відкритого засідання літературної вітальні: «Серденьком б’ється джерельце цілюще, з ним розмовляю один на один…» (М.Осадчий).

Літературна вітальня  

 «Серденьком б’ється джерельце цілюще, з ним

розмовляю один на один…»

М.Осадчий

 

                                        Смисл віри не  в тому, щоб поселитися на небесах,

       а в тому, щоб поселити небеса в собі.

Томас Хандри

                                        Людина – це те, у що вона вірить.

Антон Чехов

 

   Хай буде наша мова, як молитва,

                             Щоб осягнуть духовні острови.

Микола Гурець

                                       Чисті душею люди – це як великі вогні: гріють на відстані.

Гарафіна Маковій

    Святки – це святкова пора від Різдва до Водохрещі.

( у православних християн )

 

Учень                                             Звеселилась завірюха

 

Звеселилась завірюха,

Висипала пух з кожуха.

Грайтесь, вітерці!

Срібним зорям ніч моргнула,

В села і міста майнула

З келихом в руці.

 

Літні, молоді, завзяті,

Радуйтесь у кожній хаті –

Рік Новий іде!

Ще й Різдво і щедрування,

Водохреща – святкування

До осель веде.

 

Новий рік явився в хмарці,

Промінцем погрався в чарці

Серед моря втіх.

Житечком сипнув з долоні,

Сон збудивши на ослоні

Під загальний сміх.

 

Забирайся, Старий роче,

Збери в торбу опівночі

                                                           Паморозь біди.

Молоде, святе причастя,

Світла доле, втіхо-щастя,

                                                 В кожну хату йди!              (Катерина Темник)

 

 

Учениця     Наприкінці  грудня та січня вшановували Дажбога – бога сонця, світла та вогню. Йому присвячено аж троє свят: Коляда, Щедрий вечір, Водосвяття. Коляда є дуже шанованим святом у слов’ян. Це свято народження Сонця, яке благословляє життя, відновлюючи свою потужну життєдайну силу. Сонце, Земля, Вода – наріжний камінь шанування святощів  буття, молитов, вічного оновлення природи, вічного життя.

Радуйся,

Ой радуйся, Земле,

Ясен світ засвітився!

У цей час відбувалися аж три вельми важливі події: Коляда прославляла Сонце, Щедрий вечір та посівання славили Землю, Ордана-Водосвяття освячувало воду.

 

Учениця

Бачила янголів

Тих, що цілують небо –

Повноголосих, золотослівних, співучих.

Вони на Різдво

Свято спускають на крилах…

Бачила янголів,

Чула їх, з ними плакала.

Знаєте, як зорі сяють різдвяної ночі?

                                               Бачили? Бачили сльози янголів…    (Ірина Носенко)

 

Учитель  Кожне таке свято – це велика радість. Радість від того, що наша душа відгукнулася на поклик небес і Небо зійшло на землю. Радість від того, що вустами святої молитви душа наповнюється світлом. Адже Храм – це відображення неба на землі, у якому людина, як у дзеркалі, може знайти себе й зрозуміти своє призначення.

   Та свята – це не лише джерело радості. На думку психологів, це ще найкращий спосіб розширити коло спілкування, знайти друзів і коханих, відновити душевну рівновагу. Саме з цією метою ми зібралися сьогодні разом у нашій літературній світлиці.

 

Уперше це зібралися ми взимку,

Коли мороз майструє справжнє диво

На шибці нашої світлиці –

І серце посміхається щасливо.

 

Коли у чистім дзеркалі водиці,

Освяченої Божою рукою,

Душа у чистім сяєві іскриться,

Ізцілившись Десницею Святою.

 

Коли на білім аркуші зима

Натхненно творить білі-білі вірші,

Гортаючи засніжені томи

Зізнань торішніх.

 

Коли свята різдвяні відгули,

Церковним дзвоном землю обновивши.

Надію й віру, втрачену не раз,

В соборах душ, як свічку, запаливши.

 

                      Уперше це зустрілися ми взимку…   (Валентина Товма)

       Зустрілися, щоб поєднати наші душі й серця в одвічному творчому колі, щиро посміхнутися одне одному, ущерть наповнитися світлом і теплом,відчути потужну енергію святої, або як ще говорять, живої води. А ще, за доброю традицією, запалити нашу свічечку.

   Та сьогодні маємо запалити три свічечки, бо так годиться. В ім’я Бога - Отця, Бога - Сина і Святого Духа. Адже тема відкритого засідання літературної вітальні: «Серденьком б’ється джерельце цілюще, з ним розмовляю один на один…» (М.Осадчий). Саме свято Богоявлення, про яке ми  сьогодні говоритимемо, засвідчує Таїнство Святої Трійці. У цей день, за християнським ученням, з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог - Отець -  у голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

 

Учениця                                       Легенда

     «На краю світу, у густому лісі була драбинка – звичайна драбинка, зроблена із сухого дерева. Зусібіч її оточували ялинки, модрини й берези – на диво гарні ставні дерева. Драбинка серед них виглядала геть злиденно.

     Якось лісоруби, що працювали в лісі, добралися й до того закутка. Вони зневажливо глянули на драбинку.

- Що це за цурпалок? – вигукнув один із них.

- Навіть на розпал не годиться, -  додав другий.

    Тут один лісоруб схопив у руки сокиру й ударив по драбині. Вона вмить розпалася на шматки, бо й справді була лихенька.

     Лісоруби пішли геть, голосно сміючись. По цій драбинці щовечора піднімався карлик, щоб запалити на небі зірки.  Від тієї ночі над лісом запанувала темрява.

     У кожному з нас також є така драбинка. Вона служить для того, аби на нашому внутрішньому небі запалювалися зірки. Назва цієї драбинки – молитва».

 

Учень( читає молитву)

Господи, Боже мій!

Удостой мене бути  зброєю миру Твого,

Щоб я приносив любов туди, де ненависть,

Щоб я прощав , де кривдять,

Щоб я єднав, де сварка,

Щоб я говорив правду, де панують блуди,

Щоб я утвердив віру, де гнітить сумнів,

Щоб я спонукав до надії – де мучить відчай,

Щоб я вносив світло у темряву,

Щоб я творив радість – де горе живе.

Господи, Боже, удостой,

Не щоб мене утішали, але щоб я інших утішав,

Не щоб мене розуміли, але щоб я інших розумів,

Не щоб мене любили, але щоб я інших любив.

Бо хто дає – той одержує.

Хто забуває себе – той знаходить.

Хто прощає – тому проститься.

Хто вмирає – той прокинеться

У Вічному житті.

     Амінь.  

 

    Учитель   Душа піднеслася до неба, коли почула слова святої молитви. І тепер вона готова привітати тих гостей, яких ми з нетерпінням чекаємо - це  настоятель Котелевської Свято - Троїцької церкви митрофорний протоієрей Василій Довганич.

 

Виступ гостя

 

Учень 

           Здавна вода була відома нашим предкам під іменем Дани. Її шанували, обожнювали. Цим іменем позначені найважливіші наші ріки: Дніпро, Дністер, Дон, Дунай, Донець. Учені вважають, що немає на землі племені, котре не вважало б воду за матір усього сущого. В українських міфах зазначається, що світ сотворили цар Вогонь і цариця Вода.

   Оскільки без води людина гине набагато швидше, аніж за відсутності їжі, то твердження  про ототожнення води з життям є переконливим.

    Саме вздовж річок споконвіків селилися наші предки, набираючи від води життя затятості, цілеспрямованості.

 

Учениця

Співай, моя душе, похвальну псалму Богу,

словами – зорями, словами – перлами

 лунай і мерехти,

співай, душе, ясного сонця перемогу,

 словами – рожами, словами – перлами

горить вогонь святий.

Співай, моя душе, могутню пісню Бога,

злети до мене Голуб – Дух

і крилами закрий,

натхненний зміст налий

у мене в форму вбогу,

нехай горить в очах

захоплення вогонь святий.        (Б. - І. Антонич)

 

( Пісня « Ой сивая зозуленька…» )

 

Учень

       Свято Водохрещення сягає глибини віків.На нашу землю воно прийшло після прийняття київськими князями християнства. Відтоді відбувається щороку.

    Ордань – це надання воді сонячної сили. Водохреща – Богоявлення Господнє. За традицією на Йордань вирубувався з криги хрест, фарбувався в червоний колір буряковим соком, прикрашався гілками сосен, ялин, смерек, прибирався сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода – особлива. Її використовують для лікування різних хвороб. Після освячення воду несли додому. Батько, як найстаріший, окроплював цією водою хату й усе господарство. Хлопці на Водохрещення малювали хрести на хатах, парканах. Ці хрести витирати не можна було, і якщо не змивав їх дощ, вони залишалися до нових водохрещ. Дівчата бігли до річки, умивалися цією водою й співали йорданські колядки.

 

( Учні виконують колядки )

 

Учениця                                          Білий берег, біла крига,

                                                                    Біла річка, біла мла.

       Промовля водичка тихо:

• Як далеко до тепла!

    А над нею крига тонко

         Раптом скрипнула нараз.

   То рубають ополонку:

     Водохреща йде до нас.

  І нехай мороз лютує,

Хай панує біла мла.

   У святій воді струмує

                                                       Чиста крапелька тепла.       (Дарина Задніпровська)

 

Учениця  

                          Замовляння води

       «Водице – кринице, рідна моя сестрице! Течеш ти глибоко в землі, що й оком на тебе не глянеш, а також струмочками та струмками, річечками та широкими ріками. Наливаєш ти озера, свердловини та джерела. Як вічно ти нуртуєш у джерелі, так вічно живиш тіло й душу людині, усякій живності, комасі та рослині. Зволожуй спраглу землю! Осипайся на неї рясним дощем! Будь як лагідна жінка: стримана й добра; пильнуй помірність. Не неси руйнівної повені!..

        Зглянься на клопітливих людей, Богине Дано, освяти нам воду своїми перстами, праслов’янське парне божество Ордана! Хай поєднання бога світла Ор та богині води Дани поєднує для нас радість осявання та бадьорість духу для всього живого, сущого на землі.

Нема світла – темінь і безпросвіття. Коли панує суховій і безводдя – нема життя. Навіть каміння і те без води кришиться на пісок…

         Водичко – сестричко! Омий наше втомлене тіло, оздорови його від турбот, немочі, поту гарячого та загуслої крові.

   … Неси нам радість, бадьорість, снагу та здоров’я. Купіль для тіла – здоров’я для душі…

   Живи, жива водице! Хвала тобі, твоєму дощу, твоїм лагідним хмарам, твоїй росі, твоєму вічному джерелу – криниці для спраглих та очікуваних» (Є. С. Товстуха ).

 

Учениця     Ми вже звикли до того, що кожного із нас на краю присілка гостинно зустрічає лелека з відерцем у дзьобі, уже приношений роками дерев’яний журавель, вимайструваний чиїмись умілими руками. Вода в криниці завжди свіжа, холодна, аж зуби ломить. Та завжди потамує спрагу, відновить сили.

 

Колодязний журавель

Він хоче у небо!

Він мріє літати!

Та ціле життя

Стоїть біля хати.

Покірно схиляє

Крило у криницю:

• Пийте, хто хоче,

Дзвінку джерелицю!

Друзі небесні

Кличуть в дорогу.

Та він лиш тривожно –

З ноги на ногу…

Погляне у небо –

Душа ридає!

Озветься водиця –

Біль відступає.

Біль затихає,

Всміхається небо.

Скрипить журавель:

• Так треба, так треба.               (Василь Цимбалюк)

 

Учениця     

        Доводилося вам не раз іти селом, аж раптом жінка з відрами до криниці біжить, і хоч як би вона не поспішала, а таки призупиниться, вижде, доки пройдете, і навпаки – підтюпцем швиденько перейде шляховицею з повними відрами, щоб пощастило в дорозі. Коли ж попросите втамувати спрагу, обов’язково приповість, не дочекавшись вашої подяки: « Пийте на здоров’я!» І легше стає на душі, і дорога коротшає.

    Найціннішим же є духовне значення криниці, бо це чисте джерело наших душ. Цей домашній оберіг об’єднує покоління, пульсуючі й невмирущі джерела наших животоків, адже криниці копалися дідами, батьками, а п’ють із них і бережуть пам’ять родоводу їхні діти й онуки.

    Кажуть, що скільки криниць на землі, стільки й зірок на небозводі. І якщо вам доводилося бачити, як падає долі небесниця, знайте, то десь замулилося джерело.

 

Учениця     На землю сніг упав… Така тепер світлиця!

                  Прокидані стежки – барвисті килими.

                  Так хочеться іти, не можеш зупиниться

                   Між святощів життя, між світлощів зими.

Немов людська душа красива і пречиста…

Немовби відгуло і все перемело…

На землю сніг упав і просто, і барвисто.

Так чисто на землі, немов пощезло зло.       (Анатолій Таран)

 

Учитель

          У ці дні кожна людина чекає на диво. Чи є серед присутніх ті, хто народився саме в святкові січневі дні? Підніміться, будь ласка. Вітаємо Вас ( оплески ). Многая літа вам у щасті й радості! А подарунок вам сьогодні – музичний.

(Пісня)

Учениця

Високий світ зимових верховіть,

Де зріє пісня золотого плоду.

Стою собі, задивлена в природу,

Немов жива і кров її, і віть.

Кладу сніги на схилене плече,

Карбую в серці: ми – не випадкові,

Бо в жилах наших – мудра кров любові,

Яка ніколи не перетече.

Бо доки світу – доти в ньому ми.

І вища сутність – жити і кохати.

І цвіт весни, і усмішка маляти,

І цей пречистий дивний сніг зими.

Мовчать сніжні дерева. Бо – зима.

І я мовчу -  сама під небесами.

Цілую небо, що пливе над нами,

Й цілую землю. Кращої – нема.                   (Любов Проць)

 

Учениця  

       Твоє життя - це дерево, де кожен листочок – це лише якийсь епізод із прожитого життя. Скільки цих листочків і наскільки вони красиві – справа рук твоїх. Сильний вітер може знівечити дерево, зірвати все листя й навіть обламати гілки, але енергія  життя не дасть дереву загинути. А хто створює цю енергію? Тільки ти. А чим ти її створюєш? Добром чи злом. І те й інше дає міцну силу енергії, і тільки тобі вирішувати, яким ти хочеш бачити дерево свого життя – добрим чи злим, тому що від цього залежить, що ти передаси своїм дітям.

 

            Душа людини – мов чиста криниця,

   Криниця щастя, добра і краси.

Собор душі не дай замутити:

                                      Замутиш душу – загинеш і ти.      (Марина Коблик)

 

Учениця                                             Що таке доля

 

Що таке доля?

Доля –

це Дух,

розсіваючий над землею

зерна.

Що упаде в тебе –

те й зродить…

А ще Доля –

пані,

яка їде на колісниці поміж усіх –

хто примітний –

обдаровує перлами.

А ще Доля –

Бог,

який важить сподіяне,

                                                           віддаючи сторицею…         (Гарафіна Маковій)

 

Учитель  

      Часто в життєвій суєті, у самозаглибленні, а то й байдужості ми не помічаємо поруч дивосвіту людської душі. А вона чиста й сонячна, лебедіє безкорисливою любов’ю до рідної землі, до рідної мови, щедро дарує нам свій найбільший скарб – зігріте полум’ям серця Слово.

Непросто це – збирать в рядки слова,

Розсипані, мов дощові краплини.

Важка це справа й зовсім непроста

Для не зовсім дорослої людини.            (Олександр Вялков)

 

           Кожен із них може сказати про себе: « Я – джерело. Мене ще не знайшли. Та я вже є…» ( О. Омельченко ). Адже вони сьогодні, хто вперше, а хто й ні, щиро й відверто відкриють для вас своє серце й душу. А це дуже непросто. Я горджуся ними й з радістю перегортаю нашу поетичну сторінку – творчі пошуки учнів гімназії.

 

Виступ літстудійців

Учениця

… Коли здрібніємо як люди

І заблукаємо самі,

Поводирем нам Слово буде,

Неначе свічка у пітьмі.

Запилене, всіма забуте,

Як сфінкс відродиться Воно,

Щоби відверто і розкуто

Посіять мудрості зерно.

Злетить брехливості полова,

Гайнуть дворами спориші,

І возсіяє вічне Слово

В лампаді грішної душі.              (Іван Басараб)

 

Учень

У віхолі життя ми лиш сніжинки,

В чиїйсь руці стікатимем росою.

Дай, Боже, нам і розуму й натхнення,

Щоб прорости не бур’яном – красою.

Мов сонях – тільки сонцю поклонятись,

Мов пролісок – перебороти сніг,

Веселкою переступити ріку,

Свою знайти серед чужих доріг.             (Людмила Скороденко)

 

Пісня

 

Учитель  

        Великий англійський письменник Чарльз Діккенс писав: « Ці радісні дні – дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні в усьому календарі, коли люди, наче з мовчазної згоди, вільно розкривають одне одному серця».

     А ми сьогодні відкрили серця вам… І хоч у житті казкових перетворень не буває, на жаль, але хотілося б, щоб усі пошерхлі серця, заскорузлі душі вмить за велінням святкових чарів перетворилися на добрі й чуйні. Бо лише добрій, щедрій і щирій людині відкриті радощі буття.