Виховна година на тему:"Пригоди слова"

Виховні заходи

 

 

Відкрита виховна година

6 клас

Пригоди слів

Мета: ознайомити учнів із походженням слів, виховувати спостережливість, любов і повагу до рідної мови, почуття гордості за свій народ; розвивати логічне мислення, пошукові та пізнавальні інтереси учнів, розвивати навички виразного читання віршів.

Обладнання: презентації, шкільне приладдя, вислови про мову.

« ЯК ПАРОСТЬ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ, ПЛЕКАЙТЕ  МОВУ»

                                                              (М.РИЛЬСЬКИЙ)

                   « Без мови рідної , юначе, й народу нашого нема»

                                                                   (Д.Павличко)

 

«Листку подібний над землею,

Що вітер з дерева зрива,

Хто мову матері своєї,

Як син невдячний забува.»

                                                                 (В.Сосюра)

 

« Ти постаєш в ясній основі,

Як пісня линеш, рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово»

                                                              (Д.Білоус)

 

«Рідне слово…Ні, вітер огуди

Не затулить нам злякано рот.

Ми без нього такі собі  - люди,

А із ним  - український народ»

                                                                           (В.Крищенко)

 

«О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів  широких,

Дніпра між ними левій рев…»

                                                                         (О.Олесь)

 

«Слово рідне, мова рідна,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь   має»

                                                                                   (С.Воробкевич)

 

 

Із слова починається людина.
Із мови починається мій рід…
Моя ласкава, мамина, єдина –
Щебече соловейком на весь світ
                                                                                                               (Н.Рій)

Хід виховної години.

Показ презентації «Моя Україна».

Учень. Читання твору Зиновія Квіта «Казка про Українську мову»

Казка про  УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Зиновій Квіт

 Багато тисяч літ тому жила в Україні прекрасна дівчина. Була вона добра, ласкава, щира і привітна, готова всім допомогти. А коли глянула на кого своїми чарівними очима, то відразу відчували до неї прихильність та любов. Співала вона так гарно, що здавалось — неначе то соловейко співає. Маленькі діти і молодь прагнули бути з нею разом. А вона розказувала діточкам про чудові речі, співала їм українські пісні і тим вливала любов до України й українського народу в їхні юні душі. Всім, хто був знею разом, було дуже приємно, привітно і радісно. Всі чулися незвичайно щасливими. А називалася ця красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому і з народом нашим — ніколи з ним не розлучалась. Бог наділив її не тільки красою, але й розумом. Що скаже і як скаже кому, то все те таке приємне і розумне, немовби розкидає поміж людей прекрасні перли. Любила вишивати та й вбиратись у вишиванку. Дівчина любила писати писанки і роздавати їх всім-всім, щоб поширювати цю красу і робити людей щасливими. З українською мовою наш нарід ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали з покоління в покоління аж донині.
Все було гарно, приємно і радісно. Хотілось жити життям вільним — по-Божому.  Та знали люди, що є багато зла на світі, яке змагає, щоб робити людям кривду. Україна мала багато сусідів. Вони приглядалися щасливому життю українського народу і стали заздрісними, що у них не так, як у нього. Деякі почали зазіхати на нашу землю, щоб собі її підкорити і панувати над нашим народом. Почались війни, і вороги мали багато успіхів та поневолювали наш нарід. Вони забороняли українську мову, а накидали свою-чужу. Український нарід розбігався по широкому світі, щоб рятувати себе і свою рідну мову. Та чужина руйнувала їх ще більше. Свої діти відрікались від рідного слова і ставали чужинцями для свого народу.
З частиною українського народу помандрувала й Українська Мова, шукаючи доброї долі на чужині. Мандрує Українська Мова по світі, де зустрічає своїх земляків, яких не раз і не впізнає: чи це свої люди? Одного разу потрапила в Америку та й побачила золоті бані церкви. Аж серце врадувалось! Добилась до церкви і побачила вмуровану кам'яну плиту з написом рідною мовою, коли цю церкву наші добрі люди побудували. "Ось тут, — подумала, — відпочину у своїх рідних". Стукає до дверей. Великі двері відчиняються і виходить священик. Української Мови він не прийняв, бо тут, каже, вже господарить англійська мова і тебе, Українська Мово, тут не потрібно. І великі тяжкі двері з гуркотом зачинились! Ще відвідала деякі хати, але й там через англійську мову її не прийняли. Те ж саме і в Канаді. В Аргентині в українській хаті панує еспанська, в Бразилії — португальська, а в Москві в українській хаті панує московська мова. Та найгірше, що вже і в рідній Україні викидають з хат українську мову.  Іде, іде Українська Мова доріжкою і вже знеможена. Хотілось би відпочити. Ось і бачить хатину під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростуть барвисті, пишні квіти. А збоку — садок вишневий. На верху хати гордо стоїть лелека. Як узрів лелека Українську Мову, то радісно заклекотав — наче її привітав. Подумала та, що це, напевно, українська хата. Застукала до дверей. Двері відчинилися. Проситься Українська Мова до хати на відпочинок по довгій дорозі. Аж тут чує голос з хати: що й тут говорять не українською. Ти, Українська Мово, нам і тут не потрібна! І двері гучно зачинились! З жалю мало не трісло серце Української Мови. Все кругом українське, а в хату вже чужі люди не впускають. Думає Українська Мова: невже ж доведеться мені десь на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені, бідній, подітись? Іде, іде полями, лісами, тернистими дорогами, аж тут натрапила на крислату липу. Подумала: під липою в холодочку відпочину. Тут, як у раю, — рідна країна, рідна земля. Положилась Українська Мова на зелену м'яку травичку і під липою заснула, бо ж по такій непривітній подорожі було чого втомитись та й зажуритись. Заснула твердим сном!... Аж ось їй сниться: над нею літають ангелики. Всі повбирані у вишиванки. А кожна вишивка — інша красуня. Ось вони всі взялись за ручки і літаючи співають: "Гей у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо". І тут вони стали рядочком перед сплячою Українською Мовою і всі гуртом сказали: "Не журись, Українська Мово, ми тебе понесемо на наших крилах до всіх українських дітей цілого світу, бо ми є їхніми ангеликами-хоронителями, і покажемо їм твою красу, яка прийшла до українського народу з далеких тисячоліть». Тут Українська Мова пробудилась. Відчула, що відпочила. Розплющила очі і не віриться їй у те, що побачила у сні: перед нею стояв гурт гарних дітей, вбраних у вишиванки. Вона не знала, що й сказати, тільки дивилась і дивилась на тих чудових діточок і думала, що це знову якийсь сон. В ту хвилину один з хлопчиків відважно запитав її: "А що ви тут робите на самоті?". Українська Мова розповіла діточкам про своє горе і запитала, хто вони такі. Діти дружно відповіли: "Ми — члени Гуртка Плекання Української Мови. Нас уже багато по широкому світі. Ми з'їжджаємось до столиці Києва на спільні зустрічі і прийшли до тебе, Українська Мово, щоб тобі допомогти і щоб ти завжди була з нами. Ось і ми, Українська Мово, з тобою і не дамо тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які від тебе відцурались".  З того часу Українська Мова вже не блукала сиріткою по широкому світі. Українські діти взяли її до свого товариства і присягнули ніколи і нікому не дати знущатись над нею. Між собою розмовляли українською мовою і співали українських пісень.

Учитель. До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю. Рідним словом народ збагачує світову культуру. Український народ творив свою мову упродовж віків, у словах рідної мови захована якась таємнича сила. Мова – духовна планета, на якій живе виплекана людиною незліченна кількість слів. Скільки ж слів створив народ? Чи спроможні ми порахувати усі слова? На жаль, ніхто не відповість на питання: скільки слів у сучасній українській мові. Це важко зробити з багатьох причин. Хоча б тому, що мова формувалася упродовж віків. Кожне покоління отримує цей скарб від своїх попередників, збагачує його і передає нащадкам. То хіба ж ми спроможні порахувати усі слова, наявні в українській мові? Це і загальновживані слова, і діалектні, і застарілі, і неологізми, і терміни, і іншомовні слова…

Є в ній вогонь калини, дзвін струмків,

Солодкий щебіт ранніх солов’їв,

Твоя, дитино, пісня колискова

І материнське тепле й ніжне слово.    (Мова)

Учень.

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

Які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у Львові, -

І чорногуз, і бусол, лелека і боцян…

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

А це лиш різні назви, синонімічний ряд.

А є ще риси мови, що звуться діалекти:

Це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,

А огірок звичайний в Чернігові – гурок,

А кошик на Поліссі (в Іванкові) – кошувка,

І назви, і вимова різняться що не крок.

Учень.

Стишеній цікавій дітворі, -

Що слова так само, як і люди,

Молоді бувають і старі.

Кожен з нас неологізми знає:

Це нові слова. Вони кругом.

А в старих їх словниках немає, -

Мотобол, фломастер, космодром.

Учень.

Є слова – ну й цікаво!

Є слова – просто диво!

Прочитаймо їх звами:

Чи то зліва направо,

Чи то справа наліво –

Означають те саме.

Ось дивіться: корок, біб,

Око, Кирик, зараз, піп…

Є ще й інші на умі,

Та назвіть ви їх самі.

Конкурс. Дібрати слова-паліндроми

Учитель. Уся наша планета оповита невидимими шляхами, що ними мандрують слова. Адже всі народи в усі часи навчалися один в одного, навчаються й сьогодні. На Україні в часи середньовіччя у шкільній науці панувала латина. Викладання велося латинською мовою, розмовляти учні повинні були латинською мовою. До того ж це було модно. Розкриваючи секрети слова, ми тим самим розкриваємо секрети історії, заховані в них. І зупинимося ми з вами на словах, які безпосередньо пов’язані зі школою. Пропоную вам переглянути презентацію.

Школа. Слово школа є в усіх слов’янських мовах; було воно ще в давньоруській мові (перший запис – 1388 р).  У давньогрецькій мові було слово схоле, від якого походить і наша школа, а от тільки значення його у греків було іншим: Спочатку «затримка», потім «заняття у вільний час», далі «читання», а вже пізніше – «лекція», сучасне – «школа». З’явилися там школи десь у УІ столітті до н.е.  У Київській Русі перші школи виникли в кінці Х ст..

Парта. Нехай сучасні парти мало нагадують ті, які були до війни або до революції, проте в назві їх сидить зернятко ще дальшої шкільної реальності. Слово «парта» походить від французького а пар (а part), що означало «окремо». Так назвали сидіння для одного чи двох учнів, на противагу довгим шкільним лавам, якими користувалися до парт.

Клас. Найменування клас запозичено з латинської мови. Воно означало «відділ війська; флот; група людей». Потім, продовжуючи життя в інших мовах, розширило свій зміст, набуло багатозначності і зараз це група учнів того самого року навчання або приміщення для занять у школі.

Класний журнал.  Слово прийшло з французької мови, у якій воно означає  «щоденник», бо слово jour означає «день».

Диктант. Навіть скромний диктант – і той «римлянин»: у латинській мові діктаре означало «говорити для записування».

Крейда. Це глина з острова Кріт. Як будівельний матеріал римляни вивозили білу глину з того острова і називали його крета. Цей будівельний матеріал почали застосовувати у себе германці, називаючи його кріда, креда, крайде. Від германців слово дійшло й до слов’ян. 

Циркуль. Слово нараховує добрих дві тисячі років. Латинське слово ціркус – коло – дало нам цирк, а ціркулюс – «кільце» - дало нам циркуль – інструмент для креслення кіл.

Глобус. Цю назву створила латинська мова, де глобус означає «куля». Маленька куля, але великого світу.

Кругла куля, непроста,

Голуба, велика:

Без будинків там міста,

Без води там ріки;

Без людей і без землі

І шляхи, і гори,

І моря, і взагалі

Всі земні простори.

Екскурсія. Це слово походить від латинського excursio «вибігання вперед, вилазка, поїздка». Це рух, поривання.

Канікули. Слово походить від Сіріуса: Сіріус – зірка в сузір’ї  Великого Пса, або Оріона, – мав латинську назву канікула. Сонце перебуває у сузір’ї Пса з 22 липня до 23 серпня. У цей час у Римі починалась найбільша спека, і римський сенат робив перерву в засіданнях. Пізніше робили перерву в заняттях і навчальні заклади.

На закінчення нашої розмови хочеться надати вам одну пораду. Частіше користуйтеся словниками, у яких зібрано безліч слів нашої мови. У словниках ви знайдете відповіді на багато питань: що означає слово, як його використовують у мовленні, як воно пишеться чи наголошується. Давайте пригадаємо, які є словники.

Виставка словників.

Гра. Дібрати епітети до слова «мова»

Учитель. А зараз давайте поглянемо, як українським авторам вдалося виконати подібне завдання.

Учень.

Ніжна, мила, світанкова,

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна, барвінкова,

Українська моя мова.

Учень.

Мова, наша мова –

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова –

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь.

Я без тебе, мово,

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва,

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.

Учень.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життям.

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте. Як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Учень

Дощик невеликий

Розмовляв з травою.

Розмовляв з травою –

Донькою весни:

- Люди кажуть «мова».

Що воно за слово?

Ти ж мені, муравочко,

Поясни.

- Мова – це травичка,

Мова – синя річка,

Мова – це Зоряночка

Золота.

Як її плекатимеш –

Лиха не питатимеш,

Бо без мови рідної

Пташка не літа.

А як забуватимеш

І не шануватимеш –

Будете із мовою

Вороги.

Хату забуваючись,

Матінки цураючись,

Усихають річеньки береги.

 Учень.         

Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім'ї великій, вольній, новій.

Учень. Пісня «Чарівна країна»

Учитель. Ми з вами ще раз переконалися в тому, що мова – це великий дарунок природи. У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти й розумно збагачувати, не завдаючи йому шкоди.