Виховний захід до 150 річчя з дня народження Лесі Українки «Сором – хилитися і долі коритися».

Виховний захід до  150 річчя з дня народження  Лесі Українки  «Сором – хилитися і долі коритися».

(для учнів 5-6 класів)

Мета: Ознайомити дітей з життєвим та творчим шляхом Лариси Петрівни Косач (Лесі Українки),її творами, які  надихають, додають сил та впевненості.

Обладнання: портрет  Лесі Українки,  висловлювання відомих людей про поетесу, малюнки дітей до улюблених творів письменниці,комп’ютер або телефон.

Учень:
 

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

Леся Українка [Луцьк, 1880] « Надія»

Вчитель: Діти, ми  розпочали нашу зустріч одним із віршів відомої поетеси, драматурга Лариси Петрівни Косач (Леся Українка), яка народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді - Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, "літературній " родині. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні). Батько —   Петро Косач , високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-річною дівчиною. Вірш, який ви почули, і є тим першим твором, який написала маленька дівчинка. Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів», засланої за участь у революційному русі до Сибіру.

       Із раннього дитинства Леся  зростала здоровою та веселою дівчинкою. А захворіла вона в 9 років. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Ось як писала про цю подію її сестра Ольга: «6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Незабаром потому, і від того, як тоді й думали, вона заслабла. У неї так почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога за деякий час перестала боліти і не боліла кілька років».

Учень: У своїх поезіях Леся Українка, попри важку хворобу, ніколи не нарікала на свою долю, а продовжувала боротися.

Сафо

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить.

До пісні своєї сумної

На лірі вона приграє.

І з піснею тою у серці

Велика їй туга встає.

В тій пісні згадала і славу

Величну свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання,

І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач… Дівчина

Зірвала лавровий вінець

І в хвилях шумливого моря

Знайшла своїй пісні кінець

Візуалізації ключових слів

Вчитель: Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в містечку Сурамі (Грузія) у віці 42 років . Тіло славної доньки України, «святої лицареси, що написала на власному щиті в часи похмурі й тяжкі для нашої Батьківщини гордо - Українка» (Оксана Забужко), перевезли до Києва. Поетеса похована на Байковому кладовищі.

Учень: Вражає  мужність та  незламність цієї письменниці у боротьбі з 30-річною хворобою. Тому одним з найулюбленіших віршів ще з молодших класів для багатьох школярів є вірш "Як дитиною бувало упаду собі на лихо".

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?" – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Вчитель: Полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця людей:

Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, —

В кого думка повстала! Досвітній огонь запали,

Година для праці настала, коли ще зоря не заграла.

("Досвітні огні")

Не даремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя.

«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає...» (Лісова пісня. Поезії)

Онлайн-вікторина

https://view.genial.ly/60335b15bbb6260d0e5ef672/game-viktorina

Вчитель:  Бажаю вам, діти, бути схожими на волелюбну Лесю Українку, любити свою Батьківщину, свою родину, а  насамперед, любити Життя!