Виховний захід на тему: «Козацька каша – то мати наша»

Виховний захід на тему:

«Козацька каша – то мати наша»

 Вчитель

   Багата наша земля на річки, ліси, вугілля, хліб. Та найбільше її багатство - то наші роботящі, відкриті серцем, надзвичайно талано­виті і щирі люди. Від життя цілих поколінь зали­шається на землі тільки прекрасне. Із давніх часів до нас прийшли традиції, звичаї, обряди.

   Сьогодні ми поведемо мову про один із звичаїв, що разом із весною приносив народу натхнення, завзяття, здоров'я.

   А чи відомо вам, що на Україні в сиву дав­нину, коли вже засіяно ниви та лани, посаджено городи, люди відзначали свято рідної царини. З цієї нагоди варили майову кашу. Дівчата зносили пшоно на кашу, пускали голубів зі словами: «Ой лети на вулицю нашу, Неси пшоно на кашу. Будемо кашу варити, Будемо хлопців манити». Це одна з найулюбленіших страв наших людей. Готують її косарі та женці на обжинки. Орачі ви­ходили в поле з кашею і промовляли:

- Щоб земля родила, треба її кашею припро­сити.

   А козацька, чумацька каші - скільки в них ли­царської принадності, історичної таємниці. Каша - одна з найдавніших страв. Каші в Україні готу­вали з пшона, гречки, ячменю, вівса, кукурудзи, пізніше - з рису. Щоб одержати крупу, зерно об­робляли на круподерках або товкли у ступах. Це була повсякденна обідня страва, друга після бор­щу. Готували каші й на сніданок, і на вечерю. Кру­гу кашу засмачували смальцем, олією, маслом, мо­локом, заливали кисляком. На родинні урочистості дотували кашу, запечену з молоком, цукром і яй­цями. Рідку кашу варили для дітей, хворих та у весняні дні, коли кінчалися запаси продуктів.

Найулюбленішою по всій Україні була гречана каша, на південному Заході України і в Карпатах готували кукурудзяну кашу, а у деяких районах Полісся й західного Прикарпаття - вівсяну, по всій території України, але переважно на Лівобережжі - ячну. Пшенична каша була мало розповсюджена, бо майже всю пшеницю переробляли на борошно.

   Звичаю варити кашу батьки навчали дітей із перших днів життя: «Сорока-ворона діткам кашу варила». Або «Ладусі, ладусі. Де були? У бабусі. Що їли? Кашку. Що пили? Бражку. Кашка маленька. Бражка кисленька, бабуся старенька, ай, гай! Полетіли, на голівоньку сіли». А чарівний світ прислів'їв, казок та приказів відтворено не без участі каші. А тому зараз позмагаємось, хто більше назве прислів'їв та казок про кашу.

 •   Було б тепло, а каша буде. У гурті і каша добре їсться. Не дасть собі в кашу наплювати. Говорить так, як три дні каші не їв. Дати березової каші. Краще каша з водою, ніж буханець з бідою. Каші маслом не зіпсуєш. Коли дрова не горять, тоді й кашу варять. Яка каша, така і робота. Ледачому животові і каша вадить.

•  Була б каша, а зуби знайдуться.

•   Чужа каша під бік коле.

Вчитель

   І в школі ця страва виконує ритуаль­ну дію. Чому учнів називають однокашниками?

У творі Миколи Гоголя «Вій» читаємо: «Ідучи на канікули, вся ватага варила собі кашу і ночу­вала в полі». Де гурт, там і каша. І на вечорницях вона була за першу страву. Коли приходили хлопці, вітали дівчат так:

«Ой новенький горщик,

Пшоняна каша.

Добрий вечір, дівчатонька,

Компанія ваша.

Ой на нашій вулиці,

Щоб парубки ходили,

Закопали горщик каші

В дубовій колодці.

Закопали горщик каші,

Ще й ніжками прибили,

Щоб на нашу вулицю

Парубки ходили.

 Дівки-чарівниці

Закопали горщик каші

Посеред вулиці.

Закопали горщик каші,

 Щоб ходили парубки

 Далекі й тутешні». (Учні діляться рецептами приготування каші).

КАША ГРИБНА КОЗАЦЬКА

Обчищені і промиті свіжі білі гриби нарізують невеликими кусочками і обсмажують на салі до напівготовності, додають січену ріпчасту цибулю. Одночасно промите пшоно варять до напівготовності і в гарячому вигляді змішують з обсмаженими грибами й цибулею, солять, знову змішують, ставлять у духовку і варять до готовності.

Готова каша повинна бути розсипчастою.

При подачі на стіл кашу посипають дрібно нарізаною цибулею.

ПОЛЬОВА КАША

Баранину нарізують дрібними шматочками, кладуть у підсолену киплячу воду і варять до напівготовності, після цього додають промите пшо­но і варять до готовності баранини і пшона.

Зварену кашу заправляють посіченою цибулею, зеленню петрушки і салом.

БАБКА ПШОНЯНА З ЯБЛУКАМИ

 Підготовлене пшоно варять до готовності в кип­лячому підсоленому молоці. У готову пшоняну кашу додають розігріте вершкове масло, сирі яй­ця, цукор, обчищені і нарізані дрібними кубика­ми сирі яблука, все разом добре змішують, кла­дуть у сотейник, змащений маслом, ставлять запікати в духовку на 40-50 хвилин. Готову баб­ку нарізують порційними шматками і при подачі на стіл поливають маслом.

РИСОВА КАША З ГРИБАМИ

 Гриби промивають і варять до готовності, потім дрібно січуть і обсмажують на маслі. Рис переби­рають, промивають 3-4 рази киплячою водою, кладуть у каструлю, додають підготовлені гриби, сіль, масло, дрібно нарізаний кріп, заливають грибним відваром і варять до загустіння, періодично помішуючи. Після цього кашу став­лять у духовку, щоб упріла.

КРУПНИК З ГРЕЧАНОЇ КАШІ

Гречані крупи перебирають, засипають у кип­лячу підсолену воду і варять при відкритій по­кришці до загустіння. Після цього посудину з ка­шею накривають покришкою і доварюють протя­гом 1 години.

У зварену теплу кашу додають збиті з цукром яйця, перемішують, розділяють по 2 битки на порцію, обкачують у сухарях, надають їм круглої форми і обсмажують з обох боків на добре розігрітому жирі.

До битків подають сметану.

Вчитель.

 А чи знаєте ви, що в українців Ку­бані, коли просять на «кашу» - це означає, що на світ з'явилася ще одна праведна душа.

На Київщині гостей на родинах пригощали «медовою кашею», адже діти — радощі життя.

В часи Київської Русі на похорони померлому ставили кашу і хліб в домовину, а в поминальні дні - на могилу. Де поминають, варять кашу на медовій основі. Вона уособлює життя, яке небіжчик віддав людям. Беруть люди коливо по ложці - поминають. По всій Україні споконвіку варять кашу на Колядку і вшановують Сонце. Кутю готують тричі - Багату (6 січня), Щедру (13 січня). Голодну (18 січня). Вшановують нею сонце, воду, землю. На зелені свята варили пше­ничну кашу, на Західній Україні - куліш із мо­локом.

Не обходилися і обжинки без каші. Отже, каша з людиною від народження й до останніх днів її.

За Київської Русі існував звичай варити ка­шу, домагаючись мирного договору з ворогом. її треба було їсти разом, інакше угода не мала чинності. Відтоді й пішла ця приказка: «З ним каші не звариш», «Мало каші з'їв», «Зварили кашу».

Яку тільки кашу не варять в Україні: гречану, ячмінну, вівсяну, пшеничну, картопляну з пшо­ном, гарбузову.

• Каша - попередниця хліба.
• Каша - то мати наша, а хліб усьому голова. Просо   -   найперша   культура,   яку   освоїло людство 6000 років тому. У ньому найбільше білків. Просо забезпечувало людей і їжею, й жит­лом, і кормом для худоби.

Сій просо - то буде каша, буде й паша.

Вчитель.

 А тепер, просимо вас скуштувати каші.

Але спочатку давайте пере­можцям вручимо призи: «Солодкоїжка» (перець) «Золоте намисто» (цибуля) «Сила богатирська» (крупа) «Бережіть голос» (яйце).

(Проводиться   конкурс   на   краще   виконання пісень про кашу).

(Підведення підсумків).