Виховна година "Міжнародний день Землі"

Виховна година «22 КВІТНЯ – Міжнародний день Землі»

 

Мета заходу: виховувати в учнів любов, людяність, доброту,

                            почуття патріотизму, викликати почуття відповідальності

                            за майбутнє нашої планети, нашої Землі.

Обладнання: проектор, мультимедійна дошка, презентація, ноутбук.

 

Бібліотекар. Міжнародний день Землі, який відзначається 22 квітня, можна сміливо назвати самим глобальним святом на нашій планеті. Це свято підтримується ООН, оскільки воно спрямоване на збереження загального місця проживання всіх людей.

 Саме ж свято, іменоване зараз Міжнародним днем Землі, у 1970 році придумав американський сенатор Гейлорд Нельсон. Спочатку свято відзначалося лише в США, але дуже швидко його популярність стала планетарною.

 

«Той, хто володіє землею в більшому розмірі, ніж потрібно йому для прогодування себе та своєї сім’ї, – винуватець злиднів та лих народу» – Лев Миколайович Толстой.

Міжнародний день Землі – це своєрідна масштабна акція, спрямована на привернення уваги всіх людей до існуючих проблем нашої планети. Більшість з них стосуються питань охорони навколишнього середовища, глобального потепління, збереження рослинності на планеті і т. д.. У зв’язку з цим одним з основних заходів цього свята вважається озеленення вулиць, міст, країн… також це свято відзначається для того, щоб звернути увагу людства на те, що багатства Землі потрібно берегти, щоб передати їх наступним поколінням людей.

«Бідна Земля, всі наші тіні падають на неї» – Станіслав Єжи Лец

 

(Під супровід тихої мелодії учні розказують вірші)

Учень 1. Послухайте, як дихає Земля,

                Як щирістю і ласкою розкрилась,

                Немов маленьке сонне немовля,

                Неначе мати, що над ним схилилась.

                І навіть всі замовкли солов’ї,

               Бо дихання Землі зачарувало.

               Затихло все: замріялись гаї

               І зорі з неба падать перестали.

 

 

Учень 2. Здається, сам немов у землю вріс,

                Як грудочка, та чимала піщина…

               «Ти до землі всім серцем прихились».

               Мені шепоче рідна Україна!

 

Учень 3. Рідна земле моя! Це твоє

                Проміння розлито,

                Кожний паросток дише теплом

                В сизих травах купається літо,

               Жайвір небо торкає крилом.

               Пахне квітка - білянка медова,

               Босі ноги лоскоче трава,

              То цупка, то м’яка, то шовкова.

 

Учень 4. Вся земля, мов істота жива,

                І рідніше у світі немає,

                Бачу з близька її, з далини:

                Ген до обрію, до небокраю

                Розляглися пшеничні лани.

               Соком повниться кожна зернина,

               Кожна стібка біжить до Дніпра.

               Це мій сонячний край – Україна,

               Це Хмельниччина рідна моя!

 

Вчитель. Рідна природа… Мабуть, немає на світі іншої теми, що так хвилювала б людські душі. Людина – дитя природи. Людина просто не може жити без того, щоб поруч не цвіли квіти, не шуміла калина чи верба, не плодоносила яблуня чи груша… Ця давня любов до Землі споконвічна. Тема краси природи здавна хвилювала художників і композиторів, науковців і письменників. Тож зараз послухаємо вірш М. Сингаївського «Родинне».

 

Учень 5. Якби не ви, мої ліси і луки,

                Якби не ви, джерела поміж трав,

                Я б мучився від ніжності й розлуки,

               Я б від черствої спраги умирав.

               Хвала життю! Хвала джерелам чистим!

               Зеленим лукам, травам і лісам,

               Що гомоніли наді мною листом,

               Що цвіт землі давали небесам!

               Що дарували голоси і тіні.

               Що колисали душі і слова,

               Що поруч з нами в помислі єдинім

               Душа і пісня споконвік жива!

 

Вчитель. Поет підкреслює, що природа дає йому силу і натхнення, бентежить розум і збагачує душу. Проте, попри всю красу, що нас оточує, на планеті є багато свіжих ран. Люди своїми діями нищать Землю: вирубують ліси, забруднюють довкілля, спалюють сміття, вбивають тварин, зривають рослини. У віршах українських поетів також звучить тривога за стан навколишнього середовища, занепокоєння байдужістю деяких людей у ставленні до проблеми безпечного життя на Землі.

 

Учень 6. Як тихо над краєм, а серце стривожено б’ється,

               Земля промовляє, як їй нелегко живеться.

               Від горя і болю давно перестала,

               Бо в’їлися бомби, снаряди впилися, як жала,

               Виходить в дорогу в чудовім весільнім цвітінні,

               Збиває босі ноги об посипане ядом каміння.

               Чудове повітря отруйним насичене газом,

               І дихати грудям все важче і важче щоразу.
                         Сплюндрована врода водою гнилою і сміттям,

               Ледь видно природу під порваним сірим лахміттям.

               В покраянім тілі пластами лежать хімікати,

              Рубці затверділи, а їй же ще жить і кохати,

              Що буде – не знає, в тривозі заламує руки,

              Скрізь горе безкрає і всюди Чорнобиля муки.

              Напевне, загине, як зміни на краще не буде.

              Ви, мужні і сильні, під захист візьміть її люди!

                                                                             (Катерина Піка)

 

Учень 7. Природа просить: «Захистіть мене!»

               Не з хомута підкова, а з дуги,

               Усе на світі ясновидець бачить…

               Тоді виходять ріки з берегів,

               Коли Нептун в своїм безсиллі плаче.

               В журбі зеленій завмирає ліс,

               Як браконьєр націлиться у лося.

               Благають верби сиві: «Зупинись!»,

               Відвести чорну руку не вдалося.

               З морської піни (наче бірюза)

               Вже не виходить юна Афродіта, –

               Потвора у мазуті виповза,

               Багном і тванню рясно оповита.

               Загроза в небі – в розпачі земне

               Тривожно стогнуть ріки, океани.

               Природа просить: «Захистіть мене!», –

               В надії до людини руки тягне.

                                                            (Людмила Паниченко)

 

Вчитель. А зараз пропонуємо вашій увазі переглянути фрагмент документального фільму «Земля», знятого американськими режисерами Марком Лінфілдом та Аластером Фовергіллом.

 

Бібліотекар. Все задумано мудро в природі:

                          Жити всьому у мирі і згоді,

                          Річка хай куди хоче тече,

                          Пташеняті підставим плече.

 

                          Як зрубаємо дерево, то не через калину,

                          Джерельце – хай тече, хай не знає зупину,

                          Полюбімо природу палко,

                          Не топчімо ногами фіалку.

 

                          Як розоримо світ оцей вщерть,

                          Вирок нам без війни – буде смерть.

                          Зупинімось, останній є шанс…

                          Ця планета не тільки для нас!