Виховний захід « І поліг наш народ, наче скошене жито…» до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років (Дніпропетровська область)

 

Виховний захід до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору

1932-1933 років (Дніпропетровська область)

Тема: « І поліг наш народ, наче скошене жито…»

Мета: вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, , дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

Обладнання: хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику, колоски, свічки, проектор, мультимедійна дошка, виставка книг, спомини людей, аудіо та відео записи.

 

Хід виховного заходу

На столі — хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Виходять ведучі.

Ведучий 1.

Лелеку останнього з’їли в селі…

І вирій жахнувся країни Вкраїни,

Мільйони опухлих волали в землі…

Ох, пам'ять полинна

                       все плине і плине…

                                             О.Завгородній

 

Ведучий 2. 

Ці рядки, написані нашим сучасником, поетом Дніпропетровщини Олександром Завгороднім, повною мірою характеризують жахливий стан, у якому перебував український народ у часи Голодомору. Що там казати, зараз про національну трагедію України написано вже багато, хоча можу впевнено стверджувати: скільки б не писали про той печальний період – все буде обмаль.

Ведучий 1.

Штучний голод 1932-1933 років, спричинений анти-людською політикою Кремля, обернувся голодомором українського народу, вихоплював кістлявою рукою із його надр діточок, немовлят, поглинав цілі родини, села й містечка. Чорні підводи їхали дорогами України, підбирали труп за трупом. Смерть святкувала свої криваві жнива.

Відео Голодний Дух - День пам'яті жертв Голодомору

https://www.youtube.com/watch?v=baHXUzq3VPM&ab_channel=%D0%9C%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D1%97%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8

Ведучий 2.

88 років минуло з того часу,як комуністична влада влаштувала в Україні штучний голод, який забрав мільйони життів українців. За кількістю жертв Голодомору 1932-1933 років Дніпропетровська область займає перше місце серед регіонів України. З усієї кількості зареєстрованих смертей на Дніпропетровщину припадає 70% випадків ( 1 с.8)

Ведучий 1.

Результатом Голодомору 1932-33 років стало знищення значної частини населення краю, а також ринково-товарного сільськогосподарського виробництва. Ліквідувався традиційний устрій, культура українців, значною мірою змінювався етнічний склад населення краю, посилилися процеси русифікації.

Ведучий 2: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою

пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

 (Запалюється свічка.)

Нехай у ваших душах залишиться цей маленький

вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед

нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи

більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Відео Оксана Білозір «Свіча» https://www.youtube.com/watch?v=eyJwUjNWijE&ab_channel=5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB

Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.

Пам'ять жертв Голодомору,вшануємо хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання (вмикається запис ритму метронома).

Діти покидають сцену

Говорять ведучі, на задньому фоні відео презентація зі страшними кадрами 1932-1933 років.

Ведучий 1.

Багатостраждальна історія нашого народу. Нас змушували забути її чорні сторінки. А вона бездонна, невичерпна криниця духу,мудрості, перемог і страждань. Страшний голод 1932-1933 років. На пам'ять про ці роки, роки болю і великого горя, державна влада наклала табу. Її намагалися стерти, знищити, заборонити. Але вона жила у сльозах матерів, вона жила в очах дітей, що вижили тоді. Потік людської пам’яті розмиває стіну замовчування про нечуване страждання нашої землі, про голодомор.

Ведучий 2

88 років тому наша рідна Вітчизна пройшла болючими стежками страшної трагедії. Важко навіть уявити, що раптово зник хліб. І це в урожайний 1932р. країна залишилась без зернини. Пухли старі й малі, вмирали родинами й селами. Смерть чекала людей на шляхах, на городах, у хатах. Україну називали житницею , але безбожно , по-хижацькому грабували її і не давали жити. Через те й була убогою, як Шевченкова наймичка.

Виходить дівчинка з колосками в руках, зачитує вірш (на фоні музика « Свіча» О.Білозір)

Колоски пам’яті

Колосками пам'ять проросла…

Кожен спогад, мов свята зернина,

Що крізь роки забуття зійшла .

О, жорстока і лиха година…

Наче світ померк навколо враз,

В небі чорні птахи-думи в’ються .

Дивляться із 33-го до нас

Очі, що ніколи не сміються.

Крихти хліба маряться у снах…

А прокинешся: лиш морок, холод!

Відчай, смерть, страждання, біль і жах!

І всьому один господар – Голод.

Кам’яні, мов неживі вуста

Шепчуть: «Боже! Змилуйся над нами…»

Та молитва в небо не зліта,

Бо давно мовчать руїни-храми.

Павутиною тремтить життя,

І його так легко обірвати!

Тій біді не має забуття.

Ні, цього не можна забути!

… Смутком гнуться віти на вербі,

Кожен спогад, мов свята зернина.

У невимовній тяжкій журбі

Голову схиляє Україна.

 Ведучий 1

Небагато лишилося тих людей, які пам’ятають ті роки. В основному це люди 1920-1928 років народження. Вони були дітьми, але добре пам’ятають всі страхіття тих часів.

Ведучий 2

Ніщо так не вражає ,як голос живих свідків. У цих словах і біль, і жаль, і щира правда.

Ведучий 1

… Жахливі картини постають, коли читаєш спогади. Це повинно залишитися в пам’яті народу.

Спомини людей Дніпропетровщини, які пережили страшні часи Голодомору 1932-1933рр.  ( Учні зачитують спомини свідків)

1. Спомин жителя Кривого Рогу Петра Сидоренка (1926-2007)

• Я народився 16 травня 1926 року у селі Терноватка біля міста Кривого Рогу. Мені було три роки,як я з того села виїхав, бо батька розкуркулили. І ми переїхали тоді до Кривого Рогу.

Зближався голод. Я був свідком голоду. Пам’ятаю, попереджали люди, щоб діти ніде не показувалися, бо дітей хапали. Кривий Ріг був переповнений утікачами з сіл. У Кривому розі були дві залізничні станції – там було засипано гори зерна, яке псувалося. І ніхто того не міг торкнути.

А люди йшли з сіл, щоб у місті роздобути щось їсти, і брали своїх дітей. Вони навколо вмирали. В той час по селах хати лишалися порожніми. Ці люди приходили з дітьми, тих дітей лишали на вулиці, а самі десь зникали. І всяке було.

Пам’ятаю як по вулиці Карла Маркса один за другим їхали вози із червоною святою цеглою із Собору св. Миколая, у центрі міста, щойно розваленого динамітом. Поміж возами із святою цеглою їхав віз, повен мертвих, визбираних вулицями.

2. Коляса Любов Савелівна,  1926 р.н, смт Покровське, Покровського району

• Коли почався голод, мені було 6 років. Ми жили великою родиною. Я – найстарша з дітей, а найменша померла. Пам’ятаю, як їжу клали в маленькі мішечки, а потім ховали в піч та скрізь, де тільки могли засунути. Приходили в нашу хату представники влади. Мали вони довгі залізні прути, якими все проколювали, шукаючи заховане. Ми були малі, нас нагнали на піч, щоб сиділи та ніде не ходили, доки вони обшукували. Такі люди приходили в нашу сім’ю декілька разів. У діда мого батька була хатина. Так представники влади повитягали в ній вікна і розвалили її потім. Однієї ночі холодні люди украли в нас корову. Її рештки ми знайшли через декілька днів.

Бабуся моєї мами, Гура Меланія, ходила з мішечком через плече та збирала колоски. Її побачили об’їждчики на конях та відібрали колоски. А потім побили її так, що аж спина почорніла. Бабуся трішки полежала дома і померла.

3. Соколова Віра Гнатівна, 1923 р.н., село Комісарівка, П’ятихатського району

• В 1933 році мені було 9 років. Я дуже добре пам’ятаю цей рік, але згадувати його страшно. Жили ми тоді в селі Комісарівка. Батько відмовився вступати до колгоспу, все господарство ( корову, качок, гусей, курей, коня) у нас забрали. В клуні навіть віником вимели все зерно. … Їсти було нічого,мама пекла млинці з трави і з борошна, яке ми, діти, повимітали в клуні, млинці ті були аж чорні і з вістюками.  Страшно боліли животи. Наймолодшому Вані було 3 роки, він все виглядав тата, вилазив на шовковицю і подовгу сидів там…

Батько заробив пайок і повертався додому, але по дорозі його пограбували, ми ж нічого не знали і чекали. Батько знову з півдороги повернувся до Дніпропетровська заробляти пайок. Коли приїхав вдруге, Вані вже не було. Один день не дочекався батька. Як тато плакав – здригалася хата, він зразу ж посідів. Тоді найняв підводу, поклав нас пухлих і хворих та повіз до Дніпропетровська. Там ми жили у вагончиках депо. Нам давали картки на хліб. Так ми і вижили…

Ведучий 2

Наскільки страшне відчуття голоду! Всі очевидці у спогадах з дрібними деталями згадували, що їли. А їли те, що і по всій Україні – очерет, лободу. Чекали весни, щоб з’явилася трава. Повиїдали за зиму і котів, і собак.

Виходить маленька дівчинка в білому одязі, в руках тримає червоне яблуко, молиться

Бозю, що там у тебе в руці?

Дай мені Бозю хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка,

Та ж підрости хоч би трохи бодай!

Світу не бачив ще білого...Бозю!

Я - пташенятко при битій дорозі,

Хоч би одненьку пір'їночку дай!

Тато і мама - холодні мерці.

Бозю, зроби щоби їсти не хтілось...

Холодно Бозю...Сніг дуже білий...

Бозю...Що там у тебе в руці?..

https://www.youtube.com/watch?v=12NoE6JuzwY&ab_channel=JannyDay

Вчитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.                     Дякуємо за увагу!