ВІДОБРАЖЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ ГЕРАЛЬДИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА НАУКИ, ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

ТЕМА КУРСОВОЇ РОБОТИ:

«ВІДОБРАЖЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ ГЕРАЛЬДИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ»

 

 

 

Виконала: студентка ІІІ курсу

історичного факультету

групи 3229-1

Чубар Марія Олександрівна

 Науковий керівник:

 кандидат історичних наук, доцент

 Штейнле Олексій Федорович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

 

РОЗДІЛ 1. РОЗРОБКА ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ ГЕРАЛЬДИКИ…………8

1.1. Теоретичні питання геральдики як складова історичної науки……………….8

1.2. Питання теорії та методики геральдичних досліджень в українській історичній науці………………………………………………………………………12

 

РОЗДІЛ 2. ГЕРАЛЬДИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ…………………………………………………………….17

2.1. Дослідження геральдичних символів козацької доби……………………….18

2.2. Розробка питань геральдики України ХХ–поч. ХХІ століття………………25

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...37

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Символічні зображення, кольори і написи, завжди були засобом підвищення морального духу, виховання і моральних якостей, формування традицій. Історія вітчизняної геральдики перетворилася на невичерпну дослідницьку проблему, актуальність якої можна пояснити наступними обставинами: в процесі розвитку геральдичної системи, супроводжуваної образно-смисловим атрибутуванням, викристалізувалася вітчизняна геральдика. Цей процес отримав своє відображення у безлічі історіографічних джерел, що представляють незаперечний науковий інтерес. Вітчизняна історична думка в сучасних умовах стала на позиції загальнолюдських цінностей, внаслідок чого в історіографії виникла необхідність обґрунтування і розвитку нових підходів в теорії досліджень. Цьому повинна сприяти наукова аргументація методологічних аспектів наукового аналізу історичного знання про процес формування вітчизняної геральдики.

Об'єктивний аналіз історіографії геральдичного вчення країни може внести суттєвий внесок у процес формування історичного знання громадян, передбачає виховання національної самосвідомості та патріотизму, наявність яких для високорозвиненого суспільства потрібно завжди, особливо на етапі реформ і фундаментальних модернізацій.

Історіографічний аналіз для розвитку вітчизняної історичної науки в цілому має зростаюче значення. Значний пласт літератури з проблеми (особливо роботи останніх років) в історіографічних дослідженнях і оглядах не відображено. Основну частину джерел відрізняє фактографічний та описовий характер, що вимагає здійснення якісно нового дослідження, яке дозволить на основі сучасного рівня знань виявити проблеми історіографії, тенденції розвитку, винести певні уроки і зробити висновки, а також позначити в концептуальному плані подальші напрямки наукового пошуку.

Для визначення подальшої перспективи необхідно усвідомити основні причини підвищення і спаду суспільного інтересу до досліджуваної проблеми. Наочність уроків та висновків, що випливали з історії вітчизняної геральдики, змушувала і змушує різні політичні сили і наукові кола знову і знову звертатися до цієї теми. Подібний інтерес багато в чому визначався не тільки науковими, а й практичними потребами розвитку суспільства. Внутрішньополітична ситуація в країні закономірно спонукала громадськість і політиків до зміни системи символів, а істориків – до написання нових творів. Така закономірність зберегла свою стійкість і в сучасних умовах.

Об'єктом роботи є геральдичні дослідження в сучасній українській історичній науці (1991 – 2011).

Предметом дослідження є відображення проблематики геральдики в сучасній українській історичній науці.

Метою дослідження є комплексне дослідження сучасної історіографії вітчизняної геральдики.

Виходячи з поставленої мети, завданням дослідження є розглянути та проаналізувати дослідження теоретичних питань геральдики в сучасній українській історичній науці; визначити основні напрямки досліджень геральдичних символів козацької доби в сучасній українській історичній науці; простежити еволюцію розробки питань геральдики України в ХХ – на поч. ХХІ століття; визначити особливості сучасного стану геральдики України та перспективи її подальшого розвитку.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1991 – 2011 рр. Нижня межа дослідження – 1991 р., поява геральдичних досліджень в незалежній Україні. Верхня межа – 2011 р. – час проведення даного дослідження.

Територіальні межі включають територію сучасної України.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що реалізовано спробу провести комплексний аналіз сучасної вітчизняної історіографії української геральдики.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали даного дослідження можуть бути використані у підготовці спеціальних курсів з геральдики, історії рідного краю.

Структура роботи обумовлена її метою і завданнями та відображає логічну послідовність питань, що досліджувались. Робота складається зі вступу, 2 розділів (4 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури ( позицій). Обсяг основної частини роботи складає 40 сторінок, загальний обсяг бакалаврської роботи – 47 сторінок.

Історіографія. В українській істричній науці відсутні комплексні дослідження з вітчизняної історіографії 1991 – 2011 рр. Історіографічні роботи, що зустрічаються, присвячені, переважно, окремим питанням геральдики. Наприклад, історіографію геральдики козацької доби певною мірою висвітлено в роботі О. Однороженко «Українська територіальна геральдика і сфрагістика козацької доби в вітчизняній та зарубіжній історіографії», а також в двох його дисертаціях: «Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну XIV – XVIII ст.» та «Державна і земельна геральдика і сфрагістика Війська Запорізького». Історіографію міської геральдики розглядає Я. Іщенко в своїй дисертаційній роботі на тему «Символіка та емблематика міських гербів України 60 – 80-х рр. ХХ ст.: історико-джерелознавче дослідження» та в статті «Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. ХХ ст.)».

Отже, дане дослідження набуває актуальності через те, що комплексні дослідження історіографії вітчизняної геральдики відсутні.

 Джерельна база дослідження. Основним елементом джерельної бази дослідження є література, під якою розуміється сукупність науково значущих творів писемності про вітчизняну геральдику.

За ступенем наукових узагальнень провідне місце в літературі займають монографії, наукові статті та дисертації, які складають першу групу джерел. Вони відрізняються високим рівнем наукового аналізу, найбільш аргументованим розглядом історії вітчизняної геральдики.

Друга група літератури включає в себе науково-популярні статті, брошури та інші видання науково-популярного характеру. Відмінною рисою цієї групи є актуальність, популярний стиль викладу результатів наукових досліджень.

 

Методи дослідження

Для досягнення визначеної мети і розв’язання поставлених завдань на різних етапах історичного дослідження використовувався комплекс методів та принципів. В даному історичному дослідженні було використано історичний, системний, логічний підходи. Розглядаючи геральдичні дослідження в хронологічній послідовності виокремлювали особливості та характеристики кожного з них. Геральдичні дослідження розглядалися як система, що складається з різних компонентів, зокрема: теоретичні питання геральдики, козацька геральдика, геральдика радянського періоду, сучасний стан геральдичних досліджень в Україні. При вивченні геральдичних досліджень в сучасній українській історичній науці (1991 – 2011 рр) було використано загальнонаукові (аналіз та синтез, індукція і дедукція, класифікація), спеціально-історичні (метод періодизації, діахронічний, історико-генетичний, ретроспективний, історико-системний).

Аналіз та синтез – при вивченні сучасних геральдичних досліджень спочатку було проаналізовано кожний напрямок відокремлено, після чого результати та висновки були поєднані в єдине ціле.

При дослідженні була використана неповна індукція, що було зумовлено використанням обмеженої кількісті геральдичних досліджень, найбільш науково обґрунтованих, що відповідають сучасним реаліям.

Метод класифікації дозволив нам розподілити за змістом весь комплекс українського історіографічного доробку. В результаті використання методу, літературу було розподілено на ту, що висвітлює теоретичні питання геральдики, геральдичні дослідження козацького періоду та дослідження геральдики ХХ – початку ХХІ ст.

Метод періодизації дозволив виокремити хвилі історіографічних досліджень: в ХХ ст. після становлення незалежної України активізуються дослідження козацької геральдики та критика геральдики радянського періоду.

Історико-генетичний метод показав, що існує тісний зв'язок між різними геральдичними дослідженнями, який полягає в порівнянні української геральдики з європейською, визначенні особливостей герботворення на українських землях.

Ретроспективний метод передбачає вивчення наявних історіографічних досліджень з української геральдики та визначення малодосліджених аспектів, які є основою для подальшого розкриття проблематики.

Історико-системний метод дозволив розглянути історіографічний доробок в хронологічній послідовності з визначенням структурно-функціональних зв’язків. Це дало можливість вивчати всі геральдичні дослідження як елементи системи історіографічного доробку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

РОЗРОБКА ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ ГЕРАЛЬДИКИ

1.1. Теоретичні питання геральдики як складова історичної науки

Про ступінь розвитку кожної науки засвідчують передусім такі її суттєві ознаки, як спеціальна фахова термінологія, усталений понятійний апарат та розмаїття наявних дефініцій [37, с.32]. Практична геральдика на початковому етапі свого існування почала застосовувати при описі гербів терміни і поняття, які пізніше ввійшли до арсеналу мови наукової геральдики. Сама поява гербів, як специфічних знаків з обумовленим змістом, їх функціональне призначення визначили і необхідність їх чіткого опису та прочитання. Тож, кожний малюнок герба повинен був супроводжуватися текстовим роз'ясненням що, як і де зображено на щитовому полі. Ця традиція, започаткована т.з. «геральдикою щита» (за Ю. Арсеньєвим), тобто живою (практичною) геральдикою початкового етапу її генези – ХІІ – ХІІІ ст., продовжувалася у наступні періоди її розвитку, особливо в часи формування територіальної геральдики – земельної, обласної, міської.

Хоча джерелом розвитку державної та земельної геральдики стала геральдика особова й родова, тобто починалася їх генерація із спільного для всіх типів гербів кореня, вона набувала згодом своїх особливостей. При цьому тут важливу роль відіграли конкретні факти, деталі як історичні, так і суспільного поступу, що вплинули на елементи, складові гербів, зображальні композиції.

Пізніше міські й територіальні герби складалися нерідко незалежно від знаків тотемного характеру, існуючих здавна на цих теренах емблем, зображень рослин, тварин, стихій тощо, а також особових гербів власників земель. Тоді описи почали включати в себе трактування символічних значень зображень флори і фауни, різних галузей виробництва, сільського господарства, головних промислів, географічних або геологічних особливостей, якими вирізнялися дані регіони. Відтоді в мові геральдики спостерігається не тільки розширення діапазону особливих визначень при зображеннях елементів знакової системи взагалі, а й поява відповідної, притаманної винятково їй, геральдичної лексики. Пізніше вона ввійшла до вже існуючих окремими блоками термінів і понять із власним тлумаченням конкретних символів. Зміст і значення кожного окремого символу-знаку в ряді випадків не збігалися в різних реґіонах, не кажучи вже про географічно віддалені країни.

Однак тоді ж було помічено, що значна частина гербів європейського походження має загальні ознаки, подібні зображення фігур та певні закономірності їх розміщення на щиті. Саме для їх опису і вироблялися загальні поняття, усталені терміни, тобто виникла й розвинулася спеціальна наукова термінологія, що стала необхідною складовою гербознавства як науки та прикладної галузі мистецтва – графіки. Її застосування не тільки сприяло скороченню опису герба, а й полегшило візуальне сприйняття гербів через подібність або схожість. Відтоді стало можливим зрозуміти зміст гербової символіки, значення окремих, часом загадкових фігур, прочитати складові компоненти гербів, які виникли на зорі практичної геральдики. Однак підкреслимо, тлумачення окремих символів у різних геральдичних школах далеко не завжди збігаються, а їх походження здебільшого взагалі не можна встановити.

Геральдичний матеріал, що накопичувався в плині розвитку гербівництва, спонукав до узагальнення здобутих фундаментальних знань. З'явилися перші спеціальні збірки-гербовники (найдавніший із відомих науці – це Цюріхський гербовник 1320 р.), що дозволяло зіставляти герби окремих міст, тобто муніципальну знакову систему окремих реґіонів і країн, що, зрештою, показало: значна кількість понять, поданих різними мовами, мають ідентичне значення і тлумачення при перекладі, хоча символи й емблеми мали свою історію, зазнавали еволюції та переосмислення.

До першої половини XIV ст. належить і перший зафіксований науковий виклад загальних правил геральдики, зроблений італійським юристом Бартоло. Впродовж ХV – ХІХ ст. з'явилася спеціальна література з геральдики та геральдичної термінології в Англії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині й інших країнах Західної Європи. Саме вона, акумулюючи здобутки зображень знаків феодальних міст, значно вплинула на вітчизняну геральдичну науку і практику, особливо в такій важливій її частині, як формування понятійного апарату. У Російській академії наук з 1726 р. навіть викладався курс геральдики на кафедрі, яку очолював Й. Бекенштейн. Його теорія геральдики базувалася на німецьких геральдичних традиціях. Написаний ним навчальний посібник «Книга геральдики» містив опис різних символічних зображень і правил творення гербів, а в 46-ти гравірованих таблицях їх було систематизовано.

У Росії на початку XX ст. здійснено спробу узагальнити і подати геральдичну термінологію російською мовою – видано два томи «Геральдического словаря» В. Бєлінського, який наводив терміни тільки до літери «Г». У середині XIX ст. надрукована і перша праця з геральдики А. Лакієра, яка висвітлювала історію походження гербів, у тому числі територіальних, підкреслюючи самобутність і своєрідність їх вітчизняних різновидів, зокрема тих, що побутували на українських землях [12]. На величезному фактичному матеріалі автор розкрив складні процеси розвитку історичних гербів, підкреслив необхідність правильного трактування формулювань в їх описах, трансформованих за досить значний час. Для України цей період пов'язаний з еволюцією феодальних міст, формуванням у них громад, наділених певними самоврядними функціями, що передбачали надання їм власних гербів.

Поява надрукованої російською мовою книги І. Гаттерера «Начертание гербоведения» (Санкт-Петербург, 1805) [2], яку переклав з англійської Г. Малигін, як і пізніше, 1811 р., книги «Избранные эмблемы и символы, на российском, латинском, французском, немецком и английском языках объяснённые» (у перекладі В. Максимовича-Амбодика), – стали тими першоджерелами, якими широко користувалися російські геральдисти, як теоретичними та наочними посібниками.

У низці праць, зокрема в підручниках із геральдики, дослідженнях відомих учених-геральдистів, їх автори постійно зверталися до проблеми термінології понятійного апарату, узагальнювали досвід створення гербів, викладаючи основні правила геральдики. У них знаходили відображення ті зміни, що сталися впродовж розвитку науки, коли частково були переглянуті окремі приписи, уточнювався, доповнювався і розширювався арсенал геральдичної мови. Так звану «живу геральдику» на шляху її розвою збагачували нові, внесені відтепер до гербів фігури, які вимагали при описі своєї власної термінології, що, закономірно, входила як складова до геральдичної мови.

У 1900 р. побачила світ книга П. фон Вінклера, в якій систематизовано й описано понад 700 міських і земельних гербів Російської імперії, серед яких налічується 112 таких, що належали українським містам. Ця книга, яка не втратила своєї науково-джерельної та інформативної цінності й досі, привертає увагу тим, що в ній викладено в певній системі основні правила створення гербів.

У радянські часи інтерес до питань теоретичної та практичної геральдики припадає на середину 60-х років. У працях О. Каменцевої, Н. Устюгова, М. Сперансова, А. Арциховського, пізніше В. Драчука, Н. Соболєвої, В. Румянцевої, Г. Вілінбахова, М. Медведєва, Ю. Савчука, А. Гречила, Г. Кисельова та ін., майже завжди зустрічаються підрозділи чи окремі сторінки, де автори розглядають питання термінології, правила геральдики, одночасно досліджують окремі її періоди, характерну для тих часів знакову систему, роблять узагальнення відповідно до конкретного матеріалу.

Справа користування науковою геральдичною термінологією при створенні гербів ускладнюється тим, що у сучасних двомовних словниках, зокрема російсько-українських, терміни з геральдики майже відсутні. Виняток становить досить представницьке видання «Большой англо-русский словарь» І. Гальперіна, який містить 400 геральдичних термінів, але понад 90% їх на російську мову перекладено невідповідно. Отже, навіть користуючись відповідними словниками, буває важко передати термін через український відповідник. Тому необхідність створення словника з геральдики українською мовою була вже давно на часі.

Отже, зараз наявний значний комплекс літератури, що висвітлює теоретичні питання геральдики. Підвалини розробки теоретичних питань були закладені ще живою (практичною) геральдикою початкового етапу її генези – в ХІІ – ХІІІ ст., продовжуючись на наступних етапах її розвитку. Значна частина гербів починає набувати загальні ознаки, подібні зображення фігур та певні закономірності їх розміщення на щиті. Саме для їх опису і вироблялися загальні поняття, усталені терміни, тобто виникла й розвинулася спеціальна наукова термінологія. Перший зафіксований науковий виклад загальних правил геральдики був зроблений італійським юристом Бартоло (перша половина XIV ст.) набувши подальшого розвитку в працях інших вчених. Більшість дослідників у своїх працях так чи інакше торкаються теоретичних питань, та все ж, стан цієї проблеми ще потребує подальшої розробки в плані термінології, словників, довідників, тощо.

 

1.2. Питання теорії та методики геральдичних досліджень в українській історичній науці

Починаючи з кінця 80-х – на початку 90-х років у книгах згаданих вище авторів, а також у московському виданні «Вестник геральдиста» та віснику Українського геральдичного товариства «Знак» (виходить друком у м. Львові) постійно публікуються окремі спеціальні додатки, а у науковій періодиці – статті, які порушують питання щодо необхідності укласти спеціальні термінологічні словники і прийти врешті до того, щоб при сучасному герботворенні на місцях автори проектів міських гербів враховували основні правила геральдики. Так, Ю. Савчук у кінці своєї книги, присвяченій геральдиці Поділля, наводить узагальнений перелік основних правил геральдики [17]. У періодичних виданнях – «Вестник геральдиста» та «Знак» М. Стародубцев кілька разів друкував статті, які стосувалися геральдичної термінології та правил геральдики, рекомендацій щодо створення гербів [61; 62]. Автор прагнув, так би мовити, створити «абетку» геральдики, що містила б роз'яснення геральдичної термінології, пояснювала правила можливого поділу щитового поля герба, давала відомості про ті чи інші фігури, які вживаються у гербах, і, що важливо, торкалася питання кольорової гами, її застосування, як однієї із суттєвих вимог класичної геральдики.

У 1996 р. М. Стародубцев видав дуже цінну книгу-довідник «Иллюстрированный словарь по геральдике» [20]. Вона містить 1005 наукових термінів, одночасно продубльованих російською, українською, англійською, есперанто, французькою, німецькою та латинською мовами. У вступі автор цілком слушно відмітив, що зростаючий інтерес до геральдики, розвиток за останні роки територіальної, міської, власницької та особової геральдики дає підставу стверджувати: відсутність словників із фаховою термінологією призводить до сумних наслідків. У геральдичні описи, при блазонуванні гербів потрапляють вигадані на місцях терміни, які нічого спільного з поняттями геральдики не мають. Поява словника з поданими одночасно сімома мовами термінами – то явище у вітчизняній науці рідкісне.

Необхідно відзначити і той факт, що терміни в книзі супроводжуються малюнками (на жаль, чорно-білими). Їх подають через графічне відтворення того, що передано словами. Автор прагнув звести всі терміни до одного знаменника – своєрідної міжнародної геральдичної мови. І хоча не завжди переклад терміну українською мовою деяким дослідникам видається вдалим, а іноді – спірним, та це аж ніяк не впливає на високу оцінку справді подвижницької праці М. Стародубцева, який використавши значну кількість вітчизняних та зарубіжних джерел і праць, зумів створити унікальний геральдичний словник. Він став у нагоді не тільки фахівцям із геральдики, а й краєзнавцям, архівістам, студентам вузів і, що важливо, практичним підручником для тих, хто займається герботворенням на сучасному етапі його генези. На сторінках 7–8 видання М. Стародубцев коротко перелічує основні правила геральдики. Хочемо при цьому все ж зауважити, що для зручності користування даними приписами варто було б подати їх окремими блоками, відповідно оснастивши заголовками, які б стосувалися безпосередньо щита, його складових – компонентів, кольорової гами, щитотримачів, прикрас.

Вважаємо, що автору слід було б передусім сконцентрувати увагу на складових герба – на щиті, його формі, найважливіших поділах поля, кольорах та металах, прийнятих у геральдиці, на знаковій системі, властивій нашим землям, та їх особливостях, зокрема на передачі через малюнок узагальнених в описі понять тощо.

Окремо заслуговують на висвітлення правила опису (блазонування) герба. Як засвідчує практика герботворення в Україні періоду 60-х – 80-х років, супутні до гербів документи, – жоден із гербів міст України не описаний досконало, відповідно до правил, як того вимагає класична геральдика. В опис вносилися одночасно як перелік фігур, так і пояснення щодо вжитих символів та емблем, давалися просторові тлумачення їх значення, довільно трактувалося символічне значення кольорів.

Все це переконливо свідчить про необхідність виокремити з геральдичних правил найбільш суттєві їх блоки, що стосуються створення та опису гербів саме для населених пунктів. Довідкового значення публікація, створення якої на часі, має принести користь тим, хто сьогодні причетний до укладання конкретних сучасних символів міст, малює ескізи гербів, хто їх розглядає і затверджує, однак не має при цьому уявлення про геральдику як науку взагалі. Це могло б зняти чимало питань, які виникають при обговоренні концептуальних положень щодо створення герба певного міста, якщо воно взагалі не отримувало свого знаку, не мало власного історичного попередника.

Необхідно ще відмітити, що в останні роки з'явилося кілька видань підручників із спеціальних історичних дисциплін для студентів вузів у різних регіонах України. Так, у навчальному посібнику І. Калмакана та М. Ємельянова, вчених з Одеси викладено основи геральдики, а розділ другий книги призначено роз'ясненню правил побудови та блазонування герба [10]. Автори окремо виділили короткі підрозділи про загальні правила геральдики, походження та вживання певних форм щитів, класифікацію хрестів і численних фігур. Віддаючи належне цій праці, поява якої, без сумніву, викликана відсутністю спеціальної навчальної літератури із спецкурсу з вітчизняної геральдики, відмічаючи необхідність таких видань та їх важливе цільове призначення, хочеться висловити жаль із того приводу, що гербам міст, які прийняті з 60-х – 80-х років і пізніше, після проголошення незалежності України, автори виділили півтори сторінки тексту і не дали їм загальної оцінки як певному феномену, історико-культурному явищу складної для геральдики епохи [10, с.94–95]. Не відзначено в книзі і про відступи від основних правил геральдики, які спостерігаються при аналізі зображень цих емблем. Ще одне зауваження стосується подачі авторами правил опису герба[10, с.47–51], які дещо відрізняються від загальноприйнятих зокрема у науковій літературі та наведених у книзі М. Стародубцева.

У навчальному посібнику Г. Бондаренка, виданому у Луцьку для студентів історичних факультетів, спеціальний невеличкий розділ «Історична геральдика» містить коротенький підрозділ «Основні правила складання гербів» [1]. Автор правильно зазначає, що впродовж тривалого розвитку геральдичної науки правила створення гербів вдосконалювалися, змінювалися, доповнювалися, однак окремі з них залишалися незмінними, як основа теоретичної геральдики. Хоч і дуже стисло, але автор все ж дає уяву про такі найголовніші складові герба, як щит, фігури, утворені в результаті його поділу, навколишні зображення до гербів, які відіграють не роль прикрас, а є невід'ємними складовими гербів. Зовсім обійдено у розділі питання про зображальний ряд гербів. Хоча наведені в книзі правила стосуються всіх типів та різновидів гербів, а не тільки міських, автор принаймні дає читачам можливість отримати хоча б поверхові знання про традиційні правила побудови міського знаку.

Не обійдено теоретичні засади геральдики у чудово виданій книзі А. Гречила, Ю. Савчука, І. Сварника [3]. Автори, хоч і досить коротко, але достатньо чітко акумулюють в окремому підрозділі узагальнюючі дані щодо основних положень геральдики, згадуючи про побудову міських гербів, конфігурацію щитів, геральдичні фігури, барви. Хоча книгу видано як науково-популярну, вона заслуговує на надзвичайно високу оцінку саме через наявність великого блоку унікальної, вперше оприлюдненої інформації про герби міст України XIV – початку XX ст., і зразок вдалого зосередження та компонування даних про знакову систему зазначеного періоду.

Не можна оминути увагою праці В. Замлинского. У своїй статті в співавторстві з Ю. Джеджулою автор веде мову про правила складання гербів, зокрема прийнятну для використання кольорову гамму, яка вважається класичною у герботворчості. Історик зазначає, що використовується «обмежений набір фарб, числом сім, а саме: т. зв. «метали» – золото (жовтий) і срібло (білий), надто рідко залізо; фініфті, або ж емалі – червлень (червоний), лазурь (синій, блакитний), пурпур; зелень і чернь» [35, с.21].

Щодо становлення та розвитку геральдики існує чимала кількість праць. Практична геральдика сформувалася в XIII – XV ст., коли з’явилися перші збірки гербів – сувої та рукописні книги-гербарі, які складали герольди для потреб лицарських турнірів, воєн і посольств. Як окрема наука геральдика склалася в XVI – XVII ст. переважно завдяки напрацюванню вчених ченців. Однак давні гербарі значною мірою містять вигаданий авторами чи власниками гербів матеріал і потребують критичного підходу. Основи наукового підходу були закладені в XVII ст., коли її почали викладати у вищих навчальних закладах. У цей час з’явились перші курси лекцій та підручник з геральдики Ж. де Маліверна (Марбург, 1685) французькою мовою. В Україні дослідженням геральдики займалися О. Лазаревський, П. Куліш, Г. Милорадович, В. Антонович, М. Грушевський, В. Лукомський, Б. і В. Модзалевські, Г. Нарбут, В. Липинський, М. Голубець до 1939 р. Після Другої світової війни українські історики в  еміграції – М. Битинський, В. Сенютович-Бережний, М. Міллер, Р. Климкевич. В УРСР дослідження з геральдики в 60 – 80-ті рр. ХХ ст. проводили В. Драчук, В. Рум'янцева. Новий етап почався з 90-х років. Про розвиток геральдики пишуть такі дослідники, як А. Гречило, В. Войтович, Я. Іщенко, М. Дмітрієнко та В. Замлинський, В. Панченко, Ю. Савчук, О. Лісниченко, О. Однороженко, Ю. Джеджула, Н. Стародубцев та ін.

Таким чином, вітчизняні дослідники активно займаються розробкою теоретичних питань геральдики, адже, не дивлячись на те, що основні приписи геральдики є усталеними, і, здавалося б, загальнодоступними для науковців, все одно поширеним явищем є грубі порушення чи недотримання їх при складанні чи описі гербів.

В українській історичній науці теоретичні питання геральдики розглядають наступні науковці: Ю. Савчук, М. Стародубцев, А. Гречило, Ю. Джеджула, В. Замлинський, Я. Іщенко, О. Однороженко та ін.

РОЗДІЛ 2

ГЕРАЛЬДИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ

 

Даний розділ – огляд вітчизняної літератури, присвяченої дослідженням геральдичних символів козацької доби та геральдиці ХХ – початку ХХІ ст. Ми виокремлюємо козацький період через наступні причини:

1.     В сучасній українській історичній науці активізуються дослідження даного періоду, що пов’язано з утворенням суверенної української держави. Отримавши незалежність, виникає інтерес до попередніх періодів, осягнення розмаїття геральдичної спадщини минулого.
2.     Козацька геральдика напрочуд точно відбила в собі тогочасні суспільно-політичні та культурні особливості розвитку українського суспільства, його світогляд, ментальність, ідейно-політичні погляди та ін. Витворившись в умовах децентралізації процесу герботворення, за відсутності будь-яких регулюючих чинників, українська геральдика козацької доби мала змогу відобразити реалії тогочасного українського життя.
3.     В козацькій геральдиці було яскраво відбито реальне народне життя найрізноманітніших верств суспільства, від соціальної еліти (козацької старшини) до простого козацтва і міщанства. Дана обставина робить козацьку геральдику безцінним джерелом у вивченні відповідного періоду української історії, окремі нюанси якого можна розкрити лише за допомогою вивчення української геральдичної спадщини козацької доби.
4.     Козацька доба є однією з найяскравіших сторінок в історії українського народу. З'ясування закономірностей процесу історичного розвитку української нації впродовж даної епохи в усій його повноті неможливе без залучення всього комплексу найрізноманітніших джерел, не раз специфічних, але які в силу саме своєї специфічності дають можливість по новому оцінити та інтерпритувати деякі події та явища. До числа таких джерел необхідно віднести також і геральдичний матеріал, багатство якого дає можливість комплексно підійти до вирішення деяких питань даного періоду.

Період ХХ – початку ХХІ ст. також неможливо оминути увагою, адже в цей час в геральдиці вібуваються значні трансформації, порівнюючи з попередніми періодами. До причин таких змін можна віднести:

1. Ідеологічна мотивація геральдичної творчості;
2. Відсутність опрацьованої науково-методичної бази та координуючого органу;
3. «Революційні новації», тобто введення до традиційної геральдики елементів зовнішньої атрибутики УРСР та СРСР, відображення досягнень соціалістичного будівництва тощо;
4. Нестача або фактично повна відсутність фахівців з геральдики;
5. Недосконалість процедури підготовки та затвердження міських емблем;
6. Після утворення незалежної України – початок нового періоду в українському гербівництві, коли старі риси, притаманні гербам радянського часу, поєднуються з елементами нового підходу до зображень міських знаків та їхнім символіко-емблематичним наповненням.

 

2.1. Дослідження геральдичних символів козацької доби

Значне місце в вітчизняних геральдичних дослідженнях посідає питання козацької геральдики. Якщо казати про ступінь дослідженості, то треба зазначити, що геральдика Гетьманщини є більш дослідженою, на відміну від геральдики запорозької. Це пов'язано з тим, що з періоду існування Війська Запорозького залишилося порівняно небагато пам'яток, особливо з родової геральдики, що і не дивно з огляду на доволі незначне соціальне розшарування в запорозькому суспільстві.

З початку 90-х років з'являються праці присвячені міській та територіальній геральдиці. У збірнику, виданому за матеріалами першої геральдичної конференції УГТ (1991 рік) під назвою «Клейноди. Українська геральдика: минуле, сучасне, перспективи» вміщено декілька повідомлень, зокрема, В. Заруба в повідомленні «Гербові знаки на печатках документів архіву Іллі Новицького» вмістив побіжний опис київської міської печатки [8], Т. Дяченко в статті «Герби Лубен і життя міста в кінці XVI – XVIІІ ст.» розглянула проблему розвитку міського герба Лубен, щоправда з деякими помилками [7]. По-перше, автор вмістила невірний опис печатки міста, по-друге, дослідниця ототожнила полкову печатку Лубенського полку з печаткою самого міста, що призвело до хибних висновків щодо появи та виходу з ужитку цих печаток. Ці помилки Т. Дяченко повторила і в наступній своїй публікації в часописі «Знак» (1996 рік, число 11), «Герб міста Лубен» [31]. Ретроспективному огляду чернігівського міського герба присвячено розвідку «Стародавня печатка Чернігова» І. Ситого [18].

 Публікуються розвідки та дослідження гербів окремих міст. Ніжинської міської геральдики стосувалося два повідомлення: О. Морозов «Історичний герб Ніжина», О. Морозов, І. Костенко «До історії герба Ніжина» [42]. Проблему витоків переяславської міської геральдики розглянуто в повідомленні О. Колибенка «До історії переяславської геральдики» та ін.

 У розвідці М. Дмитрієнко і Я. Іщенко «Становлення територіальної емблематики на Чернігівщині і дослідження зображення емблеми орла на прапорах, гербах, монетах та печатках регіону», автори зробили спробу простежити еволюцію чернігівського герба [6].

 У 1996 році виходять дві узагальнюючі роботи з української міської геральдики: дисертація А. Гречила «Українська міська геральдика: тенденції розвитку» (яка стала основою монографії «Українська міська геральдика») і робота В. Панченка «Гербівник міст України» [4; 14].

 Робота А. Гречила написана з використанням великої кількості джерел, значну частину яких вперше введено до наукового обігу, але козацькому періоду розвитку української міської геральдики в монографії (як і в дисертації) присвячено лише кілька сторінок [4, с.54–58]. На відміну від інших періодів, козацької доби автор торкнувся лише побіжно. Він відзначив тяглість традиції міського самоврядування на звільнених від польської влади територіях і намагання міст зберегти свій привілейований статус у боротьбі з козацькою старшиною. У зв’язку з цим докладно розглянуто перезатвердження царем Олександром Михайловичем привілеїв міста Переяслава, в яких, зокрема, йшла мова про герб міста.

 Крім того, автор подав побіжний опис печаток деяких міст Лівобережжя козацької доби [4, с.56–57], а наприкінці зробив спробу встановити ступінь і характер взаємовпливу міської і земельної геральдики Війська Запорізького, відзначивши подібність в зображеннях гербів окремих сотень з гербами відповідних сотенних осередків [4, с.58].

 Як зазначає О. Однороженко в своїй статті «Українська територіальна геральдика і сфрагістика козацької доби у вітчизняній та зарубіжній літературі» [45], робота В. Панченка докорінним чином відрізняється від усіх вище згаданих досліджень, в першу чергу своїм виключно компілятивним характером. Автор користувався в основному загальновідомими роботами з української, польської і московської геральдики. Єдиним архівним джерелом, використаним в роботі, став віднайдений І. Сварником рукописний гербовник міських гербів Галичини Ф. Ковалишина. Доволі часто автор сплутував поняття міського і земельного герба. Матеріал подано виключно за територіальним принципом, водночас, повністю проігноровано хронологічний принцип. Також залишено поза увагою геральдичну спадщину українських земель, які нині перебувають поза межами України, що створює незручності при висвітленні зародження й розвитку української міської геральдики.

Такій же нищівній критиці О. Однороженко піддав і захищену в 1999 році дисертацію В. Панченка на тему: «Міська та містечкова геральдика Лівобережної України доби Гетьманщини»[70]. В цьому ж році В. Панченко друкує статтю під назвою «Герби гетьманських столиць України». Це герби міст Чигирин, Гадяч, Батурин та Глухів. В статті автор намагається розкрити походження, еволюцію герба, подає їх опис.

У 1997 році вийшла невеличка стаття І. Єремєєва «Символи нашої слави». В ній автор надає п’ять гетьманських гербів: Байди-Вишневецького, Зборовського, Яна Оришевського, Косинського та гетьманів Ружинських. Представлено зображення гербів та їх опис [32].

 Цікавим є дослідження О. Лісниченка «Степова геральдика або що було до Потьомкіна?» [40]. В ній автор намагається простежити вплив гербів паланок Війська Запорізького на сучасні герби міст відповідних територій. Дослідник вважає, що цю символіку можна і слід вважати найбільш природною і властивою українській геральдичній традиції, оскільки символи паланок не потребували монаршого затвердження, а тому, порівняно з символікою інших регіонів України відчули на собі наменший вплив інших культур, зокрема польської чи російської.

В статті «Геральдична спадщина Херсонщини та Миколаївщини» автор О. Паталах зазначає, що геральдичні символи цих регіонів походять з козацьких часів, а саме паланкових печаток [57].

На козацькій геральдиці спеціалізується вже згаданий вище О. Однороженко, який в 2003 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук з теми «Державна і земельна геральдика і сфрагістика Війська Запорізького», а в 2009 році захистив дисертацію на звання наукового ступеня доктора історичних наук з теми «Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV – XVIII ст.)» [68; 69].

 Серед комплексу наукового доробку О. Однороженко нами було також проаналізовано статтю «Козацька геральдика» [43]. В ній автор визначає ґенезу поняття гербу, побіжно охарактеризовує процеси виникнення європейської та української геральдики. На думку О. Однороженко, час започаткування української геральдики сягає ХІІ – ХІІІ ст., а вже ХІV – ХVІ ст. – період становлення геральдики, зокрема козацької. Необхідно зазначити про те, що дослідник ототожнює поняття руська та українська геральдика. Розглядаючи безпосередньо козацьку геральдику,  дослідник зазначає, що впродовж існування козацтва XVI – XVIII ст. утворилася своєрідна самобутня система герботворення, яка на відміну від європейської бурхливо розвивалася та вдосконалювалася. О. Однороженко проаналізував процеси розвитку ранньомодерної козацької геральдики, яка якісно відрізнялася від ранньомодерної європейської геральдики, та визначив ряд суспільно-політичних, економічних, культурних причин. О. Однороженко прийшов до висновку, що козацька геральдика – це феномен, що поєднав у собі дві системи горботворення: староруську та річпосполитську. Дослідник визначає особливості зовнішнього оздоблення та сюжетної лінії козацьких державних гербів та надає характеристику державних гербів Козацької доби.

Ще одна праця О. Однороженко «Міська геральдика Холмської та Белзької земель XV – XVIII ст.» є цікавою з наукової точки зору тим, що сучасні українські науковці, як правило, обмежуються вивченням геральдичної спадщини лише тих теренів, які входять безпосередньо до складу теперішньої Української держави, а польські колеги, в першу чергу, ставлять за мету дослідження геральдичних пам’яток власне польських земель [44]. Таким чином, геральдика колишніх руських земель Корони Польської, територія яких опинилася поза межами сучасної України, знаходиться у своєрідному вакуумі між національними історіографіями. Дослідження О. Однороженко цінне тим, що він вивчає геральдичні комплекси цих регіонів в їх історичних межах, без огляду на сучасні політичні та територіально-адміністративні поділи.

В 2008 році вийшла друком книга О. Однороженко «Князівська геральдика Волині середини XIV – XVII ст.». Наукова цінність данного дослідження полягає в тому, що князівська геральдика Волині середини XIV – XVII ст. досі не ставала предметом комплексного вивчення, перш за все, через свою складну історичну долю – розпорошеність геральдичного матеріалу по різних архівосховищах, які нині знаходяться у різних державах.

У книзі автор наводить чимало прикладів того, як укорінилися княжі герби на печатках і гербах князівств, представляючи у вигляді малюнків (прорисовок) цілі комплекси відповідної атрибутики. З тексту книги видно, наскільки автор зумів правильно підійти до висвітлення своєї теми та використав при цьому великий обсяг відповідної літератури і, що важливо, історичних джерел. Однак тут варто зробити відповідні зауваження щодо докладності висвітлення джерельної бази. Замість того, щоб у тексті розкрити багатство фондів використаних архівів, автор чомусь всю інформацію про відповідні джерельні комплекси подав у виносках-посиланнях, зовсім не коментуючи їх. Відтак, читач не має змоги відразу, користуючись джерельним аналізом матеріалу, скласти уявлення щодо його інформативного представництва. Відсутність характеристики документів за їх розподілом призводить до того, що тільки після ознайомлення з подальшим текстом ми можемо говорити про надзвичайну цінність введених до наукового обігу різних за своїм утилітарним призначенням джерел. Структура даної праці, що складається з 3-х розділів (у автора чомусь їх названо підрозділами), цілком логічно вибудована, добре продумана й повністю відповідає меті даної роботи. Без перебільшення можна твердити, що О. Однороженко вперше у вітчизняній родовій геральдиці здійснив вдалу спробу показати всю розмаїтість зображень на князівських гербах, що склали досить оригінальний символіко-зображальний ряд.

Оскільки геральдика являє собою особливий різновид зображальних джерел, О. Однороженко поетапно досліджує герби кожної князівської родини, залучаючи при цьому до свого дослідження не тільки відомі печатки із зображенням основних фігур з гербового поля, а й зображення гербів на князівських портретах. Тобто тут ми бачимо досить влучне і цілком логічне використання інших носіїв геральдичної інформації. Саме внаслідок всебічного використання різних джерел стало можливим уточнити колірні складові в різних гербах, пояснити зміну кольорової гами або особливості її передачі у різні часи.

 Ще одна робота даного автора – «Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської ХІV – ХVІ ст.» [13]. Тема виникнення та становлення української родової та особової геральдики на ранньому етапі надалі залишається «білою плямою» в українській історіографії. Тому й нічого дивного, що в багатьох сучасних публікаціях це питання розглядається в рамках схем, запропонованих ще польськими дослідниками в кінці ХІХ–на початку ХХ ст., окремі з яких намагалися трактувати руську (українську) геральдику як «доньку» або «молодшу сестру» польської. У свою чергу це призводило й до спекуляцій, що, мовляв, основна маса руської шляхти була прийшлою, немісцевою, хоча і складно було витлумачити з якого дива вона раптом так швидко «зрущилася» за своєю культурою та традицією. Праця О. Однороженка пропонує новий погляд на цю проблему. Автором співставлено повідомлення різних рукописних та публікованих гербовників разом зі сфрагістичним матеріалом. На підставі цього вдалося довести самобутній характер руської родової геральдики, показати її відмінність від польського герботворення та визначити причини її пізнішої «стандартизації» за зразком польської геральдичної системи. Ще одним цікавим здобутком монографії є розгляд термінологічного питання про українські назви родових гербів у польській геральдичній системі. У розгляданій монографії автор досить мало уваги приділяє історіографії проблеми та критиці вже усталених постулатів. Чи не найбільшим недоліком праці О. Однороженка є відсутність іменного та географічного покажчиків. Для робіт такого роду, з великою кількістю згадуваних у тексті власних назв, а особливо – при різночитанні та спотворенні окремих з них у цитованих джерелах, брак покажчиків значно утруднює використання книжки. Монографія О. Однороженка не вирішує повністю питання про виникнення та становлення родової геральдики Руського королівства та Руських земель Польської корони ХІV – ХVІ ст. Однак вона озвучує проблему, окреслює нову схему розвитку українського родового герботворення на цих землях, а також провокує (в позитивному значенні цього слова) до дискусії та поглиблення досліджень із застосуванням ширших методів, у чому і є її основна цінність.

З точки зору правового підгрунтя розвитку міської геральдики цікавою є робота М. Дмитрієнко та Ю. Савчука «Міська геральдика в Україні у світлі закону «Про міське самоврядування» [30]. У статті автори детально розглядають процес міського гербортворення в Україні крізь призму права, починаючи від перших наданих українським містам Магдебургзьких прав і аж до правових норм законодавчих актів Російської імперії. Ця стаття є, певною мірою, відповіддю на питання «Чи має право на існування українська геральдика?».

Як видно з розглянутих вище робіт, питання геральдики козацької доби є досить актуальним на сьогодні. Це зумовлюється тим, що козацька доба є однією з найяскравіших сторінок в історії українського народу, вона відбила в собі тогочасні суспільно-політичні та культурні особливості розвитку українського суспільства, його світогляд, ментальність, ідейно-політичні погляди. В козацькій геральдиці було яскраво відбито реальне народне життя найрізноманітніших верств суспільства, від соціальної еліти (козацької старшини) до простого козацтва і міщанства. Дана обставина робить козацьку геральдику безцінним джерелом у вивченні відповідного періоду української історії, окремі нюанси якого можна розкрити лише за допомогою вивчення української геральдичної спадщини козацької доби. Для з’ясування закономірностей процесу історичного розвитку української нації впродовж даної епохи в усій його повноті необхідно залучати весь комплексу найрізноманітніших джерел, в тому і геральдичний матеріал.

Цінними з наукової точки зору є праці О. Однороженко, М. Дмитрієнко і Я. Іщенко, В. Панченка, О. Морозова та ін.

 

  2.2. Розробка питань геральдики України ХХ–поч. ХХІ століття

Міській геральдиці присвячено, мабуть, найбільший комплекс робіт українських дослідників.

В 1990 р. побачила світ стаття В. Замлинського та Ю. Джеджули «Давні герби українських міст», в 1992 р. вийшла стаття «Геральдика України» В. Замлинського та М. Дмитрієнко [34; 33].

Взагалі, актуальність робіт В. Замлинського та його співавторів М. Дмитрієнко та Ю. Джеджули полягає в тому, що в них порушується питання української геральдики у той час, коли панувала офіційна геральдична символіка радянського періоду, домінували усталені стереотипи та емблеми, що віддзеркалювали ідеологію пануючого ладу. За словами В. Замлинського, «герби, які з’явилися за радянського періоду, часто-густо штучно відокремлені від загально-історичного тла і не відзначаються ані особливими художніми якостями, ані глибиною вкладеного в них змісту. Так обривається сув’язь віків і поколінь, нищиться споконвічний процес виховання народу історичною пам’яттю. Нове не завжди краще. То, може, не варто вигадувати штучні нові герби і витрачати великі кошти? Достатньо просто відновити давні» [34, с.21]. Так, на порядок денний вчений поставив питання про відродження стародавніх українських гербів. В працях В. Замлинського було поставлено та обґрунтовано питання розвитку та наукового аналізу української геральдики. Сучасний стан історичної думки в Україні, розробки науковців-геральдистів підтверджують, як методологічно вірно В. Замлинський та інші вчені обґрунтували свій погляд на майбутній розвиток геральдики в Україні, передбачивши ті необхідні кроки, які сприятимуть більш глибокому дослідженню цієї галузі знань. Як бачимо, чимало рекомендацій вченого побачили світло денне і зараз ними користуються українські геральдисти. Також автори В. Замлинський, та М. Дмитрієнко виокремлюють комплекс гербів радянського періоду. За образним висловом В. Замлинського, «1917 рік став тим рубежем, що полум’ям громадянської війни відсік нашу історію від сьогодення. Старовинну емблематику скасували. Вона більше нікого не цікавила. На її місце повинна була заступити інша: символи, що відображали б новий лад, нові ідеї, новий час. Сталося так, що із купелі разом з водою вихлюпнули дитину. Відрубали коріння, позбавили геральдику притаманних традицій, живильного середовища» [33, с.1]. Тільки з середини 60-х рр. ХХ ст., як вважав вчений, започаткувався новий етап розвитку геральдики в Україні, який активізувався у 80-ті рр. Проаналізувавши 120 створених і прийнятих гербів та 30 не затверджених (однак побутуючих), В. Замлинський зробив висновки щодо загального стану тогочасної геральдики і оцінив його як незадовільний, та визначає основні причини цього.

Науковий співробітник відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Я. Іщенко у своїй статті 2006 року «Герби України в контексті символіки слов’янського світу: військові символи та емблеми 60 – 80-х рр. ХХ ст.»[9], зосереджує увагу на тому, що у другій половині ХХ ст. влада, під прикриттям «громадської думки», намагалася розширити символіку муніципальної геральдики, аби скрити її вкрай заідеологізований характер. Ця ж думка простежується у статті авторки під назвою: «Фах авторів міських гербів України у 60-80-х рр. ХХ ст.», підтверджуючи активний процес герботворення в Україні, що мав не аби яке політичне значення для партійного керівництва, що дбало більш за все про пропаганду соціалістичного способу життя засобами наочної агітації. В першій статті Я. Іщенко зазначає, що починають звертатися до досвіду використання військової символіки різних часових періодів, наприклад, символіка героїчної епохи в історії України – козаччина – була представлена у 16 гербах радянського періоду. Автор наголошує на тому, що це загалом міста, які були пов’язані з «подіями славетного козацького минулого: Нікополь, Запоріжжя, Жовті Води, Лубни, Фастів» [9, с.319]. В роботі наведені різноманітні зображувальні елементи, що користувалися найбільшою популярністю, наприклад: булава, шабля, бунчук.

В обох працях автор підкреслює появу задуму надання процесу горботворення в Україні державного рівня, який би регламентував створення міських та обласних емблем. Отже, самодіяльні герботворці спричинили до появи унікального з огляду науки явища – гербів українських міст 60 – 80-х рр.

Завдячуючи статті Я. Іщенко «Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. ХХ ст.)» стає зрозумілим той аспект, що з впровадженням сталінських репресій, українську геральдику в радянській історіографії не згадували впродовж майже трьох десятиліть [36]. За документальними свідченнями, перші спроби відновлення міської геральдики датовано 1946 роком. У науково-досвідному відділі Київського державного інституту проектування міст була впроваджена експериментальна проектна робота «Історичні герби міст України». Цей проект навіть почали втілювати в життя, проте, зважаючи на політичну ситуацію, проект залишився нереалізованим. Дослідниця відмічає появу наукових досліджень з геральдики, що було пов'язано з процесом «Відлиги» при Хрущові. Ці праці сприяли популяризації наукових знань у радянській Україні, а що найголовніше – легітимізації геральдики як дисципліни в радянській історіографії. Зміна політичної ситуації у 70-х рр., призвела до згортання герботворчих процесів, та зводилася лише до приводів ювілейного характеру. Тому стихійний процес горботворення призводив до певних курйозів, наприклад, існування двох різних гербів одного міста. Я. Іщенко відзначає у своїй роботі, що такі елементи міського горботворення радянської доби свідчить про хаотичність та стихійність тогочасних процесів, про відсутність науково-методичної бази та координації взагалі.

У працях дослідників-діаспорників герботворчість радянської доби розглядалася у межах провідної проблематики, здебільшого у контексті загального викладу матеріалу.

Я. Іщенко у своїх працях звертає увагу на відсутність фахівців з геральдики у радянський час, що призводило до створення цілих блоків гербових зображень, раніше навіть незнаних в Україні й у світовій геральдичній спадщині. У статті «Фах авторів міських гербів України у 60 – 80-х рр. ХХ ст.» авторка надає характеристику представникам різної фахової підготовки, що приймали участь у формуванні гербів [39]. На початкових етапах до створення гербів залучалися художники, мистецтвознавці, історики, вчителі, краєзнавці, працівники музеїв, архівісти, тобто люди з вищою освітою, так чи інакше обізнані з історією міста та краю і, відповідно, його символікою. Досить часто авторами концепції проекту чи ескізу герба виступав цілий творчий колектив, який складався з вчителів, архітекторів, працівників музеїв. Проаналізувавши джерела, автор прийшов до висновків, що мало хто з них мав будь-яке уявлення про геральдику та її приписи. Саме через це велика кількість новостворених гербів набула вигляду досить далекого від вимог геральдичних канонів. Автор визначає вирішальні чинники, які впливали на геральдичне мистецтво 60 – 80-х рр., вказуючи на майже суцільну необізнаність авторів проектів з досягненнями вітчизняної геральдики, а також те, що на той час в українській історіографії були відсутні праці довідкового характеру, які могли б стати у нагоді аматорам руху – «кожному місту – свій герб».

Статтю А. Цітова «Деякі проблеми відновлення геральдичних традицій у посткомуністичному суспільстві» можна розділити на дві частини [65]. Перша присвячена тому, що до підпорядкування ідеологічним догматам у радянський період підпадала і геральдика. Як зазначає сам автор: «…міська геральдика, була перетворена в одну з галузей ідеологічного одурманення народу» [65, с.34]. У другій частині автор наголошує на залишках «постоціалістичного реалізму» та повної відсутності знань у геральдиці. Також, велика увага надається методичним рекомендаціям (концепції) для міських служб. Для нашого дослідження, важливо звернути увагу на висвітлені автором основні положення пострадянського періоду у геральдиці. Вони зводяться до наступного (зазначемо деякі з них): міський   герб – незмінене явище й жорстко зафіксоване у хронологічному просторі; перевагу слід надавати гербам геральдичного періоду, за порадою А. Цітова, саме вони найповніше відповідають ідеям та традиціям самоуправління. Науковець виділяє взагалі, десять пунктів основних положень, які зводяться до необхідності уважної ревізії міських гербів, як на хвилі перебудови, так і за попередні радянські роки [65, с.35].

Сучасний стан української геральдики, зокрема її правового обґрунтування, розглядає О. Філіппов у своїй статті «Зачаровані лабіринти української геральдики» [64]. Автор наголошує на існуванні проблеми невідповідності та протиріч сучасної законодавчої бази України. Так, наприклад, великий герб України складається зі Знаку Княжої держави Володимира Великого, це на думку Філіппова, суперечить ст. 20 Конституції України, яка зазначає республіканський тип правління – це явище він позначив як «юридично несумісні поняття». Автор наголошує на проблемах відсутності спеціального закону України, який би регулював процес сучасного гербоутворення, на існуванні слабких кваліфікаційних науковців з питань геральдики, існуванні проблеми маловивчаємості предмету геральдики на історичних факультетах. З яскравою гостротою дослідник аналізує діяльність Комісії з державних нагород і геральдики при президенті України, зокрема він критикує бездіяльність її очільника О. Руденка. О. Філіппов проаналізував та критично охарактеризував сучасну емблему (48-променева зірка) Міністерства внутрішніх справ та проекти щодо зміни герба міста Києва (проект куша).

Важливу проблему запровадження на сучасному етапі вітчизняної    символіки – гербів населених пунктів і територіальних утворень, розглядає Я. Іщенко у статті «Сучасний стан муніципальної геральдики в Україні: перші здобутки та невирішені проблеми» [38]. Автор зробила історичний екскурс у минуле та розглянула найбільш важливі моменти розвитку геральдики починаючи з другої половини ХХ ст. Не обійшли увагою і відомого нам дослідника А. Гречило, який плекав надію щодо можливості вирішення нагальних проблем міської символіки, з цією метою опублікувавши ряд ґрунтовних статей, а згодом і монографію. Початок  90-х років ознаменувався створенням наукової громадської організації – Українське геральдичне товариство у м. Львів. Вони дали поштовх до розвитку та дослідження українського гербознавства та показали можливість введення до наукового обігу окремих блоків інформації щодо вітчизняних символічних зображень.

У фундаментальній праці А. Гречила, Ю. Савчука, І. Сварника «Герби міст України XIV – перша половина XX ст.» міститься інформація з архівних матеріалів, що на сьогодні, мабуть, найповніше висвітлює розвиток териториальної, міської, приватної, корпоративної геральдики на теренах України [3]. Книга містить не тільки 450 малюнків гербів, більша частина яких виявлена в архівах особисто авторським колективом, а й, що особливо важливо, реконструкції міських гербів за печатками, які здійснено авторами. Недоліком є те, що ми чомусь не знаходимо в книзі відомостей щодо символіки тих українських земель, які ввійшли до складу інших держав. Тут автори дозволили собі порушити принцип історизму. Певною мірою реабілітується А. Гречило, який у своїй особистій, надзвичайно інформативній книзі, що є однїєю з унікальних і фундаментальних праць, присвячених міській геральдиці України, все ж згадує герби Погару, Стародуба, Мглина і Сурожа, відносячи їх по праву до українських [4]. В цій книзі досліджується еволюція української міської геральдики, визначаються основні етапи її становлення. В науковий обіг вводиться велика кількість нових джерел. Вперше також напрацьовано ряд теоретичних питань, визначено завдання сучасної муніципальної геральдики в Україні та запропоновано до втілення в життя комплексну програму її подальшого розвитку. 

Крім загальних робіт з вивчення історії розвитку міської геральдики маємо також великий комплекс досліджень, присвячений окремим регіонам, містам та селам. Зокрема велику роботу в цьому напрямку здійснив В. Панченко. Ним було проведено ряд досліджень, які викладено в статтях: «Геральдика Подільської землі та її столиці» (2007) [49], «Міська геральдика Чернігівського полісся: [Березна, Городня, Любич, Салтикова Дівиця, Седнів]» (2008) [56], «Міська геральдика Східного Покуття: [Прикарпаття (Гуцульщина) до 1918 року]» (2010) [55], «Міська геральдика «Соляного краю»: [Геральдика Галиччини]» (2010) [54], «Геральдика Лубенщини: [Полтавська губернія XVII – XVIII ст.]» (2010) [47], «Міська геральдика Корелянеччини: [Волинська область]» (2010) [52], «Міська геральдика Зінківщини: [Полтавська область]» (2011) [51], «Геральдика Глинщини та Гадяччини: [Чернігівська та Полтавська губернії]» (2011) [46], «Міська геральдика Рівненщини» [53], «Геральдика містечок Володимирщини: [Володимир-Волинський Волинської області]» (2011) [48].

Монографія М. Дмитрієнко та Ю. Савчука «Короткий нарис міської геральдики Поділля» (1994 р.) присвячена вивченню в ретроспекції історії формування геральдичної традиції у цьому краї, становленню й розвитку регіонального міського утворення гербів у різні історичні епохи [5]. У теоретичному плані вона ставить і вирішує проблему співвідношення міської геральдики як атрибута самоуправління та своєрідного інституту самоврядності міст в Україні на прикладі Поділля. Дана праця була першим подібним виданням в країні, яка започаткувала такий важливий напрямок дослідження, як територіальна та міська геральдика.

Приблизно в той же час з'явилася монографія Ю. Савчука «Міська геральдика Поділля». У ній комплексно досліджено міські герби, що функціонували впродовж XIV – XIXст. на теренах Поділля, показано витоки вітчизняної геральдики, її розвиток та еволюцію. Вперше представлено та проаналізовано надзвичайно цінний геральдичний матеріал з самобутньою українською символікою. Автор порушив і надзвичайно актуальну проблему відродження історичної традиції функціонування гербів як невід'ємного атрибута муніципальної влади, накреслив шляхи виходу з геральдичної кризи, в яку потрапила міська геральдика за попередні роки існування. Книгу чудово ілюстровано, подано всі варіанти головних знаків міст Поділля, навіть їх незатверджені проекти. Наукова громадськість відтак отримала можливість ознайомитися зі станом вивчення геральдики та визначеними перспективами її подальшого дослідження.

Стаття Є. Максименко «Міська геральдика Донбасу XVIII – XIX ст.» присвячена дослідженню геральдичних процесів імперської доби в Україні в цілому та на Донбасі зокрема [41]. Автор розглядає процес герботворення XVIII – початку ХХ ст. на території сучасної Донецької області, звертає особливу увагу на символіку гербів та зв’язок імперських геральдичних традицій з сучасним процесом герботворення. Актуальність цього дослідження в тому, що на прикладі гербів Донбасу можна простежити основні тенденції герботворчого процесу в Російській імперії. 

В статті «Символи Жидачівського району» А. Гречило досліджує територіальні символи Жидачівського району Львівської області, їх витоки, еволюцію, сучасні герб та прапор району [28]. Цікавим місто Жидачів є тому що згадується в джерелах ще з XII ст. Воно постійно було важливим адміністративним і торговим центром, від XIV ст. користувалося магдебурзьким правом і вживало власного герба, відомого з міських печаток XVI – початку XX ст.

В статті Я. Іщенко «Сучасна тенденція створення муніципальних знаків: геральдика населених пунктів Броварського району Київщини» автор критично розглядає герби вказаного району, відмічаючи, що більшість з них далекі від відповідності основним приписам геральдики. Навіть для тих гербів, які були створені фахівцями, не завжди зрозуміло, чому була обрана та чи інша фігура або корона. Згадуючи в своїй статті книгу«Символіка Броварщини», що вийшла в 2001 році, авторка на її прикладі робить спробу показати недоліки, порушення геральдичних правил та недоречності, які часто трапляються при створенні сучасних гербів для населених пунктів в Україні, що не мали в минулому історично складеної геральдичної традиції.

Проаналізувавши комплекс вищезазначеної літератури, виявили, що на розвиток української геральдики впливав суспільно-політичний лад певної епохи. Цей процесс можна простежити на прикладі еволюції герба міста Запоріжжя.

Проект першого міського герба був складений за дорученням Міністерства внутрішніх справ Російської імперії катеринославським губернським начальством. Цей проект отримав Найвище затвердження імператора Олександра I 2 серпня 1811 року одночасно з гербами інших міст Катеринославського намісництва [60]. В гербовнику Вінклера фігурує інша дата затвердження герба – 29 липня 1811 року. За офіційним описом: «У зеленому полі, хрестом поставлені дві рушниці з багнетами. У малиновому полі чорний лук з трьома стрілами, вниз звернений, знаменують силу нашої зброї і слабкість сили татарської.

Кольорове зображення герба Олександрівська 1811 внесено в гербовник «Земельні герби Росії – XII – XIX ст.» за редакцією Н. Сперансова (1974 рік).

 У зображенні, вміщеному в Повному зібранні законів Російської імперії, шраффіровка була нанесена неправильно, і верхнє поле зображувалося пурпурним, а нижнє – зеленим. Відсутність в офіційному описі точного зазначення кольору рушниць слід розглядати як мовчазну вказівку на те, що вони були природного, натурального кольору. Зелений колір верхнього поля символізував колір мундирів російської армії. Малиновий колір, який не застосовується в геральдиці, мав на увазі геральдичний пурпурний колір. Незважаючи на те, що в російській міській геральдиці з кінця XVIII ст. було прийнято поміщати в міському гербі повністю або частково зображення губернського герба (або герба губернського міста), в гербі Олександрівська 1811 року це зроблено не було. Також відсутні зовнішні прикраси (корона, вінок і т. д.), не характерні для земельної геральдики Росії того часу [27]. Герб використовувався аж до 1918 року [22].

Новий міський герб був затверджений 5 жовтня 1967 року рішенням №488 виконавчого комітету міської ради з наступним описом: «Зображення виконано у формі щита, загостреного знизу. У центрі площини щита на тлі прапора УРСР металом, який ллється з ковша сталевого кольору і частиною шестерні чорного кольору, утворено кільце. В середині кільця – зображення греблі Дніпровської гідроелектростанції ім. В. І. Леніна. У правій частині щита зверху вниз напис бронзою «Запоріжжя». У верхній частині щита, відокремленої бронзової смужкою, на тлі сталевого кольору – козацька шабля, бандура і бунчук, що відображають славні сторінки запорізького козацтва».

Герб був виконаний у дусі тодішньої радянської міської геральдики, одним з обов'язкових елементів якої була наявність в гербі кольорів прапора тієї чи іншої союзної республіки, на території якої розташовувалося місто (в гербі Запоріжжя – червоно-синій прапор УРСР 1949 року), а також назви міста. Розливний ківш символізував найбільш розвинену галузь виробництва міста – чорну металургію, гребля – візитну картку міста [15, с.158], шестерня – найбільш поширений в радянській міській геральдиці символ промисловості [15], бандура – найбільш популярний серед козаків музичний інструмент. Автором герба був запорізький художник Владислав Васильович Сторожук [67], а його прийняття було приурочено до     50-річчя Жовтня [16]. В цьому проекті герба м. Запоріжжя ми простежуємо яскраву тенденцію всієї тогочасної геральдики – ідеологізацію, радянську пропаганду та створення гербів, абсолютно не відповідаючих геральдичним правилам.

Питання про затвердження нового герба Запоріжжя піднімалося з 1992 року. В пропонованих проектах були присутні козак на коні і з рушницею, гребля, Хортиця, дуб, ливарний ківш і ін. Після невдачі, що спіткала перший конкурс на новий герб, було вирішено залишити герб 1967 року, замінивши в ньому червоно-сині кольори на національні синьо-жовті [24]. Новий конкурс був оголошений в 1997 році. На початку 1998 року питання про герб, прапор і печатку міста було винесено на XVI позачергову сесію міськради, але герб і тоді затверджений не був [63]. Між тим, один з проектів герба (на основі герба 1811 року, але в іспанському щиті (введеному в українську геральдику за наполяганням Українського геральдичного товариства), і з заміною рушниць мушкетами), позбавлений пропонованих зовнішніх прикрас (корони і картуша), фактично став використовуватися як міський: в 2001 році він був поміщений на пам'ятному знаку на в'їзді в місто з траси Харків-Сімферополь у Комунарському районі.

Сучасний герб Запоріжжя затверджений 31 січня 2003 рішенням №40 шостої сесії міської ради XXІ скликання. Його опис говорить: «Щит пересічений, у верхньому зеленому полі дві перехрещені рушниці, в нижньому малиновому – чорний лук з трьома стрілами вістрями вниз».

Герб розроблений Інститутом історії НАНУ, виконаний на основі міського герба Олександрівська 1811 і одного з проектів герба Запоріжжя 1997 року. Замість російських гвинтівок використані козацькі мушкети, які вкупі з малиновим кольором символізують роль козацтва у перемозі над Кримським ханством (яке символічно показано луком зі стрілами). У декоративному картуші верхній елемент (замість запропонованої корони) символізує Дніпрогес [22]. Герб поміщений в щиті іспанської (прийнятої в нинішній українській геральдиці), а не французької, як герб 1811 року, форми, доповненої золотим картушем. Колір рушниць (позбавлених багнетів) знову не зазначений, але вони зображуються золотими.

Таким чином, геральдика ХХ – початку ХХІ століття цікава для дослідників через декілька причин. Це ідеологічна мотивація геральдичної творчості ХХ століття, що пов'язано з встановленням радянського режиму, що прагнув підпорядкувати всі сфери життя своїм ідеологічним догматам, відсутність опрацьованої науково-методичної бази та координуючого органу, який би слідкував за створенням геральдичних емблем відповідно до основних правил та приписів геральдики, «революційні новації», тобто введення до традиційної геральдики елементів зовнішньої атрибутики УРСР та СРСР, відображення досягнень соціалістичного будівництва тощо, нестача або фактично повна відсутність фахівців з геральдики, недосконалість процедури підготовки та затвердження міських емблем. Щодо геральдики 1990-х – початку ХХ століття, то після утворення незалежної України –  це початок нового періоду в українському гербівництві, коли старі риси, притаманні гербам радянського часу, поєднуються з елементами нового підходу до зображень міських знаків та їхнім символіко-емблематичним наповненням. Відбувається повернення до історичних гербів або створення кардинально нових, вже з врахуванням правил геральдики.

Варто відмітити дослідження з цих питань Я. Іщенко «Герби України в контексті символіки слов’янського світу: військові символи та емблеми 60 – 80-х рр. ХХ ст.», «Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. ХХ ст.)», «Фах авторів міських гербів України у 60 – 80-х рр. ХХ ст.», А. Цітова «Деякі проблеми відновлення геральдичних традицій у посткомуністичному суспільстві», О. Філіппов «Зачаровані лабіринти української геральдики», А. Гречила, Ю. Савчука, І. Сварника «Герби міст України XIV – перша половина XX ст.», а також інші праці А. Гречила, В. Панченко, М. Дмитрієнко, Ю. Савчука та багато інших.

Проаналізувавши комплекс вищезазначеної літератури, виявили, що на розвиток української геральдики впливав суспільно- політичний лад певної епохи. Цей процесс ми простежили на яскравому прикладі еволюції герба міста Запоріжжя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Розглянувши комплекс джерел та літератури, робимо висновок, що підвалини розробки теоретичних питань геральдики були закладені ще живою (практичною) геральдикою початкового етапу її генези – в ХІІ – ХІІІ ст. З подальшим накопиченням геральдичного матеріалу в плині розвитку гербівництва, виникає потреба узагальнити здобуті фундаментальні знання. З'явилися перші спеціальні збірки-гербовники (найдавніший із відомих науці – це Цюріхський гербовник 1320 р.). Значна частина гербів починає набувати загальні ознаки, подібні зображення фігур та певні закономірності їх розміщення на щиті. Саме для їх опису і вироблялися загальні поняття, усталені терміни, тобто виникла й розвинулася спеціальна наукова термінологія. Перший зафіксований науковий виклад загальних правил геральдики був зроблений італійським юристом Бартоло (перша половина XIV ст.) отримавши подальший розвиток в працях інших вчених. У Росії на початку XX ст. здійснено спробу узагальнити і подати геральдичну термінологію російською мовою – видано два томи «Геральдического словаря» В. Бєлінського, у середині XIX ст. надрукована і перша праця з геральдики А. Лакієра. У радянські часи інтерес до питань теоретичної та практичної геральдики припадає на середину 60-х років. У працях О. Каменцевої, Н. Устюгова, М. Сперансова, А. Арциховського, пізніше В. Драчука, Н. Соболєвої, В. Румянцевої, Г. Вілінбахова, М. Медведєва, Ю. Савчука, А. Гречила, Г. Кисельова та ін., майже завжди зустрічаються підрозділи чи окремі сторінки, де автори розглядають питання термінології, правила геральдики, одночасно досліджують окремі її періоди, характерну для тих часів знакову систему, роблять узагальнення відповідно до конкретного матеріалу.

Отож, більшість дослідників у своїх працях так чи інакше торкаються теоретичних питань, та все ж, стан цієї проблеми ще потребує подальшої розробки в плані термінології, словників, довідників, тощо.

Вітчизняні дослідники, як і їх закордонні колеги, активно займаються розробкою теоретичних питань геральдики, адже, не дивлячись на те, що основні приписи геральдики є усталеними, і, здавалося б, загальнодоступними для науковців, все одно поширеним явищем є грубі порушення чи недотримання їх при складанні чи описі гербів.

В українській історичній науці теоретичні питання геральдики розглядають наступні науковці: М. Стародубцев: статті «Геральдична термінологія», «Рекомендації по створенню герба», «Основні правила геральдики»; А. Гречило, Ю. Савчук  І. Сварник: в книзі «Герби міст України (XIV – І пол. XX ст.)» міститься розділ, присвячений теоретичним засадам геральдики. В працях Ю. Джеджули, В. Замлинського, Я. Іщенко, О. Однороженко та ін. майже завжди зустрічаються підрозділи чи окремі сторінки, де автори розглядають питання термінології, правила геральдики, одночасно досліджують окремі її періоди, характерну для тих часів знакову систему, роблять узагальнення відповідно до конкретного матеріалу.

Питання геральдики козацької доби є досить актуальним на сьогодні. Це зумовлюється тим, що козацька доба є однією з найяскравіших сторінок в історії українського народу, вона відбила в собі тогочасні суспільно-політичні та культурні особливості розвитку українського суспільства, його світогляд, ментальність, ідейно-політичні погляди. В козацькій геральдиці було яскраво відбито реальне народне життя найрізноманітніших верств суспільства, від соціальної еліти (козацької старшини) до простого козацтва і міщанства. Дана обставина робить козацьку геральдику безцінним джерелом у вивченні відповідного періоду української історії, окремі нюанси якого можна розкрити лише за допомогою вивчення української геральдичної спадщини козацької доби. Для з’ясування закономірностей процесу історичного розвитку української нації впродовж даної епохи в усій його повноті необхідно залучати весь комплекс найрізноманітніших джерел, в тому і геральдичний матеріал.

Якщо казати про ступінь дослідженості, то треба зазначити, що геральдика Гетьманщини є більш дослідженою, на відміну від геральдики запорозької. Це пов'язано з тим, що з періоду існування Війська Запорозького залишилося порівняно небагато пам'яток, особливо з родової геральдики, що і не дивно з огляду на доволі незначне соціальне розшарування в запорозькому суспільстві.

Цінними з наукової точки зору є дисертації О. Однороженко «Державна і земельна геральдика і сфрагістика Війська Запорізького» та «Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV – XVIII ст.)», статті «Козацька геральдика», «Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської ХІV – ХVІ ст.», книга «Князівська геральдика Волині середини XIV – XVII ст.»та інші роботи фахівця. Хоч і піддані критиці, але все ж заслуговують на увагу дисертація В. Панченка на тему «Міська та містечкова геральдика Лівобережної України доби Гетьманщини» та стаття «Герби гетьманських столиць України». Варто звернути увагу також на роботи М. Дмитрієнко і Я. Іщенко, В. Панченка, О. Морозова та ін.

Геральдика ХХ – початку ХХІ століття цікава для дослідників через декілька причин. Це ідеологічна мотивація геральдичної творчості ХХ століття, що пов’язано з встановленням радянського режиму, що прагнув підпорядкувати всі сфери життя своїм ідеологічним догматам, відсутність опрацьованої науково-методичної бази та координуючого органу, який би слідкував за створенням геральдичних емблем відповідно до основних правил та приписів геральдики, «революційні новації», тобто введення до традиційної геральдики елементів зовнішньої атрибутики УРСР та СРСР, відображення досягнень соціалістичного будівництва тощо, нестача або фактично повна відсутність фахівців з геральдики, недосконалість процедури підготовки та затвердження міських емблем.

Щодо геральдики 1990-х рр. – початку ХХ століття, то після утворення незалежної України – це початок нового періоду в українському гербівництві, коли старі риси, притаманні гербам радянського часу, поєднуються з елементами нового підходу до зображень міських знаків та їхнім символіко-емблематичним наповненням. Відбувається повернення до історичних гербів або створення кардинально нових, вже з врахуванням правил геральдики.

Варто відмітити дослідження з цих питань Я. Іщенко «Герби України в контексті символіки слов'янського світу: військові символи та емблеми 60 – 80-х рр. ХХ ст.», «Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. ХХ ст.)», «Фах авторів міських гербів України у 60 – 80-х рр. ХХ ст.», А. Цітова «Деякі проблеми відновлення геральдичних традицій у посткомуністичному суспільстві», О. Філіппов «Зачаровані лабіринти української геральдики», А. Гречила, Ю. Савчука, І. Сварника «Герби міст України XIV – перша половина XX ст.», а також інші праці А. Гречила, В. Панченко, М. Дмитрієнко, Ю. Савчука та ін.

Сучасний етап розвитку геральдики характеризується тим, що герби 60 – 80-х рр. частково продовжують функціонувати з певною модифікацією малюнку (в основному це стосується кольорів, коли червоно-лазурове поле змінено на синьо-жовте). Приклад – герби Донецька, Енергодара, Житомира, Краснограда, Крижополя, Єнакієвого та інші.

Відомості про новостворені знаки на місцях не потрапляють до засобів масової інформації, про них ніхто не знає. Адже не існує відповідної постанови, зразків форм документів, які б зобов'язали органи місцевої влади подати відомості до визначеної структури для внесення гербів до реєстру. Досі залишається дискусійним питання української геральдичної термінології.

Виданий відомим дослідником «Иллюстрированный словарь по геральдике», що містить 1005 термінів у перекладі на російську, українську, англійську, есперанто, французьку, німецьку та латинську мови, слугує найкращим посібником для геральдистів. Кожний термін у ньому подається у супроводі графічних малюнків, які передають образно-словесне означення. Наведені у довіднику малюнки взято із кращих зразків гербів європейської геральдики. До нього, на жаль, не ввійшов цілий ряд символів і фігур вітчизняного походження. Чимало наведених у словнику українською мовою термінів ще вимагають уточнення. Відтак питання про створення термінологічного словника з відповідно графічно поданою символікою залишається відкритим.

Наявність на сьогодні в геральдичній системі України понад п'ятисот гербів населених пунктів засвідчує про досить активний процес гербоутворення і відповідного затвердження муніципальної символіки. У нашій державі, за даними статистики, налічується 455 міст, 887 селищ, 490 районів, понад 10 тис. сільських рад, що обіймають близько 29 тис. сільських населених пунктів. Отже, як бачимо, для геральдистів ще на багато років вистачить роботи, спрямованої на створення символіки для населених пунктів, аби вирізнити їх належно.

Справою гербоутворення за дорученням владних структуру на місцях продовжують займатися випадкові люди, які залучають художників-графіків. Замовлення виконуються часто примітивно, без переконливого обґрунтування внесених до герба символів. Описи хибують на багатослів'я, нечіткість. До блузонів вносять пояснення символіки, дати заснування населених пунктів, визначних подій. Це все потрібно робити, але в окремому документі супроводу до герба – «Опис та пояснення символів».

Чимало гербів у повідомленнях преси не містять вказівки на авторство. Відсутня у супровідних документах інформація про фахову приналежність авторів ідеї, проектів, виконавців. Наразі вважаємо за потрібне, щоб у документах про затвердження герба завжди вказувалися прізвища авторів проектів та виконавців еталонів. Саме тут необхідно надавати відомості щодо фаху авторів гербів, які не тільки засвідчують свої інтелектуальні права на знак, а й несуть відповідальність за досконалість твору на етапі його створення.

Серйозною проблемою сучасного гербоутворення виглядає нестача фахівців із даної галузі історичних знань. Геральдика – специфічна точна наука, якою мають займатися фахівці з базовими знаннями історії міст і сіл України, а не аматори. Коло невирішених проблем сучасної геральдики значно ширше, ніж перелічено вище. Подолати їх можна і потрібно за допомогою створення відповідної геральдичної установи у структурі державного управління, об'єднання геральдистів усіх регіонів.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

Література

1. Бондаренко Г. Історична геральдика / Г. Бондаренко. // Спеціальні історичні дисципліни: Навчальний посібник для студентів історичних факультетів. – Луцьк, 1997. – 354 с.
2. Гаттерер И. Начертание гербоведения [Електронний ресурс] / И. Гаттерер – режим доступу до монографії: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=1216104. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва титулу з екрану.
3. Гречило А . Герби міст Ук­раїни (XIV – І пол. XX ст.): Науково-популярне видання / А. Гречило, Ю. Савчук, І. Сварник.  –  К., 2001. – 400 с.
4. Гречило А. Українська міська геральдика / А. Гречило. – К., 1998. – 192 с.
5. Дмитрієнко М. Короткий нарис міської геральдики Поділля / М. Дмитрієнко, Ю. Савчук.  – К., 1994. –106 с.
6. Дмитрієнко М. Становлення територіальної емблематики на Чернігівщині: дослідження зображень емблеми орла на прапорах, гербах, монетах та печатках регіону / М. Дмитрієнко, Я. Іщенко. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць. – К., 1997. – С. 134–139.
7. Дяченко Т. Герби Лубен і життя міста в кінці 16–18 ст. / Т. Дяченко. // Клейноди. – Том 1. – Київ–Львів, 1991. – 154 с.
8. Заруба В. Гербові знаки на печатках документів архіву Іллі Новицького / В. Заруба // Клейноди. – Том 1. – Київ–Львів, 1991. – 154 с.
9. Іщенко Я. Герби України в контексті символіки слов’янського світу: військові символи та емблеми 60 – 80-х рр. ХХ ст. / Я. Іщенко. // Слов’янські обрії. – Вип. 1. – К., 2006. – С. 316–323.
10.  Калмакан І. Основи геральдики: Навчальний посібник для сту­дентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів / І. Калмакан,  М. Ємельянов. – Одеса, 1996. – 159 с.
11.  Колибенко О. До історії переяславської геральдики / О. Колибенко. // Четверта наукова геральдична конференція. – Львів, 1917. – С. 43–45.
12.  Лакиер А. Русская геральдика [Електронний ресурс]  / А. Лакиер – режим доступу до монографії: http://www.heraldrybooks.ru/text.php?id=84. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва титулу з екрану.
13.  Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської ХІV-ХVІ ст. / О. Однороженко. – Харків, 2009. – 312 с.
14.  Панченко В. Гербівник міст України / В. Панченко. – Київ – Нью-Йорк, 1996. – 196 с.
15.  Поцелуев В. Гербы Союза ССР. Из истории разработки / В. Поцелуев. – М, 1987. – С. 165.
16.                      Румянцева В. Вспомогательные исторические дисциплины: Историография и теория / В. Румянцева. – К., 1988. – С.161–174.
17.                      Савчук Ю. Міська геральдика Поділля / Ю.Савчук. – Вінниця, 1995. – 143 с.
18.  Ситий І. Стародавня печатка Чернігова / І. Ситий. // Клейноди. – Том 1. – Київ–Львів, 1991. – 154 с.
19.  Спеціальні історичні дисципліни. Геральдика. Зведений бібліографічний довідник-покажчик / Упорядники М. Дмитрієнко, Л. Маркітан, Ю. Савчук, Я. Іщенко. – К., 1998. – Ч. 3. – 71 с.
20.  Стародубцев Н. Иллюстрированный словарь по геральдике. 1005 терминов на русском, украинском, английском, эсперанто, французском, немецком, латинском языках / Н. Стародубцев. – Донецк, 1996. – 346 с.
21.                      Штакельберг Ю. Ге­ральдика / Ю. Штакельберг. // Отечественная история с древнейших времен до 1917 года: Энциклопедия: в 5 т. – Москва, 1994. – Т.1 (А–Д). – С. 537–541.

Періодичні видання

22.  Андрущенко А. Три герба Запорожья / А. Андрущенко // Надежда. – 2009. – №5. – С. 7.
23.  Балуева Г. Современные гербы украинских городов / Г. Балуева, Р. Лобовская // Наука и жизнь.  –  1988. – №1. – С. 129 –130.
24.  Безверхая Н. Свидетели минувшей эпохи / Н. Безверхая // Индустриальное Запорожье. – 1996. – 24 апреля. – С. 7.
25.  Вілінбахова Г., Медведєва М. Геральдичний альбом / Г. Вілінбахова, М. Медведєва // Вокруг света. – 1990. – №1, 2. – С. 25–28.
26.  Войтович В. Геральдичні джерела князів Острозьких та питання походження княжих знаків міста Степані [Електронний ресурс] / В. Войтович. – Режим доступу до статті: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1569&Itemid=25. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
27.  Гончарова М. Какими были гербы городов Запорожской области? / М. Гончарова  // Индустриальное Запорожье. – 1995. – 30 ноября. – №186. – С. 5.
28.  Гречило А. Символи Жидачівського району [Електронний ресурс] / А. Гречило. – Режим доступу до статті: http://histans.com/JournALL/sid/11/1/6.pdf. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
29.  Дмитрієнко М. Дослідження родової князівської геральдики Волині XIV–XVIII ст. [Електронний ресурс] / М. Дмитрієнко.– Режим доступу до статті: http://histans.com/JournALL/sid/sid_2010_17/15.pdf. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
30.  Дмитрієнко М. Міська геральдика в Україні у світлі закону «Про міське самоврядування» / М. Дмитрієнко, Ю. Савчук  // Українське слово. – 1997. – 13 березня. – С. 13.
31.  Дяченко Т. Герб міста Лубен / Т. Дяченко  // Знак. – 1996. – №11. – С. 6–7.
32.  Єремєєв І. Символи нашої слави: герби українських князів / І. Єремєєв. // Українське слово. – 1996. – 18 липня. – С. 12.
33.  Замлинський В. Геральдика України / В. Замлинський // Україна. – 1992.  №14. – С. 1– 2.
34.  Замлинський В. Давні герби українських міст /  В. Замлинський, Ю. Джеджула  // Сільські обрії. – 1990. – №9. – С. 21.
35.  Замлинський В. Українські земельні герби: з української старовини  / В. Замлинський, Ю. Джеджула // Сільські обрії. – 1990. – №8. – С. 21.
36.  Іщенко Я. Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. ХХ ст.) / Я. Іщенко // Український історичний журнал. – 2002. – №3. – С. 61–73.
37.                      Іщенко Я. Геральдична термінологія, основні приписи та наукові поняття / Я. Іщенко // Український історичний журнал. – 2008. – №3. – С.162–176.
38.  Іщенко Я. Сучасний стан муніципальної геральдики в Україні: перші здобутки та невирішені проблеми / Я. Іщенко. // Український історичний журнал. – 2006. – №3. – С. 125–137.
39.  Іщенко Я. Фах авторів міських гербів України у 60 – 80-х рр. ХХ ст. / Я. Іщенко // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики: Зб. наук. пр.  – 2004. – Число 11. – С. 133–146.
40.  Лісниченко О. Степова геральдика або що було до Потьомкіна? / О. Лісниченко // Чумацький шлях. – 2004. – №6. – С.  25–26.
41.  Максименко Є. Міська геральдика Донбасу XVIII – XIX ст. [Електронний ресурс] / Є. Максименко. – Режим доступу до статті: http://www.info-library.com.ua/books-book-191.html. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
42.  Морозов О. Історичний герб Ніжина / О. Морозов // Знак. – 1994, ч.5. – С. 12.
43.  Однороженко О. Козацька геральдика [Електронний ресурс] / О. Однороженко. – Режим доступу до статті: http://www.haidamaka.org.ua/page_odnorogenko.html.  – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
44.  Однороженко О. Міська геральдика Холмської та Белзької земель  XV–XVIII ст. / О. Однороженко // Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8. – С. 145–162.
45.  Однороженко О. Українська територіальна геральдика і сфрагістика козацької доби у вітчизняній та зарубіжній історіографії / О. Однороженко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. –  Вип. 556. –  Харків, 2002. – С. 14–32.
46.  Панченко В. Геральдика Глинщини та Гадяччини: [Чернігівська та Полтавська губернії] / В. Панченко // Науковий світ. – 2011. – №11. – С. 19–20.
47.  Панченко В. Геральдика Лубенщини: [Полтавська губернія XVII–XVIII ст.] / В. Панченко // Науковий світ. – 2010. – №10. – С. 28–29.
48.  Панченко В. Геральдика містечок Володимирщини: [Володимир-Волинський Волинської області] / В. Панченко. // Науковий світ. – 2011. – №8. – С. 14–15.
49.  Панченко В. Геральдика Подільської землі та її столиці / В. Панченко // Науковий світ. – 2007. – №1. – С. 22–23.
50.  Панченко В. Герби гетьманських столиць України / В. Панченко. // Науковий світ. – 1999. – № 4. – C. 36-37.
51.  Панченко В. Міська геральдика Зінківщини: [Полтавська область] / В. Панченко // Науковий світ. – 2011. – №12. – С. 22–23.
52.  Панченко В. Міська геральдика Корелянеччини: [Волинська область] / В. Панченко // Науковий світ. – 2010. – №12. – С. 24–25.
53.  Панченко В. Міська геральдика Рівненщини / В. Панченко // Науковий світ. – 2011. – №7. – С. 22–23.
54.  Панченко В. Міська геральдика «Соляного краю»: [Геральдика Галиччини] / В. Панченко // Науковий світ. – 2010. – №3. – С. 22–24.
55.  Панченко В. Міська геральдика Східного Покуття: [Прикарпаття (Гуцульщина) до 1918 року] / В. Панченко // Науковий світ. – 2010. – №1. – С. 26–27.
56.  Панченко В. Міська геральдика Чернігівського полісся: [Березна, Городня, Любич, Салтикова Дівиця, Седнів] / В. Панченко // Науковий світ. – 2008. – №7. – С. 22–24.
57.  Паталах О. Геральдична спадщина Херсонщини та Миколаївщини [Електронний ресурс]  / О. Паталах. – Режим доступу до статті: http://surma.moy.su/publ/1-1-0-2965. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
58.  Писарева А. Запорожцы сочиняют своё «письмо» на въезде в город / А. Писарева // МИГ. – 2001. – 30 августа. – № 35 – С. 2.
59.  Рево О. Гербы городов Екатеринославской губернии Российской империи / О. Рево // Наука и жизнь. – 1994. – №5. – С. 73.
60.  Соболева Н. Российская городская и областная геральдика XVIII–XIX вв. [Електронний ресурс]  / Н. Соболева. – Режим доступу до статті: http://ogeraldike.ru/books/item/f00/s00/z0000000/. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
61.  Стародубцев Н. Геральдическая терминология / Н. Стародубцев // Информационный вестник геральдиста. –1989. – №2. – С. 31–33.
62.  Стародубцев Н. Основные правила геральдики / Н. Стародубцев // Знак. – 1994. – №6. – С. 3.
63.  Стицина Г. С утверждением герба Запорожья депутаты решили повременить / Г. Стицина // МИГ. – 1998. – 5 февраля. – С. 2.
64.  Філіппов О. Зачаровані лабіринти української геральдики [Електронний ресурс] / О. Філіппов. – Режим доступу до статті: http://www.heraldry.com.ua/index.php3?lang=U&context=info&id=2354. – Дата доступу: 10.03.2012. – Назва  титулу з екрану.
65.  Цітов А. Деякі проблеми відновлення геральдичних традицій у посткомуністичному суспільстві / А. Цітов // Науковий світ. – 1996. – №3. – С. 34–35.
66.  Чугунова Л. Геральдика в прошлом, настоящем и будущем / Л. Чугунова // – Знак. – 1993. – № – С.67–69.
67.  Яворський А. Потрiбнi грошi на операцiю [автору герба Запорожья В. В. Сторожуку] / А. Яворський // Выбор. – 1997. – 3 июля. – С. 5.

 

Автореферати дисертацій

68.  Однороженко О. Державна і земельна геральдика і сфрагістика Війська Запорізького: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / О. Однороженко. – К., 2003. – 19 с. 
69.  Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV–XVIII ст.) : автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.06 / О. Однороженко. – К., 2009. – 36 с.
70.  Панченко В. Міська та містечкова геральдика Лівобережної України доби Гетьманщини.: автореф. дис… канд. іст.  наук: 07.00.06 / В. Панченко. – К., 1999. – 16. с.