Виховний захід "Cорочку білу вишию шовком..."

«Сорочку білу вишию шовком»

(виховний захід)

Цілі: розкрити красу українських вишиванок, багатство кольорів; збагатити знання про давній вид декоративно-прикладного мистецтва, про значення української вишитої сорочки в житті людини.

Обладнання: виставка ілюстрацій українського одягу різних регіонів України, виставка книг «Українська вишивка». Всі учасники одягнені у вишиванки.

Хід заходу

Бібліотекар. Кожен народ має свої звичаї, обряди, традиції, свої обереги. Багата й наша Україна на свої символи-обереги, які береже й шанує український народ, передає їх від покоління до покоління. Це верба і калина, барвінок і чорнобривці, дивовижна писанка і хліб на рушникові, біла українська хата і вариста піч, народна пісня і українська вишиванка.

Вишиванка – надзвичайно поширений на всій території України вид мистецтва. Ніхто не може й сказати, де і як зародилося воно, кому першому спало на думку перенести на тканину за допомогою ниток незвичайне бачення навколишнього світу.

Вишивкою оформляли різноманітні вироби: рушники, серветки, подушки, скатертини, тканини, сорочки, блузи, плахти, сукні, фартухи.

У народі існує прислів’я «Без верби і калини немає України». Але немає України й без української вишиванки. Україна славиться на весь світ своїми вишитими рушниками. Здавна особлива увага приділялася сорочці-вишиванці. Про неї складено багато віршів, приповідок, легенд, вона оспівана в піснях.

Є такий вислів: «Українські вишиванки, наче райдуги світанки». І сьогодні наше свято присвячене українській вишитій сорочці.

 

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

В. Симоненко

 

Вишиванка для мене – це символ краси та національної ідентичності українського народу. У вишиванці є генетичний код нашого минулого, теперішнього і майбутнього.

У. Смирнова

 

1-ша учениця

Моя вишиваночко, червона калино.

Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.

Моя вишиванка – душа України

І зірка яскрава для дочок-синів.

Гаптована ніжно й барвисто нитками.

Сорочка для мене – святий оберіг.

І стежка до світлої пам’яті мами,

Яку я у серці назавжди зберіг.

Цвіте вишиванка – сорочка вкраїнська,

Калиною білою в рідних садах,

А в тій вишиванці любов материнська,

Що нас зігріває в далеких світах.

2-га

Я й собі так, як бабуся,

Шити геть усе навчуся.

Ось лиш трішки підросту,

В нитку голку протягну.

Викрою собі спідничку,

Пасувала щоб до личка.

Блузку вишию рядочками,

Зелененькими листочками.

Та ще хочу фартушину,

Як у мами в горошинку.

3-тя

Біля самого віконця

Сіла Любочка мала,

Позолотою від сонця

На тканину тінь лягла.

А поглянь – з лиця тканина

Вся у квітах – аж цвіте,

Це для ляльки, для Галинки

Буде блузочка нова.

Нитка голку доганяє –

Вдало швачка вишиває

Рукавці, та комірець,

І тоненький поясець.

В Любки личенько щасливе:

Вийшла блузочка красива.

І радіє вся сім’я:

Шваля в нас тепер своя.

Дівчатка читають коломийки про вишиванки.

1-ша дівчинка

Нема краю веселого,

Як поліські села:

Куди зайдеш, скрізь побачиш

Вишивки веселі.

2-га

Нема таких вишиванок

На всім білім світі.

Вони душу зігрівають

І дорослим і дітям.

3-тя

Ой вишию вишиваночку,

Та ще й буду шити,

Щоб заздрісно було тому,

Хто не вміє шити.

4-та

Ой, я сиджу біля столу,

Хрестом вишиваю

Та я своїй матусеньці

Гарно помагаю.

5-та

Ой дівонько-голубонько,

Хочу поклонитись.

Та дай свою сорочину,

Аби подивитись.

Бібліотекар. Вишиванка – невід’ємна складова жіночого та чоловічого українського національного вбрання. Надягати білу вишиванку на свято або в неділю було обов’язковим правилом для кожного. Сорочки на щодень вишивали просто й скромно. Святкову вишиванку, особливо весільну, робили ретельніше.

Найулюбленішим у давнину був червоний колір, що вже сам собою був оберегом. Вишиванкою особливо рясно прикрашали рукави, комір і поділ сорочки – це захищало від злих сил. Від них оберігали вишиті символічні візерунки – знаки води, рослинний орнамент, зображення берегинь.

4-та уч.

Нечутно ступає вже вечір чорнявий,

Од блиску сніжинок спалахує вишня,

Он прясти сідає бабуся на лаві,

І серця торкається лагідна пісня.

Ось човник літає в такт пісні початій,

Сувої полотен летять сіруваті.

Як тільки роса висихає на квітах,

З бабусею йшли ми полотна білити.

І сонце їх пестить палкими долонями,

І вітер цілує устами прозорими,

Ще й блискітки хвилі на них осідають,

За тиждень сувої біліють, аж сяють.

5-та (продовжує)

Вже вітер осінній колише калину,

Чекаю пісень, що до мене прилинуть.

Бабуся сорочку сідає кроїти,

А там – забуяють небачені квіти.

На ній оживають прадавні веснянки,

І спів чорнобривок, ромашок зітхання.

Та промені перші калинових ранків,

І лебедя клич про самотнє смеркання.

Тож я зберігаю сорочку і досі,

Милуюсь, які чепурні ці віночки.

Вдихну її запах, чолом притулюся,

Гаптована сонцем та серцем бабусі.

1-ша

МАЛА УКРАЇНКА

Ой вдягнуся у неділю

У вишивану сорочку,

У червону спідничину

І в коралі на шнурочку.

Заплету я свої коси

І візьму віночок з рути,

Ще васильком заквітчаю,

Чи від мне кращій бути?

А на нозі чоботята

Червоненькі, сап’янові!

Я маленька українка –

Будьте всі мені здорові.

Бібліотекар. Сорочка – найдавніший одяг наших предків. Шиють сорочки різного крою, з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами або оборкою на кінцях. В усіх українських сорочках рукави широкі й довгі. Довжина сорочок теж була різна. Але особливістю української сорочки була і є вишиванка.

Про жіночу сорочку є такі народні приповідки:

• Рукав, як писанка, а личко як маків цвіт.
• Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.
• У наших хазяйок по сто сорочок, а у мене одна, та й та біла щодня.
• До Великодня сорочка хоч і лихенька, аби біленька.
• Як неділя, то й сорочка біла.
• Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
• Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

1-й хлопчик

Вишиванку мати

Принесла мені,

Я вберуся в неї

У травневі дні,

Як вберуся в неї,

Побіжу у гай.

Хто побачить – скаже:

Хлопчик, наче май.

Бібліот. В Україні існують численні повір’я, звичаї та обряди, пов’язані із шиттям і носінням сорочок, яких дотримували стародавні майстрині.

• Починати вишивати сорочку слід у мужеський день, краще четвер, бо як почнеш у середу, то шиття не буде ладитися.
• Од переляку сорочку надягають назад пазухою.
• Дочка ніколи не одягала маминої сорочки, щоб не повторились у долі мамині біди.
• Коли зав’язувати вузли при шитві, то сорочка довго носитиметься.
• Коли молода шиє молодому сорочку й на ній багато вузлів, то молодому буде довге життя, коли без вузлів – то коротке, не зносить навіть цієї сорочки.
• Дівчата нерідко вишивають сорочки для наречених, про що співають в українській народній пісні.

2-га уч.

ВИШИВАНКА

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку,

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червону нитку клала.

А та чорна ниточка – то страждання.

А червона ниточка – то кохання.

Щоб та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Ой піду я ввечері на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти колись її біля серця.

3-тя

Під вербою в холодочку

Шила дівчина сорочку:

Глянь, татусю, це тобі

Квіти жовті, голубі.

На маніжці комірці

Сяють, наче промінці.

Ой спасибі, люба дочко,

Буде гарна ця сорочка.

Я на свято приберусь, -

Мовив радісно татусь. –

Де ж ти квітів для маніжки,

Для комірника взяла?

Я й у лузі, я ц у книжці

Поблукала і знайшла.

4-та

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка.

Вишиваночка у вишеньках,

Ягідками рясно вишита.

Вся в мережках вишиваночка –

Подарунок для Іваночка.

5-та

СТРУМОЧОК

Ой ти, струмочку, чиста водиця.

Куди біжиш і що несеш?

Кому кохання, кому розлуку,

Мені ж нічого не даєш.

Сорочку білу вишию шовком,

В холодну воду кину твою.

Пливи, сорочко, де ходить милий.

Скажи, що я його люблю.

А як не прийде, невже забуде,

Невже розлюбить милий мене.

Сорочка буде йому на згадку

Кохання вірнеє моє.

Бібліот. Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща культура, що в кожній місцевості мала самобутні форми в надзвичайному їх розмаїтті. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка давала простір власній фантазії.

Сидячи над сорочкою протягом кількох тижнів, дівчина чи жінка встигне багато передумати про того, хто її носитиме, про його і своє життя. Ось чому ці вироби мають символічне значення: їх вишивають і дарують особливо близькій людині.

2-й хл.

Вишивала мені ненька

На свято сорочку,

Оздоблювала візерунком:

На, носи, синочку.

Хай сорочка захищає

Від усього злого,

Дасть і сили, і здоров’я

Синочку малому.

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні –

На, вдягай, синочку.

В нитці сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обніму

Я свою матусю.

Звучить пісня «Два кольори»

3-й

У маленького Степанка

Є сорочка вишиванка.

А на ній така мережка,

Мов барвиста в лузі стежка.

Наче райдуга у небі,

Аж вбирає очі в себе.

Як надіне наш Степанко

Білосніжну вишиванку

Та як стане край воріт,

Всі говорять: «Маків цвіт».

Бо такий уже хлопчина…

Не Степанко, а картина.

1-ша уч.

Вишиває нам бабуся рушники,

Я й собі отак навчуся залюбки.

Квіточки оті, що в лузі у росі,

Мамі вишию на блузі геть усі.

Бібліот. Давайте й ми відчуємо себе чаклунами, повіримо, що, прокладаючи на білому полотні нитяні стібки, беремо ми кольори: червоний – від сонця, чорний – від землі, блакитний – від неба, зелений – від трави і листя. Одягнемо таку сорочку й відчуємо, як додає вона нам здоров’я та снаги, краси та ніжності.

2-га

Біле поле полотняне,

Рівно ткане, чисто пране,

А по ньому голка ходить,

За собою нитку водить.

Покрутнеться так і сяк –

Зацвіте червоний мак.

Зазирне і там, і тут –

Василечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки –

Зажовтіють колоски.

А як пройдеться поволі –

Зоре хтять листочки в полі.

Біле поле полотняне

Вишиваночкою стане.

3-тя

Мамина вишиванка – малюнок неначе.

Квадратик – то я. Між стежинами скачу.

Зелені стежки іі барвисті нитки –

То я у букетик збираю квіти.

Мамина вишивка – літо у хаті.

Мамину вишивку люблю я читати.

Я вже поводитись вмію з нитками.

Вишию скоро сорочку для мами.

Звучить пісня «Мамина сорочка» ( сл.. та муз. Н. Май).

Учасники співають пісню на мелодію «Ой чорная ти чорна».

Сьогодні ми вдяглися

У вишиту сорочку.

Ми любимо співати,

Ми любимо співати

Веселу співаночку.

Ой, свято українське,

Настала вже розв’язка.

А хто його дивився,

А хто його дивився,

Тому бубликів в’язка.