Виховний захід: «Хліб - усьому голова»,

Мета Урочисто відкрити куточок хліба  у класі «Хліб - усьому голова»,   розповісти про історією вирощування хліба, познайомити з народними традиціями, пов’язаними з хлібом. Виховувати шанобливе ставлення до хліба, повагу до праці хлібороба.

 
Від хліба починається усе:

Дитя і пісня, Радість і тривога,

Натхнення і життя ясна дорога,

Яка на крилах радість нам несе,

Без нього й небо сонцем не цвіте

І холодно біля вогню без нього,

А найсвятіший він від того,

Що на полях оновлених росте,

Які колись ми окропили кров'ю

І обігріли у боях любов'ю.

Так почнемо ж велику розмову про маленьку скибочку хліба.

На думку вчених, вперше людина поча­ла збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам’яному віці люди їли сирі, зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.
Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з’явився перший прісний хліб - коржі з густої зернової каші - тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення.

Гроза, вогонь. Це – кара божества.

Дими над пралісом,як чорні вежі.

І він, дикун, - людина лісова,

Тікав три дні, три ночі від пожежі.

Гарячий піт. Запечені вуста,

 Подряпане, залите кров’ю тіло

Нарешті степ. Трава рясна,густа.

І, знепритомнівши, упав. Горіло

Липневе сонце. А за тим пітьма

Коли чоло змочили роси свіжі,

Отямився. Та встати сил нема,

І ні шматка, ні пів шматочка їжі.

А жить хотілось!! Порухом руки

Торкнувся він жовтавої стеблиги,

І на долоню, як дощу краплини, упали зерна теплі та важкі

І звабно так запахло у руці,

Що він почав жувати їх поволі.

Стихали в тілі несказанні болі

І загорялись гострі промінці

В його очах. І стало диво з ним:

На ноги звівсь, гукнув; «Я буду ЖИТИ!!!!»

І жовті стебла з колосом рясним

Назвав прекрасним, ніжним словом – жито.

Печений хліб був і в давні часи основ­ним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців - орії - винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям «жити», «життя тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби

Хліб із збродженого тіста з’явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли його різної форми — круглий, довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин.
Процес розпушування тіста був знайомий також грекам та римлянам.

Саме слово «хліб» має давньогрецьке по­ходження. Справа в тому, що греки випікали свій хліб у спеціальних горщиках, які називались «клибанос». Звідси виникло слово «хлайфе», яке потім перейняли стародавні норманці, слов'яни та інші народи.

В старонімецькій мові збереглося слово «хлайб», яке дуже нагадувало наше «хліб».

Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IX століття випікання хліба для наших предків було звичайною справою. Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.

А як рум’янець хлібу нагнітала
Селянська піч, від полум’я жарка,
Відбившися, зі споду пульсувала
Капустяна артерія листка,
І коровай, як сонце прохололе,
Займав почесне місце на столі,
А косарі виходили у поле
За хліб насущний кланятись землі.
Після роботи дітлахам окрайчик
Приносив батько —
Може, й справді так –
Передав отой гостинчик зайчик,
Пропахлий диво-казкою на смак…
Не тільки диво-казкою багаті,
І не єдиним хлібом живемо,
А тільки чом, коли ні крихти в хаті,
Тривогою сурмиш, моя сурмо?
Тоді насправді світишся промінням,
Обрізуючи скибку дорогу,
І хліб стає не копійчаноцінним,
А золота самого на вагу!

. Цікаво, як появилася повага до хліба у наших предків-язичників?
У неба — Сварога — було двоє дітей
— Даждьбог і Вогонь — Сварожич. Бог-громовержець Перун взяв на себе відповідальність за врожай. Відтоді хліб почали називати небесним, божественним.

 
. Слов'яни-орачі піднімали на пальцях пшеничний хліб і дивилися, в яку сторону він повернеться. Якщо «за сонцем» — все задумане збудеться. Якщо проти — можна і не починати справи.
— Про те, яким буде хліб, судили ранньою весною по вазі першого курячого яйця;
— Якщо миші гризуть хліб зверху — дорогий буде, збоку — середня ціна, а знизу — дешевий.
Ці прикмети не пише помічені, ай видумані, бо людині завжди хотілося, щоб Бог почув її прохання: «Хліб наш насущний дай нам днесь».

У наших предків була Мати хліба, Наречена хліба, Дух хліба. А ще — свято першої Борозни, першого Снопа, свято Врожаю. Ці свята дійшли і до наших днів.І на родинних святах почесним гостем є у нас хліб.
 

 Але історія хліба була ще і історією голоду.. Згадаймо важкий хліб війни з полів, коли віддавали фронту не тільки чоловічі руки, але й кращу техніку. Хліб, замішаний на великій праці і вдовиних сльозах, хліб, який кував нашу Перемогу.

Збережемо в пам'яті той пайок хліба, який давали в день ленінградцям і який назвати хлібом можна хіба що умовно: 80% жмиху, трави, де­рев'яної стружки і лише 20% муки, яку витрушували із мішків, — ось яким був ленінградський блокадний хліб — 125 г на день.

а) Із чого почати про тебе мені?
Напевно, я пізно на світ народилась,
Не жала серпом, не була на війні,
Останнім шматком я ні з ким не ділилась.
Донині невміло зав'язую сніп.
(Всміхається знову докірливо мати...)
Скажіть, а хіба щось святіше за хліб
Ми мали — чи будемо мати?
Історіє, дай нам поглянуть назад,
Де кулі і голод і били, й косили...
І дивиться в очі мої Ленінград,
І мовчки рахує могили.
Підводяться мертві і в чергу стають,
Чекають худесенькі діти...
Тут хліб, наше щастя, по краплі дають.
... Ти чуєш, мій сонячний світе?
А зовсім недавно, в липневії дні,
Розкинувши руки уперті,
Хлопчина таврійський згорів у вогні,
Щоб хліб врятувати від смерті.
Йому вісімнадцять було.
Він не встиг дожить до народження сина...
І колос пшеничний над полем застиг,
Як пісня його лебедина.
А ми? Нам стежками прийдешнього йти,
Нам щастя батьки відібрали у воєн.
Нам треба навчитися хліб берегти
І крихту останню ділити надвоє.
Із жмені пшениці вирощують сніп.
Хай щедрим, як сонце, він буде. ...
Не вірте, ніколи не черствіє хліб!
Черствіти уміють лиш люди.

 
Сонцем, що сяє в небесній блакиті,
пахнуть скориночки скиб.
Є найзначніша дума на світі —
дума про Хліб …..Дума про Хліб... Давайте задумаємося, чому для одних хліб — лише продукт харчування, а для інших — святість?!
    Чому одні люди змітають крихти у долоню і бережливо кладуть птахам чи домашній пташці, а інші — змітають на підлогу або викидають на сміття? Бо не знають що роблять. Не знають-справжньої ціни хлібові

Як пахне хліб?
Ви знаєте. Як пахне хліб?
Диханням сіяча
Вогнем безсонних діб.
Трудом і творчістю,
Людським гарячим потом,
Він пахне солодко,
Як пахнуть медом соти,

Він пахне степом.
Сонцем у жнива
Коли, мов князь
Сповзає із лопати.
Вже хліб печуть,
І дух життя багатий
Поволі завойовує права.

Хліб в країні моїй
Всі святим називають,
Запашний коровай
На весілля печуть
Найдорожчих гостей
Хлібом – сіллю стрічають.
З хлібом мати дітей
Виряджає у путь.

Співчуття вартий той,
Хто ще й досі не знає,
Як парує весною з борозни,
Як достигне колосся
Поклоном вітає
Трударя, що в полях
Від весни до весни.

Вартий осуду той,
Хто ще й досі не знає
Скиби хліба пшеничного
Справжню ціну
                                      

                                       житній хліб на стемнілих долонях,         
                                      З дрібкою солі на маминому рушнику.
                                      Він вічний і святий, цей житній хліб,
                                      Чи в паляниці на столі у хаті,
                                       Чи зв”язаний в важкий тужавий сніп,
                                       Де колоски шепочуться вусаті,
                                       Він чув у полі крик перепелів,
                                       Чув жайворонковий передзвін весняний,
                                       Він виріс для пісень і добрих слів,
                                       Тому, що народився під піснями.

.                                        Віки проходять тисячами діб,
                                        І новим дням земля безмежно рада.
                                        Він вічний і святий цей житній

                                       Так, як життя, добро, кохання, правда!

Їж ,друже, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А  коли сідаєш, друже. Ти до столу,

То пам’ятай,що хліб – то озТо пам’ятай,що хліб – то означає жить.

Шануймо хліб насущний наш, людино,

І в нинішній, і у прийдешній день.

Щоб з колоска не випала й зернина,

Нехай зі столу й крихта не впаде

І коли скажуть вам, що хліб легкий,то знайте це неправда. Є гіркий – прошений, є солодкий – зароблений, є чорний – позичений, є білий  - дарований, є солоний – горьований. А легкого хліба не має.

Образу хліба вклонімося.

Сиріч – людині,

 Високочолому сіятелю землі.

Істинно, люди; живемо не хлібом єдиним.

Істинно так…..коли маємо хліб на столі.

Пам’ятка
Цінуй хлб!

Друже! Хто б ти не був і ким би ти не став,ти ніколи не зможеш обійтися без хліба.

Живи так, щоб твій хліб був завжди справедливий і чесний, стався до нього так, щоб і для твоїх дітей і правнуків він завжди залишався прекрасним дивом, витвором рук людських.

Запам’ятай

І скажи всім: у хлібі душа твоєї землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.
Не топчи хліба, не кидай не доїденим, не гордуй ним!

Пам’ятай:  за хліб платять життям.

Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями.

Пам’ятай, що ти є громадянин своєї держави .
Про людину можна судити з того, як вона цінує хліб; тільки сильний духом вдячний за хліб!
Будьмо ж вдячними , друже!