Виховний захід на тему:"Екологічна мозаїка"

Виховний захід до Дня Землі.

«Екологічна мозаїка»

Мета: розширити і систематизувати знання учнів  про джерела забруднення навколишнього середовища, вплив на довкілля побутових відходів ; розвивати вміння спостерігати, удосконалити навички  природоохоронного характеру; виховувати бережливе ставлення до природного середовища

 Оформлення:                                                                                                                   Плакати екологічного змісту:

  „Земля не належить нам, це ми належимо Землі” 

 „Лише зрозумівши природу, людина зрозуміє себе”

 Обладнання:  макет глобуса, різнокольорові картки,картинки,фарби,пензлі.

  Епіграф : „Ми люди, поки є природа”

Перебіг виховного заходу

Вчитель

  Я надіюсь, що сьогодні ви будете не тільки уважними слухачами , але й активними учасниками нашої екологічної зустрічі. Так ви не помилилися саме екологічної.  Адже питанням екології, взаємодії людини і навколишнього середовища ми приділяємо велику увагу.

Природа!З дитячих років ми звикли до її чарівної краси. Любимо бувати в лісі, у полі ,радіємо спілкуванню з природою. Відбираючи впродовж сотень, мільйонів років усе життєдайне, досконале і доцільне, природа стала колискою людства.

 Людина – це частина природи. І саме природі ми зобов’язані своїм існуванням, своєю досконалістю і могутністю.

Але не всі ми мабуть задумуємось над тим, що природа – це наша домівка і не все в ній гаразд. З 1992 року територія України  оголошена зоною екологічної кризи.

   На нашому уроці ви будете в ролі   дизайнерів, і в кінці нашого заходу  створите  різними кольорами калейдоскоп нашої планети, а які кольори слід застосовувати при цьому, ви зрозумієте з  того, що сьогодні почуєте і побачите.

Орієнтовно: сірий, коричневий, чорний – кольори бруду, нечисті;     зелений, жовтий, оранжевий – кольори життя (трава, дерева, спіла пшениця, сонце); блакитний – колір надії (чисте небо, прозора вода). Отже, починаємо.

 

  Вчитель Земля – унікальна планета Сонячної системи і унікальність її полягає, перш за все, у тому, що на ній існує життя. Нині людство переживає критичний і надзвичайно важливий період своєї історії – період небезпечного зростання впливу на природу, що загрожує знищенням усьому живому: деградації природи, знецінення людської моралі, зростання бідності, поширення хвороб, голоду, злочинності, агресії у всіх її проявах.

Природа, у якій нам, молодим, доведеться жити, забруднюється, піддається руйнуванню, знищується.. Чи багатьом з нас щастить бачити прозору річкову воду, чистий пісок, насолоджуватись тишею без реву моторів, дихати чистим повітрям без домішок бензину, мазуту, пестицидів? Наше майбутнє може стати жахливим, якщо не почати негайно лікувати цю проказу.

Нашу планету часто порівнюють з космічним кораблем, а людство – екіпаж цього корабля. Красиве і мудре порівняння. Але всі ми повинні  осмислити, що у нашого космічного корабля немає аварійного виходу.

  Сьогодні ми розглянемо кілька аспектів екологічних проблем:

Вчитель з учнями розігрують ситуацію:

Вчитель (Продавець повітря ) На грудях у нього лоток зі складеними парасольками, коробками з написом «Чисте повітря», пляшками з яскравою етикеткою «Жива вода».

Продавець повітря: Чисте гірське повітря! Купуйте «живу воду». Остання «жива вода» на Землі! Парасольки від кислотних дощів — для всіх і кожного! Купуйте цілюще чисте гірське повітря! Тільки у нас! Нату­ральна «жива вода»... (На сцену вибігають покупці — учні).

Продавець повітря (зрадів покупцям): Купуйте парасольки від кислотних дощів. «Живу воду»! Останню «живу воду» на Землі! (Покупці здивовані).

Перший: Парасолька від кислотного дощу?

Другий: «Жива вода»?

Третій: Чисте повітря?

Продавець повітря: Саме! Останні екземпляри. Тільки в нас! Поспі­шайте! Купуйте носові хустинки від смогу!

Четвертий покупець: Навіщо?

П'ятий: Кому потрібна «Жива вода»?

Шостий: Все це бабусині казки!

Продавець повітря (з сумом): Бабусині казки... Ні, молоді люди, це вже не казки, це сумна статистика. Ще трохи, і на Землі не залишиться ні краплини справжньої чистої води, котру я називаю «живою». А за один вдих скоро доведеться платити таку ціну!

Перший: Яку ж?

Продавець повітря: Навіть страшно вимовити... Ціною всьому може ста­ти людське життя! Наше й наших дітей...

Другий: Так він знущається з нас! Яка нісенітниця! Носові хустинки від смогу, парасольки від кислотних дощів.

Продавець повітря: Так-так... Чудові парасольки від кислотних дощів...

Третій: Та він божевільний!

Четвертий: Повітря о-о-он скільки!

П'ятий: А води? Пий — не хочу! І все безкоштовно.

Шостий: Та він звичайний шахрай!

Перший: Ходімо, немає про що з ним розмовляти!

Другий: На наш вік всього вистачить!

Продавець повітря: А після вас?

Третій: Що буде після нас — нікому не відомо...

Четвертий. Після нас — хоч потоп!

Продавець повітря (схвильовано): Люди! Невже вам не страшно? (Гуркоче грім... чути шум дощу).

Продавець повітря: Ось... Я ж казав, кислотний дощ!

П'ятий: Накаркав!

Шостий: Не може бути!

Продавець повітря: Швидше беріть парасольки! Це страшний дощ. Від нього шкіра стає сірою, життя згасає...

Перший: Ущипніть мене, я, мабуть, сплю.

Продавець повітря: Ні-ні, це останнє попередження! Скоріше беріть парасольки!.. (Шум дощу стає сильнішим. Покупці розбирають парасольки, хо­ваються під ними від дощу).

Другий покупець: Мені страшно.

Продавець повітря: Страшно... Скоро лише в кіно можна буде побачити світанки й присмерки, лише в музеях збережеться чисте повітря й жива вода, ранкова роса і грибний дощ... Та й хто буде ходити в такі музеї?

Третій: А сонце?

Четвертий: Невже зникнуть птахи?

П'ятий: І ми ніколи не побачимо пролісків?

Шостий: Не вдихнемо аромат конвалій?

Перший: Не зануримося у прохолодну річку?

Другий: Як же так? Це несправедливо! Невже я ніколи не побачу райдугу? (Продавець повітря хитає головою).

Всі: Ні! ми не згодні! Нехай буде веселка!!!

Вчитель Наприкінці ХХ  і  напочатку ХХІ ст. екологічна криза не планеті досягла критичної точки. Екологічні проблеми в Україні загострилися ще й у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС. Смертність населення переважає над народжуваністю, тобто під загрозою опинився весь генофонд нації.

Учень

Чому шалені бузувіри

Природу нищать, мов кати?

Невже їх породили звірі?

(Та й звір не робить підлоти).

Де наші ріки та озера,

Де кришталева та вода?

Чому замулені джерела?

Чому спіткала нас біда?

Колись давно усім на диво

Цвіли прекрасні місто-сад,

Неначе дівчина вродлива.

Тепер над ними — сивий чад!

Еней, що з пекла повернувся,

Якби в Україну завітав,

То з жаху, мабуть, відсахнувся б

Та й знов у пекло почвалав.

Учні:

- Я думаю, що серед вас, друзі, немає жодного, хто міг би сказати:" Я не люблю природу".

- Дійсно, ми так охоче і часто говоримо, що любимо природу, але...

- Чому, залишившись з нею наодинці, багато хто стає схожим на ведмедя, не знайомим з елементарними правилами поведінки у природі.

(учні розігрують сценку):

Якось іде ведмідь лісом.

Бачить - молоде, струнке деревце.

„ Гарне" - сказав ведмідь. Обійшов навколо, придивився уважно.

„ Гм, щось мені тут не подобається!" - і почав обламувати гілки на дереві.

„ Так буде краще! - промовив упевнено і пішов собі далі.

Повертаючись назад, знову зупинився біля дерева.

„ А все - таки воно нічогеньке собі, тільки знову тут мені щось не

подобається..."

Постояв, подумав, почухав потилицю лапою і... висмикнув деревце з ґрунту.

Вирвав, повідламував усі гілки і знову встромив деревце у землю. Ще й

потоптався навколо.

„ Так краще!"

- „ Хіба краще? - засумнівався старий дятел.

„ Росло собі зелене, веселе, струнке деревце, а тепер стоїть байдужий стовп...

Учень: Ми вважаємо себе культурними людьми, але як часто навіть не знаємо, що можна, а чого не можна робити в лісі, на березі річки, в парках.

Екологічна фізкультхвилинка

- Якщо ви не смітите на вулицях, - сплесніть у долоні.

- Якщо ви не спалюєте листя надворі, дим якого забруднює повітря шкідливими речовинами, - почухайте носа.

- Якщо ви не розбиваєте скляні пляшки, не кидаєте їх на землю в траву, в річку, - погладьте себе по голові.

- Якщо розмовляєте в родині про екологічні проблеми села, - підніміть обидві руки.

- Якщо обговорюєте з друзями екологічні проблеми – покладіть руку на його плече.

- Якщо у вас болить душа, коли бачите понівечене дерево, зрубану ялинку, забруднену річку, - покладіть руку на серце.

- Якщо хочете дружити з природою, жити з нею в злагоді, мирі, - скажіть голосно: «Свій голос віддаю на захист природи»

Відповідаючи на ці питання ми в першу чергу відповіли самим собі, своїй совісті.

 

Учень: Природа з дивовижною щедрістю обдаровує нас усім, що має.

Природа - матінка пригощає всіх ягодами і грибами, цілющою водою і чудодійними травами. І все це - безкоштовно.

Учень: І настільки звикаємо до цього, що перестаємо цінувати все це, бо впевнені: Всі: - на мій вік вистачить;

- природа не збідніє.

Учень: І перетворюються мальовничі галявини на звалища сміття, ліси - на смітники, з яких тікають назавжди птахи і звірі.

Сьогодні більшість людей не розуміє до якої міри ми розоряємо світ, у якому живемо. Ми наче малі діти залишені без догляду в неповторному саду,який повільно і нестримно  перетворюють його  на пустелю.

Великої шкоди завдають природні браконьєри. Це вони винні у тому, що весною журавлі не летять на знайомі місця. Це во­ни відібрали пісні птахів у Землі. Це вони зводять бульдозером карпатські ліси…,

Птахи, риби і звірі в душі людей дивляться. Всіх їх жалійте, люди, не вбивайте. Небо без птахів — не небо! Море без риб — не море, а земля без звірів — не земля...

 « Могутній і сильний, страшний і лагідний, прекрасний і чарівний. Він підпирає небо і не дає йому зійтись. Його ще називають легенями планети».

Учень Лісові завдячує своїм існуванням усе живе на землі: дерева, чагарники, трави, квіти, звірі, птахи, комахи, навіть гриби. Дуже актуальне питання на сьогоднішній день – це забруднення лісу сміттям.  Тому сьогодні ми хочемо запитати: «Чи є вихід із сміттєвих лабіринтів?» Сценка

Звична, але проблемна, навіть на рівні сім’ї, ситуація — щодня потрібно винести сміття з дому. Але чи замислюємося ми про подальшу долю цього сміття? Іноземні фахівці вважають, що через два-три роки Україні загрожує справжня сміттєва катастрофа. Її невпинне наближення можемо спостерігати вже сьогодні — міські сміттєзвалища переповнені, їхні кордони підійшли впритул до житлових масивів. У сільській місцевості — те саме: під кожним кущем — стихійний смітник.             

  Пластиковими пляшками й поліетиленовими пакетами рясно всіяно береги річок. Страждає атмосфера, підземні води, куди просочується отрута.              Навколишнє середовище-це те що є навколо нас, те, чим ми дихаємо,в чому живемо, що їмо. А воно їсть нас, бо ми його спотворюємо.

Сміття — це той рівень культури, який може збагнути тільки дуже розумна людина.

Охорона природи – обов’язок кожної людини. Незважаючи на сумні прогнози, ми ще можемо поліпшити майбутнє нашої планети, якщо її порятунком займеться не лише суспільство, а й кожен зокрема. Це буде можливим тоді, коли дотримання екологічних вимог стане нормою життя.

Вчитель Люди беруть від природи найцінніше для життя, тому не повинні залишатися байдужими, а навпаки, оберігати та допомагати їй.

Сила природи невичерпна тільки за однієї умови - люди повинні повернутися до природи обличчям

 Якщо будемо любити природу, захоплюватись і спостерігати за нею, турбуватися  про її чистоту,  то вона нам віддячить своєю щирістю.

Вчитель. Почекайте, а ми забули про наших дизайнерів. Давайте  глянемо, що в нас вийде. Презентація . Розмальовуємо планету.

Те, що намалювали юні художники-дизайнери  мало схоже на карти півкуль у географічному атласі. Чому на ваших малюнках так багато сірого, коричневого, чорного кольорів?

Художник І. Коли ми спостерігали інформаційну  частину, то були вражені тим, яке брудне у нас повітря, скільки нечисті у водоймах. Своє занепокоєння, сум, тривогу з цього приводу ми передали темними кольорами – кольорами безнадії.

Художник 2. Але після пізнавальної частини ми зрозуміли, що наша природа не хоче гинути, хоч і з великими зусиллями, але вона поки-що жива, багатогранна, дивовижна. Так з'явилися на наших малюнках зелений, жовтий та оранжевий кольори – кольори життя.

Художник 3. А блакитний колір – це колір віри та надії. Є вислів „ Надія вмирає останньою ”. Ми сподіваємось, що природа все-таки виживає, але в цьому їй повинна допомогти людина. Адже вона сама залежить від природи. Отож...

Вчитель. Ми люди, поки є природа. Давайте прикрасимо наші вислови картинками.