни, Марусі Чурай, яку висока любов піднесла над принадою життєвої влаштованості над людським поговором, власне робить її поетом, героїні драми І.П.Котляревського «Наталка Полтавка». Наталки, яка постає перед нами з характеристики виборного : «Золото – не дівка! Окрім того, що красива,розумна,моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе,яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить.» Вона красива, розумна, працьовита, скромна, чесна, вірна в коханні, любить свою матір, поважає старших. Усі матері в селі ставлять Наталку за приклад своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою за всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». Дівчина робить всю хатню роботу, вміє шити, пряти, вправно господарює. Для Наталки честь – це єдиний скарб. Проте дівчина не може йти проти волі матері, яка просить дочку, щоб та вийшла заміж за возного, бо хоче, щоб хоч на старості пожити добре. І Наталка жертвує заради матері, подає возному рушники. Та в цей час заходить Петро – коханий Наталки,- який 4 роки бав на заробітках і ось повернувся. Він побачив,що Наталка засватана,віддає їй гроші,які заробив. Та Наталка рішуче заявляє, що вона, якщо не буде з Петром, то ні з ким не буде. Дівчина бореться до кінця за своє щастя: «возний мусить відступитися».

Отже, Наталка – образ української дівчини, у якому втілено ідеальні риси народної моралі. Автор не подає портретної характеристики Наталки, акцентуючи увагу саме на її внутрішніх якостях, але ми уявляємо її одяг, бо саме так вона виступає перед нами на сцені театру. Білосніжна сорочка з вишитими розкішними полтавськими мальвами на ній, зверху на ній - корсет, спідниця однотонна, на ній – фартух з мережкою та високі ботики на ногах.

Мова Наталки вражає чудовими зразками народнопісенної мови – епітети (дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива), гіпербола (віють вітри,віють буйні,аж дерева гнуться), прислів’я «знайся кінь з конем,а віл з волом», пісні («Віють вітри…», «Ой я дівчина полтавка», «Видно шляхи полтавські»).

Складна за своїм характером Терпелиха – мати Наталки. Вона терпляче долає всі життєві негаразди, зносить лихо, біду. Це добросердечна й співчутлива жінка, окрім дочки, вона виховала ще й Петра, в якого померли батьки, любила його. Терпелиха розуміє, що не може сама виборсатися з нестатків,їй краще вмерти, ніж жити в бідності, тому й умовляє доньку вийти заміж за багатого,старого нелюба. Дбаючи про доччине щастя, буває несправедливою, навіть жорстокою. Вона не розуміє, що приневолюючи Наталку вийти заміж за возного, по суті штовхає її  в ту ж безвихідь, через яку сама не зазнала щастя. «Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати,- каже вона Наталці - ...Я тобі не ворог». Та з рештою Терпелиха знаходить сили перемогти своє бажання пожити в багатстві, хоч на старість і благословляє Наталку і Петра на шлюб.

Якщо Горпина Терпелиха започаткувала генокод постатей матерів – селянок в українській літературі, то Маруся Кайдашиха із повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» продовжила цей збірний образ. «Вона не молода…Маруся була стара». З портретної характеристики ми бачимо, що Маруся – образ вольової, агресивної жінки. Змолоду вона служила наймичкою в панів – і це  відбилося на її характері. Маруся – працьовита, охайна, «любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Усе на їй було чистеньке, неначе нове.» Уміла вести господарство, до нестями любила внуків, особливо первістка Мотрі і Карпа. «Стара Кайдашиха дуже любила свого онука, колихала його, цілувала, пестила. Мотря не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, коли годувала її молоком.» Про своїх синів вона говорить, що вони, «неначе два соколи». Жінка надіється, що у старості сини будуть її  шанувати, бо вони слухняні, покірні. Та разом з позитивними рисами Кайдашиха наділена й негативними. Вона була відомою на всі села куховаркою, готувала в панів і попів. Саме це завищило їй самооцінку, а звідси - і неприродна ї поведінка.  

    Жінка споконвіків була берегинею сім’ї, роду, а Кайдашиха навпаки хотіла верховодити невістками, принижувала їх, сварилася. У ній вирувала пихатість, злість, агресія. У своїй хаті Кайдашиха вважала себе панною, тому й примушувала невісток працювати,а сама лежала на печі.  «- Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась. - Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски. - Ох-ох-ох! - застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. - Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.»

Молоді жінки протестували кожна по-своєму : Мотря свариться, а Мелашка тікає до Києва. Отже, Кайдашиха весь негатив ввібрала з панського середовища.

Першою проти злої свекрухи виступила Мотря – жінка старшого сина Кайдашів – Карпа, бо була «куслива, як муха в Спасівку» і не стала терпіти знущань. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю». Гарна, працьовита, енергійна і крута вдачею в один момент пообіцяла свекрусі : «Будеш ті в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе». Злість Мотрі накопичується щодня і все частіше вибухає нищівними прокльонами, а потім сварками, що переростають у бійки. Вона все більше заохочує до бійок свого чоловіка і радить йому, як краще прив’язати матір серед вигону, «мов скажену собаку».

Як бачимо, у цій війні невістка не поступається свекрусі, Мотря не боїться Кайдашиху. Мотря зростала в заможній сім’ї, тому її поведінка незалежна, горда, самостійна, тому вона й показує свій характер у роботі – в неї горить усе в руках – і в сварках. Сім’я Карпа відділилася від батьків, але сварки не припиняються. Сваряться через порося Лавріна,яке вискочило на город Мотрі,через грушу. Недарма Лаврін говорить священику, що Мотрю треба посадити в клітку та показувати за гроші, як «звірюку на ярмарках». Кращі риси свого характеру невістка витрачає на нікому не потрібні родинні сварки.

Мелашка – друга невістка Кайдашів – повна протилежність Мотрі. «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк». Її образ оповитий лагідністю, любов’ю. Вона всім серцем покохала Лавріна – ніжно, тепло і щиро. Саме любов тримає Мелашку у свекрушиній хаті, хоч їй дуже важко було звикати до порядків у сім’ї Кайдашів, до свекрухи, яка з першого дня обсипала невістку «неласкавими словами». Погано було й через те, що крім свекрухи, її ображала ще й Мотря. Тільки своєму чоловікові вона могла відкрити душу. Рятуючись від хатніх сварок, Мелашка пішла на прощу до Києва й вирішила там залишитись, щоб позбутися домашнього пекла. Та свекруха вмовила її повернутись, і дівчина змушена була пристосуватися до старого способу життя: колись добра, лагідна Мелашка стає схожою на Кайдашиху і Мотрю. Вона свариться не гірше за старшу невістку, а скоро разом з Кайдашихою трощить рогачем Мотрин посуд. При сварках мова жінок багата, колоритна, повна. Мотря «стара собака», «злодійка», «як вовчиця».

Ідеалом української дівчини можна вважати не тільки  Наталку Полтавку, а й Марусю із однойменної повісті Квітки - Основ’яненка. Вона теж красива і морально доброчесна. Яскравим є портрет героїні: "Ви­сока, прямесенька,  як стрілочка, чорнявенька,  очиці,  як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…". Одяг Марусі колоритний, але стриманий:  «Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було». «Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата (пофарбована в червоне), ще материнська – придана, тепер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так так рукою і обхватиш, – ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і лямівка з-під плахти теж вимережована й з китичками; панчішки сині, суконці, і червоні черевички». Вона скромна, з усіма привітна, ввічлива, спокійна, а понад усе – працьовита, « до всякого діла невсипуща», варить, пече. Батьки у неї заможні, але Маруся привчена і в полі працювати, поратися біля корови, прибирати в хаті. Усе життя дівчини проходить у праці. Маруся дуже вразлива: будь-що – уже сльози, вона вся переповнена почуттям, викликаним першим коханням. Ось Василь приходить до Марусі зі сватами. Батько відмовляє. Любить Маруся любить Василя щиро, глибоко, назавжди, але вона поважає своїх батьків, шанує їх думку. Дівчина аж занадто покірна. Це основна риса дівчат-селянок, вихованих за старосвітськими звичаями.

Нести генетичний код української жінки також має Леся із роману                  П. Куліша « Чорна рада». « Усе в неї, як у віночку : хліб випечений, я к сонце; сама сидить, як квіточка». Навіть скупий портрет дівчини говорить про її вроду, вона чепурна, гарна господиня. Її образ оповитий серпанком ніжності, любові.  Дівчина щиро кохає Петра Шрама: « Леся не спускала з Перта очей, а в тих очах сіяла і ласка, й жаль, і щось  ще таке, що не вимовиш ніякими словами». Дівчина не раз потрапляє  в складні романтичні пригоди: її сватає Яким Сомко – гетьман, викрадає козак Кирило Тур, рятує Петро, а вона доглядає пораненого хлопця. Після всіх негараздів, Петро і Леся одружуються і щасливо живуть на хуторі разом з батьком і матір’ю дівчини – Череванихою. Найбільше нам запам’яталася ця жінка тим, що вона вміє смачно готувати, особливо вареники. Недаремно батько й син Шраменки заїжджають до Череванів, аби поїсти цю страву. Череваниха охайна, господарство в них у порядку, у хаті чисто, прибрано. Жінка вміє тримати слово. Леся заручена із Сомком, і коли до дочки сватається Петро, вона надає перевагу гетьману. Мати завжди хоче щастя для своїх дітей, тому дізнавшись, що Леся кохає Петра, благословляє їх на шлюб.

Отже, образ Череванихи продовжує нести кращі риси української жінки, які започаткували її попередниці.

 Так як «Чорна рада» - історичний роман, тому в ньому використовується багато історизмів ( жупан, кунтуш ), порівняння ( « Леся почервоніла, да аж нахилилася, як повна квітка в траві» ), фразеологізми (« не нашого поля ягода»).

Шевчекові героїні – красиві, закохані та зламані суспільством. Самопожертва, відданість Катерини не врятували її від жорстокого світу. У поемі багато ліричних відступів, як пересторога всім дівчатам і найперше Катерині (« Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»), щире вболівання за долю героїні (« Катерина, серце моє ! Лишенько з тобою!»). Пейзажні описи підкреслюють психологічний стан героїні. Катерина покидає село надвечір, коли заходить сонце і стає темно, що посилює відчуття безпросвітного майбутнього нещасної жінки.

Ганна із поеми «Наймичка» де в чому повторює долю Катерини. Героїня «Наймичка» - «чорнобрива, молода, білолиця молодиця». Роботяща добра господиня , бо :

І у хаті, і на дворі, І коло скотини, А коло дитини. Так і пада, ніби мати;

Ганна народжує теж позашлюбного сина, але знаходить у собі силу волі, щоб жити заради дитини. Любов до дитини, самопожертва – ось рушії поведінки жінки – матері. Сина вона підкидає біля перелазу, якого знаходять господарі Настя і Трохим, а сама наймається до них, аби бути поруч із сином, доглядати, ростити його. І вже перед самою смертю Ганни зізнається, що вона його мати. Українські дівчата готові на самопожертву та здатні спокутувати свої гріхи ціною власного життя.

Як бачимо, образ жінки наскрізно проходить  через  українську літературу, яка є вагомою складовою історії та культури нашого народу. Проте, українська жінка уособлює в собі не лише ніжність, красу та хазяйновитість, але й мужність та відвагу. Згадуючи історію, можна простежити, що жінки ніколи не поступалися чоловікам, як на побутовому, так              і              на              політичному,              суспільному              рівні.
            Нашим українським жінками вдавалось поєднувати в собі, здавалося б непоєднувані риси. Жіночна українка, яка була ще й неймовірною красунею, мала чоловічу стійкість та відвагу.

Окрім цього, наша українська жінка завжди зналась як рукодільниця та майстриня на всі руки. Чого лише варті національні українські вбрання. Український народний одяг існує як окреме самобутнє явище, яке вдосконалюється та наповнюється. У національному вбранні відображене багатство культури,  воно є важливим джерелом вивчення етнічної історії населення.

 Від часів, коли, наприклад, традиційне українське вбрання було повсякденним одягом, пройшло багато років, проте, навіть зараз, воно залишається трендовим. Українська вишиванка стала творчим полем для знаменитих дизайнерів. Сьогодні вона поєднується із найрізноманітнішими стилями, а унікальність кожного візерунка робить її неповторною.

Нашим пра-прабабусям та їхнім дітям вдалося передати із тих часів культуру зі всіма її особливостями, завдяки тому, що вони її поважали та берегли. Писанкарство, гончарство, ткацтво, плетіння, розпис тканин – це все збереглося до до сих пір.                                              

 РОЗДІЛ ІІІ.  Узагальнений образ української дівчини та жінки – матері за творами класиків української літератури ХІХ століття

Зовнішність української жінки

Героїня	Очі	Брови	Ніс	Губи	Обличчя	Волосся	Одяг	Мова
Наталка Полтавка								Народно пісенна
Горпина Терпелиха								Народна
Маруся Дрот	Як тернові ягідки.	Як на шну рочку			Личком червоненька.	Ретельно заплетені коси.		Пестлива ласка,поетизовані звертання,емоційні вигуки,прислів’я, порівнян ня.
Мотря Довбуш-Кайдашенко	З темними блиску чими,як терен,облитий дощем, очима.	Чорні тонкі брови		Тонкі червоні губи.	Загоріле рум’яне лице.	Чорні коси.
Мелашка Кайдашенко	Очі карі.	Тонкі чорні бро-ви, густі-прегусті.	З тонким носиком.	Повні і червоні,як кали на.	Червоні щоки.	Чорноволоса голова з макова вінком.
Маруся Кайдашиха	Сірі очі.			Тонкі губи.	Довгасте і бліде лице.		Все на їй було чистеньке,неначе нове.                «в рясній білій,як сніг,сороч ці, в здоровій хустці на голові».
Катерина	Карі очі.	Чорні брови			Біле личко.		У латаній свитиночці

 

Ставлення української жінки до:

Героїня	кохання	батьків	дітей	рукоділля	Господар ства
Наталка Полтавка	Рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання,боротися за нього.	Поважає матір свою,шанує всіх старших за себе.	-	Рукодільниця.	Трудяща,що й себе, й матір на світі держить.
Горпина Терпелиха	-	-	Хоче , своїй дочці щастя ,тому просить її вийти за багатія та забезпечити їй спокійну старість. Вона любляча мати.		Працьовита.
Маруся Дрот	Дуже чутлива дівчина,будь-що й сльози,вся в світі переживань,викликаних її першим коханням. Покохала Василя з першого погляду,але глибоко,назавжди.	Вона поважає і любить батьків,шаман їхню думку.	-	«і на батька ,і на матір,і на себе пряде,шиє…»	Працелюбна : варить,пече,миє,усе одна робить.
Мотря Довбуш-Кайдашенко	Мотря і Карпо кохають одне одного,але щастя для них за все полягає у накопиченні багатства.	Не поважала і не шанувала батьків.	Виховують у ненависті до бабусі і дідуся,дядька Лавріна й тітки Мелашки. Мотря забороняє своїм дітям спілкуватися з бабою.		Енергійна,працьовита. «Діло ніби горить в Мотриних руках».
Мелашка Кайдашенко	Щиро кохає Лавріна, підтримують один одного.	Її любов до рідної матері,чоловіка,намагання догодити свекрусі приємно вражають.	Люблять своїх дітей	-	Працьовита
Маруся Кайдашиха		-	Любляча мати і бабуся.		Смачно готувала і змолоду служила у панів покоївкою. Працьовита жінка,дбайлива господиня.
Катерина	Кохає москаля, вірить, що вони одружаться і не втрачає надії.	Любить батьків,які її виганяють з хати ,через позашлюбну дитину	Захищає своє дитя від жорстокого і ворожого світу.
Ганна			Присвячує своє життя улюбленому сину Марку. Любляча мати.		Працьовита і щедра.
Леся Черевань	Сильно кохає Петра.		-		Працьовита: «У хаті в неї,як у віночку, хліб випечений,як сонце,сама сидить,як квіточка.»
Череваниха			Кохає свою дочку, усьому її навчає. Завжди хоче щастя для своєї дитини,тому благословляє Лесю і Петра.		«справлялась і за себе і за чоловіка» Дуже смачно готує,особи во вареники.

 

РОЗДІЛ ІV. Відомі українські жінки у світовому державотворенні, мистецтві та спорті

Сучасні жінки зовсім не схожі на своїх ровесниць з минулого. Вони здобули чимало прав і свобод: виходити заміж за коханого, обирати професію, керувати бізнесом або займатися домашнім господарством. Але ще далеко не всі шляхи відкриті перед жінками, і далеко не всі свої таланти вони можуть втілити в життя.

Якою ж має бути сучасна жінка? На мій погляд, насамперед природною: виглядати як жінка, а не як лялька у вітрині магазину. Бути розумною, сильною, незалежною. Яскравою особистістю, яка випромінює впевненість у собі, у своїх діях, активною, живою, яка не боїться брати на себе відповідальність - за власну родину, за країну, її процвітання та добробут людей. Така людина не пройде повз чужу біду, а надавши допомогу, підтримавши у важкий момент, не буде чекати нагороди. У неї стане сил аби обігріти сиріт, дати притулок. Сучасна жінка знаходить задоволення не в матеріальних речах, а в сім'ї, дружбі, коханні. Щира, добра, співчутлива, вона вміє радіти кожній миттєвості життя - на роботі, під час відпочинку, у побуті. Вона виховує дітей, які навчаються бачити і слухати, розуміти і прощати, співчувати і допомагати. Вона - втілення краси, джерелом якої є уважне ставлення до власного здоров'я, заняття спортом, вживання корисних продуктів і повна відсутність шкідливих звичок.

Якщо добре подивитися навколо себе, уже сьогодні можна побачити ці справжні риси жінки  у мами, бабусі, вчительки та відомих українок.

Тіна Кароль(Тетяна Григорівна Ліберман) – українська співачка та акторка, народна артистка України, солістка Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. 24 серпня 2019 року Кароль взяла участь у Хорі гідності на День Незалежності України. Співачка виконала фрагмент Гімну України на даху Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Цікаві факти : виступ Тіни Кароль на «Х-факторі» подивилося більш ніж 13 млн. людей. Кароль установила рекорд і дала сім сольних концертів поспіль на сцені палацу «Україна» в 2017 році.

Сусана Алімівна Джамаладінова (більш відома яка Джамала) – українська співачка кримськотатарського походження, народна артистка України, переможниця 8-го міжнародного конкурсу «Нова хвиля» та 61-го конкурсу «Євробачення». Пісня Джамали «1944» увійшла в історію . З початком війни на сході України бере участь у заходах, присвячених соборності та цілісності держави.

Катерина Олександрівна Осадча – українська журналістка, ведуча програм «Світське життя», «Голос країни» та «Голос діти». Із 13 до            18 років працювала в модельному бізнесі в Західній Європі, після 18 років повернулась до України. У 2006 році стала лауреатом Всеукраїнської премії «Жінка 3 тисячоліття» в номінації «Перспектива». У квітні 2018 року Катерина стала переможцем головної телевізійної премії країни «Телетріумф» у номінації «Інтерв’ю».

Катерина Ігорівна Кухар  - українська артистка балету, прима – балерина Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Шевченка, заслужена артистка України. У 2016 році Катерину Кухар було нагороджено Орденом княгині Ольги 3 ступеня. Катерина Кухар почала займатися балетом з 5 років.

Юлія Володимирівна Тимошенко – українська державна та політична діячка,підприємниця. Народний депутат України з 1997 року. Перша жінка – прем’єр-міністр України. Кандидат економічних наук . За визначні заслуги перед Українською Православною Церквою нагороджена орденом святої великомучениці Варвари.

Ірина Андріївна Цілик – українська кінорежисерка, письменниця, авторка поетичних і прозових творів. Членкиня Українського ПЕН. Лауреатка американського кінофестивалю «Санденс» за найкращу режисерську роботу у категорії світового документального кіно за стрічку «Земля блакитна, ніби апельсин».

Ольга Геннадіївна  Харлан – українська фехтувальниця, олімпійська чемпіонка 2008 року у командній першості, бронзова призерка Олімпіади 2012 року, шестиразова чемпіонка світу, восьмиразова чемпіонка Європи, заслужений майстер спорту з фехтування, депутат Миколаївської міської ради.  Харлан Ольга представниця клубів «Спартак» та «Динамо», а також службовець СБУ. 26 березня 2016 року ім’я Ольги Харлан було вписано до міжнародного Залу слави FIE.

Важливо кожній із нас сьогодні й у собі зрощувати зернятка впевненості, незалежності, сили і любові – до себе, оточення й до своєї Вітчизни, щоб стати справжньою жінкою ХХІ століття.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    РОЗДІЛ V.  Образ сучасної української жінки

1. Результати опитування.

        Протягом місяця було опитано 70 жінок різних вікових категорій.

Питання стосувалися як зовнішності, так і характеру, рукоділля та куховарства, хазяйновитості, ставлення респондентки до близьких людей  та оточуючого світу.

        До уваги бралися відповіді жінок, які народилися в Україні або довгий час тут прожили.

       Результати опитування надаються в діаграмах.

 

2. Порівняння отриманих результатів із узагальненим образом українки  ХІХ століття

        Щоб краще зрозуміти чи зберігся український генотип у сучасній жінці, ми вирішили провести опитування, у якому взяли участь 70 жінок. Середній вік яких склав – 35 років. 62 жінки – чистокровні українки і лише 8 жінок – іноземки. Найменший термін проживання в Україні складає –           15 років, серед опитуваних людей були й такі, які прожили в Україні все життя.

       Як ми знаємо на початку 20ст. – більшість жінок народилися і проживали своє дитинство у селі, чого не скажеш про сьогодення наших жінок. Проживаючи в містах, люди мають присадибні ділянки, дачні будиночки та ведуть господарство: вирощують овочі, фрукти та квіти, тому 52% опитуваних уміють це робити. Але утримувати на цих ділянках свійських тварин та птахів мають бажання тільки - 8% з опитаних. На початку 20ст. люди мали маленькі хатки, жили великими родинами, і кожна жінка мріяла мати своє житло, де буде проживати окремо зі своєю сім’єю, а маючи свій куточок, більшість жінок – 46% люблять прибирати свою оселю.

       Здавна українки були привітними до гостей, готували смачні страви та щедро пригощали ними. Національна українська страва – борщ. Його вміють готувати майже всі жінки, серед опитуваних лише 6%, які складають молоді дівчата, не вміють готувати борщ.

      Більшість з опитуваних жінок займаються рукоділлям, в основному – це в’язання, а також шиттям, вишивкою. Прабабусі, бабусі вишивали всій родині сорочки, сукні, хустки – це був такий національний одяг. На сьогодні ця традиція відроджується, тому 40% жінок мають вироби з вишивкою, але , на жаль, не вишитих власноруч.

      Основна частина опитуваних люблять проводити вихідні дні та відпуски на природі: у лісі, біля річки, на озері.

      Спілкуючись, сучасні українки використовують прислів’я, приказки і фразеологізми, відсоток опитуваних складає 52%.

        Здавна українки мали чорне, довге волосся, але на сьогодні чорне волосся мають лише 6% опитуваних жінок. У переважної більшості волосся русяве й довге, але, як генотип, збереглися карі очі, оспівувані  піснях, віршах і прозі.

        Що стосується одягу жінок, то перевага кардинально змінилася на використання  брюк та сорочок замість спідниць та суконь.

        Українському роду – нема переводу, це означає, що українці шанують та оберігають свій рід, свою сім’ю, поважають батьків – ця традиція збереглась й до сьогодні. Але вийти заміж за нелюба, коли наполягають батьки, не згодні 62% з опитаних. Змінилися відносини в родинах, а саме: між свекрухою і невісткою. Більшість опитаних вважають свекруху доброю жінкою.

         Віра у справжнє кохання українок не змінилася, усі вірять у неї. Більшість жінок вважають, що найголовніше – це діти, а потім уже щасливий шлюб, домашній затишок і кар’єра.    

ВИСНОВОК.

         Отже, генокод сучасної українки відрізняється від колишнього. Щоб зрозуміти наскільки, ми звернулися до минулого. Об’єктом роботи стали твори українських письменників ХІХ ст.., а предметом – портрети та риси характеру головних героїнь. Також ми довели, що українська жінка завжди вирізняється красою, розумом, талантом та незалежним характером. Дослідили збереження генокоду української жінки, який вона отримала від своїх прабабусь. Актуальність нашої роботи полягала  у визначенні основних тенденцій, завдяки яким українську жінку всі поважають та шанують.

          Ми з’ясували, що жінки 18-19ст. не лише працювали на присадибній ділянці, а й вели домашнє господарство: шили, ткали, вишивали, готували їжу для всієї сім’ї, один раз на тиждень пекли хліб, виховували дітей. Така велика кількість роботи розвинула в українській жінці звичку до праці, непосидючість. Також українки завжди були рішучими  та сміливими, особливо коли доводилося відстоювати  кохання або захищати свою дитину. Вони щиро поважали й любили своїх батьків, шанували їхню думку, якою б гіркою вона не була.

         Сучасні жінки зовсім не схожі на своїх ровесниць з минулого. Вони отримали те, чого не мали жінки минулого: свободу, професію, вільне кохання, бізнес, косметику, хірургічне втручання. Наприклад, сучасні українки,які мають успіхи в кар’єрі – це Тіна Кароль, Сусана Алімівна Джамаладінова, Юлія Володимирівна Тимошенко, Ірина Андріївна Цілик, Ольга Геннадіївна Харлан, Катерина Ігорівна Кухар, Катерина Олександрівна Осадча та інші.

           Ми опитали сучасних українських жінок про зовнішність, характер, рукоділля та куховарство, а також про ставлення до близьких людей  та оточуючого світу. І можемо зробити висновок, що зовнішність і стиль жінки з віками змінилися, а саме: брюки та сорочка замінили сукню та спідницю, тому що це комфортно і практично. Раніше українки мали чорне довге волосся, але на сьогодні переважає русяве, довге волосся. Більшість з опитуваних перейняли від своїх мам та бабусь навички рукоділля: в’язання, шиття, вишивку, а також вміння смачно готувати українські національні страви. Ще з тих часів жінки полюбляли  доглядати за своїм господарством, на даний момент більшість жінок мають свої присадибні ділянки, дачні будиночки для цього, але більшість з них не утримують на цих ділянках свійських тварин і птахів.

          З минулого й до сьогодення жінки вважають, що найголовніше – це діти, а потім щасливий шлюб і домашній затишок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст.  Київ: Вища школа, 1981. 214 с.
2. Кравченко О.О. Пантелеймон Куліш. Життя, віддане просвітництву : монографія.  Умань : Софія, 2009, 123 с.
3. Мартинова М. П'єса Івана Котляревського "Наталка Полтавка" – своєрідне дзеркало моральних чеснот найвищого рівня.  Українська мова і література в школах України.  2015. ( № 9). С. 41–44.
4. Оксенюк В. Жіночий образ в житті і творчості Т.Г. Шевченка:  Матеріали XLII наукової конференції Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Луцьк: Видавництво ВДУ, 1996.  Ч. 2.  С. 149–151.
5. Замітка про сучасну жінку URL http://liga-police.com.ua/press/show/suchasna-ukra-nska-j-nka
6. Стаття «Українська жінка як сильна мати та майстриня на всі руки»  URL https://folkmoda.net/articles/ukrainska-zhinka
7. Сайт «Укрліб» URL http://ukrlib.com.ua