7 червня о 18:00Вебінар: Як підготуватися та успішно пройти інституційний аудит закладу освіти

Відкрита виховна година для 7 класу на тему "Від великої Батьківщини до маленької"

Про матеріал
Відкрита виховна година для 7 класу на тему "Від великої Батьківщини до маленької"
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

   

 

Відкрита виховна               година на тему

     «Від великої Батьківщини до     маленької»

 

 

 

 

       Скрипчин

        2014 рік

 

Мета:поглибити знання учнів про Україну; прищеплювати любов до рідного краю; розширювати знання про традиції, звичаї, культурні та історичні надбання українського народу; сприяти формуванню національної свідомості школярів; розвивати мовлення учнів; виховувати духовне багатство особистості, патріотичні почуття приналежності до українського народу, української пісні

 

Форма проведення: усний журнал            

                                        

        Хід виховної години

   

        Тополя

  Висока тополя стоїть край дороги.

Самотня, відверта, струнка…

Спитала в тополі: « Яка моя доля?...

Освітлена сонцем?.. Полита сльозами?...

Яка?..

Тополя мовчала. А вітер осінній,

Засліплений променем, дав

У відповідь раду:

«Питати в тополі, яка твоя доля

                           Немає ні сенсу, ні волі….

Сама робиш долю,

Якщо добротою – зігрієш,

Від болю когось урятуєш,

Сльозами – утішиш,

А посмішкою –

Воскресиш….

І руки твої хай посадять тополю,

Щоб дихала наша земля

Спокійно і втішно, як дихає мирно

На грудях твоїх немовля».

… Я слухала шепіт осіннього вітру.

Тополя стояла, як я –

Спокійна, відверта, струнка і привітна,

Що знала і чула життя

 

Доброго дня шановні гості, учні. Сьогодні ми проводимо відкриту виховну годину на тему «Від великої Батьківщини до маленької». Я довго думала над тим, який епіграф підібрати до даної виховної години. І ось ті поетичні рядки, які ви щойно прослухали і стануть лейтмотивом до нашої години спілкування.

Адже кожна людина творить свою долю сама. Вона виліплює свою долю своїми руками, а також долю своєї родини і долю своєї Батьківщини. Саме від нас залежить, в якій сім’ї і в якій країні ми живемо і будемо будувати майбутнє.

        Наша Батьківщина – це Україна. Не окраїна, не Малоросія, як в усі часи намагалися до нас донести, а саме  Україна, така  маленька і водночас така  велика.

Ця земля зростила і дала світові таких відомих діячів, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Грушевський та багатьох – багатьох не менш славетних наших співвітчизників. Усі вони прагнули утвердити український народ як націю. Долі цих людей були нелегкими. А звідси запитання: «Як повинен прожити своє життя справжній патріот, справжня людина?». Хочу навести вам приклад із життя відомого ученого, філософа, просвітителя Григорія  Сковороди. Він жив і працював за доби бездержавності. Відвідуючи Україну, російська імператриця Катерина ІІ вирішила зустрітися з видатним філософом і запропонувати йому місце при дворі. Побачивши, що під час зустрічі тільки Сковорода не вклонився імператриці,  Катерина ІІ спитала його: « Чого ж ти не кланяєшся?». « Але ж це не я хотів тебе бачити, а ти мене. – відповів філософ. – тож дивися. А як же ти мене зможеш розгледіти, якщо і я буду припадати до землі?» - почула вона у відповідь. Григорій Сковорода відмовився від запропонованих йому посад і вибрав долю мандрівного філософа і вчителя, близького до свого народу.

Ми з вами живемо у вільній і незалежній державі, яка зветься Україна. Кожен з нас – її громадянин. І ми маємо докласти всіх зусиль, щоб вона  процвітала, щоб ми  жили щасливо у рідному краї.

          (виступ учнів)

Усі ми жителі маленької планети,

Що у безкраїм просторі летить

Приймають покоління естафети

Крізь плин років, століть, тисячоліть

 

Ми переймаєм досвід покоління

Радіти хоч малому промінцю

І пам’ятати про своє коріння,

І дбати про малу планету цю.

 

Земля – наш дім.

Тут, друзі, не до жартів,-

Відповідальність ми за все несем.

Давайте ж глянемо на карту –

Чи добре знаємо ми,  де живем?

 

 Бліц – опитування:

 

1. У якій країні ми живемо?(показати на карті)

2.  Назвіть столицю України.

3. Назвіть нашу область, район, село

4. А які державні символи нашої Батьківщини?

5. Що означають кольори на прапорі України?

6. Хто є президентом нашої держави?

    

Нашу виховну годину ми проведемо у формі усного журналу. Отож, давайте перегорнемо його сторінки.

 

 Перша сторінка – « Україна - це моя країна»

 

На карті Європи знайшли ми країну

                                            Свою неповторну, чудову,єдину.

                                            Забути її  не маємо права,

                                          А зараз прошу пригадать її страви.

 

Діти, давайте  проведемо міні – вікторину.

     Суп національний, котрий зветься…( Борщ)

     З хлібом ,часничиною ти шматочок з’їж …(Сала)

     З вишнею, картоплею, капустою і сиром ми їмо (Вареники),котрі любим

 щиро.

Українська кухня – краща на планеті.

   Вам про це розкажуть і дорослі ,й діти.

Дуже в нас люблять смачно готувати,

А іще в нас вміють пісню заспівати

(Пісня « А мій милий вареничків хоче»)

D:\Тома\районний семінар кл. кер\PA191345.JPG

Наша Україна має глибокі і славні традиції, котрі щедро плекав народ протягом багатьох  тисячоліть. І ми є – українці на своїй українській землі, маємо свою мову,культуру, яка є самобутньою і неповторною, як і Україна з її прекрасною природою. Яка ж  ти ненько  - Україно?

Україна

Україна – верба над водою,

Україна – калина в саду,

Поле вранішнє , вкрите росою,

По якому  до школи я йду.

Україна – привітнії села

І чудові сучасні міста.

Це карпатська красуня  Говерла,

Моря Чорного дивна краса.

Рідний край, рідна Земля, Батьківщина, Україна… Які це прості і разом із тим прекрасні і святі для нас слова!

Рідний край починається для нас не лише з хрещатого барвінку,верби та калини, без яких, як кажуть , нема України, а й з маминої колискової пісні, батьківського дому.

   На карті  світу Україну відшукати нескладно.

Ця чудова земля розміщена на південному заході Східноєвропейської рівнини -  «проти сонця, головою до Чумацького Возу ( сузір’я Великої ведмедиці), ногами до синього моря» , як співали в старовину кобзарі та лірники. І населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, у якому степова волелюбність і непокірливість поєдналися з європейською раціональною поміркованістю.

    Бути українцем – значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися . Ми пишаємося красою української природи , давніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною .

   Бути українцем – значить беззавітно вірити в Україну , як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.

Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом з вірою у її величезне майбутнє дає кожному українцеві право  стверджувати : це моя країна,  це мій народ, це  моя Україна!

    Україна! Скільки глибини в цьому слові… Це золото безмежних полів, бездонна  синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків.

Це безмежні степи  і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі  простори, Полісся , полтавські хати і велич міських краєвидів.

  Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися  по тобі орди чужинців , ворожі пазурі роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники у неволю. Над тобою свистіли гостродзьобі  стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали  ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою честь і свободу.  Але ти вистояла і вижила, зберегла свою неповторну і самодостатню культуру.

 

Ми переходимо до першої підсторінки, яка називається

 « Культура жива і неповторна»

Українська культура зазнала впливу як Заходу  так  і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою неповторну самобутність.

   Традиційне українське житло – хату -  порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. ЇЇ конструкція – то справжній солом’яно – глиняний шедевр, що був для наших предків осередком давніх традицій багато століть. Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища.  Те родинне вогнище , маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама,тато,бабуся,дідусь,брати і сестри. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде велика держава – Україна.

    Кожна людина завжди з великою любов’ю і зворушенням згадує місце , де народилася,де минуло її дитинство.

ХАТА МОГО ТАТА

Після довгих мандрів по землі

Я на Батьківщину повертаю.

Бачу рідну хату вдалині

Й тихо собі серцем промовляю:

Здрастуй , рідно мамо, здрастуй, рідний тато,

Знов я разом з вами , знов у рідній хаті.

Хато моя, хато, рідна небагата,

Тепла хата мами,хата мого тата.

І куди б життя не завело,

І де  б не жив, а з думки не спадає

З дитинства миле мамине село

І хата батька, рідная , святая.

Ми любимо нашу Україну, бо тут ми народилися, вперше зіп’ялися на ноги і пішли у світ тими стежками,які простяглися від рідного порога у широкий світ. Для кожної людини наймиліша та земля , де вона народилася і виросла.

Діти, в нас на дошці розташовані прислів’я, але вони неправильно складені. Ваше завдання зібрати вислови

Збери прислів’я

  •                  Де рідний край, там і рай, а де чужина – там домовина.
  •                  Добре тому, хто в своєму дому.
  •                  Людина без Вітчизни,що соловей без пісні.
  •                  Кожна рослинка на своєму корені росте.

У рідному краю кожна травинка людині допомагає, кожна квіточка дарує усмішку, кожна пташечка співає тільки для тебе. Правду в народі кажуть : « Кожна рослинка на своєму корені росте». Звісно, рослина без кореня не може рости,вона всихає. І хоч людина – не  рослинка,але без свого рідного кореня , тобто без рідних, без Батьківщини не зможе вона бути щасливою у цьому світі, не зможе повністю реалізуватися.

    Непомітно ми підійшли з вами до другої підсторінки

   Друга підсторінка – « Мова наша калинова , в серці у моєму ти завжди»

Ми не завжди  пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас , не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Це -наша мова. Вона нам рідна, як мати і батько,як та земля , на якій ми зростаємо. Бо це мова , яку ми всі чуємо змалку , якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім. І без неї немає нашого народу.  Мова – це великий  дар природи.                                 

Мова,наша мова,

Мова кольорова.

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова

Мова,наша мова,

Літ минулих повість,

Вічноюна мудрість,

Сива наша совість.

 

                                                      Мова,наша мова -

Пісня стоголоса,

                                                      Нею мріють весни,

                                                      Нею плаче осінь.
                                                                 Нею марять зими,

                                                      Нею кличе літо.

                                                      В ній криваві рими

                                                      Й сльози « Заповіту».

 

 Третя підсторінка   « Український рушник – символ гостинності»

Відродженням культурної пам’яті народу є український рушник. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і ними ж зустрічали молодих після шлюбу. З рушником збирали в дорогу чоловіків та синів, проводжали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був символом гостинності: на ньому підносили головну святиню – хліб  і сіль.

Рушники у мами вишито хрещато,

Щоб вертались діти до рідної хати,

Щоб цвіли у серці спогади кохання,

Щоб в людей збувались давні сподівання

     (танець «Рушники»)

 

Не можемо ми не згадати іще про два символи України, мова про які піде в

Четвертій під сторінці  «Верба та калина – символи України»

З давніх-давен існує і такий звичай: біля щойно зведеної оселі на примітному місці в першу чергу висаджували калину.

Говорила мати: «Не забудься, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Бо вогненні грона – наша кров червона.

Зоряна калина – і краса, і врода.

Нашої країни, нашого народу».

Памятаєш, сину, що казала мати:

«Посади калину в себе біля хати»?

Калина – дерево українського роду. Вона є символом кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білими квітками і пишається своїм цвітом, немов наречена, у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів.

Верба – символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча. З давніх - давен в Україні вербу вважали святим деревом. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги, адже верби укріплюють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.

Наша рідна Україна живе. Вона цвіте каштановим цвітом, молодіє вербовими гілками, співає солов’їним голосом і говорить своєю рідною мовою. І цей край ми повинні зробити найпрекраснішим. Бо це – наша рідна земля, яка дає нам силу, наснагу, життя. І нема кращої землі, ніж наша Батьківщина.

Виходять хлопець і дівчина у національних костюмах, інсценують діалог у

« побутовому» куточку.

Дівчина

Ти скажи мені, козаче,

За що мене любиш?

Чи коли зустрінеш іншу,

То мене забудеш?

Хлопець

Як за що тебе люблю я,

Мила, Україно!

За твою красу і вроду,

Пісню солов’їну .

Дівчина

Але я ж поміж дівчат

Сріблом не багата.

Хіба рушників доволі

Та чепурна хата.

Хлопець

Ну ж бо, люба Україно,

Тим ти не журися,

На свою природну вроду

Лишень подивися.

Не коштовними скарбами

Твоя повна скриня

Та багата ти руками

Добра господиня.

Хай прозорих діамантів

На тобі не буде,

Та достатньо серце мати.

Як у твоїх грудях.

D:\Тома\районний семінар кл. кер\PA191357.JPG   

Хіба може бути краще

Щось за твою вроду.

Мудрість, душу, силу волі,

Що в твого на  роду

Лиш тебе я, Україно,

Люблю й поважаю,

Бо другої в цілім світі

Кращої немає.

Подивлюся на Карпати,

На Дніпро широкий,

На твої лани безкраї,

На небо високе.

Так тебе усю одразу

Хочу обійняти

Й про свою любов до тебе

Світу розказати.

Дівчина

Але в мене шлях тернистий,

Нелегка дорога…

Хлопець

А за те ти не журися,

За те прошу бога.

Разом нам - ніщо не лихо,

Разом – на край світу,

Аби лишень мати змогу

 Лиш тебе любити.

Разом

Хай же сонце нам осяє,

Шлях до зір далеких,

Доля наша хай літає

На крилах лелеки.

Нехай щастя стука в двері

Кетягом калини.

Хлопець

Я завжди з тобою буду, мила Україно!

 

Друга сторінка  «Древня Чернігово – Сіверська земля»

 

Перша підсторінка « Історія регіону»

Заселення території почалося ще за часів палеоліту – близько ста тисяч років тому. Більше  20 поселень епохи пізнього палеоліту ( 35 – 10 тисяч років тому) дослідники виявили на території області. А знахідки в селі Мезин Коропського  району не мають собі рівних у світовій археології.

Чернігівська область межує на півночі з Російською Федерацією ( 199 км.), на північному заході – з Білорусією ( 227 км.), на сході з Сумською областю, на півдні – з Київською та Полтавською областями.

Область має індустріально – аграрну структуру господарства. Пріоритетами є харчова, паливна, машинобудівна і металообробна , целюлозно – паперова, легка промисловості. Чернігівщина забезпечує 80% загальнодержавного випуску тканин і шпалер, 30%  хімічних волокон і ниток, 20% видобутку нафти. Підприємства й організації області  поставляють продукцію в 60 країн світу. У галузі сільського виробництва її знають як одного з постачальників картоплі,цукру,продуктів тваринництва, а також меду, фруктів, льону.  Багата Чернігівщина корисними копалинами. Загальнодержавне значення мають поклади високоякісних  скляних пісків ( Ріпкинський район) і нафти. Нафтогазоконденсатні  родовища зосереджені  в  Ічнянському , Прилуцькому, Варвинському, Талалаївському районах. Велике промислове значення мають родовища крейди в Новгород – Сіверському районі та цегельної сировини по всій території  області. На Чернігівщині відкрито єдине  в Україні родовище бішофіту  ( Новоподільське, Ічнянського району) – унікальне за обсягом і лікувальними якостями , у центральній частині поширені джерела мінеральних вод.  

  D:\Тома\районний семінар кл. кер\PA191343.JPG

Друга підсторінка «  Культура і традиції»

 Чернігівський край  славиться великою кількістю пам’яток  історії та архітектури ΧӀ – XӀӀ ст. і XVӀӀ – ΧӀΧ ст.  Понад 200 із них мають світове значення . Найбільш цінними памятками домонгольського періоду  є унікальні  Спаський (ΧӀ ст.) та Борисоглібський  (XӀӀ ст.) собори, Антонієві печери та Іллінська церква  (ΧӀ – XӀӀ ст.), Пятницька церква (XӀӀ ст.) у Чернігові , Юр’єва божниця  в Острі (Xст.). Із пізніших часів збереглися палацові ансамблі: садиби  Тарновських ( ΧӀΧ ст.) в селі Качанівка Ічнянського району. Галаганів( XVӀӀІ ст.) в селі Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району  , садиба П. Румянцева – Задунайського (XVӀӀІ ст.) в селі Вишеньки  Коропського району.

 

           Третя підсторінка « Видатні люди»

  Землі Чернігівщини – джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури і наукової еліти. Тут народився відомий мореплавець Ю. Лисянський , розпочала театральну кар’єру Марія Заньковецька, народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер О.Довженко. Тут жили , працювали чи просто бували історик  і письменник О. Бодянський , скульптор  І. Мартос , письменники - В.Забіла, І. Кочерга, П. Тичина, Олекса Десняк, композитор Г. Верьовка, Л.Ревуцький, великий український митець  Т. Шевченко, український  філософ і поет  Г.Сковорода, письменники  Л. Глібов, М. Коцюбинський , Марко Вовчок,В. Самійленко, М. Вербицький. Із Чернігівським краєм пов’язані різні періоди життя  конструктора космічних ракет С. Корольова, академіка О. Богомольця , російського історика М. Державіна, письменника М. Гоголя , поета Є.Гребінки. Тут бували О.Пушкін, О. Грибоєдов, Л. Толстой , М. Горький , М. Глінка, П.Чайковський. Древня Сіверська земля є батьківщиною  Президента України Л. Кучми та ряду видатних політичних діячів незалежної України.

          

           Третя сторінка «Козелеччина»

Козелецький район розташований у півдненно-західній частині Чернігівщини, на кордоні з Київською областю. На півдні межує з Броварським, на заході Вишгородським районами Київської області, на півночі з Чернігівським, на сході з Бобровицьким, Носівським, Куликівським районами Чернігівської області.

Площа району складає 2, 7 тис. кв. км.. Через район пролягають міжнародні автошляхи Одеса-Санкт-Петербург та Київ-Москва. Районний центр — селище міського типу Козелець. Район утворений в 1923 році.  Найбільшими населеними пунктами району є м. Остер (вперше згадується в літописах у 1098 році), селище Десна (засноване в 1960 році, як окружний навчальний центр Київського військового округу).

Славетні земляки: Останній гетьман Лівобережної України К.Розумовський та його брат державний діяч О.Розумовський з  с. Лемеші. Відомі українські письменники, поети, які жили в різні часи — Герой Радянського Союзу Ю.Збанацький ,А. Свідницький, Кузьма Журба, Іван Сочивець, поет і етнограф О.Шишацький-Ілліч, композитор Григорій Пономаренко, співак, народний артист Григорій Нелеп, академіки невропатолог Б. М. Маньківський, патофізіолог, засновник вітчизняної реаніматології В. А. Неговський. По Козелеччині мандрували, жили і працювали Т. Г. Шевченко, історик Д.Яворницький, художник О.Сластіон, польський письменник М.Чайковський. Тут знайшов спочинок відомий чуваський поет М.Сеспель.

 Славиться Козелеччина і архітектурними пам’ятками.

До наших днів збереглись залишки Михайлівської церкви, зведеної в Острі в 1098 р. Володимиром Мономахом, так звана Юрієва Божниця.

В середині ХУІІІ століття на замовлення родини Розумовських за проектом  Растреллі славетні архітектори А. В. Квасов та І. Г. Григорович — Барський спорудили собор Різдва Богородиці та Будинок полкової канцелярії в селищі Козелець, що є одними з найкращих пам'яток барокової архітектури в Україні. На березі р. Остер, біля с. Данівка, розташований Свято-Георгієвський монастир. Його було закладено в 1654 році в ознаменування перемоги над польською шляхтою за наказом Богдана Хмельницького.

Захоплюють своєю величчю і красою інші архітектурні пам'ятки — церкви Трьохсвятительська (присвячена трьом святителям — Григорію Богослову, Василю Великому та Івану Златоусту) в с. Лемеші, де народився останній гетьман України Кирило Розумовський, Миколаївська (1784 р.), Вознесенська (1866—1874 рр.) в Козельці, Михайлівська в с. Петрівське ХУІІІ ст., Воскресенська (1845 р.) в м. Острі та інші.

Природні умови: Клімат — помірний, добре зволожений, без різких змін температур. Грунти — супіщані, дерново-підзолисті, переважно легкі суглинки. Площа лісів — 70,9 тис. га., основні породи — хвойні та листяні.

У межиріччі Дніпра і Десни в межах Козелецького та Чернігівського районів розташований регіональний ландшафтний парк “Міжрічинський”, який є однією з ключових територій Всесвітньої екологічної мережі. На території району зафіксовано три літописні населені пункти — Остер (1098 р.), Моровійськ (1147р.), тепер Морівськ, Лутава (1155 р.), виявлено поселення епохи неоліту-бронзи (5-2 тис. до н.е.), ранньослов’янські поселення першого тисячоліття нашої ери, а також городища, поселення й курганний могильник часів Київської Русі. Найвідомішою археологічною пам’яткою є поселення трипільської культури біля села Євминка — урочище “Узвіз”.

             Історія родини Розумовських

Відшуміли роки, але доля  роду Розумовських непокоїть і дивує науковців і істориків до цього часу. Тож давайте і ми доторкнемося до історії роду Розумовських.

Наталка Розум, або Наталія Дем’янівна  Розумовська – проста козачка, шинкарка, графиня, статс-дама і свекруха імператриці Єлизавети Петрівни, мати останнього гетьмана  України Кирила Розумовського . Просту українську жінку оспівували й малювали поети й художники.

Наталка народилася в селі Адамівка  в багатодітній родині реєстрового козака Демешка. 16-річною вийшла заміж  на сусідній хутір Лемеші за козака Григорія Яковича Лемеша. Чоловік її, дарма що красень і вояка хоч куди, був нестримної вдачі. Вільний від походів час проводив у шинку. Григорія нарекли Розумом через його приказку про самого себе, яку любив повторювати напідпитку:» Гей! Що то за розум, що то голова.

Наталка рано залишилась вдовою із 6 малими дітьми на руках. Щоб якось утримувати сім’ю, завела корчму – Лемеші лежали на «московському» шляху між Черніговом і Києвом. Сини пасли людську худобу. Старший, Олекса, мав чудовий голос і співав у церкві.

За переказами, вразлива і мудра, чуйна й щиросердна, богобоязна Наталка мала схильність до видінь і передбачень. Вони супроводжували її протягом усього життя. Існує легенда, що Наталці було послано «знак» на щастя.

Нібито Наталка знайшла на «московському» шляху золотий ніж. Ця знахідка вважалася за добру ознаку. Згодом вона побачила віщий сон: місяць, ясний і красний,зійшов опівночі у її хаті… А невдовзі потому Олексія було взято до придворного хору. Там і вподобала його молода цесарівна Єлизавета: високий, стрункий козак з гарячими чорними очима припав їй до серця. Олексій зумів викликати в цариці симпатії   до України. На прохання козацької старшини Єлизавета відновила скасоване гетьманство Гетьманування Кирила Розумовського було для України віком благодатним. Він щиро любив рідну мову, пісню, звичаї, дбав про розвиток науки та мистецтва, прилучався до європейської культури. Обидва сини ніколи не цурались матері і свого простого походження. Відразу після двірцевого перевороту Олексій відправив посильного в Лемеші за матір’ю. Дивно було , коли коло старої шинкарчиної хати зупинився блискучий екіпаж. Розумиха скликала сусідів, почаркувалася з ними на дорогу, й з острахом сіла в карету. Олексій зустрів її за декілька станцій від столиці, але мати не впізнала сина. Вона кланялась йому в пояс і на його щире запевнення: « Матусю рідненька, це ж я – твій Олекса!» тихо благала: « Не жартуйте так, паночку! Не насміхайтесь з бідної вдови». Син був змушений показати матері родимки на тілі.  Перед Москвою з Розумихи  взялися робити придворну даму, стягуючи в поясі обручами, пудрячи й причісуючи. Попередили, що мусить впасти на коліна перед царицею. Бідна жінка, побачивши своє відображення в двірцевому дзеркалі, впала перед ним на коліна, гадаючи, що бачить саму царицю. Вона примовляла: « Матінко моя царице! Благослови тебе Боже! Красно дякую тобі за мого синочка! Не остав його ніколи!». Навколо лунав глузливий сміх вельмож.

Але так і не змогла звикнути Розумиха до лицемірства вищого світу, не витримавши й року побажала повернутися до рідних Лемешів. Історія зафіксувала її мудру приказку : « Тут я сама собі цариця, а там…».

Повернувшись у Лемеші Розумиха починає будівництво будинку в Козельці, а також церкви на хуторі, де 1774 року таємно повінчались Олексій та Єлизавета. В козелецькому будинку й зустріла Наталка невістку. Садиба має назву «Покорщина» на згадку про часи, коли звичайний пастух покорив серце цариці, а та в свою чергу покорилася свекрусі. Тоді ж на замовлення Наталки в Козельці за проектом та під керівництвом архітекторів А.Квасова та І.Григоровича – Барського споруджено собор Різдва Богородиці, де й була похована Наталка Розумовська. А в Лемешах на могилі батька Олексій звів Трьохсвятительську церкву.

Зоря Розумовських   закотилася. Сліди їх величі залишилися нам.

 

Четверта сторінка « Моє рідне село»

 

Рідний край! Дорогий серцю батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й долини. Високі блакитні небеса. Хіба є що в світі краще за це миле серцю дозвілля ,хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?

Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили крок , а потім, вийшовши за поріг, перед нами відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть , цвітуть вогнисті мальви, соняшник, вишня. А над хатою синіє високе безкрає небо…

 Рідне село моє! Розквітле, уквітчане… Оксамитно – темними стрічками стеляться городи, подвір’я й будинки  потопають  у сніжно – білій, незаймано – чистій заметілі вишневого квітування. ( історія села)

 

 

Спішу в село : моє там джерело

Моя настала, щастя таємниця

Там день у травах світиться, іскриться

І ясенове височить село.

Мої тут друзі , вічні трударі,

Важкі і  теплі  жилаві їх руки,

Маленька школа – перший храм науки

І чистота ранкової зорі.

Тут променя виблискує весло

І пахне на покосах конюшина

Тут мій початок і моя вершина

Спішу в село.

Моє село, моя рідня

Батьків моїх могили.

Душа моя не проживе і дня

Без краю, де мене ростили

І поки буду я жива,

Будуть трудитись руки

Я хочу щоб любов жила,

В дітей моїх і внуків

Щоби у славі і добрі,

Своїх дітей ростили

Множили рід свій у селі

І берегли батьків могили.

 

Перша підсторінка  «Видатний художник»

Життя розкидало наших односельчан у різні куточки країни і за її межі. Але серцем чуйним і своїми думками вони залишилися з рідним селом. А лише випадає вільна хвилина – линуть, спішать до рідного порогу.

Одним з видатних вихідців з села Скрипчин є художник Іван Іванович Пенський Народився він 24 вересня 1935 року в козацьких Жадьках, які згодом об’єднали в одне село  з Скрипчином, залишивши назву останнього.

Після закінчення школи його призвали до військово – морського флоту. І потрапив він на знамениту Балтику, до міста Таллін ( Естонія). Демобілізувавшись з флоту І. Пенський  спочатку вступає до навчання до Московського  університету народної творчості, згодом поїхав до Німеччини.

 Повернувшись з навчання  в 1970 році й до сьогодні живе  в Чернігові.

З 1982 року І. Пенський – член Спілки художників України. Майстерність художника мали оцінити шанувальники мистецтва Білорусії, Естонії, Італії, Німеччини, Польщі, Франції, Швеції та Японії.

Твори І. Пенського знаходяться у музейних колекціях України, Росії, Швеції, Великобританії, Японії, США та ін. країн.

Художник не втрачає зв’язків з рідним краєм, буває в Скрипчині  та Острі.

Картини, які ви бачите в цьому класі, написані І.І. Пенським.

Ми перегорнули останню сторінку нашого усного журналу «Від великої Батьківщини до маленької», добігла до кінця наша відкрита виховна година. Я маю надію, що ви дізналися дещо нове про нашу Батьківщину, її традиції, звичаї, культуру.

 

 

 

D:\Тома\районний семінар кл. кер\PA191355.JPG

docx
Додано
20 січня
Переглядів
195
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку