Виховний захід "Добро починається з тебе"

«ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ...»

Мета: формувати основи ціннісного ставлення школярів до людей, систему знань про сенс людського життя; виховувати активну життєву позицію, такі якості особистості як людяність, чесність, милосердя, доброту, вміння подати руку допомоги.

Методичне забезпечення: заготовка до дерева мудрості, світлини із зображенням щасливих сімей і самотніх літніх людей.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Епіграф (записаний на дошці):

Живи, добро звершай,

Та нагород за це не вимагай!

Хай оживає істина стара

Людина починається з добра.

Лунає пісня «Дай мені, доле». 

Класний керівник

Поговорімо про життя.

Отак зберемося і поговорим,

Поділимося радістю і горем,

Поговорімо про життя.

Поговорімо про світ,

Про ліс і поле, океан і сушу.

Поговорімо про світ,

Поговорімо про душу.

Під музику Моцарта — роздуми учениці.

1-ша учениця. Хто я? Навіщо я прийшла в цей світ? Здавалося, це прості запитання, але дати відповідь на них із кожним роком усе важче. Що важливо у цьому житті? Мати дачу, автомобіль, достаток... Адже телебачення, реклама, преса наводять нас на думку, що ми повинні бути красивими, заможними, успішними. Як домогтись успіху в житті? У чому полягає істинне людське щастя? Краса людська?

Музика стихає.

Класний керівник. Росте людина... Її життя розпочинається світанком душі - дитинством. Назавжди воно залишається в пам'яті як найпотаємніше і найсвітліше.

1. Тренінг «Пісня іноземною мовою»

Для початку об'єднаємося в три групи (об'єднання — «солодкий сюрприз»). А тепер проспіваймо дитячу пісеньку «Жили у бабусі...», замінюючи всі голосні літерою «І» (1-ша команда), літерою «О» (2-га команда), літерою «Ю» (3-тя команда).

 Ось ми з вами і усміхнулися одне одному.

1-й учень. Усім відомо, що основою спілкування є слова, розмова. А чи замислювалися ви коли-небудь про те, як говорите ви? Як спілкуєтеся з однолітками, батьками, вчителями, знайомими? Це важливо, адже майже все наше життя минає серед людей. Здавалося б, життя прекрасне. Але звідки ж береться байдужість? Чому люди забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність?

2-га учениця. Найкраще, що є в людини — це її душа. Душа — це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє, хворіє і, нарешті, вмирає, душа живе... Її хвороби — це віруси ненависті, жорстокості й заздрощів. Душа може померти, коли тіло ще молоде, а може й навпаки, вічно жити й вічно бути юною.

2-й учень. Сьогодні людство приходить до усвідомлення необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. Тож слід оздоровлювати тіло й душу. А ще нинішньому поколінню слід опанувати науку добра.

2.  Гра «Кулачки»

Класний керівник. Пропоную провести гру. Об'єднайтеся в пари. Один з вас нехай затисне руку в кулак і тримає його перед напарником, а напарник за 10 секунд має розтулити кулак партнера.

Рефлексія

- Чи всім вдалося розтулити кулак? У який спосіб?

- Хто це зробив не силою, а чемно попросивши?

- Які якості ми проявляємо, коли чемно просимо щось в іншого? (Повага до іншого, дія без примусу, доброзичливість)

1-ша учениця. Як добре, коли навколо нас панує радість та взаєморозуміння. Але від чого це залежить? Чи від кого? А може, починати треба із себе?

2-га учениця.  Звичайно, кожен може сказати: «Що я можу зробити?», «Хто мене послухає?», «Я ще малий, а світ навколо такий жорстокий». Та чи правий він?

1-й учень. Тож спробуймо з'ясувати, де починається добро, чи легко бути добрим у наш час і чи потрібно це.

 Бесіда

- Назвіть синоніми до слова «добро».

- Чи є спільні риси в добрих і щасливих людей?

- Чи можна сказати, що добра людина є щасливою?

- Зв'яжіть нижче наведені поетичні рядки з темою години спілкування.

 Стежте за своїми думками —

 Вони стають словами.

 Стежте за своїми словами –

 Вони стають учинками.

 Стежте за своїми вчинками —

 Вони стають звичками.

 Стежте за своїми звичками —

 Вони стають характером.

 Стежте за своїм характером,

  Бо він визначає вашу долю.

2-й учень. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину і розрадити в горі й біді — це в характері нашого народу. А ще краса людини не може бути без добра.

3. Тест «Хто ви?»

Класний керівник. Подивіться на малюнки чотирьох фігур. Кожен якнайшвидше повинен обрати ту, яка в цей момент йому найбільше подобається, потім — наступну тощо. (Учні дають характеристики.)

1-й учень. Трикутник. Ця фігура символізує лідерство. Найхарактерніша ознака справж­нього трикутника — вміння концентрувати увагу на головній меті. «Трикутники» — енергійні, нестримані, сильні особистості, які ставлять точні цілі і, як правило, досягають мети. Вони честолюбні і прагматичні. Намагаються завжди бути першими і тому часто конкурують, змагаються з іншими.

2-й учень. Квадрат. Дуже організована фігура. Має багато «кутів», які ускладнюють спілкування з ним. Прагне до лідерства, але часто при цьому не звертає уваги на інших. У міру енергійний і емоційний, честолюбний і прагматичний. Часто досягає мети. Іноді дозволяє собі розслабитися. Може бути лідером.

1-ша учениця. Коло. Найбільш доброзичлива з фігур. Дуже чутлива, з розвиненою здатністю співчувати, емоційно відгукуватися на переживання інших. Переживає чужу радість і чужий біль, як свій власний. Радіє, коли всі ладять одне з одним. Тому, коли виникає конфлікт, поступається першим. Користується авторитетом і тому може бути неформальним лідером.

2-га учениця. Зигзаг. Фігура, яка символізує творчість. Комбінування абсолютно різних, не схожих ідей і створення на цій основі чогось нового, оригінального — ось що подобається «зигзагам». «Зигзаг» — найбільш активний і чутли­вий з усіх знаків. Коли у нього з'являється нова цікава ідея, він готовий поділитися нею з усім світом! «Зигзаги» — невтомні проповідники своїх ідей і можуть захопити ними. Разом з тим це дуже емоційний і залежний від оцінки оточення знак.

Класний керівник. Людство здавна використовує символи. Вічний символ українства — золотий колос пшениці, що тягнеться до чистого блакитного неба, сьогодні повинен бути символом миру, доброти, милосердя, людяності. У цьому буде вся сила, святість, цінність нашої духовності.

«У наш час ми бачимо дуже багато поганого і на цьому тлі чиєсь співпереживання здається нам оазисом самого себе», — говорить одна з головних заповідей народної моралі. У цьому випадку любов виражає прихильне, щире, доброзичливе ставлен­ня до-людей.

4. Міні-тренінг «Життєві цінності»

Кожному учаснику дають аркуш з переліком цінностей. З цього переліку слід вибрати десять, які є особистими цінностями; з вибраних десяти виділити п'ять найважливіших, проранжувати за ступенем важливості п'ять цінностей, вибраних як головні.

Цінності:

 - свобода, скромність,

 - самоповага, терпимість,

- ґрунтовність,

 - вірність, ніжність, здоровий глузд, - зосередженість, акуратність,

 - винахідливість, достоїнство,

 - самодисципліна, рішучість,

 - логічність, здатність оцінювати,

 - інформованість, досконалість,

 - совість, доскіпливість,

  - здатність розуміти інших,

 - відвертість, довіра, сила,

 - любов, щирість, життєрадісність,

 - надія, уява, честь,

 - принциповість, незалежність,

 - прагнення до знань, практичність,

 - здатність мислити, розум,

 - уміння спілкуватись, гнучкість,

 - допитливість, неординарність,

  - гармонія в сім’ї,

           - ретельність

           - воля

           - ризик

 - пильність

 - краса

 - віра

 - доброта

 - багатство

 - гуманізм

 - релігія

 - визнання

 - добробут

 - відповідальність

 - досягнення мети

 - освіта

 - комфорт

 - терплячість

- старанність, уважність,

- чесність, наполегливість,

Після презентації власних цінностей учасники проводять обговорення.

1-ша учениця. У кожної людини є особиста позиція, яка ґрунтується на її переконаннях і поглядах. Лише усвідомивши вагомість власних цінностей, можна зробити правильний вибір, прийняти вірне рішення.

1-й учень. Чільне місце серед усіх цінностей посідає доброта. Підтвердженням цьому є приказки та прислів'я, які створили українці.

5. Прислів'я без кінця

Завдання: закінчіть прислів'я про добро.

- Хто любить лише себе —... (того люди не люблять).

- Хто скромніший,... (той розумніший).

- Зазнайство з ніг зіб'є,... (скромність на ноги поставить).

- Від доброго слова... (лід тає).

- Шабля ранить голову,... (а слово — душу).

- Добре ім'я краще від... (багатства).

- Нічого так дешево не дається і так дорого не цінується, як... (ввічливість).

- Хто людям добра бажає, той і... (собі має).

- Світ не без... (добрих людей).

- Усе добре пам'ятай, а... (зла уникай).

- За добро... (добром платять).

6. Творче завдання «Дерево мудрості»

Класний керівник. Доброту супроводжують її супутники. Щоб ознайомитися з ними, нам необхідно виконати завдання. Є картки з буквами. З них потрібно скласти слова і пояснити їх значення.

Матеріал для гри:

н, Ч, й, і, у, с, ь, т. (Чуйність)

м, у, а, н, і, м, Г, з. (Гуманізм)

и, т, ь, Щ, р, с, і. (Щирість)

Д, о, і, з, и, ч, с, т, ь, л, и, б, р, в, о.( Доброзичливість)

Рефлексія

- Який зміст ви вкладаєте в поняття «чуйність»? (Уважне і сердечне ставлення до людей.)

- Який зміст ви вкладаєте в поняття «гуманізм»? (Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.)

- Який зміст ви вкладаєте в поняття «щирість»? (Добре, безкорисливе ставлення до інших.)

- Який зміст ви вкладаєте в поняття «доброзичливість»? (Співчутливе, прихильне ставлення до інших, піклування про них.)

З'ясуймо, які ще супутники супроводжують доброту.

1-й учень. Чи можемо ми називати доброю ту людиною, яка не поважає своїх близьких, найдорожчих людей? Батько й мати, бабуся й дідусь — це люди, чиєю любов'ю і вічною турботою ми завжди зігріті. А чи завжди ми пам'ятаємо про них, платимо їм за це увагою? Можливо, інколи ми забуваємо про них у щасливі й радісні хвилини. Але коли у нас горе, біда, то чомусь ми завжди повертаємося до батьківського дому, до маминої безмежної доброти, до дідусевої мудрості (на екран проектують світлини щасливих сімей). Першою буде «Вдячність» (прикріплює до дерева).

Учитель. Що заважає нам бути добрими? Чому інколи, знаючи, як вчинити добре, ми робимо навпаки? Скінчилися уроки. На шкільне подвір'я вийшли учні 11 класу і побачили, що у другокласника старший хлопець відбирає м'яч. Малюк міцно тримав м'яч і не віддавав. Тоді хлопець став його бити...

- Як потрібно вчинити і як би вчинили ви? (Покликали б на допомогу чергового вчителя, виручили б з біди другокласника власними силами, звернулися б по допомогу до перехожих тощо.). Гарно, що ви не були б байдужими! Тому друга супутниця називається «Небайдужість».

Класний керівник. Ставитися до інших відкрито, по-товариськи, дружньо, з прихиль­ністю може лише добра людина. Дізнаймося, на скільки товариськими є кожен з вас.

Учитель роздає картки з тестом.

ТЕСТ

 За відповідь «так» нараховують 1 бал.

1. Чи звертаєш увагу, який настрій у однокласників, коли заходиш до класу?

2. Чи приємно тобі називати однокласників по імені?

3. Під час сварки ти намагаєшся образити однокласників?

4. Якщо кого-небудь із дітей звинуватив без причини вчитель, чи будеш ти його захищати?

 5. Якщо однокласник попросив допомоги йому, чи будеш ти йому допомагати?

Класний керівник роздає ключ до тесту.

Ключ до тесту

- 4-5 балів — ти хороший товариш.

- 3 бали — ще трішки придивись до себе, в тебе все вийде.

- 1-2 бали — усе залежить тільки від тебе, хочеш бути кращим — зміни себе сам.

«Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, самі чиніть їм і ви...» — вчить нас книга всіх книг Біблія.

Третьою ми назвемо «Доброзичливість».

 2-й учень. Усі ми — діти матінки-природи. І всі ми — різні. Скільки людей — стільки характерів. У кожного з нас є своє бачення світу, його сприйняття, інтереси, уподобання, чесноти, плюси і мінуси у характері. Отже, норми і правила поведінки встановлюють самі люди, а їхнє дотримання робить життя й спілкування людей комфортнішим. Видатний французький філософ, математик, фізик і письменник XVII ст. Блез Паскаль стверджував: «Правила доброї поведінки відомі з давніх-давен, річ за дрібницею — вміти користуватися ними». Звичайно, вжите слово «дрібниця» насправді означає дуже багато. Адже коли порушують правила поведінки, етикет спілкування, створюються конфліктні ситуації, виникає роздратованість, злість, і ні про яке добро вже не йдеться. Тому наступною є «Чемність».

1-ша учениця. Чемність і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це завжди було в характері українського народу. У наших традиціях подати старцю, прихилити подорожнього, допомогти немічному, хворому чи каліці, заступитися за беззахисного і скривдженого. Чи збереглася ця особливість до сьогодні?

2-га учениця. Як часто в потоці щоденної метушні ми забуваємо, що поруч живуть самотні люди, покинуті дітьми, одинокі, для яких наша увага, добре слово, привітна усмішка є дуже важливими. (Проектують світлини самотніх літніх людей.) В Україні проживає майже 2 млн. одиноких людей. Близько 200 тисяч із них — у будинках-інтернатах. Їх об'єднує немічність і самотність.

Отже, найбільшою супутницею добра, я вважаю, має стати «Милосердя».

Класний керівник. Що ж потрібно зробити для того, щоб всенародне милосердя, що здавна властиве нашому народові, зберегти на віки? (Потрібно менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто його потребує.)

Звучить спокійна музика.

1-й учень. Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному. Поділитися шматком хліба, дати притулок, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

2-й учень. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі та біді — це в характері нашого народу.

Доброта, милосердя — багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами.

1-ша учениця. Милосердя й доброта — як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звели переважно до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус? Чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?

2-га учениця. Важко уявити: люди страждають не від того, що на щодень не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день!».

1-й учень

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

1- ша учениця

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві.

Разом

Кажімо більше ніжних слів...

2- й учень. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя.

2- га учениця. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

2- й учень. «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...», — так писав письменник-гуманіст А. П. Чехов.

2- га учениця

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти що для людей зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

1-й учень. Мудрі французи кажуть: «От якби - то молодість знала, якби ж то старість могла...» Гей-гей, старість — не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, — усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

1- ша учениця. Добре, коли до своєї життєвої зими ти звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає?

2- й учень. Будинок для пристарілих — сумне пристановище на схилі літ. Хоч там непогано. Тут не бачиш людей у порваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми.

2-га учениця. Чому старі радіють, коли звідти їх забирають? Чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх відправляють в будинок пристарілих?

1-ша учениця.

Людина чуйна

 І пса не вижене із двору,

 Який прожив десяток-другий літ,

 Охороняючи садок його й комору.

 Притулок дасть, поїсти дасть, як слід,

 А зла — і рідну матір виряджає,

 Коли від неї користі немає.

1-й учень. Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин, і пекучі такі. Чи буває у світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна.

1- ша учениця. «Мамо, мамо!» — почулося бабі Наталі, і вона, не зважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини це надворі гукають її? Ні. Знову почулося. «Далеко залетіли сини, — думає старенька. — А я ж так давно їх бачила». (Музику вимикають.)

2- й учень. Одинокість сивим полотном цвіте попід вікнами бабці Ярини. «Не живу, а доживаю, — з гіркотою мовить вона. — Ще хоча б раз подивитись на сина, то й помирати вже можна, бо важко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде».

2-га учениця. «Де ж ви, сини? Де ж ви, соколята?»— виглядають матері у вікно. Вже й очі видивились. А їх все немає...

1 -й учень

ШАНУЙТЕ МАТЕРІВ

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся

На схилі посивілих днів.

Працює вдень, не спить ночами

І часто зрощує сльозами

Тверду подушку на зорі.

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі.

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній!

Одна-однісінька та й годі!..»

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

1- ша учениця. Виховує мати синів, доньок, сподівається, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу. Схожі одна на одну телеграми.

2- й учень. А коли нарешті знайдуть хвилину, щоб відвідати, нерідко це буває надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов...

2-га учениця

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все знайдеться час.

Але ні сльози, ні вінок печалі —

Уже ніщо не виправдає нас.

Заниє жаль у щедрім слові «Мама»

І чайкою здригнеться синя вись,

Провідуймо і завжди пам'ятаймо,

Що можем запізнитися колись.

1- й учень. А старість не обминути. Здається, кожен має про що пам'ятати. Через те хочеться крикнути: «Люди, схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть моральне право відвернутися від вас».

2-й учень. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовували і як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

1-ша учениця. Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликають нас до Милосердя. Доброти. Бо тільки Милосердя робить нас справжніми людьми.

2- га учениця. Друзі! Добродії! Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми. Зараз, сьогодні! Завтра — може бути пізно.

Разом. Люди! Будьте милосердні. Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя.

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучила совість потому.

Ні грошей не привозьте, ні слави,

Будьте з рідними ніжні й ласкаві.

Пригадайте дитинства стежини.

Поцілуйте батьківські сивини.

Зачерпніте водиці з джерельця.

Прихилітеся серцем до серця.

Бо не вічні ні батько, ні мати.

Завтра можете їх не застати.

Щоб не мучила совість потому,

Приїзджайте частіше додому.

Класний керівник. Стара бабуся гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцурались від мене, кричать, ненавидять, обзивають» . І таких прикладів — безліч. Постає запитання: що це? Невихованість? Дефіцит освіти, совісті? А, може, ми думаємо, що старість обмине нас? Ні! Старість — уперта річ. Вона покриває зморшками обличчя і руки, чіпляє на плечі горб і дає кожному в руки палицю. Старість вимагає особливої уваги, любові, турботи та ласки. Але часто так і залишається без цього. Когось вона змушує жебракувати, когось рятуватися від голоду і холоду...

1-й учень

Живе одинока людина,

Чому ж ми проходимо мимо?

Живе одинока людина,

Ніким у житті не любима.

І серце у неї відкрите

Для ласки людської й привіту,

Печальним льодком оповите.

Віддалене горем від світу.

Чому ж ми не прийдемо в хату,

Її не покличем з собою?

Бо буде одна вікувати

Людина з своєю журбою.

Нам легше, бо ми не самотні.

І серце людини з безодні

Полине над нами, як птиця.

Поряд з Вами також живуть одинокі люди похилого віку, яким конче потрібна наша підтримка і допомога. Чим ви можете їм допомогти?

Класний керівник

І в житті, як на полі мінному,

Я просила б у цьому сторіччі

Хоч би той магазинний мінімум:

- Люди, будьте взаємно ввічливі!

 І якби на те моя воля,

Написала б я скрізь курсивами:

- Так багато на світі горя!

- Люди, будьте взаємно красивими!