Виховна година на тему: "Весна прийшла, птахів принесла"

Мета: Закріпити знання дітей про роль птахів у житті людини, про лелеку як народний символ України. Ознайомити з легендами про птахів, розвивати пізнавальний інтерес, виховувати любов до природи.

Обладнання: Малюнки птахів, макет хати, лелече гніздо, запис співу пташок.

                        Хід заняття.

Учні читають вірші про весну.

 

А вже весна, бо тане сніг,

Дивись, струмок з гори побіг,

Шумить вода, ламає все,

Весна іде, тепло несе.

 

    Шумить, гуде веселий рай,

І гомонить: « Вставай, вставай!».

Розтане сніг, зима мине,

Земля кругом цвісти почне.

 

Дітей малих веселий рій

Помчить із хат на луг мерщій.

Радіє все, співає все,

Весна іде, тепло несе.

 

  -  Весна, весна, днем красна!

Що ти нам, весно, принесла?

 

Дівчатка 4 класу виконують танець.

( Заходить дівчина – Весна).

    На дерева – цвіту,

А на поля – жита,

На травичку – росу,

На діток – красу.

    Принесла я з собою ще й загадочки.

    Послухайте уваж ненько .

    Та відповідайте дружненько.                

Радіють поле, луки, гай

Радіє з краю в край земля.

А що за диво? Відгадай!

 

Тане сніжок,  оживає лужок,

День прибуває, коли це буває?

 

Коли нема мене – чекають,

Коли я йду – усі тікають

 

Дітей малих веселий рій

Біжить із хат на луг мерщій.

Чому ж радіють дітлахи?

Бо повертаються …

 

Учитель: Отже, сьогодні, діти, ми запрошуємо Вас у вишневий садок на зустріч з птахами.

   Здавна відомо, що птахи приносять велику користь людині. Вони зберігають ліси, поля, гаї від шкідливих комах. Тобто підтримують баланс у природі, винищуючи шкідників. Інакше шкідливих комах розвелося б стільки, що вони знищили б усі зелені насадження на Землі. Люди називають птахів своїми пернатими друзями. Багато птахів будують свої житла біля людських осель, щоб легше було вижити. Люди вивчають їхні звички, спосіб життя. Про птахів існує багато легенд, переказів. Митці присвячують їм вірші, пісні.

   Сьогодні ми також поговоримо про наших пернатих друзів. Усі знають, що багато птахів відлітають у теплі краї з настанням зими. Але навесні вони обов’язково повертаються в рідні краї, щоб збудувати гніздечко і вивести потомство.

   Найпершим повертається до нас ось ця маленька пташка.

Вірш про шпака.

• Я шпачок маленький,

Вправний, проворненький.

Я перший повернувсь в улюблені краї

І скоро повернуться всі родичі мої.

Розповідь учителя.

Птах цей приносить дуже багато користі людині: навесні разом з граками ходить полями, збирає комах та їхніх личинок, що зимували в землі, влітку без утоми розшукує та поїдає різних жуків – листоїдів, осельню. Але шпаків люблять не тільки за це, а ще й за веселу вдачу. Ці птахи не мають своїх пісень, але це не так важливо, зате вони прекрасні пересмішники. Часто співають пісні зябликів, дроздів, малинівок. Інколи приносять на батьківщину

« африканські мелодії» - пісні, що їх перейняли у вирії. А іноді шпаки можуть заквакати, як жабки, чи загавкати, як собака.

Доповнення дітей.

   Шпак – птах лісовий. І зараз шпаки живуть у світлих рідких лісах чи на узліссях. Але дупел чи інших придатних для гніздування місць не так уже й багато. І тому люди приходять на допомогу цим птахам. Вони будують шпаківні і розвішують їх на деревах. Вдячні птахи селяться в цих будиночках і звеселяють людей своїм жартівливим співом та винищують шкідливих комах навкруги. Але шпаківні треба міцно прикріплювати, щоб не зірвав вітер та не наробив шкоди.

Вірш Ліни Костенко «Шпак»  читає учень.

 

Плаче шпак уранці після зливи, де шумлять на греблі явори,

Що шпаківню вітер чорногривий перекинув денцем догори.

Борсаються бідні шпаченята, як його зарадити біді?

Кліпають із пітьми оченятами: « Випадемо, татку,

що тоді?»

Ще якби їм день чи півтора дні, ще якби їм днів

хоча б із п’ять!

Бо вони ще зовсім безпорадні – падаючи, ще не полетять.

Як же, хлопці, хатку ви прибили, що її порушили вітри?!

Плаче шпак уранці після зливи, де шумлять на греблі явори.

-Загадка від Весни.

« Довгі ноги, довгий ніс,

Прилетів – обід приніс.

Смачних жабеняток

 Для своїх маляток».

Розповідь учителя.

• Так, ці птахи прилетіли з теплих країв. А зимували вони аж в Африці. Важкий шлях довелося їм подолати, хоча й летять лелеки з вирію дуже швидко, 30 км за годину для них не дивина.
• ( Учитель запитує у дітей, чи знають вони, де мостять свої гнізда лелеки.)
• Цей птах оселяється тільки біля добрих людей, і якщо він звив на хаті гніздо, то господар задоволений з цього, бо лелека приносить у дім щастя, спокій, злагоду, а ще в сім’ї може народитися дитина. За зруйнування лелечого гнізда, вірили люди, могли обсісти усілякі біди, навіть хата могла згоріти.
• Легенда від дітей.
• Є легенда і про те, чому лелеку буслом називають.

В одному селі жив чоловік, звали його Бусел. Надумав Бог якось знищити все гаддя на землі: гадюк, жаб, ящірок. Зібрав їх у торбу, зав’язав мотузком. Покликав до себе Бусла, віддав йому торбу і попередив: « Віднеси до річки, але гляди, не розв’язуй мотузка і не дивись». Взяв чоловік торбу і пішов до річки. Та не втримався - розв’язав мішок, а звідти посунули ящірки, гадюки, вужі, й розлізлися по всій землі. « Що ж ти наробив?» - питає Бог.

- Тепер чоловіком тобі не бути, а будеш ти птахом – буслом. Дістанеш довгі ноги, довгий ніс, щоб швидше позбирати все гаддя. Тут чоловік зробився птахом та й досі ходить по полях, по лугах та болотах, по сіножатях, визбирує гадюк, вужів, ящірок, жаб.  Ми часто бачимо,  як бусел стоїть на одній нозі, опустивши дзьоба. Це він плаче, сумує за своїм минулим життям, коли ще був людиною. Тому й гніздо в’є  біля людей, щоб бути ближче до них.

Вірш « Лелеко, лелеко» читає учень.

    Лелеко, лелеко, літав ти далеко,

За синєє море, в чужії простори.

А де ж твої діти, що сам прилетів ти,

Сидиш одинокий на дубі високім?

Лелеко, лелеко, наш дім недалеко.

Вже колесо тато виносить на хату

Щоб міг ти для гніздо збудувати.

Лети ж,  не барися, у нас поселися!

Розповідь учителя про гусей.

Навесні з вирію повертаються в рідні краї гуси. Вони живуть парами і « шлюбний союз» зберігається дуже довго, якщо не все життя. Якщо з пари гусей, що пролітали, вбито гуску ( вона, як правило, летить

першою і, звичайно, першою потрапляє під постріл мисливця), то гусак, незважаючи на небезпеку, довго не покидає вбиту подругу, кружляє над нею, кличе її зазивними звуками, а іноді опускається на землю, навіть коли близько є люди. Він може провести біля вбитої подруги кілька діб підряд. Не випадково гуси в багатьох країнах світу стали символом подружньої вірності. Гуси –

рослиноїдні птахи, водоплавні, але гнізда роблять на суші. Висиджує малят самичка, але самець не відходить від неї, годує її, захищає від небезпеки.

 

Вірш читає учень.

    Прилетіли гусоньки рано, а земля – ще в біле убрана.

Прилетіли гуси додому, принесли з моря краплю солону.

Посідали і тужно голосять – позамерзали ніженьки босі.

• Ой ви, гуси, гусяточка сірі, чом так рано сюди прилетіли?

Гуси мовчки голівоньки хилять. Гуси тихо у відповідь квилять:

• Як журитися в краї чужому, краще мерзнути в рідному домі.

 

Розповідь учителя.

Близькими родичами гусей є лебеді – символ краси і грації. Це птах – красень: горда постава, сніжно – білий колір пір’я. Лебедя давно і справедливо названо царем усіх водоплавних птахів.

   Прилітають лебеді з вирію рано. Гніздяться парами. Паруються вони надовго. Існує навіть легенда про лебедину вірність: якщо випадково гине один із лебединої пари, інший, високо піднявшись в небо, згортає крила, стрімко падає в низ і розбивається об землю.

Учениця читає вірш.

 

Озеро в лісі, в озері – ліс, я тиху баладу звідти приніс.

Баладу про лебедя та лебідку, їх розлучили мисливці влітку.

Скільки було в тому злочині злого?! Вчахла вода і кривавилась довго.

А нині вже осінь ходить лісами, птаство сумує

всіма голосами.

Куди ж тобі, лебедю нині летіти? Куди ж тобі тугу нині подіти?

Нема берегів їй, нема дна. Від того болю балада сумна.

Озеро в лісі, в озері – ліс, мов лапки лебідки,

плаває лист.

Розповідь учителя.

Жайворонкова пісня. Без неї не можна уявити наші степи. Восени жайворонки зі своїми чудотворними піснями відлітають до вирію. Сиротіють без них степи й небеса, сиротіють людські душі. Та як тільки повертається з вирію весна, з нею одразу ж повертаються і жайворонки. Прилітають не самі, а разом зі своїми піснями.

 

Легенда про жайворонка.

На п’ятий день, як створив Господь пташок   і риб, увечері зібралися вони довкола нього. І сказав Господь: « Пташки, мої! Зібрав Я вас і хочу кожній дати подарунок. Вибирайте: хто силу, хто гарне пір’я, а хто співучий голос».

   Соколи, яструби, круки попросили: «Сили, Господи…»

І  Господь  дав їм силу. Підходили дрозди, солов’ї, чижі, голуби, горлиці і просили: « Голосу, Господи». І давав

Господь кожному гарний голос. А  далі прийшли щиглі, качки, пави, індики, півники і просили: « Дай нам, Господи, гарне пір’я». І дав їм Господь гарне пір’я. Але тут зчинилася

бійка між совою і зозулею. Одна хотіла бути кращою від другої. І покарав їх Бог. « Ти, зозуле, не будеш мати нічого свого, а ти, сово, будеш ховатися, щоб ніхто тебе не бачив…». Після того, як усі розлетілися, прийшла до Господа ще одна маленька пташина: « І мені дай голосу, Господи».

   -А ти чому раніше не прийшла? – запитав Господь.

   - Тут така суперечка зчинилася, що я вирішила зачекати.

   Господь поглянув на неї, усміхнувся: « За те, що ти така скромна, матимеш не тільки голос, зроблю тебе наймилішою пташкою для людей. Будеш кликати весну, кожний тебе благословлятиме».

   І став жайворонок наймилішою пташиною. Як тільки над ріллею заспіває, то селянин всміхнеться тай гляне вгору:

«Співай, співай, пташко Божа».

   І жайворонок співає, звеселяє людей. Але співати він може тільки на волі. Не любить неволі цей птах. Високо в небесся  підіймається і звідти посилає нам свої пісні.   

 

Учень читає вірш Д. Павличка.

Тріпоче серце пійманої птиці, в руках моїх не чує доброти,

• Я дам тобі водиці і пшениці, моя пташино, тільки не тремти!
• Хіба потоки загубили воду, хіба в полях уже зерна нема?

Пусти мене, мій хлопче, на свободу, і все, що треба, я

знайду сама.

Пусти мене! Пусти мене! Мені, дитино мила, дорожча воля, ніж зерно твоє!

Страшна, хоч навіть лагідна, та сила, яка розкрити крилець не дає!

• Лети! Співай у небі гомінкому. Хоч і маленький, зрозумів я все.

Моя рука ніколи і нікому ні кривди, ні біди не принесе!

Підсумок заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід

 

 

 

 

 

Птахи-наші друзі