Виховна година "Тарасовими шляхами".

Виховна година.                                                                                                                     Тема: «Тарасовими шляхами ».                                                                                Мета: Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів, формувати громадянську і загальнокультурну компетентність, бажання читати, знати та розуміти твори Т.Шевченка; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.                               Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, « Кобзар», підбірка книжок Т. Г. Шевченка, сноп пшениці, ноутбук, вишиті рушники,квіти.                                                                                                                             Хід заходу:                                                                                                                                            Ведуча: - В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. До них належить й ім’я Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові.                       Шевченко – наша слава,                                                                                                                Наш пророк і наш співець,                                                                                                                         І за волю, за державу                                                                                                                          Богом даний нам борець.                                                                                           Сьогодні я вам пропоную пройти разом  Тарасовими шляхами.                                                  9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас.                                            В похилій хаті край села,                                                                                                                                                         Над ставом чистим і прозорим                                                                                                                                  Життя Тарасику дала                                                                                                                                                  Кріпачка-мати, вбита горем.                                                                                                                                   Нещасна мати сповила                                                                                                                                                Його малого й зажурилась,                                                                                                                                                     І цілу ніченьку вона                                                                                                                                                               За сина-кріпака молилась…                                                                                                                                                 Сценка «Тарас з мамою». (на фоні мелодії  звучить розмова Тараса з мамою)                                       Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?                                                        Мати: - Так, синочку, правда.                                                                                                                               Хлопчик: - А чому так багато зірок на небі?                                                                                                               Мати: - Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?                                                                                Хлопчик: - Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?                                                                                                          Мати: - Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.                                                                                                               Хлопчик: - Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.                                                          Мати: - Старайся, мій хлопчику.                                                                              (Звучить колискова « Повішаю я колиску».)                                                                        Ведуча: - Народився Тарас Шевченко у бідній родині . Батька Тараса звали Григорій Іванович, а матір – Катерина Якимівна.   Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип. Старша сестра Катерина була Тарасові за  няню. Вона доглядала меншеньких дітей, годувала їх, коли батьки працювали на панському полі, поралася в хаті й надворі. Тарас дуже любив свою сестричку-няню, слухався її. Він був допитливий, вразливий, усім цікавився. Любив малий Тарас бавитися з дітворою, а ще більше слухати казки, пісні. Прийде, бувало, мати з роботи, сяде відпочивати, згорнувши свої натруджені за день руки, а він до неї горнеться, просить казку розказати, пісню заспівати. А ще більше любив Тарас розповіді діда Івана Шевченка. Слухати його збиралася не тільки сім’я Шевченків, а й багато сусідів. Дідусь розповідав про героїв, які боролися за правду, за краще життя простих людей, розповідав про повстання селян-кріпаків проти панів. Оповідання діда Івана будили у Тараса думи про долю кріпаків.                                                                                                       Учень:      

Не називаю її  раєм, тії хатиночки  у гаї                                                                        Над чистим ставом край села                                                                                            Мене там мати повила                                                                                                                 І, повиваючи,  співала                                                                                                             Свою нудьгу переливала                                                                                                              В свою дитину… В тім  гаю,                                                                                                                        У тій хатині, у раю,                                                                                                                                         Я бачив пекло … Там неволя…                                                                                                     Робота тяжкая, ніколи                                                                                                                        І помолитись не дають.                                                                                                 Ведуча: -  Дитяча радість Тараса потьмарилася горем ще в дев’ять років, коли померла мама. А через два роки помер і батько. Ось, як про це пише Шевченко:                                                                                                                          Учень:

Там матір добую мою,                                                                                                                    Ще молодую у могилу                                                                                                      Нужда та праця положила.                                                                                          Там, батько, плачучи з дітьми,                                                                                                А ми малі буди і голі,                                                                                                                Не витерпів лихої долі,                                                                                                        Умер на панщині,                                                                                                                 А ми-розлізлися межи людьми,                                                                                           Мов мишенята…                                                                                                                         Ведуча: - З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання.  У восьмирічному віці хлопчик, щоб навчитися грамоті, поступає на навчання до місцевого вчителя-дяка.                                                                                                                          Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші. В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню…                                                                                                                               Учень:

Вітер віє-повіває,                                                                                                                         По полю гуляє.                                                                                                                    На могилі кобзар сидить                                                                                                            Та на кобзі грає. ..                                                                                                                                                                                                                                                                                 Світає, край  неба   палає,                                                                                   Соловейко в  темнім  гаї   …                                                                                                   Сонце  зустрічає                                                                                                       Тихесенько  вітер                                                                                                                Степи, лани    мріть…                                                                                                                    А іноді така печаль                                                                                                             Оступить душу, аж заплачу,                                                                                                        А ще, до того, як побачу                                                                                                    Малого хлопчика в селі.                                                                                                      Мов одірвалось од гіллі,                                                                                                      Одно-однісіньке під тином                                                                                                         Сидить собі в старій ряднині.                                                                                             Мені здається, що се я,                                                                                                              Що це ж та молодість моя.                                                                                             Ведуча: - Тарас в дитинстві  любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.                                                                                                                          Учень:

Наша  дума, наша пісня                                                                                                             не вмре, не загине,                                                                                                                       от де, люди, наша слава,                                                                                                              слава України!                                                                                                              Ведуча: - Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Його друзі вирішили подарувати талановитому митцю волю та викупити його з кріпацтва. Одержавши кошти від продажу своєї картини, Карл Брюлов віддає їх Енгельгарду, і Тарас Шевченко отримує свободу.                                                                                                                          Після одержання свободи Шевченко з завзяттям береться за вивчення наук та вступає до Петербурзької академії мистецтва.  За сприянням  друзів, у 1849 році в Петербурзі Т.Г.Шевченко видає в світ свою першу книгу віршів під назвою «Кобзар».  Сталася знаменна подія,  не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід у світ збірки віршів «Кобзар». Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. Це є святиня, національна Біблія України.  Вихід цього збірника став справжнім вибухом.                                                                                            Поезія Шевченка зачаровувала своєю виразністю, простотою, вона зароджувала натхнення та пробуджувала прагнення до волі, виховувала патріотизм та національну гідність.                                                                        Учень:

Та не однаково мені,                                                                                                                       Як Україну злії люде                                                                                                           Присплять, лукаві, і в огні                                                                                                             ЇЇ, окраденую, збудять…                                                                                                                   Ох, не однаково мені…                                                                                                            Ведуча: - Ці рядки характеризують героя як патріота і захисника своєї держави.                                                                                                                                    І якщо людське суспільство було у захваті від талановитого митця, то для царського уряду Шевченко ніс небезпеку. Йому заборонили писати і малювати та на довгих десять років заслали у солдати.                                      Учень:

Сонце заходить, гори чорніють,                                                                           Пташечка тихне, поле німіє,                                                                                                  Радіють люде, що одпочинуть,                                                                                                  А я дивлюся... і серцем лину                                                                                                         В темний садочок на Україну.                                                                                        .       Ведуча: - Тарас мав феноменальну пам’ять. Усе, що він почув, побачив, живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятав до найтонших деталей і розповів про це в своїх геніальних творах живопису та в літературній творчості. Поетична спадщина митця – це 240 поезій, з них: понад 20 поем, драма "Назар Стодоля"; 20 повістей (до нас дійшло 9).                                       Оригінали більшості творів Шевченка зберігаються в Інституті літератури НАН України. Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу.               Багато віршів, написаних  Т.Г.Шевченком, покладені на музику: «Думи мої, думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора високая», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»… 72 вірші із «Кобзаря» стали піснями.                                                                                                                                 Діти, зараз ми з вами послухаємо пісню на слова Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».                                                                                                                                       

Ведуча: - Рано залишившись сиротою, Тарас Григорович на все життя зберіг любов до дітей. Своє сердечне ставлення до дітей висловив у багатьох поетичних творах. Поезії «Зацвіла в долині червона калина», «Тече вода з-під явора», «Мені тринадцятий минало», «Садок вишневий коло хати» та інші входять у дитячі душі змалку.                                                                                                                      Учень 1:

Зацвіла в долині червона калина,                                                                                               Ніби засміялась дівчина – дитина,                                                                                           Любо, любо стало, пташечка зраділа                                                                                          І защебетала.                                                                                                                                                                                                                                                                  Учень 2:

Садок вишневий коло хати,                                                                                               Хрущі над вишнями гудуть,                                                                                            Плугатарі з плугами йдуть,                                                                                             Співають ідучи дівчата,                                                                                                                 А матері вечерять ждуть.                                                                                                                               Ведуча: - Одним з найкращих дарунків для дітей серед небагатьох прижиттєвих видань Т. Шевченка була остання його книжка – «Букварь южнорусский» (1861) – посібник для початкового навчання. Це перший підручник для навчання грамоти в школах України, написаний літературною мовою.  Услід за «Букварем» письменник мріяв написати ряд підручників для початкової школи, однак передчасна смерть не дала йому здійснити свої задуми.                                                                                                                                      9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря.  Помер Т. Г. Шевченко у Петербурзі. Згодом тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром. Так заповідав великий поет.                                                          Учень:

Як умру, то поховайте                                                                                                                 Мене на могилі                                                                                                                        Серед степу широкого                                                                                                                       На Вкраїні милій,                                                                                                                     Щоб лани широкополі,                                                                                                        І Дніпро, і кручі                                                                                                                       Було видно, було чути,                                                                                                            Як реве ревучий.                                                                                                                 Як понесе з України                                                                                                                                    У синєє море                                                                                                                              Кров ворожу... отойді я                                                                                                                      І лани і гори —                                                                                                                            Все покину, і полину                                                                                                                     До самого Бога                                                                                                                            Молитися... а до того                                                                                                                    Я не знаю Бога.                                                                                                        Поховайте та вставайте,                                                                                                           Кайдани порвіте                                                                                                                      І вражою злою кров’ю                                                                                                           Волю окропіте.                                                                                                                        І мене в сем’ї великій,                                                                                                                    В сем’ї вольній, новій,                                                                                                                        Не забудьте пом’янути                                                                                                              Незлим тихим словом.                                                                                                Ведуча: - Народ виконав заповіт Шевченка. Поховали його в Каневі  на Чернечій горі,  що тепер зветься Тарасовою,  над Дніпром-Славутечем.                                                                                         Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу та всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори» (І. Франко).                                   Із 47 прожитих років Шевченкові довелося бути: 24-роки кріпаком, 10-років у неволі, 3 з половиною роки під наглядом поліції. І тільки 9 років – вільною людиною.                                                                                                                           Дитячі роки поета були тяжкими, сирітськими,  безрадісними. І лише мальовничі краєвиди  природи рідного  краю  розвіювали смуток,  і давали наснагу для написання віршів про свою Батьківщину, рідну мову  та про природу неньки-України.                                                                                            Учень:

Любіть Україну                                                                                                       Краплиночку раю,                                                                                                         Любить її  мову                                                                                                                         Чудову, благаю!                                                                                                                                   Уся  творчість Т. Г. Шевченка зібрана у збірку «Козар».                                                            Діти, у кого вдома є «Кобзар» або інші книжечки з його віршами?                              Я впевнена, що не один вірш із цієї збірки знайшов дорогу до вашого серця.   ( Показати дітям «Кобзар» та інші книги поета).                                                                                                   Уся  поетична творчість Шевченка захопює і вічно кличе до себе людей усіх поколінь.                                                                                                                                          Учень:

В  «Кобзарі» садки квітучі                                                                                                       І на конях козаки,                                                                                                                       І русалки там на кручі...                                                                                                           Мов найкращі це казки!                                                                                                     Пам’ять про поета вічна.                                                                                                        Ведуча: - До своїх нащадків, до нас з вами, поет звертався словами:                                               І мене в сім’ї великій,                                                                                                                       В сім’ї вольній і новій                                                                                                      Незабудьте пом’янути                                                                                                               Не злим тихим словом.                                                                                                    Пам’ятає народ свого Кобзаря, вшановує його пам’ять: іменем Шевченка названо вулиці, театри. На майданах міст і сел споруджено пам’ятники поету.         Учень:

Спи спокійно, Тарасе!                                                                                                     Нащадки твої                                                                                                                        Словом шани                                                                                                                               Тебе пом’янули.                                                                                                             І народи Вкраїни                                                                                                                                         Заповітів твоїх не забули.                                                                                                      Бліц – турнір                                                                                                                         1.Назвати псевдонім Шевченка? (Кобзар)                                                                           2.Коли народився Т.Г.Шевченко? (9 березня 1814р.)                                                3.Що означає ім’я Тарас? (Тарас у перекладі з грецької – бунтівник, непокірний, безстрашний)                                                                                                     4.Як називається перша книжечка віршів поета? (Кобзар).                                           5.Де похований Т.Г.Шевченко? (У Каневі, на високій горі, яка називається Тарасовою) .                                                                                                                                             6. Скільки років прожив Т.Г.Шевченко? (47 років)  .                                            Підсумок.                                                                                                                             Ведуча: - Любі діти! Я вдячна вам за те, що ви були активні, уважні, за ваші добрі слова і теплі обличчя.                                                                                             Дай вам, Боже, дай із неба,                                                                                                    Дай, чого вам більше треба, -                                                                                                            Дай вам миру і спокою                                                                                                                     Під могутньою рукою.                                                                                                                Зичу вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.