Вибрані твори Лесі Українки

Леся Українка. Вибрані твори. До 150-річчя з дня народження

«Ой вишеньки-черешеньки…»«Ой вишеньки-черешеньки,Червонії, спілі,Чого ж бо ви так високо. Виросли на гіллі!»«Ой того ми так високо. Виросли на гіллі, –Якби зросли низесенько,Чи то ж би доспіли?»

«Конвалія»Росла в гаю конвалія. Під дубом високим,Захищалась від негоди. Під віттям широким. Та недовго навтішалась. Конвалія біла, –І їй рука чоловіча. Віку вкоротила.

«Contra Spem Spero”Гетьте, думи, ви хмари осінні!То ж тепера весна золота!Чи то так у жалю, в голосінніПроминуть молодії літа?Ні, я хочу крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Жити хочу! Геть, думи сумні!

“Як дитиною бувало”Як дитиною, бувало,Упаду собі на лихо,То хоч в серце біль доходив,Я собі вставала тихо.«Що, болить?» – мене питали,Але я не признавалась –Я була малою горда, –Щоб не плакать, я сміялась.

«Романс»Не дивися на місяць весною, –Ясний місяць наглядач цікавий,Ясний місяць підслухач лукавий,Бачив він тебе часто зі мноюІ слова твої слухав колись. Ти се радий забуть? Не дивись,Не дивися на місяць весною. Не дивись на березу плакучу, –На березі журливеє віття. Нагадає тобі лихоліття,Нагада тобі тугу пекучу,Що збратала обох нас колись. Ти се радий забуть? Не дивись,Не дивись на березу плакучу.

“Мамо, іде вже зима”"Мамо, іде вже зима,Снігом травицю вкриває,В гаю пташок вже нема... Мамо, чи кожна пташина. В вирій на зиму літає?" —В неньки спитала дитина.«Ні, не кожна,— одказує мати,—Онде, бачиш, пташина сивенька. Скаче швидко отам біля хати,—Ще зосталась пташина маленька«Чом же вона не втіка?Нащо морозу чека?»«Не боїться морозу вона,Не покине країни рідної,Не боїться зими навісної. Жде, що знову прилине весна».

«Давня весна»Була весна весела, щедра, мила,Промінням грала, сипала квітки,Вона летіла хутко, мов стокрила,За нею вслід співучії пташки!Все ожило, усе загомоніло –Зелений шум, веселая луна!Співало все, сміялось і бриніло,А я лежала хвора й самотна.

«Хотіла б я піснею стати…»Хотіла б я піснею стати. У сюю хвилину ясну,Щоб вільно по світі літати,Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зоріПолинути співом дзвінким,Упасти на хвилі прозорі,Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мріїІ щастя моє таємне,Ясніші, ніж зорі яснії,Гучніші, ніж море гучне.

«Мріє, не зрадь»Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей. А тепера я в тебе остатню надію вложила. О, не згасни ти, світло безсонних очей!Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чарив серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть. Я вже давно інших мрій відреклася для тебе. Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя. Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,і тепер вже немає мені вороття.

«Надія»Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну,Поглянути ще раз на рідну країну,Поглянути ще раз на синій Дніпро, –Там жити чи вмерти, мені все одно;Поглянути ще раз на степ, могилки,Востаннє згадати палкії гадки…Ні долі, ні волі у мене нема,Зосталася тільки надія одна.