Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Виховна година «Сорочку мати вишила мені»

Про матеріал

Виховна година викликає в учнів інтерес до історичного минулого, до української вишиванки; спонукає до відновлення національних традицій.

Перегляд файлу

               Нетішинська  загальноосвітня  школа  І-ІІІ  ступенів  №2

 

 

 

 

 

 

              Сорочку мати вишила мені...

 

 

 

 

 

                                                  Підготувала Стремедловська Л. Л.,

                                                                                         вчитель початкових класів

 

 

 

 

 

 

                         Тема: Сорочку мати вишила мені...

Мета: викликати в учнів інтерес до історичного минулого, до української вишиванки; спонукати до відновлення національних традицій

Обладнання: вишиті сорочки, записи пісень.

 

Вишита сорочка. Хрестики дрібненькі —

В них сплелись надія, віра і любов...

Пісня українська, щебет соловейка

На зло яничарам повернулись знов

Онукам і дітям вишиту сорочку

Даруймо на свято і на кожен день

До ніг України кладімо віночки,

Сплетені з любові і наших пісень.

 

Вчитель: Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій українській землі. Тут жили наші діди, прадіди, тут корінь роду українського, тут свято бережуть звичаї і традиції нашого народу.

Адже мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник — все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи. Одним із таких символів без якого немислимий український національний стрій, є вишита сорочка.

Учень: Я вишию сорочку кольорову

Й по білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я — українець!

Дуже гордий з цього.

Несу у світ традиції свої.

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї,

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса...

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Учениця: Я — українка з щедрою душею,

На вишитому рушникові хліб несу.

Горджуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню,

Й правдиве слово-думу Кобзаря...

То ж вишиванку я до серця тисну

І вірю, що зійде моя зоря.

Вчитель: Сьогодні ми помандруємо у чарівний світ української вишиванки. Погляньте скільки барвистих сорочок перед нами. Тут сучасні вишиванки і справжні сімейні реліквії. Багато може розповісти нам українська вишиванка.

1 ведучий: Вишиванка — символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

2 ведучий: Вишиванка — дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт. 

1 ведучий: Вишиванка — писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

2 ведучий: Вишиванка — біль на п’єдесталі,

Слова, воля, єдність, віра — ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами – крильми.

Вчитель: Споконвіку українці шанували вишиту сорочку, бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вишивали комір, манжети рукавів, поділ сорочки хрестиком і вишиванка служила оберегом.

Мати розповідає легенду про вишиванку.

Легенда про вишиванку.

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому...

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п'ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Вартує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла... Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy:

— Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?

— А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

— Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

— Присягаю... Донечкою!

— Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно... Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки возриш на очах...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

— А виший іще терен... А калину...

Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу. З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар. Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

...А діти мруть...

— Господи! Та ж я не переживу її смepті!

...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:

— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Будете жити! Рятуйтеся!

Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися.

Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

— Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода..., — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту.

Дитина на очах зчорніла і померла.

— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки...

З того часу відійшла хвороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту красну одіж і понині. Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей...

 

Пісня "Вишиванко, моя вишиванко".

 

Учень: Виший, матусю, сорочку,

Виший у ріднім краю.

Згадку про ласкаві очі,

Спогад про ніжність твою.

Учениця: Як настане весна

Й зійде первоцвіт,

У вишиванки свої одягнемось.

Із далеких світів

Журавлям навздогін

Ми в обійми твої, Україно, вернемось.

Вчитель: Мати – берегиня роду і сорочка, вишита її руками, оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і гарячу любов.

Учень у вишиванці:

Мама вишила мені квітками сорочку,

Квіти гарні, весняні: "На, вдягай, синочку",

В нитці – сонце золоте, пелюстки багряні

Ласка мамина цвіте в тому вишиванні.

Вишиваночку візьму, швидко одягнуся,

Підійду і обійму я свою матусю.

Пісня "Мамина сорочка"

Учитель. — Діти, ви дізналися про сорочки різних регіонів?

(Розповіді дітей про наддністрянські, галицькі, подільські сорочки)

 А що ви можете розповісти про вишиті сорочки, які є у вашій родині?

(Розповіді дітей).

Вчитель: Процес народження сорочки був довгим і трудомістким.

Розповідь бабусі (сіяння конопель - сорочка).

Л. Загоруйко "Народження сорочки".

Вчитель:

Серед жіночих промислів важливе місце в історії нашого народу займає вишивання. Від матері до дочки передається таємниця української вишиванки . Колись дівчину, яка не вміла вишивати, ніхто не взяв би заміж. Бо дівчина власноруч повинна вишити не тільки рушник старостам, а й сорочку своєму майбутньому чоловікові.

Вишивка — один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Проте в наш час вона набуває великої популярності. Її цінують не лише літні люди, а й сучасна молодь. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням, витонченістю та неповторністю.

 

Пісня "Синова сорочка"

 

Вчитель: Завершується наша мандрівка у чарівний світ української вишиванки. Сподіваюся, що віднині ви не будете байдужими до української вишиванки, а вишита матір'ю сорочка назавжди залишиться в душі кожного з нас, як символ здоров'я,краси, щасливої долі, родової пам'яті, оберегу. Вчіться любити красу, даруйте людям тільки добро. Хай завжди вас оберігає Божа матір та вишиванка.


 

 

 

 

 

 

 

Залишити відгук до розробки

Ця розробка бере участь у конкурсі «Класні керівники – супергерої». Її оцінювання доступне лише учасникам конкурсу. Деталі та умови участі.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку