23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

Виховна година на ГПД "На галявині маленьких казок" (В.О.Сухомлинський)

Про матеріал

Мета: розширити уявлення про творчість В.О.Сухомлинського, закріпити знання змісту його казок, розвивати логічне мислення, зв'язне мовлення. Виховувати бажання бути справедливим, дружним, вміння любити природу.

Перегляд файлу

Тема «На галявині маленьких казок»

Мета: розширити уявлення про творчість В.О.Сухомлинського, закріпити знання змісту його казок, розвивати логічне мислення, зв’язне мовлення. Виховувати бажання бути справедливим, дружним, вміння любити природу.

Обладнання: виставка книжок В.О.Сухомлинського, портрет, макет соняшника – пелюстки якого запитання вікторини.

 

Хід заняття

І. Організація дітей.

1. Добрий день, дорогі діти!

Сьогодні ми з вами зібралися тут, щоб познайомитися з жит­тєвою стежиною великого душею і талантом учите­ля, закоханого в дитину, в землю, в мову, народ і його творчість. Отже,говоритимемо про учителя добра і краси, про В.О.Сухомлинського. Сьогодні ми здійснимо мандрівку творчою спадщиною видатного письменника, творчого педагога, нашого  земляка  Василя Олександровича.

ІІ. Основна частина.

1.Вступне слово вчителя.

Жив на світі педагог, учений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Він дуже любив дітей і написав для них багато-багато оповідань та казок про ласкаве сонечко та м'яку травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про зайчика-хвалька та голосистого півника, про ласкаві мамині руки і добру бабусю.
Він писав казки про доброту, бо сам був доброю людиною і дуже хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб мали тата і маму, рідну домівку, нашу велику і прекрасну Батьківщину з її широкими лугами, густими лісами, безмежними ланами. 

2.Вивчення біографії В.О.Сухомлинського.

Біографія В.О. Сухомлинського.  Народився В.О. Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району, Кіровоградської області у незаможній сім'ї. До революції батько Олександр Омелянович Сухомлинський працював за наймом як тесляр і столяр у поміщиків та окремих селянських господарствах. 
Мати - Оксана Юдіна, працювала в колгоспі. В їхній сім'ї, крім Василя, було ще троє дітей - Іван, Сергій та Меланія. Всі вони стали вчителями.  Закінчивши навчання в семирічній школі, де був одним з найкращих учнів, улітку 1934 р. вступив до Кременчуцького педагогічного інституту і став студентом факультету мови і літератури, але через хворобу у 1935 р. припинив навчання у ВУЗІ і сімнадцятирічним юнаком розпочав свою педагогічну роботу. 
Протягом 1935-1938 рр. він викладає українську мову і літературу у школі. Потім продовжує навчання у Полтавському педагогічному інституті (заочно). 
У 1941 р. був призваний до лав Радянської Армії. 
У 1942 р. був тяжко поранений. У 1942-1944 рр. працює директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі. 
Навесні 1944 р. з дружиною до України, на свою Батьківщину, в Онуфріївський район. Працює чотири роки завідувачем районного відділу освіти. 
        А в 1948 р. за власним проханням стає директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до кінця свого життя. 23 роки життя в Павлиші стали найпліднішими. 
На найвищий щабель своєї творчості В. О. Сухомлинський піднявся в 60-і роки. Саме в ці роки він написав свої найкращі книжки, статті, художні твори для дітей. 
          Не раз був нагороджений орденами і медалями за свою плідну працю. 
2 вересня 1970 р. перестало битися серце В. О. Сухомлинського. Він прожив 52 роки. Але фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань. І тому ми сьогодні зупинимось на одній зі сходинок багатогранної творчості вчителя-педагога В. О. Сухомлинського - казках. Розглянемо казки видатного педагога про добро і чуйність до людей. 

3. Слухання казок В.О.Сухомлинського.

ЇЖАЧОК І СВІТЛЯЧОК

Ішов лісом їжачок. Ніс яблуко на своїх голках. Рап том бачить — щось світиться. А то такий пеньок. Дай, думає їжачок, візьму шматочок пенька, буду ввечері світити. Бо дітки маленькі в темряві бояться. Узяв він світлячка, приніс додому. Світліше стало в гнізді у їжачка. Дітки-їжаченята зраділи:
— Ой, як світло тепер у нас. Будемо малюнки розглядати.

ЯК ЗДИВУВАВСЯ МУРКО

В однієї бабусі був старий-престарий кіт Мурко.
Лежить Мурко на подвір’ї, на сонечку вигрівається. Заплющив очі, спить, поклавши голову на лапки. Тільки хвостом махає, мух відганяє.
На подвір’ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, курча замовкло. Підійшло тихенько до кота, притулилось до нього й очі закрило. Тепло йому біля кота.
Кіт Мурко почув, що хтось до нього притулився. Відкрив очі, побачив курча. Здивувався кіт Мурко: ну й сміливе ж курча!
Дивиться кіт Мурко на курча з подивом і не знає, що йому робити. Чи злякати курча, щоб воно втекло, чи нехай собі гріється? 

ЧОМУ МАМА ТАК ХВАЛИТЬ?

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шести-річна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти. А потім думає:
«Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине».
Зварила Люда борщу, попробувала. Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ, він несмачний. Думає Люда:
«Чому ж мама так хвалить?»

ЗАЙЧИК І ГОРОБИНА

Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди — високо. Просить зайчик: «Дай мені, горобино, одне гроно ягідок».
А горобина й каже: «Попроси вітра, він і відірве».
Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.

СЬОМА ДОЧКА

Оповідання

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю.
— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка.
— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, — промовила друга дочка.
— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, — сказала третя.
— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.
— Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята.
— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги.

 

Образливе слово

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала Мати й зітхнула.

— Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

Кам’яне серце

В однієї жінки народився син. Душу вклала вона в свою дитину. Боялась, як би пилинка на нього не сіла, як би вітерець не подув.
Дуже хвилювалась мати, щоб син її не брав близько до серця горе, страждання, біль людей.
Наблизилась смертна година дідуся — мати взяла й відвезла сина до сестри у сусіднє село. Забрала, коли дідуся вже поховали. Питає син:
— Де ж дідусь?
— Поїхав у гості,— відповідає мати.
Побачив хлопчик одного разу, як сусідська дівчинка пальця порізала. Мати зразу ж схопила сина за руку, відвела додому.
Зимою син приніс дятла з пораненим крилом, запитує, як допомогти пташці. Мати відібрала її кудись занесла й сказала: — Птаху вилікували, вона жива-здорова, полетіла.
Хлопчик ріс, а мати затуляла його від життя. Не знав він, що таке горе, страждання, біль, образа, смуток. Виріс хлопчик, став юнаком.
Якось захворіла мати, злягла. Послала сина в аптеку по ліки. Пішов син, дає записку, що мати написала.
— Ліки будуть готові за п’ять хвилин,— каже аптекар.
— Поки ви готуватимете,— відповідає син,— я з хлопцями у футбол пограю.
«Це людина з кам’яним серцем»,— подумав про юнака аптекар.

 

 

 

 

ЯБЛУКО В ОСІННЬОМУ САДУ

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.
Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч з жовтим листком вони побачили на гілці велике рожеве яблуко.
Оля й Ніна аж скрикнули від радості.
Як воно тут збереглося? — з подивом запитала
Оля.
Зараз ми його зірвемо,— сказала Ніна і зірвала яблуко. Кожній хотілося потримати його в руках.
- Олі хотілося, щоб яблуко дісталось їй, але вона соромилась висловити це бажання, а тому сказала сестрі:
— Хай тобі буде яблуко, Ніно...
Ніні хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися в цьому. Ніна сказала:
— Хай тобі буде яблуко, Олю...
Яблуко переходило з рук в руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна і та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.
Віддали їй яблуко.
В маминих очах сяяла радість.
Мама розрізала яблуко й дала дівчаткам по половинці.

 

ВАЖЛИВА ЗВІСТКА

На північному березі ставка стоїть маленька хатина. В ній живе стара бабуся. А на південному — великий, просторий будинок. У ньому живе бабусин онук Сашко. Він уже ходить до школи.
Влітку Сашко рідко приходив до бабусі в гості, бо ставок великий, треба його обійти, а обходити далеченько.
Взимку приходив щодня, бо по льоду йому дуже близько.
Бабуся сиділа біля вікна й чекала онука. Він приходив надвечір. І щебетав їй про свої пригоди й відкриття.
Настала весна. Повіяв із півдня теплий вітер, пригріло сонечко. Уранці на ставку був лід, а вже опівдні стояла вода.
Сидить біля вікна бабуся й журиться, не прийде Сашко...
Аж до вечора сиділа бабуся. А ввечері бачить — біжить берегом хлопчик. Впізнала бабуся онука, зраділа, вибігла назустріч.
— Бабусю! — радісно защебетав Сашко. — Дивіться, льоду вже немає! Я прийшов сказати вам, що вже немає льоду. Весна настала!


4. Вікторина.

  1. Як називається казка, в якій колюча тваринка знайшла світло? («Їжачок і світлячок»)
  2. У якій казці кіт гріє курча? («Як здивувався Мурко»)
  3. У якій казці мама хвалить дівчинку за смачний борщ? («Чому мама так хвалить?»)
  4. Під яким деревом стояв зайчик і просив стиглих ягід? («Заєць і горобина»)
  5. У якій казці розповідається про найдобрішу дочку? («Сьома дочка»)
  6. У якій казці хлопчик образив маму? («Образливе слово»)

У якій казці аптекар подумав про хлопчика, що у нього недобре серце? («Кам’яне серце»)

  1. У якій казці сестри принесли яблуко для мами? («Яблуко в осінньому саду»)
  2. У якій казці хлопчик сповістив бабусю, що настала весна? («Важлива звістка»)

ІІІ. Підведення підсумків.

 

 

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Виховна робота
Додано
23 вересня 2018
Переглядів
356
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку