Виховний захід "Без надії сподіваюсь" до 145-річчя від дня народження Лесі Українки (2021)

СЦЕНАРІЙ ВІДКРИТОГО ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

 

«Без надії сподіваюсь»

 

*Вступна  фонова мелодія

 

Ведучий 1.

Сьогодні велике свято

Український народ відзнача.

Відкрийте ж бо душі назустріч,

Хай радість віллється в серця!

 

Ведучий 2.  145 років тому на українському небосхилі спалахнула нова, яскрава зірка. Сильні промінчики яскравої зіроньки пробивались крізь  хмаровиння хвороб, незгод; крізь тенета несправедливості…

 

Ведучий 1.

Хвора дівчинка, бідна Леся!

Де ще хворі такі були.

Щоб літати у піднебесся,

Що його не сягнули  й орли!

 

Ведучий 2.  

Ти себе Українкою звала

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

 

Ведучий 1. Тож, певно, всі вгадали, що ім’я цієї зірки – Леся Українка.

 

Ведучий 2.  Ким же насправді була  ця безсмертна жінка з Волині?

 

Ведучий 1.  Лариса Петрівна Косач – окраса і гордість української нації. Людина виняткової мужності, духовної краси і мистецького обдарування. Геніальна поетеса і драматург.

 

Ведучий 2. Талановитий прозаїк, перекладач, публіцист й фольклорист.

 

Ведучий 1. Просто жінка, яка багато страждала, уміла кохати і хотіла бути потрібною.

 

Ведучий 1. Сьогодні спробуємо пройтись стежками Лесі Українки, відчути її душевні переживання та  поклики серця.

 

Ведучий 1. 25 лютого 1847 року у метричній книзі Новоград-Волинської Преображенської церкви з'явився запис про народження – Лариси Петрівни Косач.

 

Ведучий 2.  Підростала Леся дуже обдарованою дитиною: гарно малювала, грала на фортепіано, проявляла інтерес до різних галузей знань, хоча не закінчила жодного навчального закладу.

 

Ведучий 1. Єдиним учителем для неї була мати – Олена Пчілка – відома українська письменниця.

 

*Під фонову мелодію проходить інсценізація діалогу маленької Лесі  із матір'ю.

 

Леся

Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

 

Мати

Ні, не кожна..

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам, біля хати, -

 

Леся

Чом ж вона не втіка?

Нащо морозу чека?

 

Мати

Не боїться морозу вона

Жде, що знову прийде весна

 

Леся

Нащо ж співає? Чудна!

Краще б шукала зерна

 

Мати

Спів пташині – потіха одна, -

Хоч голодна, співа веселенько,

Жде, що знову прилине весна.

Тішся, дитино, поки ще маленька

Ти ж бо живеш навесні.

Ще твоя душа літає легенько,

Ще твої мрії ясні.

Ведучий 1. Зростаючи в сім'ї, де батьки були високоосвіченими людьми, Лесю заполонила пісенна та поетична стихія.

 

Ведучий 2. Поезія та пісня були для тендітної дівчинки незрадливим другом, невичерпним і завжди новим джерелом натхнення.

 

Ведучий 1. Що інтенсивніше наступала хвороба, то непереборнішим ставав її дух, незламнішною була її воля і жадоба до життя. Іти вперед, тільки з оптимістичною вірою в майбутнє і бадьорою вогнистою піснею.

 

*Виконання пісні «Україна»  у супроводі народного танцю.

«Україна»

Виростала я на Україні,

Виростала, де грона калини,

Щовесни під віком розквітали,

Білим цвітом мене забавляли.

Тут волошки в волосся вплітала,

Тут матусю сльозами прохала,

Щоб сорочку мені вишивала,

Тут я вперше в житті покохала!

 

Приспів:

Це моя земля! Це моя країна!

Тут моя сім'я! Тут моя родина!

Це ліси, поля, гори й полонини,

Рідна ти моя Україна!

 

В нас колосяться жито, пшениця,

І тече тут джерельна водиця,

В нас найкращі  у світі дівчата

Люди щирі, душею багаті.

Приїжджайте до нас в Україну

Тут завжди зустрічають гостинно

Пісня лине від хати до хати

Бо у нас люди вміють співати

 

*Звучить фонова мелодія.

 

Читець

Славлю, славлю тебе я у дні ці,

Світлу й чисту, як неба блакить!

Твоє  слово, гостріше від криці,

У серцях буде вічно дзвеніть.

Буде кликать у сонячні далі

Слово щире у ніжній красі,

Щоб веселе було і в печалі,

Як зоря у вечірній росі.

Твоє слово разюче, як зброя,

Що боронить свій  край і свій дім.

І схиляю в шанобі чоло я

Перед світлим безсмертям твоїм!

 

*Звучить фонова мелодія

 

Ведучий  2.  Велич Лесиного серця проявлялася в усьому. До чого б не доторкнулася її душа.

 

Ведучий 1. Але ж великим серцям потрібне інше серце. Таке ж велике і життєлюбне.

 

Ведучий 2. Лесі дуже довго не вдавалося його зустріти і нарешті сталося. Доля подарувала їм зустріч 1897 року в Ялті, де поетеса лікувалася. Через хворобу приїхав на курорт і Сергій Мержинський.

 

Ведучий 1. І те життя освітилося любов'ю, але не бути їй довічно…

 

*Звучить фонова мелодія.

На сцену виходить Леся Українка з Сергієм Мержинським. На проекторі берег Чорного моря у Ялті.

 

Сергій. Подивіться навколо. Попереду море, чайки кигичуть,  а позаду гори.

 

Леся. Диво, та й годі! Внизу погляньте, наче в раю. На Волині такого не стрінеш. Там ліс – так ліс, а поле – так поле.

Знаєте, Сергію Костянтиновичу, от скільки вже об'їздила країв, а найріднішою все таки залишається Волинь. Хоч і недуга моя звідти, а все одно люблю її.

 

Сергій. Ви завше так про неї гарно говорите, що й мені кортить там побувати.

 

Леся. То й що? Приїздіть до нас в Колодяжне. Жити є де, місця чудові. Будьте певні – не пошкодуєте.

 

Сергій. Це ідея. Тільки де ж його урвати того вільного часу?

 

Леся. Вас важко переконати, але майте на увазі – наша домівка завжди до ваших послуг.

 

Сергій. Спасибі, неодмінно скористаюся вашою гостинністю.

 

Леся. Гляньте навколо. Яка краса! Шкода, що я не художник, хоч і колись вчилась цьому мистецтву.

Сергій. А ви словами, Лесю, малюйте, у вас гарно виходить.

 

Леся. Перевага художника в тому, що його твір бачать, а поезію треба читати вміючи. Облишмо цю тему. Ходімо краще глянемо вниз.

 

Сергій. Лесю! Ще одне диво! (Мержинський зупиняється біля квітки).

 

Леся. Чи не привиділося нам? Все таке сухе, і раптом природна краса!

 

Сергій. Зірвемо?

 

Леся. Ви що? Нехай росте!

 

Сергій. А я хочу для вас на пам’ять.

 

Леся.  На пам’ять… О друже! Знав би ти, як увійшов мені в серце. Не квіткою і не дарунками коштовними, не пестощами – своєю людяністю, любов’ю щирою.

 

Сергій. То як? Не ми,то хтось інший зірве. Не вікувати ж їй тут.

 

Леся. Спасибі, Сергію, я поставлю її собі на столі, як символ нескореності, твердості. Хай нагадує і цю подорож,  і вашу увагу.

 

Сергій (цілує обидві  стиснуті руки, відходить). Прощавайте.

 

Леся (залишається сама і пише вірш коханому).

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.

Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,

В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати,

Я часто питаю себе: чи кохаю? – Оказую: ні!

 

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,

Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,

І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається

Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей

 

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,

І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні

Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, -

Коли б ти спитав: «Чи кохаєш, чи б тобі мовила: ні?»

*Звучить фонова мелодія

 

Ведучий 1. Кохання  до Мержинського принесло Лесі оптимізм, але одночасно і відчай. Хвороба була у них одна на двох, але не кохання…

 

Ведучий 2.  Помираючи у Лесі на руках, Сергій шепотів своє останнє прохання попіклуватися про долю жінки, яку він по-справжньому любив.

 

Ведучий 1. То був удар страшної сили. Поетеса шукала забуття і знаходила його у творчості.

 

*Виконання пісні

«Зорі запалали»

Чому так зорі запалали, зорі запалали мені?

Чому так зорі запалали, зорі запалали ясні?

 

Ти була лагідна, як море

Ти недосяжна, наче небо

Така цнотлива і прозора

І сонце прохолодніше за тебе

 

І всесвіт сяє твоїм світлом

Відлуння  в горах – шепіт твого сну

А я захочеш стану вітром

Зловити б тільки посмішку одну

 

Чому так зорі запалали, зорі запалали мені?

Чому так зорі запалали, зорі запалали навесні?

І як нам зорі запалали, зорі запалали ясні

 

Коли туману вже не стало

А сонце пробивається крізь сни

Не прокидайся, ще зарано

Не прокидайся, трохи ще поспи

 

Закрию промені собою

«Побудь зі мною», - прошепчу

Дай я надихаюсь тобою

Дай я намріюсь досхочу

 

Чому так зорі запалали, зорі запалали мені?

Чому так зорі запалали, зорі запалали навесні?

І як нам зорі запалали, зорі запалали ясні

 

 

Ведучий 2. Леся Українка прожила лише 42 роки, страждаючи фізично і морально. Не пізнала велич материнства, а пізнала самотність чужини, нерозділене кохання, відчуження і відчай.

 

Ведучий 1. Але вона всупереч усьому сміялася, перемагала біль і писала свої геніальні твори.

 

* Флешмоб: групове виконання поезії. 

 

«Contra spem spero»

 

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

 

Ведучий 1. Видатні митці, такі як Леся Українка, ніколи не полишають нас. З'єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, з їхнім пориванням до волі і щастя.

 

Ведучий 2. І час підносить їх нашими думами і турботами.

 

Ведучий 1. Будуть відходити віки, пилком чи кушпелою розів'ється скороминуще, а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ!

 

Ведучий 2. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії нашої неповторної Лесі.

 

* Виконання  фінальної пісні  «Наша пісня солов'їна аж до неба лине».

Не просила, не молила,

Не стелилася до ніг,

Розправляла доля крила

Та й казала мені:

«Треба жити, як співати,

А співати, наче жить,

Людям душу віддавати,

Бо інакше болить».

 

Приспів:

А наша пісня солов'їна аж до неба лине

В горі не загине – і не чекай,

Все в нас з вами буде,

Як  ми добрі люди,

Тільки ж ти цю пісню не забувай!

Пісня солов'їна – рідна Україна,

В горі не загине – і не чекай,

Все в нас з вами буде

Бо ми – добрі люди,

Тільки ж ти цю пісню не забувай!

Як погляну на дорогу

Та й нікуди не піду

Бо немає більш ні в кого

Соловейка в саду

Приспів: повтор.

 

Ведучий 2.

І нехай проходять дні за днями

А роки хай змінюють роки

Усі разом:

Леся Українка завжди з нами

На усі літа, на всі віки!

 

Ведучий 1.