Виховний захід "Розстріляні мрії"

Виховна година «Розстріляні мрії»

Розробка для учнів середніх класів

Мета:

• вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні;

Завдання:

• формувати у школярів ціннісне ставлення до України; прав та свобод людини, європейського вибору українців;
• розвивати в учнів почуття національної самосвідомості та громадянської активності;
• виховувати патріота, громадянина, готового захищати свою Батьківщину;
• сприяти тому, щоб діти усвідомлювали, що необхідно бути гідними громадянами України.

Очікувані результати:

• розширення знань учнів про події Єврореволюції;
• усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

 

Учитель. Зима. Майдан. Палають шини. Пробита кулею снайпера біла каска. Навік застиглі очі. Людська зажерливість, підступність, зрада і байдужість важким свинцем плюються в обличчя. Невже тобі не страшно?

Ти не дійшов! До правди, до свободи! До мрії, до мети!

«Все суєта суєт. Усе плинне! Все – ловля вітру.» Мудрі Соломонові слова. Лише життя – то найцінніший скарб! А ще – мати, Батьківщина, родина, земля, де народився і виріс, будинок серед квітів…

Про це мріє кожен з нас. Після Помаранчевої революції 2004 року мрія мільйонів українців про кращу долю була зруйнована чварами та непорозумінням політиків, яким ми довірили владу

«Нам очі ніжно закрили

Губи медом змастили

Душі кинули просто так…»

ще на довгі десять років…

Ведучий І. У кінці листопада 2013 року українці більше не захотіли терпіти несправедливість. Не змогли мовчати, коли владна верхівка 21 листопада по-звірячому лупцювала студентів, які виявили свою незгоду щодо різкої зміни курсу на євроінтеграцію України та відміну президентом підписання угоди між Україною та Європейським союзом. Хвиля незадоволення і гніву підняла суспільство на всенародний спротив проти жорстокості і цинізму владних структур. Обурені брутальними діями влади, на Майдан вийшли всі небайдужі. Майдан у ті буремні місяці став центром національного єднання, свободи і мужності.

Ведучий ІІ. Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г.Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини. Нам вдалося відшукати цей унікальний запис. Увага на екран.

 

(Демонструється ролик «Сергій Нігоян – наш Шевченко»)

 

Ведучий ІІІ. Люди стали пліч-о-пліч, згуртувались і тисячоголосо лунало над Києвом:

Я єсть народ , якого правди сила

Ніким звойована ще не була,

Яка б чума, яка біда косила,

а сила знову розцвіла…

Ведучий ІV. Майже три місяці українці боролись на Майдані за свої конституційні права, незважаючи на виснажливий холод, несамовитий відчай, крижаний дощ водометів. Найважче було усвідомити, що ворог – це не чужинець, а свій – колишній сусід, однокурсник, земляк, котрий сполохано ховає очі, закрившись металевим щитом від тих, кого присягався захищати!

Ведучий І. Світ здригнувся від жаху коли 18-20 лютого 2014 року почалися криваві масові розстріли на Майдані. На розпечену зруйновану бруківку одне за одним падали тіла майданівців, скошені снайперськими та кулями роти чорних беркутівців. Україна в огні. Червоно плавиться сніг, залитий кров’ю вбитих. Світ здригнувся від жаху спостерігаючи наругу над людьми в центрі української столиці.

 

Я в Дніпра запитаю:

— Скажи мені, сивий Славуто,

Ти, забомблений сталлю, свинцевого звідав дощу? —

І Дніпро заревів: — Мною кривду стару не забуто,

А нової наруги я вічно катам не прощу!

 

Ведучий ІІ. Тривожно лунали дзвони Михайлівського Золотоверхого собору… Люди! Схаменіться! Зупиніть кровопролиття! Господи, допоможи!

Побудь, мій Боже, отут, зі мною,

У цьому полі, у розпал бою.

Серед руїни і серед краху

Не дай пізнати глибини страху.

Не дай упасти в зневіру й розпач

І побратимам розбігтись врозтіч.

Побудь, мій Боже, отут, між нами,

Душею батька, сльозою мами,

Сестри любов'ю, брата плечима,

Чеканням милої, її очима.

Побудь мій Боже, отут, зі мною,

Посеред світу, посеред болю.

Храни від смерті, від кулі вражої.

Будь мені, Боже вартою, стражею.

Я тіло й душу тобі офірую.

Побудь, мій Боже, зі мною! Вірую!

Ведучий ІІІ. Оскаженіла влада не чула голосу свого народу. Невже тобі, беркутівцю, не обпікають рук оті тридцять срібняків, за які ти продав душу?

Невже тобі, снайпере, крихти від «золотого батона» дорожчі за людське життя? Вас швидко забудуть. Ваш ганебний вчинок – ні! За гроші ви розтрощили, розтоптали найвище – людське життя! Невже вам не болить!

 

Коли вогонь зійшов із площ,

Коли розвиднілася днина,

На сіру землю падав дощ:

Бог плакав як мала дитина

 

Ведучий ІV. Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, і за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі. Держава визнала цих людей героями. Згідно з указом президента 20 лютого ми відзначаємо День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Усім загиблим під час Євромайдану посмертно присвоєно звання героїв України. Вшануємо хвилиною мовчання пам’ять про них.

 

(хвилина мовчання, «Плине Кача»)

 

(вірш «А сотню вже зустріли небеса»)

 

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду – сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій, 

І вчитель літній – сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять, 

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло 

Як крила ангела, злітаючи назад, 

Небесна сотня в вирій полетіла…

 

Ведучий І. Революція гідності змінила нас назавжди. Ми стали нацією, гідною жити в незалежній вільній державі. Ми більше не чекаємо месію, який прийде і всіх врятує. Ми вчимося жити гідно, чесно, справедливо. Кожен починаючи з себе.

 

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

 

Ти ізнов мені снишся на стежці гіркої розлуки

Синім лугом, ромашкою, птицею з канівських круч.

Так візьми ж мою кров і візьми моє серце у руки,

Тільки снами не муч і невипитим горем не муч.

 

Буду дихати, падать, рости й воювать до загину,

Бо великий наш гнів, бо дорога рівнішою є.

Я візьму твого смутку і горя важку половину

розтерзане, горде, нескорене серце моє!

 

І піду, як Микула, пригнусь, потемнію від ноші,

Висхну, спрагою битий, можливо, впаду на сліду,

Але бачити буду: цвіти зацвітають хороші

У твоїм, Україно, зеленім і вічнім саду.

 

Ведучий ІІ. Нерівною була ця боротьба. Сила – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.

 

(пісня «Мить» Вакарчук С.)

 

Ведучий ІІІ. Маємо жити так, щоб сотня апостолів правди і свободи яка пильно спостерігає за нами з небес, бачила: їхня мрія про гідне життя і процвітання України дістає крила, міцніє, утверджується.

Ведучий ІV. Мріям героїв Небесної Сотні здійснитися не судилось. Але вони і їхні мрії будуть жити доти, поки ми будемо пам’ятати про них. Допоки будемо садити яблуневі сади, які не досадив Олександр Капінос, вирощувати хліб, як фермер Чміленко, пізнавати таємниці Всесвіту та осягати тонкі грані філософії, як Роман Гурик…

 

(Історія про Р.Гурика)

Учитель. Колись я вкотре розповім своїм синам про «зиму, що нас змінила». Змусила нас жити, дотримуючись конституційних норм, демократичних принципів та Божих заповідей. А ще я розповім їм про розстріляну мрію чорночубого хлопця з Івано-Франківська. Про сотню розстріляних мрій. Небесну Сотню… щоб не зачерствіли їхні душі, щоб не збайдужіли серця.

 

Пам’яті Небесної сотні…

Колись я приїду до Києва з сином...

Колись... Як цвістимуть каштани...

Під небом пройдемось високим і синім,

Пройдемось ошатним Майданом...

 

Торкнуся, припавши на мить на коліно,

Гладкого, новенького бруку...

- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!

Давай! Приклади свою руку...

- То сонце нагріло! - і в сина усмішці

Шукатиму трохи розради...

- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці

Горіли колись барикади...

 

Людей, що піднялись на ці барикади,

Ніщо не могло подолати!

Ніякої сили не було у влади,

Лиш страх, брудні гроші і ґрати...

 

І люди боролись... І найсміливіші

Дивилися снайперу в дуло...

І лилася кров... Але найголовніше, -

Війни в Україні не було!

 

 

Ось там можна їх імена прочитати,

Я всіх називати не стану...

- А що там? Чому стільки квітів там, тату?

- Це стела Героїв Майдану...

 

- Цікаво... Навіщо туди позносили

Ці шини від автомобілів?

- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,

Це знаки, для всіх зрозумілі...

 

Мій син помовчить і спитає останнє:

(Мов вітром холодним подуло!)

- Я все розумію... Одне лиш питання:

Чому тебе з ними не було?...

 

Слава Україні! Героям слава.