Виховний захід "День захисника Вітчизни"

До Дня захисника Вітчизни

Мета: Ознайомитись з історичним минулим, розвивати навички художнього читання, акторської майстерності,  виконання вокальних номерів; виховувати повагу до людей, що захищають Батьківщину, любов до рідної землі, патріотичні почуття

З правого боку сцени за столом дівчина  вмикає настільну лампу і листає альбом. На мультимедійному проекторі фото воєнних літ.

ДІВЧИНА:    Беру альбом, тут пожовтілі фото

Я згадую в дитинстві мій дідусь

Про подвиг говорив, як про роботу

І я тепер історію дивлюсь.

Вдивляюсь в очі молодого лейтенанта.

Колись він від фашистів землю боронив.

Це він, це батько мого тата,

Не владі, людям він служив.

У армію, на фронт позвала совість

І страх за сімї і малих дітей. 

І він, і інші написали повість

Про захист батьківщини і людей.

Фашистів били у окопах мокрих

Звільнену землю пригортали до грудей.

Втрачали друзів – помирали сотні

Та все ж поганих не писали новостей.

В трикутничках, загорнутих з любовю

Писали: скоро кінчиться війна

Що ворог врешті захлинеться кровю

Гірку поразку випивши до дна.

І справдилось: здобули перемогу

Додому повернулися не всі

Їх подвиг – наша найдорожча нагорода

Ми раді тій, заквітчаній весні.

 

Ліворуч на сцені зявляються ведучі, дівчина вимикає настільну лампу.

 

ВЕДУЧА: Мужність наших дідів і прадідів не викликає сумнівів, вона вражає кожного із нас. Бо знаємо із перших вуст про страшну війну і про доблесть героїв. 

ВЕДУЧА: Під час ІІ світової війни українці прославили себе і як оборонці рідного краю, і як патріоти, що боролися за незалежність України. І які б зараз не були суперечки, все одно наші воїни робили все можливе, а іноді і неможливе, щоб ми могли жити з вами на своїй землі в мирі і злагоді. Кожне серце і сьогодні повинно берегти пам'ять про тих, кого немає більше з нами, хто поліг на полі бою.

Сплять солдати в степах

Під волошковим небом Європи,

А розквітлому щастю немає ні меж, ні кінця.

Біля Волги й Дніпра заросли чебрецями окопи,

Тільки в шрамах солдатських печаляться наші серця

ВЕДУЧА: Наш партизанський край славиться героями та воїнами ІІ світової війни. Проте якщо заглянути глибше в історію то в нашому краї діяли партизанські загони і в 1812 році, коли напали наполеонівські війська і в роки І світової, коли Кропивянським було створено загін, що боровся з кайзерівцями і в роки ІІ світової про що ми вже згадували. Тоді загін «За Батьківщину» під командуванням М.Д.Симоненка, що діяв у наших лісах знищив важливий для німців бронепоїзд «Адольф Гітлер».

Учень (А.Сірик)

Я той, що греблі рвав.

Я не сидів у скелі,

Коли дуби валились вікові.

У партизанській лісовій оселі

На пережовклій, стоптаній траві

Лежав, покритий листям пурпуровим,

І кров текла по краплі крізь бинти,

А Лісовик з обличчям сивобровим

Питав мене: «Чи всі порвав мости?» –

«Усі...».

Тоді, схилившись наді мною,

Сиділа ніжна Мавка цілу ніч,

Туманною повита пеленою,

Із карабінним чересом опліч,

Вона, зітхнувши, почала співати:

«Чому ж сього не можна запитати?

Он, бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі». –

«Ти, найкраща в світі,

Врятуй мене,

Бо там, на синім Пруті,

Іще стоять незірвані мости,

По них повзуть прожерливі і люті

Зелені змії». –

«Можу принести

Жив-гай-трави – і смерть вона відгонить».

І принесла, оббігавши луги.

І полетіли ферми й ланжерони

На прикарпатські гострі береги

У грозовому реготі веселім.

 

Я той, що греблі рвав,

А не сидів у скелі.

 

ПІСНЯ « Молодий козак» І.Жимань

 

ВЕДУЧА: Ми маємо гордість за наших воїнів. Вони славні нащадки козаків. Саме в нашому селі стояла сотня Ніжинського полку війська запорізького.

ВЕДУЧА: З історичних джерел ми знаємо на скільки мужніми і вправними воїнами були козаки. Згадаємо Івана Сірка. Так, він не був гетьманом, про те не програв жодної битви проти татар. Його боялись як вогню, вважали, що в нього заговорене тіло яке не боїться куль. В нашому селі дуже часто зустрічається прізвище Сірик. І як твердять дослідження дане прізвище походить від Сірка.

Пісня «Я козачка твоя» М.Козорізова

Сідлай коня вороного,

Ой, брате-козаче!

По нас в світі широкому

Ніхто не заплаче, —

Хіба воля, стара неня,

Та серце-рушниця;

Хіба коник-братко милий,

Та шабля-сестриця.

Ой, брязнемо кишенею

З грішми золотими,

Де й візьметься родинонька,

Сестри й побратими.

Ой, ляжемо від турчина

На полі, як треба, —

Одно тільки й побаче нас

Сонечко із неба.

Стане жалібно кувати

Зозуленька вранці;

Стануть вити-голосити

Вовки-сироманці.

Доле ж моя, доле моя,

Тяжко в світі жити;

А ще ж таки не хочеться

Рученьки зложити…

Туман з поля підійметься

Й сонечко прогляне;

Минується негодонька

Й доленька настане.

 

ПІСНЯ «Годі браття сумувати» М.Козорізова

Дівчина за столом вмикає лампу

 

ДІВЧИНА: Ось батько мій в Афганістані

Не посоромив діда честь.

Далеко від сімї, від дому

За ним бродила сама смерть.

Чужа земля, пісок пекучий

І сонце теж ніби чуже.

Й бажання: куля хай не влучить,

Бо вдома мати з страхом жде.

Жде, перед образами

Щоночі на колінах, у сльозах…

І може, що своїми молитвами

Вернула сина цілого назад.

Він повернувся, скроні посивіли,

На грудях аксельбанти, ордени

У серці щем, душа довго боліла

З чужої, непотрібної війни.

Дівчина вимикає лампу

 

ВЕДУЧА: Не думали українці, що після ІІ світової війни доведеться синам землі нашої, братися за зброю. Т а все ж йдучи до лав радянської армії, присягалися служити віддано і служити в далекій країні АФГАНІСТАН. Воювали за чужі амбіції, на чужій  землі. Смерть їх чекала будь-якої миті, адже це не був відкритий фронт, душмани нічим не вирізнялися з поміж мирних мешканців, діяли з-під тишка і були готові щосекунди нанести удар.

Учень

Минають дні, ідуть роки.

 

Життя  листки перегортає.

 

А  біль Афгану – навіки,

 

В душі чомусь не замовкає.

 

Я повернувся з тих завій,

 

Але тривожать сни, як рани,

 

Що ми ведемо смертний бій,

 

І що товариш все ще з нами.

 

Гірський суворий перевал,

 

Розщелина…Важке каміння…

 

Товариш мій від кулі впав,

 

І смерть нагадує про тління.

 

Живу. Віталія - нема.

 

Немає сина, брата, друга.

 

І тиша скрикує німа,

 

І не стихає в серці туга.

 

Я там, ще й досі на війні,

 

Обличчя вгадую знайомі

 

І з другом бачуся у сні.

 

І кличу все його додому…

 

Пісня «Посмотрите, ребята, посмотрите, девчата»

 

ВЕДУЧА: Багато тоді хлопців повернулися додому вантажем «200» у «чорних тюльпанах», їх останнім пристанищем стала цинкова труна. Не оминула така доля і мешканця нашого села Віталія Міщенка. Він загинув у далеких горах. Посмертно його нагороджено орденом і присвоєно звання героя. 

ВЕДУЧА: проте ніякі регалії не повернуть матері сина. Мотря Міщенко до сих пір чекає сина, вигадуючи нові історії про те, що син її живий і здоровий має сімю,  потім вірить сама вигадкам

Марина Іллюшко

Одержала звістку матуся,

Що син її впав за Дністром.

Приклала долоні до серця,

Схилилась на мить над столом.

Поїхала мати до сина,

В далекі світи із села

І білу пшеничну хлібину,

І шитий рушник привезла

Спинилась вона над водою,

На скелі Дністровій крутій:

Могила його під горою

І писаний камінь на ній.

Заплакала: «Сину мій, сину,

Як довго до тебе я йшла…»

Могилу неначе дитину

Руками вона обняла.

А річка шуміла невпинно,

І тихо шуміла трава,

А поряд червона калина

Тремтіла неначе жива.

 

Звучить пісня «А мати жде» І.Жимань

 

Дівчина за столом вмикає лампу

ДІВЧИНА: А ці фото зовсім новенькі

Тут брат від’їжджає на Схід,

Він зовсім іще молоденький

Не повних йому 20 літ.

Покликала  в військо держава,

Бо враз розгорівся конфлікт…

І мама дитя проводжала

В неповних його 20 літ.

Він телефонує багато,

Шле рідним і друзям привіт.

Хто зна, що він може зазнати

В неповних його 20 літ.

І молиться богу матуся,

Благає увесь білий світ:

Підтримать дітей совість мусить,

І їм ще не всім 20 літ.

Дівчина вимикає лампу встає і виходить

 

ВЕДУЧА: Покликала держава знову до зброї наших мужніх чоловіків на погашення конфлікту на Сході України. Знову матері, дружини тамуючи сльози вирядили захисників за рідний поріг. Сьогодні 25 наших односельців є учасниками АТО. Їм довелося пережити, голод, холод, обстріли з великокаліберної зброї. Під шквалом куль, в прозяблих окопах,  вони мріяли про рідний дім, про тепло, про родину, про матір про окраєць запашного хліба…

 

Пісня «В чистім полі» Н.Циганок

 

ВЕДУЧА: У нас в гостях присутні дорогі гості – учасники АТО. Вони частина збройних сил України і сьогодні в святковий день – день Української армії їх прийшов привітати сільський голова М.П.Павленко. Запрошуємо його до слова.

Слово М.П.Павленка  згадує А.Буряка, проголошує хвилину мовчання (вручення подарунків учасникам АТО)

 

ВЕДУЧА: Зі свідчень історії і самого життя – держава і військо невід’ємні. Україна, як держава, потребує надійного захисту. Ще після виходу зі складу Радянського Союзу  Верховна Рада України 6 грудня 1991 року прийняла постанову про про створення Збройних Сил, а з 1993 року цей день офіційно вважається Днем Збройних Сил України.

ВЕДУЧА: Отож, за традицією, жіноча половина України вітає всіх колишніх, нинішніх і майбутніх воїнів Батьківщини. Прийміть у подарунок пісню

 

Пісня «                                                   «

Сценка «Модниця» В.Коваленко та М.Іллюшко

 

ВЕДУЧА: Дякуємо, дівчата, повеселили.

ВЕДУЧА: Служити на благо своєї Батьківщини, на благо народу – почесна місія. Адже, саме молоді юнаки зі зброєю в руках оберігають наш спокій. І так було завжди.

ВЕДУЧА: Ще донедавна, в мирний час у селі було свято, коли хлопця брали до війська. Проводи в армію святкували до самого ранку всі друзі і рідня. Хлопцеві бажали щасливо відслужити і повернутися додому, відгуляти весілля.

Учениця

Співає вулиця святкова,

В солдати проводжає хлопця,

Веселий сміх, жива розмова

У бризках вранішнього сонця.

Луна на всі лади співучі

Дзвінка мелодія баяна.

І з хлопцем ніжна і засмучена

Йде поруч дівчина кохана.

Отож, вся вулиця святкова

В солдати проводжає хлопця,

Веселий сміх, жива розмова

У бризках вранішнього сонця.

В душі схвильованій юначій

Кружля земля і небо синє,

А мати схлипне і заплаче,

І не надивиться на сина.

ВЕДУЧА: Між собою чоловіки не вважали справжнім чоловіком, того, хто не служив у армії. Адже, військова служба загартовує  характер, вчить самостійності, дисциплінує. Демобілізовані бійці один поперед одного вихвалялися своєю службою, а хлопчаки з заздрістю оглядали військову форму.

Художній номер

ВЕДУЧА: Незважаючи на невелику офіційну історію українського війська. Справжній вік нашої армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у війнах з часів Київської Русі.

ВЕДУЧА: І сьогодні солдати і офіцери Збройних Сил України гідні честі слави своїх батьків, дідів і прадідів. Щиро вітаємо всіх військовослужбовців, всіх односельців, що є солдатами і воїнами запасу. Бажаємо вам усім незламної волі в подоланні труднощів військового буття, богатирського здоров’я, звершення всіх ваших мрій і бажань та надійного родинного тилу

Пісня

Віка Коваленко:

 Всевидящий наш Отче і Владико,
Тобі молюся і між всіх незгод
Тебе благаю – не покинь навіки
Вкраїнську землю і її народ.

Згаси, о Боже, між братами чвари,
Спаси і вбережи від нових бід,
Щоб не зростали знову яничари,
Щоб в славі процвітав козацький рід.

Звільни нам душі від страху й облуди,
А Україну від нових оков,
Щоби людьми вовік лишались люди,
Щоб не лилась невинна кров.

 Не повтори Чорнобильського шквалу
Для нинішніх й прийдешніх поколінь.
Даруй нам волю, щастя і державу,
На многії літа, даруй… Амінь.

Учасники виходять на сцену

Пісня «Благослови» І.Жимань