Виховний позакласний захід "Я переллю у слово душу"

КУ «Пологівська загальноосвітня школа I-II ступенів № 6»

 

 

 

 

Літературна кав’ярня

 

«Я переллю у слово душу…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Провела вчитель зарубіжної літератури

Сало Катерина Ігорівна

 

 

 

2019

Літературна карта України багата на пам'ятні місця, де в різні часи перебували видатні митці слова, які цікавилися самобутньою культурою та героїчною історією українського народу.  Генії ходили вулицями Києва, Одеси, Харкова, Полтави, Львова, милувались краєвидами Криму, які надихали їх на неповторну творчість.
         Українознавство на уроках світової літератури – невичерпний матеріал як для вчителя, так і для учнів, який відкриває вікно у світ, сприяє формуванню гуманістичного світогляду учнів, виховує шанобливе ставлення до загальнолюдських цінностей, національну гідність та повагу до інших народів.

Україну в долі письменників можна представити у вигляді літературної кав'ярні: «Я переллю у слово душу…».

 

Мета:

навчальна: поглибити знання учнів  про життя і творчість зарубіжних письменників, пов’язаних з Україною, її історією та культурою, сприяти творчо–асоціативній діяльності, показати багатогранність поезії про Україну;

розвивальна: розвивати навички виразного читання й аналізу поетичних творів, розвивати дослідницькі та комунікативні навички;

виховна: виховувати національно-патріотичні почуття до України, шанобливе ставлення до духовних надбань різних народів.

Обладнання: книжкова виставка «Україна та зарубіжні письменники», портрети (Р.М. Рільке, А. Міцкевича, О. Пушкіна, С. Єсенін, М. Гоголь, В. Короленко, Г. Ахматова)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Семибарвна, як райдуга в небесах, –

І все ж єдина.

Вікова – у горах, зелених лісах

І при долинах…

Виноградні ділянки – потонеш,

П’янять, як дурман,

Хвилі жита – не прози –

Поезії океан…

(Еміліан Буков)

 

Ведучий

Такою бачили Україну письменники різних країн і різних епох.

Наша Батьківщина здавна приваблювала до себе світових митців. Україні поетично освідчувалися в коханні, присвячували найкращі свої рядки. І всі вони зливаються у дзвінку пісню любові до нашої землі.

Представляємо вашій увазі  дослідницький проект  «Україна в долі та творчості зарубіжних письменників», над яким працювали учні 5-го і 9-го класів.

 

Сторінка 1. Оноре де Бальзак

«Україна – безмежне поле, царство хліба на благодатному чорноземі, який не треба удобрювати, а лише – засівати. Такі ж привітні, щедрі, як земля, хлібороби», – писав автор «Людської комедії».

Але причарувала видатного французького письменника до себе наша землячка Евеліна Ганська.

Захоплюючою є  історія  кохання  Бальзака і Евеліни Ганської. У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку  у Верхівні, поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання.

«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену  призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», – таке залишив нам враження про  село Верхівня Оноре де Бальзак.

 

Сторінка 2.  Райнер Марія Рільке

Орфей ХХ століття, непересічний австрійський письменник, про Україну дізнався з вуст коханої, чарівної жінки Лу Андре Саломе, а побачивши нашу країну, полюбив її назавжди.

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають вдалині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів  невесела.

 

Такою  побачив Україну  Райнер Маріє Рільке у 1900 році.

Саме тут, на цій землі, він знайшов жаданий приклад  гармонійного єднання людей і природи, стихій і Бога. «Тут мені вперше відкрився власний шлях. Українська земля викристалізувала в мені поета».

Тут Рільке відкрилася "одвічна руська сутність", насамперед пам'ятки давньої культури. Зацікавившись тоді «Словом о полку Ігоревім», Рільке переклав його у 1902­-1904 рр.

 

Сторінка 3. Микола Гоголь

1 учень. 

Місце, де народилася людина, – найдорожче для неї. Воно назавжди залишиться в серці: «…мое сердце всегда останется привязанным к священным местам родины…». Ці слова належать Миколі Гоголю – першому українському письменнику, який став визнаним авторитетом і класиком російської літератури, що подарував світу такі безсмертні твори, як "Вечори на хуторі біля Диканьки", "Вій", "Мертві душі", "Ревізор", "Ніс", "Тарас Бульба" та ін., які перевидаються в багатьох країнах світу, за ними знімаються кінофільми і ставляться спектаклі в десятках країн світу і донині, через 164 роки після смерті письменника.

Великі Сорочинці, розташовані неподалік від Миргорода на Полтавщині, увійшли в історію як місце народження Миколи Гоголя, бо саме тут, у скромному будиночку 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року народився майбутній письменник. 1911 року скульптором Іллею Гінзбургом тут споруджено пам'ятник Гоголю, а з 1929 року відкрито музей.

               

 

«Ніч перед Різдвом»

ВЕДУЧИЙ

•                 Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично плив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, як зранку, але зате було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з'явилась під вікнами хати. Тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігти на рипучий сніг. Але ось з димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі

(Відьма збирає зірки)

ВЕДУЧИЙ Раптом з іншого боку з'являється друга цяточка…

(Виходить чорт і розглядається по зірках)

Хіба тільки по цапиній бороді під мордою, по невеличких ріжках, які стирчали на голові, та що увесь був не більший сажотруса, можна було догадатися, що то…просто чорт, якому останню ніч лишилося вештатися по білому світу та під'юджувати на гріхи добрих людей.

 

ЧОРТ. Чорт, красивий який і гарячий. Віднесу я його відьмі Солосі, вона все ярке любить.

 

ВЕДУЧИЙ. У Диканці ніхто не чув, як чорт украв місяць. Що правда, волосний писар, виходячи рачки з шинку, бачив, як місяць, не знати чого, танцював на небі, і запевняв у цьому все село, та миряни хитали головами й навіть підіймали його на сміх.

 

ЧОРТ. Ох, Диканька!.. Ну-ну! (Співає)Ти ж мене підманула ,Ти ж мене…

 

ВЕДУЧИЙ. Поки молодь колядує, давайте подивимось, що ж діється у хаті Солохи? Наша нічна мандрівниця щойно вилізла з печі через димар і почала чепуритися.

Солоха зняла теплу хустку, кожуха, поправила очіпок…

СОЛОХА. Ой, і холодно ж на дворі…Мороз так і щипає, так і щипає. Добре, що хоч Вакула не наскликав гостей до хати, то хоч можна ще й причепуритись, ніхто й не здогадається, що ще хвилину тому їздила на мітлі.

•                 Треба ж прибрати в хаті, поставити все на своє місце.

    Одяг з лави кладе в скриню, покриває рядном, поправляє на лаві доріжку. Взяла мітлу, щоб підмести.

•                 Скоро колядники прийдуть. О, мішки з вугіллям. Я їх не буду чіпати: це Вакула приніс, то нехай сам і винесе.

Кидає мітлу.

    Тим часом  стукає і заходить чорт.

ЧОРТ. Мадмазель Солоха, ой, як у тебе тепло, як добре. Дай-но я поцілую тобі ручку. Ви найкраща з усіх відьом яких я бачив.

СОЛОХА. Ви чортівськи галантні.

ЧОРТ. Всьому виною ваша відьмівська галантність. Пані Солоха, а знаєте який я вам подарок приніс?

СОЛОХА. Ні, не знаю.

ЧОРТ. Місяць!

СОЛОХА. Місяць?

ЧОРТ. Так-так, місяць. Я у всьому розмах люблю. Зірки з неба діставати – це не для мене.

СОЛОХА. І що ж тепер я з вашим подарком робити буду?

Стукіт і двері

 

Мріючи про літературну діяльність 1828 року Гоголь поїхав до Петербургa.

У листі до матері Гоголь пише, що Петербург цікавиться усім українським. Мати, яка вбачала сенс свого життя в тому, щоб її син прославився, організувала в себе на Полтавщині справжню фольклорну експедицію. Усі бабусі, тітоньки та дворові кріпаки заходилися пригадувати казки й пісні, легенди й забобони. Тепер на будь-яке запитання сина щодо українських звичаїв, фольклору, обрядів мати готова була надати потрібну інформацію.

Образ України у Гоголя романтичний. Україна вражає читача своїми людьми, сильними і пристрасними, своєю природою, яскравою і барвистою. Це край, де можливо все, де боротьба добра і зла одвічна, але люди стають на бік добра і тому перемагають зло.

 

 

 

Тарас Шевченко

Гоголю

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли – похилились

В кайданах… байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже...

 

Сторінка 4. Шолом-Алейхем

Щедра переяславська земля. Вона виплекала багатьох письменників, поетів, художників. Але місто чи не найбільш відоме іменами особистостей, які тут народилися чи творили, уславивши не лише Переяславську землю, а й усю нашу країну. Саме у Переяславі народився класик єврейської літератури Шолом-Алейхем (що в перекладі означає «мир вам»). Вибір цього псевдоніма був невипадковим, адже твори Шолом-Алейхема – повісті, романи, новели, оповідання, п'єси – із щирою посмішкою йдуть до читачів, як слова вітання і доброзичливості, вчать людей стійко переборювати найважчі випробування в житті.

Брат письменника Вольф Рабинович пише, що молодий Шолом-Алейхем "виявив великий інтерес до українського фольклору і української поезії". Із Софіївки Шолом привіз у 1879 році до Переяслава українські народні пісні і вірші Тараса Шевченка..., розповідав дива про Софіївку й про те, як вільно він почував себе на лоні прекрасної природи, де він часто крокував вузькою стежкою серед високого жита і співав пісні...пісні богом благословенного поета України Тараса Шевченка. Спочатку він заспівав пісню, яка особливо йому сподобалась, "Думи мої", потім "Реве та стогне Дніпр широкий", "Як умру, то поховайте" та інші пісні".

"Коли я писав мої вірші,- розповідав Шолом-Алейхем, – я ... шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка... Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно, і ось тепер бачу, що заплатив би найвищу ціну навіть за одну його “Катерину”. Письменник добре знався і спілкувався з видатними українськими діячами культури, своїми сучасниками – письменником Михайлом Коцюбинським, композитором Миколою Лисенком та іншими.

Більшість подій, про які пише Шолом-Алейхем, відбуваються в Україні.

 

Сторінка 5. Олександр Пушкін 

Україна  завжди цікавила  сучасників  своєю неповторною природою, краєвидами,  цікавими людьми.  Вона бачила Олександра Пушкіна, генія російської поезії,  який царською волею  змушений був познайомитися  з багатьма українськими містами,  і який всім серцем закохався в Україну, її історії, традиції, звичаї, в її природу, що знайшло відображення в  в його творчості.  Оноре де Бальзака спочатку причарувала до себе  наша  землячка  Евеліна Ганська, а згодом і сама Україна. А Райнеру Маріє Рільке, непересічному австрійському письменнику розповіла про Україну його  кохана жінка.  Адама Міцкевича теж закинула сюди доля,  та краса і неповторність України назавжди полонили поета.

 

Ти українськими шляхами

Проходив тут у давнину

Стрічаючись із кобзарями,

Ти слухав пісню їх сумну –

Про Запоріжжя й Морозенка,

І про Хмельницького похід,

Про трьох братів і бідну неньку,

І про безкрає море бід…

 

Так написав про враження Олександра Пушкіна від перебування на українській землі Микола Терещенко.

 

 «…Пушкін для України був, є і вічно буде» (П.Г. Тичина)

 

У лукоморья дуб зелёный;

Златая цепь на дубе том:

И днём и ночью кот учёный

Всё ходит по цепи кругом;

Идёт направо – песнь заводит,

Налево – сказку говорит.

Там чудеса: там леший бродит,

Русалка на ветвях сидит;

Там на неведомых дорожках

Следы невиданных зверей;

Избушка там на курьих ножках

Стоит без окон, без дверей;

Там лес и дол видений полны;

Там о заре прихлынут волны

На брег песчаный и пустой,

И тридцать витязей прекрасных

Чредой из вод выходят ясных,

И с ними дядька их морской;

Там королевич мимоходом

Пленяет грозного царя;

Там в облаках перед народом

Через леса, через моря

Колдун несёт богатыря;

В темнице там царевна тужит,

А бурый волк ей верно служит;

Там ступа с Бабою Ягой

Идёт, бредёт сама собой,

Там царь Кащей над златом чахнет;

Там русский дух… там Русью пахнет!

И там я был, и мёд я пил;

У моря видел дуб зелёный;

Под ним сидел, и кот учёный

Свои мне сказки говорил.

 

Він ще дописував першу велику поему «Руслан и Людмила»

А уряд Олександра І вже збирався вислати його з столиці. В чому ж провина молодого поета?

При дворі радились, куди вислати палкого юнака – в Соловецький манастир чи в Сибір. Але Карамзін і Жуковський відрадили царя, і замість півночі поета вислали на південь.

6 травня 1820 року Пушкіна вже мчала кур'єрська поштова трійка з Петербурга на Україну – в Катеринослав. Лише вірний слуга – кріпак Микита Тимофійович Козлов поділяв самотність його і тільки враження від нових країв розважали поета. Проїхавши Псков і Вітебськ, звернувши з Білоруського тракту, опинився Пушкін на Україні.

 

Зробивши в семи напрямах 19 подорожей по Україні, проїхавши 5700 верст, Олександр Сергійович Пушкін протягом 1820-1824 років ознайомився з Чернігівською, Полтавською, Катеринославською, Таврійською, Херсонською, Подільською, Київською і Волинською губерніями (За тодішнім адміністративним поділом). Поет проїхав через 124 населених пункти. Половину цих міст, містечок, сіл він проїхав двічі або тричі, а маршрути між Кишеневом, Одесою, Миколаєвом він повторив кілька разів.

Геній російської поезії, царською волею змушений був познайомитись з багатьма українськими містами, але всім серцем закохався в історію України, її традиції, звичаї, в її природу, що знайшло відображення в його творчості

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух. Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетьманов сады

И старый замок озаряет.

 

 

 

Сторінка 6.   Адам Міцкевич 

Адам Міцкевич – засновник романтизму в польській літературі. Доля закинула його в Україну, краса і неповторність якої навіки полонили поета. "Країна розкоші прослалась наді мною, вгорі – блакить ясна, тут – лиця чарівні", – писав про Україну Адам Міцкевич, якого Іван Франко назвав "найбільшим поетом польської нації і одним із найгеніальніших людей, яких видало людство".

25 січня 1825 року він виїжджає з Петербурга у місто Одесу, де на нього чекає посада вчителя ліцею Рішельє, яку допомогли отримати російські друзі-декабристи.

Адам Міцкевич закохався в українську мову: "Я був вражений українською мовою. Українські простори є столицею ліричної поезії".

Все своє життя Адам Міцкевич згадував Україну:

Чи на Вкраїні  б я ту липу упізнав,

Що сотню панночок і сотню хлопців бравих

Ховала в холодку при танцях і забавах,

Як вечір побивав  блакитноводну Рось?

 

•                 читаємо в поемі "Пан Тадеуш".

В Україні він залишався понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут було написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балада «Воєвода», «Дозор».

 

Учень

І Віктор Гюго і Джордж Байрон, і Олександр Пушкін цікавилися українською історією. І хоча ці видатні постаті представники різних культур – французької,  англійської та російської  – їх об'єднує спільне бажання продемонструвати свій власний погляд на діяльність блискучого державного діяча Івана Мазепу. «Мазепа» – так називаються поеми  Байрона і Гюго. У Пушкіна  Мазепа   серед героїв поеми «Полтава».

 

У дні юнацтва  золоті,

Бувало кожного вельможу,

З мужів чи хлопців, переможу

У всій привабній марноті.

Я ж був веселий  і стрункий…

Кохав я і коханим був.

 

Я б не  хотів

Надокучати вам загадками,

Як гостював я в  козаків.

Вони знайшли мене в долині,

Внесли, мов трупа, в ближній дім

І врятували…а потім

Я став гетьманом в їх країні.

 

Таким постає Іван Мазепа в поемі Джорджа Байрона «Мазепа».

 

Ведучий

Найрізноманітніші куточки нашої Вітчизни надихали на творчість майстрів слова. В їхніх безсмертних творах – щирі побажання Україні. Дзвенять вони багатьма мовами світу і линуть над землею, немов білі лелеки, що несуть на своїх крилах мир і дружбу.

 

 

 

 

Я закоханий палко, без міри

У небачену вроду твою.

Все, що в серці натхненне і щире,

Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину

Гріє душу твоє ім'я,

Ненаглядна, горда, єдина,

Україно моя.

(Василь Симоненко)

 

Виконання пісні Олени Луценко "Над Україною"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У нас красивий, гарний край:

Квіти, море, річка, гай!

Рідне все: поля, діброви,

А сади які чудові!

Їх краса – це білий цвіт…

Ненька наша, Україна,

Адже ти для нас єдина!

 

(Дмитро Гонтар)

 

 

 

 

 

 

 

1. Синє небо і колосяться поля
   Знов до дому кличе батьківська земля
   Розквітає та калина під вікном
   Зігріває душу лагідним теплом.

Приспів:
Заспіваєм пісню під калиною
Хай вона летить над Україною
Заспіваєм мовою єдиною
Хай вона летить над Україною.

2. Заблукаю в темнім гаю – не шукай
   Тихо пісню заспіваю про мій край
   А як білу вишиванку одягну
   Закохаєшся в дівчину молоду.

Приспів:
Заспіваєм пісню під калиною
Хай вона летить над Україною
Заспіваєм мовою єдиною
Хай вона летить над Україною.

Приспів:
Заспіваєм пісню під калиною
Хай вона летить над Україною
Заспіваєм мовою єдиною
Хай вона летить над Україною.
 

Заспіваєм мовою єдиною
 

Приспів:
Заспіваєм пісню під калиною
Хай вона летить над Україною
Заспіваєм мовою єдиною
Хай вона летить над Україною.

Приспів:
Заспіваєм пісню під калиною
Хай вона летить над Україною
Заспіваєм мовою єдиною
Хай вона летить над Україною.