Відображення народних традицій українського способу життя в дизайні одягу, прикрас, головних уборах та взуття

Відображення народних традицій українського способу життя в дизайні одягу, прикрас, головних уборах та взуття. Підготувала учениця 9-А класу Бугаєнко Дар‘я Херсонська гімназія № 28 Херсонської міської ради

Традиція  — це елементи культури, що передаються від покоління до покоління, зберігаються протягом тривалого часу та слугують регулятором суспільних стосунків. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будь-якому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т. д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів.

Український національний одяг. В українському народному костюмі втілилася історична доля народу, його культура і традиції. Національний одяг зберігає в собі особливості різних культурних епох, тому він є одним з найважливіших історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу.

Чоловічий одяг. Традиційний чоловічий одяг українців дуже схожий з російським і білоруським - конопляна або льняна сорочка і вовняні штани. Сорочка часто використовувалася як верхній одяг. Головною відмінністю української сорочки є наявність пазушки - невеликого розрізу спереду з вишитими візерунками. Вишивали на пазушці чорними і червоними нитками. Ще однією відмінною особливістю української чоловічої сорочки від російської та білоруської є те, що чоловіки заправляли її в штани, а не носили поверх них. Чоловічі вишиванки могли бути з низьким стоячим або широким відкладним коміром. Застібалася така сорочка на ґудзики або шворки. Штани, або шаровари, закріплювалися на тілі за допомогою поясу або шнурка. Українські чоловічі штани були дуже широкими, особливо у козаків. Між штанинами вшивали матню з прямокутних клаптів. Шили такі шаровари переважно з сукна - вовняної тканини, покритої воском.

Жіночий одяг. Український жіночий костюм має безліч варіантів залежно від регіональних особливостей. Вони проявилися в крої, вишивці, декорі, колірних особливостях і прикрасах. Основою костюма є жіноча вишиванка, яка була трохи довша, ніж чоловіча і складалася з двох частин. Нижня частина шилася з більш щільної і грубої тканини. Поверх сорочки одягали запаску або плахту. Плахта являла собою полотно до 4 метрів у довжину, яке пряли з фарбованої вовни. Його розрізали на три рівні частини, а потім дві частини пришивали до третьої таким чином, щоб середина нижньої знаходилася навпроти розрізу бічних частин. Плахту обмотували навколо талії, прив'язуючи зверху поясом. Вишивка на плахті була досить стриманою і невибагливою. Поверх плахти спереду одягали запаску, певну подобу сучасного фартуха. Велике значення в українському жіночому костюмі відводилося прикрасам. Так, поверх вишиванки одягали намисто або буси. Кількість і розмір намистин безпосередньо говорили про фінансове становище родини.

Традиційне взуття. Один із архаїчних видів взуття – те, що виготовляли з природних матеріалів, які завжди були під рукою. Це лоза, лик, кора, солома, прядиво, мотузки. Плетене взуття вважали ознакою бідності, на відміну від взуття зі шкіри. На території України його позначення вживали кілька термінів: постоли, лапті, патинки, ходаки, бамбоші, валовці, башмаки, чуні, крутилі

Прикраси. Найбільш розповсюдженою традиційною українською прикрасою було намисто. Жінки одягали його  як у святкові, так і будні дні. Чим більше нагрудних прикрас було  у жінки – тим заможнішою вона вважалася. Намисто часто поєднували з іншим прикрасами: дукачами, герданами, саблами, перлами, які разом з українським вбранням створювали довершений традиційний образ. Найпопулярнішим кольором намиста був червоний. Саме він є кольором сміливості, відваги, любові, символізує невичерпну енергію. Спочатку намиста виготовляли із рослинних матеріалів: з ягід горобини, кісточок, горіхів, насіння. Згодом використовували глину, дерево, корали, перли, різноманітні каміння, метали, дорогоцінні матеріали.