Виховний захід "Андріївські вечорниці"
Автори сценарію вечорниць
Наздратенко Марія Леонтіївна, Капран Світлана Богданівна, Дехтярчук Вікторія Вікторівна та студенти І – ІІ курсів
Сценарій
проведення виховного заходу
«УКРАЇНСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ НА АНДРІЯ»
Мета: Розширити знання студентів про календарно-обрядові свята України. Прищеплювати інтерес до історії, культури, традицій і звичаїв українського народу. Залучати студентів до пошукової, науково-дослідницької, краєзнавчої роботи.
Розвивати творчі здібності студентів, вміння працювати з різними джерелами інформації. Вдосконалювати мовну культуру студентів.
Виховувати почуття патріотизму, шанобливе ставлення до історичного минулого.
Сцена прикрашена, ніби світлиця господині.
Обладнання: Українська піч, посуд, рушники, національні костюми, калита, палиця зі стрічкою на кінці для прив’язування калити, писак, горщик із сажею (можна розтовкти активоване вугілля), на столі горщики та банячки з варениками , приготовленими заздалегідь, спечені балабушки (для ворожіння дівчат), горщик із водою,
Свято починається відеороликом про традиційні свята українців, звучать слова:
Ведучий 1: Багата і щедра наша українська земля своїми полями, лісами, ріками і дібровами. Багата на хліб і пісню. А ще наше багатство – це народні традиції та обряди, які відзначалися здавна кожної пори року.
Ведучий 2: Чи не найбагатша своїми святами зима. Взимку наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для домашніх тварин, спочивала примерзла нива, а, отже, можна зібратися в гурт, щоб повеселитися, поспівати, влаштувати забави.
Ведучий 1: Свята взимку означали народження світла. В народі кажуть: «Зима прийшла – і празників привела».
Ведучий 2: З давніх-давен існувала у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Вечорниці — це клуб сільської молоді, де люди знайомилися, зближалися, пізнавали один одного для подружнього життя… На вечорниці збиралися тільки дівчата й хлопці.
Ведучий 1: На перший зимовий місяць, 13 грудня, припадає свято Андрія. В ніч під Андрія хлопці мають най більші права – єдина ніч в році, коли парубкам вибачають люди всі бешкети. У цей вечір хлопці здійснюють ритуал кусання калити, а дівчата у цю ніч ворожать на свого судженого, угадують майбутню свою долю.
Ведучий 2: Такий звичай, як ворожіння у ніч на Андрія - прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших матерів, бабусь і прабабусь.
Ведучий 1: Тож завітаємо на вечорниці у одну українську оселю, спробуємо торкнутися отих найдорожчих святинь нашого народу і віддати йому належну шану.
Ведучий 1: Віддаючи шану минулому, беручи усе найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є у народу: його мову, пісню, історію, звичаї і ритуали.
(Звучить мелодія «Стоїть гора високая...»)
Господиня: (стиха наспівує пісню). Ой, що це я розспівалася. А й правда, цю пісню наче про мене складено. (Сідає на лавку біля вікна)
Літа-літа…летять, наче орли сизокрилі. (Чути стукіт у сінях. Жінка схоплюється)
Де мої молоді літа? І сліду не залишилося, мов за водою попливли…Неначе вчора ото було, як зійдемося на вечорницях, як почнемо співати...
На тих вечорницях я і милого свого зустріла. Пам’ятаю, як він потім засилав старостів і дуже боявся, щоб я йому не піднесла гарбуза!
А тепер… світ перемінився… Отак сиджу сама-самотою…Ні з ким і словом перемовитись. (Чути стукіт у сінях. Жінка схоплюється)
Господиня: О, хтось здається йде.
Дві дівчини:
Христя: Добрий вечір, тіточко!
Оксана: Добрий вечір вам у хаті! Чи живі-здорові Ви?
Господиня: Добрий вечір, дівчатонька! Спасибі, здорова, здорова, хвалити Бога. Проходьте, кажіть, чого прийшли.
Христя: Прийшли проситися до Вас на вечорниці.
Господиня: Та я не проти, але ж у мене хата невеличка!
Оксана:Та пустіть, ми вам заплатимо!
(вигукують):
Христя: хлібом!
Оксана: пшоном!
Христя: борошном!
Оксана: полотном!
Господиня: Та гаразд, гаразд. Але дивіться мені, щоб порядок був!
Христя: Добре, пані-матко. Ми й поприбираємо, і повимітаємо.
Оксана: Агов, дівчата, нумо всі сюди!
(Дівчата заходять до зали, співають пісню «В саду гуляла»)
В саду гуляла, квіти збирала, |2 р.
Кого любила, причарувала.
Причарувала серце і душу, |2 р.
Тепер з тобою гуляти мушу.
А я й учора не була дома, |2 р.
Та й полюбила хлопця другого.
Більше не вийду, з тобов не стану, |2 р.
Вишлю я сестру такую саму.
А я з сестрою всю ніч простою, |2 р.
Не та розмова, що із тобою.
Не та розмова, не ті і слова, |2 р.
Не білолиця, не чорноброва.
В саду гуляла, квіти збирала, |2 р.
Кого любила, причарувала.
Причарувала серце і душу, |2 р.
Тепер з тобою гуляти мушу.
Олена: Добрий вечір у вашій хаті! (кладе хліб на стіл)
Господиня: Проходьте, проходьте, любі дівчата! Заходьте, сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті.
А що, дівчата, роботу із собою взяли?
Дівчата: Взяли.
Господиня: А новини цікаві принесли? (всідаються хто куди,дістають кужіль,вишивання тощо. Точаться розмови. Показують одна одній свої роботи)
Дівчата: принесли.
Мар’яна: Розкажу вам як я на вечорниці йшла. Якби ви знали, що зі мною було.
Устина: Розказуй вже.
Мар’яна: Збираюсь я на вечорниці. Поки те та се, поки пряслицю знайшла, а тут веретено зламалося. Поки вишивку брала - вже зовсім пізно. Виходжу на двір – темно, хоч в око стрель! Не встигла я дверей зачинити, як мене щось за шию та до землі. Я хочу піднятися, а воно мене знов до землі.
Галя: Треба було перехреститися і тричі плюнути.
Мар’яна: Та не дало ні перехреститися, ні плюнути. Ой, як воно мене налякало…, було б затовкло на смерть, якби не хлопці.
Галя: А хлопці тебе боронили?
Мар’яна: Та воно почуло людські голоси і само щезло.
Устина: А що воно таке?
Мар’яна: Нечиста сила, не знаєш що?
Устина: Ну-ну, Мар’яно, то як та нечиста сила виглядала? В штанах чи в спідниці? Певно, в штанах.
Мар’яна: Тобі добре сміятися, а в мене мало серце не вискочило.
Устина: А ну-ну, з котрого боку твоє серце?
(Всі сміються)
Галя: Кажуть, тітонько, у Христини Бондарівни сватання сьогодні. Чи може ви вже чули?
Господиня: Ні не чула. А чого ж, нехай іде заміж, хороша вона дівчина і рушників багато придбала. Нехай і сиротині щастя усміхнеться.
(Але ось у жвавіших терпець уривається: то одна, то друга зиркне у вікно, гляне на двері, почне співати. Переб’є пісню розмова, жарт).
Пісня «Чом ти не прийшов»
Чом ти не прийшов, як місяць зійшов? Я тебе чекала.
Чи коня не мав, чи стежки не знав, мати не пускала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, мати не пускала?
І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала.
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала.
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала.
А старша сестра сідельце знайшла, коня осідлала.
Поїдь, братику, до дівчиноньки, що тебе чекала.
Поїдь, братику, до дівчиноньки, що тебе чекала.
Тече річенька, не величенька. Скочу-перескочу.
Віддайте мене, моя матінко, за кого я схочу.
Віддайте мене, моя матінко, за кого я схочу.
Чом ти не прийшов?
Чом ти не прийшов?
Чом ти не прийшов?
Христя: Ой, дівчата, де ж це наші хлопці забарилися?
( стукіт у двері)
Хлопець: Дівчата, дівчата! До хати пустіть!
Оксана: (до дівчат). О, хлопці вже йдуть..(До хлопців). Гарненько просіть!
(Знову стукіт у двері).
Олена: Агов? Хто такий?
Хлопець: Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий. Пустіть до хати!
Христя: Не пустимо до хати, бо вас дуже багато.
.
Хлопець. Пустіть ліпше, бо буде гірше.
Оксана: А ми візьмемо рогатини, поламаємо ваші спини.
Хлопець:
Бігла курка ряба, перебита нога.
Хто-хто перебив?
Чотири лозини, п'ята палка,
Виходь до нас, Наталка.
Олена:
Назарко, Назар пішов на базар,
Купив порося - воно вирвалося.
Хлопець: Дівчатонька, голуб'ятонька, ми не сваритися прийшли, а миритися. Сьогодні ж Андріїв вечір.
Тетяна: Та заходьте ж, холоду не пускайте зайвого.
Але за це мусите нам пісню заспівати.
Хлопець: А що ? І заспіваємо.
(Пісня “Ой на горі два дубки.”)
Ой, на горі два дубки, 2 р.
Ой, на горі два дубки, два дубки -
Зібралися докупки.
Ой, на горі два дубки, два дубки
Зібралися докупки.
Вітер дуба хитає, 2 р.
Вітер дуба хитає, хитає
Козак дівку питає:
Вітер дуба хитає, хитає,
Козак дівку питає:
- Ой, дівчино, чия ти? 2 р.
Ой, дівчино, чия ти, чия ти,
Чи вийдешти гуляти?
Ой, дівчино, чия ти, чия ти,
Чи вийдешти гуляти?
- Ой, не питай, чия я, 2 р.
Ой, не питай,чия я,чия я,
Як вийдеш ти - вийду я!
Ой, не питай,чия я,чия я,
Як вийдеш ти - вийду я!
А я дочка мамчина, 2 р.
А я дочка мамчина, мамчина,
Цілуватись навчена.
А я дочка мамчина, мамчина,
Цілуватись навчена.
А я в батька один син, 2 р.
А я в батька один син, один син -
Погуляти хоч би з ким.
А я в батька один син, один син -
Погуляти хоч би з ким.
(хлопці заходять, вклоняються)
Омелько: Добрий вечір вашій хаті. З Андрієм будьте здорові
(Підходить до хазяйки, низько кланяється, кладе хліб на стіл).
Зібралося наше парубоцтво просити вас, щоб ви на цю зиму прийняли нас у вашу хату на вечорниці. Приймаєте нас?
Господиня : Будьте і ви здорові! Чесному парубоцтву моя хата навстіж. Сідайте, проходьте , будь ласка.
(Хлопці сідають).
Хлопець : А де ж ваші пісні,дівчата? Заспівайте-но козакам!
Тетяна: Чого ж, і заспіваємо.
Дівчата: (співають):
Пісня «Сходить місяць»
Сходить місяць, сходить ясний,
А зіроньки миготять
Пусти ж мене, моя мати,
На вулицю погулять.
Пусти ж мене, моя мати,
Я там довго не буду.
Защебече соловейко —
Послухаю та й прийду.
Ой ти доню моя, доню,
Марна була твоя річ.
Відчини собі віконце --
Слухай його цілу ніч.
Мати спати не лягала,
Дочка плакала в вікні,
мати зятя вибирала
Найбагатшого в селі.
Хлопець: Чого це ви такої сумної затягли? Треба вас якось розвеселити.
1-Й ПАРУБОК: Слухайте, дівчата! Я вам розкажу, що колись зо мною було, та тільки - цур - не перебивати і "брешеш" не казати, а то покину розказувати.
Було це ще тоді, як мого батька й на світі не було, а ми з дідом вдвох на печі жили, на комині хліб сіяли, та було в нас п'ять курок дійних, сім півнів їжджалих. От раз мені дід дав здоровенний гріш та й каже: "Піди на ярмарок та купи там кобилу та сокиру!"
Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та в'язку бубликів:-
поснідав гарненько, а далі купив кобилу та сокиру, ув'язав сокиру в тороки й поїхав собі додому. Моя кобилка: трюх-трюх, а моя сокира: цюк-цюк, та й відрубала кобилі ногу. А я, бач, був собі хлопець не дурний. Зараз зліз з кобили, взяв сокиру, зрубав що не на єсть вищу вербу та й прив'язав її кобилі замість ноги. Сів ото я й поїхав. Іхав, їхав, і зачепилася моя верба аж за самісіньке небо. Що тут його робити? Поліз я по тій вербі, щоб, бач, її відчепити, та й виліз аж на небо. Дивлюсь - а там циган лопатою гроші віє. Я поздоровкався з ним і пішов далі. Коли слухаю, аж це: телень-теленьІ "Ну,— думаю собі, — оце чорти станового несуть - достанеться мені". Під'їжджаю ближче, дивлюсь, аж сам його благородіє в короні, а письмоводитель на пристяжці, а коні — бач — панами в кареті сидять. Обернувся я, дивлюся: нема моєї верби. Як же тепер з неба злізти? Випросив я у цигана полови з грошей і давай з неї вірьовку плести. Сплів таку довгу, що як звісити, то аж до землі дістає, і поліз по тій вірьовці; Ліз, ліз — уже до землі осталося гін з двоє або й троє. Де не взялася чортова руда миша, перегризла мою вірьовку. Як полетів - та прямо в болото! Загруз, тільки одну голову видно. Прилетіла дика качка, змостила на моїй голові гніздо і нанесли яєць. Дивлюсь: іде вовчише та з довгим хвостякою, і став він яєчка їсти. Я як ухвачусь йому за хвіст, як тюкну! .. Він рвонувся, одірвав хвіст і втік.
Стирчу я в болоті і горюю. Коли це приходить ведмедяка та ще з
більшим хвостякою, як був у вовка, і теж став яєчка їсти. Я і йому — як
ухоплюся за хвіст, як тюкну, як свисну! .. Він як рвонеться, та й витяг мене з болота, а то оце, може б, і досі там кис.
2-Й ПАРУБОК: Ішов я якось з вечорниць. Ніч була темна, хоч в око стрель. Іду, іду, і ввійшов у пекло. Дивлюсь: кум Грицько, що торік помер, в казані сидить, а в тому казані смола кипить, — такий сморід іде, аж у носі крутить!.. Добрий день, — кажу, — куме, як ви тут, не змерзли?" — "Ба ні, - каже - тут тепло, як на печу в гарячому просі!" — "А за що ж, — питаюся, — вам кара така?" "За те, - каже, — що в панів за ланового був". "Хай йому біс, — думаю, — не піду більше до панів служити, бо ще й мені те буде"...
Пішов далі, йду та йду... Дійшов до самісінького раю, а в раю річка
сметани тече: така густа сметана, що аж сама до рота проситься. Над річкою - дерева, замість листя - гречані вареники: пухкі та свіжі, ніби тільки що з печі мати витягнули. Під тими деревами люди лежать і, як тіли котрий істи захоче рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану – бовть! Впірнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот, тільки встигай жувати! "Ось, — думаю, — життя. Це, мабуть, той соціалізм, що про нього студенти з міста говорили". Вирішив і собі до них пристати. Підхожу до крайнього — таке розпаслося, що й дихати йому важко, — питаюся: "Чи не можна, пане-брате, мені коло вас тут прилягти?" А він — луп очима та й каже: "А ти хто такий, твій батько чим займався?" — "Та звісно, — кажу,— хлібороб". А він як визвіриться на мене: "Їди геть звідси, тут самі нероби лежать!.."
Дівчина: Дівчата, нумо заспіваймо якоїсь веселої для наших хлопців!
(звучить пісня «Ой послала мене мати »)
Ой послала мене мати
До Дунаю хустки прати
Приспів:
Дунаю, Дунаю, Дунаєчку, Дунаю,
Яка в тобі зимна вода на краю, на краю.
Ой чи прала чи не прала –
З парубками постояла
Приспів:
Дунаю, Дунаю, Дунаєчку, Дунаю,
Яка в тобі зимна вода на краю, на краю.
За те мене мати била,
Щоб я пізно не ходила,
Щоб я пізно не ходила,
Щоб я хлопців не любила
Приспів:
Дунаю, Дунаю, Дунаєчку, Дунаю,
Яка в тобі зимна вода на краю, на краю.
Я ж нікого не любила -
Тільки Петра та Данила,
Грицька, Стецька та Степана,
Кучерявого Івана
Приспів:
Дунаю, Дунаю, Дунаєчку, Дунаю,
Яка в тобі зимна вода на краю, на краю.
Сватай, сватай мене, Грицю,
Казав батько:”Дам телицю”,
Казав батько:”Дам вола“,
Аби дома не була
Приспів:
Дунаю, Дунаю, Дунаєчку, Дунаю,
Яка в тобі зимна вода на краю, на краю.
Сцена "Прийом у парубки".
МОЛОДИЙ ПАРУБОК: Добрий вечір, шановна громадо!
МОЛОДЬ: Дай, Боже здоров'я. Кажи, чого прийшов.
МОЛОДИЙ ПАРУБОК: На вечорниці.
МОЛОДЬ: Молодий ще, зелений. Чи ти не знаєш, що дітям забороняється ходити на вечорниці?
МОЛОДИЙ ПАРУБОК: Та я ... теє ... дозрів уже.
СТАРШИЙ ПАРУБОК: Дозрів, кажеш?Тоді мусиш "скласти іспит" на парубоцтво. Станцюй нам що-небудь.
(Хлопець танцює).
СТАРШИЙ ПАРУБОК: Ні, ні, нікуди не годиться. (виштовхує).
МОЛОДИЙ ПАРУБОК: Можна я ще спробую. (знову танцює).
ВСІ: (плещуть в долоні ) Приймаємо, приймаємо.
ХЛОПЕЦЬ: А ось подивися, як наші парубки танцюють.
(український танок)
СТАРШИЙ ПАРУБОК: Може, ти нам ще й заспіваєш якої?
МОЛОДИЙ ПАРУБОК: Та я навчуся.
СТАРШИЙ ПАРУБОК: Ну то послухай, як наші парубки співають:
(Звучить пісня «Іхав, їхав козак містом»)
Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув да раз-два,
Під копитом камінь тріснув да раз.
Під копитом камінь тріснув,
Соловейко в гаю свиснув да раз-два,
Соловейко в гаю свиснув да раз.
Соловейку, рідний брате,
Виклич мені дівча з хати, да раз-два,
Виклич мені дівча з хати, да раз.
Виклич мені дівча з хати,
Щось я маю їй казати, да раз-два,
Щось я маю їй казати, да раз.
Щось я маю їй казати,
Чи не била вчора мати, да раз-два,
Чи не била вчора мати, да раз.
Чи не била-не сварила,
Що з козаком говорила, да раз-два,
Що з козаком говорила, да раз.
Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув да раз-два,
Під копитом камінь тріснув да раз.
Ведучий: Тихше, тихше, давайте-но послухаємо, про що це говорять Карпо і Лаврін Кайдашенки. Мабуть, про дівчат.
Сцена "Карпо і Лаврiн"
ЛАВРІН: Карпе! А кого ти будеш оце сватати? Адже батько казав; що тебе незабаром оженить.
КАРПО: Посватаю, кого трапиться.
ЛАВРІН: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі
Семигори.
КАРПО: То сватай, як тобі треба.
ЛАВРІН: Якби на мене, то я б посватав Палажку. В Палажки брови як
шнурочки; моргне - як вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
КАРПО: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
ЛАВР1Н: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
КАРПО: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
ЛАВРІН: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
КАРПО: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
ЛАВРІН: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.
КАРПО: Коли в Химки очі як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.
ЛАВРІН: Карпе, скажи кого ти будеш сватати?
КАРПО: Аж, одчепись од мене.
ЛАВРІН: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса як праник, сама дівка здорова як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
КАРПО: Гарна ... Морда хоч пацюків бий; сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни.
ЛАВРІН: Ну то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя, личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка.
КАРПО: Вже й знайшов красуню! Та в неї лице як тріска, стан наче
копистка, руки як кочерги, сама як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
ЛАВРІН: Але ж ти і вередливий! То сватай Хотину Корчаківну.
КАРПО: Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то три дні собаки
брешуть; а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
ЛАВРІН: Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, тиху, як тихе літо.
(Музична фантазія).
КАРПО: Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як муха в спасівку.
ЛАВРІН: То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря і гарна, і трохи бриклива, і в неї й серце з перцем.
ЛАВРІН: Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, неначе корова на нові ворота?
Ведучий (за кулісами): Карпо ніби й не чув його слів та все дивився суворими очима на зелене гілля. Хотів він прогнати з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його.
ВЕДУЧА: Дівчата, дивіться, здається пан Возний іде. Мабуть, буде освідчуватись Наталці у своєму коханні до неї.
Сцена із "Наталки Полтавки".
ВОЗНИЙ (ідучи повз Наталку, підходить до неї:): Благоденственного і
мирного пребиванія! (Набік) Удобная оказія предстала зділати о собі
предложеніє на самоті...
НАТАЛКА (кланяючись): Здорові були, добродію, пане возний!
ВОЗНИЙ: Добродію... добродію! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вищепом'янутим іменем.
НАТАЛКА: Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше
письменство і розум...
ВОЗНИЙ: Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я; но желаю із з медових уст твоїх слишати умилительное названіє, сообразное моєму
чувствію. Послушай:
От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові.
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крип душистий, прекрасний.
Утробу всю потряс...
Кров взволновалась.
Душа смішалась,
Настал мой час!
Утіху ти подай
Душі смятенной
Моей письменной,
О ти, мій рай!..
НАТАЛКА: Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я речі вашої втолк не візьму...
ВОЗНИЙ: Лукавиш — теє-то як його, моя галочко!.. і добре все розумієш. Ну, коли так — я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
НАТАЛКА: Гріх вам над бідното дівчиною глумитись. І я вам рівня? Ви
пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та й по всьому я вам не під пару...
ВОЗНИИ: Оная любов все — теє-то як його — рівняєть. Рци одно слово:
"Люблю вас, пане возний", — і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою.
НАТАЛКА: У нас є пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом..."
Шукайте собі, добродію, в городі панночки. Чи там трохи єсть суддівен і
гарних попівен? Любую вибирайте.
Наталка співає:
Видно шляхи полтавськії і рідну Полтаву,
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, та чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружитись з простими дівками?
Єсть багацько городянок — вибирай любую:
Ти пан возний: тобі треба не мене сільськую.
Так, добродію, пане Возний! Перестаньте жартувати наді мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я: через вас люди почнуть шептати про мене; а для дівки, коли об неї люди шепчуть...
(Тікає).
Дівчина 1: Гляньте, гляньте, куди це Стецько так поспішає!
Дівчина 2: До Уляни, куди ж іще? Дізнався, що вона на вечорницях.
Сцена «Стецько і Уляна" із п'єси "Сватання на Гончарівці».
СТЕЦЬКО: (входить поспішаючи; роззявив рота розмахуючи руками, де, побачивши Уляну, зупиняється, сам до себе сміється причепурюється; підходить близько боїться; оглядає Уляну ззаду і в захопленні говорить):
— Та й патлата!
(Сміється голосно і, підійшовши до Уляни, раптом перестає і, довго
думаючи, говорить):
— А що у вас варили?
УЛЯНА: (Стоїть сумна, не звертає на нього уваги і сумно відповідає)
— Нічого.
СТЕЦЬКО: (довго згадуючи) Ну... Ну... а тепер... що?
УЛЯНА: Що?
СТЕЦЬКО: Що?
УЛЯНА: Що?
СТЕЦЬКО: Що?
УЛЯНА: Що? Нічого.
СТЕЦЬКО: Брешеш — бо як нічого? Батько казав: розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував.
УЛЯНА: Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!
СТЕЦЬКО: Так він - бо добре казав, не іди, каже - говорить, від неї, поки
обо всім не домовишся.
УЛЯНА: Ні об чім нам домовлятися!
СТЕЦЬКО: Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?
УЛЯНА: Ні, голубчику, сього ніколи не буде.
СТЕЦЬКО: А чом не буде?
УЛЯНА: Тим, що я за тебе не піду.
СТЕЦЬКО: А чом не підеш?
УЛЯНА: Тим, що не хочу.
СТЕЦЬКО: Та чому не хочеш?
УЛЯНА: А не хочу — тим, що не хочу.
СТЕЦЬКО: Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.
УЛЯНА: Не піду.
СТЕЦЬКО: Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пісеньки
заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю.
(Стецько співає)
На курочці пір'ячко рябоє;
любімося, серденько, обоє,
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Ой полола дівчина пастернак.
Та сколола ніженьку на будяк.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Не так болить ніженька з будяка,
Ой, як болить серденько від дяка.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Ой чия ти, дівчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
СТЕЦЬКО: А що? Чи хороша моя пісенька?
УЛЯНА: Така точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю (співає):
В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Приспів:
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не дурна я і не п'яна,
Щоб пішла я за Степана
Приспів:
Лучче впасти мені з дубу,
Чим йти заміж за Кандзюбу.
Приспів:
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Приспів:
— А що, Стецько, чи хороша моя пісенька?
СТЕЦЬКО: (Довго дивиться на неї мовчки, потім раптом кричить):
— Погана. Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана. Зачим ти її співаєш? Га?
УЛЯНА: Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.
СТЕЦЬКО: Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть (зітхає) я вже пробував.
УЛЯНА: Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.
СТЕЦЬКО: Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
УЛЯНА: А чого мені дрочитися? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
СТЕЦЬКО: Ей!.. чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько б'є часом; а то ще тепер не можна. Батько казав:” Після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна”. Дарма! Я і підожду. А поки ще ласкою просю: піди за мене!
Оце ж завтра і старостів пришлемо. Чи присилати?
УЛЯНА: Аякже! Присилай, присилай! (Вбік) Побачиш якого облизня
піймають.
СТЕЦЬКО: А піч колупатимеш?
УЛЯНА: Як-то вже не колупатиму. Отак усю поковиряю (дере його по лиці пальцями).
СТЕЦЬКО: (поправляється, сміється) Бач, яка жартовлива! Але трохи
баньок не виколупала. Зачим так робити?
УЛЯНА: Затим, що я тебе шаную (тихо), як ту собаку рудую.
СТЕЦЬКО: Ну! Кажи ж ти мені! Як ми оженимось, то що будемо робити? Га? Кажи, кажи!
УЛЯНА: Ти знаєш, а я не знаю.
СТЕЦЬКО: Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
УЛЯНА: Та не знаю. Ну тебе зовсім.
СТЕЦЬКО: (сміється) Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (ще більше сміється). Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? Що то я вже люблю обідати! Я б і в день і вночі усе б обідав.
УЛЯНА: (вбік) Що мені з дурним товковати? Покинула б його, так мати
лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.
(На сцені з’являється баба Параска)
МОЛОДЬ: Добрий вечір, бабо Параско. Заходьте, заходьте. Звідкіля це ви так пізно?
Сцена "Баба Параска та баба Палажка".
ПАРАСКА: Добрий вечір, добрі люди! Ой, та у вас тут вечорниці. Іду я оце від Левадихи, дивлюсь — у вас світиться. Зайду, думаю, розкажу про своє горе.
МОЛОДЬ: Заходьте, заходьте!
ПАРАСКА: Ой, люди добрі! Що мені на світі Божому робити? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся - та на кубанські степи! Дав же мені Господь сусідів - нічого сказати. Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха. Та що й говорити! Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така — не то що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла. А я, собі на лихо, вдалась добра. І, Господи! Я б її довіку не зачепила, якби вона мене не зачіпала.
ПАЛАЖКА: Добрий вечір! А бий тебе лиха година ! Ох, чую - Параска вже тут! Добрий вечір Парасю!
ПАРАСКА: І вам того, коли не жартуєте!
ПАЛАЖКА: А чого ти така сердита?
ПАРАСКА: Вона ще й питає! Ох, людочки, ви й уявити собі не можете, що ця клята Палажка мені накоїла!
Раз мій рябий підсвинок уліз у Соловейків город, а мене тоді, на біду,
не було вдома. Приходжу я додому, дивлюсь, а мій підсвинок висить на тину прикручений за задні ноги. Я до нього, а Солов'їха вже вибігла з хати на поріг. Як роззявить рота, як покаже залізні зуби!
ПАЛАЖКА: Ах, ти, клята Параска! Та твій негідний підсвинок заліз у мій город, та в мене всю цибулю поїв, жодної не лишив!
ПАРАСКА: А бий тебе сила Божа! Ще я не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю їли! Знаєте, що вона мені після цього вкоїла? На моєму городі всю цибулю вирвала і жидам продала. Я кинулася до неї, а вона стоїть на порозі та й сичить, як та гадюка. Ох, прости мене, Господи!
ПАЛАЖКА: А цур на тебе і на твого батька з твоєю цибулею разом!
Люди добрі! Що мені на світі робити. Не можна мені через бабу
Параску не то що на селі вдержатись — не можна мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака, бігає по дворах, по хатах та вигадує на мене таке, що й купи не держиться. Так уже її, цю кляту Параску обминаю, обходжу десятою вулицею — все одно зачепить! Якби я й під землею лежала, вона мене, капосна, й там би знайшла.
ПАРАСКА: Агов, вже наговорилась? Або хіба це не кумедія? Оце що Божого-дня міряє Палажка свою різу — як не хворостиною, то поясом. А це сього року, мабуть, зовсім здуріла, — захопила мою різу, та й вижала півкопи! Виходжу я з серпом на своє поле, дивлюся, аж полукіпок вже стоїть. Ну, хіба ж так можна? Взяла і поцупила в мене сіна копицю!
ПАЛАЖКА: Та треба мені твоє сіно! Та я його і бачити не хочу! Та тьфу на тебе!
ПАРАСКА: Ах, це ти на мене тьфу! Та я ж тебе зараз як візьму за чуприну, та як брязну об землю, то очі твої повипадають!
ПАЛАЖКА: А я зараз як заверещу, то... то...
ПАРАСКА: Ой, дивіться, від люті вже синіє, як слива стала.
ПАЛАЖКА: А ти, а ти... Параско.
МОЛОДЬ: Та годі вам сваритися! Помиріться і залишайтеся з нами на вечорницях (голоси).)
ПАЛАЖКА: Ой, слухай, Параско, дивись, скільки народу зібралося, а ми своїми балачками псуємо їм вечорниці. Так давайте ж помиримось, вельмишановна бабо Параско.
ПАРАСКА: Давай, сусідонько, давай помиримось! (Цілуються, плюються вбік).
Пісня "Ой на горі цигани стояли".
Ой, на горі цигани стояли.
Ой, на горі цигани стояли.
Стояла, думала циганочка молода, циганочка молода.
Стояла, думала циганочка молода, циганочка молода.
Один циган не п?є, не гуляє.
Один циган не п?є, не гуляє.
Стояла, думала циганочка молода, циганочка молода.
Стояла, думала циганочка молода, циганочка молода.
Він циганку свою виглядає.
Він циганку свою виглядає.
Стояла, думала циганочка молода, циганочка молода.
Стояла, думала циганочка молода, циганочка молода.
(Баба Параска і баба Палажка танцюють, дівчата і хлопці танцюють)
Ворожіння
Мар’яна: Ой, дівчата, сьогодні ж ворожать! А чи не знаєте ви що-небудь про ворожіння?Давайте і ми погадаємо на долю!
Господиня: Бачу, поворожити всім хочеться, аж жижки трусяться.
Олена: А я знаю таке ворожіння. Зловивши качура, півня або курку, дівчата зав’язували йому голову, а самі, взявшись за руки, крутилися навколо, накликуючи:”До мене, до мене!” На яку дівчину найперше натрапить очманіла птиця, та найшвидше вийде заміж.
Оксана: Ой, дівчата, а хочете дізнатись таємницю: яка вас доля чекає? Тоді слухайте. Для цього я на столі перевертаю догори миски. Кладу під них перстень, масло, ляльку, паперову квітку, цілушку хліба, цибулю, воду. Найперше погадаємо найстаршій із нас. Хто з нас най старший, ти, Христе? Ми всі за тебе хвилюватись будемо, бо хочемо знати, чи скоро вийдеш ти заміж, чи ще рік дівувати будеш. Тільки не підглядай, як ми будемо підкладати фанти. Якщо під тарілкою перстень – вийдеш заміж, якщо квітка – будеш ще рік дівувати, лялька – зрада від коханого, якщо масло – розлука чекає, цибуля – гірке життя , а хліб та вода – достаток і щастя. (Ворожать, Христя витягує з-під тарілки перстень. Всі дівчата радіють.)
(Ворожіння з хустками).
ДІВЧИНА: Давайте так погадаємо. Кинемо хустки в миску й підкинемо її. Чия хустка випаде першою, та дівчина найшвидше заміж вийде.
(Ворожіння зі свічками).
1 дівчина: Так, якби то знати, хто той суджений. Хоч би краєчком ока глянути.
Господиня: А чом би й ні! І не тільки краєчком. Ось вона миска ваша, наберемо водиці, дістанемо з комірчини свічки ( наливають з глечика води,запалюють свічки) Хто перший свого нареченого буде роздивляться?
1 дівчина: Я!
Господиня: Якого хочеш побачити: білявого чи чорнявого?
1 дівчина: Бачу! Бачу! Який красень…
2 дівчина: Бачу,бачу, он вже й обіймається
3 дівчина: А мені такий сон приснився! Ніби йду я полем, а назустріч далеко-далеко парубок. Та такий гарний! Чорнявий, високий. Та задивилася на нього, спіткнулася і впала.
4 дівчина: І що?
3 дівчина: А…мати розбудила корову поїти. До чого це, тітко Ганно?
Господиня: Ну, цей сон відгадати дуже просто
3дівчина: Скажіть
Господиня: Заміж, ось чого ти хочеш
3 дівчина: Усе ви жартуєте
Ворожіння з балабушками
Мар’яна: А мені мама розповідала, що ворожіння на Андрія починалось із балабушок. Посеред хати ставили маленького столика і застеляли його рушником. Розкладали на ньому балабушки в ряд по одній. Кожна дівчина знала свою. Знадвору вводили собаку. Голодний пес біг до балабушок. Чию з’їсть найпершу, та дівчина перша вийде заміж.
Устина: Так балабушок нема
Оксана: А вареники підійдуть?
Мар’яна: Не знаю, може, й підійдуть.
Оксана: Тітко Ганно, а вареники вже готові?
Господиня: Перші вже готові! Беріть, дівчата, по варенику і кожна свого позначте.
(Кладуть по варенику, поряд кладуть різнокольорові ниточки.)
Мар’яна: Тітко Ганно! Впускайте Сірка!
Устина: Тю! Так Сірко вже тижнів зо два, як утік!
Мар’яна: Справді?
Господиня: Так!
Оксана: Що ж робити?
Устина: Давайте використаємо Стецька замість пса.
Мар’яна: А можна?
Оксана: Він же не знає, де чий вареник! Скажемо одного з’їсти, хай собі поїсть, може від Уляни відчепиться.
Господиня: Цікаво.
Устина: Cтецьку! (входить Стецько) У нас до тебе справа є! Допоможеш?
Стецько: Води принести? То я зараз.
Мар’яна: Ні-ні-ні! Стецю, бачиш вареники?
Стецько: Ну?
Оксана: З’їж один чи два. А то й всі, Стецю.
Стецько: А я не голодний.
Господиня: Стецю, дівчата ворожать. Просять тебе допомогти.
Стецько: Ну, добре. А смачні? Не сирі? Не глевкі? А з чим?
(бере одного) Холодні вже….а що там, камінці?
Господиня: Та не бійся, ніхто над тобою збиткуватися не збирається. Стецько: Ну, добре… ось цей найтепліший. Його й з’їм.
(з’їдає вареник)
Мар’яна: Що, Стецю? Ну з’їж ще один. Не отруєшся.
(Стецько бере ще вареник)
Стецько: Холодний, у горлянку не лізе!
Оксана: Стій! Ось тобі сметанка, доїж, голубе, дуже прошу
(Стецько доїдає)
Стецько: То я води принесу
(бере відро і вибігає)
Устина: Ну що?
Мар’яна: Отже, в цьому році заміж вийду я!
Оксана: А мій вареник? Нащо ти примусила його доїсти?
Мар’яна: Бо чий вареник надкушений - біда тій дівчині.
Тетяна: А давайте ще поворожимо.
Наталка: Ой накаталася наша Тетяна вже! Розкажи, куди їздила?
Тетяна: Далеко, звідси не побачиш! У тих краях подарували мені шапку-«ворожанку».
(Дістає шапку,в якій лежать цвях, підкова, олівець,ґудзик,ложка)
Ну то зараз дізнаємося, ким буде майбутній чоловік. Хто витягне цвях, у того чоловік буде чоботар, хто витягне підкову, у того - конокрад, хто витягне олівець, у того, напевно,писарем буде, хто витягне ґудзик, у того – кравець. А у того, хто витягне ложку, чоловік шинкарем буде.
(робота з залом)
Хлопець: Дівчата, а нам поворожите?
Господиня: Але хлопці, таке вигадають. Ні, хлопцям цього вечора не ворожать. Та для вас ми зараз знайдемо забаву. Прийшов час калиту піднести.
" Сонце заходить, а калита сходить».
(Хлопці піднімають калиту )
Хлопець 1: Дозвольте мені бути паном Калитинським.
Хлопець 2: А мені, господине, дай-но коцюбу, я буду паном Коцюбинським.
(Діалог між Калитинським і Коцюбинським.)
Калитинський: Добрий вечір, пане Коцюбинський.
Коцюбинський: Добрий вечір, пане Калитинський.
Калитинський: Куди йдете?
Коцюбинський: Калиту кусати.,
Калитинський: А я буду по писку писати
Коцюбинський: А я вкушу!
Калитинський: А я впишу!
Підходять по черзі кусати, калиту всі хлопці. Підходить останній хлопець).
Діалог між Калитинцьким і хлопцем.
Хлопець: Пане Калитинський, не дрімайте, я іду калиту кусати.
Калитинський: А будеш нам слово казати?
Хлопець: Буду.
Калитинський: Що у світі найсильніше?
Хлопець: Вода.
Калитинський: А що у світі найпрудкіше?
Хлопець: Світло.
Калитинський: Скільки зір у небі?
Хлопець: Як у морі піску.
Калитинський: Скільки в морі піску?
Хлопець: Як на землі трави.
Калитинський: Скільки на землі трави?
Хлопець: Як проміння у сонця.
Калитинський: Скільки проміння у сонця?
Хлопець: Як у людини думок.
(Калитинський знімає калиту, дівчата роздають по шматочку іншим дівчатам)
Хлопець:
Калита, Калита
Солодка була.
Дівчина:
А ми її з’їли -
Аж до сонця підлетіли.
ГОСПОДИНЯ:
Милі гості, просимо сісти,
Вареники будемо їсти.
Вареники не погані, вареники у сметані.
ВЕДУЧИЙ 1:
Ми гуляли, веселились,
Усім весело було.
Вечорниці завершились,
І здається, все пройшло.
Ні, так просто не проходить,
В серці струночка бринить.
Про Андріїв вечір спогад
Довго буде з нами жить.
ВЕДУЧИЙ 2:
Наші вечорниці вже кінчати час
Кращі побажання ви прийміть від нас
І в вас, і в нас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.
Прощавайте, друзі, низький вам уклін
Доброго здоров’я зичимо вам усім,
І в вас, і в нас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були
ГОСПОДИНЯ: Бувайте здорові, живіте багато
І ще приїжджайте до нашої хати.
(Кланяються)
ВСІ: І в нас, і в вас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку