КОМУНАЛЬНИЙ ПОЗАШКІЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ «ДИВОСВІТ»

КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«ВИГОТОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПРИКРАС НА ЗАНЯТТЯХ ГУРТКА, ЯК ЗАСІБ ВИВЧЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ»

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

керівник гуртка «Бісеринка»

Зубчук Оксана Ілларіонівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………...………………………..3

Розділ 1. Формування національної культури на заняттях гуртка через використання методики виготовлення українських прикрас…………………..5

1.       Народний потенціал головне джерело формування і розвитку нації …..5
2.       Виготовлення прикрас з бісеру як вид народної творчості………….…..8
3. Опис досвіду роботи ………………………………………………………..12
4. Форми і методи організації роботи по  виготовленню прикрас з бісеру на заняттях гуртка………………………………………..……………………..16

Розділ 2. Педагогічні умови успішного розвитку інтересу учнів до бісероплетіння ……………………………………………………………..…….19

2.1. Розвиток творчих здібностей учнів на заняттях гуртка  ….……………...21

Висновки………………………..……………………………………….……….24

Список використаної літератури……………………...........................………..26

Додатки..................................................................................................................27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасний стан розвитку нашого суспiльства прикметний зростанням етнічної свiдомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної давнини, усвідомленням необхідностi збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовностi. Народне мистецтво в Україні є складником національного способу життя, виразником його етнічних ідеалів. Любов до рідної мови, обряду, традиційного ремесла і в цілому – до розуміння сутності національних цінностей плекає і формує любов до рідного краю, до своєї Батьківщини. Важливим сьогодні є засвоєння цілісності та різноманітності культурного досвіду й набутку народу, що дає розуміння закономірностей розвитку народного мистецтва.

Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів і жанрів — це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, це відродження українського народу.

В умовах становлення незалежної Української держави одним із головних завдань є відродження та розбудова національної системи освіти. Завдання, що постають з Державної національної програми "Освіта" (Україна ХХІ століття), передбачають подальший перспективний пошук шляхів розвитку позашкільної освіти, поліпшення підготовки молоді до трудової діяльності з використанням сучасних досягнень психолого-педагогічних наук, залучення учнів до вивчення декоративно-вжиткового мистецтва, створення умов для включення його у трудову діяльність.

Існуюча в Україні система позашкільної освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимогам, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу [17, с. 5].

Серед основних завдань освіти в Українській державі – виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй [23, с. 1]. Не слід забувати також і про виховання творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини та відтворення культури та духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків [17, с. 6].

Національне та естетичне виховання, які є компонентами освіти і охоплюють усі складові її системи - є соціальними замовленнями сучасної української держави. Кінцевою метою навчання і виховання є гармонійний розвиток особистості, формування людини, яка б не була відірваною від національних джерел і змогла б стати гідним членом суспільства, відчувати себе часткою української нації.

Виготовлення українських прикрас з бісеру є одним із унікальних проявів української художньої культури. Культури стародавньої, яка йде корінням у глибини історії, що створювалась протягом століть працею і талантом наших предків та сучасників. 

Нoвий етап рoзвитку українського народознавства пoв’язaний з дiяльнiстю I. Фрaнкa, М. Грушевськoгoтa К. Ушинськoгo. Мудрiсть нaрoднoї педагогіки стaлa oдним iз нaйвaжливiших джерел педагогічної твoрчoстi                С. Русoвoї, В. Сухoмлинськoгo, В. Скурaтiвськoгo, М. Стельмaхoвичa.

Викoристaння нaдбaнь з культурoлoгiї, фiлoсoфiї, історії вiтчизнянoї культури, рoбoти етнoгрaфiв, фольклористів та мистецтвoзнaвцiв покладено у дану методичну роботу.

Aнaлiз дoслiджень зa темoю бісероплетіння свідчить прo придiлення значної увaги окресленому питaнню. Oднaк, слід зауважити, що сучасний простір наукових публiкaцiй, якi стосуються дoслiдження бісероплетіння, дoсить oбмежений.

 

 

 

 

 

1. Формування національної культури на заняттях гуртка через використання методики виготовлення українських прикрас

1.1. Народний потенціал головне джерело формування і розвитку нації

Людині дістаються традиції і звичаї, перевірені суспільством, тобто вона отримує «естафетну паличку» від предків. На основі національних традицій і звичаїв відбувається формування її особистісних якостей з раннього віку. Але це не означає, що індивід за допомогою традицій включається просто в дану національну спільність людей. Засвоєння цих традицій має світоглядний характер, через них формуються потреби, моральні ідеали, переконання, бачення світу. Водночас на їх основі індивід дістає перші уроки моральності, зразки поводження в родині і суспільстві, виробляє манери. З початку дослідники тільки описували національні традиції, не намагаючись розібратися в їх сутності. Потім була почата спроба загально соціологічного підходу до вивчення цього соціального явища. Наприклад, А. Чотонов визначає національні традиції так: «Це звичаї, які склалися історично, відзначаються наступністю і стійкістю і захищені силою суспільної думки, правилами поведінки людей, характерними для побуту нації, груп народів, близьких за своїм історичним минулим, мовою і культурою» [8, с. 21]. Інше визначення дає І.Ф. Дроздов: «Національні традиції – це складний комплекс історично сформованих, повторюваних елементів суспільних відносин, звичаїв, психологічних рис, характерних для визначених націй» [9, с. 36]. Національні традиції – це історично сформовані, відносно стійкі, повторювані соціальні явища, які виникають у сферах національного життя, властиві національним особливостям, ментальності, психології тієї чи іншої нації, що передаються з покоління в покоління і закріплюються за допомогою суспільної свідомості.

Нині, у зв’язку з «вибухом» національної самосвідомості, прагненням кожної нації і народності до свого «кореня», із засвоєнням власної культурної спадщини, дуже гостро стоїть питання необхідності глибокого вивчення культурної спадщини кожного народу і його відновлення.

Національне та естетичне виховання, які вважаються компонентами освіти і охоплюють усі складові її системи, та художнє навчання учнів є соціальними замовленнями нашої держави. Кінцевою метою навчання і виховання є гармонійний розвиток особистості, формування людини, яка б не була відірваною від національних джерел і змогла б стати гідним членом суспільства, відчувати себе часткою нації.

При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління. Тому позашкільна освіта повинна не тільки давати учням певні вміння, а й готувати їх до життя в нових економічних умовах, де на передній план будуть винесені вміння творчо вирішувати всі виробничі та життєві проблеми. Аналіз змісту позашкільних програм, вивчення науково-педагогічних, методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід педагогічної практики доводять, що центральною лінією у створенні національно зорієнтованої системи підготовки учнів повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом.

Традиції декоративно-ужиткового мистецтва допомагають відновлювати історично-духовну пам'ять і зосереджують увагу учнів на глибинах естетичної та педагогічної свідомості всього українського етносу. Вони дозволяють цілеспрямовано формувати аксіологічні уявлення дітей, збагачують процес становлення їхньої свідомості.

Але саме аспекту педагогічного впливу засобів декоративно-ужиткового мистецтва на становлення особистості учня в дослідженнях не надано належної уваги. Недостатня увага приділяється феномену традиційності декоративно-ужиткового мистецтва, що акумулює в собі віковічний ментальний досвід народу. Потребує вивчення ефективності змісту і педагогічних засобів викладання декоративно-ужиткового мистецтва, теоретичне і методичне забезпечення цього процесу. Такий підхід до розгляду цих питань зумовлений тим, що розвиток та відродження декоративно-ужиткового мистецтва сьогодні відбувається в  напрямку - родина, народні майстри, самодіяльні умільці.

На всіх цих рівнях відбувається виховання молодого покоління на високих зразках традиційного декоративно-ужиткового мистецтва. Це потребує вдосконалення професійних знань та умінь керівника в галузі цього виду народного мистецтва, а також удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання учнів засобами декоративно-ужиткового мистецтва.

Заохочуючи учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу навколишнього світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.

Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки минулого (Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж. Поль, Г. Сковорода, К.Д.Ушинський, Т.Г. Шевченко, М.П. Драгоманов, О. Духнович, І.Кріп'якевич, С. Русова) і сьогодення (М.Я. Антонець, Ю. Бондаренко, О.Вишневецький, В. Довбищенко, І.А. Зязюн, О. Ковальчук, Е. Пасічник, В.А. Поплужний, М.Г. Стельмахович, М.І. Чумарна та інші) переконливо доводить, що система сучасної освіти повинна спиратися на національні корені.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.        Виготовлення прикрас з бісеру як вид народної творчості.

Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає  глибини  віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості.

Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.

Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.

Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували  не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.

Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому,  фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру,  що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на  піщаний  берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.

Існує також версія що  батьківщиною скла  був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням  речей та виготовленням  бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.

Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія  скловиробництва  постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І  ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.

Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної)  видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.

Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії,  Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).

На території нашої держави  бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста,  бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи  які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу,  взуття та предметів побуту бісером.

За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслетирізного кольору, причому дані вироби  вже виготовлялися у місцевих  майстернях.  Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст.  рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.

Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова. У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру ( відкриття кустарних майстерень у Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.

Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.

Заняття бісером це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти.   Бісерне рукоділля  можна вивчати на заняттях гуртка.  Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити  чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням. Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати  свою діяльність  самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.

Результати роботи учнів   варті уваги. Тому мої учні беруть участь у виставках декоративно-ужиткового мистецтва різних рівнів та є їх призерами. Під час проведення щорічних виставок «Наш пошук і творчість тобі, Україно!»,  «Знай і люби свій край», «Весна Рудани», «Від учня до майстра» учні мого гуртка відчули чого вони варті, обмінялись досвідом, поставили перед собою цілі і завдання на майбутнє.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.        Опис досвіду роботи

З перетворенням  України  на  самостійну державу освіта стала власною справою українського народу.  Розбудова системи освіти, її докорінне    реформування    мають   стати   основою   відтворення інтелектуального,  духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки  і  культури  на  світовий  рівень,  національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.

На перший погляд здається, що заняття декоративними видами мистецтва, в основі яких лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: паперу, деревини, тканин та бісеру, за своєю культурологічною насиченістю не можуть жодною мірою суперничати із такими предметами, як мова й література, образотворче мистецтво, музика і співи. Насправді ж воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку учнів, хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю[34, с.15].

Відродження бісероплетіння під час занять з учнями має бути традиційним, адже до відродження народних традицій спрямовують пріоритетні напрями реформування виховного та навчального процесу. Завданням керівника є поєднання навчання бісероплетінню з національним підгрунтям, історією та народними традиціями, збереження та збагачення культури українського народу, прищеплення шанобливого ставлення до звичаїв та традицій, що є невід'ємною частиною нашого минулого.

Для виховання творчої особистості учня сам керівник повинен бути творчою особистістю, тобто мати відповідну підготовку. Таким чином, підвищення якості змісту навчально-виховного процесу на заняттях декоративно-ужиткового мистецтва набуває суспільного значення, а реалізація поставлених завдань зумовлена професійним, ідейним та культурним рівнем керівника гуртка, від якого залежить доля розбудови народної освіти та її подальший розвиток в галузі національної культури, художньої освіти та національного виховання.

Я визначила основні критерії своєї роботи:

1. Пізнавальна цінність як окремий вид народного мистецтва. Вона визначається тим об'ємом теоретичних відомостей про предмети, явища і закономірності оточуючого світу, який засвоюється учнями в процесі творчої діяльності.
2. Практична цінність, яка визначається кількістю і досконалістю нових навичок, що засвоюються учнями під час навчання в гуртку, їх поширенню і в побуті.
3. Розвиваюча цінність, яка тісно пов'язана із багатством і варіативністю технологічних процесів, на яких грунтується даний вид ремесла чи декоративно-ужиткового мистецтва, можливістю удосконалення окремих прийомів роботи, в тому числі й за рахунок використання різноманітних пристосувань.
4. Художньо-культурна цінність – можливість вивчення учнями основ художнього конструювання, композиції і колористики, а також знайомства на цій основі з культурною спадщиною свого народу.
5. Доступність матеріалів, технологічного оснащення й інструментів.
6. Узгодженість з діючими програмами позашкільної освіти [34, с. 20–22].

Шлях до досягнення мети полягає у розробці раціональних форм і методів навчання та плануванні системи занять, які б повністю відповідали основним дидактичним принципам та вимогам.

Таким чином, можливості навчання в гуртку у залученні учнів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття різноманітними видами народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності.

Розглянемо тепер практичну придатність  набутого досвіду для виховання творчої активності на заняття гуртка з бісероплетіння.

Ефективність навчання з бісероплетіння цілком залежить  від моєї науково-методичній підготовки, від ретельного творчого планування кожного заняття, оснащення його відповідним навчальним обладнанням, наочними посібниками; від правильного вибору і використання сукупності методів для проведення, а також від продуманого здійснення виховних, навчальних, розвиваючих завдань.

Щоб активувати здібності учнів, щоб всебічно розкрити їх творчий потенціал, я налаштовую їх на те, з чого треба починати, який бісер, дріт,  кольори обирати для роботи. Тому, мої юні майстри  створюють вироби, на які раніше не були здатні. Це допомагає дітям проявити свою безпосередність. Завдяки цьому вони сприймають світ без особливих зусиль і роблять висновки, не поступаючись глибині висновків дорослих.

Стимулювати різноманітні творчі прояви дитини, вчити її самостійно творити досить складно. Для розв'язання цієї актуальної проблеми важливо насамперед з'ясувати психологічну сутність дитячої творчості, засоби її виявлення та розвитку.

Для заохочення дітей до пізнавальної активності, творчої діяльності варто використовувати різноманітні розвивальні завдання; правильно оцінювати досягнення дітей, не переривати творчий процес; утримуватися від негативних оцінок, приймати твердження вихованців, не зловживаючи критичними зауваженнями; створювати ситуації вільного спілкування, обміну думками. Стійка позитивна атмосфера та емоційна привабливість занять спонукає дітей сміливо подавати власні ідеї, проявляти емоції, що сприяє формуванню творчості.

Багато завдань на заняттях гуртка потребують від учнів досить високої уваги та точності виконання. Це потребує великої напруги органів зору. Крім цього, діти протягом тривалого часу знаходяться у малорухливій позі, що й зумовлює певні особливості вимог до обладнання кабінету. Про особливості використання небезпечних інструментів та матеріалів слід наголошувати дітям на кожному уроці.

Отже, праця над творчою роботою з обраної теми збагачує учнів новими знаннями, що стосуються як організації навчально-виховного процесу, так і методичного забезпечення.

Зміст навчального матеріалу повинен бути спрямованим на розвиток гнучкості, критичності, перспективності мислення. В цей час механічна пам’ять відходить на другий план. Матеріал добре засвоюється в формі питань і відповідей, складний матеріал подається з розважальними фрагментами, графічні ілюстрації та схеми повинні бути конкретними і пояснювати певний вид роботи, яку вони спланували.

 

 

 

1.4. Форми і методи організації роботи по  виготовленню прикрас з бісеру на заняттях гуртка

Від правильної організації та майстерного проведення занять майже повністю залежить вирішення навчальних і виховних завдань. Кожен урок повинен бути завершеним і цілісним. Заняття бісероплетінням не повинні бути одноманітними. Ця умова легко виконується, оскільки види занять із декоративно-прикладного мистецтва достатньо різноманітні за формою і змістом.

Підготовка до заняття починається з побудови плану. Визначивши тему й програмний матеріал, керівник обмірковує, якими прийомами і методами він може забезпечити найкраще засвоєння навчального матеріалу.

Метод навчання, згідно з прийнятим у педагогіці визначенням, характеризується єдиним підходом до рішення поставленої задачі, визначає характер всієї діяльності дитини і викладача на даному етапі.

Для навчання виготовлення прикрас з бісеру підходять методи: наочні, словесні, практичні та самостійні. Ці методи належать до першої групи. Якщо розглянути другу групу методів, яка включає методи стимулювання і мотивацію інтересу до навчання: стимулювання і мотивація відповідальності. Ці методи теж застосовуються у навчанні дітей бісероплетінню. До наочних методів можна віднести: таблиці, картки, схеми за допомогою яких діти можуть побачити послідовність виконання роботи, розвиток композиції. Також до наочних методів можна віднести демонстрацію речей, виготовлених з бісеру. Такі роботи діти можуть не лише роздивитися, а й доторкнутися до них, приміряти. До словесних методів можна віднести розповідь. Адже на заняттях керівник багато розповідає, зокрема про виникнення та розвиток даного вида мистецтва. При виконанні роботи керівник розповідає про конкретний елемент та техніку його виконання. Але інколи доцільно проводити бесіду, яка теж є словесним методом. Необхідно звертатися до дітей, щоб бачити їхню реакцію, бачити наскільки глибоко вони розуміють поданий матеріал, як вони ставляться до того чи іншого питання, як можна вирішити ту чи іншу проблему. До практичних робіт слід віднести самостійні роботи учнів. Під час роботи дітей керівник дає додаткові пояснення, якщо потрібно, то сам виправляє помилки.

Треба якомога частіше вказувати на помилки, допущені при виконанні роботи. Діти самостійно продумують порядок виконання роботи. Діти обирають розмір та  кольори бісеру, яким вони будуть працювати. Колір в прикрасах відіграє важливу роль. Щоб діти краще зрозуміли природу кольору, керівник повинен вчити їх спостерігати за співвідношенням кольорів у природі, створювати гармонію кольорових відношень, визначати кольорову гаму в своїх роботах. Організовуючи виконання практичних вправ з орієнтуванням на ахроматичний ряд тонів, керівник акцентує увагу учнів на створенні композиції з широкою шкалою емоційного впливу. При плануванні роботи керівник визначає, яка підготовча робота повинна бути проведена з дітьми - спостереження, бесіда, індивідуальний підхід чи інше. Однією з головних задач керівника гуртка є створення творчої атмосфери і збереження інтересу до роботи протягом заняття. Першими словами керівника повинно бути привітання та активізація дітей. Головним принципом навчання дітей будь-якого віку бсероплетінню є наочність: дитина повинна знати, бачити, відчувати той предмет, елемент, який вона збирається виготовити.

Форми проведення аналізу можуть бути різними:

- керівник демонструє виріб і пропонує оцінити, чи все в ньому правильне, як виконано завдання, що нового внесла дитина;

- одному з дітей дається доручення обрати кращу, на його думку, роботу і обґрунтувати свій вибір;

- дитина аналізує виріб, порівнює його із зразком, оцінює;

- діти разом з керівником роздивляються одну роботу за іншою і дають їм оцінку.

Існують і інші форми аналізу, їх мета - навчити дітей об'єктивно оцінювати результати своєї праці, творчо працювати над рішенням мети.  Під час організації занять з бісероплетіння, незалежно від їх форми і змісту, необхідно звертати увагу на раціональний розподіл часу. Кожен урок повинен складатися з наступних частин:

1.               Організація заняття. Сюди відносяться: встановлення в кабінеті дисципліни, спрямування на навчальну роботу. Робоче місце повинно бути завчасно підготовленим, необхідні матеріали заготовлені ще до початку заняття.

2. Повідомлення нового матеріалу.

Керівник повинен пояснити мету і завдання нової теми, пояснити, як необхідно виконувати завдання, проілюструвати свої пояснення наочністю, схемами, таблицями, картками. Під час розкриття принципів виконання роботи керінику необхідно словесне пояснення закріпити за допомогою демонстрації вже готової роботи і послідовності її виконання.

3. Самостійна робота учнів.

Після пояснення нового матеріалу діти починають самостійно виконувати роботу. Під час роботи дітей керівник дає додаткові пояснення, якщо потрібно, сам виправляє помилки.

4. Підведення підсумків роботи і завершення заняття.

Керівник вибирає декілька робіт, вказує на неточності у роботі, проявляючи повагу до особистості учня.

У кожного педагога можуть бути свої, індивідуально відпрацьовані форми роботи. Ефективність проведення і організація заняття залежить багато в чому і від того, наскільки керівник враховує особливості дитячого сприйняття і відсутність певних навичок бісероплетіння.

Сучасні заняття декоративного мистецтва передбачають обов'язкове застосування різноманітних засобів підвищення ефективності навчально-виховної роботи. Найбільш ефективні серед них: технічні засоби навчання, замальовки спостережень в житті явищ і об'єктів, графічні вправи, встановлення міжпредметних зв'язків.

Важливим засобом підвищення ефективності занять є застосування замальовок. Вони розвивають вміння бачити натуру, її характерні особливості, розвивають зорове сприймання і координацію рухів очей і рук, розвивають графічні вміння.

Графічні вправи також підвищують ефективність занять. Вони розвивають художні вміння дітей. Для таких вправ відводиться 8-10хв.

Заняття з бісероплетіння різнопланові за змістом і формою проведення. Кожне заняття має свої особливості, а отже, і певну систему методичних рекомендацій. Розглянемо деякі з них. Важливо, щоб перед вивченням цих тем діти усвідомили загальні принципи організації композиційної рівноваги. Під час проведення занять по виготовленню прикрас з бісеру, де головною метою є навички дітей виплітати візерунки, орнаменти важливо зацікавити дітей цим видом декоративної творчості. Необхідно розповісти дітям, що орнамент - не тільки своєрідна прикраса, а зашифроване повідомлення наших предків про своє життя. Якщо дитина усвідомить значення орнаменту, то зацікавиться традиціями народних промислів.

Орнаменти бувають не лише в смузі, а й в колі, квадраті.

Принцип побудови будь-якого орнаменту - простого чи складного, рослинного чи тваринного - однаковий. Малюють смуги, потім розбивають їх на однакові модулі, які заповнюють малюнком. Модуль орнаменту може бути побудований за принципом симетрії чи асиметрії. Найчастіше виконують орнаменти з одного чи з двох модулів.

Перед початком виконання практичних вправ педагог нагадує дітям про те, що необхідно знати закономірності побудови орнаментальної композиції:

- застосування ритмічної організації орнаментальної композиції, повтор або чергування композиції;

- застосування пропорційних співвідношень елементів по розмірах, інтервалах;

- застосування принципів художнього узагальнення, виявлення декоративних якостей мотиву;

- вирішення ритміко-пластичної побудови композиції;

- застосування відповідних задуму виразних засобів.

Отже, організовуючи і проводячи заняття по виготовленню прикрас, важливо враховувати методичні рекомендації, які стосуються підготовки керівника до заняття. Важливо проявляти творчий підхід до виконання роботи по виготовленню прикрас.

Одна з головних задач занять гуртка – естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення краси форми і кольору.

Результативність діяльності кожного учня залежить від того, з яким настроєм він працює, чи охоче виконує завдання. І коли дитина задоволена зробленим, коли плетіння приносить їй радість, - це вже успіх педагога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Педагогічні умови успішного розвитку інтересу учнів до бісероплетіння

Інтерес до бісероплетіння формує позитивне ставлення учнів до нього. Діти охоче беруться за роботу, швидко, якісно й ретельно її виконують, відчувають задоволення від процесу й результату праці, прагнуть до нової творчої роботи, ще цікавішої, ще складнішої. Особливо учням подобаються уроки з виготовлення прикрас з бісеру. Розвиток в учнів інтересу до виготовлення прикрас може відбуватись шляхом збагачення змісту навчального матеріалу, введення різноманітної практичної діяльності, організації позакласних заходів. На таких заняттях домінує естетична, художня творчість, робиться акцент на сприймання природної краси, розвивається емоційність, чуттєвість.

Розвиток інтересу учнів до роботи над виробом потребує, насамперед, визначення певних педагогічних умов, які забезпечують успіх у діяльності.

Однією з педагогічних умов розвитку інтересу до бісероплетіння є впровадження у навчально-виховний процес принципу гуманізації освіти, коли в центрі уваги педагогів знаходиться особистість учня з його потребами, особистими інтересами і можливостями, а керівник не допускає згубної дії зовнішніх чинників на розвиток творчих здібностей учнів.

Етапи розвитку інтересу повинні включати такі складові:

- емоційний настрій в роботі;

- професійно-практична спрямованість творчої роботи;

- усвідомлене застосування педагогічних знань.

Щоб зробити заняття цікавим необхідно:

- проводити заняття в цікавій формі;

- сприяти розвитку пізнавальної активності учнів.

Іншою педагогічною умовою, що сприяє розвитку інтересу до творчої роботи, на мою думку, є способи організації цікавих ситуацій це:

1. Організацію несподіваної події, тобто такої, яка, на думку учня, не повинна була відбутися. Чим більше ступінь неузгодженості між передбачуваним і тим, що відбувається, тим сильніше інтерес.
2. Стимулювання інтересу в ситуації розуміння нового матеріалу.
3. Актуалізацію існуючих інтересів, які себе ще не проявляли.
4. Створення ситуацій, пов'язаних з особистістю учня або з особистістно значимими елементами його досвіду.
5. Залучення учнів до самостійного вибору об’єкту творчості.
6. Застосування нових інформаційних технологій навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Розвиток творчих здібностей учнів на заняттях гуртка

Творчі здібності учнів можуть формуватися тільки з урахуванням особливостей кожного учня окремо. Цілеспрямоване їх формування повинно опиратися на індивідуальні якості дитини, на її природні задатки, нахили, забезпечуючи самовираження і самовдосконалення підростаючої особистості.

Спеціальні та творчі здібності тісно переплетені між собою. І, безумовно, творчі здібності знаходяться «над» спеціальними і мають свої специфічні компоненти.

Творчі здібності самі по собі не перетворюються у творчі здійснення. Необхідні бажання та воля, потрібна мотиваційна основа.
Основний мотив творчої діяльності дитини на початковій стадії її формування полягає у самому процесі виявлення відчуттів. Пізніше, після відповідного навчання, їй притаманні свідомі пошуки засобів вираження відчуттів у творчому процесі. Однак у деяких учнів виникає розчарування у творчій діяльності, оскільки рівень їхнього загального розвитку вступає у суперечність з тими засобами вираження творчого задуму, якими вони володіють. Дуже важливо, щоб у цей час кваліфікований керівник допоміг учням оволодіти новими засобами творчого відображення навколишньої дійсності. При цьому усвідомленість, яку вносить у діяльність учня керівник, не повинна порушувати юнацького світобачення та відображення. Найнебезпечнішим у підлітковому віці є спрощення завдань навчання та виховання. Підлітки сприймають його як недооцінювання їхніх можливостей та втрачають інтерес до виконання робіт.

Заняття з бісероплетіння, не тільки формують і розвивають творчі здібності, а й викликають моральне задоволення, естетичну насолоду, радість творчості. Краса предметів, володіючи виразністю, сприяє розвитку смаку, формуванню позитивних якостей особистості. До навчальної роботи залучаються навіть несміливі та сором’язливі учні, що сприяє їхньому самоствердженню в колективі. При цьому виховуються такі якості, як свідома дисципліна, самостійність, ініціативність, творчість.

Ефективність занять бісероплетінням залежить від зацікавлення цим видом мистецтва, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять які повинні бути організовані за законами, що передбачають:

а) нестереотипність, структурну різноманітність;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми заняття емоційного настрою, чому сприятиме використання різних видів діяльності;

в) наявність трьох основних структурних елементів заняття.

З цього ми можемо зробити висновок, що процес бісероплетіння сприяє загальному розвитку та вихованню дитини, а особливо формуванню творчих здібностей. Виконуючи роботи, діти починають бачити красу законів дійсності.

Під час створення відповідних умов керівнику необхідно враховувати рівень здібності та креативності. Адже коли високий рівень здібностей поєднується з високим рівнем креативності, творча людина добре адаптована до середовища, емоційно врівноважена, незалежна тощо.

У процесі організації занять гуртка необхідно враховувати зв’язок сфер художнього мислення і форм творчої діяльності. Творча діяльність передбачає різноманітні елементи творчості, тому, з одного боку, власне заняття гуртка сприяють формуванню творчих здібностей; з другого боку – зміст, форми та методи навчально-творчого процесу повинні підштовхувати учня до творчих ідей, творчого пошуку шляхом надання учню повної самостійності й можливостей самореалізації. Узагальнюючи, зазначимо, що творчості, наскільки це можливо, потрібно вчити. Знання загальнотеоретичних і психолого-педагогічних закономірностей формування творчих здібностей учнів дають можливість керівникам цілеспрямовано керувати їх розвитком у процесі навчання та виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Велике значення занять декоративно-ужитковими видами мистецтва полягає в естетичному і художньому вихованні сучасних дітей. Індивідуальність у мистецтві взагалі явище важливе, а в декоративному мистецтві - особливо.

Дослідженням моєї творчої роботи було «Виготовлення українських прикрас на заняттях гуртка як засіб вивчення та формування української національної культури». Результати проведеного дослідження підтверджують, що формування та засвоєння учнями умінь і навичок виготовлення прикрас сприяє збагаченню емоційної та розумової сфер, що стимулює самовираження у практичній діяльності, також,  дослідження підтвердили, що  заняття з бісероплетіння є додатковим гарантом всебічного та різностороннього розвитку дітей.

Твори декоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітей. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів досягає той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва бісероплетіння.

На заняттях гурта керівник не повинен бути пасивним. Він повинен постійно заохочувати учнів, бути емоційним, живим, дружелюбним, активно відповідати на запитання. Керівник гуртка повинен використовувати індивідуальний підхід до кожного учня, заохочуючи до різних видів діяльності, бо це дуже корисна справа для дітей, що знадобиться їм у повсякденному житті. Необхідно так вести заняття, щоб кожна дитина була зацікавлена процесом творіння. Потрібно, розкриваючи в дітях творчі натури, допомогти їм пізнати самих себе, оточуючих людей.

Найкращого ефекту від навчання і виховання учнів можна досягти тоді, коли керівник співпрацює з дітьми: проводить співбесіду, разом з ними переживає, міркує, висловлює думки, спостерігає, робить висновки тощо. Ефективність занять бісероплетінням залежить насамперед від того, чи вдасться керівнику створити у дітей на заняттях відповідний емоційний настрій, стимулюючи творчу уяву, залучаючи їх до співпереживання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.               Сисоєва С. Творчість як умова самореалізації особистості / С. Сисоєва // Професійно-художня освіта України : Зб. наук. пр. / Ред. І. А. Зязюн. – Вип. ІІ. – К.–Черкаси, 2003. – С. 20-26.
2.               Батурина Г.И., Байер У. Цели и критерии эффективности обучения // Педагогика. – 1997. – №4. – С. 41-49.
3.               Бондарчук О.І., Бондарчук Л.І. Основи педагогіки та психології. –   К., 1999.
4.               Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних    закладів. – К., 2001.
5.               Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні  техногології. – К., 2000 – 324 с.
6.               Освіта України за роки незалежності: стан, факти, події / За    заг. ред.  В.Г. Кременя. – К.: Вища школа, 2001. – 159 с.
7.               Савченко О.Я. Цілі і цінності реформування сучасної школи / Шлях   освіти. – 1996. – №1. – С. 20-23.
8.               Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1989. – 69 с.
9.               Момот Л.Л., Шелестова Л.В. До проблеми формування творчих здібностей у процесі навчання // Педагогіка і психологія. – 1997.- №2.- С.53-59.
10.          Божко Л.А. Бісер. - М.: Мартин, - 2001. - 120 с.
11.          Павх С.П. Бісерне рукоділля. - Тернопіль - Харків: Вид-во «Ранок», 2009. - 112 с.
12.          Божко Л.А. Изделия из бисера. Изд. 2-е, испр. 4 доп. - М.: «Мартин», 2007. - 216 с.
13.          Гашицкая Р.П., Левина О.В. “Чарівний бісер. Вишивка бісером.” Ростов н/Д: Видавничий будинок “Проф-прес”, 2004 - 480 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

Творча майстерня гуртка «Бісеринка»