Виховний захід«Ліна Костенко - прямий духовний нащадок Тараса Шевченка»

«Ліна Костенко - прямий духовний нащадок Тараса Шевченка»

Ведучий 1. Ви, мабуть, хочете запитати, чому на Шевченківський тиждень ми присвятили захід Ліні Костенко?

Ведучий 2. Ну, по-перше, тому що сьогодні, 19 березня, День народження Ліни Василівни.     

Ведучий 1. А, по-друге, Ліна Костенко - прямий духовний нащадок Тараса Шевченка. Поетів такого масштабу, такого таланту народжується один - два на століття.

Ведучий 2. Ми, насправді, дуже щасливі, що живемо з нею в один час! Колись про нас скажуть: « Її сучасники…». А що далі скажуть…це вже залежить від нас.

Декламатор.           

                                Вже почалось, мабуть, майбутнє.

                                     Оце, либонь, вже почалось...

                                     Не забувайте незабутнє,

                                     воно вже інеєм взялось!

 

                                     І не знецінюйте коштовне,

                                     не загубіться у юрбі.

                                     Не проміняйте неповторне

                                     на сто ерзаців у собі!

 

                                     Минають фронди і жіронди,

                                     минає славне і гучне.

                                     Шукайте посмішку Джоконди,

                                     вона ніколи не мине.

       Ведучий 2.   "Я в людей не проситиму сили...

                                Я в людей попрошу тільки вірш", - писала ще в юності Ліна Костенко, немовби передбачаючи і життєві випробування, і неминучі розчарування, і довгі роки вимушеного мовчання.

       Ведучий 1. Свого часу Ліна Василівна стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби не існувало, ім'я її було заборонено, вірші не друкувалися, про вихід книжок і не мріялося.

       Ведучий 2. Безкомпромісна Ліна Костенко не дозволила потоптати своєї гідності як людини, як митця. Майже 16 років її твори за часів радянського режиму не видавалися.

                                      Страшні слова, коли вони мовчать,

                                          коли вони зненацька причаїлись,

  коли не знаєш, з чого їх почать,

                                          бо всі слова були уже чиїмись.

                                            Хтось ними плакав, мучився, болів,

                                            із них почав і ними ж і завершив.

          Людей мільярди і мільярди слів,

        а ти їх маєш вимовити вперше!

                       Все повторялось: і краса, й потворність.

                                            Усе було: асфальти й спориші.

            Поезія - це завжди неповторність,

                                            якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведучий 1. На жаль, ми не змогли запросити Ліну Василівну та її дочку, теж письменницю, Оксану Пахльовську, самі розумієте – масштаби не ті. Але ми постараємось відтворити фрагмент розмови з Оксаною Пахльовською.

Кореспондент. Оксано! Ось переді мною лист із Запоріжжя від Любові Зайченко. Вона пише: «Зовсім недавно я прочитала добірку віршів Ліни Костенко, переписаною моєю знайомою від руки. Коли зможете, то надрукуйте розповідь про цю людину».

Як Ви особисто – як донька Ліни Василівни і як відома поетеса Оксана Пахльовська – ставитеся до популярності маминого імені?

Оксана Пахльовська. Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли кострубатий молоток репресії у грубих каплатих руках розбив на уламки цілісінький і чистий кристал української культури 60-х. Власне, відповісти на поставлене вам запитання – це відповісти: чому Ліну Костенко не друкували шістнадцять років. А мамина поезія уже з перших віршів була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу

Усі ці роки мама мені здавалась хранителькою згасаючого вогню, самотньою на березі найчорнішого з морів. «Я умирала серед вас, отут під небом України». Це не тільки про Марусю Чурай. Це мама і про себе. Вона писала історію. Історію свого народу. Історію його трагедій і прозрінь. І в Україні прокидалась пам’ять, вбивана десятиліттями. Вбивана століттями. Мама торкнула той шар історії, який залягає в генах.

Ще одна причина такої популярності маминої поезії – естетична розімкненість цієї поезії на весь діапазон людського буття.

Кореспондент. У книжці Михайла Слабошпицького Ліна Костенко постає мужньою і вольовою людиною. А яку її рису Ви б назвали головною – як жінки, матері?

О.П. З цього приводу я хочу прочитати одну з маминих поезій, в якій вона говорить сама за себе.

Я в людей не проситиму сили,

я нічого в житті не просила,

як не просять гранітні схили,

щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри

в кожне слово, почуте від мене,

в кожний погляд очей моїх сірих,

в кожну ласку рук не студених.

Кореспондент. Дякую, за щиру бесіду.

Ведучий 1. Поезію Ліни Костенко, як і поезію Т.Г. Шевченка кладуть на музику і співають пісні, сучасні співаки.

Ось, нещодавно гурт «Брутто» зняв кліп до пісні «Вечірнє сонце», на слова Ліни Василівни, і присвятили його батальйону «Азов».

Ведучий 2. На початку 80-х років з-під пера поетеси з'являється історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який згодом був названий українською енциклопедією ХVІІ століття. Ліна Костенко написала історію свого народу, його трагедії й прозріння, повернула українській нації гідність.

       Ведучий 1. Головна героїня роману Маруся Чурай, як і Роксолана, і Євпраксія, стали легендою нашого народу. Маруся Чурай - душа нації, піснетворка, горда і мужня. Вона стала символом духовності нації і принесла всесвітню славу нашому народові. Маруся була голосом своєї нації, її душею.

Інсценізація фрагмента з  роману "Маруся Чурай".

       Ведучий 2.  Митцю не треба нагород,

                              Його судьба нагородила...

       Таке життєве кредо Ліни Костенко. Але нагорода знайшла поетесу аж у 1987 році. Вона була удостоєна Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за історичний роман у віршах "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність".

       Ведучий 1. Це була вистраждана і заслужена винагорода. Слово поетеси завжди було на сторожі правди. "Література - писала вона, - це не змагання, а боротьба. Це одвічна боротьба добра і зла, справедливості і несправедливості. Хто знає, якби не така нелегка доля, чи змогла б я підняти свою поезію до таких висот".

Що доля нелегка, - в цім користь своя є

    Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.

Ведуча 2

Вихід книги «Записки українського самашедшого» викликав великий резонанс у суспільстві . Це – перший опублікований прозовий роман видатної поетеси. Робота над твором тривала з 2001-го по грудень 2010 року.

І тому ми сьогодні представляємо до вашої уваги книгу-подію, що нею стали «Записки українського самашедшого…»

Ведуча 1

Записки українського самасшедшого — перший том майбутньої трилогії про сучасну Україну.

Ведуча 1

 «Записки українського самашедшего» мають певний лікувальний шарм, який народжується, можливо, з того, що мудра письменниця називає усе своїми іменами. Саме ця прямість навертає нас до відчуття того, що ми усі маємо рацію: у цього світу щось не в нормі. Принаймні, ось і пані Костенко здається так само.

Ліна Костенко"Я зрозуміла, що повинна дати специфіку українського безумства. Тому що в кожній країні, у кожної нації є своя специфіка. Я там в романі написала, у кого яка. Тому що, скажімо, манія величі — це ж хвороба, психічна хвороба. Але комплекс неповноцінності — це найгірша хвороба. А ми звикли. Розумієте? Нам нав'язують, а ми звикли. У нас незалежна країна, а політики закликають встати з колін".

         "Це нав'язані стереотипи. Мене зацікавило, чому цей народ терпить. Десь там у мене написано, що чоловіки імперських націй діють з позиції сили, чоловіки поневолених, але гордих націй, - чинять опір. А наші ось думають, що якось воно буде. А не буде, тому що принижена людина ніколи не стане людиною. І ось усе це мене мучило, і я подумала: напишу-но про специфіку українського безумства".

 

Ведучий: Назву книги — Записки українського самасшедшого — поетеса пояснила так:

 

Ліна Костенко "Не тільки тому, що у нас суржик дуже розвинений. Написати записки українського божевільного — це дуже серйозно. Це ж треба писати про божевільного. А я-то написала про нормальну людину, залякану, розумієте, в нашому суспільстві, в такій ситуації, і там ще невідомо, хто божевільний — ми чи вони. Тому я зробила таке, знаєте, забрало, ніби я пишу про божевільного".

Читець

Цитати з роману озвучують учні:

1.«Дикі ми люди,нема в нас покуття,є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити.»

 

2.«Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.»

 

3.«Мабуть, чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна – що.»

 

4.«Нації вмирають не від інфаркту.Спочатку їм відбирає мову.»

 

5.«Жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому що все може залишитися так само.»

6.«Коли починається смерть культури, настає культура смерті».

 

7.«Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути».

 

8. «Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити».

 

9. «Ми країна вільна, у нас тут прохідний двір.Часом щось таке за гніздиться ніякий протяг не видме»»

 

 10.«Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан».

 

11.«Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів».

 

12.«Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко».

«І хто ми є? Усі усім мільйони. А хтось комусь однісінький один»

Ведуча 1

 «Записки самашедшого» — книжка, яка повертає людину до життя, показуючи, що ми ще таки не мертві.

 

Ведучі 1 До сих пір Ліна Костенко не є публічною людиною, не прислужується нікому. Вона залишається Поетом нашої епохи.

 

       Ведучі 2. Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене всіма барвами веселки.

Ведучі 1 Вірші Ліни Василівни звеличують душу і серце благородними, шляхетними почуттями, виховують національні почуття, заворожують несказанною красою слова.

На фоні мелодії речитативом.

Читець

Життя іде і все без коректур.

 І час летить, не стишує галопу.

 Давно нема маркізи Помпадур,

 і ми живем уже після потопу.

 

 Не знаю я, що буде після нас,

 в які природа убереться шати.

 Єдиний, хто не втомлюється, - час.

 А ми живі, нам треба поспішати.

 

 Зробити щось, лишити по собі,

 а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,

 щоб тільки неба очі голубі

 цю землю завжди бачили в цвітінні.

 

 Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

 щоб ці слова не вичахли, як руди.

 Життя іде і все без коректур,

 і як напишеш, так уже і буде.

 

 Але не бійся прикрого рядка.

 Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

 Не бійся правди, хоч яка гірка,

 не бійся смутків, хоч вони як ріки.

 

 Людині бійся душу ошукать,

 бо в цьому схибиш - то уже навіки.

 

 

       Заключне слово викладача. Говорити про поезію Ліни Костенко - означає говорити про святість людської душі, про ідеали добра, істини, краси, про нездоланність правди і необхідність боротьби за неї: не треба бути ані політиком, ані трибуном, щоб нести найвищу правду наших днів. Бо вона - ПОЕТ і цим усе сказано.

       Ми щасливі з того, що талановита поетеса живе в наш час. То ж побажаймо Ліні Василівні міцного здоров'я, творчого натхнення і нових мистецьких звершень, а нам, читачам, - не розлучатися з неповторною, мудрою і пристрасною її поезією.