Виховати людину здатну створити своє особисте життя

Виховати людину здатну створити своє особисте життя

        У суспільстві виникає потреба сформувати в особистості позитивну спрямованість до оточення та до себе, а відповідальність за загальну справу може бути тільки за умови керованої соціалізації.

      Прихильність поставленим цілям, усвідомлення власного життя є необхідною умовою розвитку гармонійної людини, творчої особистості, яка розвивається. Саме зміст життєвих цілей і змістів визначає просоціальну спрямованість особистості. Формування просоціальної поведінки дитини розглядається як керована соціалізація, контрольований дорослими процес входження дитини в соціум, при якому, на підставі засвоєного соціального досвіду індивідум обирає та спрямовує свій особистий розвиток у соціально бажаному напрямі. Керована соціалізація охоплює при цьому не тільки систему соціальних контактів, які передбачають передачу, засвоєння та збереження культурної спадщини минулих поколінь, але й процес становлення і розвитку особистості  дитини.   Особистість,  поєднуючи  в  собі  позиції  об'єкта  та суб'єкта керованої соціалізації, не просто пристосовується до певної соціальної ситуації розвитку, але й сама конструює свій розвиток у процесі взаємодії з навколишнім світом. Формування просоціальної поведінки потребує активної, суб'єкт - суб'єктної позиції педагога, вихованця і громади, що передбачає поступовий перехід від зовнішньої регуляції до саморегуляції у здійсненні особистістю вчинків - цей напрям є актуальним, оскільки питання освіти є одним із головних завдань державотворення. Учительська та батьківська громади, представники влади докладають багато зусиль на виховання освічених, урівноважених, доброзичливих, оптимістично налаштованих молодих людей, своїх співгромадян.  

            Сучасний навчальний заклад повинна навчити дитину жити, бо кожен із нас приходить у це життя з природженою здатністю жити щасливо й успішно. Тож  педагоги повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б дітям з особливими освітніми потребами реалізувати їх якомога ефективніше.   

           На сучасному етапі розвитку України постало питання про вдосконалення системи освіти, пов’язане з основним розумінням особистісного розвитку дітей з особливими потребами, з новим ставленням суспільства до них, необхідністю продуктивного розв’язання проблем їхньої соціалізації та інтеграції в суспільство.

        У вихованні дитини з особливими освітніми потребами діють ті ж самі принципи, що й у педагогічній роботі з нормотиповими учнями, а саме: цілеспрямованість виховання та зв’язок його з життям; поєднання педагогічного впливу з самовихованням, ініціативою, самостійністю учнів; єдність формування свідомості й поведінки, знань, переконань і звичок – виховання у суспільно  корисній та особистісно значущій праці та колективі; поєднання поваги до особистості з вимогливістю до неї; системність і комплексність виховання, єдність виховання впливів різних представників школи, громадськості і сім’ї; індивідуальний підхід до вихованців з  виявленням і опорою на їх позитивні якості і можливості. 

       На жаль, у даної категорії дітей підвищена сугестивність поєднується з негативізмом, нестійкість в діяльності поєднується з великою інертністю, тому особливі діти потребують спеціальних методів, прийомів і засобів навчання, враховуючи особливості їх психофізичного розвитку.

          Наявність розладів суттєво ускладнює забезпечення відповідного розвитку особистості, підвищує вірогідність відхилень у поведінці, зниження соціальної активності, що виявляється в реальних діях і вчинках. Особливості психофізичного розвитку дітей з порушеннями інтелектуальної сфери ускладнюють процес формування у них моральних уявлень, відповідних моральних якостей, призводять до некритичного ставлення  власної поведінки, порушень елементарних принципів моралі, що своєрідно впливають на процес становлення дитини як особистості, характер формування її суспільних зв’язків. Водночас суспільство, враховуючи специфіку розвитку таких дітей, не знижує до них вимог морального плану. Тому система школи, здійснюючи корекційної – розвивальні та компенсаторно – реабілітаційні заходи повинна орієнтуватись на вимоги сучасного суспільства і забезпечувати формування просоціальної поведінки школяра – людини яка знає свої права та обов’язки, поважає і дотримується елементарних норм, правил співжиття у суспільстві, традицій соціально зумовленої поведінки. Для цього в закладі необхідно створити відповідні умови в яких реалізуються специфічні завдання виховання цієї категорії дітей.

         Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму». Діти і підлітки прагнуть до спілкування з однолітками, їм необхідно себе реалізовувати, розкривати і стверджувати власне ,,Я”.

« Я – громадянин,

   Я- особистість,

   Я – досягну мети у житті»

       Особливі діти потребують місця, де на них чекають, де б вони змогли відчути себе особистостями, розкрити свої потенційні здібності. Саме таким осередком виховного простору для дітей та підлітків  є навчальний заклад.

           Традиційна система освіти не сприяє повною мірою соціалізації дітей, що передбачає готовність до нових економічних, політичних відносин і перетворень у духовній сфері. Орієнтація шкільної освіти на забезпечення соціалізації учнів, становлення їх індивідуальності вимагає внесення коректив у структуру її змісту– розширення і збагачення її компонентного складу.

Складовими процесу соціалізації учнів з ООП є:

1. Підготовка до суспільного життя: формування та засвоєння навичок демократичної культури, виконання громадянських обов’язків, взяття відповідальності за себе, родину.

2. Оволодіння загальнолюдською і національною культурою: формування цілісного світогляду, опанування таких соціальних навичок, як моральне ставлення до людей, терпимість щодо соціальних, національних, етнічних, релігійних, статевих розбіжностей, шанування прав та свобод людини, навичок співробітництва, позитивного розв’язання конфліктів, підтримки загальної безпеки.

3. Соціально - політична адаптація: розвиток навичок спілкування, культури комунікацій, самопізнання, самооцінки, самовизначення, адекватної оцінки світу, власної позиції тощо.

4. Соціально  -професійна орієнтація: усвідомлений вибір майбутньої професії, реалізація прав і можливостей, самовизначення, самооцінки інтересів, здібностей, нахилів, мотивації майбутнього соціального і професійного розвитку.

        Важливо тісно співпрацювати з усіма загальношкільними та позашкільними закладами освіти. Така співпраця виявляє певні компоненти успішного впливу на формування просоціальної поведінки учнів з ООП, а саме: терпіння, витримка, любов до дітей, вміння знайти індивідуальний підхід до дитини, гнучкість вибору таких методів та форм роботи, які найбільш відповідають конкретній дитині, вміння співпрацювати з іншими спеціалістами та використовувати їх поради.

   Оптимізм, врівноваженість, компетентність, спостереж­ливість, розум, старанність, внутрішній настрій та толерантне сприйняття дітей з особливими освітніми потребами – основна запорука плідної співпраці.

        Формування просоціальної поведінки учнів з ООП повинно цілеспрямовано здійснюватися впродовж усього навчально - виховного процесу і бути органічною його частиною. Ще раз повторюся, допомогти вихованцям правильно визначити мету в житті, знайти застосування своїм знанням та умінням – обов’язок всього педагогічного колективу.