Виховний захід на тему : " Барви рідної мови"

Виховний захід: "Барви рідної мови"

 МЕТА: формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу і багатство української мови, ознайомити з історією української писемності та мови, навчати цінувати звичаї, традиції нашого народу, розвивати мислення, бажання розвиватися, пробудити почуття національної гідності; розвивати вміння виразного читання поетичних творів;

. ВЕДУЧА 1: Доброго дня, шановні вчителі та учні! Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.

 ВЕДУЧА 2. Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Учитель. Любов до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі. Людина стає без роду і племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності. Ми милуємося картинами природи. Слухаємо шепіт саду, спів птахів. Бачимо як журно хилиться колос пшениці на ниві. Квіти вибігають на берег річки й зачудовано дивляться на її швидкоплин. Замріяно стоять верби над водою. Зелена краса завжди линула у натхненне слово. Багатюща скарбниця української пісні, казки, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими.

Красивий, щедрий, рідний край
І мова наша солов’їна
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна
Платон Воронько

1. 2. ВЕДУЧА 1: Як же довго наш народ ішов до незалежності! Ішов через утиски, в’язниці й Сибіри упродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. ВЕДУЧА 2. Із святом вас, шанувальники рідного слова! Сьогодні ми говоритимемо про мову - один із найпрекрасніших Божих дарів. 21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно лише почало писати свою історію, хоча питання розвитку української мови на наших землях нараховує кілька століть. Де ж і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови? ВЕДУЧА 1: Історія цього свята, на жаль, має дуже трагічний початок. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 р. у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років і у жовтні 1999 року на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Тобто, це день, коли кожен може себе відчути частиною свого великого народу, бо ж мова – то є його дзеркало душі, яку треба берегти і плекати, як пише:
2. ВЕДУЧА 2. Сьогоднішній день відзначається оновленою українською мовою, як говорив М.Т. Рильський: "Нове життя прагне нового слова".. І як горно вітає цю світлину багату і невичерпну Дмитро Білоус «Здрастуй, слово, Українська мово» Здрастуй, Слово, Українська Мово, Здрастуй на межі тисячоліть! Квітни калиново й барвінково, Запашна вічнозелена віть! Слово – брила, слово – крила, диво, У незнане зоряний політ. Через мову щиро і правдиво Одкривається нам білий світ. Любо й мило людям щастя зичить, Бачить, як сузір’я мов зорить, Знати, як усім народам личить Мовою своєю говорить. Мовна зоряна світобудова, Ворог твій – шовіністична тьма. Зникне десь одна-єдина мова – І уже гармонії нема. Тож несімо естафету гідно: В ріднім слові – мир та благодать. Ми як скарб нетлінний мову рідну Мусимо нащадкам передать.
3. 3. Йди в тисячоліття, рідна мово, До сердець і душ людських доходь. Квітни калиново й барвінково, Бо на те й благословив Господь. ВЕДУЧА 1: Відомий український педагог В.О. Сухомлинський писав: "Мова - це віконце, через яке людина бачить світ". Вдумаймося в ці слова: від того, як ми володіємо мовою, залежить наше духовне багатство. Багата мова - багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова - висока моральна культура. Отже, кожна людина має прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим і зрозумілим. Адже мова - це живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому потрібно берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись до порад М.Т. Рильського: , бо ж мова – то є дзеркало душі, яку треба берегти і плекати, як пише: Василь Симоненко «Моя мова» МОЯ МОВА Все в тобі з’єдналося, злилося – Як і поміститися в одній!- Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. І тобі рости й не в’януть зроду, Квітувать в поемах і віршах, Бо в тобі – великого народу Ніжна і замріяна душа. Учень. слова Володимира Сосюри: Вивчайте, любіть свою мову, Як світлу Вітчизну любіть, Як стягів красу малинову, Як рідного неба блакить. Нехай в твоїм серці любові Не згасне священний вогонь, Як перше промовлене слово На мові народу свого. Як сонця безсмертного коло, Що креслить у небі путі, Любіть свою мову й ніколи Її не забудьте в житті.... ВЕДУЧА 2. Світ починався зі Слова. І Україна починалася зі слова (Я. Гоян). У світі налічується понад 5,5 тисяч мов. Більшість з них не мають своєї писемності і державного статусу, ними послуговується невелика кількість мовців. Але іншомовні дослідники постійно підкреслюють милозвучність і благородство нашої мови, порівнюючи її найчастіше з італійською. Один із російських письменників сказав натхненні слова про українську мову: «Українська мова та поезія є найрозкішніша і найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості. Саме вона вважається однією із наймилозвучніших мов світу». Так, у 1928 році у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська посіла третє після французької та перської. А у 1939 р. на Всесвітньому конкурсі вона за милозвучністю зайняла ІІ місце, поступившись італійській. І недаремно, адже у ній і гримлять громи, і співають солов’ї, і гомонять потоки, отож поезія: КЛЯТВА Мова кожного народу неповторна і своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші – трелі солов’я На своїй природній мові і потоки гомонять; зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов’їну, барвінкову,
4. 8. колосисту – на віки – українську рідну мову в дар мені дали батьки. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, - бо ж єдина – так, як мати – мова в кожного із нас! МОВА Жита достиглого шелести п'яні, Журкіт струмочка, вогненне слово, Спів соловейка, ночі весняні, Біла хатина, могила в тумані — Все в тобі є, мелодійная мово! Ти — наче музика: легка, співуча. Все, як ставок, в тобі ясно і певно; Ти — мов з кришталю, і ти — наче круча В грудях кохаю тебе молитовно! Ти у степах, наче воля, складалась; В казці, в житті, у легенді і пісні, Скрізь ти, велика, дзвеніла, кохалась, В жалощах, піснях дівочих складалась, В славі минулій і в думці первісній. Пісня ВЕДУЧА 1: Мова, як і людина, має свою біографію, яка розпочинається від її народження, розвитку. На долю української мови випали великі поневіряння: турецько-татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити наш народ. Серед заборон і утисків було найвагоміше: заборонялося мати власну історію, культуру. Тому поговоримо про шлях розвитку української мови, перегорнувши кілька сторінок «скорботного календаря української мови»
5. Пісня любові і ніжне цвітіння, Щирий весняний привіт! Світиться радістю днина погожа. Сонце веселе сія. Квіточка кожна на іншу не схожа, Пісня своя є і в солов'я! І у людей на Землі різна мова, Кожна на лад свій звучить. А серед них і моя — світанкова — Мова у небо летить. Світла моя, українська, пречиста, Рідна, як Небо й Земля! Ніжна, барвиста, свята й промениста Нею любов промовля! Слово у пісню чарівну кладеться, Радістю щиро бринить. Хай до душі воно вам доторкнеться, Щоб залишилось там жить. ВЕДУЧА 1: Сократ казав:»Заговори, щоб я тебе побачив». І недаремно, адже, культура мови свідчить про нашу грамотність, вміння красиво спілкуватися, свідчить про те, якою є людина. На жаль, не так багато сьогодні людей, які досконало володіють рідною мовою. Причиною цієї прикрості є суржик, який утворився в результаті злиття української та російської мов і ще й досі засмічує нашу рідну барвінкову мову. Часто причиною є і нехтування нами простих правил культури мовлення, бо так простіше, доступніше… Мимоволі згадуються слова Сидора Воробкевича: «Хто горнеться дочужого, того Бог карає; Свої його цураються, в хату не пускають..» І чомусь
6. скарб, прислухаючись до порад Павла Глазового у гуморесці «Кухлик» КУХЛИК
7. 13. П. Глазовий Дід приїхав із села, ходить по столиці Має гроші – не мина жодної крамниці. Попросив він: Покажіть кухлик той, що скраю. Продавщиця: Что? Чево? Я не понімаю. Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка! _ Да какой же кухлик здесь, еслі это кружка? Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: _На Вкраїні живете й не знаєте мови… Продавщиця теж була гостра та бідова: - У меня єсть свой язык, ни к чему мне мова! І сказав їй мудрий дід: - Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови. Ведуча 2: Мова нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаємо! Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Це мова рідна та зрозуміла усім. Бо так само, як у кожної є своя мама одна, так і мрва рідна лише одна. Людина може знати дві, три мови, але рідною залишається лише одна, материнська, бо вона найтепліша, найлагідніша, бо вона згоїть рани, заспокоїть зболену душу, підтримає у важку хвилину. Ведуча 1: Народжується нове життя, схилилася над колискою мама. І перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її кровинку. Пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос – то вже і є спілкування, що дає поштовх до життя і розвитку усіх можливостей маленького створіння, закладених у його генетичному коді і генетично передається від батьків до дітей. Тримаю вишиті старенькі рушники. Давно забуті, горнуться до мене… Заполонили світ нейлони та шовки… Кому потрібні вишиті ромени? Гортаю білу грядку полотна, Засіяну барвінком і любистком. Сміється вишита прабабою весна, Ховається за квітами і листом. Голублю диво-дивне із пісень, Що хрестиком і стелиться, і в’ється. Сіріє за вікном звичайний день, А в рушниках волошками сміється. Перегортаю білі рушники, Що хліб вкривали і дитя в колисці, Що старостів чекали на святки, Розшиті маками, заквітчані, барвисті. Благословенне будь на всі віки, Те слово матері, що вишиває долю й квіти!
8. 14. Душа мого народу – мова й рушники, Барвінками і мальвами зігріті. Ведуча 2: Через це спілкування створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово: лагідне, натхненне, тепле, рідне…Дитина ще не скоро вимовить його, але в дитячу пам'ять уже влилися звуки рідної мови. Тому й кажемо, що мову зневажати – біда. МОВА Зневажати мову мамину – біда, Котра пустими зробить наші душі. І ми нащадкам зможем передать Лиш те, що корені калини сушить. Зневажати мову – зрадити себе, А зрадників хто може поважати? І стане чорним небо голубе, Вмиратиме у муках рідна мати. О, не згуби свого народу, Безсмертна мово, рідна і терпка. Ти є душа співочого народу, Що був і є, і буде у віках. ГОВОРІТЬ Олесь Лупій Говоріть, як колись вас навчила матуся, Говоріть, як навчав у дитинстві татусь, Легко так, вільно так, щоб слова були в русі, Не тримайте слова, віддавайте комусь! Щиро так, м’яко так починайте казати, Як воліла б відкритися ваша душа. Може хочеться їй у словах політати, Привітати когось, а чи дасть відкоша! Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі, Кожне з них, лиш торкни, - як струна виграва, Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші – Мелодійні, дзвінкі, українські слова. Говоріть про любов і про віру у щастя, Уникайте мовчання, нудьги і ниття, Говоріть, хай в розмові слова веселяться, Говоріть і продовжуйте мові життя. Учень: Не цурайся мови – мови тата й мами, Мови діда й баби, предків наших всіх. Бо її цуратись – сором непошани,

Легенда про Україну

Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулися пізніше, але землі їм уже не дісталось. От вони й прийшли до Бога, а він у цей час моливсь, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати. По якійсь хвилі Бог обернувся, сказавши, що вони чемні діти, хороші. Дізнавшись, чого прийшли до нього, запропонував їм чорну землю. «Ні, — відповіли наші предки, — там уже живуть німці, французи, іспанці, італійці». «Ну, тоді я вам дам землю ту, що залишив для раю, там є все: річки, озера, ліси, пустелі. Але пам’ятайте, якщо будете її берегти, то вона буде ваша, а ні — то ворога».
Пішли наші предки на ту землю, оселились і живуть донині. А країну свою назвали Україною.

Приказки про Україну

• За морем тепліше, та вдома миліше.
• За народ і волю віддамо життя і долю.
• За рідний край – хоч помирай.
• Краще на рідній землі кістьми полягти, ніж на чужій слави досягти.
• Нема гіршої покути, як у ріднім краю носити пута.
• Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.
• У ріднім краю, як у раю.
•  Кожна травичка на своєму корені росте.
•       Добре тому, хто в своєму дому.
•       За рідною землею і в небі сумно.
•       Всюди добре, а вдома найліпше.
•       Рідний край – земний рай.
•       Краще на своїй стороні кістьми лягти, ніж на чужині слави натягти.
•       Радше впадь, але не зрадь.
•       Рідна земля і в жмені мила.
•       Де не є добро, а вдома краще.
•       З рідної сторони і ворона мила.
•       Нема кращого у світі, ніж твоя сторона.
•