Виховання в лицеїстів позитивного ставлення до занять фізичною культурою

ВИХОВАННЯ  В ЛІЦЕЇСТІВ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

Колпак Василь Валерійович

Вчитель фізичної культури та захисту Вітчизни

Херсоньского ліцею Херсонської обласної ради

Ефективність будь-якого навчання залежить від рівня функціонального стану організму учня. Останні освітянські тенденції спрямовані більше на інтенсифікацію розвитку розумових здібностей, розкриття творчого потенціалу дитини. Проте щодо уваги до фізичного розвитку учня можемо спостерігати негативну динаміку - моторика тіла в більшості учнів недостатньо розвинена. Міцне здоров’я та гарне самопочуття є найголовнішою умовою засвоєння ліцеїстом необхідних знань, тим базисом, на якому грунтується готовність особистості до ефективної розумової діяльності.

Найкращим інструментом для покращення особистих фізичних показників учнів є уроки фізичної культури, саме вона була і є найбільш дієвим фактором збереження та зміцнення здоров’я. Багато вітчизняних та закордонних науковців зверталося до проблем підвищення рівня фізичних здібностей підлітків (В. Арефьєв, Л. Валков, Ю.Верхошанський, В. Заціорський, В. Філін), попри це, питання виховання позитивного ставлення до занять фізичною культурою залишаються недостатньо вивченими. Саме тому набуває особливого значення системне формування в ліцеїстів емоційно-позитивного ставлення до занять фізичною культурою.

На думку А.С. Белкіна, сутність виховання емоційно-позитивного ставлення до занять фізичною культурою і спортом полягає в розвитку інтересу до фізичної культури. Н. Хоменко стверджує, що останнім часом все помітнішою стає тенденція до зниження зацікавленості підлітків фізичною культурою. Окремі науковці вважають, що причиною цього є те, що не реалізується як освітня, так і виховна спрямованість уроків фізичної культури, а весь час занять підпорядкований тренувальній меті. Тому актуальним є питання виховання позитивного ставлення до занять фізичною культурою.

У своїй педагогічній діяльності для кожного ліцеїста намагаємося створити ситуацію успіху, використовуючи як досвід попередніх поколінь, так новітніх тенденцій. Наприклад, В. Сухомлинский писав: «Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил, що породжує енергію для подолання труднощів, бажання вчитися». Але перш ніж говорити про методи створення ситуації успіху, необхідно розкрити поняття «успіх» і «ситуація успіху».

Успіх - позитивний результат, вдале завершення чого-небудь.

Успіх - це суспільне визнання, схвалення.

При проведенні уроків акцент завжди ставиться на переконання кожного учня в тому, що він має власні сильні сторони, психомоторні задатки, які дозволяють йому досягати успіхів. Така стратегія призводить до того, що в ліцеїстів виникає зацікавленість щодо уроків фізичної культури. Учні поступово розуміють, що за умови цілеспрямованого розвитку власних задатків можна досягати поставлених цілей і неабияких результатів, що поступово формує позитивне ставлення до занять.

Успіх пов'язаний із почуттям радості, емоційного піднесення, які відчуває людина в процесі виконаної роботи. У результаті цього стану формуються нові мотиви діяльності, змінюється рівень самооцінки, самоповаги. Пам'ятаючи про ці позитивні емоції, суб'єкт діяльності наступного разу із задоволенням візьметься за подібну роботу. Отже, якщо допомогти учню один раз досягти результату, то тим самим можна змотивувати його до діяльності в майбутньому.

Ситуація успіху - це сукупність педагогічних дій, що забезпечують самореалізацію дитини в будь-якому вигляді соціальної діяльності (громадянської активності, навчанні, праці, художній творчості, спорті і т.д.) і сприяють формуванню позитивної і разом з тим адекватної самооцінки.

Це поєднання різноманітних педагогічних засобів і прийомів, методів реалізує установку вчителя на гуманізацію педагогічного процесу в школі.

Про таку ситуацію розповідає Глассер: «В одному з класів американської середньої школи з'явився психолог, щоб провести дослідження розумових здібностей дітей. Після відповідних тестів він оголосив імена тих, хто показав найвищий коефіцієнт інтелектуальності. При цьому він свідомо зробив підробку: серед тих, кого він назвав найрозумнішими, більше половини в дійсності володіли середніми або низькими розумовими здібностями. Через рік, прийшовши в ту ж школу, він виявив, що всі ті, кому він створив репутацію найбільш розумних, є кращими учнями в класі. Але ж про його підробку ніхто не знав! Отже, інший «Я-образ» спонукав їх з інтересом і старанням ставитися до навчання ».

Ситуація успіху сприяє  переростанню позитивного ставлення до навчання в активне за умови, що формує в суб'єкта діяльності такі відчуття:

•                 позитивне ставлення до діяльності;
•                 відчуття успіху, викликане подоланням труднощів;
•                 емоції радості, які виникають у процесі тренувальних та ігрових вправ;
•                 задоволення, викликане подоланням труднощів, обраних самим учнем;
•                 усвідомлення недостатності рівня своїх знань, умінь у ситуаціях подолання;
•                 формування стійкої потреби в самоосвіті.

Отже, ситуація успіху стає умовою виховання такого ставлення до навчання, яке сприяє виявленню і розвитку активності учнів у процесі навчання, самопізнання, самонавчання і самоформування.

І найголовніше, «Дитина повинна бути впевнена, що успіхом вона зобов'язана передусім, самому собі. Допомога вчителя, якою б ефективною вона не була, все одно повинна бути прихованою. Варто дитині відчути, що відкриття зроблене за допомогою подачі вчителя .... Радість успіху може потьмяніти » - В. Сухомлинський.

А отже, щоб цього не сталося, сприяємо переживанню учнем ситуації успіху:

•                 підвищуємо мотивацію навчання і розвиваємо пізнавальні інтереси, дозволяємо учневі відчути задоволення від навчальної діяльності;
•                 стимулюємо до високої результативності праці;
•                 коригуємо особистісні особливості, а саме: тривожність, невпевненість, самооцінка;
•                 розвиваємо ініціативність, креативність, активність;
•                 підтримуємо в класі сприятливий психологічний клімат.

Віктор Федорович Шаталов стверджував, що для того щоб робота в школі була ефективною, учитель створити ефект «солоного огірка». Головне - створити розсіл, тоді який би огірок ні поганий не був поганий або хороший, потрапивши в розсіл, він просолиться.

Для успішного застосування такого педагогічного прийому необхідно виконувати ряд таких педагогічних дій:

1. Вивчати особистість учня; складати його діагностичної характеристики.

Клінічне, психологічне і педагогічне спрямування діагностичної роботи допомагає вчителю отримати інформацію про стан здоров'я учня, можливі причини неуспішності, потенційні можливості, причини особистісної адаптації, а також рівні емоційно - вольової сфери. Така діагностика дозволяє вчителю здійснювати індивідуальний підхід та враховувати отримані результати для створення мотивації. Адже від правильної діагностики залежить не тільки подальше навчання ліцеїста, а і його здоров’я.

2. Формувати соціально-психологічну атмосферу, що забезпечує комфортне та успішне навчання в колективі.

Будь-яка зміна настрою і поведінки вчителя позначається на процесі роботи. Від того, як складуться стосунки «вчитель-учень», залежить вмотивованість учнів до занять фізичною культурою

3. Створювати умови для ефективної участі в діяльності (вченні, в грі і т.д.)

Отже, до них відносяться: створення матеріально - технічного забезпечення простору; підбір відповідних методів і прийомів навчання; облік індивідуально - особистісних якостей учнів, створення ситуації успіху. Стан комфорту, що прискорює задоволення власною діяльністю, породжує позитивні мотиви до її продовження, веде до індивідуального особистісного росту кожного учня. Висновок зрозумілий: комфортність навчання, особливо психологічна, - умова її успішності.

При конструюванні ситуації успіху необхідно:

•                 визначити види діяльності і сфери спілкування, у яких реальний успіх учня;
•                 знайти в учня позитивні сторони індивідуальності і на цій основі проектувати особистісний розвиток;
•                 ставити перед учнями важкі, але досяжні цілі;
•                 сприяти успіху в діяльності індивідуалізацією вимог, схваленням і розумною допомогою;
•                 «Знеболити» невдачі змістовним оцінюванням, відзначити деякі успішні дії;
•                 не порівнювати досягнення різних учнів, можливості і рівень розвитку є суто індивідуальним;
•                 впливати на групову думку за допомогою демонстрації позитивних сторін особистості;
•                 допомагати опановувати роль не тільки підпорядкованого, а й ведучого в міжособистісному спілкуванні дітей;
•                 спонукати учня до самопізнання і самовиховання, формування адекватної самооцінки;
•                 стимулювати мотивацію успіху в спільній справі;
•                 сприяти формуванню захоплення самим процесом діяльності, а не тільки результатом.

Технологічні операції створення ситуацій успіху організовуються так:

1. Подолання страху - допомагає стати впевненим у власних силах, і не боятися самої справи і оцінки оточуючих.

"Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи вирішення".

2. Авансування успішного результату - допомагає вчителю висловити свою впевненість у тому, що його учень обов'язково впорається  з поставленим завданням. Це дає дитині впевненість у своїх силах і можливостях.

"У вас обов'язково вийде".

"Я навіть не сумніваюся в успішному результаті".

3. Приховане інструктування дитини щодо способів і форм здійснення діяльності - допомагає дитині уникнути поразки, досягається шляхом натяку, побажання.

"Можливо, найкраще почати з ... ..".

4. Внесення мотиву - показує дитині заради чого, заради кого відбувається ця діяльність, кому буде добре після виконання.

"Без твоєї допомоги твоїм товаришам не впоратися ..."

5. Персональна винятковість - позначає важливість зусиль дитини в майбутньому здійснювати свої плани й наміри.

"Тільки ти і міг би ....".

"Тільки тобі я і можу доручити ...".

"Ні до кого, крім тебе, я не можу звернутися з цим проханням ..."

6. Мобілізація активності або педагогічне навіювання - спонукає до виконання конкретних дій.

Отже, дослідження спеціальної літератури та аналіз емпіричного досвіду дозволяють стверджувати, що виховання позитивного ставлення ліцеїстів до занять фізичною культурою і спортом залежить від особистості вчителя. Тому головним завдання педагога є допомогти повірити у власні сили, сприяти ситуації успіху та мотивувати  до кращих результатів.

Список використаних джерел:

1.               Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.
2.               Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно-ориентированного воспитания // Педагогика. – 1996. - № 4. – С. 29-36.
3.               Геллер Е.М. Игры на переменах для школьников 7 - 9 классов. - М.: Физкультура и спорт, 1985.
4.               Рафальская Е.С. Психолого-педагогические механизмы и этапы организации ситуации успеха у учащихся гимназии. // Психология и школа - №2, 2004. – с. 86-91.
5.               Сухомлинський В. А. Сердце отдаю детям/ В.А.Сухомлинський. – К.: Рад. шк., 1988.
6.               Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. - М.: Народное образование, 1998. - 256 с.
7.               Якиманская И.С. Личностно ориентированное обучение в современной школе. – М.: Сентябрь, 1996. – 96с. – // Директор школы. – Библиогр.: С.95