ВИХОВНА ГОДИНА ДЛЯ 6 КЛАСУ - ЛЮДЯНІСТЬ ПЕРШ ЗА ВСЕ

 

Мета: виховувати людяність у дітях, доброзичливе ставлення одне до одного, милосердя, повагу, співчуття, доброту. 

Завдання: 
 

• надати певні знання про можливі виходи з життєвих ситуацій; 
• визначити поняття «людяність», «співчуття», «милосердя», «повага», «вихованість», «толерантність», «співробітництво»; 
• навчити дітей толерантності в спілкуванні у класному колективі, уміння сприймати і розуміти іншу людину; 
• розвивати в учнів культуру спілкування. 

На дошці написані цитати

"Співчуття, якщо за ним немає ніякого пороху душі, гірше байдужості"

В.О. Сухомлинський

"Любити людство легше, ніж зробити добро сусідові

Г. Сковорода

"Найпрекрасніші і в той же час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших"

В.О. Сухомлинський

"Людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому свою вигоду, не може бути щасливою"

Сенека

"Люди! Невже вам не страшно, будьте людяними! Це - ваш перший обов'язок!"

Ж.Ж. Руссо

"Люди!  Невже вам не страшно?

Поспішіть, відверніть зло,

 Щоб глуха байдужість

 Вам на совість каменем не лягла!"

Вступне слово вчителя

Людина починається з добра,

Із ласки і великої любові,

Із батьківської хати і двора,

З поваги, що звучить у кожнім слові.

Людина починається з добра,

З уміння співчувати, захистити.

Це зрозуміти всім давно пора,

Бо ми прийшли у світ добро творити.

Людина починається з добра,

Із світла, що серця переповняє.

Ця істина, як світ, така стара,

А й досі на добро нас надихає.(слова спроектовані на екран)

Н. Красоткіна

Краса врятує світ ...

Колись ці слова звучали досить часто, але тепер, на мою думку, більш актуальним буде сказати: "Доброта і милосердя врятує світ". Адже тепер, в час нелегкого відродження нашої молодої країни є так багато безробітних, немічних, старих та сиріт, яким так потрібна чиясь допомога, співчуття, співпереживання, просто добре і чуйне слово. Це ознаки, які були і залишаються ознаками здорового суспільства.

Як багато людей зараз думає про те, чим нагодувати сім'ю, у що взути та одягти дітей. А так хочеться, щоб люди були заклопотані іншим: мистецтвом, музикою, театром, літературою.

Сьогодні ми з вами поговоримо про ці проблеми на виховній годині "Людянысть – перш за все".

Музика. Виходить двоє ведучих.

Ведучий:

Милосердя, доброта. Ще за часів давньоруських, благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному і поділитися шматком хліба, дати притулок подорожньому, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного чи скривдженого.

Доброта чуйність. Співпереживання і щира сердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді - це в характері нашого народу. Саме такий був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народу Вірменії після страшного землетрусу; Україні і Білорусії після аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії в Таджикистані.

Читець 1-й

 Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тіль ки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її немаєш ти,

То губиш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Ведучий:

Доброта, милосердя - багатоликі потреби в них - повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де горить спокій і твердь земна не хитається під ногами.

Вчитель:

Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло статися так, що милосердя втратило свою цінність, а його зміст звівся, в основному, до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетруси? Чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердними? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?

Ведучий:

На Україні проживає майже 2 мільйони одиноких людей. Близько двох тисяч з них цілком або частково нездатні обслуговувати себе, 15 тисяч з них проживають в будинках- інтернатах. Їх об'єднує немічність і самотність.

Вчитель:

В злиднях живуть тисячі і наших земляків. Близько однієї тисячі з них мешкають в напіврозвалених халупах. Багато тисяч - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і чимало таких,-, які існують на межі бідності. Сумні цифри, незвичайні. Та це правда житгя.

 Ведучий: 

Важко уявити, люди страждають не від того, що на щодень не мають свіжого хліба,

а через те, що не чують вкрай необхідного "Доброго дня".

 Читець 2-й (на фоні легкої музики):

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодких мед

Чиюсь загоїть рану.

Чи перший біль, чи то останній,

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві,

Кажімо більше ніжних слів!

Ведучий:

Лікування добротою потребують не тільки хворі і самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, яких душа черства і глуха до чужого горя. Із такими треба терпеливо говорити,будити словами життєлюбними і проникливими.

Читець 3-ій:

Справжня доброта - це мед на рану.

               Не слова солодкі, аж липкі.

               Чуєш крик тривожний з-за туману,

               Не пройди, щоб не подать руки!

Бачиш очі стомлені від туги,

Засвіти в них радості вогонь.

 Лебедю, що тихо впав над лугом,

 Дай напитись із своїх долонь.

Дай напитись кожному, хто просить,

Хто вуста і серце обпалив,

Вірю в доброту, як вірю в роси,

 На покосах смаглочолих жнив.

Ведучий:

"Треба, щоб за дверима кожної задоволеної і щасливої людини стояв хто-небудь із молотом і постійно стуком нагадував би, що є нещасні"

Вчитель:

Мудрі французи кажуть: "От як би та молодість знала, якби то ж старість могла". Гей, гей, старість - не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю зрозумієш - усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спогади та недуги, самота та немічність. Добре, коли за свої життєві зими звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає?...

Ведучий:

Гіркі материнські сльози, гіркі як полин і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? їй би внуків бачити своїх. їй би горнути їх до серця, а вона, обнявшись із самотністю, тихо журиться біля вікна. "Мамо, мамо! - почулося бабі Уляні. - І вона, незважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. - Чи не сини це надворі шукають її? Ні ... Знову почулося. Далеко залетіли сини, - думає старенька, - я ж їх так давно не бачила".

Читець 5-ій:

Гортаю пожовклі листки,

Як важко минуле читати!

Прости мене, мамо старенька, прости!

І ти, посивілий мій тату.

До ранку світилось вікно,

До ранку до слів пригорталась,

Мої неспокійні думки

В далекім дитинстві стрічались.

Кудись поспішала, десь довго була,

Комусь свою пісню співала,

А мама, а мама жила,

А мама на мене чекала.

Прости мене, мамо, прости,

Що я так рано дорослою стала!

Ведучий:

 Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони розлетілись по світу, довго-довго не навідуються до от чого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу. Подібні одна на одну телеграми. А коли, нарешті, знайдуть хвилинку, щоб відвідати, нерідко це буває, надто пізно: зі скрипом відчиняться двері, застогне пошарпане віконце і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов....

Читець 7-ій:

Крізь дощі, крізь дощі і тумани,

Чи дороги туман обснує,

Приїжджайте частіше до мами,

 Повертайтесь в дитинство своє!

 

Ви вбачайте обов'язок в тому,

 Не марнуйте дрібничками дні.

Приїжджайте до рідного дому,

Розвесняйте в нім душі свої.

 Пахла весною зорана земля. Грались на сонечку діти. Мати виглядала сина на вихідні. А він на вахті горів, як свіча. Друзі-пожежники кинулися гасити і заслонили собою планету.

Читець 12-ій:

Вона дивиться, дивиться в душу,

Вона палить очима до дна.

Я все це дотерпіти мушу,

Бо в душі не душа, а вина.

Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже й двері й тобі

Нахиляє це атомне небо,

У своїй потойбічній журбі.

Над тобою, схилилась, політик,

Чи впізнав ти цю матір-вдову?

І з мільярдом поганьблених діток

Вона долю несе світову.

Хто ж там сиву посміє займати?

Сіль пізнання - це плід каяття.

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету - це "хворе дитя"!

Вчитель:

Дитинство починається з теплих материнських рук - рідної домівки. Це аксіома, актуальна для всіх часів і народів, та на превеликий жаль, оця найсвітліша пора, перші кроки у світ дорослих, починається з інтернатських закладів. Діти-сироти. Не знали батьківської ласки. їх ніхто не приголубить, і це тоді, коли батьки живі та здорові.

Ведучий:

Нехай доля буде милосердною до сиріт, нехай їх повсякчас оберігає. Єдине, що дала мати (якщо можна її так назвати), крім життя, - сподівання на чиюсь доброту. Чи Божу, чи людську. Чи справді усміхнеться їм доля, чи ласкавою вона буде до всіх тих, хто прийшов у цей світ небажаним, чужим для найрідніший людей?

Читець 13-ій:

Мамочко, ненько, моя матусю,

Я ще маленьке, та маю душу.

Серце хутенько б'є кулачками,

 Як я без тебе? Як я без татка?

Я ще не вмію слова стулити,

 А ні проклясти, а ні простити!

 Що ти не любиш мене ні крихти?

 Я ж за тобою не можу бігти ...

Я твоя рання самотня пташка,

 Крильця із пташок вирвати важко.

Аби розбити своє нещастя,

 Я ще не вмію з гніздечка впасти.

Станеш фатоньку білу вдягати,

 Я пташенятком влечу до хати.

Буду світити пам'яті свічку,

 У твою чорную шлюбну нічку.

А як заснете під рушниками,

 Я потихеньку ляжу між вами -

 

               І твоє серце хапну у жменьку -

                           Мучся, матусю, мучся, рідненька!

                           Не відрікнешся кровного болю,

                           Я ж тобі, мамцю, витопчу долю

                           Ніжками - тупці, ніжками - тупці,

                           І простягаю ... до тебе руці.

Вчитель:

 Ось вона трагедія сучасної дитини, покинутої напризволяще. Мабуть, щось не так у суспільстві, коли не меншає дітей у дитячих будинках....

 Які ж ми матері? Які ж ми жінки?Адже сімя для дитини - це не тільки перше гніздо, а й школа життя. І тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство.

Вчитель:

Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми - я, ви, ваші сусіди або колеги. Зараз, сьогодні - бо завтра може бути пізно.

Ведучий:

Нехай зникне з лиця землі рука, що підіймає ніж на брата і воскреси рука, що сіє хліб, зводить дім, пестить дітей. І якщо є у ваших думах хоч краплина віри, щедрості милосердя, утримайте, примножте їх, згляньтеся над собою, віддайте більше, ніж берете, підійдіть перші, ніж відвернутися, виконайте раніше, ніж попросять.

Читець 16-ій:

 В трамваї переповненім Сашко з м'ячем сидить, а біля нього згорблений старий дідусь стоїть.

 Хтось до Сашка звертається: - "Чи вас у школі вчать, як місце дати старшому, як старших поважать?"

- Та вчать,-  Сашко відказує, але у данну мить, розпочались канікули і нас ніхто не вчить!

Вчитель:

 Нехай у царстві батьків і дітей наших передаються з покоління праця, достаток, довіра,ю подяка, добрий звичай і спомини за добрі діла. Нехай міцно стане на рідну землю той, хто хитається, блукає і сумнівається і нехай подасть вона йому твердість духу, потребе життя, і знань, глибину віри і незламність мети.

Читець 17-ій:

Ти добро лиш твори повсюди,

Хай теплом твої повняться груди.

Ти посій і доглянь пшеницю,

Батьківську ти почисть криницю.

Ти не кинь у біді пташину,

Приголуб і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити.

Мама учениці:

 «Лише б не було війни» – ми ж раніше не надавали значення цій фразі. Даючи напутні побажання своїм знайомим, наші бабусі, дідусі, та й батьки часто повторювали цю фразу. А ми ж навіть і не замислювалися, як багато вона в собі несе. Ще рік тому ми навіть не підозрювали, в яку безодню горя зануриться наша країна, скільки крові та беззаконня побачать наші діти і співвітчизники. Війна в Зоні АТО зруйнувала мирне життя кількох мільйонів людей. Але ж ці люди теж мріяли, планували, жили, любили, і ось… Війна прийшла без запрошення. Тисячі мирних жителів залишилися в прямому сенсі без даху над головою, а скільки дітей залишилось сиротами, скільки людей стало інвалідами, вдовами? Зараз це неможливо сказати точно, але ще складніше виміряти те горе, яке їм довелося випробувати. Не відвертайтеся від людей, які зараз, як ніколи потребують Вашої допомоги та підтримки. Наш світ і наше життя влаштовані так, що ніколи не знаєш, який поворот вона зробить наступного разу. І найстрашніше в цьому світі байдужість. Не дайте йому непомітно з’їсти Вашу душу зсередини. Адже наші діти і всі наступні покоління будуть брати приклад саме з нас. Їх майбутнє безпосередньо залежить від того, як зараз вчинимо ми. Чи вдасться нам зберегти ту єдність благородного людського духу і співчуття, яке живе в кожній людині, або ж ми все-таки забудемо, що ми в першу чергу люди.

 Багатьох зломило горе і в наших силах зараз допомогти їм поглянути на цей світ по-іншому, почати життя заново. Адже ми повинні дати їм зрозуміти, що людяність і співчуття ще живі в цьому світі, що слова «людина», «дитина», «життя» – все ще цінні для всіх нас і для кожного окремо. Життя дається нам всього один раз, і ми повинні прожити його достойно.

Коли, здається, жити неспромога,

Коли, здається, більше сил нема,

Повір у себе, і твоя тривога

Розвіється, як марево, сама.

Коли здається, що земля і небо

Супроти тебе стали на диби,

Повір у себе, знай, що жити треба,

Бо ви своєї долі — не раби!

Повір у себе, ці слова, як гасло,

їх кожен день у пам 'яті читай.

І щоб ніколи віра та не згасла, —

Ти кожен день і час свій пам 'ятай

Жить на землі — велике щастя,

Якого ти не помічав.

І пам 'ятай, що ти — Людина.

Творець краси і добрих справ.

Читець 18-ій:

Я не прошу краси, ані щастя

Дай мені сили, Боже,

Щоб не зламатись в бурі нещастя,

Дай мені сили, Боже.

Щоб не лякатись гіркої правди,

Дай незалежності, Боже,

І не стидатись слів своїх завжди,

Дай мені віри, Боже.

Щоб ніколи не стать на коліна,

Дай мені гідності. Боже,

І не зрадить у чорну годину.

Дай мені честі. Боже.

Щоб не мати на серці злого,

Прошу любові, Боже,

Не зробити нічого лихого

Дай доброти мені. Боже.

Благословенні будьте, небеса,

І ясне сонце, будь благословенне.

Нехай панує на Землі краса,

І не шукає полум'я шалене.

Вчитель:

 Ну ось і закінчилась наша виховна година .

 Думаю кожен з вас прислухається до наших слів і зробить відповідні висновки. Ми знаємо, що батьківська любов безмежна. Але на землі все рівно є голодні, немічні, хворі,ю сироти, які ніколи не знали тепла і ласки, мало або майже не чули добрих, щирих слів.

 Отож, шануймо і цінуймо наших батьків, допомагаймо ближньому і просто спішімо робити добро! І я надіюсь, що краса врятує світ,ю а цьому допоможе щире співчуття, доброта і милосердя.

Дякуємо всім за увагу!