Презентація "Весняні обрядові свята України"

Масляна, Великдень

МАСЛЯНАМасляна є одним з найстаріших свят слов'янських народів. Справжня забава, яка зберегла свої традиції в наші дні з язичницької культури. Цей смачне і неймовірно ситне свято триває цілий тиждень, який передує настанню Великого посту. Сьогодні Масляна є одним з церковних свят і називається ще Мясопустним або Сирним тижнем.

Назва свята «Масляна» пов'язана з тим, що в тиждень перед Великим постом з раціону харчування виключалися м'ясні продукти, а ось молочні ще вживати було можна, як і традиційні складові для приготування млинців: молоко, яйця, масло, сметана. У народі це свято асоціюється з смачними печеними млинцями та веселими гуляннями. Мета таких гамірних масових заходів полягала в тому, щоб розбудити весну від сну і прогнати геть зиму.

Перед майбутнім постом в масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків, головними з яких традиційно були млинці. Пекли їх на масляному тижні щодня, а особливо багато їх готували, починаючи з четверга. Саме рум'яні млинці своєю круглою формою за часів язичництва асоціювалися у людей з сонцем. Різноманітні рецепти млинців були таємницею кожної господині і передавалися через покоління. У кожної газдині були свої фірмові інгредієнти, але в основному, млинці пеклися на основі пшеничного, вівсяного або кукурудзяного борошна. У тісто додавали різні продукти: вершки, масло, яблука, ікру, гарбуз або картоплю.

Перед майбутнім постом в масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків, головними з яких традиційно були млинці. Пекли їх на масляному тижні щодня, а особливо багато їх готували, починаючи з четверга. Саме рум'яні млинці своєю круглою формою за часів язичництва асоціювалися у людей з сонцем. Різноманітні рецепти млинців були таємницею кожної господині і передавалися через покоління. У кожної газдині були свої фірмові інгредієнти, але в основному, млинці пеклися на основі пшеничного, вівсяного або кукурудзяного борошна. У тісто додавали різні продукти: вершки, масло, яблука, ікру, гарбуз або картоплю.

У стародавні часи це свято не обходилося без катань на конях, а молоді хлопці старалися спеціально до Масниці обзавестися саньми і прокатати молодих дівчат. Молоді пари обов'язково брали участь у таких розвагах. Упряжки з кіньми з дзвониками і веселим сміхом вершників ганяли за годинниковою стрілкою навколо сіл, намагаючись розбудити природу і відлякати зиму.Іншою поширеною розвагою було катання на санках з гір. Веселі спуски з поворотами і падіннями користувалися великою популярністю у молоді. Діти та підлітки щодуху каталися на прикрашених гойдалках. Було прийнято влаштовувати цікаві та веселі ігри. У цей час старші хлопці та дівчата активно залицялися одне до одного і шукали собі наречених, щоб після Великодня зіграти весілля.

Якщо на Масляну ще лежав сніг, на гуляннях будувалися снігові містечка або фортеці. Потім різні групи учасників намагалися штурмом взяти сніжне укріплення супротивників. Цей процес супроводжувався веселою грою в сніжки. Ближче до вечора традиційно розпалювалося велике багаття, на якому згоряло солом'яне опудало зими, що йде; до цього його весь день возили по вулицях. Опудало встановлювали в центрі багаття, всіляко жартували над ним і лаяли його. Навколо вогнищ водились веселі хороводи з піснями і танцями.

У наш час дуже добре збереглись ці стародавні світлі традиції на Західній Україні. Саме тому багато хто намагається провести масляний тиждень в Карпатах, де можна відчути національний колорит свята, покуштувати найсмачніше і ситне частування і самостійно взяти участь у гуляннях.

ВЕЛИКДЕНЬСеред традиційних свят в українській культурі є свято Великодня. Воно вважається найсвітлішим, найважливішим святом весни й пов’язують його з Воскресінням Христовим, яке розкриває радість перемоги Божого Сина над смертю й вічним забуттям. У Воскресінні християни вбачають підтвердження життя після смерті, що і є основним змістом святкування. Українці ретельно готуються до цього дня. Великодень нині символізує загальне відродження й оновлення.

Великдень або Пасха – свято дуже давнє. Українці відзначали його ще задовго до встановлення християнства в Київській Русі, і називалося воно «Великий День». День весняної перемоги над зимою, світла над темрявою, торжества життя над смертю. Також наші предки пов’язували це свято з весняними польовими роботами. Зазвичай пекли великодні «бабки» та прикрашали різноманітними способами яйця, які ми знаємо сьогодні як паски, писанки і крашанки.

Слово «Пасха» походить від назви старозавітного свята песах, яке іудеї пов’язували зі звільненням їх від рабства в Єгипті, і було це задовго до народження Христа. Що стосується самого слова «пасха», то в перекладі зі староєврейського воно означає «позбавлення», або «проходження». Християни вклали в це свято інший сенс та поєднали Великдень із Воскресінням Сина Божого, повстання його з мертвих.

Святкування Великодня спочатку не було пов’язане з розп’яттям Христа. Тільки в 325 році на Нікейському соборі, де були присутні представники всіх християнських церков, позначили головні правила святкування Великодня, багато з яких збереглися до наших днів. Із часом Пасха стала головним християнським святом.

Є й інша легенда, за якою назва «Великдень» з’явилася наприкінці першого тисячоліття з приходом на нашу землю християнства. Легенда говорить: «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, так світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп’яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів».

Кажуть, що святкування Великодня має язичницьке коріння, що сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема, в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею й можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями й були пов’язані поминальні обряди навесні. Великдень, або Пасха, для християн є одним із найважливіших свят, зі своїми традиціями і звичаями. Тому ми щиро вітаємо всіх із Світлим святом Воскресіння Христового й бажаємо добра, миру та злагоди в кожному домі.

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 року. До цього у різних помісних Церквах святкували Великдень у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (Песах). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: «Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут» (Апостольські Правила, канон 7). Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка настає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переносять на наступну неділю. Щоб уникнути помилки під час визначення Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Александрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед. Наприкінці IV століття щорічні послання Александрійських єпископів замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія оголошена 388 року патріархом Тимофієм Александрійським. В 436 пасхалія видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Александрійським.

До Великодня віряни готуються впродовж семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа вірянина має співчувати стражданням Господа, які пережив Ісус Христос у людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються «седмицями» (тижнями). Останній тиждень перед Великоднем називається Страсна Седмиця (Страсний тиждень). Особливе значення має Великий четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день іще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань. У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуте тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. Традиція ця повстала з метою нагадування про Туринську плащаницю. Під час богослужіння плащаницю обносять навколо церкви тричі, що символізує сходження Христа. У цей скорботний день приписується нічого не їсти. Ввечері того ж дня відбувається особлива служба — утреня Великої Суботи із читанням статей, а також співом особливого канону «Хвилею морською», в котрому розповідається про поховання Господа Ісуса Христа, Його сходження в пекло, руйнування пекла, визволення праведних та Воскресіння («Сия суббота есть преблагословенная: в ней же Христос, уснув, воскресе тридневен»). Цей канон можна назвати найголовнішим у всьому богослужбовому році нарівні із Великоднім Каноном, котрий співається повністю хором на Пасхальній заутрені. Окрім вечора п'ятниці, канон «Хвилею морською» виконується іще й повторно на Пасхальній полунощниці, котра служиться пізно ввечері Великою Суботою.

У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з Пасхальною Вечірнею. На ній читається 15 пасхальних паремій[ru] з особливими святковими приспівами («поим Господеви: славно бо прославися»). Після їх читання читається прокимен «Вся земля» і Апостольське послання, але замість звичного «Алілуйя» швидко закриваються царські врата, повністю закривається завіса, і священники міняють буденне вбрання на святкове. Відтоді розпочинається поглиблене очікування Великодньої радості. У давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом та вином. Приблизно о 20 годині читається повністю книга «Діяння Святих Апостолів», а опісля її прочитання — Пасхальна полунощниця, на котрій повторюється співаний напередодні ввечері Страсної П'ятниці канон «Хвилею морською» («Волною морскою скрывшаго древле….»). Після його завершення священники й всі миряни виходять, співаючи пісню «Воскресіння Твоє, Христе Спасе…» («Воскресение Твое, Христе Спасе, Ангелы поют на небесех, и нас на земли сподоби с чистым сердцем Тебе славити!»). Рівно опівночі священник дає вигук на початок заутрені («Слава Святей, Единосущней, Животворящей и Нераздельней Троице, всегда, ныне и присно, и во веки веков!»). І саме ось починається Свято Христового Воскресіння. У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церква благословляє вірян після тривалого посту знову вживати «скоромне», себто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої (див. «Сіонська світлиця», «Тайна вечеря»).

Наразі дослідникам доволі важко з'ясувати, коли і за яких обставин виникли ті чи інші великодні обряди. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково зовсім зникла, оскільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості». У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці та розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо[16]. У великодніх звичаях, відомих здебільшого із записів очевидців XIX—XX ст., простежуються сліди трьох різних, нашарованих один на одному, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне для всі слов'ян, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв, «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основних ідей весняного свята сонця, з якої випливали й подальші, на кшталт того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить». Люди принесли до церкви великодні страви на освячення. Олександрія (Кіровоградщина), 2015 рік. Великодня Служба Божа триває всю ніч (або розпочинається рано-вранці). Її найурочистіший момент настає тоді, коли священник сповіщає: «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хрону та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися» свяченим. Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.

Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар (ґазда) йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи. Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була дівчина на виданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте»[17]. Після розговин молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені. На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо відкрите». Після розговин починали дзвонити на дзвіниці, а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам згаснути. Також цей день називають Світлий Понеділок. За древнім повір'ям, треба спостерігати за погодою в понеділок — наприклад, якщо понеділок дощовий, то можна очікувати і дощове літо.[18]Великодні свята закінчуються поминанняммертвих — молитвою і тризною «на гробках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості з освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: «Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим. На Полтавщині вважається, що оселю у цей час оберігають та прикрашають дерев'яні птахи, підвішені до балки[19]. У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в кошиках не із лози, а із соломи. Значну увагу також приділяють прикметам Великодню. Наприклад, якщо ніч напередодні Христового Воскресіння буде зоряною — це до гарного врожаю. Якщо бачили уві сні перед Великоднем померлих родичів — вважалось, що весь наступний рік не будуть хворіти. А якщо під час хресного ходу не згасла свічка — рік буде щасливим.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ