Виховна година до Дня писемності та мови

 

Іванівська ЗОШ І-ІІI  ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година до Дня української писемності та мови  «О слово рідне, хто без тебе я?»

 

 

                                                                            Підготувала:

                                                                   Вчитель

                                                                                   української мови

                                                                             та літератури,

                                                                                    класний керівник

                                                                  9класу                                                                                                                                   

                                                                                  Вівчар О. В.

 

 

 

 

 

 

Сценарій свята до Дня української писемності та мови

«О слово рідне, хто без тебе я?»

 

Цілі:   формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого  не може існувати ні народ, ні Україна як держава;

 розширювати знання про красу і багатство української мови;   

розвивати пам’ять, увагу, швидкість мислення;

 виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, глибоку повагу до рідної мови.

Ведучий 1.

Рідне Слово,

Українська Мово!

 Ти на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!..

 

Ведучий 2.

– Слово – брила, слово – крила, диво,

У незнане зоряне політ.

Через мову щиро і правдиво

Одкривається нам білий світ…

 

Ведучий 1.

О місячне сяйво і спів солов'я. 
Півонії, мальви, жоржини! 
Моря  діамантів, це –мова моя. 
Це – мова моєї Вкраїни. 

 

Ведучий 2.

Яка у ній сила і кличе, й сія. 
Яка в ній мелодія лине 
В натхнення хвилини! 
О мово моя, душа голосна України! 

Ведучий 1. Добрий день усім присутнім! Ми раді вітати

 вас на святковому дійстві, приуроченому Дню української писемності та мови.

Ведучий 2.  Ми пропонуємо вшанувати  рідну українську мову,  торкнутися сторінок її  минулого, сучасного, зазирнути у майбутнє.

 

Ведучий 1. Свято української писемності та мови – це одне з наймолодших державних свят, яке було затверджено 1997 року указом Президента України Леоніда Кучми. В указі було зазначено: «Установити в Україні День української писемності і мови,  який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

 

Ведучий 2. Тож давайте поринемо в історію нашої писемності, збагатимо свою скарбничку знань про мову, даровану нам батьками. Запрошуємо вас у цікаву мандрівку!

 

Ведучі разом.

Лунає дзвінко українське слово

Багате, щире, чарівне…

На свято кличе рідна мова,

Тож ми його негайно розпочнем.

Пісня «Рідна мова ти моя»

Ведучий 1.Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це слова, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа,що випромінює життєву силу,  це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт.

 

Ведучий 2.

«О слово рідне, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я…» –так сказав відомий український поет Дмитро Павличко.

 

Ведучий 1.Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона є тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровані всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що становлять собою єдиний народ.

 

Ведучий 2.Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра:«Мова – це душа народу, а народ без мови – не народ».

 

Ведучий 1. А як же виникла наша мова? Яку таємницю вона у собі таїть?

 

Ведучий 2. Зараз дізнаємося. Пропонуємо вашій увазі казку про походження української мови.

Казка про мову (демонструється презентація до казки)

 Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожай, полювали, розводили худобу. Заможно жили ці люди.Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості і любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

 Багато років тому цей народ образив добру Фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

 Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.

 У тому племені, по-сусідству, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова — добре, а дві — краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

 Чи довго шукали Фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.

 З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. З того часу почали берегти вони слова-квіти, шанувати Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя.

Пісня«Рідна мова» (Владислава Булах)

Учень 1.

Ослово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса «Заповіт»,

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як дужий моноліт.

 

Учень 2.

 О слово рідне! Мудре і прадавнє!

Ти виросло з могутньої землі.

Тебе Валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

 

Учень 3.

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська – творіння Ярослава –

Слов'яномовна праведна земля.

 

Учень 4.

Ослово рідне! Подарунок мами,

І пісня ніжна, і розрада нам.

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам!

Вчитель Усі ми знаємо, що українська мова  милозвучна , багата.  А зараз кожен з вас  візьме участь у конкурсі «СЛОВНИКАР»

ЗАВДАННЯ:   З поданого слова «милозвучність»  утворити якомога більше слів.

 

Орієнтовні відповіді:

Мило, ніс, сіль, злість, вино, осінь, звучить, сіть, лози, лом, оси, міль, ніч, мови, воли то

 

 

Ведучий 1.Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

 

Ведучий 2.  З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

 

Ведучий 1. Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. А згодом – ієрогліфи.

 

Ведучий 2.Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм. Він з XI ст. широко застосовувався в історичній та світській літературі східних слов’ян і його успадкували три східнослов’янські народи: український,російський і білоруський.

 

Ведучий 1. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство. Перша датована книга під назвою «Апостол» надрукована в Україні – у Львові –  у 1574 р. Іваном Федоровим.

 

Ведучий 2.Детальніше історію становлення української писемності розглянемо за допомогою відеоролику, присвяченого цій темі.

 

Відео «Становлення української писемності»

 

Ведучий 1.Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких лихоліть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

Ведучий 2. Ось уже два століття ведеться свідома боротьба за мову в Україні. Протягом цих сімдесяти трьох тисяч днів мало коли світило лагідне сонце і йшли благодатні дощі над нашою мовною нивою.

 

Ведучий 1. Не завжди було на ній багато трудівників, а ті, що були, не завжди працювали ревно. Не дивно, що густо поросла вона бур'янами, що не всі її ділянки зеленіють, що чималими місцями вона не тільки витоптана, але й заасфальтована. 

 

Ведучий 2. Чого тільки не застосовували губителі нашої мови! І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської або польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як «хлопську», а вона таки живе, адже «не вмирає душа наша!».

 

Ведучий 1. За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.

 

Ведучий 2.Давайте пригадаємо сумні сторінки тернистого історичного шляху української мови до проголошення її державною.

Відео «Віхи гноблення української мови»

Ведучий 1.

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

 

Ведучий 2.

...Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

 

 КОНКУРС «ВІДГАДАЙКО».

 Вчитель: Наш український народ, навіть у надзвичайно важкі для нього історичні часи, умів вдало пожартувати. Тож у цьому конкурсі  ви покажете свою кмітливість у розгадуванні народних українських загадок. Це будуть  загадки, мовні загадки-шаради та загадки-жарти.

 

Завдання: відгадати загадку

 

       Який молочний продукт стане злаком, якщо прочитати його справа наліво? (сир).

      Одного батька і одної матері дитина, а нікому з них не син. (Дочка).

Що воно за штука, що день і ніч стука? (Серце).

Префікс від слова перенести, корінь від слова казати (Переказ).

Корінь від слова квітка, суфікс від слова вудочка, закінчення від слова зірка (Квіточка).

Що в людині найшвидше? (Думка).

Летів гурт голубів і стояло три дуби, як сядуть по два – один дуб гуляє, а як сядуть по одному, то дуба не вистачає. Скільки було голубів? (Чотири).

З якої миски не можна наїстися? (З порожньої).

Що іде, не рухаючись із місця? (Час).

Завжди в роті , а не проковтнеш. (Язик, зуби).

    Мовчить, а сто дурнів навчить (Книга).

    Біжить, біжить, не оглядається (Час).

Коли дурень розумний? (Коли мовчить)

Що треба для обіду? (Ложка)

Ведучий 1. Українська мова попри всі знущання і намагання приглушити її сильний і волелюбний голос таки вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції України.

Вчитель.За допомогою мови ми можемо висловити радість, сум.

 Завдання : Назвати по черзі    антоніми до запропонованих слів.

 

Сміятися (плакати)                               Активний (пасивний)

Корисний (шкідливий)                           Хворіти (видужати)

Захід (схід)                                             Ганьба (слава)

Минуле (сучасне)                                   Згадати (забути)

Працьовитий (лінивий)                          Прокинутися (заснути)

Вітатися (прощатися)                            Світанок (присмерк)

Хвалити (лаяти)                                    Щедрість (скупість)

Оптиміст (песиміст)                              Мирний (агресивний)

Зачин (кінцівка)                                      Добро (зло)

 

 

 

Ведучий 2.

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось вона тепер співа, бринить.

Бринить, співає українська мова,

Чарує, тішить і п’янить.

 

Ведучий 1.

Трембітна мова, музико, калино!

Звучи в розмові,  повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна.

О рідне слово, більше не мовчи!

 

Пісня «Наша мова колискова»

Ведучий 2.

Мова – краса спілкування,

Мова – як сонце ясне,

Мова – то предків надбання,

Мова – багатство моє.

 

Ведучий 1. 

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона, як добірне зерно.

 

Ведучий 2.

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни –

 мову, як матір любіть!

 

Ведучий 1. Свій складний шлях до сьогодення українська мова проходила не сама, адже її постійно супроводжували свідомі українці – науковці, письменники, літературознавці, які горіли нею, боролися за неї і досягли своєї мети – допомогли зняти з себе кайдани неволі і прозвучати сильними голосами української інтелігенції на весь світ.

 

Ведучий 2.Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVІІІ століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови. 
 

Ведучий 1.

Так Котляревський у щасливий час 
Вкраїнським словом розпочав співати, 
І спів той виглядав на жарт не раз, 
Та був у нім завдаток сил багатий. 
І огник, ним засвічений, не згас, 
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

Ведучий 2. Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова: 

Ну що б, здавалося, слова... 
Слова та голос – 
Більш нічого. 
А серце б’ється – ожива, 
Як їх почує!...

 

Ведучий 1. Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, «як проміння ясне», а могутнє, «як хвилі буйні». Коли слова – палкі блискавиці, тоді вони здатні робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 

Ведучий 2.Українська література має свою могутню класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Симоненка. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймось до чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.

 

Учень 5.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

 

Учень 6.

Все в тобі з’єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній! –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій,

Ти даєш поету дужі крила,

Щоб підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину

І тобі рости, не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі – великого народу

Ніжна і замріяна душа.

 

Учень 7.

Щира втіхо – рідна мово

Краю отчого окраса,-

Є в тобі вогонь Тараса,

Щира втіхо, рідна мово.

 

Учень 8.

Трембітна мова. Музико. Калино.

І споконвічна  і назавжди моя.

До тебе завше я душею лину.

Марія… мрія… мамине ім’я.

Зорею, казкою ти снила тихо,

Коли в колиску клала немовля,

Вела за ручку, берегла від лиха

Учила перше слово вимовлять.

 

Учень 9.

Почалася з маминого слова,

З буйних трав і синього Дніпра,

Рідна мово, зіронько ранкова!

Кущ калини з рідного двора!

 

Учень 10.

Ти – журлива  пісня мого діда,

Коровай весільний на столі,

Вишиванка сонячного літа,

Сад вишневий щедрої землі.

 

Учень 11.

Дівчино з привітної господи!

Із пшениці сплетена коса.

Рідна мово, серце мого роду!

Ти мій біль, моя любов, сльоза.

 

Учень 12.

Ніжна,  мила, світанкова,

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, владна,

Мудра, сонячна, принадна,

Солов’їна, барвінкова

Українська моя мова!

 

Учень 13.

Разом із щастям і журбою
Зеленим листом шелестить,
У небі яснім над водою
Нам рідна мова мерехтить.

 

Учень 14.

Це символ мудрості твоєї,
Моя Вкраїно. Він горить!
Тож мови рідної своєї
Не відцураймось ні на мить!

 

Пісня «Батьківська мова»

Ведучий 1. Українська мова надзвичайно багата, вона одна з наймилозвучніших мов у світі. Нею ми можемо висловити найщиріші почуття, намалювати словесний пейзаж чудової природи, що оточує нас. Але для того, щоб донести свої слова до іншої людини мову потрібно любити, шанувати і вивчати, і лише тоді ми зможемо відкрити для себе її потаємні символи та таємниці.

 

Ведучий  2. А що ж буває з тими, хто не вивчає мову, хто засмічує її іншомовними словами, суржиком та нецензурною лексикою?

 

Ведучий 1. Такі люди стають героями гуморесок та учасниками комічних ситуацій. Не віриш? Давай подивимось!

 

Ведучий 2.Сценка «Стецько вчиться грамоти».

 

Сценка «Стецько вчиться грамоти»
Стіл із стравами, за ним сидить Стецько, їсть.

Стецько: Оце у мене сьогодні день: у Дмитра снідав, у Прокопенка обідав, у Козаченка полуднував, а тут ось і повечеряю. А тоді піду додому, то мати мені сніданок, обід і вечерю заразом подасть, бо я цілий день удома не був, зголоднів. От люблю я поїсти. Я оце і сидів би- їв, і стояв би - їв, і лежав би - їв, і спав би - їв. . .
З’являється Галя.
Стецько: О, Галько, де ти оце вештаєшся? Не бачиш, що у тебе гості? Накривай на стіл.
Галя: Побійся Бога, Стецько, чи тобі цього мало?
Стецько: Мало! Мені завжди мало. Я ще вареники люблю, пиріжки з сиром, із маком. . .
Галя: (глумливо) Зараз із таком принесу.
Стецько: Із таком? А що воно таке? Не пробував. Та мені сподобається, це я тобі точно кажу.
Галя: Я й не сумніваюсь, бо все, що я наготувала, щоб ми сім’єю повечеряли, ти вже з’їв.
Стецько: Галько, ти мені зуби не замовляй. Моя мати казала, що скоро нас із тобою оженять. А жінка чоловікові не може перечити, бо як пригрію кулака!
Галя: Та куди ж тобі женитися, коли ти грамоти не знаєш, навіть розписатись не вмієш.
Стецько: А як то воно грамоту знать? Що я такого не куштував.
Галя: Стецько, та то духовна їжа. Ну ось для прикладу, дивись. – (пише на стіні). – Оце буква «О».
Стецько: О, це я люблю, бублички смачні, та ще з молоком.
Галя: Оце «ес»
Стецько: Та це ж ріжок з молоком. Смакота.
Галя: Оце буква «І».
(Стецько підходить, домальовує)
Стецько: Галько, ось дивись, це ж куряча гомілка! Ой у мене вже слина в роті не тримається.
Галя: Оце «У».
Стецько: Що, ти мені оце рогача наставляєш? Ну нічого, нічого. Мати казала, що то дівки тільки до заміжжя рогачі наставляють. А далі усе залежить від чоловіка. Ще казала, якщо у чоловіка добрий кулак, то йому ніяка жінка не страшна. А я, диви, якого кулака од’їв! Може, спробувати його на тобі, га?  (замахується)

Галя: Безграмотне чувирло, а ще руки простягатиме. Зараз я тобі наставлю рогача.
(бере ріжок і проганяє Стецька).

 

Ведучий 1.  Оце так! Справді, соромно не знати своєї мови, в таку  халепу потрапити можна!

 

Ведучий 2. Твоя правда. А для того, щоб вивчити її досконало нам на допомогу приходять наші улюблені вчителі української мови та літератури. Вони не лінуються тисячі разів повторювати нам правила і виправляти наші помилки в мовленні, перевіряти наші зошити і пробачати нам лінощі.

 

Ведучий 1. Учителі-філологи – невтомні трудівники на ниві освіти, які мають особливе чуття слова. Тому у цей день ми хочемо ще раз згадати про них і подякувати їм за їхню працю та натхнення. Спасибі вам! (Звертаються до вчителів української мови та літератури).

 

Ведучий 2.  А наступна наша сценка присвячена саме вчителям української мови та літератури, сподіваємося, що вона подарує вам чудовий настрій та розвеселить. Сценка «Судний день». Уявіть собі суд, судять учительку української мови.

 

Сценка «Судний день»

Секретар. Встати, суд іде!

Вчителька. Сидіть, сидіть, не вставайте.

Суддя. Тишина! Сьогодні ми розглядаємо справу вчительки української мови та літератури Симоненко Марії Іванівни, яка відпустила дітей на 5 хв. раніше з уроку, і один з учнів прийшов додому через 4 год. у надзвичайно веселому стані.

Вчителька. Шановні, я не винна.

Суддя. А хто ж винен?

Вчителька. У всьому винен Іван Драч.

Суддя. Чому це?

Вчителька. А я що винна, що у нього лише 3 нормальних вірші? От ми опрацювали їх за 30 хв. і я відпустила дітей.

Суддя. Гаразд. Розкажіть як усе було?

Вчителька. Добре, слухайте мою історію. Готові? Абзац. На панщині пшеницю жала, втомилась…

Суддя. Так, стоп. Це ж Шевченко!

Вчителька. От я і кажу, що я не винна, це все Шевченко.

Суддя. Гаразд. Маріє Іванівно, якщо ви не винні, то поясніть, будь ласка, чого ви перешкоджали працівникам поліції при затриманні.

Вчителька. Та як це чого? А чого вони без стуку в клас увійшли?

Суддя. І так, читаю рапорт. Спочатку вона, громадянка України, Симоненко Марія Іванівна, кинула в нас «Кобзар» Шевченка.

Вчителька. Це їм ще пощастило, що він був у м’якій обкладинці.

Суддя. Потім збірку віршів Лесі Українки.

Вчителька. Це їм ще пощастило, що не в повному виданні.

Суддя. Потім Котляревського.

Вчителька. Ну з Котляревським їм не дуже пощастило, 600 сторінок. Ех.

Суддя. А зараз ми хочемо надати слово потерпілому – учню 9 класу Бондаренку Василю.

Хлопець. Добридень!

Вчителька покашлює.

Хлопець. Добрий день!

Вчителька. Так то краще!

Хлопець. Я вважаю, що Марія Іванівна винна.

Вчителька. Ах ти ж зрадник.

Суддя. А зараз слово хочемо надати головному свідку, вчителю фізкультури – Анатолію Романовичу.

Фізрук. (П’є воду). Це що вода?

Суддя. І так, де ви були 22 жовтня на 1 уроці?

Фізрук. У спортзалі.

Суддя. На 2 уроці?

Фізрук. В учительській.

Суддя. На 3 уроці?

Фізрук. У магазині.

Суддя. Що дивного ви там побачили?

Фізрук. Ну багато, от олія подорожчала.

Суддя. Яка олія? А те, що стосується справи?

Фізрук. Та яка там справа, от олія.

Суддя. Сідайте.

Вчителька. Я не винна!

Суддя. Маріє Іванівно! От ваш вирок, можете поставити свій підпис.

Вчителька. Так,  слово покарання пишеться з двома н, у слові безправ’я пишемо апостроф, ну що ж 2 помилки, не буду підписувати.

Суддя. Так, досить. Ваше останнє слово!

Вчителька. На скільки я сідаю?

Суддя. На 3 роки.

Вчителька. Ну що ж, діти,… записуйте список літератури на 3 роки, вийду – перевірю!

Ведучий 1.Наступна  сценка знову перенесе нас у нелегке життя вчителя-мовника. Її героїня – вчителька української мови, яка настільки захопилася своїм фахом, що забула про особисте життя. А що з цього вийшло зараз побачимо. Сценка «Вчителька української мови на побаченні».

 

Сценка «Вчителька української мови на побаченні»

Вчителька.

Сховай мене в обіймах своїх щирих,

У нетрі ласки душу віднеси,

Зніми з мене окови збайдужілі

І краплею кохання наділи.

Ой, про що це я? А, давайте вип’ємо по келиху шампанського за знайомство.

Кавалер. Може ми ще щось замовимо?

Вчителька. Та, що ви, ми і так пів меню замовили.

Кавалер. Ні, ні, я все оплачу.

Вчителька. Офіціант. Мені десерт. Так, що у вас тут є. Тірамісу, панакота, фондю. А чого це у вас усі ласощі  іншомовного походження? А де калач, ватрушка, цукерок-смоктунець? Ха-ха-ха. Ну добре, давайте тірамісу, скільки тут 100 г., ага 2 порції.

Кавалер. Та ні, я не буду.

Вчителька. Та це я собі. Так, ви казали, що у вас є яхта.

Кавалер. Так, у мене власна яхта, а назва – Леся Українка.

Вчителька. Та ви що?

Кавалер. Так, ну в документах вона Лариса Петрівна Косач, але в дійсності Леся Українка.

Вчителька. Як романтично.

Кавалер. Ви знаєте, мені на секундочку потрібно відійти, я зараз прийду.

Вчителька. Гаразд. Ху, хоч розслабитися можна.

Офіціант. Так, я б хотів вас порахувати, бо у мене зміна завершується.

Вчителька. А що нас рахувати, нас двоє.

Офіціант. Та я про рахунок говорю.

Вчителька. А, ви про це. То зараз підійде мій кавалер і розрахується.

Офіціант. Це той високий мужчина.

Вчителька. Так, високий і красивий.

Офіціант. Ага, той, що сів у таксі і поїхав.

Вчителька. Гаразд. Скільки тут з нас. Ого, Котляревського мені в «Лісову пісню». Як це 10 тисяч гривень, ви що? Шевченка з кріпацтва за 2, 5 викупили. Вибачте, але у мене нема таких грошей. Давайте так, я поїду додому по гроші, а щоб ви не подумали нічого такого, то я залишу вам цього коштовного годинника.

Офіціант. Він же з картону!

Вчителька. Бездушний ви! Дитина власними руками робила, старалася, хенд-мейд.

Офіціант. Так, не крутіть мені голову, шукайте гроші.

Вчителька. Що ж робити? Ало, Миколаївна. А можеш мені позичити маленьку суму, скільки? Ну всього 10 тисяч. Ало! Поклала трубку! Ну все, більше не буду уроки заміняти.

Офіціант. І так, я бачу ви розраховуватись не збираєтеся. Все я кличу директора.

Вчителька. Оце халепа, ой що ж робити? (Накривається скатертиною і пробує втекти).

Директор. Куди це ви, Маріє Іванівно?!

Вчителька. Ой, а я тебе знаю.

Директор. Ага, знаєте. Павло Соловей, випуск 2010 року, мав би бути, якби не ви.

Вчителька. Ой, Павлику, так виріс. Я тебе часто згадую.

Директор. Ага, найгірший учень у цілому світі. А ви пам’ятаєте як ви мене крейду на уроці змушували їсти?

Вчителька. Так це ж кальцій, для кісток, от який міцний.

Директор. Ви мене сварили.

Вчителька. Ні, виховувала.

Директор. Знаєте, що? А я виріс, став великою людиною, частково і ваша в цьому заслуга є. Я вам пробачаю. Офіціант, запишіть рахунок цієї дами на мене!

Вчителька. Ой, Павлику! Спасибі! Ех, як був нерозумним, так і залишився!

 

Ведучий 2. Сподіваємося, що веселі сценки, пісні, танці, щирі вірші, присвячені українському слову, сподобалися вам і змогли подарувати чудовий настрій. Але на жаль, наш святковий вечір підходить до завершення.

 

Ведучий 1. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

 

Ведучий 2. Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того змінити, як не може змінити саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, змінить, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ми не пішли – наша Батьківщина, земля наша, наша мова, наш народ завжди будуть з нами.

 

1.    Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

 

 

2.  В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

 

1.  Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти – розуму народного скарбниця!

 

Ведучий 2. Рідна мово!

 

Ведучий 1. Пресвятая Богородице!

 

Ведучий 2.  Мудра Берегине!

 

Ведучий 1.  Воскресни! Відродися! Забуяй вічним і ві­щим словом від лісів – до моря, від гір – до степів.

 

Ведучий 2.   Українська мова – це наша гордість. Бережі­мо її і гордо всім заявляймо:

 

Ведучі разом. «Я – українець, син (донька) цієї землі. Я пишаюся цим. Я люблю свій народ, свою землю, свою мову!»

 

Пісня «Рідна мова» (сл. Д. Павличка)

 

Ведучий 1.  Дорогі шанувальники рідного слова, зичимо вам щастя, натхнення, добра і миру!

 А також  ми даруємо «Абетку побажань».

 

  « Абетка  побажань»

А – активності  творчої.

Б – безхмарності  небесної.

В – віри  розсудливої.

Г – гумору  неміряного.

Г – ґречності  щоденної.

Д – достатку  життєвого.

Е – економії  розумної.

Є – єдності  сімейної.

Ж – життя  безкінечного.

З – здоров’я  безмежного.

І – імені  чистого.

Ї – їздити в подорожі.

К – кохання  доброго.

Л – людяності  Щирої.

М – мрії  здійсненної.

Н – наснаги  професійної.

О – обрію  барвистого.

П – посмішки чуйної.

Р – радості всесильної.

С – спокою літнього.

Т – теплоти  родинної.

У – успіху  великого.

Ф – фантазії гармонійної.

Х – хліба  цілющого.

Ц – царини  домашньої.

Ч – чарівності  приємної.

Ш – широти  духовної.

Щ – щастя  невичерпного.

Ю – юності  сердечної.

Я – ясності  майбутньої.

 

 

Звучить пісня «Звучи, рідна мово!»

 Ведучий 2. Літературно-мистецьке свято до Дня української писемності та мови завершено.

 

Ведучі разом. Дякуємо за увагу!