Відкриття відкриття меморіальної дошки

ХІД ЗАХОДУ

(на фоні музики «Плине кача»)

Не завжди хочеться співати

Хоч світ п’яніє від весни

Мовчать пісні, коли гармати

вриваються в дитячі сни. Німіє біль. Стихає битва…

і Всесвіт шану віддає, коли над юністю молитва

заупокійною стає.

Несуть синів….Над полем плачу

Цвітуть до обрію вінки

І тільки тихо: «плине кача…»

Крізь сльози, душі і вінки.

Пам’ять. Це не просто частина історії.

Пам’ять – це наша совість, біль, наша гордість.

Пам’ять вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо борються з ворогом

Пам’ять тим, хто поліг смертю хоробрих,

Пам’ять усіх, чиї серця обпалила війна….

Ведуча 1: Немає нічого важливішого, ніж життя людини, а життя, яке віддане за свою Батьківщину, набуває надзвичайного сенсу. На території України гримлять вибухи й свистять кулі. Страшна звістка стукає у двері, викликаючи розпач і невгамовний біль у душах рідних та близьких, серця справжніх героїв завмирають, як сама Україна, окутана жалобою за своїх синів.

Ведуча 2: Мітинг, присвячений відкриттю меморіальних дошок воїнам-захисникам Тарасу Юзвяку та Михайлові Рабу, оголошується відкритим.

(  звучить гімн України)

Ведуча 1: Шановне товариство! Почесне право відкрити пам’ятний знак  надається батькам Світлані  Володимирівні й Андрію  Георгійовичу       

та Сергію Олександровичу і Тетяні Ярославівні.

(Полотно спадає і його відразу забирають)

Ведуча, До освячення меморіальної дошки запрошуємо  благочинного Радивилівського благочиння, настоятеля Свято-Троїцького храму проієрея  Ігора Данилюка ___________________________________________________    

Ведуча 2. Сьогодні схиляємо голови в пам'ять наших героїв ……..

Тарас Юзвяк був учасником в антитерористичній операції у 2014-2015 роках і захисгиком незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а саме:

районах м. Дебальцеве Донецької області, де потрапив у Дебальцеве кільце і отримав осколкове поранення;

населеному пункті Станиця Луганська Луганської області;

населеному пункті Червоний Жовтень Донецької області;

З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації Тарас Юзвяк, маючи такий бойовий досвід, не міг просто сидіти вдома

.«Хто як не ми? Хто як не я? Хто захистить мою сім’ю окрім мене самого?» - так завжди говорив Тарас, повертаючись щоразу на фронт.

   Його побратими зазначили, що він був справжнім воїном, вірним другом, людиною слова та мужності, зразком незламності та вірності своїй країні. Для Тараса Юзвяка справедливість і честь були завжди на першому місці. Він з честю боронив Україну, мріяв про Перемогу і робив усе для того, щоб гідно протистояти ворогу. Під час мінометного обстрілу, отримавши поранення несумісні з життям, 21.10.2022 року Тарас загинув у населеному пункті Бахмут Донецької області, відстоюючи та захищаючи право на наше безпечне життя,  не шкодуючи, віддав своє.

І сьогодні його портрет викарбований на стіні Михайлівського собору – в серці України – Києві. Рідні  запустили челендж підписів петиції до президента України, про присвоєння Тарасу Героя України.

Ведуча: Міша Раб ще зовсім юний. Назавжди залишиться 23 – річним юнаком для нас, бо тільки в квітні 2021 року закінчив проходження строкової служби в частині А 1225 ГУР (Головне розвідувальне управління) елітної військової частини м. Києва. А вже 25.02.2022 року став добровольцем на захист цілісності нашої держави. В одному з боїв, волею долі, зустрілися наші хлопці-односельчани Тарас і Михайло. Це було 25.09.2023 року. Один із цих боїв був трагічний для наших воїнів-земляків. Тоді ж загинув командир, вихідець із Радивилівщини. На Його місце, зважаючи на твердість характеру, молодшого сержанта Михайла Раба призначають командиром протитанкового відділення роти вогневої підтримки. Не думаючи про себе, ніс на собі пораненого побратима і при цьому не забувши зупинити і повернути бійців, що йшли на допомогу. Так було врятовано роту. Отрима контузію і приїхав провести Тараса в останню дорогу.

Останній бій був не останнім для нього, а увіковінчив його  ім’я у пам’яті побратимів, бо знову ж таки протягнув руку допомоги бійцю, який не зміг піти у бій з певних причин. У телефонній розмові із батьком, який просив не йти, бо це не його була черга. Міша відповів:

-         Тату, я ж по-іншому не можу…

Ведуча 2:

Учасниками відкриття меморіальної дошки сьогодні є представники сільської влади ____________________ ________________________________________                 

До слова запрошується голова Крупецької територіальної громади Мошкун Віталій Володимирович.

До слова запрошується

Ведуча 1:

Хвилина мовчання – затихли всі кроки,

Скорботи хвилина – громада мовчить.

Ніколи нехай не вертають ті роки,

Щоб димом не вкрилася неба блакить.

Ведуча 2: Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України хвилиною мовчання.

                                         (Хвилина мовчання)

Ведуча 2:

Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав... Свічка догорає...
Він не дожив, не докохав, не долюбив...
Та праведна душа не помирає...

Ведуча 1: Ми гордимося Вами, Тарасе, Михайле… У наших серцях вічно буде жити пам'ять про Вас, а Господь упокоїть ваші душі.

1. Це не сон, не синдром маячні,

              Ця війна не в далекій країні,

              Не в Іраку чи десь там в Чечні,

              А в вишневій моїй Україні.

2. Саме тут всі її вояки

Нашої країни від зла захищають,

              Б’ються  на смерть мої земляки,

              Кров’ю землю святу поливають.

3.  Щоб країна ввійшла в майбуття

              Вільна, сильна, без чвар та війни,

              Віддють найцінніше – життя,

              України найкращі сини!

4. Герої не вмирають і не вмруть,

              Героїв пам'ятатимуть віками.

              Їм славу вічну віддають

              І голову схиляють перед вами.

Слава Україні!

Героям Слава!

Ведуча 2: Мітинг, присвячений відкриттю меморіальних дошок, оголошується закритим.

(Звучить гімн)