Виховний захід до Дня Вишиванки

 

Свято вишиванки

 

 

 

 

 (Святково прикрашена світлиця, інтер’єр української оселі, піч, все приміщення прибране вишивками).

 

Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

 

Вишиванка - дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

 

Вишиванка - писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

 

Вишиванка - біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра - ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

 

Ведучий: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.І запитав її Бог:

 -Хто ти? Чого така сумна?

 Дівчина відповіла:

Я - Україна, а плачу я, бо стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

-Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її:

-Зачекай. Є в мене дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.

Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього плетіння та іншим видам рукоділля.

Сьогодні ми з вами повернемося у минуле і відвідаємо стародавню українську оселю, де показані експонати найтрадиційніших видів рукоділля, і в цій подорожі нас супроводжуватиме пісня.

Виконується пісня "З вечора тривожного ".

 

Ведучий: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

 

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Посплітались, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте  і піснею і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська  вишивка цвіте!

 

Ведучий. З далекого минулого прийшло до нас рукоділля. Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язали з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще "Домострой"радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Учень:

Вишивала сорочку мати,

Край вікна на стільці сиділа,

Та виносила часто з хати,

Щоб сорочка, мов сніг, біліла.

До схід сонця ішла полями,

Набирала ниток в долоні,

Їй клубок, межи трав, з шовками,

Явір гіллям котив червоний.

Брала мати нитки-проміння,

Полоскала у росах чистих

Та, поклавши їх на коліна,

Заспівала про шлях тернистий.

Довгі звуки в нитки вростали,

Проникали в квітки й листочки,

Розквітать на машинці стали,

Коли кінчила шить сорочку.

 

Учень:

Вишивала її весною

Голубими струмками неба,

Щирим серцем і добротою,

Бо дитині в дорогу треба

Гей, сорочку я цю надіну,

Поміж люди у ній пройдуся.

Полотно — з весняної пісні,

Квіточки — з доброти матусі.

Ясна вишивка — даль і луки,

Тополині думки співучі,

Сльози радості і розлуки,

Ночі зоряні, невсипущі.

 

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Що квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від'їздив я. В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози: "Прощай,

Пам'ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам'ятай!

Не соромся і мови своєї,

Ти повинен гордитися цим..

А сорочки простої цієї

Не заміниш і шовком тонким.

Бо це мати тобі вишиває..."

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває,

І я чую коліс перестук.

Де не був я: на Півночі дальній

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.     (В. Ярмуш)

 

Учениця.

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе…

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

 

(пісня «Мамина сорочка»+відеокліп)(пісню виконують учениці)

 

  Ведучий:  Українська рідна хата,

Рушників у ній багато.

На столі там хліб лежить,

І цим родина дорожить.

 

Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові — то висо­ка ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі руш­ники — невід'ємна частина побуту українців.

                         Виконується пісня «Про рушник».

 

Тримаю вишиті старень­кі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене.

Заполонили   світ   нейлони   та шовки —

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється   вишита   прабабкою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво дивне із пісень,

Що   хрестиками   стелиться   і в'ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками смі­ється.

Перегортаю білі рушники,

Щоб хліб вкривали і дитя в ко­лисці,

Щоб старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, бар­висті

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа нашого народу — руш­ники,

Барвінками і мальвами зігріта.

 

Ведуча:  Перш ніж узятися за вишивання, дівчина мила руки, читала молитву. І лише тоді сідала до роботи. Борони, Боже, під час вишивання думати про щось погане, таїти злобу, сваритися. Адже на полотні складалася програма майбутнього подружнього життя.

 

Ведуча: Без рушників не обходилася жодна важлива подія людського життя-буття. Ними приймали немовля на світ. Рушником зустрічали і проводжа­ли гостей, накривали хліб, прикрашали ікони. Його брали в дорогу, щоб була легкою, ним проводжували у вічність.

 

Дівчина сорочку вишивала
Хрестиком барвистими нитками —
Ніби свою долю виглядала
Ранками і срібними ночами.

 

Де він, той, що серце приголубить,

Для душі відкриє синє море

 І навіки руки ті полюбить,

Що для долі вишили узори?

 

 

Вишиваю я юну дорогу,

Заплітаю стежин сивину.

Із найкращого в світі порогу —

До свого я Дніпра поверну.

 

Інсценізація сватання

Мати [побачивши сватів, каже дочці]. Дочко, вже старости прийшли. Вийди з хати.

 
[Входять старости — 2 чоловіки з паличками в руках, знімають шапки, низько кланяються і кажуть:]

Свати. А  пустіть, будьте ласкаві, в хату, кланяємось вам, свате, хлібом-сіллю.

[Дають хліб].

Батько й мати. Спасибі за хліб, за сіль. Сідайте.

Свати. Ми прийшли до вас шукати куниці, що ховається під солом’яні копиці.

[Входить дівчина і, наче засоромившись, стає коло печі й колупає її].

Батько. Бачите, ловці-молодці, що ви наробили: мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить. Так ось що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили за те, що ми передержуєм куницю — красную дівицю, то ми вас перев’яжемо  і тоді все добре вам скажемо. Дочко! Прийшла черга і нам до прикладу казати, годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов’язати?

[Дочка мовчить, колупає піч].

Мати. Чи чуєш, що батько каже? Іди, та давай чим людей перев’язати! А може. нічого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників?

[Дівчина йде в кімнату і виносить звідти на тарілці два вишитих, хрест на хрест покладених, рушників, кладе їх на хлібові, вклоняється й цілує руку в батька та в неньки, потім оперізує рушниками сватів. Свати вклоняються і кажуть:]

Свати. Спасибі батькові й матері, що свою доню рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й дівочці, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала.

[Входить молодий. Дівчина виносить червону хустку].

Батько. Цьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй.

[Дівчина дарує хустку.].

Батько і мати  А тепер можна і почастувати дорогих гостей.

(виходять)

Пісня "Бабусина вишиванка".

Ведуча.

Наш рушник - то пісня України,

Нашої священної землі.

В ній співають ранки солов'їні,

 Квітом розливаються гаї.

Наш рушник - то доля українська,

То дещиця вічної зорі,

Невмируща слава материнська,

Найсолодші спогади мої.

 

Пісня «Рушник вишиваний»

 

Ведуча. Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку:

• Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

- Слава Богові! - привіталася. - Що, помирає остання? А могла б і жити. Аж кинулася Марія.

- Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку! Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила:

 - Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

- Присягаю донечкою!

- Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти виділи.

Мати так і зробила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

• Виший ще терен... А калину...

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала:

- Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся! А люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

- Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла

• Вишивайте сорочки дітям і собі!

Та й впала мертвою коло донечки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.

                         Виконується пісня «Два кольори».

 

 

 

Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і підсилюється сучасними формами одягу, новими узорами, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, килими, скатертини і штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю самобутністю, власним баченням краси і затишку.

І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку. Так нещодавно, 24 серпня, в День Незалежності, відбувся Всеукраїнський парад вишиванок.

Учень.

А я іду по світу в вишиванці

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці.

Я – українець! І горджуся цим.

В нас обереги вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

В культурі й до сьогодні збереглась.

Ані вікам, ні моді не здолати…

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато

І ти традиції забути не спіши.

Учитель:

А щоб не пропадали наші традиції, не канули в вічність, мені хотілося б, що б ви теж навчилися вишивати, щоб пройнялися душею до народної творчості, до вишивки, щоб своєю роботою уміли прикрасити і одяг, і взуття, і свій дім, щоб жилося у ньому гарно, щасливо та радісно.

Учениця:

Учись, дитино, гарно вишивати –

Це творчість і поезія душі.

У вишивці закладено багато…

Від неї відцуратись не спіши.

У ній краса, билина, дума й казка,

В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,

Любов, турбота, ніжність мами, ласка,

Чарівність й диво сонячних заграв.

Учись, дитино, гарно вишивати,

У вишиваночку вдягнеш колись дитя

І будеш колискової співати.

Усе повториться, таке воно – життя.

Учитель:

Вишивати нескладно і кожен може навчитися, якщо захоче. Лише треба прикласти трішечки зусиль, натхнення, любові та мати велике бажання і тоді вийде все просто чудово! Майстерність сама прийде! І це заняття не тільки для дівчаток, з великою майстерністю займаються вишивкою й чоловіки, вони вишивають не тільки рушники та сорочки, але й картини, ікони. І це у них виходить дуже гарно.

Учениця:

Якщо людина хоче вишивати,

Знайдеться в неї голка, нитка, час…

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Якщо людина хоче вишивати,

Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І вишиє на квіточці росу,

І створить диво, первозданну казку,

Їй усміхнеться сонечко в вікні,

Бо відіб’ється і любов, і ласка

У хрестиках на білім полотні.

Учитель:

Якщо людина хоче вишивати… Все залежить від її бажання, наполегливості, праці. Бо ж мудрий народ каже: «Під лежачий камінь вода не тече», до всього треба докласти рук, розуму, старання, бажання. «Без труда нема плода». То ж давайте потрудимося трішечки і побачимо, що ж у нас вийде сьогодні на білому полотні, тобто ми з вами вишиємо сорочку, орнамент якої ви будете створювати самі, використовуючи кольори: червоний – якщо ви дізнались щось нове, синій – кого зацікавило мистецтво вишивання, жовтий – якщо вам сподобався захід.

 

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

 (учням роздаються різнокольорові ромбики: червоний, синій, жовтий)

Дякую вам! Я теж хочу прийняти участь у створенні вишиванки. Я додаю червоний колір – тому що при підготовці до цього заходу, я дізналась багато нового, синій – тому що я теж зацікавилась мистецтвом вишивання, жовтий – тому що від співпраці з вами я отримала задоволення. Бачите, яка чудова вийшла у нас вишиванка….

Діти, пам'ятаймо:

Якою би не була в кожного з нас доля,

як би не складалися обставини життя,

яким би не було становище в Україні та у світі,

яка пора року не була би за вікнами наших осель,

нас поважатимуть доти,

доки ми поважатимемо самих себе,

доки ми пам'ятатимемо про своє коріння

і шануватимемо наші традиції!

Закінчуючи наш виховний захід,  хочеться подякувати вам, діти, за увагу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір - ознака любові, щастя, радості, благополуччя.