Виховний захід до річниці з дня народження Лесі Українки

 

 

 

Сценарій

виховного заходу у 4 класі «Надії зламане крило» (Приурочений до річниці з дня народження
Лесі Українки)

 

 

Розробила Вулочина О.Б. вчитель-методист
Новояворівської ЗОШ 1 ступеня (Львівська область)

 

 

 

1 уч.

Є люди, як свічки, - згоряють

І відходять в небуття

Є люди, як зірки, горять

І світять все життя.

2 уч.

Такою зіркою була видатна поетеса Леся Українка.

1 вед.

Дорогі друзі! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова.

2 вед.

Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

3 уч.

Хай палає свічка, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

2 вед.

За вікном зима. Ось у таку пору 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград- Волинському в інтелігентній родині.

1 вед.

Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Вчителями її були мати-письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович, книги і життя.

2 вед.

І Лесин дідусь, і її мама писали вірші і казки для дітей. Послухайте вірш, який дуже любила маленька Леся.

1 дівч.

Ну, й розумний же наш котик!

Де такий і взявся?

Чи у школі десь навчався?

Чи такий вже вдався…

Казку хоч яку вам скаже

Про жар-птицю, змія.

Пісню всяку заспіва вам,-

Чиста чудасія.

Всякі загадки він знає-

І арифметичні.

Звідки котик про це знає?-

Він  книжки читає,

І читає, й розбирає,

Та на ус мотає.

1 вед.

Читати Леся навчилася в чотири роки, шестирічною почала писати, а в п’ять добре грала на фортепіано.

2 вед.

Жила сім’я Косачів на Волині. Дівчинку вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила. Були вони неписьменні. Це дуже дивувало малу Лесю, і вона вчила їх грамоти.

Сценка

Ведуча

Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся

Я до людей.

Ведуча

А як твоє імення?

Леся

Леся.

Ведуча.

А де зросла ти дівчинко вродлива?

Леся

Мене весна на лузі породила,

Заквітчана у проліски.

Водила вона мене за руки у лани,

На луки дальні до верби старої,

Розщепленої громом весняним,

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

Була я вільна і щаслива.

1 вед.

Із приходом весни земля вкривалася рясним цвітом. І Леся разом з селянськими дітьми бігала в лісок збирати весняні квіти, водила хороводи.

Хоровод «Весняні квіти».

2 вед.

У Лесі було двоє братів- Михайлик і Микола, і три сестри-Ольга, Оксана, Ізидора. Діти жили дружно. Для менших Леся була і вихователько, і наставником, і вчителькою.

1 вед.

Маленька Леся дуже любила народні ігри. Давайте і ми з вами пограємо в таку гру.

Дитина

Грайте, діти, забавляйтесь,

Та розуму навчайтесь.

Бо давно люди говорять:

Той, хто розуму не має,

Того щастя обминає.

Розлилися води.

1 вед.

Леся була милосердною до всього і до всіх. Їй хотілося захистити зайченя від вовка, билинку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла.

2 вед.

А зло зустрічалося не тільки в казках, книжках. Вона бачила його в житті. Коли дівчинці було 9 років, заарештували її улюблену тьотю Елю. Тяжко вона пережила цю звістку .А згодом написала вірш «Надія».

1 уч.

Вірш «Надія».

1 вед.

З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали покликанням, сенсом її життя.

2 вед.

Леся була музично обдарованою дитиною. Це помітив композитор Микола Лисенко ,з сім’єю якого дружили Косачі.

Вірш «До мого фортепіано».

Читання вірша «Сім струн».

1 вед.

Леся швидко переймала народні пісні, співала, записувала їх. Вона шанувала історичне минуле свого народу.

2 вед.

Дуже любила Леся бувати на ярмарках, спостерігати народні свята й весілля. Взимку 1881 року на святі Водохрещі Леся застудилася. З цього часу й починається її тяжка, виснажлива боротьба з хворобою.

1 вед.

У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завжди рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу».

2 вед.

Я дуже слаба, - писала Леся, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші.

1 вед.

Пізніше Леся згадує в своїй поезії про тяжку хворобу.

Читання вірша «Як дитиною бувало».

1 вед.

Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралось вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка і публікує в журналі вірш «Конвалія».

Читання напам’ять вірша «Конвалія».

2 вед.

Відтоді і пішли по всьому світі прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим іменем -Леся Українка.

1 вед.

Чому Українка? Та тому, що в сім’ї панували українські звичаї. Часто це викликало здивування: «Як то може бути, щоб у сім’ї дворян усе було отаким мужицьким?»

2 вед.

Леся знала, що українському слову доводиться боротись за виживання.

1 вед.

Лесина хвороба – туберкульоз кісток, прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Тепле південне сонечко давало їй сили, а безкрає синє море дарувало музику віршів.

Читання напам’ять вірша «Вже сонечко в море сіда».

Леся писала не тільки вірші, а й казочки. Зараз ви побачите уривок з казки і відгадаєте її назву.

Інсценізація казки «Біда навчить». (Додаток).

1 вед.

А цю казку люблять всі діти, а називається вона «Лілея». В кожній квітці живе її дух-ельф, який оберігає квітку. Ельф схожий на маленьку гарну дитинку із прозорими крильцями і може літати ,як метелик. Іноді Ельфи з’являються маленьким дітям і розповідають їм казки.

Інсценізація казки «Лілея».

Пісня «Мені в цій квітниці».

2 вед.

 Лісовика, польових та водяних русалок, лісових мавок, потерчат та перелісників.

1 вед.

Вона написала чудову казку «Лісова пісня» про лісову мавку, яка любила все живе.

2 вед.

«Лісова пісня»-це шедевр Лесі Українки. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя народу.

Інсценізація «Лісової пісні».

Тяжка була в Лесі Українки доля. Кілька операцій витримала вона. Доводилось ходити в гіпсі, зі спеціальним апаратом, на милицях. Це завдавало нестерпних мук.

2 вед.

Але вона мужньо повторювала, що буде «серед лиха співати пісні».

Вірш «Буду крізь сльози сміятись».

1 вед.

Батьки докладали всіх зусиль, щоб допомогти дочці. Лікування у Києві, солоні ванни у Литві, грязьові лимани на Одещині, купелі в Криму, клініки у Відні.

2 вед.

Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у її думках зринав образ України.

Вірш «І все-таки до тебе думка лине».

1 вед.

Леся Українка пройшла прекрасне і складне життя. Їй доля подарувала щастя залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Її називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь, Дочкою Прометея. А вона- зірка, яка спалахнула і згасла.

1 вед.

1 серпня 1913 року в курортному містечку Сурамі, що в Грузії, перестало битися її серце.

Учень.

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

 

Над всі недолі та потали,

Над страсті всі та над бої,

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

 

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

Народжувалася Україна

Для світу, що над смерть гряде.

 

2 вед.

Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

1 вед.

Дні, мов спалахи зірок у нічному небі осені, минають і зникають у далечі. Але не міліє течія пам’яті про Лесю, яка здивувала світ.

 

 

Лісова пісня

(Входять Мавка і Лукаш).

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хтів собі вточити соку із берези.

Мавка.

Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?..

Мавка

Я-Мавка лісова.

Лукаш (не так здивовано, як уважно, придивляється до неї).А от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка.

А бачити хотів?

Лукаш.

Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така, як дівчина… ба ні ,хутчій, як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по- нанськи…А чом же в тебе очі зелені? (Придивляється). Та ні, тепер зелені… а були, як небо сині … О! тепер вже сиві, як тая хмара… ні, здається, чорні чи ,може, карі… ти така дивна!

Мавка (усміхаючись).

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш (соромлячись).

Хіба я знаю?

Мавка (сміючись).

А хто ж теє знає?

Лукаш (зовсім засоромлений).

Ет таке питаєш?

Мавка (щиро дивуючись).

Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?». А ясен їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Лукаш

А я й не знав, що в них така розмова. Я думав-дерево німе. Та й годі.

Мавка

Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш

Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Мавка

Я зроду не виходила ще з нього.

Лукаш

А ти давно живеш на світі?

Мавка

Справді, ніколи я не думала про те… (Задумується). Мені здається, що жила я завжди.

Лукаш

І все така була ,як от тепер?

Мавка

Здається, все така…

Лукаш

А хто ж твій рід? Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка

Маю. Є лісовик. Язву його «дідусю», а він мене –«дитинко» або «доню».

Лукаш

То хто ж він- дід чи батько?

Мавка

Я не знаю. Хіба не все одно?

Лукаш (сміється)

Ну та й чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,  чи баба чи вже як у вас зовуть?

Мавка

Мені здається часом, що верба ота, стара, сухенька, то- матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким  устелила для мене ложе.

Ведуча

Отак Лукаш, головний персонаж твору, познайомився з лісовою дівчиною Мавкою-символом доброти і краси.

 

 «Інсценізація казки Біда навчить».

(Під музику залітають два горобчики ,біжать по колу один за одним, зупиняються на середині).

1 горобчик.

Ой, які гарні зернятка!

2 горобчик.

Це мої, я перший побачив!

1 горобчик.

Ні, мої!

(Горобчики б’ються, штовхаються, розмахують крилами. З’являється курка, забирає зернятка).

Курка. Дурні бились, а розумні поживились.

1 горобець.

Що ти таке кажеш?

Курка.

То я вам дякую. От поки ви здуру бились, то я із своїми курчатами поснідала вашими зернятками! Нікому вас було бити і вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може, б з вас птахи були!

1 горобчик.

Вчи своїх дурних курчат розуму, а мені і мого розуму вистачить. (вибігає).

2 горобчик.

А правда, краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти. Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

Курка.

Е ні! Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі- от своїх діточок чималенько. Шукай собі інших вчителів.

2 горобчик.

Діти, як називається казка?

Діти.

«Біда навчить».

Курка.

Молодці, знаєте цю казку!

(Курка і горобчик вклоняються і виходять).

 

Дівчинка.

Всі казки, які слухала Леся в дитинстві. Вона пам’ятала.  І коли виросла, написала чудові твори серед яких є «Казка про Оха- чародія».

1 хлопчик.

В тридев’ятім славнім царстві,

Де колись був цар Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох.

 

1 дівчинка.

Сам той Ох на корх заввишки,

А на сажень борода,

Знає край і вздовж. і вширшки,

І кому яка біда.

 

Чи хто правий, чи неправий,

Чи хто прийде сам, чи вдвох,-

Всіх приймає пан ласкавий,

Тільки треба мовить: «Ох!»

 

На зеленому горбочку

Спершу він людей приймав,

Потім сів у холодочку,

Звідти голос подавав.

 

А як з ранку та й до ранку

Стали люди обридать,

Ох зробив собі землянку,

Оха більше не видать.

 

Але хто те місце знає,

Де трухлявий пень і мох,

Той приходить і волає

Або й тихо каже: «Ох!»

Хоч би навіть ненароком

Теє «ох!» промовив ти,

Знай, що вилізе те боком,-

Воріття вже не знайти!

 

Бо затягне з головою

Трясовиця мохова

І з душею, ще живою,

Під землею похова.

 

Під землею ж там- палати,

Де вельможний Ох сидить,

Гарні, пишнії кімнати,

Срібло- злото скрізь ряхтить;

 

Дорогії самоцвіти,

Наче зорі миготять,

Скрізь заморські дивні квіти,

По клітках пташки сидять;

Золотії грають рибки

В кришталевих скриньочках;

І ведмеді ходять дибки

В рукавичках, жупанках.

 

Враз тебе там обморочать

Блиск і пахощі міцні,

Попугаї заторочать

Приказки якісь дивні.

 

І безглузді очі втупить

В тебе рибка, мов чига…

Тут ведмедів гурт обступить,

Кожен лапу простяга,-

Той бере тебе за руку,

Той торкає за плече;

Боронь боже ворухнутись!-

Кров одразу потече.

 

Бо крізь білі рукавички

Враз проб’ються пазурі

Гачкуваті, мов гаплички,-

Так і вп’ються, мов щурі.

 

Тож, коли вже раз попався,-

Наче в пастку бідна миш,-

То сиди, мов прикувався,

Не рушай, мовчи та диш!

 

Вийде Ох: «Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

Головою наложить?»

 

Скажеш: «Я служить не згоден»,-

Зараз цок тебе в лобок,

Якщо ти носить негоден

Рукавички й жупанок.

 

Стань на службу-

Подарують рукавички й жупанець,

Привітають, пошанують,-

Тільки ж там тобі кінець!

Вічно будеш пробувати

У підземному дворі,

Більш тобі вже не видати

Ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся- всюди брами,

Під замком та під ключем…

Десь далеко хтось часами

Озивається плачем.

 

Спів на плач відповідає,

Плач на спів, так без кінця…

Кажуть, бранка там ридає,

Жде юнака-молодця.

Коло неї там Жар-птиця

Співом душу потіша,

Та сумна міцна темниця,

Смутна в дівчини душа.

 

Якби хтів їй волю дати

Хто з хоробрих юнаків,

Мусить перше розрубати

Сімдесят ще й сім замків…

 

Вже вам казка обридає?

Що ж! Хто має кладенець,

Хай замки ті розрубає,-

Буде казочці кінець!

 

Додаток 1. Інсценізація казки «Біда навчить»

1 вед.

А цю казку люблять всі діти, а називається вона «Лілея». В кожній квітці живе її дух-ельф, який оберігає квітку. Ельф схожий на маленьку гарну дитинку із прозорими крильцями і може літати ,як метелик. Іноді Ельфи з’являються маленьким дітям і розповідають їм казки.

Інсценізація казки «Лілея».

Пісня «Мені в цій квітниці».

2 вед.

 Лісовика, польових та водяних русалок, лісових мавок, потерчат та перелісників.

1 вед.

Вона написала чудову казку «Лісова пісня» про лісову мавку, яка любила все живе.

2 вед.

«Лісова пісня»-це шедевр Лесі Українки. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя народу.

Інсценізація «Лісової пісні».

Тяжка була в Лесі Українки доля. Кілька операцій витримала вона. Доводилось ходити в гіпсі, зі спеціальним апаратом, на милицях. Це завдавало нестерпних мук.

2 вед.

Але вона мужньо повторювала, що буде «серед лиха співати пісні».

Вірш «Буду крізь сльози сміятись».

1 вед.

Батьки докладали всіх зусиль, щоб допомогти дочці. Лікування у Києві, солоні ванни у Литві, грязьові лимани на Одещині, купелі в Криму, клініки у Відні.

2 вед.

Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у її думках зринав образ України.

Вірш «І все-таки до тебе думка лине».

1 вед.

Леся Українка пройшла прекрасне і складне життя. Їй доля подарувала щастя залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Її називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь, Дочкою Прометея. А вона- зірка, яка спалахнула і згасла.

1 вед.

1 серпня 1913 року в курортному містечку Сурамі, що в Грузії, перестало битися її серце.

Учень.

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

 

Над всі недолі та потали,

Над страсті всі та над бої,

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

 

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

Народжувалася Україна

Для світу, що над смерть гряде.

 

2 вед.

Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

1 вед.

Дні, мов спалахи зірок у нічному небі осені, минають і зникають у далечі. Але не міліє течія пам’яті про Лесю, яка здивувала світ.

 

 

Додаток 2. Інсценізація фрагмента драми-феєрії «Лісова пісня»

(Входять Мавка і Лукаш).

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хтів собі вточити соку із берези.

Мавка.

Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?..

Мавка

Я-Мавка лісова.

Лукаш (не так здивовано, як уважно, придивляється до неї).А от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка.

А бачити хотів?

Лукаш.

Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така, як дівчина… ба ні ,хутчій, як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по- нанськи…А чом же в тебе очі зелені? (Придивляється). Та ні, тепер зелені… а були, як небо сині … О! тепер вже сиві, як тая хмара… ні, здається, чорні чи ,може, карі… ти така дивна!

Мавка (усміхаючись).

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш (соромлячись).

Хіба я знаю?

Мавка (сміючись).

А хто ж теє знає?

Лукаш (зовсім засоромлений).

Ет таке питаєш?

Мавка (щиро дивуючись).

Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?». А ясен їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Лукаш

А я й не знав, що в них така розмова. Я думав-дерево німе. Та й годі.

Мавка

Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш

Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Мавка

Я зроду не виходила ще з нього.

Лукаш

А ти давно живеш на світі?

Мавка

Справді, ніколи я не думала про те… (Задумується). Мені здається, що жила я завжди.

Лукаш

І все така була ,як от тепер?

Мавка

Здається, все така…

Лукаш

А хто ж твій рід? Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка

Маю. Є лісовик. Язву його «дідусю», а він мене –«дитинко» або «доню».

Лукаш

То хто ж він- дід чи батько?

Мавка

Я не знаю. Хіба не все одно?

Лукаш (сміється)

Ну та й чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,  чи баба чи вже як у вас зовуть?

Мавка

Мені здається часом, що верба ота, стара, сухенька, то- матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким  устелила для мене ложе.

Ведуча

Отак Лукаш, головний персонаж твору, познайомився з лісовою дівчиною Мавкою-символом доброти і краси.

 

 «Інсценізація казки Біда навчить».

(Під музику залітають два горобчики ,біжать по колу один за одним, зупиняються на середині).

1 горобчик.

Ой, які гарні зернятка!

2 горобчик.

Це мої, я перший побачив!

1 горобчик.

Ні, мої!

(Горобчики б’ються, штовхаються, розмахують крилами. З’являється курка, забирає зернятка).

Курка. Дурні бились, а розумні поживились.

1 горобець.

Що ти таке кажеш?

Курка.

То я вам дякую. От поки ви здуру бились, то я із своїми курчатами поснідала вашими зернятками! Нікому вас було бити і вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може, б з вас птахи були!

1 горобчик.

Вчи своїх дурних курчат розуму, а мені і мого розуму вистачить. (вибігає).

2 горобчик.

А правда, краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти. Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

Курка.

Е ні! Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі- от своїх діточок чималенько. Шукай собі інших вчителів.

2 горобчик.

Діти, як називається казка?

Діти.

«Біда навчить».

Курка.

Молодці, знаєте цю казку!

(Курка і горобчик вклоняються і виходять).

 

Дівчинка.

Всі казки, які слухала Леся в дитинстві. Вона пам’ятала.  І коли виросла, написала чудові твори серед яких є «Казка про Оха- чародія».

1 хлопчик.

В тридев’ятім славнім царстві,

Де колись був цар Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох.

 

1 дівчинка.

Сам той Ох на корх заввишки,

А на сажень борода,

Знає край і вздовж. і вширшки,

І кому яка біда.

 

Чи хто правий, чи неправий,

Чи хто прийде сам, чи вдвох,-

Всіх приймає пан ласкавий,

Тільки треба мовить: «Ох!»

 

На зеленому горбочку

Спершу він людей приймав,

Потім сів у холодочку,

Звідти голос подавав.

 

А як з ранку та й до ранку

Стали люди обридать,

Ох зробив собі землянку,

Оха більше не видать.

 

Але хто те місце знає,

Де трухлявий пень і мох,

Той приходить і волає

Або й тихо каже: «Ох!»

Хоч би навіть ненароком

Теє «ох!» промовив ти,

Знай, що вилізе те боком,-

Воріття вже не знайти!

 

Бо затягне з головою

Трясовиця мохова

І з душею, ще живою,

Під землею похова.

 

Під землею ж там- палати,

Де вельможний Ох сидить,

Гарні, пишнії кімнати,

Срібло- злото скрізь ряхтить;

 

Дорогії самоцвіти,

Наче зорі миготять,

Скрізь заморські дивні квіти,

По клітках пташки сидять;

Золотії грають рибки

В кришталевих скриньочках;

І ведмеді ходять дибки

В рукавичках, жупанках.

 

Враз тебе там обморочать

Блиск і пахощі міцні,

Попугаї заторочать

Приказки якісь дивні.

 

І безглузді очі втупить

В тебе рибка, мов чига…

Тут ведмедів гурт обступить,

Кожен лапу простяга,-

Той бере тебе за руку,

Той торкає за плече;

Боронь боже ворухнутись!-

Кров одразу потече.

 

Бо крізь білі рукавички

Враз проб’ються пазурі

Гачкуваті, мов гаплички,-

Так і вп’ються, мов щурі.

 

Тож, коли вже раз попався,-

Наче в пастку бідна миш,-

То сиди, мов прикувався,

Не рушай, мовчи та диш!

 

Вийде Ох: «Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

Головою наложить?»

 

Скажеш: «Я служить не згоден»,-

Зараз цок тебе в лобок,

Якщо ти носить негоден

Рукавички й жупанок.

 

Стань на службу-

Подарують рукавички й жупанець,

Привітають, пошанують,-

Тільки ж там тобі кінець!

Вічно будеш пробувати

У підземному дворі,

Більш тобі вже не видати

Ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся- всюди брами,

Під замком та під ключем…

Десь далеко хтось часами

Озивається плачем.

 

Спів на плач відповідає,

Плач на спів, так без кінця…

Кажуть, бранка там ридає,

Жде юнака-молодця.

Коло неї там Жар-птиця

Співом душу потіша,

Та сумна міцна темниця,

Смутна в дівчини душа.

 

Якби хтів їй волю дати

Хто з хоробрих юнаків,

Мусить перше розрубати

Сімдесят ще й сім замків…

 

Вже вам казка обридає?

Що ж! Хто має кладенець,

Хай замки ті розрубає,-

Буде казочці кінець!