«Виховання особистості в колективі.»

Роль сім`ї у розвитку особистості.

У державній національній програмі «Освіта. Україна ХХI ст.» серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національного виховання мають бути покладені такі чинники: принцип єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь; організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу; забезпечення діяльності педагогічного всеобучу батьків.

Неможливо побудувати повноцінну школу без активної участі батьків й підтримки сім’ї. Будь – яка будівля починається з фундаменту, так і людська особистість бере свій початок з сім’ї.

Сім’я – є незамінним компонентом у житті кожної дитини. Вплив сім’ї домінує над іншими впливами особливо в перші роки життя. Так як батьки являються першими вихователями, від яких залежить мовлення,  культура спілкування, воля, мислення, спостережливість, допитливість, працьовитість, зацікавленість до навколишнього середовища та навчання, любов до читання дітей.

           Розвиток особистості залежить від атмосфери в сім`ї: взаємоповаги та довіри між членами сімї, взаємодопомоги та взаємопідтримки, щирості почуттів та постійне спілкування з дитиною.

 Образно кажучи, з сім’ї закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і листки, і квітки, і плоди.

У Концепції сімейного і родинного виховання зазначається «Що сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку».   

Але  виховуючи дітей, батьки не часто задаються питанням «Як правильно виховувати дітей?» і тим самим допускаються великої помилки, коли відсутня послідовність дій батьків та їх взаємна узгодженість. Наприклад один з батьків дозволяє, інший – забороняє.

             Також  каральні методи – жорстоке покарання, рукоприкладство не дадуть бажаного результату, оскільки викличуть у дітей агресію та ненависть.

 Краще за все це звичайно похвала та інтенсивне спілкування з дитиною. Це кращий спосіб виховати всебічно розвинену особистість, яка зможе співчувати, любити, допомагати, поважати інших.

     Батьки є прикладом для дітей. Вони їх віддзеркалення. У хлопчиків, звичайно, переважатиме спілкування з батьком, у дівчинки – навпаки з мамою. Але батьки повинні розуміти, що їх дітям потрібен їх вільний час. Спільна робота, різні ігри, колективне складання конструкторів, пазлів розвиватиме дружні стосунки та згуртованість сім`ї.

Психологи виділяють такі стилі неправильного сімейного виховання:

1. Гіпопротекція: брак опіки та контролю за поведінкою або ж повна бездоглядність дітей. Батьки мало уваги приділяють фізи­чному та духовному розвитку дитини, її справам, інтересам і про­блемам. Прихована гіпопротекція спостерігається також за на­явності формального контролю, проте реальному дефіциті тепла й турботи у ставленні до дитини.
2.  Домінуюча гіперпротекція: загострена увага і турбота бать­ків за дитину поєднуються з дріб’язковим контролем, надмірною кількістю обмежень і заборон, що посилює несамостійність ди­тини, її безініціативність, нерішучість, невміння захищати себе.
3.  Потураюча гіперпротекція: виховання за типом «кумир сі­м’ї», потурання всім бажанням дитини, надмірне заступництво й обожнювання, що призводить до формування у неї неадекватно високого рівня домагань, нестримного прагнення до лідерства і першості (причому це поєднується з недостатньою наполегливіс­тю й самостійністю).
4.  Емоційне неприйняття: ігнорування потреб дитини, нерідко жорстоке поводження з нею. Емоційне неприйняття виявляється в загальному незадоволенні батьків дитиною, постійному відчутті, що вона не така, як хотілося б. Наприклад, син «недостатньо му­жній для свого віку, всім усе прощає, не вміє захистити себе». Іноді емоційне неприйняття маскується під загостреною турботою і ува­гою, але видає себе в роздратованості, недостатній відвертості, несвідомому прагненні батьків уникати тісних контактів з дити­ною.
5.                       Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності: перед дитиною ставляться не відповідні її віку та реальним мож­ливостям вимоги безкомпромісної чесності, обов’язковості, по­рядності, відповідальності за життя і благополуччя близьких, від неї очікуються значні успіхи в житті. Все це, як правило, поєдну­ється з ігноруванням реальних потреб дитини, її власних інтере­сів, недостатнім врахуванням її індивідуальних особливостей.

Досить поширеними помилками сімейного виховання є не­вміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і мето­ди виховання, неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї, а також впливу сім’ї і школи, вчителя. Ці помилки батьки часто не усвідомлюють, і тому їх виправлення вимагає від класно­го керівника високої професійної майстерності, такту і терпіння.

Тому вчителі, зазвичай, тісно співпрацюють з батьками, використовуючи при цьому такі форми , як індивідуальні, групові та колективні.

Розвиток особистості – це складний процес, який відбувається під впливом різних факторів та умов

У 1920 р. в Індії доктор Сінг виявив у вовчому лігві разом із вивод­ком вовченят двох малят. Це були дівчатка, одній з них на вигляд було років 7-8, іншій - років два. Молодшу дівчинку назвали Амалою, старшу - Камалою. Як поводиться дикий звір у міській квар­тирі, так само спочатку поводилися і вивезені з джунглів діти. Хо­дили і бігали вони лише на чотирьох, причому тільки вночі. Вдень спали, забившись у куток і міцно притиснувшись одна до одної. Молодша дівчинка незабаром померла, так нічому і не навчившись, старша прожила близько 10 років. Всі ці роки доктор Сінг вів до­кладний щоденник спостережень за Камалою. Навчання відбува­лося дуже повільно, з великими труднощами. Два роки пішло на те, щоб навчити її стояти. Через шість років Камала почала ходити, але бігала, як і раніше, тільки на чотирьох. Чотири роки пішло на заучування перших шести слів. Через сім років словник дівчинки розширився до 45 слів, а ще через три роки - до ста. Далі мовний прогрес не пішов. За цей час Камала полюбила товариство людей, перестала боятися яскравого світла, навчилася їсти руками і пити зі склянки. Досягнувши приблизно сімнадцятирічного віку, Камала за рівнем свого розвитку була як чотирирічна, якщо не трирічна дитина.

Які б прекрасні вихователі не опікувалися дитиною без власної праці вона мало чого досягне. К Д Ушинський зазначав, що учень повинен учитися сам. А педагог дає йому лише матеріал для навчання, керує навчальним процесом. Отже при правильному вихованні дитина не тільки об’єкт педагогічного впливу, а й суб’єкт, тобто активний учасник власного виховання.