Виховна година на тему: "Як навчитися поважати людей..."

ЯК НАВЧИТИСЯ ПОВАЖАТИ ЛЮДЕЙ…

Мета: розширити розуміння учнями понять «добро» і «зло», проаналізувати ознаки народної та християнської моралі, розглянути основні принципи сімейного виховання, визначити основні причини недостатнього читання літератури на морально-етичну тематику.

Форма проведення: етична бесіда

Хід бесіди:

Викладач (майстер): Кожен із нас неповторна індивідуальність, неповторна не тільки біологічно, а і душевно (психологічно). Ми, люди, маємо те, що об’єднує нас, відокремлює з ряду інших живих істот. Це розум у поєднанні з морально-етичними нормами. І найперший обов’язок людини – творити добро. Так що ж таке добро?

Бібліотекар: Добро – найбільш загальне поняття моралі, категорія етики, яка характеризується чутливим, дружнім ставленням до людей. Водночас це все позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям.

Викладач (майстер):  А яке визначення цьому поняттю дадуть інші?

Так! Це сердечність, чуйність, милосердя, доброзичливість, взаємодопомога.

Бібліотекар: Високу моральну цінність добра, яка призначається сторонній людині, розуміли ще у сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай: недужих виносили на майдан чи на дорогу. Кожен перехожий підходив до нещасного, розпитував, що сталося, коли знав чим допомогти, то радив. Ніхто байдуже не проминав хворого. Про це розповідав Геродот, давньогрецький історик V століття до н. е. Такий звичай побутував і в ассірійців, і в єгиптян. Звичай творити добро безкорисливо.

Викладач (майстер): Основними ознаками народної моралі споконвіку

 були ідеали добра, милосердя, людяності. І цінувалося не тільки почуття любові до батьків, а й шанобливе ставлення до односельців.

       «Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього», - ця християнська заповідь була надзвичайно шанованою в народі,  щоденно виявлялася у милосерді,  доброті, готовності прийти на допомогу ближньому. Сусідська допомога здійснювалася завжди з охотою, з радістю – чи то були землеробські, будівельні толоки, чи інші, менші за обсягом роботи. До речі, і зараз ми можемо спостерігати, як люди допомагають один одному під час будівництва, похорону і т. д.

Взагалі-то головним моральним обов’язком була, передусім, поміч тій людині, яку спіткало нещастя. Хворим носили їжу, допомагали по господарству; погорільцям надавали притулок, годували їх, давали одяг. Приходили на допомогу і тоді, коли чоловік «підупав». Така поміч надавалась на третій день Різдва, Великодня чи в неділю. З цього приводу сусіди казали: «Пан Бог ласкавий і вже нам нашу вину (тобто роботу в день свята) дарує, бо ми то-то робимо за любов».

Особливо піклувалися про сиріт: носили їм гостинці, призначали опікунів, велика моральна відповідальність за їхнє виховання лягала на хрещених батьків.

Навіть людину слабоумну не залишали напризволяще. Ображати скривдженого природою не можна, його доглядали аж до самої смерті. І ця людина теж жила, щоранку зустрічала новий день, усміхалася сонцю. Цим своєрідно засвічувалося, що мешканці даного села вміють додержувати норми людської порядності.

Бібліотекар: Приналежність людини до іншої віри, до іншої нації, на жаль, відчужувала людину, робила її майже ворогом. І таке переконання жило впродовж століть, його важко було позбутися. «Якої б віри, якого б народу не була людина, коли вона в біді, то стає нашим найріднішим братом», - говорив Т. Г. Шевченко.

Викладач (майстер): Допомагаючи тому, хто потрапив у скруту, кого принизили, не запитують, чи знайомий він, ким доводиться. Просто людина допомагає людині. Бо інакше не може.

Допоможи потерпілому в біді! Це гуманний, прадавній людський принцип. Цю солідарність усього сущого на світі поділяють і «брати наші менші» – птахи, звірі. Хто з вас розповість про таку «солідарність»?

(Проходить бесіда про своїх домашніх тварин).

Викладач (майстер): Отже, коли ми приходимо на допомогу близьким, чи сторонній людині, то щоразу потрібні душевні зусилля. Допомагаючи чужому, долаємо в собі якийсь бар’єр. Іноді він буває занадто високий, а в декого, як бачимо, навіть нездоланний. Як думаєте, чи можна подолати цей бар’єр?

Подібний бар’єр здолати дуже важко. Ви ж знаєте, як міцно вкарбувалося у свідомості людей, що історія – це безперервний час війн. А війна і добро – несумісні. Та все ж подолати бар’єр можна. 

 Бібліотекар: Багато людей сьогодні змушені боротися за виживання. Матеріальні нестатки й невдоволення тиснуть на психіку і пригнічують духовне, а отже, й добро. Але цілком позбавити людство добра не спроможна ніяка сила. Поліпшиться життя – стане більше доброти.

Викладач (майстер): Долати цей бар’єр заважає те, що на екранах телевізорів ми бачимо переважно бойовики, тобто насильство. Зовсім немає добрих, олюднених фільмів. Навіть мультфільми якісь жорстокі або потворно-незугарні.

Бібліотекар: У нас нині продаються і надходять до бібліотек книжки

 про якусь нереальну любов або «круті» детективи, насичені вбивствами. Важко в такій жорстокій атмосфері бути добрим.

Викладач (майстер):  Я гадаю, що цей бар’єр подолає та людина, яка отримала відповідне виховання у дитинстві. Народна педагогіка зобов’язує батьків домагатися, щоб їхня дитина розуміла, що кривдити слабших від себе, навіть комах, не можна. Слабшим треба співчувати, допомагати, захищати їх.

Як зламає маля навмисно гілочку, то смикали його за чуприну. При цьому мама казала: «Усе, що росте – живе, а живому – поможи». А то й били прутиком. Перед вечерею дитина звітувала перед батьками: що доброго зробила за цей день, чи варта того, щоб дали їй вечеряти, чи не соромно завтра буде батькам вийти за поріг. І тому поспішали діти робити добрі діла: старенькій людині торбину піддати, подвір’я підмести чи просто сказати добре слово перехожому. Дуже скоро ви станете батьками, будете виховувати власних дітей. Навчайте їх бути добрими! Між іншим, народна педагогіка, виховуючи дітей, не поділяла рослини й тварини на корисні і шкідливі. Дитина підросте і з часом пізнає, що корисне, а що паразитичне. А спочатку нехай для неї буде все живе добрим, бо пізнання світу має починатися з добра.

Для всіх зрозуміло, що нині точиться непримирима боротьба Добра і Зла. І треба чітко визначитися, на чиєму ти боці. Причин гріхопадіння людини багато: це і поступове пасування перед злом, і часом відсутність підтримки; це і слабка воля, і безсилля, і відчай. Але першопричина полягає в тому, що людина не знає, чим можна пожертвувати, а чим не можна. 

Далеко не завжди єднає нас симпатія з іншими людьми. Є неприязнь і навіть ворожнеча. Роздратування, кривда, негативні емоції не минають безслідно. Слід, закарбований злом у свідомості людини, як слід лижника, протоптує слід іншій події. Наступному лижникові завжди легше йти накатаною лижнею. Негативні почуття пережиті повторно, прокладають таку ж «лижню» глибше. З кожним разом ми дедалі легше потрапляємо у павутину цих недобрих почуттів. Поступово, майже не помічаючи цього, людина стає похмурою, дратівливою, злопам’ятною. Формується характер, який психологи називають «стереотипом емоційної поведінки».

Перебування в полоні негативних емоцій, ненависті та ворожнечі – калічить, деформує особистість. Перебуваючи в такому стані, ми завдаємо собі величезної шкоди.

Коли взаємини набирають характеру ненависті, марно шукати, хто правий, а хто винен. Байдуже, з кого почалася ворожнеча. Важливіше збагнути, чому взагалі можуть виникати такі взаємини.

Отож, як би ми не подобалися самі собі, якими хорошими не здавалися, протилежна сторона бачить нас зовсім інакше. Про суб’єктивність нашого сприймання треба завжди пам’ятати, коли хочемо, щоб зло не оселилося в нашій душі навічно, коли хочемо контролювати ситуацію, коли хочемо добра.