Виховна година на тему: «Книга – джерело знань»

Виховна година

на тему: «Книга – джерело знань»

Мета: Допомогти учням осягнути значення книжки в житті людини, викликати інтерес до цього порадника; сприяти розвитку мовлення та формувати пізнавальний інтерес; виховувати дбайливе ставлення до книжки, уміння шанувати труд інших.

Обладнання:

Зала, прикрашена різними книжками, портретами письменників, плакатами про книжку: «Живи, книго!», «Підручникові – довге життя», «Книга – морська глибина…» та ін..

Збоку сцени стоїть святково прибраний стіл, за яким сидять ведучі й учитель.

(Звучить музика).

1-й ведучий.

Добрий день усім присутнім,

Прийшли зайнятись чимось путнім,

А зібрало всіх нас тут

Те, що книжкою зовуть!

2-й ведучий.

Ми хочем свято розпочати

І від душі всім побажати: 12 балів заробляти,

З бажанням вчитись і все знати.

1-й ведучий.

Дорогі наші гості

В нас сьогодні книжки свято!

Будем разом відзначати.

Книжку-друга шанувати.

2-й ведучий.

Тож вважаю, що якраз

Свято розпочати час.

Учитель.

Хто з нас не любить книжок! Та ще таких, у яких багато барвистих малюнків. Багато див ховає книжечка. Розкриваєш одну з них – опиняєшся в далекій казковій країні, у якій живуть велетні, веселі маленькі  чоловічки або твої однолітки. Відважні герої б’ються там за правду з люти ворогом… Відкриваєш другу – знайомишся з легендами та переказами наших славних пращурів про козаків, про відважних народних лицарів – Івана ( Сірка, Івана Богуна, Богдана Хмельницького та багатьох інших). Відкриваєш третю – поринаєш у світ науки і техніки. Є твори про батька і матір.

Учень.

А в стародавні часи на землі не було книжок. Але потреба передавати якісь відомості виникла в людей дуже давно. «Сторінками» найдавніших книжок ставали камені, сокири, щити. Писали на всьому. Згодом почали писати на глиняних табличках, які потім сушили на вогні. Але коли якийсь учений збирався в дорогу і брав дві три «книжки», йому потрібен був віз. З часом люди навчилися робити книжки з тонкої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малазії, у стародавньому Пергамі. Через те «папір» цей назвали пергаментом. Але книжки були дуже дорогі. Потім В Африці з’явилися книги з папірусу. Писати на них було зручно, але через декілька років вони розсипалися. І от у XIII столітті в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким користуємося й ми сьогодення.

Учитель.

Над створенням книжки працює декілька колективів: письменники, художники, редактори і коректори, колективи видавництва й типографи, працівники комбінату з виробництва паперу. Підготовлений видавництвом «Рукопис» надходить у складальний цех. На фотоскладальних автоматах оператор готує фотонабір, тобто зображення «Рукописного тексту» на фотоплівці. Ретушер перевіряє якість одержаного зображення, і якщо це потрібно, робить необхідні виправлення. Потім готують папір, розрізають на аркуші певного розміру. У друкарську машину закладають підготовлений папір і спеціальні поліграфічні фарби, на кожній секції закріплюють спеціальні пластини з нанесеними на них текстами та ілюстраціями. Після цього матеріал потрапляє у брошуровально-палітурний цех. Віддруковані аркуші згинають так, щоб сторінки книжки були розташовані у відповідності з нумерацією. Потім їх зшивають і одержують книжковий блок. Тоді блоки вставляють у палітурку і закріплюють клеєм. Ось уже книжка й готова.

1-й ведучий.

Бачить – не бачить, чути – не чує,

Мовчки говорить, дуже мудрує.

Часом захоче – правди навчає,

Іноді бреше, всіх звеселяє.

Люба розмова, будемо, діти,

З нею довіку жити-дружити.

Хто ж то така в світі щаслива.

Мудра, правдива і жартівлива?

Як не вгадали, стану в пригоді

Річ коротенька – книжка, та й годі.

Учитель.

Зачитана книжка… Це вже характеристика. Якщо так кажуть, значить книга не припадає пилом на полиці, а постійно перебуває у читачів. У бібліотеці на неї черга. Її читають удома, у транспорті, а інколи навіть ідучи вулицею. Пошарпана, здатна кожної миті розсипатись на окремі зшитки, книжка може припинити своє існування, якщо її вчасно не «підлікувати». Хто відповідає за книжкове «здоров’я?» Напевно, передусім й читач. Треба не тільки вміти берегти книжку, а й у разі потреби потурбуватися, щоб продовжити її життя,- підклеїти сторінки, обкладинку. Якщо кожен читач стане умілим «лікарем книжки», це очевидно, продовжить життя тисячам томів.

(Учні виходять із книжками в руках)

1-й учень.

В кожнім домі, в кожній хаті –

У містах і на селі,

Хто навчився вже читати.

Має книжку на столі.

2-й учень.

Дружба з книжкою – це свято,

Не було б його у нас,

Ми не знали б так багато

Про новий і давній час.

3-й учень.

І найменшенька дитина,

Що не вміє ще читати,

Ледь колисочку покине –

Просить книжку показати.

4-й учень.

Книжку зрозумілу,

Чесну, добру і сміливу

Хлопчики й дівчатка..

Усі.

Хочуть всі читати!

5-й учень.

Книжки дружать з дітворою,

Полюби їх у житті –

І улюблені герої…

Усі.

Будуть друзями в путі.

6-й учень.

Сторінки книжок завітних

Всіх нас доброму навчать:

Працювати та учитись…

Усі.

І Вітчизну шанувати.

(Виходять)

Книжка.

(вбігає розхристана, порвана, сторінки погнуті, плаче). Ой! Як у мене розболілась голова. Знову билися мною. Ах, я забула відрекомендуватися. Я – книжка, на жаль, тільки для бійок. Одне й роби: то відкривайся, то закривайся. Здається, була підручником. З математики чи фізик? А може, з української мови? О, вже і не пригадаю. Мою назву приховує брудна, розмальована обкладинка. Та справа не в цьому. Окрім гуль та синців, нічого не отримую. Узагалі-то, це і ви знаєте, мій господар, соромно й казати, просто обірванець. Уже в 5-му класі, а двох слів зв’язати не можеш. Дивишся – інші діти кладуть книжку під подушку. А які ж ті книжки охайні, у таких гарнюсіньких обкладинках із мережаними закладин очками. Як, мабуть, добре їм живеться. А тут одні плями. Бідні мої сторіночки. Усі погнулися, розтріпані, мов та копиця, що на голові в мого господаря. І коли тільки цей важкий рік закінчиться? Хоча б швидше на відпочинок улітку, до бібліотеки. Сонечко буде гладити ніжними промінчиками й перемовлятися з пилинками, котрі намагатимуться влягтися на мене. Та що там ті пилинки порівняно зі штурханами! А потім, може статися, потраплю до відмінника і стану королевою. Цікаво, як живеться королевам? Мрії, мрії! Чи вони коли збудуться? А поки – на тобі стусанів та помовч.

Учитель.

Дотепний український народ склав стільки прислів’їв і приказок про книжку: «Хто багато читає – той багато знає», «Книжки – ключ до знань», «Дім без книжки – день без сонця», «Золото добувають із землі, а знання – з книжки», «Книжка – твій друг, без неї як без рук», це правда. Книжка вчить, як на світі жить книжка відповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати. Тому до книжки треба ставитися шанобливо, а не так, як до цієї, яка отримує тільки гулі та синці. Бо:

Книжки – морська глибина,

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перлини виносить.

(Тихо звучить музика)

Учитель:

Я сьогодні на свято запросила ваших улюблених казкових героїв. Але кого – не скажу. Ви маєте їх упізнати.

(Музика наростає).

Учитель.

Ось перша гостя уже прийшла. Давайте її зустрінемо.

(Під оплески до зали заходить Попелюшка).

Попелюшка.

Добрий день, мої любі! Ви впізнали мене? Правильно, я Попелюшка з казки Шарля Перро. Я прийшла, щоб привітати вас зі святом. (За дверима чути вигуки «Допоможіть! Рятуйте!». Вбігає Незнайко).

Незнайко. Ой, насилу врятувався!

1-й ведучий.

Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здрастуйте, Незнайку!

Незнайко.

То я від злодія втікав.

Попелюшка. Від злодія? Від якого злодія?

Незнайко. Від звичайнісінького. Такий собі звичайнісінький злодій, хотів украсти в мене капелюха.

1-й ведучий. А навіщо він йому?

Незнайко. Як це навіщо? Ви хіба не знаєте. Чим більший капелюх, тим розумніша голова!

Попелюшка. Ой, Незнайку, не сміши. У тебе розумна голова? Та ти ж нічого не знаєш. То тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім книжок не читаєш.

Незнайко. Хто, я?! Я?! Та всі на світі книжки давним-давно перечитав.

(Співає пісню «Незнайко», муз. Дубраві сл. Суслова).

Хто придумав, о Незнайко

Не читає зовсім книжок?

Це неправда, так і знайте:

Жить не можу я без них.

Я читаю без зупинки

П’єси, вірші та казки

Від картинки до картинки,

Ну а потім – навпаки!

Я про дідуся Мазая

Пам’ятаю на зубок:

Він, заходячи в трамваї

Забував купить квиток!

Д’Артаньян ганяв ворону.

Колобок спав у норі,

І збирали шампіньйони

Тридцять три богатирі.

Бармалей спіймав дельфіна,

Чорномор замерз в снігу,

А кирпатий Буратіно

Покохав Бабу Ягу.

Я читаю без зупинки

П’єси, вірші і казки

Від картинки до картинки,

Ну а потом – навпаки!

Попелюшка. Ну от, знову ти х мене смієшся.

Незнайко. Ну от, знову ти  мене смієшся.

(Звучить мелодія пісні «Червона Шапочка»)

1-й ведучий.

Годі вам сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю!

(з’являється Червона Шапочка і співає)

Якщо довго, довго, довго,

Якщо довго по доріжці,

Якщо довго по стежинці

Бігать, тупотіть, стрибать.

То звичайно, то звичайно,

То можливо, то можливо,

Можна в школи нам прийти!

А-а вчаться там діти великі й малі!

А-а знань ім. багато дають вчителі.

А-а навчаються читати,

А-а і писати, й рахувати.

А-а там цікаво всім завжди.

2-й ведучий.

Діти, ви впізнали, хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня. Здрастуйте, Червона Шапочко.

Червона Шапочка.

Привіт усім. Я дуже рада, що мене сьогодні запросити на свято. Але, крім вітання, у мене для вас є сюрприз. Відгадайте, що в моєму кошику?

Незнайко.

Звісно, що: пиріжки несеш бабусі. Червона Шапочка. А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, я загадки принесла дітям.

Незнайко. О, я так люблю відгадувати загадки! Це для мене дрібниці. Можна я теж буду відгадувати?

Червона Шапочка.

Добре, добре, але слухай уважно. Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. Не людина, а розповідає.

Незнайко.

Що ж це таке? А я здогадався. Не кущ – значить дерево. Так, так, на дереві…Що ж на дереві? А на дереві скриня. Яку повісив Кощій. Безсмертний. А в скринці радіо. Так, так, бо воно ж говорить. Правильно? Я вгадав. Який я молодець.

Червона Шапочка.

Ой, незнайку! Ну й наговорив! А ну послухай, що діти скажуть. Що ж це, діти, відгадали? Так, правильно, це – книжка.

Незнайко. Такі розумні вони, молодці. І чому вони про все знають?

Попелюшка. Незнайку, вони ж багато читають! А з книжки можна дізнатися про все. Здобути нову інформацію. Книжка розвиває твоє мислення.

(Звучить музика, входить Котигорошко з великою торбою, повною підручників).

Котигорошко.

Прийшов і я до вас на свято, та не з пустими руками, а цілу торбу підручників приніс. Легка торбина, ніби пір'їн’. Але чув, ніби дехто з присутніх зовсім не носить на уроки підручники, бо їм важко… А що скажуть на це ось такі книжки? Схтів добрий чоловік весело зажити тай вирішив літературу собі купити. А ну ж книжко, з’явись перед глядачами.

(Показує рукою на літературу.)

Література.

Література я нечитана,

Навчатиму  ваш клас.

Я з вами говоритиму

Про наш прекрасний час.

Дізнається той, хто дружить зі мною,

Про різні епохи, про долю героїв.

Котигорошко.

Кожен народ має свою мову, своє письменство. А кожна мова має притаманні лише їй риси. Відомо, що українська мова за мелодійністю посідає друге місце між європейськими мовами, поступаючись лише італійській. Отже, пишайтеся, що ця співуча солов’їна мова є вашою рідною. Схотів добрий чоловік розумом зажити та й вирішив він собі мову ось купити. ( показує рукою на Мову)

Рідна Мова.

Я не з лісу. Я не з поля.

Нелегка у мене доля.

Через радість та біду

Я з віків до вас іду.

Я дитину колисала.

Батьківщину захищала.

І від роду і до роду

Зберігала свою вроду.

Всі народи мову мають,

Всі пісень своїх співають.

Бо хто має мову рідну.

Той багатий, а не бідний!

(Діти співають пісню «Україночка»).

Котигорошко. Схотів якось добрий чоловік рахувати навчитись та й вирішив він математику купити ( показує на Математику).

Математика.1,2,3,4,5.

Вміють діти рахувать.

Але хто мене не знає.

Хай даремно не гуляє.

Щоби весело гулять,

Всі уроки треба знать,

Дуже точна я наука,

Хто не рахує – тому скука.

Котигорошко. Важкі ці книжки для багатьох із вас, особливо для тих, хто не читає їх уважно, не вчить правил, іншими словами – не готує домашніх завдань. А ось мені це під силу. Бо я звик трудитися. А читання книжки – це великий труд, необхідний кожній людині.

Грайтесь, дітки, збавляйтесь.

Та книжки читайте.

Бо здавна люди кажуть,

Хто книжки не читає,

Того щастя обминає.

(Усі виходять. На сцені з’являються Незнайко ( роздивляється всі книжки) і Книжка, яку Незнайко не бачить).

Книжка.

Читачу! Я друг і супутник, я книжка твоя.

Завжди на дозвіллі де ти, там і я.

Ми добре з тобою проводимо час.

Розмова чудова триває у нас.

Навчаю відважним, правдивим рости.

Любити природу, свій край берегти.

Ще з малку ти мною звикай дорожить.

Без доброї книжки тобі не прожить!

Незнайко. ( зіштовхується з Книжкою).О, а ти хто така? І звідки ти взялася?

Книжка. Я мудрість, бо я – книжка. Усі віки, усі народи несуть золоті зерна мудрості людства в її скарбницю. А крилаті слова долають безмежні віддалі простору й часу, даючи людям цінні зерна істини. Поняття «крилате слово» вжив давньогрецький поет Гомер. Він говорив про влучні вислови, які миттю зринають з уст людини і, мов крила, летять до слухача! У наші дні так називають стислі, яскраві висловлювання, походження яких нам відоме. Крилаті слова допомагають нам краще уявити яку-небудь людину чи подію. Треба тільки знати, що вони означають. Ось послухай: чужому лихові не смійся, чужими руками жар загрібати, переливати з пустого в порожнє, пасти задніх, пекти раків…

Незнайко. Ага, я зрозумів. Замість овець треба « пасти задніх» а раків не варять, а печуть.

Книжка.

Ні, Незнайку. Ти знову наплутав. Ось ти й показав нам свої знання. Їх у тебе справді немає. Саме ти пасеш задніх, значить відстаєш з усіх предметів. Тому тобі треба було б пекти раків, від сорому червоніти! Читай книжки. У них ти знайдеш пояснення багатьох крилатих висловів, дізнаєшся про їхнє походження, сучасне значення і про те, як і коли їх слід вживати.

1-й ведучий. Любі друзі! Чи задумувались над тим, чому живуть і не вмирають книжки. Безсмертні вони тому, о в них живе і не вмирає сам народ. Вони упродовж віків були й залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя. Перегортаючи сторінки улюблених книжок, ви розумієте, що вони – то наші великі вчителі, які спочатку виховують, а вже потім розважають. У них народ зажди цінує людину! Вона: добра чи зла? Правдива чи підступна? Що несе своїм існуванням іншим людям?.

2-й ведучий. Книжки треба берегти, бо сотні гектарів лісу, з якого виготовляють потрібний для неї папір. Дбайливе ставлення до книжки крім усього іншого, економія державних коштів. Адже на руках у читачів постійно перебуває 400-500 мільйонів книжок вартістю майже мільярд гривень. Книжка – це праця багатьох людей. Є багато книжок – радісних, сумних, товстих, тонких, барвистих, наче жар. І надруковані книжки надходять до магазинів, у бібліотеки. А потім отримуємо їх ми, читачі.

Учитель. Прояву доброти потребують не тільки хворі, а й здорові люди, і тварини, і рослини… Я думаю, ви зрозуміли, що певним речам ( предметам) теж потрібна увага. Адже вони також живуть і хочуть дбайливого ставлення. Тому вони звертаються до найвищої істоти на землі, до людини, до нас з вами:

(Усі учасники виходять на сцену.)

Людино! Розумна істото!

Ти можеш усе  на землі,

Відсунути можеш потопи –

І будуєш цілі кораблі.

Та знову і знову, людино,

До тебе звертаємось ми:

 Ми гинемо, гинемо, гинемо,

Будь ласка, ти нас збережи.

Хай будуть в нас цілі дерева.

Рослини, тварини, птахи.

Звертаються й книжки до тебе…

Усі.         Людино, і нас збережи.

(Музика звучить голосніше, усі кланяються).