Виховна година (4 клас) Тема «Тарас Григорович Шевченко – беззмінний Кобзар нашого народу»

Виховна година

(4 клас)

Тема «Тарас Григорович Шевченко – беззмінний Кобзар нашого народу»

 

Тарас Григорович Шевченко – безсмертний Кобзар українського народу.

Епіграф:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Мета. Познайомити дітей з життям і творчістю Т. Г. Шевченка. Ввести дітей у світ поезії відомого українського поета. Вчити учнів сприймати зміст поезій на слух. Розвивати в учнів пам’ять, спостережливість, бажання вивчати твори поета. Виховувати любов до рідного слова, до рідної мови, свого краю, природи.

 

Хід свята

Вчитель

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка —

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

У кожного народу є великі поети, яких знають і дорослі, і діти. У поляків -  Адам Міцкевич, у  німців – Йоган Вольфганг фон Гете, англійці мають Вільяма Шекспіра, італійці – Аліг’єрі Данте. Росія гордиться своїм Олександром Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Григоровичем Шевченком. Все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне.

 «Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його все життя, та вона не зуміла  перетворити золото його душі на іржу…Найкращий і найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – “невмирущу славу і вічно нову насолоду, які приносять його твори мільйонам людських сердець», — так писав І.Я.Франко у “Посвяті»

Т.Г.Шевченкові геніальному поету, художнику, Великому Кобзарю  присвячуємо ми цей виступ..

Звучать фанфари (виходять 4 учнів)

1уч.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2 уч.

 Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

3 уч.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

В похилій хаті край села

Над ставом чистим.

4 уч.

 Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

1-ша сторінка журналу «Дитячі роки Тараса»

5 уч.

Року 1814 з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світанком в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув вогник, єдиний на все село; народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – великий співець Тарас Шевченко…

І досі сниться: під горою

Між вербами понад водою

Біленька хаточка. Колись

Мене там мати сповивала

Та, сповиваючи, співала…

Сценка 1

Виходить мати Тарасика в українському одязі з лялькою на руках, сідає на стільчик, колише дитину.

Мати: Даю тобі, мій синочку,Тарасику любий,

Щире серце, карі очі і чорнії брови

Дай же йому, Божа Матір, тії благодати,

Всього того, чого матір не зуміє дати.

Ідіть до мене, діти. Ми разом заспіваємо колискову нашому Тарасику, щоб він міцно спав і швидко виростав.

(Діти водять хоровод, співають колискову)

Люлі, люлі, мій синочку,
Справлю тобі колисочку
Та й повішу на дубочку.
Сонце зійде, обігріє,
Роса впаде та й скупає,
Листок впаде та й накриє.
Будуть пташки прилітати
Та й будуть співати,
Дитиночку малесеньку
Будуть присипляти.
Колишися, колисонько,
Із дуба, із дуба,
Колишися в колисоньці
Дитиночко люба.
Колишися, колисонько,
З орішка, з орішка,
Колишися в колисоньці
Мамина потішко. 

Уч. 6

Тарас був четвертою дитиною в сім’ї Григорія Івановича та Катерини Якимівни. (Ім’я  Тарас перекладається так: здатний на непокору, бунтар, безстрашний.)

Маленькому Тарасові ледь виповнилося два роки, коли пан Енгельгардт перевів родину Шевченків у сусіднє своє село Кирилівку. (Тепер Шевченкове на Черкащині). Тут у Кирилівці, в убогій хатині минуло безрадісне дитинство майбутнього поета. Допитливий і цікавий до всього Тарас не вдовольнявся звичайними забавами своїх ровесників. Його вражало все – люди з їхньою безпросвітною нуждою і ввесь навколишній світ. Він ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

Швидко промайнув час, підріс наш Тарасик.

 Сценка 2      

Заходить жінка із свічкою, одягнена в селянський одяг.  До неї підходить хлопчик.            

Хлопчик         Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах         тримається?            

Мати               Так, синочку, правда.            

Хлопчик         А чому так багато зірок на небі?            

 Мати             Це, людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка,     поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?            

 Хлопчик         Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?            

 Мати               Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.            

 Хлопчик         Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.            

Мати               Старайся, мій хлопчику…

Уч 7: Так одного разу навесні на небі спалахнула ще одна яскрава зірочка, зірочка Тараса Шевченка.

Пісня «Зоре моя вечірняя…»

Уч 7. Тарас дуже любив землю, на якій народився. А як можна не любити нашу чудову, прекрасну природу.

Танок «Тече вода з під явора»

Читання віршів про природу:

«Сонце заходить…»

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

 

«Світає…»

…Світає,

Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!

«Зацвіла в долині» (пісня)

«Садок вишневий коло хати»

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Семя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.

Тарас. Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, за клунею сад, за садом долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмок.

За що, не знаю називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились

Найперші сльози…

Уч.8 Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

(Звучить музика)

Уч 9 А їй було заледве сорок літ,

Та й ті вже дотягла, не донесла.

В ногах мовчали діточки малі,

У головах найстарша голосила.

     Вона вмирала тяжко, як жила,

     Бо дітям світ сирітством зав’язала.

     Віджнивувалися чужі жнива,

     А на свої таки й не дочекала

Та ще й не осінь. Літо на порі –

Земля серпнева тепла і ласкава,

Вмирала мати рано на зорі,

Молилась росам і прив’ялим травам.

     Кому ж молитись? Бога відреклась,

     Чи сам одрікся. Бо таке злидарство,

     Що богові невільниця якась?

     У нього там на небі кажуть – царство.

Яка душа? Який для неї – рай?

А цим, п’ятьом, хто в світі допоможе?

Життя забрав, хоч душу не чіпай

Якщо ти справді милосердний, Боже!

     І випросила…Звідти із пітьми,

     В останню мить повірила у сина-

     Це був Тарас. Це був кінець путі.

     А далі починалось воскресіння.

Уч.10. По смерті матері у Шевченка – батька залишилось п’ятеро дітей. Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип. З часом батько одружився вдруге з удовою, яка мала трьох своїх дітей. Мачуха була галаслива і недобра, особливо зненавиділа вона непокірного Тарасика. А невдовзі помер і батько. Вмираючи, він промовив пророчі слова:

«Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо: для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині…

А ми розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені 13 минало…»
     Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. 

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

Сценка3

 Оксана Чом же плачеш ти? Ох дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас Еге ж, малярем.

Оксана І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!

Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий. Вони ж питочки хочуть!

2-га сторінка журналу «Шевченко – художник»

Уч.11 Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду…

Уч.12 Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінило долю Шевченка. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим, з  поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Брюлов вирішує написати картину «Портрет Жуковського» і продати її. За портрет було виручено 2500 карбованців. Так 22 квітня 1838 року був викуплений з кріпацтва Т. Шевченко.

Так в людському морі стрілися брати,

Що зуміли в горі щиро помогти.

Викупили друзі, вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі? Біль чому не згас?

Сміливий і щирий був Тараса спів.

Він гострить сокири, кличе на панів.

Уч.13  В 1845 році Тарас Григорович закінчив Петербурзьку  Академію мистецтв. Він малює портрети, робить ілюстрації до віршів, картини, зарисовує пам’ятки минулого.

Перебуваючи далеко від Батьківщини Тарас Григорович ніколи не забував «милу Вкраїну», «Дніпро і кручі». Не міг забути, як тяжко живуть люди в панській неволі. Він не міг нічим зарадити їм, але в своїх віршах описував становище селян, співчував, висловлював глибокий  біль до бідних людей.

Вірш «І виріс я на чужині».

І виріс я на чужині, 
І сивію в чужому краї: 
То одинокому мені 
Здається – кращого немає 
Нічого в бога, як Дніпро 
Та наша славная країна… 
Аж бачу, там тілько добро, 
Де нас нема. В лиху годину 
Якось недавно довелось 
Мені заїхать в Україну, 
У те найкращеє село… 
У те, де мати повивала 
Мене малого і вночі 
На свічку богу заробляла; 
Поклони тяжкії б'ючи, 
Пречистій ставила, молила, 
Щоб доля добрая любила 
Її дитину… Добре, мамо, 
Що ти зарані спать лягла, 
А то б ти бога прокляла 
За мій талан.

     Аж страх погано

У тім хорошому селі. 
Чорніше чорної землі 
Блукають люди, повсихали 
Сади зелені, погнили 
Біленькі хати, повалялись, 
Стави бур'яном поросли. 
Село неначе погоріло, 
Неначе люди подуріли, 
Німі на панщину ідуть 
І діточок своїх ведуть!.. 

3-тя сторінка журналу – «Т.Г.Шевченко – борець за волю народу»

)

Уч.14 Царю та його оточенню не подобались такі вірші. За бунтарські вірші 33 річного Тараса забрали в солдати і вислали на острів Мангишлак. Там він провів 10  страшних років. І хоча йому забороняли писати і малювати, але він, ховаючись, продовжував складати вірші і писати малюнки.

Та малює й пише він таємно там.

Гнівно його вірші страх несли панам.

Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте як ніжно і тужливо звучать його пісні.

Послухайте пісню  на вірші Т. Шевченка «По діброві вітер віє»

У 1860 році Т. Г. Шевченко складає і видає посібник для початкового навчання «Букварь южнорусскій».Це перший посібник для навчання грамоти, написаний рідною мовою. Коштував він 3 копійки. Продавали його на користь недільних шкіл.

Уч.15  Служба в солдатах сильно підірвала здоров’я великого Кобзаря. 9 березня 1861 року Т. Шевченку виповнилось 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. У неділю 10 березня 1861 року о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, Шевченко охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, у вівторок на масляну. Народу було дуже багато. Домовину поета несли студенти. 22 травня 1861 тіло Шевченка було перевезено в Київ, а потім - в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав Тарас у своєму поетичному заповіті.

Учень читає «Заповіт»

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

 

4-та сторінка журналу  - «Ми тебе не забудемо, Тарасе»

Уч.16  Справді, боялись пани та вороги Шевченка живого, а ще більше боялись мертвого. Бо Тарасова могила збирала тисячі народу, а народ – страшна сила.

Минуло 200 років з дня народження славного сина України, але люди пам’ятають Шевченка, читають його вірші, співають пісні і цим висловлюють свою шану Великому Кобзареві.

Монтаж

1-ий учень У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

2-ий учень У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

3-ій учень Вмерли мама й тато...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

4-ий учень В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

5-ий учень Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

6-ий учень За ясну свободу й

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя.

 

Уч.17.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди  

Проходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають люди

На всій Україні моїй.

І дорослі й діти шанують геніального українського поета, художника, борця за справедливість і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Уч.18.

Я маленька українка,восьмий рочок маю,

А про Тараса Шевченка вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,як ніхто на світі.

А та наша слава не вмре, не загине.

Наш Таракс Шевченко – сонце України.

Давайте перевіримо, упорядкуємо та розширимо свої знання про життєвий шлях Тараса Шевченка.

Літературна вікторина

1. Село, в якому народився Тарас Шевченко. (Моринці)

 2. Село, в якому минуло дитинство Тараса Шевченка. (Кирилівка)

 3. Що в перекладі з грецької мови означає ім’я Тарас? (Бунтівник)

 4. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки. (Енгельгардт)

5. Імена батьків Тараса ( Григорій та Катерина) 

6. Чий портрет був намальований для викуплення Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)

 7. Хто намалював того портрета? ( Карл Брюллов)

 8. Як називається збірка поезій Т. Шевченка? («Кобзар»)

 9. Коли Тарас був викуплений з неволі? (22 квітня 1838 року)

 10. Скільки років провів Тарас Григорович на засланні? (10 років: з 1847 по 1857)

 11. Який навчальний заклад закінчив Шевченко? (Петербурзьку академію мистецтв)

 12. Яку книгу для маленьких дітей уклав і видав власним коштом Шевченко? («Буквар»)

 13. У якому році помер Шевченко? І де його було поховано? (10 березня 1861 року, Петербург, Смоленське кладовище)

14. Коли і де Т. Шевченко був перепохований? (22 травня 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева)

 15. Хто сказав про Шевченка: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа…? (І.Франко)

 16. Як називається такий вірш.

Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати?

Дмитро Білоус (Акровірш)

Уч.19

Уклін тобі, Тарасе, великий наш Пророче,

Для тебе вірно б’ється те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється,за твої заповіти

Чого батьки не зможуть, те сповнять їхні діти.

Уч.20

Спи, спокійно, Тарасе!

Нащадки твої словом шани й любові тебе пом’янули

І народи Вкраїни заповітів священних твоїх не забули.

Вчитель. Нехай же «Кобзар» буде у кожному домі, щоб слово Тарасове не забуте і нині, вічно ходило по Україні.

                                                      І на оновленій землі

                                                          Врага не буде супостата,

                                                          А буде син, і буде мати,

                                                          І будуть люди на землі.