Виховна година «Найкраща в світі рідна хата»

             Нетішинська  загальноосвітня  школа  І-ІІІ  ступенів  №2

 

 

 

 

 

 

                  Найкраща в світі рідна хата…

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                Підготувала Стремедловська Л. Л.,

                                                                                          вчитель початкових класів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Найкраща в світі рідна хата…

Мета: пробуджувати в учнів інтерес до минулого, продовжити ознайомлення з традиціями, звичаями, українців; розвивати уяву, мовлення; виховувати любов до рідного краю, домівки.

Обладнання: презентація «Рідна хата – наша берегиня».

 

Хай сторона моя багата, красива квітами й людьми,

Найкраща в світі рідна хата під ясеновими крильми.

У ній тепло і очі мами і доброта її руки.

А над смутними образами горять барвисті рушники.

Тут батьків труд і труд матусі поліття чесне і рясне,

А хліб домашній на обрусі, неначе сонце весняне.

 

Учитель. Україна – це рідний край, наша земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими і талановитими людьми. Життя іде. Маминими барвистими рушниками стеляться у широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері – такий закон життя, але ніколи не старітиме українська земля, її співуча мова, багатовікова історія і культура.

Діти: Засперечалися діти, яка стежка найкраща.

- До крамниці, бо там є цукерки.

- Ні, до річки, бо там можна скупатися.

- Ні, в садок, бо там є груші і яблука.

- Ні, в поле, бо там просторо…

- Аж тут мати підійшла. Діти і питають:

- Яка ж стежка найкраща?

- Додому, діти. До рідної хати.

Вчитель: Сьогодні мова піде про рідну хату, бо батьківський поріг, мамина пісня, бабусина вишиванка, чиста криниця – все це наша родовідна пам'ять, бабусина вишиванка, чиста криниця – все це наша родовідна пам'ять, наші символи, наші обереги.

Учні: Старенька хата, наче добра мати,

Короткозоро мружиться на схід.

Здається, їй вже кілька сотень літ,

А хата і не втомиться чекати.

Стоїть собі, пригожа, край села.

Вже посивіла русокоса стріха.

Мабуть, таки пережила і лихо,

Тоді, коли молодшою була.

Але мовчить. Не скаржиться – ні-ні!

Ще й усміхнутись може перехожим,

Коли у день ясний, погожий

Промінчик сонця блисне у вікні.

Стоїть цибатий журавель на чатах,

Піднявши дзьоба в небо голубе,

І колись старенька добра хата –

Вже стільки літ! – чека онуків і тебе.

Вчитель: Рідна хата. Вона оспівана в піснях, оповита легендами і переказами, завжди була символом миру і добра. Хата завжди була і залишається найсильнішим оберегом для людини.

Хлопчик. Для того, щоб велося і жилося добре, щоб усі здорові були, слід вибрати для хати щасливе місце. То цілий ритуал – красивий і мудрий. При виборі місця зважали на те, щоб хата не стала на колишній дорозі, в заплаві або руслі пересохлої ріки.

Дівчинка: За уявленням давніх українців про благополуччя родини дбав Домовик. Він опікувався родинним вогнищем. Тому, коли сім’я перебиралася в нову хату, господиня топила востаннє піч у старій хаті, вибирала жар і переносила його в нову хату, висипала цей жар в нову піч.

Вчитель: З вулиці українське подвір’я відділяє тин – огорожа, сплетена з лози. На ньому зручно було сушити глечики і горщики. Біля тину росли мальви, чорнобривці, барвінок.

На подвір’ї обов’язково копали криницю, садили кущ калини.

Учень: Якщо з сіней увійти до світлиці, то побачимо велику піч. Вона символізує родинне вогнище. Вогонь був священним у наших предків, тому піч – мати-берегиня, бо хліб народжує. Наші далекі предки обожнювали вогонь і вважали піч його захисником, адже в ній «жив» вогонь. А вогонь – символ сили, життя, чистоти світла.

Учень: Не було в Україні хати, яку б не прикрашали рушники. Хата без рушників, що родина без дітей. Рушник на столі, рушник на кілочку. В радості і горі рушник невід’ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні. Рушники були своєрідною візиткою, а точніше обличчям оселі. То тому, скільки і які були рушники, створювалося думка про господиню і про її дочок.

Учень: Покуть (червоний кут під образами). Тут, як правило, стояв стіл, накритий скатертиною, і хліб-сіль, як символізували нашу українську гостинність. Це місце з давніх давен вважалося святим.

На покуті завжди стояв пучок колосків, як символ достатку. З його зерен, освячених у церкві, робили перший засів. А в жнива, закінчивши жати останню загінку, робили вінок з дорідних колосків, прикрашали його польовими квітами і стрічками і несли до хати. Перехрестившись до образів, дякували Богові за щедрий урожай. Потім казали: «Хай ніколи не переводиться жито і пшениця та всяка паляниця у нашому домі».

Учень: У кожній українській хаті і була колиска. ЇЇ виготовляли з лози. Існував звичай: коли дитина виростала, колиску не викидали, доки в цій хаті жили люди.

Учень: А ще кожна українська господиня вміла прясти і ткати. Її надійними помічниками були прядка і ткацький верстат. Довгими зимовими вечорами жінки пряли, ткали полотно, килими і співали українських пісень.

Звучить українська народна пісня.

 

 

Вчитель: З будівництвом і перебуванням у хаті пов’язано багато прикмет:

- Не можна починати будуватися у високосний рік, бо хата спустіє;

- Ставити хату треба зрання і навесні;

- Коли входять перший раз у нову хату, то беруть із собою хліб, скатертину, рушник;

- Не можна залишати хату на ніч не заметеною, бо вночі по хаті ходять ангели;

- Не можна свистати у хаті, бо достатку не буде;

- Не можна, прийшовши до хати, стояти якщо в хаті є дівчина, а треба сісти, щоб старости сідали.

Які прикмети вам відомі? А які ще прикмети ви знаєте?

(Відповіді дітей).

Вчитель: Хата, двір, господарство – це основна робота давнього українця, тому не дивно, що безліч прислів’їв і приказок наш народ присвятив домашньому господарству.

Завдання: Закінчити прислів’я.

Без хазяїна двір плаче,…( а без хазяйки – хата).

Роби на дворі,… (буде в коморі).

Де господар ходить - … ( там нивка родить).

Хто хоче збирати - … ( мусить добре засівати)

Літом хто гомінує,… (той зимою голодує).

Хто літом жари боїться,… (той зимою не має чим погріться).

Вчитель: А скільки загадок присвятив наш народ домашньому господарству! Спробуйте їх розгадати:

- Стоїть у куточку, підв’язане поясочком; хто його рушить, танцювати мусить. (Віник)

- В кожні хаті я буваю, проходові заважаю. (Поріг)

- Поле скляне, межі дерев’яні. (Вікно)

- Чотири брати під одним капелюхом. (Стіл)

- Без рук, без ніг, кланяється в кожен бік. (Колиска)

Гра «А ми хату будуємо»

(Вчитель читає віршовані рядки , а учні виконують рухи)

Щоби спорудили добру хату,

Треба глини замісити багато:

Ось так ніжками ми тупцювали.

Глину для хати замішали.

Станемо, малята, столярами

Та змайструєм в хату двері, рами,

Щоб щоранку ніжний промінь сонця

Зазирав в хатинку крізь віконця.

Теплий дах потрібен хаті, діти.

Слід її соломою укрити,

Щоб не капав дощ на нас зі стелі,

В стрісі горобці жили веселі.

Вчитель: Ми здійснили невеличку подорож у давню українську хату

- Чим вона багата?

- Які речі домашнього вжитку зберегла?

Пам’ятаємо про них, адже це наша історія. Хто не пам’ятає минулого, не має майбутнього.

Ви – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносите її культуру, своїми досягненнями прославляйте її. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його солов’їну мову. Шануйте себе і свою гідність і шановані будете іншими.

Ніхто не зупинить історії хід –

Будує свій дім Україна.

І стверджує нині і захід, і схід,

Що ми є велика родина.