Відповідаємо на питання про війну.

Відповідаємо на питання про війну Комунальна організація (установа, заклад)«Шосткинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8 Шосткинської міської ради Сумської області»Підготувала практичний психолог Наталія Самофал

Бути активним. Бути доброзичливим. Поважати думку кожного. Правило «Ввімкнена камера»Піднята рука. Стоп. Говорить один (вимикаємо мікрофон)Дотримуватися регламенту.«Правила групи»

Війна, яку розв’язала рф на території України, триває, але вона неодмінно закінчиться. Точної дати не знає ніхто, однак нам вчителям (батькам) варто розуміти, як правильно говорити з дітьми про війну, що є важливим чинником боротьби з тривожністю та невизначеністю.  Іноді діти цікавляться питаннями, на які досить важко відповісти навіть найдосвідченішому дорослому. 

Якщо дитина прийшла із запитанням про війну до дорослого, то, найімовірніше, ці переживання давно зріли. Не знецінюйте почуття дитини через фрази на кшталт «чому ти про це думаєш, ти ще маленький». Не уникайте відповідей, намагайтеся заспокоїти й дати орієнтир, на який дитина буде рівняти інформацію, яку знайде самотужки.Інколи важливо визнати, що ви не знаєте відповіді на ось це запитання, і можна подумати разом. Дитині не варто брехати, бо якщо не станеться так, як ви обіцяли, вона може втратити довіру до вас як до вчителя, розчаруватися й шукати інші джерела інформації. 

«Коли закінчиться війна?»Війна безумовно закінчиться. Поки що складно сказати, коли саме. Зараз наша величезна сильна армія трощить ворога та перемагає його. Дуже важливо вигнати його повністю за кордони нашої країни, нам потрібна повна перемога. Спеціальні групи оборони територій (тероборона) охороняють кожен район, щоб був порядок і щоб вороги не змогли проникнути непоміченими. Волонтерів дуже багато, усі працюють на перемогу. Весь світ підтримує нас, посилає нам гарну потужну зброю, ліки, продукти. Наше завдання в цей час – вижити та зберегти любов у серці та розум у голові. Ми всі будемо дуже потрібні відразу після перемоги, а наразі ми потрібні одне одному. Це те, на що ми можемо вплинути своїми власними маленькими кроками.

«Якщо в наш дім влучить ракета, де ми житимемо?»"Ми всі віримо в те, що наші будинки уціліють. "Якщо вже так трапиться, що наш будинок прийме на себе удар і захистить собою людей, значить ми побудуємо новий дім відразу після закінчення війни. Ми маємо для цього все необхідне, маємо один одного і це головне."Тут доречна розмова про те, що таке дім. Наприклад, дім — це знайомі речі. Дім — це аромат млинців зранку. Дім — це погратись із сестрою та мамою.

«Який сенс зараз учитися?»Варто попросити згадати наших військових: «Солдати на фронті борються за наше життя й країну. Ти продовжуєш навчатися, щоби вирости розумним, активним, дієздатним членом суспільства. І це буде твоя й наша спільна перемога. Так Україна вистоїть і зможе перемогти, якщо з дітей виростуть розумні й добрі дорослі. Якщо уявити, що ми не будемо ходити в школу, учитися й спілкуватися одне з одним, то скоро перетворимося на диванних хробачків, яких легко перемогти». Можна дати стимул: «Після війни комусь треба відбудовувати нашу країну й міста. Нам будуть потрібні різноманітні спеціалісти. Україна – наш дім. Ми маємо не тільки захищати себе зараз, а й думати про майбутнє. Те, ким ти станеш, і твої знання будуть важливими».

«Коли закінчиться війна?»«Коли ми переможемо?»Це запитання діти ставлять чи не найчастіше. Відповісти можна так: «Війна обов’язково закінчиться. Усе колись закінчується. Ніхто не знає, коли це станеться, але ЗСУ й свідомі українці роблять усе можливе, щоби наблизити перемогу. Щоб війна закінчилася якнайшвидше, ми можемо робити те, що зазвичай. Продовжувати вчитися, працювати, снідати вранці… Адже одна з головних цілей ворога – налякати нас і знищити можливість жити так, як до війни. Ми маємо протидіяти планам ворога й підтримувати одне одного. Усе це – наш вклад у перемогу». Доцільно обговорити питання, що можна, щоб наближати перемогу? Якщо дитина старша, можна брати участь у шкільних ініціативах, ярмарках, волонтерстві.

«Чому це сталося саме тоді, коли я живу?» В основі цього питання лежать сум, прикрість, що дитина потрапила в цю ситуацію. Тут важливо нормалізувати її почуття, не знецінювати емоції й показати дорослу позицію. Дитині важливо відчувати, що вона поруч із відповідальними дорослими. Можна казати щось на кшталт: «Я теж хотіла б, щоби ти не переживав цього. Мені шкода, що ми потрапили в такий непростий час. Але ми не могли його вибрати. Війна відбувається поза нашою волею. Насправді майже кожне покоління людей потрапляє в складні випробування. Наприклад, у моєму дитинстві не було війни, але сталася аварія на Чорнобильській АЕС. На твоє покоління випало це випробування. Ми разом будемо старатися, щоб пройти це.

«А якщо ми помремо?»Страх смерті актуалізується приблизно в 4–5 років. Однак під час війни цей процес загострений, особливо для тих, хто близько стикнувся з переживаннями чи травмуючими подіями. Говоримо: «Я вірю, що ми помремо тоді, коли будемо старенькими, коли проживемо гарне й цікаве життя, встигнемо зробити все, що хотіли. До того ми будемо разом старатися жити так, щоб нам було цікаво і ми зробили все, що плануємо. Це буде наша перемога». Батькам порадити звернутися до психолога. Якщо це Ваша дитина доцільно малювати свій страх. Далі запитайте: «Як ти почуваєшся, коли вже намалював цей страх?» Дитина може сказати: «Стало ще гірше. Я тепер бачу, як він виглядає». Тоді питаємо: «А що ти хочеш із ним зробити?» Далі, враховуючи бажання дитини, можна якось його знищити, спалити й розвіяти попіл, пожмакати чи порвати: «Подивися, як твій страх розвіявся разом із попелом». Можна спробувати зробити цей малюнок смішним. Як-от домалювати щось, поглузувати зі страху. Це допомагає знизити напругу. Тоді знову просимо: «Прислухайся до себе, цей страх досі сильний чи вже менший?»

«Коли повернеться тато?»Якщо дитина поділилася з вами своїми почуттями і каже: «Я сумую за татом», «Коли він повернеться?», важливо назвати її емоцію і дати дитині право на неї, «легалізувати» її. Оскільки діти, особливо молодші школярі, можуть відчувати сум за кимось і не розуміти, що саме з ними відбувається. А тоді пропонуємо трансформувати, «переплавити» почуття в дію. Як це виглядає?На рівні очей ми можемо відповідати наступним чином: «Я бачу, що ти сумуєш за татом. Зараз він разом з іншими татами захищає нашу країну. Він тебе дуже любить і робить все можливе, щоб ви знову були разом. Або: «Схоже, ти справді сумуєш за татом. Це нормально. Дорослі теж сумують одне за одним. Якщо ми за кимось сумуємо, це означає, що ця людина для нас дуже важлива.» Можна обговорити, що дитина можемо зробити приємного: зателефонувати, зробити поробку, зняти відео.

Презентацію розроблено практичним психологом Наталією Самофал за інтернетматеріалами інтерв ю психологинь благодійного фонду «Голоси дітей» І. Князєвої та О. Лісової.