ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ

 

 

 

 

 

                                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Автор: Наталія Миколаївна Шидлаускас, вчитель початкових класів вищої кваліфікаційної категорії

 

 

Перед минулим – зніміть капелюхи,

 перед майбутнім – засукайте рукава

Народна  мудрість

 

   Музейна педагогіка сьогодні – інноваційний компонент розвитку школи. Використання елементів музейної педагогіки в роботі зі школярами урізноманітнює і насичує форми виховної роботи практичним змістом.      

   Матеріали даного збірника спрямовані на розкриття теоретичних аспектів музейної педагогіки, специфіки та методики роботи у шкільному музеї.

   До збірника увійшли матеріали про інноваційні технології, що впроваджуються в Україні. В матеріалах визначено їх суть, наведено приклади практичного втілення цих технологій, висвітлено досвід роботи вчителів з реалізації виховного потенціалу музейної педагогіки.

  

   Видання адресоване керівникам музеїв та педагогічним працівникам загальноосвітніх   навчальних закладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

ЗМІСТ

 

І. Вступ	3
ІІ. Розділ І. Оформлення та організація роботи шкільного музею	7
1. Положення про шкільний музей	8
2. Уніфікований паспорт музею	12
3. План роботи музею	16
4. Форми роботи музею	17
5. Музейні експозиції	25
Розділ ІІ. Практичні заняття	35
1. План роботи гуртка «Патріот»	35
2. Авторська програма факультативного курсу «Історія рідного краю»	37
Розділ ІІІ. Відомча документація музею	43
Розділ ІV. Розробки музейних уроків, занять, виховних заходів	44
ІІІ. Список використаних джерел	105

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       І. Вступ

   Музеї України все більш активно переймають місію освітніх установ, інтегрованих у систему традиційних освітніх інститутів: дошкільних, шкільних та вищих навчальних закладів. Унікальність музею полягає в тому,

що  він  може  надавати  одночасний  вплив  на  інтелектуальну,  емоційну  і

моральну  сферу  особистості,  активізуючи  чуттєве  сприйняття,  особистий

досвід і стимулюючи ціннісне ставлення людини до оточуючого світу. Такий

вплив найбільш ефективно реалізується у довготривалих комплексних освітніх програмах, заснованих на нових педагогічних технологіях. З метою упровадження сучасних педагогічних технологій у простір музею виникає необхідність розробки та аналізу сучасних форм, методів і прийомів педагогічної взаємодії у музеях різних профілів. Останніми роками можна побачити значне збільшення кількості різноманітних музейних програм і проектів, створених для учнівської аудиторії. Серед них варто виділити: екскурсії-лекції, екскурсії-дискусії, екскурсії-мандрівки, зустрічі з видатними постатями, музейно-педагогічні фестивалі та ін.

   Зазначені спеціалізовані систематичні форми діяльності музею мають на меті як інформування, так і формування умінь і навичок пошукової діяльності у дітей різного віку та сприяють формуванню  культури учнів.

Однак власне педагогічна функція діяльності музею переважно реалізується у формі музейного уроку,  який передбачає залучення підростаючого покоління до культури свого народу через музейні предмети та може застосовуватись у поєднанні з вивченням навчальних дисциплін загальноосвітньої школи. Музейний урок сьогодні – це проблемний урок, який активізує мисленнєву діяльність учнів та спонукає їх до активної участі у розв’язанні проблемних завдань. Істотною перевагою цього типу уроку є діалог педагога з учнями, у ході якого відбувається обмін питаннями, які збуджують думку, мобілізують до виконання дослідницьких завдань та подальшого вивчення нового матеріалу. Музейні уроки мають супроводжуватися елементами емоційного і фізичного розвантаження: іграми, пошуковими питаннями і завданнями, що відбираються вчителем диференційовано, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів. А уміле поєднання традиційних та інтерактивних прийомів навчальної діяльності забезпечить високу ефективність музейних уроків, бажання дітей пізнавати нову цікаву інформацію та належний рівень навчальних досягнень школярів.

   Шкільний музей історії села Жовнине  існує з 20 січня 1966 року. Над його створенням плідно працювала учитель історії Пилипенко Галина Марківна при підтримці директора школи Гончарівського Івана Панасовича. В створенні музею приймали активну участь учні школи: Приходько Іван В., Бабенко Валерій І., Дзюба Марія В., Тонкус Микола М., Соса Катерина І., Марченко Марія М.; учителі: Пилипенко Г.М., Німчин Г.І., Мовчан А.К., Малець Н.М., Помуран Г.Д.; односельчани: Лівашов М.Х., Кравець А.В., Ковпак С.Я., Шульга Д.А., Бігун І.Я., Голик М.М.;  науковий працівник Київського інституту археології Дяденко Володимир Денисович.

   На той час краєзнавчий музей нараховував 2156 експонатів.

   Музей розміщено в двох кімнатах. В першій кімнаті знаходяться систематизовані та розміщені в хронологічному порядку археологічні знахідки різних періодів, а саме:

• геологічне минуле території с.Жовнино;
• палеонтологічні знахідки;
• археологічні знахідки часів неоліту;
• археологічне минуле часів бронзового віку;
• ранні слов’яни на території с.Жовнино;
• археологічні знахідки часів Київської Русі, ХІ – ХІІІ ст.;
• с.Жовнино часів польсько-литовського панування та Російської імперії ХVІ – ХVІІІ ст.;
• знаряддя ремесел в с.Жовнино в ХІХ ст.;
• речі одягу, прикрас та побутового вжитку жителів села кінця ХІХ ст.;
• зброя, речі побуту і церковного культу жителів с.Жовнино ХХ ст.

   За 2005-2006 рр. в «Музеї історії села» було створено тематичні стенди:

• Партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни;
• Ніхто не забутий, ніщо не забуте…;
• Голодомор1932-1933рр.;

   В другій кімнаті музею створено українську світлицю. У 2008-2009 н.р. музей було реставровано: поновлено стенди, стелажі поповнено новими експонатами. У 2009-2010 н.р. році музей працював над відновленням і поповненням матеріальної бази. Оновлено такі відділи:

•  Знаряддя ремесел в с. Жовнино (ХІХ ст.);
•     Речі одягу, прикрас і побутового вжитку жителів с.Жовнино кінця ХІХ – початку ХХ ст.
•     Зібрано колекцію українських рушників;
•     Оновлено українську світлицю.

   Протягом 2012-2013 н.р. в «Музеї історії села» було поновлено та представлено по періодах в хронологічному порядку наступні експозиції: 

• «Гірка пам’ять України», експозиція присвячена пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 рр.;
• «Переселення», експозиція присвячена історії села Жовнине;
• «Велика Вітчизняна війна», експозиція яка відтворює героїчні сторінки нашої історії, пов’язаних з життям та подвигами наших односельчан, що відстояли незалежність нашої Батьківщини у 1941-1945 рр.;
• «Афганістан», експозиція присвячена пам’яті полеглих в Афганській війні у 1979-1989 рр.;
• «Урок Чорнобиля», експозиція присвячена трагедії на ЧАЕС в 1986р.;
•     «З історії люльки», експозиція присвячена історії виникнення українського козацтва.
•     З метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні - створено експозицію «Україна – єдина країна». При музеї діє гурток „Патріот” та факультативний курс «Історія рідного краю». Мета яких -  активізувати роботу музею, формувати в учнів почуття поваги, любові до рідної краю, бажання стати гідними жителем села, примножувати його хороші традиції, виховувати в учнів почуття взаємозв’язку між поколіннями: минулим, сучасним, майбутнім, стимулювати розвиток творчих інтересів учнів до пошукової роботи.

   Основними напрямками діяльності музею є:

   Щороку музей проводить навчальні екскурсії для учнів школи та жителів мікрорайону. Гуртківці постійно ведуть пошукову роботу.  Для впровадження досвіду своєї діяльності музей проводить  інформаційно-методичну роботу, завдання якої – висвітлення роботи музею в шкільних,

районних засобах інформації, підготовка екскурсоводів тощо.

 

                                                             Розділ І

 

Оформлення та організація роботи шкільного музею:

• Планування:

• план роботи музею;
• уніфікований паспорт музею;
• ведення інвентарної книги музею;
• ведення книги відвідування музею;

• Створення музейних експозицій
• Навчання учнів-екскурсоводів
• Організація і проведення екскурсій
• Сценарії виховних заходів, розробки уроків, проведених на базі музею

2. Практичні заняття:

• Ведення пошукової роботи
• Розробка цільових проектів

3. Картотека (перелік сайтів, анотована картотека педагогічних знахідок, бібліографічні огляди методичної літератури тощо)

4. Комп’ютерні презентації, проекти

5. Фоно -, відеотека для проведення виховних музейних заходів

6. Розробки уроків, виховних заходів

7. Співпраця: адміністрація – громадськість, вчитель – учень – батьки.

 

 

 

 

 

 

 

                                  1. Положення про шкільний музей

 І Загальні положення

   Музей історії села Жовнине при Жовнинському НВК є осередком освіти і виховання, який сприяє формуванню у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченню духовної єдності поколінь і призначений для вивчення, збереження і використання пам'яток історії рідного краю. Музей взаємодіє з державними, громадськими та іншими зацікавленими закладами і установами.

    Оригінальні пам'ятки історії, культури, які мають наукову, історичну, художню чи іншу культурну цінність і зберігаються у фондах музею, підлягають обліку у порядку, встановленому чинним законодавством.

   Музей у своїй діяльності керується Законом України „Про музей та музейну справу ”, нормативними документами   Міністерства освіти України, Міністерства культури і мистецтв України „Положенням про музей при закладі освіти системи Міністерства освіти України”, власним положенням про музей. Положення про музей розробляється на основі чинного законодавства та затверджується директором НВК.

II Мета, головні завдання та зміст роботи музею

   Мета діяльності музею полягає у залученні молодого покоління  до вивчення та збереження історико-культурної спадщини свого народу, у формуванні освіченої творчої особистості та сприянні відродженню і розбудові національної системи освіти як    найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави.

   Головним завданням у роботі музею є:

•        сприяння удосконаленню в роботі навчально-виховного процесу закладу освіти: розширення і поглиблення загальноосвітньої підготовки учнівської молоді засобами позакласної, позашкільної роботи, розвиток її творчих інтересів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо-естетичної роботи, формування у підростаючого покоління розуміння нерозривного взаємозв'язку минулого, сучасного і майбутнього України;
•        допомога педагогам НВК та району у впровадженні нових нетрадиційних форм роботи з учнями за інтересами;
•        участь у формуванні, збереженні і раціональному використанні Музейного фонду України;
•        вивчення, охорона і пропаганда пам'яток історії, культури рідного краю;
•        проведення культурно-освітньої роботи серед учнівської молоді та інших верств населення.

Музей проводить таку роботу:

•    організовує дослідницьку діяльність згідно з тематикою музею;
•    систематично поповнює фонди музею шляхом проведення екскурсій, експедицій, походів, а також використовує інші шляхи комплектування, що не суперечать чинному законодавству;

•    організовує облік музейних предметів, забезпечує їх збереження;
•    створює і поповнює стаціонарні експозиції та виставки;
•    проводить освітньо-виховну роботу серед учнівської, студентської молоді, педагогів краю і населення;
•    організовує та бере участь у районних, обласних, всеукраїнських заходах;
•    надає можливість використання матеріалів музею в навчально- виховному процесі та науково-дослідницькій роботі.

III Створення та організація роботи музею

   Профіль музею визначений колективом НВК – історичний. Рішення про створення музею прийнято адміністрацією школи у 1962 році.

   Створення музею є результатом цілеспрямованої систематичної, творчої, пошуково-дослідницької, збиральницької, фондової, експозиційної роботи.  

   Наказ про відкриття музею видається його засновником після

оформлення відповідної музейної експозиції і при дотриманні вимог

щодо наявності:

•            Положення про музей;
•            фонду музейних предметів, зібраних і зареєстрованих в інвентарній книзі оригінальних пам'яток історії, культури, на основі яких побудована експозиція;
•            приміщення і обладнання, які забезпечують збереження, вивчання і експонування музейних колекцій;
•            експозиції, яка за змістом і оформленням відповідає сучасним вимогам;
•            умов для охорони музею, оснащення його засобами охоронної та протипожежної сигналізації;
•            роботи музею за чітким розкладом.

   Легалізація (офіційне визнання) музею здійснюється шляхом реєстрації, яка проводиться за поданням закладу відповідно до „Положення про відому реєстрації та перереєстрацію музеїв при закладах освіти системи Міністерства освіти України”, затвердженого Міністерством освіти України, та взяття на облік Міністерством культури і мистецтв України, згідно з „Положення про державну реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв”. Музей вважається створеним з дня одержання реєстрації свідоцтва та статусу музею при закладі освіти системи Міністерства освіти України. Діяльність музею припиняється за рішенням адміністрації НВК, яке погоджується з відповідною комісією, що проводить реєстрацію на місцях. Наказ про закриття музею видається його засновником.

IV Керівництво роботою музею

   За роботу музею відповідає директор НВК, який:

• призначає учителя (за його згодою), який здійснює безпосереднє

керівництво роботою музею;

• встановлює надбавки за роботу в музеї за рахунок і в межах фонду

заробітної плати;

• вирішує питання дислокації музею та режиму його роботи;
• сприяє організації та проведенню навчальних, виховних, методичних та інших заходів на базі музею;
• виходить з пропозиціями морального заохочення педагогів, які
  відповідають за роботу музею, про присвоєння їм почесних звань.

   Робота музею організується на основі самоврядування, вищим керівним органом якого є рада музею.

   Рада музею обирається на зборах колективу та складається з педагогічних працівників закладу. Її кількісний склад становить 5 осіб.

   Рада музею обирає голову і розподіляє обов'язки між членами ради, які очолюють пошукову, фондову, експозиційну групу та групу просвітницької роботи; вирішує питання включення до фондів музею пам'яток історії та культури, які надійшли в процесі комплектування; обговорює та затверджує плани роботи; заслуховує звіти про пошукову, дослідницьку, наукову роботу; організовує підготовку громадських екскурсоводів, лекторів, а також навчання активу; веде документацію музею (інвентарну книгу, книгу обліку проведення екскурсій, навчальних занять, масових заходів, акти прийому та видачі експонатів, плани роботи); вирішує інші питання, пов'язані з діяльністю музею. Методичну та практичну допомогу музею може надавати опікунська рада, яка створюється на добровільних засадах з педагогічних працівників, представників державних музеїв, архівів, спеціалістів різних галузей знань, краєзнавців, ветеранів війни і праці.

V Облік і забезпечення фондів

   Облік пам'яток історії та культури, які зберігаються в музеї,
проводиться в порядку визначеному в нормативних документах
Міністерства культури і мистецтв України. Зібраний матеріал складає фонд музею і обліковується в інвентарній книзі, яка скріплюється печаткою та

завіряється підписом керівника закладу.

 

 

                                   2.  Уніфікований паспорт музею

 

Код музею – ЖовІ

І	Повна назва музею	Музей історії села
ІІ	Профіль музею	Історичний, археологічний, краєзнавчий
ІІІ	Форма власності	Комунальна
ІV	Засновник, власник	Жовнинський НВК
V	Підпорядкування	Чорнобаївський відділ освіти
VІ	Заклад, що здійснює методичне керівництво	Чорнобаївський відділ освіти (методкабінет)
VІІ	Статус	Не юридична особа
VІІІ	Категорія за групою оплати праці	-
ІХ	Адреса музею, телефон, факс	19973 вул. Макаренка, 9 с. Жовнине Чорнобаївський р-н Черкаська обл.  Тел. 8 (04739) 5–26 – 40
Х	Короткі історичні відомості	Музей було відкрито у 1966 році. Зібрані матеріали і документи, датовані різними століттями, складають своєрідний літопис історії села. Заснований педагогічним колективом на чолі Пилипенко Г.М.
ХІ	Структура музею	Керівник НВК Головний хранитель музею
ХІІ	Керівний склад музею	Шидлаускас Н. М. – директор НВК Шидлаускас А.Н.  – головний хранитель музею
ХІІІ	Персонал музею	Всього працівників – 1, з них мають вищу фахову освіту – 1 (історія)
ХІV	Нерухомі пам’ятки історії та культури у складі музею	-
ХV	Характеристика музейного приміщення	Музейне приміщення знаходиться в окремому крилі загальної будівлі НВК і складається із двох експозиційних кімнат
ХVІ	Технічний стан будівель	Приміщення має належний стан (проведені ремонтні роботи за індивідуальним дизайнерським рішенням)
ХVІІ	Площа музею	Загальна – 66 м2
ХVІІІ	Охорона музею	Сторожова охорона НВК
ХІХ	Технічне оснащення музею	Належне, є засоби захисту від ультрафіолетових випромінювань, температура у приміщеннях у межах допустимої норми. Є комп’ютер,ноутбук, проектор
ХХ	Фонди музею	Загальна кількість одиниць збереження – 1268 - кількість музейних предметів основного фонду – 1268 - кількість музейних предметів, що входять до Державного реєстру національного культурного надбання –  .
ХХІ	Характеристика експозиційних розділів	геологічне минуле території с.Жовнино;    палеонтологічні знахідки;    археологічні знахідки часів неоліту;    археологічне минуле часів бронзового віку;    ранні слов’яни на території с.Жовнино;    археологічні знахідки часів Київської Русі,    ХІ – ХІІІ ст.;    с. Жовнино часів польсько-литовського панування та Російської імперії ХVІ – ХVІІІ ст.;    знаряддя ремесел в с.Жовнино в ХІХ ст.;    речі одягу, прикрас та побутового вжитку жителів с.Жовнино кінця ХІХ початку ХХ ст.; вишивка-зразки; зброя, речі побуту  і церковного культу, одяг, прикраси жителів  с.Жовнино ХІХ - ХХ ст.; колекція українських рушників; «Гірка пам’ять України», експозиція присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. експозиція «Переселення», присвячена історії села Жовнине.  експозиція «Велика вітчизняна війна», присвячена пам’яті полеглим у Великій Вітчизняній війні, які відстоювали незалежність  своєї країни. експозиція «Афганістан», присвячена пам’яті полеглих в афганській війні 1979-1989рр. експозиція «Урок Чорнобиля», присвячена трагедії на ЧАЕС. експозиція «З історії люльки», присвячена історії виникнення українського козацтва. 2014-2015 н.р. – створено нову експозицію «Україна – єдина країна», присвячену трагічним подіям Євромайдані та на Сході нашої держави.
ХХІІ	Режим роботи музею	Пн – Пт.  – 8.00 – 17.00 (обідня перерва з 13.00 до 14.00) Сб. – Нд. – вихідний.
ХХІІІ	Дата складання паспорта	01.09. 2015 р.

 

 

 

 

 

Директор Жовнинського НВК                                                   Н.М. Шидлаускас

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    3. План роботи музею на 2016 рік

 

№ з/п	Зміст роботи	Термін виконання	Відповідаль-ний	Відмітка про виконання
1	Збір матеріалів з теми «Село Жовнине святкує 900 літній ювілей»	січень-травень	Шидлаускас А. Н.
2	Підготовка матеріалів до виставки «Освіта Черкащини – 2016»	січень-березень	Шидлаускас Н. М.
3	Проведення тематичних екскурсій	постійно	Вчителі предметники
4	Збір матеріалів для поповнення експозицій музею	постійно	Шидлаускас А. Н.
5	Збір та оформлення матеріалів до експозиції «Україна– єдина країна»	постійно	Класні керівники
6	Статті до районних газет про відзначення ювілею села	протягом року	Бібліотекар НВК
7	Санітарна обробка експонатів. Проведення номенклатури експонатів музею	травень-червень	Технічний персонал НВК Шидлаускас А. Н.
8	Залучення консультантів до реставрації  музею	до червня	Шидлаускас А. Н. Мищенко Н. І.
9	Реставрація фотоматеріалів	лютий	Шведін Л. Г. Глиб Н. А.
10	Участь у конкурсах музеїв закладів освіти	до 2017року	Педколектив НВК

Директор НВК                                                       Н. М. Шидлаускас

                                                   4. Форми роботи музею

 

4.1.    Організація і проведення екскурсій, виховних заходів, уроків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.2. Зустрічі із старожилами, ветеранами війни та праці, науковцями

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Михайло Павлович Сиволап,                        Телегін Дмитро Якович,

Черкаський історик та археолог                    історик, етнограф, археолог

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ми чоло доземно схилимо перед рицарем-бійцем,

над священними  могилами  клятву вірності даєм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зустріч випускників минулих років  - зустріч поколінь

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Районні семінари                              Збір спогадів про минуле малої    

                                                                                     батьківщини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.      Листування

Гвардії підполковник Савустьяненко                 Василь Григорович Соломко

Вячеслав Анатолійович (м. Ростов-на-Дону)    (Приморський край м. Усуринськ)

 

 

 

 

 

 

       Начальник Куйбишевського РВД               Т. Ковалевська (смт Градизьк

       майор міліції А. Вікторов                             Полтавської області)

 

 

 

 

 

 

 

      Ісаак Євсейович Полуновський                      Кісельов Борис Федорович

      (м. Кривий Ріг)                                                  (м. Н. Тагіл)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вивчення, охорона та популяризація пам'яток історії та культури

Де котить річка повносилі

і непокірні сині хвилі,

Де вік затримує свій плин,

стоїть собі старенький млин…

   В  селі Жовнине до переселення був вітряний млин, його ще називали «вітряк», а в 1959-60 рр., коли переселялося село, вирішили перенести і млин у нове село, але він був такий зношений, що стояв, як музейний експонат.

   У старому селі мірошником був Корнута Іван Юхимович, тому млин часто називали «корнутин».

   Після війни, коли  три з чотирьох  млинів на Помірках було спалено німцями, селяни заходились будувати нові. З 1959 по 1979 роки на території с.Жовнино налічувалось чотири вітряки, які були майже в повній працездатності. Найкращими були: той, що при в’їзді в село і той що вкінці села. В них мололи на борошно всі зернові, що мелють зараз на електромоторах. Єдиною проблемою було те, що потрібні були постійні вітри, яких на жаль, не так часто було. Тому через це та й через витіснення механічних млинів  електричними, люди змушені були їх розібрати. Залишився тільки один, який стоїть наче сторож при в’їзді в село, неподалік від  могили “Близниці”.

 Цей млин-вітряк  було збудовано у 1951 – 1952 роках радичанськми майстрами. А в 1957-1959 роках млин-вітряк було реставровано (нові лопасті та ще деякі деталі). В реставрації млина брали участь: Іван Корнійович Соса,  Микола Панасович Вергал та Різник Олександр Данилович.

   Чонка Андрій Іванович, який на той час очолював колгосп, запропонував розповісти на сторінках газети «Сільські вісті» про красеня-млина, який виріс серед степу. Пройшло небагато часу, як одержали листа з Києва, в якому жінка прохала прислати їй змеленого в цьому млині борошна на галушки.    

   Як вартовий сивої історії стоїть край села вітряк – обшарпаний вітрами, опалений сонцем. Багато він бачив на своєму віку, пам’ятає старе село «на низу», пам’ятає давню Київську дорогу, якою люди вирушали на прощу до Печерської Лаври, в Крим по сіль чи в Асканію на заробітки...

   Символічним для жителів села є і те, що в останню путь проводжають односельців по дорозі мимо вітряка-довгожителя.

«Історія вдивляється в наші очі з кожного закутка. Погляньте на наші поля… Там є пагорби, які в народі називають «могили».  А це ж і є наша історія. Велична і славна,  і... досі малодосліджена»  (О. П. Діденко)

  

   Обабіч дороги, при вʼїзді в село, височіє могила – це Близниця, вона нагадує про орди хана Батия, про козацьку відвагу і доблесть. Колись їх було дві, але невблаганний час руйнує навіть могили.

    Легенду, пов’язану з Близницями, відтворив у своєму вірші наш земляк Степан Павлович Момот.

                                      Близниці

Стоять відразу за селом могили здвоєні у полі

І ніби дивляться кругом, чи все гаразд на видноколі.

Давно-давно сторожова стояла вежа тут козацька,

Щоби  ні лях, ні татарва, в село не в’їхали зненацька.

Хиткий поміст на стояках, солома, збризкана смолою,

Козак з кресалом у руках та степ, зарослий ковилою.

Одна  самотньою  була, як витязь стоокий в дорозі,

А друга,  ближче до села, теж на горі, аж на узвозі.

Спокійний обрію вінець, як риф весільної обручки.

А поблизу пасуть овець жовнянські дві сестри-близнючки.

Козак собі обід варив, у далеч степову дивився.

Постояв, люльку закурив і знов біля вогню спинився.

І тут з трави, немов хижак, на козака татарин кинувсь,

І похитнувсь,  упав козак, ніколи більше не прокинувсь.

Татарин озирнувсь кругом, чи ще живі десь не остались,

І кинувсь до своїх бігом, що аж ген-ген в яру стояли.

Чи в запалі забувся він, а чи спочатку  не побачив,

Що зовсім близько у траві принишкли постаті дівочі.

-Татари! Напад! Хто ж дасть знак?

У Жовтині не знають люди, що мертвий вже лежить козак

І що сигналу вже не буде.

- А що ми можемо зробить? Даремна річ в степу кричати.

- Вогонь! Солома! – і в ту ж мить до вежі кинулись дівчата.

В солому смолену мерщій накидали руками жару.

Аж тут татарський кінний стрій із гиком висипавсь із яру.

Та пізно. Чорний дим до хмар тривожні підіймав кружала.

Кривими шаблями татар сестриці зрубані лежали.

А над селом вже підіймавсь з другої вежі дим смолою,

Й котився лунко, не спинявсь тривожний сполох над Сулою.

І кінних козаків загін в бою короткім змів ординців,

Помчали козаки вдогін, рубаючи їх поодинці...

І знову бив скорботно дзвін і тужно плив по узбережжі,

Коли весь Жовнин хоронив своїх двох дочок біля вежі. Високі, з рідної землі насипали їм дві могили, дівчата й діточки малі вінками заквітчали схили. Стоять могили степові, між ними пролягла дорога. Стоять вони, мов вартові, як ворогам пересторога. Нехай же їм земля пером, хай сплять дівчата-рятівниці! Стоять, як сестри за селом, могили обіруч – Близниці.  

 

5. Музейні експозиції

                                       

5.1.  Археологічні знахідки різних періодів

 

Останки тварин періоде неоліту                  Комплекси кераміки і кремʼяних знарядь

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фрагменти кераміки, орнаментованої            Посуд з ямно-гребінцевим орнаментом

відбитками шнура                                             більш раннього часу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.2.  Знаряддя ремесел, речі побутового вжитку, прикраси жителів села ХVІ- ХVІІІст.

 

Черняхівська культура мала розвинене        В 1981 р. експедиція Інституту археоло-              

 склоробство, ювелірне ремесло                   логії АН УРСР «Славутич» виявила пун-

                                                                          кти ранньої та пізньої бронзи, багатова-

                                                                          ликової кераміки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Знаряддя землеробства та домашнього вжитку від Скіфських часів до ХVІІ ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.     Українська світлиця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.           Гірка пам’ять України

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни! Прямо в яму навіки - віків!

Чорна сповідь своєї Вітчизни і її затамований гнів...

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де смертним шрифтом викарбовано слова про голод і сатанинські обіцянки „вождів":

Пішов голод Україною. Моторошний парадокс. Вмирали на всеплодючих чорноземах шанованої світом житниці просто поля, на шляхах, у холодних хатах і лавицях промерзлих вокзалів, поодинці, сім'ями, роди і села.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Страшний голодомор 1932-1933 років не обминув і жовнинських жителів. Він назавжди залишиться чорною смугою в їх спогадах. Список селян (близько 100 осіб), які померли від штучного голодомору зберігається в музеї. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.           Переселення

Покинули рай, а приїхали в пекло…

(Зі спогадів старожилів затопленого Жовнина)

 

У 1954 році за 10км від міста Новогеоргієвськ розпочали будівництво Кременчуцької ГЕС. А у 1959-1961 роках дамбою ГЕС було утворене Кременчуцьке водосховище, яке поховало під собою і Новогеоргієвськ, і сотні навколишніх сіл. З того часу минуло більше півстоліття, а людям, які потрапили під переселення – болить.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                

 

 

 

«Вже півстоліття промайнуло, а я дивлюся на Дніпро:

моє дитинство там втонуло, ой як же добре там було…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.           Велика Вітчизняна війна

 

Ніхто не забутий, ніщо не забуто…

Криваву данину війні сплатили і жителі нашого села. У роки війни близько 700 жовнян билося з ворогом на фронтах війни, 220 з них нагороджено орденами і медалями.Фашистські загарбники за час окупації з 17.09.1941р. по 26.09.1943р. вивезли на каторжні роботи до Німеччини 360 жовнян (не повернулося 14). Забрали в населення 300 корів, спалили 516 садиб, 6 шкільних приміщень, лікарню, маслозавод, кінотеатр, 5 млинів, церкву та міст через річку Сулу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.7.  Афганістан

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок.

   Чимало літ минуло вiдтодi, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать i досі.

   Виконували свій інтернаціональний обов’язок і наші земляки-односельчани:

1. Василенко Андрій Миколайович

2. Вергун Юрій Павлович

3. Киряченко Петро Григорович

4. Бука Петро Іванович

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.8.  Урок Чорнобиля

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   В історії нашого багатостраждального народу чимало скорботних дат, спогади про які пронизує серце гострий біль. Одна з них – 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху.

   Ця трагедія забрала життя багатьох людей, завдала шкоди здоров’ю мільйонів українців. Її наслідки ще довго відчуватимуть на собі майбутні покоління. Вона вважається найжахливішою катастрофою в історії людства. Ім’я їй – Чорнобиль.

   Наші односельчани також були ліквідаторами наслідків на ЧАЕС, залишили там частину своєї душі, свого здоров’я. Шана їм і велика подяка! Згадаймо ці імена:

 

1. Біленко Андрій Петрович

2. Вергал Анатолій Олексійович

3. Ворона Олександр Васильович

4. Галата Олександр Іванович

5. Гордієнко Микола Григорович

6. Коробський Олексій Андрійович

7. Маренич Григорій Михайлович

8. Соса Борис Іванович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.9.   Україна – єдина країна

   З метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні в «Музеї історії села» створено експозицію «Україна – єдина країна».

   Наші земляки-односельчани також стали на захист рідної землі і з честю відстоюють наше право на мирне життя. Серед них Озівський Олександр Іванович, Литвин Юрій Валерійович, Яременко Володимир Васильович, Бойко Станіслав Віталійович, Андрущенко Сергій Анатолійович, Старик Віктор Юрійович, Дячук Роман Юрійович, Ядоманко Олексій Антонович, Соса Юрій Сергійович, Гордовський Віктор Олександрович.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

 

 

1. План роботи гуртка «Патріот» на 2015-2016н.р.

 

 

Затверджено   Директор Жовнинського НВК

_________Н. М. Шидлаускас

 

№ з/п	Зміст роботи гуртка	Термін проведення	Відмітка про виконання
1 2 3   4	Ознайомлення з планом роботи на рік Проведення екскурсії для гуртківців Складання заходів до проекту “Україна – єдина країна” Випуск газети	вересень
1   2 3	Відвідування музею під відкритим небом в с. Вереміївка Чорнобаївського району Навчання екскурсоводів Збір та оформлення матеріалів про жителів села – учасників АТО	жовтень
1   2	Робота над проектом  «Україна – єдина країна» Відвідування музею М. Старицького в с. Кліщенці Чорнобаївського району	листопад
1 2   3	Проведення екскурсій до шкільного музею Зусрічі з жителями села Жовнине, учасниками АТО Випуск газети	грудень
1     2   3	Оформлення та впорядкування фотоматеріалів  до проекту «Україна  - єдина країна» Підготовка до презентації гуртка на загальношкільних батьківських зборах Збір матеріалів для участі в обласному конкурсі  « Герої не вмирають»	січень
1   2 3	Зустріч з випускниками минулих літ. Інтервʼю «Спогади» Оформлення зібраного матеріалу Тематичні екскурсії	лютий
1   2 3	Підготовка матеріалів до проекту “Памʼять народу жива” Екскурсія до краєзнавчого музею м. Черкас Випуск газети	березень
1   2   3	Підготовка матеріалів до реставрації (нові стенди) Екскурсія до краєзнавчого музею м. Кременчука Засідання круглого столу «Що вдалося»	квітень
1 2 3   4	Проведення екскурсій для учнів, батьків, вчителів Підготовка і проведення тематичної лінійки, присвяченої Дню Перемоги Підсумок про участь у конкурсі «Герої не вмирають» та у проекті «Україна – єдина країна»	травень

 

2.  Авторська програма факультативу «Історія рідного краю»

(історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності) 5 клас (6клас) (35 годин)

Програму схвалено

науково-методичною радою РМК

(протокол № 5 від 16.09.2015 року)

ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

(ВСТУП ДО ІСТОРІЇ ЧЕРКАЩИНИ)

5 клас (6 клас)

   Факультативний курс «Історія рідного краю (вступ до історії Черкащини)», як і курс Вступ до історії у 5 класі є пропедевтичним, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів та з-поміж інших навчальних дисциплін, а також початковість, елементарність його змістової частини й тих вимог, що їх висувають до знань та умінь учнів.

   У 6 класі, порівняно із пропедевтичним курсом історії 5 класу, зростають вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів стосовно вмінь локалізувати історичні події у часі та просторі, використовувати підручник як джерело знань, застосовувати історичні поняття для пояснення минулого, висловлювати ставлення до діяльності зазначених історичних діячів, отримувати інформацію з  адаптованих історичних джерел, зазначені особливості вчитель повинен враховувати при викладанні даного факультативу.

Важливим аспектом вивчення програми факультативного курсу є здійснення екскурсій по рідному краю, до історико-краєзнавчих, етнографічних, мистецьких та інших музейних закладів району, а також екскурсійних поїздок по визначних пам’ятних місцях Черкащин

   Головною метою курсу є підготовка учнів до успішного опанування систематичних курсів історії України, всесвітньої історії, історії Черкащини, прищепленню інтересу до початкових уявлень про історію як науку та історію Черкащини як складову світової Істрії та історії України, викликати захоплення минулим рідного краю, гордість за славних земляків.

З м і с т   к у р с у   г р у н т у є т ь с я   н а   т а к и х   з а с а д а х:

• Забезпечення формування елементарних уявлень про історію як науку, відмінну від інших своїм предметом, категоріальним апаратом та методологією;
• Забезпечення розвитку загальнодидактичних та спеціальних умінь, важливих для навчання історії;
• Використання матеріалу з історії Черкащини у поєднанні з історією України через ознайомлення з найяскравішими сторінками історії рідного краю та її найвизначнішими діячами;
• Збереження хронологічної послідовності викладу як передумови засвоєння на емпіричному рівні логіки історичного процесу;
• Послідовне втілення загальнолюдських цінностей;
• Врахування вікових особливостей.

Програма факультативного курсу

Історія рідного краю

(історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності)

Зміст навчального матеріалу	Навчальні досягнення учнів
Вступ (1 год)
Ознайомлення учнів із завданнями і структурою курсу. Історія як навчальний предмет і наука. Історія Черкащини – складова історії України та всесвітньої історії.	застосовувати поняття «історія», «історія Черкащини».
Тема 1. Знайомство з історією рідного краю (7 год, з них 1 – узагальнення)
Скільки років Черкащині. Відлік часу в історії. Історичні джерела. Історична карта. Пам’ятки археології Черкащини. Археологія. Речові джерела. Скарби Черкащини. Кургани. Археологічні розкопки. Скіфські пам’ятки. Загадкові знаки. Геральдика в історії. Герби нашого краю. Історія заселення краю. Імена та назви. Легенди про походження топонімів. Узагальнення.	Креслити лінію часу та позначати на ній запропоновані дати. Співвідносити рік зі століттям. Пояснювати, як відбувається відлік часу в історії, звідки історики довідуються про минулі часи Розрізняти умовні позначки на історичній карті. Знаходити на карті відповідь на запитання вчителя. Пояснювати значення гербів,знаків. Свідомо читати адаптований історичний текст, знаходити в ньому історичну інформацію. Розрізняти художньо-образний та науково-популярний історичний текст. Знаходити в тексті відповіді на запитання.
Тема 2. Черкащина в княжій Русі-Україні (8* год, з них 1 – резерв, 1 – узагальнення)
Черкащина у складі Київської Русі. Літописи. Духовна культура. Язичництво. Запровадження християнства. Нашестя монгольських завойовників. Археологічні знахідки та літописи про боротьбу з завойовниками. У складі Литви та Польщі. Люблінська унія та її наслідки. Культурне та церковне життя на Черкащині в період середньовіччя.Історія мого міста (села). Узагальнення.	Знаходити на карті місця найвизначніших подій. Визначати тривалість подій, віддаленість їх від сьогодення. Називати найвизначніші події та найвизначніших діячів. За текстом розповідати про історичного діяча, історичну подію. Вибірково переказувати художній текст,вибираючи історичну інформацію. Складати простий план тексту. Виокремлювати в тексті головне і другорядне.Оцінювати інформацію історичних джерел.
Тема 3. Черкащина козацька (8*год, з них 1 – узагальнення, 1 – резерв)
Козацькі війни проти Польщі. Наслідки Люблінської унії. Гноблення українського народу. Визвольна війна 1648-1654рр. на Черкащині. Битви визвольної війни на території нашого краю. Хмельниччина. Б.Хмельницький та Українська козацька держава. Культура та побут козацької Черкащини Пам’ятки культури та побуту. Визначні представники культури. Історія мого міста (села). (Резерв*) Узагальнення.	Складати елементарні хронологічні задачі. Наводити приклади найвідоміших культурних пам’яток. Розповідати (на вибір) про пам’ятки козацької доби. Докладно переказувати текст, вибудовуючи розгорнуту відповідь на запитання. За текстом складати план перебігу подій. Складати словник історизмів, витлумачувати їх з опорою на текст. Порівнювати (за запропонованими учителем лініями порівняння) історичні факти і події.
Тема 4. Черкащина у 19-20 столітті (8*год, з них 1 – узагальнення, 1 - резерв)
Черкащина у складі Російської імперії. Т.Г. Шевченко – видатний земляк. Черкащина на межі століть. Черкащина у складі Радянської України. Індустріалізація та колгоспна система. Голодомор 1932-1933 рр. Утворення Черкаської області.     Черкащина в полум’ї війни. Історія мого міста (села). (Резерв*) Узагальнення.	Показувати на карті певну територію. Ставити запитання до історичної карти. Переказувати адаптований істо-ричний текст за планом, вживаючи історизми. Встановлювати хронологічну послідовність 2-3 історичних подій. Вибирати з переліку пов’язані події (факти). Складати запитання про історичні події та постаті. Ділитись враженнями щодо історичних подій та постатей. Дати повну відповідь на історичне запитання (за текстом) Наводити приклади участі родичів у важливих подіях ХХ ст.
Тема 5. Черкащина сучасна
Черкащина сучасна. Черкащина в незалежній Україні. Досягнення економіки, культури, спорту. Історія мого міста (села). Резерв*	Показувати на карті територію області, району. Встановлювати хронологічну послідовність подій прийняття документів. Складати розповідь на основі розповідей родичів про їхній внесок у будівництво заможної демократичної України. Наводити приклади найвизначніших досягнень Черкащини зі сфери науки, спорту, культури.
Підсумкове узагальнення. Резерв*.  (1-4*год)

* - 3 резервні години можуть бути використані в кінці навчального року або протягом року для проведення екскурсій, для більш детального вивчення окремих тем чи місцевого матеріалу, уроків-вистав, концертів, виставок, звітів, конкурсів.

Рекомендована література:

1. Приліпко М.В. Чорнобаївщина. Нариси історії населених пунктів (від найлавніших часів до сьогодення)  у 3-х книгах .-  м. Черкаси,  2014.
2. Приліпко М.В. Чорнобаївщина. Велична історія рідного краю. -  м. Черкаси 2008.
3. Кіпа Б.О.   Рідне село. (історія села Крутьки…) м. Черкаси. «Інлекс», 2003.
4. Сердюк М.О. Рідна школа Іркліївська моя. м. Черкаси. 2012.
5. Велич подвигу народного: Тези матеріалів  обласних  науково- практичних конференцій, присвячених 50- 60-70 річчю Перемоги у ІІ-й світовій війні.
6. Мельниченко В.М. Черкащина в контексті історії України. м. Черкаси «Ваш дім». 2005.             
7. Чабаненко А.Ю. Увінчані славою. м. Черкаси. 2010.
8. Нераденко Т.М. Юний краєзнавець Черкащини. 2011.
9. Зарічна Л.В. Велика Бурімка. Короткий історико-краєзнавчий нарис. 

м. Київ. 2003.

10.  Міщенко Н.І. Моя мала Батьківщина-село Жовнино. Одне з найдавніших сіл Черкащини. смт. Чорнобай. 2014.

Автори: Бабінцев Б.П., методист Чорнобаївського районного методичного кабінету;  Любива Н.Г., вчитель історії Чорнобаївської гімназії;  Величко Ю.Г., вчитель історії Богодухівського НВК І-ІІІ ступенів; Бреус Н.М., вчитель історії  Великобурімської ЗОШ І-ІІІ ступенів; СемилітЗ.Ф., вчитель

історії  Крутьківського НВК  І-ІІІ ступенів

 

 

                                                                            Розділ ІІІ

                          

1.      Відомча документація музею

 

1.      Зразок ведення інвентарної книги музею

Шифр і інвен-тарний номер	Дата запису	Назва та розгорнутий опис пред-мета, підпи- си, написи та ін.	Походження та історія предмету	Матеріал та техніка виготовлення предмету	Розмір і вага	Стан збереження	Джерело і спосіб надходження	Кількість
Г-1	16.11. 1976р.	Амоніти- черепашкові молюски. Юрський період (50-60 млн.р.тому)	Знайдено на острів-ній частині села	Природній ресурс	12×9 ×3 120г	Задовіль- ний	Берег водо-сховища, розкопки гурківців	12шт.

 

2.                  Зразок ведення книги обліку відвідувачів музею

 

 

№ з/п	Дата	Тема екскурсії	Організація, що замовила екскурсію	Склад групи (к-ть)	Індивідуальні відвідувачі	Тривалість екскурсії	Прізвище та підпис ексурсовода
1	11.07.1978р	Історія села Жовнине з найдавніших часів	Районний піонерький табір «Сосонка»	74 учні, 6 педа- гоічних працівників	-	1год30хв	Пилипенко Г. М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            

 

 

                      

                                       Розділ VІ. Розробки музейних уроків

                                                          занять, виховних заходів          

 

 Краєзнавчо – етнографічна гра «Чорнобаїщина: історія, традиції, побут»

Зміст

I    тур    Вікторина «З історії населених пунктів Чорнобаївщини»

II  тур    Знайди відповідний предмет

III тур   Конкурс присвячений історії с. Старий Коврай

IV тур   Домашнє завдання

V  тур   Події II Світової війни

VI тур   Народний поділ доби                                             

I  Вікторина «З історії населених пунктів Чорнобаївщини»

1.          В Іпатіївському літописі за 1116 р. під назвою Желді згадується один із населених пунктів нашого району. Який це пункт? (село Жовнино)
2.          Що об’єднує ці назви: Воїнь, Поляновщина, Желді, Кизівер, Лящівка, Римів? (міста-фортеці Київської Русі, які стояли в гирлі Сули)
3.          В роки Національно-Визвольної війни певний час існував козацький полк, який носив назву населеного пункту району. Яку назву він мав? (Іркліївський полк)
4.          Які сотні входили до Іркліївського полку? (Васютинська, Вереміївська, Бурімська, Канівська сотні)
5.          Дайте пояснення назві «Чорнобай» (прізвище одного з перших поселенців, «бай» в перекладі з тюрської багатій)
6.          Які назви ще мав Чорнобай? (Слобідка, Чорнобаї, Дараганщина)
7.          Дайте пояснення назви села Великі Канівці. (село засноване вихідцями з Канева)
8.          З яким населеним пунктом ми пов’язуємо ім’я видатного спортсмена-борця, 6-ти разового чемпіона світу? (с. Красенівка, Іван Піддубний)
9.          Ми знаємо, що деякі села на Чорнобаївщині за час свого існування пережили так зване переселення. Які це села? (Ленінське (утворилось з сіл Самовиці, Мутихи, Більок), Москаленки (з сіл Кітловське, Москаленки), Новоукраїнка (з сіл Митьки, Павленки), Придніпровське (з сіл Мойсенці, Демки), Тимченки, Жовтневе, Вереміївка, Кліщенці,  Жовнине та ін.
10.     З нашим краєм пов’язали життя багато відомих людей, кого ви можете пригадати?

(Лисенко (провів у Жовнино дитячі роки),Старицький (проживав в селі Кліщинці)                                                                                              

II  Знайди відповідний предмет

• В барабані пронумеровані кульки, витягуєм кульку—отримуєм завдання, відгадуєм і показуєм предмет.
• На демонстраційному столі знаходяться такі предмети: глечик, горщик, ложка, макітра, сито, тарілка, ціп, рубель, парова праска, хустка, свічка, рушник.                 
  1.          Висока, кругла, переважно глиняна посудина, дещо розширена в нижній частині.

В—глечик.

2.          Глиняний посуд у якому варять їжу.

В—горщик.

3.   Пристрій у вигляді маленької посудини з ручкою, за допомогою якого їдять рідкі страви.    

В—ложка.

4.          Велика глиняна посудина у вигляді глибокої миски для розтирання маку, для вареників та іншої їжі.

В—макітра.

5.          Кругла посудина з широким плескатим дном і низькими вінцями, сюди наливають або накладають страву.

В—тарілка.

6.          Натягнута на обруч густа сітка, через яку просівають борошно та інші сипучі речовини.

В—сито.

7.          Основне знаряддя молотьби, складався з бича і ціпилки (держака).

В—ціп.

8.          Пристрій, який видумали наші предки для прасування, складався з двох дерев’яних частин.

В—рубель.

9.          Вугілля поміщали в середину корпуса і закривали кришкою, робили спеціальні отвори з боків.

В—парова праска.

10.  Шматок тканини, переважно квадрат, символ жіноцтва, образ українського фольклору.

 В—хустка.

11.      Символ життя, чистоти серця, предмет культу.

 В—свічка.

12.    Декоративна тканина з вишитим орнаментом, що   використовували для оздоблення житла, як оберіг.      

 В--рушник.

III  Конкурс присвячений історії с. Старий Коврай

1.          Дайте пояснення назві нашого села.

В—«Коврай» в перекладі з тюрської мови прохід.

2.          Коли вперше згадується назва села в документах?

В—1787 в «Генеральному реєстрі України».

3.          Хто був власником села до 1917 року?

В—поміщик Ланге, у володіння мав 4 тис. десятин землі навколо села, куш біля Бузьок, лісові угіддя в Крутьках.

4.          Скільки господарств було перед війною в селі?

В—радгосп «Старий Коврай», колгосп «Промінь».

5.          Скільки тривала німецька окупація?

В—2 роки, з вересня 1941 по вересень 1943 р.

6.          Який злочин було скоєно німецькими військовими 18 вересня 1943 р?

В—було розстріляно 21 мирний житель.

7.          З якої живності розпочалось відновлення господарства?

В—з 1 корови і 2 свиноматок, які були випадково знайдені біля ставка.

8.          Коли було засновано нашу школу?

В—21 листопада 1893 р.

IV Домашнє завдання

   Ми з вами дуже часто вживаємо слова, які дійшли до нас з часів Київської Русі, це ще раз підтверджує думку, які давні в нас історичні коріння. Пересвідчимось в цьому пригадавши назви давньоруських місяців, вони тісно пов’язані з явищами природи та специфікою господарювання. Отже, вам було поставлено завдання розшифрувати назви місяців.

Правильна відповідь:

сечень—сезон вирубування лісів

лютий—найлютіші морози

березол—час, коли зрубані дерева, в основному берези спалювали, або збирали березовий сік

цвітень і травень—пора цвітіння садів і буйного росту трав.

червень—час збирання в садах гусені, або від слова «червоний»— червоні вишні

липень—цвіте липа

серпень—жнива, основним знаряддям був серп

вересень—цвіте верес, або від слова «вресати» молотити

жовтень, листопад—жовтіє і опадає листя

V  Події  II Світової війни

1.               Перед війною територія Чорнобаївщини входила до складу 3 районів. Яких?

В--Градизького, Іркліївського, Чорнобаївського.

2.               В 1941 р. в районі Оржиці  Червона Армія почала оточення, де було

 створено табір для військовополонених. Що вам про нього відомо?

В--в селі Бакаєве, перебувало близько 50 тис чоловік, навмисно не давали води 9 днів.

3.               Окупаційні війська залишили після себе величезні злочини, місця масових злочинів. Скажіть, що було виявлено в Золотоноші після звільнення.

В--виявлено 30 ям, в яких нарахували 12 750 загиблих.

4.               Спочатку в Хрестителевому, а потім у Вереміївці діяв підпільний госпіталь. Хто його очолював?

В--Силін.

5.               Хто такі остарбайтери?

В--люди, які насильно вивозились на роботи до Німеччини.

6.               Чи діяли на території району партизанські загони?

В--так, в бурімських лісах діяв загін Комашко, потім він влився в партизанський загін Соболєва-Кузьміна.

7.               Які військові частини здійснювали звільнення?

В--373 стрілецька дивізія Степового фронту.

8.               Який населений пункт було звільнено першим?

В--с. Лящівка.

9.               Які були втрати Червоної Армії при визволені району?

В--загинуло 1600 солдат, імена 1400 не відомі.

10.       Чорнобаївщина гордиться своїми Героями СРСР, кого ви знаєте?

В--їх було 8 чоловік: Давиденко Григорій Іванович (17.04.1921 – 8.05.1945)с. Старий Коврай; Литовченко Степан Онуфрійович (16.12.1909 – 23.06.1969) с. Лящівка; Мигаль Андрій Іванович (2.07.1910 – 17.11.1963) с. Васютенці; Орел Іван Якович (8.02.1914 – 27.06.1944) с. Кліщенці; Скитиба Борис Якович (23.07.1913 – 23.09.1976) с. Хрестителеве; Устименко Степан Якович (29.05.1917 – 26.04.1945) с. Крутьки; Шабанов Василь Прокопович (24.03.1905 – 20.01.1963) с. Велика Бурімка; Шмиг Іван

Миколайович (27.11.1923 – 20.09.1984) смт Чорнобай

VI Народний поділ доби

   В побуті українці часто вживали наступний поділ доби. Ви отримуєте листок на якому зліва послідовно розставлена доба, а справа пояснення до назв. Але вони перекрутились і вам потрібно їх правильно розставити.

вдосвіта                                      12 годин

рано                                             11 годин

в обіди                                         година до світанку

в підполудні                                як зійде сонце

в полудні                                     8 година

у великий підвечірок                  північ (24 година)

малий підвечірок                       близько 22 год., коли лягали спати

у вечір                                         1 година до заходу

у завляги                                     3 год. до заходу сонця

опівніч                                        14 година

 

Правильна відповідь:

вдосвіта—година до світанку

рано—як зійде сонце

в обіди—8 година

в підполудні—11 година

в полудні—12 година

пополудні—14 година

у великий підвечірок—3 години до заходу сонця

малий підвечірок—1 година до заходу

у вечір—як смеркне

у завляги—близько 22 години, як лягати спати

опівночі—північ (24 година)

 

 

Лінійка «Хай вічно горить вогонь памʼяті…»

 

Мета:  усвідомити трагізм голодомору 1932 – 1933 рр. на Україні; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення  досвіду історії.               

Ведучий. Не сьогодні сказано: «Час народжуватися і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити…»

Ведуча. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом…

Ведучий. Пам'яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття…

Ведуча. Пам’яті жертв голодомору 1932-1933рр. – геноциду українського народу – присвячується наша лінійка національної пам’яті…

Ведучий. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей…

Ведуча. Тож перегорнімо сторінки народної пам’яті… 

Ведучий. Страшний 1933 рік... У Москві – парад, веселі обличчя. Холодна посмішка "вождя усіх народів" з трибуни мавзолею Леніна. Люди, сповнені ентузіазму, несуть гігантські портрети "вождя", танцюють, виконують гімнастичні вправи, захлинається бадьора музика життєствердних маршів, а в цей час на Україні – голод.

Ведуча. Кордони республіки закриті військами. Відіслано понад 100 тисяч комуністів для збирання зерна. Воно буквально вимітається із кожної хати. Ним вщерть заповнені всі засіки. Воно за безцінь продається на ринках Європи.

Ведучий. Представники місцевої влади організовували в селах спеціальні бригади, які вимагали віддавати все зерно, в разі непослуху –

позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення українського селянства.

Ведуча. 7 серпня 1932 року було видано «закон про колоски», за яким каралися багаторічним ув'язненням, аж до смертної кари, ті, хто «розкрадав соціалістичну власність» – збирав колоски на пожнивному полі, їм, замість хліба, було обіцяно законом тюрму, або порцію свинцю.

Ведучий. На Україні щохвилини вмирало від голоду 17 чоловік, за годину – тисяча, за добу – 24 тисячі. Всього загинуло більше восьми мільйонів чоловік… З них – близько 3 мільйонів дітей. Сходили з розуму матері. Історія людства такого ще не знала – щоб планомірно винищували голодом людей.

Ведуча. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

Ведучий. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

Ведуча. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже немає…  Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки гойдається. І безконечна одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти… 

Ведучий. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер…»

 Я ще не вмер…Ще промінь в оці грає. В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!  Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки. В колиску ясночолу…Я чую запах квітів.  Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу. Тримайте хтось! Хоча б за коси верб…

Куди ж ви люди, людоньки, куди ж ви люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки. Чи хоч з печі диму! В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер. Усі проходять мимо…А житечко моє таке густе…А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те. Та я вже цього не побачу.

Ведуча. Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали у ями, закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх в міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та центрі України.

Ведуча. Смерть через голод є злочин супроти людства. Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодомору. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».

Схиліться! Свічку запаліть, хто у молитві, хто у серці чуйте,

Як кам’яніє краю біль століть, навіки до тридцятих ми прикуті.

Ведуча. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії ХХ століття… Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932 – 1933 роках… Пам’яті наших земляків, безвинно убієнних…

Пом'янімо невинно убієнних, вшануємо хвилиною мовчання всіх наших українських братів і сестер…

 

(Хвилина мовчання)

 

Усний журнал «Дзвони Чорнобиля»

   У фойє тематично оформлена книжкова виставка "Природа - наш дім". Значна частина матеріалів, фотографій, текстів, урядових документів має показати  жах Чорнобильської катастрофи, її непередбачені наслідки.

   На сцені прикріплені плакати, фотографії, присвячені Чорнобилю. Вгорі емблеми  - дужі руки людини ніжно огортають тендітні пелюстки рослини.

   Затемнення в залі. Зліва на сцені стіл, на якому стоїть запалена свічка, а поряд з нею лежать червоні троянди. Звучить фонограма п'ятої симфонії Бетховена.

   На сцені в промені прожектора двоє ведучих.

ВЕДУЧИЙ 1

Жилось легковажно,  жилось безбережно,  та вибух дістав нас -

Пожежа!

Сади очманіло квітують, бентежно, а в дзвонах вітрів -

Пожежа!

Ще ніч піднімає на зоряну вежу поетів, закоханих, ніжаться лежні,

іще наше мрійво в шляхах необмежене, та око вогню вистежує -

усе: легкодумність, інертність, лінивство, невігластво наше

(читай: самовбивство),  суспільну ніщоту, державне нікчемство –

хто там на кого ремствує?

На себе поглянь! На округлість,  оспалість,  в собі громадянства

неструджену малість, на поле духовне  цілинне, безмежне –

хай в серце вдарить  пожежа!

ВЕДУЧИЙ 2

Зойкнула Земля чаїним криком:

- Сину, вбережи і захисти! - вийшла Мати із іконним ликом:

- Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

Спалахнуло небо, впало крижнем:- Сину, вбережи і захисти! 

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

- Йди коханий. Хто ж, коли не ти?..

... І, уже ні сина, ані мужа.  Лиш розверсті зорані поля.

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність Дух і Воля, Небо і Земля.

ВЕДУЧИЙ 1

   Генеральна асамблея 00Н за пропозицією делегації України приняла рішення проголосить 26 квітня 1996 року Міжнародним днем пам'яті Чорнобиля.

   Цій трагічній даті присвячена наша зустріч.

ВЕДУЧИЙ 2

   26 квітня 1986 року. Ця дата надовго лишиться в пам'яті людства.

   Аварія на Чорнобильській АЕС стала величезною технологічною, екологічною, соціальною катастрофою для України, Білорусі, Росії, Але чорнобильський слід "накрив" багато країн Європи, торкнувся північної Африки, досяг Канади і Японії... Фактично всі території північної півкулі отримали якусь порцію чорнобильських нуклідів. Отже, можна вести мову про катастрофу планетарного масштабу. Маючи на жаль, "українську прописку"

ВЕДУЧИЙ 1

   Аварія стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна сила атома, позбавлена контролю, і як неймовірно важно вгамувати її. Власне, як західні, так і українські вчені вірять, що руйновище не досягне критичного стану - не вибухне. Але ніхто не знає напевне, що відбувається там, усередині, після найжахливішої в історії ядерної катастрофи.

   Всесвітня організація охорони здоров'я вважає, що уражено 4,9 жителів України, Білорусії та Росії. А проте деякі трагічні наслідки цієї катастрофи і досі залишаються нерозкритими.

ВЕДУЧИЙ 2   

У перші ж тижні непередбаченого лиха в особливій зоні

побувало багато літераторів і журналістів України та інших країн. У своїх схвильованих статтях і нарисах, опублікованих на сторінках газет і журналів, вони розповіли про численних наших співвітчизників, котрі не вагаючись, стали до боротьби з грізним і невидимим противником. І ціною неймовірних зусиль, часом і ціною життя зупинили вогненну стихію, що нуртувала над аварійним енергоблоком, пробиралися в саме пекло, аби поставити там прилади контролю, самовіддано щодоби, несли вахти біля розжареного реактора, рятували опромінених, очищали від радіації поля, сади і житло, сердечно приймали у себе переселенців... Так починався літопис всенародного подвигу і страждання. (На сцену виходять учасники ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, які передадуть у спогадах хроніку подій)

ВЕДУЧИЙ 1

   Наш земний уклін, наша довічна вдячність усім тим хто, ризикуючи своїм здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Де священна пам'ять про всенародний подвиг, котрий, ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

(На сцену виносять портрети з іменами перших пожежників, загиблих і Чорнобилі).

ВЕДУЧИЙ 2

   Давайте вшануємо пам'ять про тих, хто першими прийняли на себе удар страшної екологічної катастрофи, хвилиною, мовчання.

(Хвилина мовчання)

ВЕДУЧИЙ 1

Пожежникам Чорнобиля:  Миколі Васильовичу Вашукові,

Василю Івановичу Ігнатенкові,  Віктору Миколайовичу Кібенку,

Володимиру Павловичу Правику,  Миколі Івановичу Титенкові,

Володимиру Івановичу Тишурі - присвячується.

 

ЧИТЕЦЬ 1

Коли зловісна блискавиця сторуко в серце уп'ялась,

І обпалила ваші лиця, і в танці дикому зайшлась,

Коли вже й хмари спопеліли  у знавіснілому вогні, -

Ви смерть приборкати зуміли  на тім, останнім, рубежі.

Не віддали їй на поталу світанків наших ніжний щем,

Ви, як один, супроти стали пекельним січені дощем.

У тій жорстокій веремії  ви до кінця тримали бій

І пронесли свої надії крізь вогнєцвіт усіх надій.

Шумлять жита, як і раніше, пливуть у небі літаки...

За вас історія допише суворі подвигу рядки.

ЧИТЕЦЬ 2

Дитино моя! Ромашка цвіте, - не доторкнись.

Трава буяє - не доторкнись.

У бджіл на крильцях доза смертельна! - не доторкнись...

Б'є струм - незрилі концентричні кола - пульс Землі

Мета напруги - тридцятикілометрова Зона?

Під небом - піднебінням - гіркота за сотню кілометрів.

На серці осіда печалі пил... Мільярдосил –

прообраз термоядерної смерті - явив незримий досі вид,

звільнивший від опіки.

Проти гіганта люди,  як мурахи, ідуть на бій.

За тебе, дитино моя!

...У дзеркальце заглянувши, ошкірилася дико, позадкувала атомна війна.

ЧИТЕЦЬ 1

Із лісу, кажуть, повтікали лиси. Зарився кріт! На дно карась осів...

І тільки цей - живий квітневий лицар - стоїть на хаті об одній нозі.

Село порожнє - як музейна плаха.  Анішелесь!.. І, певно, через це

Замислилася чорно-біла птаха над золотим, крапинкою, яйцем.

Отак і ми: збуваючи легенди, розважливо міркуємо про гени,

А воду дистильовану п'ємо... Нуртуючи нутром своїм понурим,

Несхибно за легендою пантрує  четвертого реактора більмо.

ЧИТЕЦЬ 2

Скажи мені ім'я твоє, Природо!   Як звати вас, Річки і Дерева?

Замурзаний я, пересохлим ротом  на смак уперше пробую слова.

Моє ім'я з ім'ям мого Народу поєднані, мов з глиною - трава...

А зникну я, нових синів народить весела Прип'ять...Справа не нова!

Тривкий зв'язок трива. Віднині хай-но тепер нове брунькується кохання,

І дівчинка всміхається в ночах!.. колючим огороджується дротом

Від того, що називано природа.  Живу собі!.. Хоча, хоча, хоча...

(Звучить фонограма муз. Т.Петриненка "Чорнобильська зона").

ЧИТЕЦЬ 1

Минає час. Минає гострий шок - розвіднюються люди та ясніють.

Прип'яти Прип'ять до живих стежок - то є вже дійсність, а не мрійне сниво.

Всміхаюся з людьми. Нарівні з ними до спокою сьогоднішнього йшов.

Лише ніколи у житті не зникне нежиттєдайний промінь з підошов.

Майбутнє нині родиться. Як мармур!  І так як бачу: при струмку Дніпра

Стоїть дитя, запитуючи маму: - А що то за високая гора?

Прах може стать! Одне лише відкину - не буде мертвим семигорий Київ!

ВЕДУЧИЙ 2

   Чорнобиль - пересторога - атом не прощає легковажності, авантюризму, безвідповідальності. Про це не можна забути!

(Звучить фонограма муз.Ф.Шуберта "Аве-Марія")

ЧИТЕЦЬ 2

Яка біда підступна і підлюча, і скільки трутизни хова нутро!

Повзе вона, звиваючись гадючо, до прихистку, який звело добро.

Щоби зненацька боляче вжалити, лишаючи то рану, то Синця.

Метається, мов звір, несамовито цей атом, незбагненний до кінця.

А думалось: впокоренний, слухняний,  гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів'яв пейзаж, зробивсь таким пасивним, вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним, націлився на села і сади.

Схилитись перед генієм чолом би за те, що стільки створено чудес:

Від кулі аж до атомної бомби, від лампочки до нової АЕС.

Я ж непокоюсь, як усі поети, переживає людство недарма –

Яке ж чекає завтра на планету:  Квіт сонячний? Чи, може, вічна тьма?

ЧИТЕЦЬ 1

...Останнє просим, боже дорогий, не нам, бо нам уже не допоможе,

А тим, що йдуть за нами, всеблагий! Отак, благавши милосердя боже,

За себе і за нас, вони тягли каміння, на важке, сновиддя схоже...

Під різним тягарем поволі йшли. Утомлені, зажурені хилились,

Щоб злити плями світу з них були.  Як треба, щоб ми тут за них молились,

Хто в муках нас не забуває, там, де корені од волі відділились!

Допомогти б їм, щоб збулися плям, якими світ забруднює людину,

І, чисті й вільні, віддались зіркам!  "О, хай вам швидше випростає спину

Той милосердний, що надасть вам крил у небесах ширяти без упину!

Скажіть, як вийти нам хутчій на схід, що нас би вивів на жадані сходи,

І як найменше витратити сил. Бо тіло ще, Адамове з природи.

Якого не ввібрала ще земля, важкої, дуже втомної природи..."

ВЕДУЧИЙ 1

   Успішне і своєчасне вирішення екологічних проблем значною мірою залежить від зусиль кожного жителя Землі. Не будьмо байдужі, до блага і здоров'я нинішнього і майбутніх поколінь. Отож, врятуємо і збережемо природу!

(Перегляд презентації)

Народознавче свято «Квітчаста хустка»

Мета: Ознайомити дітей з традицією українських жінок носити гарні різноманітні хустки на голові; вчити шанувати українські народні традиції; збагачувати словниковий запас учнів новими словами; виховувати почуття гордості за рідний край; бажання знати і оберігати духовне надбання народу.

Оформлення зали: Хустки з різноманітними орнаментами; зал прикрашений, як світлиця, плакати з написами «Українському роду нема переводу», «Два кольори мої два кольори», «Квітчаста хустка – то вічний дарунок на щастя, на спомин тобі»; квіти в вазонах, в букетах.

ХІД СВЯТА.

Дівчатка, бабусі, мами в українському вбранні з хустинами на плечах. Бабуся вишиває рушник і тихесенько наспівує. Дівчинка виконує домашні завдання.

Учень:  Гарна, велика країна моя, є в ній озера, річки і моря.

Гори високі, степи і ліси, - скільки багатства, скільки краси!

Учениця: Погляньмо навкруг! Природа постає в усій красі. Навколишній світ святкує свою молодість – весну. Буйним цвітінням квітів, дерев, трав, багатоголоссям пташиного хору.

Учень: Квіти, квіти. Вони біля нас завжди і в горі, і в радості.

Учениця: Я бачила багато квітів на лузі; у лісі; на клумбах школи; на вулицях і у дворах нашого села; у нашій кімнаті – живі квіти.

Учень: А ще квіти малюють, вишивають на скатертинах, фіранках, квітами розмальовують посуд.

Учениця: Колись у селах розмальовували печі, стіни в хаті. Моя бабуся тримає сухі квіти за образами.

Учень: А ще квітами вишивали наш український одяг: сорочки, фартухи,

рушники.

Учениця: Дівчата плели віночки з квітів, а висушені квіти використовували як ліки.(Дівчинка складає все в портфелик, підходить до бабусі, обнімає її, показує малюнок з квітами, говорить):

- А ще квіти дуже гарно малювати. Поглянь, бабусенько, які чудові намалювала! Правда ж красиві!

Бабуся: Так, онучко. Ну що, все вже виконала?

Дівчинка: Та мабуть, все крім твору.

Бабуся: А що за твір?

Дівчинка: Та, треба написати твір на тему «Хустка, хустина, хусточка»

Бабуся: Ой яка гарна тема!

Дівчинка: Що в ній гарного та зараз в хустках ніхто не ходить, окрім старих. Та й баба Пріська як накрутить собі кучерики, та губи підфарбує, то їй і хустка не потрібна.

Бабуся: Е, не кажи такого. Ти неправа.

Дівчинка: Що там неправа. Що про цю хустку напишеш? Нічого особливого – звичайна хустка – чотирикутний шмат тканини і все.

Бабуся: Оце ти так гадаєш?

Дівчинка: Та не лише я, а всі учні нашого класу в цьому впевнені.

Бабуся: Невже.

Дівчинка: Так. (Заходить мама з сумками, дівча підбігає до неї і цілує.)

Мати: Що тут у вас за голосні розмови?

Бабуся: Та каже твоя дитина, що хустка – це шмат тканини і все.

Мати: Наталочко, хустка – це оберіг жіночої вроди.

Наталка: Ой, яка там врода? Ти ось яка красива, а як напнешся отим великим платком, то неначе ота стара баба Химка.

Мати: Можливо, можливо. Але в ній тепло. Доню, побіжи до своїх однокласників і сусідських дітей та запроси до нас на чашечку чаю.

Наталка: А ти, що тістечок купила?

Мати: Купила, купила, ну то біжи!

Наталка: Я зараз, миттю!  (Дівчинка вибігає.)

Бабуся: Доню, ти щось придумала?  (Мати виймає пакунки з сумки.)

Мати:  Авжеж!Я  зараз побіжу до Марії Федорівни, до Катерини Пилипівни і ще до когось, нехай вони прийдуть до нас у своїх найкращих хустках. А ви, мамо, дістаньте зі скрині вузлик з нашими найкращими хустками, розвісьте по хаті, зробіть ніби виставку, добре? То нашим діткам і розкажемо, що хустка – супутниця всього нашого життя. Ну я побігла, я швидко повернуся.

Бабуся: Біжи, біжи, доню. Я все зроблю.

Бабуся піднімається, відкладає вишивання, дістає вузлик зі скрині, розкладає хустки та співає пісню «Твої  рушники»

Задрімали на калині золоті жар птиці, заглядали зорі сині у вікно світлиці.

Тільки ти не помічала, як горіли зорі –вишивала, вишивала золоту узори.

Чується стукіт у двері.

Бабуся: Заходьте, відчинено. (Заходить дівчинка пов’язана білою хусткою.)

Юля: Добридень. Дозвольте, бубуню?

Бабуся: Звичайно, звичайно. Заходь Юлечко.

Юля: Що тут трапилося? Забігала Наталка, як вихор, нічого не сказавши, крикнула з порогу: «Біжи швиденько до мене». Я думала що з вами щось трапилося? Прибігла, навіть хустку не зняла. (Хоче зняти хустку.)

Бабуся: Ні, ні не треба. Не знімай, хай буде так. Допоможи мені розвішувати хустки.

Юля: А для чого?

Бабуся: Та, так треба.

Юля: Ой, яка гарна хустка, а ця ще краща.

Бабуся: А ти, яка тобі сподобалася – на плечі накинь.

Чується стукіт, до світлиці заходять молодиці й бабусі з малими дітьми. Мати проводить всіх до хати, запрошуючи.

Мати: Проходьте, проходьте. Ми вчасно, їх ще немає. А, Юлечка, добридень.

Юля: Здрастуйте.

Мати: Займайте свої місця.

Баба Ганна: Та я ненадовго, бо оцих маляток треба спати вкладати (показує на онучат). Вони в мене, як реп’яхи, куди я, туди й вони.

Бабуся: От і добре. Дитяча пам'ять то велика річ. Виростуть, будуть розповідати  свої спогади онукам. Можливо, запам’ятають і сьогоднішню зустріч. Правда, діти? Дітлахи кивають голівками, в цей час чується гомін, стукіт у двері, заходять однокласники Наталки.

Учні: Доброго вам здоров’я!  (Дорослі відповідають на вітання)

Мати: Здрастуйте, здрастуйте! Проходьте, ми вас чекаємо, без вас нічого не починаємо. У нас для кожного з вас знайдеться місце і слівце.

Всі сідають, Наталка заходить у хату останньою.

Наталка: Оце тобі й на, як наша світлиця розквітла. А хусток скільки, де ви їх назбирали?

Мати: Почекай, почекай! Почнемо все по черзі.

У цей час до Наталки підбігає дівчинка Віта у віночку, кланяється тричі, вдає з себе молоду, всі сміються крім Наталки.

Віта: Просили мама, просили тато і я прошу, щоб ви приходили до мене на весілля.

Наталка роздратована: Ти ще, дівча, підрости. Ба, яка молода знайшлася.

Дівчинка пхикає, схиляє голову і має намір іти до своєї бабусі, але її переймає Наталчина бабуся Орина.

Бабуся: Ну що ти, Наталочко, вона ж в молодої грається, як це колись було. Правда, Віточко? Спасибі твоїм батькам і тобі, неодмінно прийдемо до тебе на весілля. А ще дозволь хусткою тебе перев’язати.

Віта: Перев’язуйте, перев’язуйте.

Бабуся: Оце тобі хустина, щоб у тебе була хороша дитина. Так говорять, коли перев’язують молоду.

Віта: Спасибі.

Мати: А можна і мені, Віточка, тебе перев’язати?

Віта: Так, звичайно.

Мати: А ще говорять: Оце тобі платок, щоб перший був синок.

Віта: Спасибі. Тепер у мене аж три хустки, а як буду заміж виходити, то в мене буде аж багато хусток, правда, бабусю? (Підходить до своєї бабусі.)

Баба Ганна: Так, так, а тепер тихесенько посидь та послухай

Віта: А я як у Іванка була на весіллі світилкою, перев’язували мене і світильними хустками.

Бабуся: Правильно, Віточко, ти маленька, а бач, більше нашої Наталки знаєш.

Учениця: А можна я ще додам?

Бабуся: Так.

Учениця: Молоду на весіллі замолодикували, так розповідала мені мама. Покривали її хусткою.

Бабуся: Ану, шановні господині, покажіть і ви свої весільні хустки, якими вам свекруха покривала голову. То подивіться, які барвистокрилі українські хустки. Вони ніби несуть у собі мелодії наших квітів. Це справжнє диво.

Учениця: Покривання голови молодої наміткою, або хусткою означає перехід її під владу чоловіка, та те, що дівчина відтепер стає заміжньою жінкою, господинею цього дому.

Учні демонструють обряд покривання голови молодої.

Учень: хустка, якою покривали молоду, зберігалася все життя. На весіллі молодого й молоду, як виводять з-за столу, тримають не за руку, а за хустину, бо голою рукою не можна брати, щоб молоді не були все життя бідними.

Бабуся: Я вам зараз покажу.

Обводить Віточку і хлопчика кругом столу, як молодих. Виконують пісню «Квітчаста хустка» музика В. Кононенка, слова В. Юхимовича.

Учениця: А я знаю, що колись весілля були гучні. В суботу, кожну дружку перев’язували хусткою, боярам перев’язували руку носовими хустинками.

Учень: А в неділю всіх гостей батьки молодих перев’язували хустками і рушниками в знак вдячності, що прийшли відзначити щасливу мить молодого подружжя.

Учениця: Два рушники – старостам, третій – молодому,

Іще йому подарую хусточку шовкову.

Подивлюсь на молодого, йому усміхнуся,

Та з Василем молоденьким навік заручуся.

Мати: Маю хустку вишивану на чотири кінці

Кого люблю, поцілую стану на колінця.

Учень: І тоді козак звертався до коханої.

Дай же, дівчино, хустину може я в бою загину.

Закриють очі темної ночі, легше в могилі спочину.

Учениця: І  помандрувала  світом разом із козацькою піснею і славою українська хустка. А носив її козак завжди біля серця, була вона йому оберегом не лише від ворожої кулі, тяжкого полону чи товаришевої зради, а й від забуття матері – України.

Учень: Якщо козак гинув у бою, тією хустиною прикривали козакові обличчя,  щоб хижі птахи очей козацьких не клювали.

Учениця: Якщо козака хоронили з військовими почестями, тіло його вкривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на сідло його коневі, якого вели за домовиною.

Учень: А я чув, як бабуся читала Шевченка поему «Хустинка».

Ой, хустино, хустиночко, мережана, шита.

Тільки й слави козацької – сіделечко вкрити.

Ведуть коня вороного, розбиті копита.

А на ньому сіделечко хустиною вкрите.

Бабуся: Давайте заспіваємо пісню про червону хустину.

Виконують пісню «Червона хустина» музика З. Остапенко,

слова А. Малишка.

Учениця: Зараз і в поминальний день вішають хустки на хрестах.

Бабуся: Це знак пошани і скорботи перед померлими.

Наталка: Бабусю, а чому в цей день ви напинаєте чорну хустку?

Бабуся: Чорну хустку напинають не лише в цей день, а і тоді, коли помирає людина. Близькі в знак скорботи пов’язують чорну хустку.

Мати: А можна мені розповісти історію про хустку тернову?

Бабуся: Звичайно. А ти знаєш, яка вона, ота хустка тернова?

Мати: Так. Показує і починає розповідати.

Слово до слова  - хустка тернова. Квітка до квітки – весна.

Слухає вечір нашу розмову ту, що на світі – одна.

Доня питає – серденько крає: - Чом називається так?

Відповідаю, ніби зітхаю:   - Долі тернової знак –

Доня сміється, очі – як зорі, доня не знає про те,

Скільки тернові бачили горя, як безнадійно терен цвіте.

Учениця: Мамо, можна я продовжу. Рік тридцять третій клятий, холодний.

З голоду пухне село…

Вже моя мати встати не годна: Смерть опустила крило…

Бабця не плачуть – тихо зітхають, хустку – єдине добро –

У Могильово – Подільськім зміняють (Боже, як було) на жита відро.

Потім робили – хустку купили, та почалася війна.

Й разу на свята її не наділи, в скрині лежала вона.

Учень:

Рік сорок шостий – жити не просто після такої тяжкої війни.

Ходить і ходить непрошеним гостем – батько убитий у мамині сни.

Бабця не плачуть – тихо зітхають, хустку не стануть носить.

Знову на трави якісь поміняють (Боже, як бабці на обмін щастить).

Потім робили – хустку купили. Я пам’ятаю той день:

Бабця – купили, мама – наділи, я доторкнувся лишень.

Мати: Доня сміється. Очі – як зорі! Світ мій від цього ожив,

Доня кепкує: - Довго говориш! Значення слова скажи !

- Вибач. Згадалось все при нагоді, відповідь іншу не жди:

      У нашому роді, у нашім народі, так повелося завжди.

Наталка:Щось ви таке сумне розповідаєте, он, які красиві хустки у вас, а ви.

Баба Ганна: Справді, Орино, давай краще хай дітвора побачить для чого ще потрібна хустка. Ану робіть швиденько коло. Присідайте. Граємо в гру «Хустинка» Дівчинка ходить по колу і під час руху говорить, комусь в той час підкладаючи її.

Дівчинка: Я хустинку ношу, кому схочу покладу, я хустинку ношу, в коло жабку виводжу. (Гра продовжується кілька разів, поки не набереться 4 – 5 «жабок».)

• Ну досить, досить! Судіть жабок. Хто буде люстерком? Юрко?
• Що першій «жабці» зробити? - Пошукати під оплески хустину.
• Що другій «жабці» зробити? - Проспівати пісню про хустинку
• Що третій «жабці» зробити? - Затанцювати таночок з хустинко.
• Що четвертій? - Зав’язати по різному дівчат хустинкою.
• Що п’ятій зробити? - А п’ятій зав’язати очі і пограти в «Панаса»

Мати: Що ж. Перша «жабко», виконуй завдання. Ти хустинку пошукай, де сховали – відгадай. (Дівчинка шукає під оплески хустинку.)

Мати: Друга «жабка» виконує пісню. А яку?

Дівчинка: Пісня «Хустинка». Музика Філіпченка, слова Крищенка.

І. Добрий звичай мрійним птахом лине і не стомить пружного крила,

Мов голубить бережно хустина вроду українського села.

Приспів:

Хустина, хустина, чи білі, чи синя мені ти миліша усяких обнов

Хустина, хустина, як ласка родина як вірності пісня про щиру любов.

ІІ Гріє серце образ той єдиний, що рідніший од усіх людей.

Вийшла мати у новій хустині, вийшла зустрічать своїх дітей.

Мати: Ну, а тепер таночок. (Дівчата танцюють таночок з хусткою)

Мати: А ви, які чепурні, мов мотрійки, як же вас гарно пов’язали. А тепер п’ята «жабка» буде Панасом. (Діти грають у гру «Панас»)

Учень: Хустка рятувала від смерті засудженого до смертної кари, мені розповідала про це прабабуся. Коли дівчина чи жінка здіймала з себе хустку чи кидала на голову смертнику, тоді цього небіжчика звільняли від кари, якщо він погоджувався одружитися саме з цією рятівницею.

Учениця: А мені моя мама розповідали, як їй дарували хустку, коли я народилася.

Бабуся: Так, дітки, так. Свекруха вітала невістку словами: «Вітаю з донечкою, щоб здоровою росла, ввічливою, доброю була, бо твоя донечка – то моя онучка» І співали колискову. (Мати співає)

Ой ну, люлі, люлі прилинули гулі, сіли на колисці в маленькій хустинці.(А-а)

Стали думать і гадать, чим дитинку пеленать

Чи хустиною, чи шарфом, чи косинкою, чи платком.

Стали думать і гадать, чим дитинку пеленать?

Пеленать в три хустини, щоб дрімалось дитині.

В одну хустку – сонливую, в другу – дрімливую,

А в третю – щасливую, а в третю – щасливую.

Учениця: А я теж знаю пісеньку про хустинку. Її склали поет Крищенко і композитор Уманець.

Бабуся: Ти нам, Оксаночко, заспівай. (Дівчинка співає.)

Мама вишила мені квітами хустинку.Квіти гарні, осяйні: На, носи , Маринко.

Нитка в нитку – кожна з них ніжністю зігріта.

Синя квітка – із весни, а червона з літа.

Цю хустиночку люблю, вишиту нитками

Щось пошию, щось зроблю для своєї мами.

Вчитель: Наші любі діти приготували мамам, бабусям, сестричкам гарні, власноруч оздоблені хустинки. Хоч і невеличкі вони, але дуже  дорогі для вас. (Під музику діти вручають подарунки.)

Учениця: Хустка в Україні була головним жіночим убором. Незаміжні дівчата не одягали хустки, а були у віночку, тільки взимку поверх стрічки та холодну пору одягали гарну хустку. Хустка була показником смаку й достатку господині.

Учень: Заможні жінки носили очіпки – шапочки, які на потиличному боці

мали розтини для шнурівки. Поверх очіпка часто пов’язувалась хустка. Так одягались на Подніпров’ї.

Учениця: А на Львівщині хустку одягали поверх бавниці – тканої червоної стрічки, що обрамлювала чоло.

Учень: На Лівобережжі згорнутою хусткою обвивали голову так, щоб тім’я залишалось відкритим. Кінці з’єднувались у вузли попереду і стирчали ріжками. Іноді зверху накладалась ще одна хустина. Хустка з ріжками до вподоби і жінкам Центральної України.

Учениця: А погляньте на цей головний убір. (Хустка запнута навколо шиї і зав’язана   на тім’ї у вузол)

Учень: Подивіться, а які гарні ось ці хустки. Так, саме червоні хустки шанують у Карпатах. (Хустка зав’язана на потилиці і має вигляд двокутників, розправлених з обох боків обличчя, зав’язана ззаду).

Учениця: А ось так модно було на Півдні України (обмотувати одним кінцем шию, а інший звисав на грудях.

Учень запнутий хусткою: А так сьогодні вив’язують хустки дівчата.

Дівчата сміються і знімають хустку.

Учень: Ну годі вже, я краще загадку загадаю.

Спочатку оралося, потім в землю клалося, тоді проростало,

Під сонцем достигало.

Коли скосили та ще й побили, почали сукати, а потім ткати.

Рівнесенько пошматували, малюночок наткали, в магазин послали,

А ми гроші заробили, сестрі й матінці купили,

Та на голівки їм наділи. Що це?  (Діти відгадують.)

Учениця: А в мене ось яка загадка.

Чотири кінця, два черевця, одне яскраве, друге тускляве.

Діти: Звичайно, це хустина.

Учень: А мою загадку відгадаєте?

Птиця вгору злітала, два крила опускала, а як їх опускала, когось накривала.

Бабуся: Бач, Наталочко, а ти казала, що про хустку нічого не скажеш. А скільки загадок знають. А може і прислів’я знаєте про хустку?

Учень: Аякже. Яка родина, така й дитина, яка тканина, така й хустина.

Учениця: красивій дівці чудово і в хустинці.

Учень: Яка хустина, така й господиня.

Бабуся: Це ти вірно підмітив, як хустка зім’ята та брудна то господиня нечепура.

Учень: А можна я вдвох із сестричкою розповім небилицю про кицю.

Бабуся: Розкажи, щоб всі почули.

Учень: Ти куди мандруєш, кицю? Та до хлопчика, до Гриця.

Попросив маленький Гриць розповісти небилиць.

Та які ж то ти для Гриця знаєш, кицю, небилиці?

Ой йому я розкажу як я в хусточці ходжу.

А коли ти накриваєш, як на дворі з кимсь гуляєш?

Не гуляю, а літаю, лапки вгору піднімаю.

Укриваюся платком і кручуся я клубком.

А клубочок не простий, ніби місяць золотий.

Покотився на поріг, опинився біля ніг.У своїй хустині, прямо на перині.

Мати: А ось, яка казка розповідається в нашім краї про чудову хустку.

   Колись у нашому селі покохали один одного дівчина й парубок. Та нещасливе було кохання, бо були вони бідні. Дівчина була наймичкою у панському будинку, а хлопця забрали в рекрути (на службу). На прощання кохана подарувала хустину, вишиту своїми руками, таку гарну, що їй ціни не було. Дівчина була майстринею вишивки, через що пани тримали її при дворі, щоб найкращі вироби були у барському домі, не в простих хатах. Як тільки юнак відправився у військо, пани зібрались виїжджати за кордон, до Франції і забрали з собою Галину. Галина зажурилася, бо вже ніколи не зустрінеться з коханим. Та гора з горою не сходиться, а людина з людиною все – таки зустрічаються. Так сталося і з нашими коханими. В одному з боїв Василя було поранено і взято в полон до франції. Коли він одужав, піднявся на ноги та відбув свій полон, то зібрався вертатися на Батьківщину. Зайшов в одну крамницю, там… А там продавалися серветки, простирадла, рушники, скатертини, кофтини. Серденько йокнуло в грудях, шалено забилося: «Вона, вона, вона! – вистукувало гучно, ніби всі це чули. Запитав продавця: «хто майстер цієї вишивки?» Той розповів, що тут є багатий з України і їхня підопічна все це вишивала. Якою солодкою була їхня зустріч ! Хвалити Бога, пани дали Галині вільну і молоді люди побралися і повернулися на свою рідну Україну. Вишита хустка, подарована колись Василеві, висіла у них на покуті, бо саме завдяки їй вони знайшли один одного.

Учениця: А я лічилочку про хусточки знаю. Зробіть коло, я полічу, на кому зупинюся, той пропонує якусь гру. (Всі стають в коло. Дівчинка лічить.)

Нашій Іринці зробили гостинці, всі по хустинці та ще й у торбинці.

Одна від ріпки, друга від суріпки, третя від дядька, четверта від тітки.

Де подіти Іринці подаровані гостинці?

Повісити у торбинці, чи роздати всім по хустинці

Одну Галинці, другу Маринці, третю Даринці, а четверту Полінці,

А торбинку хай візьме Іринка, а ти йди гру проведи.

На кого припадає рахунок, той проводить гру «Музична хустинка». Під

 музику передається хусточка по колу із рук в руки. Коли мелодія припиняється – в кого хустинка, той виходить з гри, гра продовжується доти, поки не з’ясується переможець.

Мати: Взагалі явище «хустка» унікальне. Жодну річ не використовують так широко, як її.

Учень: Хустку використовували, як вузлик, щоб принести їжу на полі, як серветку. Йдучи до церкви обов’язково треба голову пов’язати хусткою.

Учениця: Хустки для всього потрібні. Вони бувають різні: і великі, і малі, і прості, і золотисті, і ситцеві, і шовкові, і шерстяні, і пухові.

Учень: Бувають квітчасті й однотонні, різнокольорові, з орнаментами, з різними візерунками, пейзажами.

Учениця: Хустки бувають різних форматів, тому назва їх різна: шалі, шарфи, косинки, носові хустинки.

Учень: Хустки ще й такі назви мають: турецькі, білокрайки, китайки, кощапки, шотландки. Їх одягати можна по-різному: чалмою, фатою, шляпкою, коронкою, пов’язать під шию, або на потилицю, чи зробити вузлик на лобі, або ріжки.

Учениця: Хустка, якою жінки покривали голову все ж залишала відкритим обличчя, що свідчить і про волелюбність українок.

Мати: Так хочеться, щоб хустка була не просто модною деталлю на деякий час, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів – оберегом.

Учень:  Наш народ уміє не лише читати символи – квіти, а й звертатися до них при заклинаннях.

Учень: Пижмою прижмися, любистком прилюбися, ласкавим слівцем приласкайся.

Мати: Отож всі хочуть, щоб на наших хустках жили і буяли квіти, цвіла радість, надія, усмішка нареченої, щаслива материнська сльоза…

І завжди віриться: наші українські хустки будуть до лиця кожній жінці.

Експедиційне дослідження  «Історія села Жовнине»

Авторська група:

• Шидлаускас Наталія Миколаївна – директор НВК
• Шведін Лариса Григорівна – заступник директора з навчально-виховної роботи
• Мищенко Ніна Іванівна – вчитель географії, керівник гуртка «Стежками рідного краю»
• Члени гуртка «Стежками рідного краю»

Жовнине  розташоване на лівому березі Кременчуцького водоймища, там, де зливається Дніпро і Сула.

Відстань від с. Жовнине до районного центру – 48 кілометрів, до обласного   центру – 90 кілометрів.

  За останні десятиріччя в Черкаському краї зникло багато сіл і хуторів, які були знесені як неперспективні або при спорудженні Кременчуцької  і Канівської  гідроелектростанцій. Серед них було і старовинне українське село Жовнине (зараз Чорнобаївського району Черкаської області), яке в 1958 році було перенесено на кілька кілометрів від Присулля на підвищену терасу Дніпра, або як говорять жовняни, «на гору».  Звичайно,  внаслідок переселення Жовнине стало іншим, але земля і людська пам’ять дбайливо зберігають  згадки  про минуле.

Тихо і лагідно хлюпала річка Сула в піскуваті береги. Тут, біля самого Дніпра,  вона звилася,  немов би хотіла скінчитися,  і навіть добравшись до Дніпра,  Сула знову відривалася від нього і текла поруч, впадаючи в Дніпро широкою затокою - Плесищем - аж біля Градизька.  Все пониззя Сули було заросле лісом, чагарями, лозами, всіяне голубими таємничими озерами. Піщані обмілини в міжріччі Сули і Дніпра переривали і так утруднені лісові шляхи.

Люди  селилися тут ще в сиву давнину. Про це свідчать дослідження, проведені в   1960 – 1962 роках експедицією Інституту археології АН УРСР,

під час якої знайдено чимало речей, що датуються III тис. до н. е. – I тис. н. е.

Археологами  виявлено поселення  кам’яного віку (Титенкова могила, де знаходили кам’яні молотки, прясла, первісні кам’яні ручні жорна-терки, тощо), кургани і п’ять поселень епохи бронзи, кургани скіфських часів, могильники черняхівської культури та періоду ранньослов’янських часів і періоду Київської Русі (Додаток №1).

Долина Сули була багата на воду, ліс, пасовиська, на звірину і рибу, а  гора Бурти  – зручна  для оборони. Схили Бурт круто спадали на 10-15, а то і на 20 метрів, і доступ до поселення, особливо в час розливу Сули, був лише через гору, його легко було перекрити.

Пізніше село розширилося і розтяглося вздовж Сули кілометрів на 10 великим чотирикутником з відгалуженнями по кутах – хуторами. Від хуторів тяглися Кучугури – Жовнинська Сахара (шириною близько кілометра) - смуга, вкрита дюнами піску. За Кучугурами лежав Ялинський ліс – дрімучий , частково заболочений – Бобраді.  Далі ліс переходив у Дніпрові плавні. Від села попід Кучугурами лежали «кутки»: Дворянка, Тулька, Ворочок і між Кучугурами і горою – хутір Гузичів. Частина гори біля села від Бабакового шпиля і до шпиля біля Майданів довжиною до 2-х км ділилася майже пополам Узвозом, яким ішла дорога на Золотоношу. Від Бабака до Узвозу лежали Помірки – незаселена частина села, де стояли вітряки. За Майданами попід горою лежали заболочені зарослі. Колись у Жовнині в Сулу впадали ще невеликі річечки: Маховеха, що текла з Гузичанських боліт понад Ворочком і Савківкою, і друга – Ковбеша, що текла з Кутів понад Литвинівкою і Маржанівкою. На ній ще стояв і водяний млин. Був ще невеликий ручай – Потічок, що витікав із Ковтьоб. З часом ці річечки обміліли замулилися і наповнювалися водою тільки під час весняної повені, а іноді текли і влітку (Додаток №2).

Протягом століть у селі розвивалася самобутня культура, свої традиції в побуті, звичаях, обрядах, народних піснях (Додаток №3). Михайло Старицький згадує, що перебуваючи на канікулах у Миколи Лисенка, він  відвідав село Жовнине. Відпочиваючи, «гуляв по луках і вечорами прислуховувався до народних пісень. Там, недалеко від млина, збиралася вулиця і співали парубки й дівчата...»

В Іпатіївському літописі згадки про Желді – поселення на території сучасного села Жовнине – відноситься до 1116 року. Літопис говорить, що місто це закладав Ярополк, син Володимира Мономаха, з метою переселення жителів міста Дрютеска із Полоцького князівства, взятих в полон під час походу Володимира проти смоленського князя Гліба.

Сліди древнього  містечка на території с. Жовнине ще досить добре було видно і на початку XX століття. Воно являло собою огородження на горі у вигляді півкола, площею близько трьох «десятин», а висота місцями вже зруйнованого валу досягала 3 - 4 сажні (1 сажень – 2, 1336 метра).

З перших днів свого існування Жовнине використовувався для боротьби з половцями. В другій половині дванадцятого століття він вже відігравав помітну роль, як важливий вузол в системі надсульної оборонної лінії, що прикривала Русь від степу. У 1240 році Посулля, в тому числі Жовнине,  зазнали нападу хана Батия. Монголо-татари знищили фортецю Воїнь, Жовнин та багато інших селищ. Знахідки скелетів монголів під час археологічних розкопок в старому Жовнині в 1960- 1962 роках свідчать про те, що його населення чинило героїчний опір нападникам.

 Після монголо-татарської навали в XIII ст. Посулля було схоже на пустелю. Лише на початку XVI ст. на місці с. Жовнине згадується урочище Кліматин  або Кліматичі на Сулі.

 В кінці XVI століття за Посулля ведуть боротьбу польські магнати Байбузи, Острозькі та Вишнивецькі. Близько 1585 року Байбузи одержують від польського короля Стефана всю «пустыню реки Сулы, за Черкассами лежащую».

 В 1590 році за ухвалою Варшавського сейму польські королі одержали

право надання українських земель за власним розсудом у довічне володіння особам шляхетного походження.

 Того ж року Посулля було закріплене за черкаським (канівським) старостою Олександром Вишневецьким. Згодом воно перейшло до його брата Михайла Вишневецького. Вишневецькі заплатили Байбузам за пустині «по річках Сула, Удай та інших 5000 кіп грошей литовських».  Щоб закріпитися на цих землях,  Вишневецький дозволив тут селитися втікачам з правобережної України та інших місць, надавши новому поселенню стару літописну назву.

Вже в 1604 році тут, у Переяславському старостві, згадується Жовнин «на грунте Климтинском».

Як відомо з актів 1604 – 1607 рр. землевласники з Правобережної України скаржились на князя Михайла Вишневецького, що він приймає в Жовнин їх «біглих» підданих, втечі яких на лівобережжя особливо посилились після Люблінської Унії. Із цих скарг видно, що серед втікачів, які знайшли притулок в Жовнині, були 8 втікачів з Мозирського повіту.

Після смерті Вишневецького Люблінський трибунал у 1618 році зберіг Посулля за його дружиною Раїною і сином Яремою.

Навесні 1638 року почалося повстання нереєстрових козаків на чолі з  Я. Острянином і К. Скиданом, яке стало поштовхом до масового селянського виступу на київщині і Лівобережжі. Повстанцям вдалось захопити Кременчук, Хорол та ряд інших містечок. Вирішальні бої повстанці з польським військом відбулись влітку 1638 року під Сліпородом і Жовнином.

 Вишневецький жорстоко придушив козацько-селянські  повстання у 30-х роках  XVII ст. Але повсталі народні маси, які піднялися на визвольну боротьбу 1648 року,  вигнали його з Лівобержжя.

 З 1648 року, з початку визвольної війни, Жовнин – сотенне містечко Чигиринського полку - стало одним із центрів визвольної боротьби народних мас Посулля проти польсько-шляхетських поневолювачів.  До складу Жовнинської сотні, крім Жовнина, входили села Горби, Липове, Матвіївка, Кліщинці.

11–12 жовтня 1654 року в Жовнині побували російські посли Р. Стрешнев та М. Бредихін, які вели переговори з Б. Хмельницьким про воз’єднання України з Росією.

Згідно з грамотами російських царів Олексія Михайловича від 1654 року та Петра I від 1694 року Жовнин став власністю Київського Пустинського монастиря. Жителі мусили сплачувати податки і відбувати всі повинності на користь останнього.

В жовтні 1658 року Жовнин був зруйнований Іваном Виговським та його союзниками – татарами.

 Згадкою про період гетьманування І. Мазепи залишилася в старому селі назва броду через річку Сула на північному сході села – Царів брід, яким ніби переправлявся через Сулу Петро І з військом (Додаток №4).

На початку XVIII ст., коли козацька старшина одержує рангові володіння і згодом перетворюється в поміщиків, значна частина земель навколо Жовнина  дістається Булюбашам, Лисенкам та іншим. До них потрапляють посполиті і частина колишніх вільних козаків. Селяни, закріплені за Київським Пустинським монастирем,  фактично перетворюються в кріпаків Градизького Пивогорського монастиря. У 1786 році, коли від монастирів було відібрано їхні володіння, все майно, в тому числі й селяни, приписані до Градизького Пивогорського монастиря, перейшли у відання казни.

Основну масу населення Жовниного складали козаки. В другій половині XVIII ст., коли на Україні посилюється процес закріпачення селянства, в 1761 – 1774 роках населення Жовнино підняло на боротьбу селян та козаків с. Кліщинців Жовнинської сотні проти спроб поміщиків Лисенка і Туманського обернути їх на кріпаків.

Після ліквідації полкового усторю Жовнин в 1782 році увійшов до складу Київського намісництва, з 1796 року – Малоросійської губернії, а з 1802 року

– Золотоніського повіту Полтавської губернії. Вже на той час Жовнине було значним економічним центром, де на початку XIX ст. щороку відбувалося дві ярмарки на рік. В 1845 році в Жовниному діяло два селітрових заводи: один поміщика Булюбаша, де вироблялось 960 пудів селітри на рік, другий – надвірного радника Кир’якова, що давав 850 пудів селітри. Також працював винокурний завод. Ще з кінця XVІІІ століття в Жовниному  було волосне правління для державних маєтностей, а з другої половини XІX  століття воно стає центром волості, до якої входять також села  Воїнська гребля, Кліщинці, Матвіївка та хутори Горбівка, Зубахів, Кизивір.

Реформи 1861 року не принесли жителям села бажаного полегшення. Вони одержали нижчу норму земельного наділу, встановленого урядом. 205 поміщицьких селян Жовнина одержали після рефоми від своїх поміщиків 222 десятини землі, що становило майже по одній десятині на душу. У казенних селян забезпеченість землею була трішки краща. Вони на 108 чоловік одержали від казни 381 десятину землі. Тяжке життя змушувало жовнян  кидати рідний край, шукати кращої долі  в інших куточках країни. За переписом 1885 року в Жовнинській волості налічувалося 8831 чоловік населення. Якщо протягом 1877–1881 років із волості переселилося в інші місця 103 чоловіки. То в 1881-1886 р.– 227, у 1887-1991 р. – 37, 1892 - 1893 – 104. Всього за ці роки переселилося 471 чол., або 52, на кожну 1000 чоловік населення. На 1910 рік у містечку Жовнин з хуторами Зубахи та Назаренки налічувалося 893 господарства, в тому числі козаків 648, селян 173, інших непривілейованих – 13. Населення в основному займалося землеробством, частина селян поряд з цим кустарними промислами: в селі було теслярів - 21, кравців - 20 чоловіків і 9 жінок, чоботарів - 20, бондарів - 4, ткачів - 3 чоловіки і 50 жінок. Лише кілька бондарів, ковалів і ткачів займалися ремеслом постійно, всі інші тільки у вільний від землеробства час

(Додаток №5).

Яке було медичне обслуговування населення видно з того, що в 6 медичній дільниці, до складу якої входили Вереміївська, Жовнинська та Ялинська волості, були лише один лікар та один фельдшер у Вереміївці та два фельдшери у Жовнині.

У 1903 році в Жовнинську медичну дільницю входило 5 населених пунктів з населенням 16763 чоловіки. Їх обслуговували 1 лікар та 1 фельдшер.

Вирішальне значення для піднесення культурного рівня громади мала освіта.  За освітньою реформою  в1864 році всі початкові школи Наддніпрянщини були переіменовані на початкові народні училища. Освіті надавався чітко виражений становий характер: для нижчих верств населення – парафіальні двокласні школи; для дітей дворян, купців, службовців і заможних міщан – повітові училища, інколи гімназії; для дітей дворян – гімназії, ліцеї та університети.

  З першої половини ХІХ ст. в Жовнині існувало парафіяльне училище, в якому у 1848 році навчалося 79 учнів. На початку ХХ століття працювала в селі церковно-парафіальна школа при  Різдвяно-Богородицькій церкві. В ній діти навчалися читати і писати, обов'язковим був «закон божий», пізнавали ази арифметики (Додаток №6).

     В той час була в Жовнині  невелика народна бібліотека з читальнею (у 1907 році тут налічувалось 709 книг), яка працювала по неділях. Також була невеличка церковна бібліотека, де знаходилась література в основному релігійного змісту.

   В старому селі Жовнині було дві церкви та єврейська сінагога. Георгіївська Покрово-Богородицька церква спалена німцями в 1943 році. За радянської доби релігія й церква були під особливо пильною увагою, тому відновити зруйновану церкву не було можливості. Не вціліла й друга церква (Додаток №7).

В роки  громадянської війни, під час німецько-кайзерівської окупації, петлюрівщини, денікінщини в селі здебільшого було безвладдя або господарювання партизан. З кінця грудня 1919 року в Жовнині, як і всюди на території Полтавської губернії, було встановлено Радянську владу.

 Вже  вкінці 20-х років селяни Жовнина починають створювати    сількогосподарські  колективні об’єднання різноного типу.  У 1923 році організовано машинно-тракторне товариство. У липні 1928 року в Жовнині створене ТСОЗ “Жовтень”, що об’єднував 14 господарств. На базі машино-тракторного товариства у серпні 1929 року з 17 господарств утворено ТСОЗ “Незаможник”. Першим його головою став Захар Микитович Вергал. Цього року з’являється ТСОЗ “Шевченківське”. У грудні 1929 року виникає ТСОЗ “Робітник землі”. В березні 1930 року було зареєстровано статути Жовнинського селищного виробничо-кооперативного товариства  “Вільна праця” та селищного птахівничого кооперативного товариства “Нове життя”.

 За постановою ВУЦВКу від 28 серпня 1928 року Жовнин став районним центром Кременчуцького округу. До складу Жовнинського району входили сільради: Бугаївська, Вереміївська, Галицька, Гусинська, Жовнинська, Кітлівська, Кліщинська, Кулішівська, Лебіхівська, Липівська, Матвіївська, Москаленська, Сергіївська, Стовбувахівська, Святилівська, Шушвалівська, Устимівська, Ялинська. Але проіснував він недовго. Постановою ВУЦВКу від 2 вересня 1930 року Жовнинський район було ліквідовано, а його територію було включено до складу Градизького району. У січні 1930 року в Жовнині створено товариство  “Праця”, на базі якого згодом працював  маслозавод. В селі було 4 колгоспи, МТС, опорний пункт тваринництва, лісництво, маслозавод, артіль художньої вишивки,  лікарня,сільське споживче товариство. Велика робота проводилась по переселенню з хуторів до центральної садиби.  Лише за період з 1 червня 1939 року по 1 січня 1951 року з хуторів в Жовнине було переселено 63 сім’ї (Додаток №8).

    Страшний голодомор 1932-1933 років не обминув і жовнинських жителів. Він назавжди залишиться чорною смугою в їх спогадах (Додаток №9).

   У роки Великої Вітчизняної війни 700 жовнян билося  з ворогом на

фронтах війни. 220 з них нагороджено орденами і медалями (Додаток №10). При відступі радянських військ 17 вересня 1941 року на території села проходили незначні бої між частинами регулярної  Радянської Армії та німецько-фашистськими загарбниками. У 1941 році перед відступом радянських військ на території села Жовнине було залишено народне ополчення для організації партизанської боротьби, яку повинні були очолити голова Градизького райвиконкому М.П.Бережний, перший секретар райкому КП (б) України В.А.Слюсар, жовняни Захарій Микитович Вергал та Іван Іванович Пшенишний. До кінця 1941 року в загоні налічувалося понад 20 чоловік, а весною 1942 року до партизан приєдналася група комсомольців і молоді, керівництво якої було доручено голові Вереміївського споживчого товариства В.Д. Поливарі. Але загін не встиг розгорнути свою діяльність. Виказані зрадниками  М.П.Бережний, В.А.Слюсар, З.М.Вергал, В.Д.Поливара та значна частина ополченців були заарештовані та розстріляні.

    В лютому 1943 року підпільник  Іван Іванович Пшенишний сформував в Жовнині партизанський загін, командиром якого став житель села Гусине Мусій Андрійович Черв’яковський, комісаром Іван Іванович Пшенишний. У загоні було 18  чоловік, в тому числі Григорій  Кіндратович Гребеніченко, Юхим Якович Шиш, Іван  Іванович Пшенишний, Віктор Лукич Василенко, Мотрона Мартинівна Гавриш, її 14- річний син та інші. Перед визволенням території Радянською Армією в загоні налічувалося 48 партизан, серед них були жовняни Михайло Гавриш та Марко Пилипенко.  Перед відступом фашистів партизани вступили з ними в бій на околиці села в хуторі Дворянка (Додаток №11).

Після визволення села  від фашистських загарбників Радянською Армією (27 вересня 1943 року) відразу ж відновила роботу сільрада. Жовняни активно включилися у відбудову зруйнованого війною народного господарства.

На кінець 1948 року чотири колгоспи Жовнина мали 3865 га землі в тому числі орної 2663 га. Решту становили луки і ліси. Вже до жовтня 1945 року в селі виросло 300 хат, було закладено десятки нових зрубів.             

У зв’язку з будівництвом ГЕС у 1958 році територія старого села підлягала затопленню, тому Жовнино було перенесено з долини Сули на Захід, на Південну терасу Дніпра за 6 кілометрів від колишнього місця розташування. 350 господарств у плановому порядку було переселено в Кременчуцький район Полтавської області, в Херсонську та Кримську області.

Нове Жовнине збудоване по плану, з прямими  вулицями. Якщо до переселення село складалося із хуторів: Панська ( на півдні), Гузичі ( на заході), Радики (на Півночі), Дворянка та кутків: Борочок, Ромінна, Тульківка, Глей, Пшонянка, Маржанівка, Курган, Радьки, Литвинівка, Пісна, Буківка, Щербанівка, Базарка, Підгора – то сучасне Жовнино, до якого переселилися жителі старого села і хуторів Радики та Гузичі складається з 34 кварталів,  розділених вулицями. Назва нових вулиць: Леніна, Гагаріна, Лисенка, Набережна, Шевченка, імені Лебедя, Макаренка та інші (Додаток №12).

 За час , який минув, на новому місці виросло  сучасне село,  з красивими впорядкованими вулицями. В зелені садків потопають будинки жовнян, які продовжують справу своїх батьків – вирощують хліб. На території сучасного села діє СТОВ ім.Чкалова,  працює ФАП,  аптека, навчально-виховний комплекс, в якому навчається і виховується 110 дітей.

     Якщо напередодні революції в селі Жовнине була невеличка бібліотека «Просвіта» та сотня книг в земському початковому училищі, то нині   працюють сільська і шкільна бібліотеки, послугами якої користуються

всі жителі села. Про дозвілля і відпочинок молоді дбають працівники місцевого Будинку культури (Додаток №13).

   Не менше 10 століть існує село Жовнине. Його доля – невід’ємна частка історії українського народу, бо в ній , мов у краплині роси, відзеркалились кращі традиції національної культури і минуле рідного краю, народилися люди, які своєю працею,  талантом прославили рідний край.

   Звичайно, гордістю нашого краю є такі творчі особистості як М. Старицький,  уродженець с. Кліщенці, та  Микола Лисенко, юність якого пройшла в  Жовнині.  Тут вони мали маєток з фруктовим садом.  М. Лисенко та М. Старицький навчалися в Харківській гімназії і тут, в Кліщинцях та Жовнині, проводили свої канікули. Тут слухали українські пісні, були зачаровані місцевими обрядовими дійствами, тут вони вперше прочитали «Кобзаря».  Навчаючись у Київському університеті, у 1860 році організували етнографічну експедицію. Звідси обидва взяли старт у високу культуру. Микола Віталійович тут вперше спробував свій композиторський талант: на слова М. Старицького написав музику до відомого україн­ського романсу «Ніч яка місячна...» (Додаток №14).

   Захар Семенович Бородай  походив з старовинної козацької роди­ни з с. Жовнине, Золотоніського повіту (тепер Черкаська область).    У ди­тинстві він дуже любив малювати, і місцевий поміщик хотів послати хлопця вчитися, але втрутився дід — голова патріархальної родини: «Хай працює на землі». Захар залишився, проте недовго витримав  деспотизм діда і втік у місто Катеринослав (тепер Дніпропетровськ), яке й  тоді вже було значним культурним центром. Помітною постаттю там був друг І. Рєпіна, невтомний збирач козацьких старожитностей  Д. Яворницький, з яким незабаром познайомився Захар Бородай і згодом став одним з невтомних помічників вченого. Проте здобути художню освіту юнакові так і не вдалося. На навчання були потрібні гроші, а допомагати не було кому. З'явилася своя сім'я, треба було піклуватися про дітей, і мрію про навчання довелось залишити назавжди. Почав робити листо­ношею. Радянський уряд за багаторічну сумлінну працю нагородив За­хара Семеновича Бородая орденом Леніна.   Художні здібності виявилися у його сина Василя, який став відомим скульптором (Додаток №15).

    Дійшли до сьогодення і народні перекази про Максима Залізняка.    Легендарний герой національно-визвольної війни, перший полковник Богдана Хмельницького  Максим   Залізняк рано залишився сиротою. Його взяв на виховання старий козак Дмитро Ткач, який проживав у селі Жовнине. Хлопець швидко звик до козака і став називати його батьком. Ткач був удівцем і проживав з донькою Орисею. Діти швидко подружилися і стали близькими і рідними. Це не могло пройти поза увагою старого батька, і він зажадав від Максима чесно виконати священний обов’язок перед знедоленим народом – послужити в Запорізькій Січі, зажити лицарської слави і лише потім взяти шлюб з Орисею… Приємним є те, що нащадки наших земляків роблять корисні справи, наприклад, сім’я Фальц-Фейнів заснувала і до цього часу опікується заповідником Асканія Нова. В одному з жовтневих номерів газета «Пенсійний кур'єр» вмістила матеріал під заголовком «Вільному воля, а спасенному — Асканія Нова». В ньому є такі слова: «а поруч — пам'ятник з білого мар­муру з написом: не­щасній красуні — на згадку про драматичне кохання господаря маєтку барона Фрідріха Фальц-Фейна і простої полтавської селян­ки». Та селянка була родом із села Жовнине. Вона зі своїми односель­цями ходила в далекі краї на заробітки, якраз в Асканію Нову. Тож господар Фрідріх, запримітивши красуню, вирі­шив одружитися. Та в цій справі серйозною перешкодою стало те, що вона проста селянка і одруження на ній було б справжньою ганьбою. Тоді Фрідріх домовився зі своїм писарем — збіднілим дворянином, щоби той повінчався з Галею і після цього вона теж стане дворянкою. Той так і вчинив, а коли молоді вийшли з церкви, пан і забрав молоду. Потім було оформлене розлучення Галі з писарем і пан вже одружився з Галею-дворянкою. Звичайно, вона не стала працювати, але вже й додому не могла повернутися разом з іншими, хоч дуже скучила за рідним краєм. А коли наступного року знову жовняни прибули до пана, то Галя кинулась обіймати й цілувати своїх подруг. Це дуже не подобалося панові і

він забороняв їй спілкуватися з ними… (Додаток 16) 

Література

1. Поточний архів Жовнинської сільради за 1968 р.
2. Россия. Полное географическое описание нашего отечества

Т.УП. Малороссия. Под редакцией В.П.Сименова. С.- пб., 1903, стр.4127.

3. Летопись по Ипатскому списку Издание Археографической комиссии.

Спб.1871, стор.208. Труды Полтавской Учебной архивной комиссии.

Вып.1, Полтава, 1905, стр.166.

4. «Полтавские епархиальные ведомости», Часть неофициальная, 1898, №26, стр.931.
5. «Киевская старина», Киев , 1896, т. 52, стр.226.
6. А. Грановский . Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем.

Вып. 1, Полтава 1901. стр.34-36.

7. Энцеклопедический словарь. Издание Ф.А.Брокгауз и И.А.Ефрон,

т.6, кн. 12 спб. 1892, стр.600-601.

8. Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рік. Покажчик населених пунктів,К, 1959,стр.30.
9. Газета “Зоря Полтавщини” (Полтава), 6 листопада 1967 р.
10. Газета “Світлий шлях”, 20 грудня 1966р. стр.2.
11.  Поточний архів історико-краєзнавчого музею при загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с.Жовнино.
12. Труды Полтавской ученой архивной комисии. Вып. 1, Полтава, 1905. стор. 166
13. Полтавський облархів ф. 15, оп.1 спр. 2882, врк. 1-8
14. Поточний архів історико-краєзнавчого музею при Жовнинській школі
15. Поточний архів колгоспу ім. Чкалова за 1967- 1968 роки
16. О. К. Касименко Історія Української РСР. К. 1960 ст. 61

 

 

Додаток №1

Знахідки періоду кам’яного віку, епохи бронзи, скіфських часів, черняхівської культури та періоду ранньослов’янських часів і періоду Київської Русі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №2

Карта старого Жовнина (кінець ХІХ століття)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №3

Фрагмент української світлиці, відтворений у шкільному музеї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №4

Царів брід

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №5

Види ремесел, які розвивалися у ХІХ столітті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №6

Шкільні приміщення. Кінець ХІХ – ХХ століття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Будівництво школи. 1958 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасна школа, збудована в 1959 році

 

 

 

 

 

 

                                                                                                             

 

Жовнинський НВК 2012 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №7

Георгіївська та Різдвяно-Богородицька церкви. Початок ХХ століття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №8

1951 рік.  Центральна площа  села Жовнине

 

 

 

 

 

 

 

 

Пристань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

   У нашому селі встановлено пам’ятний знак – хрест, поставлений в знак скорботи за померлими під час Голодомору 1932-1933 років. В музеї зібрані тематичні матеріали.

 

 

 

 

 

 

Додаток №10

Куточок бойової слави у шкільному музеї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зустріч із ветеранами Великої вітчизняної війни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №11

Партизанський рух

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №12

Карта сучасного села

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Карта-схема села

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №13

Сільський Будинок культури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №14

Екпозиція в шкільному музеї, присвячена творчості

М. Лисенка і М. Старицького

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №15

Скульптури В. Бородая

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №16

Фальц-Фейн Фрідріх Едуардович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Памʼятник жовнинській дівчині Галі яка, за легендою, стала дружиною відомого мецената

   Музей при закладі освіти – один із важливих засобів удосконалення всього навчально-виховного процесу, комплексного виховання учнів, розширення їх кругозору, розвитку пізнавальних інтересів і здібностей. 

   Музей є важливим осередком освіти і виховання учнівської молоді, засобом формування національної та патріотичної свідомості, любові до рідної землі, свого народу.

   Ми бережно використовуємо, розширюємо та поновлюємо експозиції музею.

   Наш музей був неодноразово відзначений і нагороджений відповідними грамотами за збереження історичної та культурної спадщини Черкаського краю, розвиток музейної справи в закладах освіти Черкащини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                       Сторінками книги відгуків…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

                              ІІІ. Список використаних джерел

 

1. Закон України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995 року №249\95 ВР.
2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1995 року №15233 -1,№15232 – 3.
3. Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України 36/2006.
4. Положення про проведення огляду музеїв 2010р.
5. Турченюк С. П. «Організатору музейної справи при закладі освіти» (нормативно-методичний посібник)
6.  Бабінцев Б. П. Авторська програма факультативу «Історія рідного краю» (історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності) 5 (6клас) (35 годин)
7. Інформаційно-аналітичний збірник для керівників та педагогічних працівників закладів освіти районного методичного кабінету відділу освіти Чорнобаївської районної державної адміністрації (№ 1, 2013)

«Формування духовних цінностей школярів засобами музейної педагогіки»

8. Приліпко М.В. Чорнобаївщина. Велична історія рідного краю. -  м. Черкаси 2008.
9. Розробки виховних заходів, музейних уроків вчителів Жовнинського НВК: Орленко О. Г., Хави М. В., Шидлаускас А. Н., Шведін Л. Г., Мищенко Н. І., Бігдан С. В., Плахотник В. М., Озівської Л. І.
10.  Журнал  «Порвняльно-педагогічні студії»  №2 (24), 2015

 

 

 

 

(Додаток до сторінки 27 – Українська світлиця)

   Пробудження життя в нашім краї, як і в усьому Лівобережжі, в ХVІ – на початку ХVІІ ст. пов’язане з козацтвом, що сформувалося у ХV-ХVІ ст. на стику двох цивілізацій, двох етнічних масивів, двох релігій.

   Козацтво – це нова верства в суспільстві, це нова на той час еліта, що протистояла гнобленню, приниженню, насильству, прагнула відстояти своє право на життя, самозбереження, самореалізацію.

   Академік Толчко П.П. вважає, що саме під впливом татар сформувався етнографічний образ козака з його вишиванкою, широкими шароварами, кривою шаблею та бритою головою. Не випадково у народному епосі і малярстві він одержав назву «Козак Мамай».

   Під час численних розкопок після переселення села Жовнине було знайдено й передано до музею уламки козацьких люльок.

 

11.  
12.  
13.  
14.  
15.  
16.  
17.  
18.  
19.  
20.  
21.  
22.    
23.  
24.  
25.  
26.  
27.  
28.  
29.  
30.  
31.