Виховна робота. "Психолого-педагогічне дослідження формування громадянськості у старшокласників"

Вчитель української мови та літератури

                                              Сліпченко Світлана Броніславівна

Психолого-педагогічне дослідження формування громадянськості у старшокласників

Теоретичне дослідження проблеми громадянськості дозволяє визначити декілька етапів у  вирішенні цієї проблеми. Перший етап є стихійним. Така назва обумовлюється інтуїтивним підходом мислителів до ролі формування особистості, яку вони вбачали через призму сформованого громадянина. Так, ще у античний період  Сократом було запропоновано виховання людини, в якому закладена ця ідея. За думкою дослідника історії А.С. Богомолова, у цей період складається розуміння держави та громадянина як двох взаємозалежних компонентів об’єктивного існування. На думку видатного історика, в цей період виникає поняття «нація-держава», зміст якого поступово еволюціонує, оформлюється у латинському слові «nation», що перекладається «бути народженим». З цього можна зробити висновок, що належність до певної нації означає «бути», «існувати», «народжуватись».  В цей період громадянськість тлумачиться як покірність царю, верховному правителю як наміснику Бога.

Другий етап -  це етап розвитку нового трактування  громадянськості, який  можна пов’язати з епохою  Відродження,  в якому актуалізують етичні норми поведінки людини. Зміст поняття «громадянин» закріплюється відповідно до релігійного тлумачення законів держави.

Цей напрямок  можна визначити як філософсько-езотеричний, тобто такий який є загальнодоступним  у розумінні громадянськості як невід’ємної складової особистісного життя людини, що підкорена вимогам держави.  Прикладом такого сформованого  бачення громадянської вихованості є  робота «Місто сонця» Т.Кампанелли. Мислитель моделює ідеальну державу, де всі люди виконують громадянські обов’язки, беруть участь в обранні посадових осіб, керівників науки і ремесел, вносять свої пропозиції щодо удосконалення громадянського життя. Ідея Т.Кампанелли полягає у гармонійній злагоді людини і держави.

Все це дозволяє визначити, що розуміння громадянськості полягає не тільки у законній слухняності, а й у відповідальності як моральній категорії, в якій свобода та гуманістичні цінності набувають суттєвого значення.

Такий підхід до визначення громадянськості існував майже до сучасного періоду, проте зміни, які відбулися у ХХ столітті обумовили визначення нових рис громадянськості.

На основі функціонуючих у суспільстві систем цінностей у людини формується особистісна система ціннісних орієнтацій, яка частіше у психолого-педагогічній літературі визначається як «особистісна система ціннісних орієнтацій».  За своїм значенням ці цінності мають форми певних принципів розуміння соціальної реальності, власної поведінки і поведінки інших людей. Саме вони виступають регуляторами поведінки і тому їх визначають як аксіологічні функції особистості. У зміст цієї функції входить: а) сенс життя, б) концепція індивідуальності, в) концепція свободи і відповідальності, г) концепція бути признаним у суспільстві за законом справедливості, д) концепція істини і краси.

Отже, сутність поняття «громадянськість», «свобода» і «ціннісні орієнтації тісно поєднані між собою. Поняття «громадянськість» розглядається як складове особистісне утворення, що детерміноване сформованою свободою і гуманістичними цінностями, які визначаються  демократичним світоглядом особистості. Зміст ціннісних орієнтацій, безумовно, надто широкий і важко охоплюється для узагальнення.  Ціннісні орієнтації розглядаються з метою більш конкретного емпіричного дослідження,  а саме: ціннісні орієнтації розглядаються через призму сукупності засвоєних особистістю національних традицій, етнічної куль- тури і демократичного світогляду щодо буття людини, які і складають основу його громадянськості.