3 травня о 18:00Вебінар: На допомогу вчителю: онлайн-тести «На Урок» в освітньому процесі

Виховна година «Сорочку мати вишила мені»

Про матеріал

Виховна година викликає в учнів інтерес до історичного минулого, до української вишиванки; спонукає до відновлення національних традицій.

Перегляд файлу

               Нетішинська  загальноосвітня  школа  І-ІІІ  ступенів  №2

 

 

 

 

 

 

              Сорочку мати вишила мені...

 

 

 

 

 

                                                  Підготувала Стремедловська Л. Л.,

                                                                                         вчитель початкових класів

 

 

 

 

 

 

                         Тема: Сорочку мати вишила мені...

Мета: викликати в учнів інтерес до історичного минулого, до української вишиванки; спонукати до відновлення національних традицій

Обладнання: вишиті сорочки, записи пісень.

 

Вишита сорочка. Хрестики дрібненькі —

В них сплелись надія, віра і любов...

Пісня українська, щебет соловейка

На зло яничарам повернулись знов

Онукам і дітям вишиту сорочку

Даруймо на свято і на кожен день

До ніг України кладімо віночки,

Сплетені з любові і наших пісень.

 

Вчитель: Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій українській землі. Тут жили наші діди, прадіди, тут корінь роду українського, тут свято бережуть звичаї і традиції нашого народу.

Адже мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник — все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи. Одним із таких символів без якого немислимий український національний стрій, є вишита сорочка.

Учень: Я вишию сорочку кольорову

Й по білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я — українець!

Дуже гордий з цього.

Несу у світ традиції свої.

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї,

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса...

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Учениця: Я — українка з щедрою душею,

На вишитому рушникові хліб несу.

Горджуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню,

Й правдиве слово-думу Кобзаря...

То ж вишиванку я до серця тисну

І вірю, що зійде моя зоря.

Вчитель: Сьогодні ми помандруємо у чарівний світ української вишиванки. Погляньте скільки барвистих сорочок перед нами. Тут сучасні вишиванки і справжні сімейні реліквії. Багато може розповісти нам українська вишиванка.

1 ведучий: Вишиванка — символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

2 ведучий: Вишиванка — дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт. 

1 ведучий: Вишиванка — писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

2 ведучий: Вишиванка — біль на п’єдесталі,

Слова, воля, єдність, віра — ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами – крильми.

Вчитель: Споконвіку українці шанували вишиту сорочку, бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вишивали комір, манжети рукавів, поділ сорочки хрестиком і вишиванка служила оберегом.

Мати розповідає легенду про вишиванку.

Легенда про вишиванку.

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому...

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п'ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Вартує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла... Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy:

— Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?

— А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

— Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

— Присягаю... Донечкою!

— Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно... Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки возриш на очах...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

— А виший іще терен... А калину...

Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу. З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар. Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

...А діти мруть...

— Господи! Та ж я не переживу її смepті!

...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:

— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Будете жити! Рятуйтеся!

Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися.

Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

— Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода..., — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту.

Дитина на очах зчорніла і померла.

— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки...

З того часу відійшла хвороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту красну одіж і понині. Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей...

 

Пісня "Вишиванко, моя вишиванко".

 

Учень: Виший, матусю, сорочку,

Виший у ріднім краю.

Згадку про ласкаві очі,

Спогад про ніжність твою.

Учениця: Як настане весна

Й зійде первоцвіт,

У вишиванки свої одягнемось.

Із далеких світів

Журавлям навздогін

Ми в обійми твої, Україно, вернемось.

Вчитель: Мати – берегиня роду і сорочка, вишита її руками, оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і гарячу любов.

Учень у вишиванці:

Мама вишила мені квітками сорочку,

Квіти гарні, весняні: "На, вдягай, синочку",

В нитці – сонце золоте, пелюстки багряні

Ласка мамина цвіте в тому вишиванні.

Вишиваночку візьму, швидко одягнуся,

Підійду і обійму я свою матусю.

Пісня "Мамина сорочка"

Учитель. — Діти, ви дізналися про сорочки різних регіонів?

(Розповіді дітей про наддністрянські, галицькі, подільські сорочки)

 А що ви можете розповісти про вишиті сорочки, які є у вашій родині?

(Розповіді дітей).

Вчитель: Процес народження сорочки був довгим і трудомістким.

Розповідь бабусі (сіяння конопель - сорочка).

Л. Загоруйко "Народження сорочки".

Вчитель:

Серед жіночих промислів важливе місце в історії нашого народу займає вишивання. Від матері до дочки передається таємниця української вишиванки . Колись дівчину, яка не вміла вишивати, ніхто не взяв би заміж. Бо дівчина власноруч повинна вишити не тільки рушник старостам, а й сорочку своєму майбутньому чоловікові.

Вишивка — один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Проте в наш час вона набуває великої популярності. Її цінують не лише літні люди, а й сучасна молодь. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням, витонченістю та неповторністю.

 

Пісня "Синова сорочка"

 

Вчитель: Завершується наша мандрівка у чарівний світ української вишиванки. Сподіваюся, що віднині ви не будете байдужими до української вишиванки, а вишита матір'ю сорочка назавжди залишиться в душі кожного з нас, як символ здоров'я,краси, щасливої долі, родової пам'яті, оберегу. Вчіться любити красу, даруйте людям тільки добро. Хай завжди вас оберігає Божа матір та вишиванка.


 

 

 

 

 

 

 

Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку