10 березня о 18:00Вебінар: Шкільне діловодство. Документація заступника директора з навчальної роботи

Виховний захід "Cорочку білу вишию шовком..."

Про матеріал

. Кожен народ має свої звичаї, обряди, традиції, свої обереги. Багата й наша Україна на свої символи-обереги, які береже й шанує український народ, передає їх від покоління до покоління. Це верба і калина, барвінок і чорнобривці, дивовижна писанка і хліб на рушникові, біла українська хата і вариста піч, народна пісня і українська вишиванка.

Вишиванка – надзвичайно поширений на всій території України вид мистецтва. Ніхто не може й сказати, де і як зародилося воно, кому першому спало на думку перенести на тканину за допомогою ниток незвичайне бачення навколишнього світу.

Перегляд файлу

«Сорочку білу вишию шовком»

(виховний захід)

Цілі: розкрити красу українських вишиванок, багатство кольорів; збагатити знання про давній вид декоративно-прикладного мистецтва, про значення української вишитої сорочки в житті людини.

Обладнання: виставка ілюстрацій українського одягу різних регіонів України, виставка книг «Українська вишивка». Всі учасники одягнені у вишиванки.

Хід заходу

Бібліотекар. Кожен народ має свої звичаї, обряди, традиції, свої обереги. Багата й наша Україна на свої символи-обереги, які береже й шанує український народ, передає їх від покоління до покоління. Це верба і калина, барвінок і чорнобривці, дивовижна писанка і хліб на рушникові, біла українська хата і вариста піч, народна пісня і українська вишиванка.

Вишиванка – надзвичайно поширений на всій території України вид мистецтва. Ніхто не може й сказати, де і як зародилося воно, кому першому спало на думку перенести на тканину за допомогою ниток незвичайне бачення навколишнього світу.

Вишивкою оформляли різноманітні вироби: рушники, серветки, подушки, скатертини, тканини, сорочки, блузи, плахти, сукні, фартухи.

У народі існує прислів’я «Без верби і калини немає України». Але немає України й без української вишиванки. Україна славиться на весь світ своїми вишитими рушниками. Здавна особлива увага приділялася сорочці-вишиванці. Про неї складено багато віршів, приповідок, легенд, вона оспівана в піснях.

Є такий вислів: «Українські вишиванки, наче райдуги світанки». І сьогодні наше свято присвячене українській вишитій сорочці.

 

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

В. Симоненко

 

Вишиванка для мене – це символ краси та національної ідентичності українського народу. У вишиванці є генетичний код нашого минулого, теперішнього і майбутнього.

У. Смирнова

 

1-ша учениця

Моя вишиваночко, червона калино.

Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.

Моя вишиванка – душа України

І зірка яскрава для дочок-синів.

Гаптована ніжно й барвисто нитками.

Сорочка для мене – святий оберіг.

І стежка до світлої памяті мами,

Яку я у серці назавжди зберіг.

Цвіте вишиванка – сорочка вкраїнська,

Калиною білою в рідних садах,

А в тій вишиванці любов материнська,

Що нас зігріває в далеких світах.

2-га

Я й собі так, як бабуся,

Шити геть усе навчуся.

Ось лиш трішки підросту,

В нитку голку протягну.

Викрою собі спідничку,

Пасувала щоб до личка.

Блузку вишию рядочками,

Зелененькими листочками.

Та ще хочу фартушину,

Як у мами в горошинку.

3-тя

Біля самого віконця

Сіла Любочка мала,

Позолотою від сонця

На тканину тінь лягла.

А поглянь – з лиця тканина

Вся у квітах – аж цвіте,

Це для ляльки, для Галинки

Буде блузочка нова.

Нитка голку доганяє –

Вдало швачка вишиває

Рукавці, та комірець,

І тоненький поясець.

В Любки личенько щасливе:

Вийшла блузочка красива.

І радіє вся сімя:

Шваля в нас тепер своя.

Дівчатка читають коломийки про вишиванки.

1-ша дівчинка

Нема краю веселого,

Як поліські села:

Куди зайдеш, скрізь побачиш

Вишивки веселі.

2-га

Нема таких вишиванок

На всім білім світі.

Вони душу зігрівають

І дорослим і дітям.

3-тя

Ой вишию вишиваночку,

Та ще й буду шити,

Щоб заздрісно було тому,

Хто не вміє шити.

4-та

Ой, я сиджу біля столу,

Хрестом вишиваю

Та я своїй матусеньці

Гарно помагаю.

5-та

Ой дівонько-голубонько,

Хочу поклонитись.

Та дай свою сорочину,

Аби подивитись.

Бібліотекар. Вишиванка – невідємна складова жіночого та чоловічого українського національного вбрання. Надягати білу вишиванку на свято або в неділю було обов’язковим правилом для кожного. Сорочки на щодень вишивали просто й скромно. Святкову вишиванку, особливо весільну, робили ретельніше.

Найулюбленішим у давнину був червоний колір, що вже сам собою був оберегом. Вишиванкою особливо рясно прикрашали рукави, комір і поділ сорочки – це захищало від злих сил. Від них оберігали вишиті символічні візерунки – знаки води, рослинний орнамент, зображення берегинь.

4-та уч.

Нечутно ступає вже вечір чорнявий,

Од блиску сніжинок спалахує вишня,

Он прясти сідає бабуся на лаві,

І серця торкається лагідна пісня.

Ось човник літає в такт пісні початій,

Сувої полотен летять сіруваті.

Як тільки роса висихає на квітах,

З бабусею йшли ми полотна білити.

І сонце їх пестить палкими долонями,

І вітер цілує устами прозорими,

Ще й блискітки хвилі на них осідають,

За тиждень сувої біліють, аж сяють.

5-та (продовжує)

Вже вітер осінній колише калину,

Чекаю пісень, що до мене прилинуть.

Бабуся сорочку сідає кроїти,

А там – забуяють небачені квіти.

На ній оживають прадавні веснянки,

І спів чорнобривок, ромашок зітхання.

Та промені перші калинових ранків,

І лебедя клич про самотнє смеркання.

Тож я зберігаю сорочку і досі,

Милуюсь, які чепурні ці віночки.

Вдихну її запах, чолом притулюся,

Гаптована сонцем та серцем бабусі.

1-ша

МАЛА УКРАЇНКА

Ой вдягнуся у неділю

У вишивану сорочку,

У червону спідничину

І в коралі на шнурочку.

Заплету я свої коси

І візьму віночок з рути,

Ще васильком заквітчаю,

Чи від мне кращій бути?

А на нозі чоботята

Червоненькі, сапянові!

Я маленька українка –

Будьте всі мені здорові.

Бібліотекар. Сорочка – найдавніший одяг наших предків. Шиють сорочки різного крою, з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами або оборкою на кінцях. В усіх українських сорочках рукави широкі й довгі. Довжина сорочок теж була різна. Але особливістю української сорочки була і є вишиванка.

Про жіночу сорочку є такі народні приповідки:

  • Рукав, як писанка, а личко як маків цвіт.
  • Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.
  • У наших хазяйок по сто сорочок, а у мене одна, та й та біла щодня.
  • До Великодня сорочка хоч і лихенька, аби біленька.
  • Як неділя, то й сорочка біла.
  • Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
  • Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

1-й хлопчик

Вишиванку мати

Принесла мені,

Я вберуся в неї

У травневі дні,

Як вберуся в неї,

Побіжу у гай.

Хто побачить – скаже:

Хлопчик, наче май.

Бібліот. В Україні існують численні повіря, звичаї та обряди, пов’язані із шиттям і носінням сорочок, яких дотримували стародавні майстрині.

  • Починати вишивати сорочку слід у мужеський день, краще четвер, бо як почнеш у середу, то шиття не буде ладитися.
  • Од переляку сорочку надягають назад пазухою.
  • Дочка ніколи не одягала маминої сорочки, щоб не повторились у долі мамині біди.
  • Коли завязувати вузли при шитві, то сорочка довго носитиметься.
  • Коли молода шиє молодому сорочку й на ній багато вузлів, то молодому буде довге життя, коли без вузлів – то коротке, не зносить навіть цієї сорочки.
  • Дівчата нерідко вишивають сорочки для наречених, про що співають в українській народній пісні.

2-га уч.

ВИШИВАНКА

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку,

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червону нитку клала.

А та чорна ниточка – то страждання.

А червона ниточка – то кохання.

Щоб та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Ой піду я ввечері на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти колись її біля серця.

3-тя

Під вербою в холодочку

Шила дівчина сорочку:

Глянь, татусю, це тобі

Квіти жовті, голубі.

На маніжці комірці

Сяють, наче промінці.

Ой спасибі, люба дочко,

Буде гарна ця сорочка.

Я на свято приберусь, -

Мовив радісно татусь. –

Де ж ти квітів для маніжки,

Для комірника взяла?

Я й у лузі, я ц у книжці

Поблукала і знайшла.

4-та

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка.

Вишиваночка у вишеньках,

Ягідками рясно вишита.

Вся в мережках вишиваночка –

Подарунок для Іваночка.

5-та

СТРУМОЧОК

Ой ти, струмочку, чиста водиця.

Куди біжиш і що несеш?

Кому кохання, кому розлуку,

Мені ж нічого не даєш.

Сорочку білу вишию шовком,

В холодну воду кину твою.

Пливи, сорочко, де ходить милий.

Скажи, що я його люблю.

А як не прийде, невже забуде,

Невже розлюбить милий мене.

Сорочка буде йому на згадку

Кохання вірнеє моє.

Бібліот. Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща культура, що в кожній місцевості мала самобутні форми в надзвичайному їх розмаїтті. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка давала простір власній фантазії.

Сидячи над сорочкою протягом кількох тижнів, дівчина чи жінка встигне багато передумати про того, хто її носитиме, про його і своє життя. Ось чому ці вироби мають символічне значення: їх вишивають і дарують особливо близькій людині.

2-й хл.

Вишивала мені ненька

На свято сорочку,

Оздоблювала візерунком:

На, носи, синочку.

Хай сорочка захищає

Від усього злого,

Дасть і сили, і здоровя

Синочку малому.

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні –

На, вдягай, синочку.

В нитці сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обніму

Я свою матусю.

Звучить пісня «Два кольори»

3-й

У маленького Степанка

Є сорочка вишиванка.

А на ній така мережка,

Мов барвиста в лузі стежка.

Наче райдуга у небі,

Аж вбирає очі в себе.

Як надіне наш Степанко

Білосніжну вишиванку

Та як стане край воріт,

Всі говорять: «Маків цвіт».

Бо такий уже хлопчина…

Не Степанко, а картина.

1-ша уч.

Вишиває нам бабуся рушники,

Я й собі отак навчуся залюбки.

Квіточки оті, що в лузі у росі,

Мамі вишию на блузі геть усі.

Бібліот. Давайте й ми відчуємо себе чаклунами, повіримо, що, прокладаючи на білому полотні нитяні стібки, беремо ми кольори: червоний – від сонця, чорний – від землі, блакитний – від неба, зелений – від трави і листя. Одягнемо таку сорочку й відчуємо, як додає вона нам здоровя та снаги, краси та ніжності.

2-га

Біле поле полотняне,

Рівно ткане, чисто пране,

А по ньому голка ходить,

За собою нитку водить.

Покрутнеться так і сяк –

Зацвіте червоний мак.

Зазирне і там, і тут –

Василечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки –

Зажовтіють колоски.

А як пройдеться поволі –

Зоре хтять листочки в полі.

Біле поле полотняне

Вишиваночкою стане.

3-тя

Мамина вишиванка – малюнок неначе.

Квадратик – то я. Між стежинами скачу.

Зелені стежки іі барвисті нитки –

То я у букетик збираю квіти.

Мамина вишивка – літо у хаті.

Мамину вишивку люблю я читати.

Я вже поводитись вмію з нитками.

Вишию скоро сорочку для мами.

Звучить пісня «Мамина сорочка» ( сл.. та муз. Н. Май).

Учасники співають пісню на мелодію «Ой чорная ти чорна».

Сьогодні ми вдяглися

У вишиту сорочку.

Ми любимо співати,

Ми любимо співати

Веселу співаночку.

Ой, свято українське,

Настала вже розвязка.

А хто його дивився,

А хто його дивився,

Тому бубликів в’язка.

docx
До підручника
Мистецтво (інтегрований курс) 7 клас (Масол Л.М., Гайдамака О.В., Кузьменко Г.В.. Лемешева Н.А.)
Додано
22 травня 2018
Переглядів
696
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку