Виховна година «Людина з великою душею і талантом вчителя»

«Людина з великою душею і талантом вчителя»

(віртуальна подорож сторінками життя видатного педагога)

Мета:  розширити знання учнів про видатного письменника та педагога В. О. Сухомлинського, виховання інтересу до великої творчої спадщини митця, розвивати інтерес і бажання до читання.

I. Організаційний момент.

 Діти, як ви гадаєте, кому належать ці слова?

«Людина красива не словами, а своїми ділами».

а) В.О. Сухомлинський         б) Т.Г. Шевченко              в) І.Я. Франко

Слово вчителя

Вітаю вас, Цього року, 28 вересня, виповнюється 105 років із дня народження відомого дитячого письменника і видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. Тож зараз на вас чекає не звичайний урок, а справжня віртуальна зустріч із Василем Олександровичем.

 Слайди 2 – 3.

Жив на світі Учитель. Його звали Василь Олександрович Сухомлинський. Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове волосся відкривало високе чоло. Але головними на його обличчі були очі — карі, променисті, то лагідні, замріяні, то вимогливі, запитальні, а то й усміхнені, жартівливі. Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович працював у школі. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих школярів грамоти, математики, літератури, історії. Але більш за все він хотів навчити дітей думати, відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевими й бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика і синички, верби і тополі, місяця й вітру, всієї нашої землі. Для цього Учитель сам писав казки й розповідав дітям, їхнім батькам, учителям. Він написав багато, більше 1500, казок, оповідань, притч, замальовок з життя дітей. У них Учитель розкрив широкий, різноманітний, різнобарвний світ, що сточує кожну дитину, охоплює все наше життя. Він хотів, щоб цей світ увійшов у душу маленької дитини, проріс чуйністю, добротою, дбайливістю, відповідальністю і людяністю. Учитель не лише сам писав казки і розповідав їх дітям, часто серед природи, у зеленому класі, який він називав Школою під Голубим Небом або Школою Радості, а й учив дітей самих складати казки, пробуджував у них думку і слово. “Казка, — любив повторювати він, — це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови.”           Ольга Сухомлинська

Учитель

Учень 1: Народився Василь Олександрович 29 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у творчій родині. Його батько, Олександр Омелянович, орав поле, був столяром, виготовляв музичні інструменти, а мати, Оксана Юдіна, працювала в колгоспі, а довгими зимовими вечорами розповідала дітям казки.

(Слайди 4 – 5).

Учень 2: У родині було четверо дітей. Батьки ніколи не карали їх, а в будинку ніколи не було чутно жодної сварки. І всі четверо дітей Олександра Сухомлинського обрали шлях учителювання. (Слайд 6).Учень 3: Дуже близькими людьми для Сухомлинського були в дитинстві його дідусь і бабуся. «Вона померла напередодні війни, коли їй було 107 років Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси…. Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою» – згадував майбутній учитель

Учень 4: Любив і поважав Василь Олександрович свого діда Овдія, який, переказуючи цікаві оповідання на історичні теми, розкрив йому красу людської праці, прищепив любов до рідної природи, Батьківщини. У сім і Сухомлинських поважали старших, їх повчання. Крім того, дід умів ще писати й читати і понад усе любив книги. Збирав їх і зберігав, як реліквію.

Учень 1: Під час Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович став на захист Батьківщини. Він був двічі поранений, довго лікувався в шпиталі. Тяжким було у Сухомлинського поранення в руку. Хірурги боялися, що руку треба буде ампутувати. «Ні! Тільки не руку! Я – вчитель! – у цих словах було його життя. (Слайд 7).

Учень 2: В 1948 році В.О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до останку життя – 23 роки. (Слайд 8).

Учень 3: У 1948 це була звичайна, пересічна школа. Та за 23 роки звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.(Слайд 9).

Учень 4: Робочий день Василя Олександровича розпочинався о четвертій годині ранку, а закінчувався пізно ввечері. Він говорив, що саме ранні години є найбільш плідними в його праці. Сухомлинський не тільки навчав своїх учнів. Перш за все, він був для них другом і порадником. І саме за це його поважали не тільки діти, а й дорослі. (Слайд 10).

 Знову лунає музика і учениця зачитує оповідання В.О.Сухомлинського «Що таке Школа під Голубим Небом?» (Слайди 11 – 14).

Теплий літній вечір. На голубому небі спалахує перша зірочка. Щодня до мене приходять діти. Дошкільники, першокласники, другокласники… Ми сідаємо під столітнім дубом. Замовкає село, засинає степ, із саду долинають таємничі звуки, спить озеро.
Увесь світ навколо нас спить, лише зірочка в небі мерехтить та цвіркун співає.
Це і є наша Школа під Голубим Небом. Діти приходять у світ казки. У ці прекрасні літні вечори ми стаємо поетами — складаємо казки. Все, що ми бачимо, здається нам у ці дивовижні години казкою.
Школа під Голубим Небом — це джерело живої думки й слова, до якого я щодня приводжу вас, щоб ви стали людьми великої душі, розумними й сердечними, мудрими мислителями.
Тридцять п’ять років я торкаюсь словом до вашої душі. Десятиріччя праці — нелегкої, але радісної — переконали мене: казка, творчість — це найтонший і найніжніший дотик. Казка — дитинство думки. Вона робить світ дитинства яскравим і цікавим.
Ми написали тисячі казок. Хто ж їх автор? Це чудова українська ніч, і декілька поколінь маленьких дітей, і я — всі ми творці казок Школи під Голубим Небом.

Учитель. Все своє життя Сухомлинський працював у школі з дітьми. Тому він склав 10 правил про те, чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх.

10 «НЕ можна» Василя Сухомлинського

– Не можна ледарювати, коли всі працюють.

– Не можна сміятись над старістю і старими людьми, про старість треба

говорити тільки з повагою.

– Не можна заходити в суперечку з шанованими та дорослими людьми,

особливо зі старшими.

– Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

– Не можна допускати, щоб мати тобі давала те, чого вона не бере собі.

– Не можна робити того, що засуджують старші.

– Не можна залишати старшу рідну людину одинокою.

– Не можна збиратись в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших.

– Не можна сідати до столу, не запросивши старших.

– Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше

жінка.            (Слайди 15 – 16).

Учень. Василь Сухомлинський разом із дітьми створили понад триста маленьких мініатюр. Згодом вони так і стали називатися  «Павлиські  казки». Василь Олександрович Сухомлинський вперше в історії педагогіки звернувся до таких етичних категорій і понять, як народження і смерть людини, сенс життя, зло, горе,біда, страждання,відчай,любов,совість,терпимість. Послухайте художню замальовку.

«Кожна людина повинна»

Мати з Петриком сіли у вагон і їдуть у далеке південне місто,на  берег теплого моря,- відпочивати.

Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій – Петрикові. Хлопчик з`їв смачну булку і яблуко. Ліг на м`яку  подушку й питає матір:

-Мамо, виказали, що поїзда веде машиніст. А вночі хто?

-І вночі – машиніст,- каже мати.

-Як?- дивується Петрик.- Невже він уночі не спить?

-Не спить,синку.

-Ми спимо, а він ні? – ще більше дивується Петрик.

-Ні…

-Як же це так? – не може зрозуміти Петрик.

– Йому ж хочеться       спати.

-Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина

Повинна.

-І я повинен? – питає Петрик.

-І ти повинен.

-Що ж я повинен?

-Бути людиною, – каже мати. – Це найголовніше.

 Слово учителя.

Доля до Василя Олександровича виявила виняткову прихильність. Не розщедрилася вона хіба що на роки земного життя – трохи більше півстоліття. Натомість творча спадщина Педагога житиме віками.

«Серце віддаю дітям» – так педагог назвав свою головну книгу.Шукаючи відповідь на запитання,що було найголовнішим у його житті,він без вагань стверджував: любов до дітей.  В.О.Сухомлинський жив і творив для майбутнього, тому й виявився сучасним.

Гра «Незакінчені речення»

За початком закінчіть речення й  поясніть свою думку  в таблицю:

«Гарні справи»

Завдання «Підбери малюнок до казки» і поясни свій вибір.

Гра «Знайди відповідність»

Діти перечитують з дошки ще раз  таблицю «Гарні справи» і називають тільки ті, які відповідають змісту казки (Любити і захищати Батьківщину. Шанувати і поважати батьків своїх. Берегти природу. Поважати думку іншого).

Тексти для роботи

«Кожна людина повинна»

Мати з Петриком сіли у вагон і їдуть у далеке південне місто,на  берег теплого моря,- відпочивати.

Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій – Петрикові. Хлопчик з`їв смачну булку і яблуко. Ліг на м`яку подушку й питає матір:

-Мамо, виказали, що поїзда веде машиніст. А вночі хто?

-І вночі – машиніст,- каже мати.

-Як?- дивується Петрик.- Невже він уночі не спить?

-Не спить,синку.

-Ми спимо, а він ні? – ще більше дивується Петрик.

-Ні…

-Як же це так? – не може зрозуміти Петрик.

– Йому ж хочеться       спати.

-Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина

Повинна.

-І я повинен? – питає Петрик.

-І ти повинен.

-Що ж я повинен?

-Бути людиною, – каже мати. – Це найголовніше.

ДУБ ПІД ВІКНОМ

  Молодий лісник побудував у лісі велику кам’яну хату і посадив дуб під вікном.
       Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня – лісникова внучка.
– Зрубай дуба, дідусю, – просить онучка, – темно в кімнаті.
– Завтра вранці почнемо… – відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев’ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
– Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев’ять онуків і красуня-внучка.

ДЕРКАЧ І КРІТ

Із далекого теплого краю повертався на північ, на нашу землю, маленький Деркач. Це пташка сіренька. Улітку вона виводить у нас діток, а на зиму відлітає в Африку. 
Важко летіти Деркачеві, маленькі в нього крильця. Того він як де летить, а як де й пішки іде. Ось і зараз, опустившись на землю, він ішов і йшов на північ. 
Іде собі й тихенько пісеньку співає про далекий північний край, про гніздечко під кущем лози на зеленому лузі там його мила Батьківщина.
Іде собі, іде й зустрічає Крота. Сидить Кріт у норі, висунув мордочку й питає Деркача:
— Хто ти такий і куди йдеш?
— Я пташка Деркач, повертаюсь на батьківщину із теплого краю.
Розповів Деркач Кротові про свою далеку північну вітчизну й про теплу африканську землю.
— А чого ти не поселишся на тій теплій землі і не живеш там завжди? — питається здивований Кріт. — Чого щороку мандруєш тисячі кілометрів? Ти ж до крові поранив ноги. Тебе скрізь підстерігає шуліка. Що заставляє тебе так поневірятися? Що тебе кличе на холодну північ?
— Батьківщина, — відповів Деркач.

Сьома дочка

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць. 
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю. 
— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка. 
— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, — промовила друга дочка. 
— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, — сказала третя. 
— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта. 
— Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята. 
— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста. 
       А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги.

СОЛОВЕЙ І ЖУК

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.
А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
— Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.
Жук гідно відповів:
— Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
— Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей. — Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.
Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
— Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук, відповіла дівчинка. 
Тоді подумала й додала: 
— Як же можна без Жука?