Виховний захід на тему: «Власність неповнолітніх. Правоздатність і дієздатність»

ДНЗ « Борщівський професійний ліцей»

 Тема виховного заходу: «Власність неповнолітніх. Правоздатність і дієздатність»

 

 

 

 

Підготував:  Вихователь Вахула С.С.

Тема: «Власність неповнолітніх. Правоздатність і дієздатність»

 

Мета уроку: сформувати в учнів чітке уявлення  про цивільно–правові відносини, цивільне право і цивільне законодавство, знання про учасників цивільних відносин (фізичних і юридичних осіб), цивільно– правову правоздатність і дієздатність, майнові права неповнолітніх; розвивати навички роботи з юридичними документами, роботи в групі, творчого мислення учнів, уміння робити самостійні висновки, застосовувати одержані знання на практиці, удосконалити навички усних виступів, аргументованого діалогу; формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси; виховати інтерес до знань, почуття громадянськості і відповідальності, поваги до права інших людей.

Тип заходу: засвоєння нових знань.

Методика заходу: бесіда, «мозковий штурм», робота з текстами нормативних документів, метод запитань, аналіз життєвого досвіду учнів, аналіз завдань з практичним змістом із використанням інтерактивних методів навчання і взаємо навчання, робота з підручником.

Методико–дидактичне забезпечення: Конституція України, Цивільний кодекс, підручник з основ правознавства, таблиця «Дієздатність» (необов’язково, лише для демонстрації, примірники таких документів: Житловий кодекс, Повітряний кодекс,  Сімейний кодекс, Закони України «Про власність», «Про підприємство в Україні», «Про господарські товариства»), ватман і маркери, класна дошка.

СТРУКТУР  ЗАХОДУ

1.  Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.

2. Вивчення нового матеріалу та його усвідомлення.

1) Суть і специфіка цивільно–правових відносин. Цивільний кодекс України.

2) Правоздатність і дієздатність.

3) Майнові права неповнолітніх.

4) Поняття юридичної особи.

3. Закріплення вивченого матеріалу.

4. Підсумки заходу.

ХІД  ЗАХОДУ

І.  ПОВІДОМЛЕННЯ, ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ, МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ.

  Вихователь пропонує розглядати життєві ситуації і подумати, наскільки часто доводиться нам бути їх учасниками ( ситуації записано на дошці чи аркуші ватману)

- Під час перерви ви у шкільній їдальні придбали бутерброд;

- Батьки подарували вам на день народження фотоапарат;

- У шкільній газеті опубліковано статтю, в якій написано, що ви злісний прогульник і ледар, тому що минулого тижня пропустили три дні навчання (насправді ви хворіли);

- Однокласник, щоб придбати на концерт, позичив у вас 10 грн і не поспішає повертати.

Вислухавши деякі відповіді учнів, вихователь пояснює, що подібні відносини пронизують усе наше життя, вони регулюються нормами цивільного права, які супроводжують нас повсюдно.

Вихователь  пропонує учням методом «мозкового штурму» висловити очікування від сьогоднішньогозаходу. Очікування записуються на дошці. Після цього вихователь пояснює, що учні дійсно зможуть на цьому заході знайти відповіді на поставлені питання, повідомляє мету і оставлене завдання заходу: Чи можуть учні 9 – го класу бути повноправними учасниками цивільно – правових відносин.

ІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ТА ЙОГО УСВІДОМЛЕННЯ

1. Суть і специфіка цивільно–правових відносин. Цивільний кодекс України

Робота у парах

Вихователь пропонує учням ще раз розглянути приклади правовідносин і поміркувати над питанням, що є предметом відносин у сих ситуаціях.

Вислухавши відповіді учнів, вихователь уточнює, що предметом відносин у наведених прикладах є певні майнові права а бо захист честі й гідності.

Вихователь. Чи можемо ми з вами тепер визначити, що ж регулює цивільне право?

Цивільне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню, майновій самостійності їх учасників.

Майнові відносини пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням, майном, тобто із реалізацією права…(власності).

Вихователь. Поміркуйте, які ж особливості цивільно – правових відносин.

- У них повинні брати участь дві особи (громадяни, юридичні особи, держані органи, органи місцевого самоврядування);

- Учасники цивільних правовідносин не підпорядковані один одному, тобто є рівними.

Вихователь. Звідки ж ми одержимо знання правових норм цивільного права?

Основні засади цивільно – правого регулювання визначаються Конституцією України. Зокрема, Конституція визначає основні форми власності, закріплює право громадян на приватну власність, встановлює підстави правового регулювання відносин власності.

Робота з текстом Конституції України

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності…

Робота з текстом підручника Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка, – 1997. – С. 287, абзац 2.

Особисті немайнові відносини виникають на підставі здійснення особистих немайнових прав, зокрема таких, як право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на повагу на до людської гідності, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Робота з текстом Конституції України

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначають в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 21. Усі  люди є вільні і рівні  своїй гідності і правах.

Учитель. Розвиток зазначених конституційних засад знаходить своє відображення у законах України. Серед законів України, які регулюють цивільно – правові відносини, головне місце посідає Цивільний кодекс прийнятий 16 січня 2003 року, який вступив у дію з 1 січня 2004 року.

Цивільний кодекс  складається із шести книг, однієї тисячі трьохсот восьми та одинадцяти пунктів перехідних положення.

Книга І. Загальні положення (основні положення; особи правовідносин; фізичні і юридичні особи, опіка та піклування, підприємницькі товариства; участь держави, АРК, територіальних громад у цивільних правовідносинах; Об’єкти цивільних правт( речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага).

Книга ІІ. Особисті немайнові права фізичної особи (особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, особисті немайнові права, що забезпечують її соціальне буття).

Книга ІІІ. Право власності та інші немайнові права (право власності, речові права на чуже майно).

Книга ІV. Право інтелектуальної власності (право інтелектуальної власності на літературний твір і інший твір (авторське право), на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) мовлення (суміжні права), на наукове відкриття, на винахід, промисловий зразок, на компонування інтегральної мікросхеми, на сорт рослин, породу тварин, на комерційне найменування, на торговельну марку, на географічне зазначення, на комерційну таємницю).

Книга V. Зобов’язальне право (сторони зобов’язання, забезпечення виконання зобов’язання, припинення зобов’язання, поняття та припинення договору, види договорів: купівлі – продажу, обміну, дарування, ренти, довічного утримання (догляду), найму (оренди), позички, підряду, виконання науково – дослідних або дослідно – конструкторських робіт, надання послуг, перевезення, транспортного експедіювання, зберігання, страхування, доручення, управління майном, позику, кредитом, банківського вкладу; види і форми розрахунків, майнові права інтелектуальної власності; не договірні зобов’язання, відшкодування шкоди).

Книга VI. Спадкове право (спадкування за заповітом, за законом, виконання заповіту, оформлення права, права на спадщину, спадковий договір).

Крім ЦК, до системи цивільного законодавства належать: Житловий кодекс, Повітряний кодекс, Сімейний кодекс, Закон України «Про власність», «Про підприємство в Україні», «Про господарські товариства»…Багато цивільно – правових норм у підзаконних актах.

2. Правоздатність і дієздатність.

Із відносинами, які регулюються цивільним правом, людина стикається протягом усього життя: від народження до смерті. Зрозуміло, що немовля не може придбати або продати автомобіль чи квартиру.

Вихователь. Як ви вважаєте, або взагалі дитина отримати той же автомобіль у спадок або як подарунок?

Висловлювання учнів.

Вихователь. Для того, щоб урахувати вікові особливості учасників цивільних правовідносин, використовують поняття цивільна правоздатність і дієздатність. Ви вже частково знайомилися з цими поняттями. Зараз ми їх розглянемо детальніше.

Згадайте що таке правоздатність.

Висловлювання учнів

Вихователь. Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки.

Вона визначається за всіма громадянами незалежно від будь – яких обставин із моменту їх народження та припиняться після їх смерті. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема, щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.

Правоздатність – це ще не права, а можливість їх мати.

Робота у парі

Обговоріть із сусідом по парті таку проблему чи достатньо для дитини правоздатності, щоб бути учасником цивільно – правових відносин? (Тобто чи можете ви придбати комп’ютер або спортивний костюм, продати квартиру чи поміняти, наприклад, лижі чи ролики?)

Висловлювання учнів.

Вихователь. Для участі особи у цивільно – правових відносинах наявності в неї правоздатності замало. Для цього необхідна цивільна дієздатність.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільний обов’язок, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, називаються «правочини».

Дієздатність=права+обов’язок+відповідальність.

Бесіда про межі дієздатності за пунктами 1, 4, 5 таблиці «Дієздатність».

Повна цивільна дієздатність дає право брати участь у всіх цивільно – правових відносинах. Її мають особи з 18 – річного віку (повноліття), із моменту одержання до досягнення 18 років, вона може надаватися фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років та:

- працює за трудовим договором;

- записана матір’ю або батьком дитини;

- бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків або осіб, які їх замінюють. У разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність  може бути надана за рішенням суду.

Вихователь. Поміркуйте, хто може приймати рішення про обмеження або позбавлення дієздатності?

Суд може обмежити цивільну дієздатність, якщо особа:

- страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними;

- зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим самим ставить себе чи свою сім’ю у скрутне становище.

Особа, яка має обмежену цивільну дієздатність, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Ті ж правочини, які виходять за межі побутових (розпорядження  майном, отримання зарплати, пенсії або інших видів доходів та розпорядження ними) можуть вчинятися лише за згодою піклувальника.

Обмеженість може мати тимчасовий характер.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, за шкодою, що завдана нею іншій особі.

Суд може визнати фізичну особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій або керуватися ними.

Над недієздатною особою встановлюється опіка.

Недієздатна фізична особа немає права вчиняти будь – якого правочину.

Правочин від імені недієздатної особи та в її інтересах здійснює її опікун.

Відповідальність за шкоду, здійснену недієздатною особою несе її опікун.

 

 

Таблиця «Дієздатності»

№  п/п	Вид дієздатності	Умови настання
1.	Повна дієдатність	Мають особи з 18-річного віку, із моменту одруження до досягнення 18 років
2.	Неповна дієздатність	Мають неповнолітні 14 – 18 років.
3.	Часткова дієздатність	Мають малолітні особи, які не досягли  14 років.
4.	Обмежена дієздантість	Мають особи, які страждають на психічницрозлад, зловживають шкідливими засобами.
5.	Недієздатні особи	Мають особи, які внаслідок душевної хвороби не можуть розуміти значення своїх дій.

Завдання

Дайте відповідь на запитання:

- Коли припиняється дієздатність? (внаслідок смерті фізичної особи)

Регулювання цивільних  відносин передбачає участі у них фізичної особи. Але можливе виникнення таких ситуацій, коли тривалий час немає відомостей про громадянина за постійним місцем його проживання. У таких випадках виникає необхідність спочатку оголосити особу такою, що зникла безвісти, а потім і померлою.

3. Майнові права неповнолітніх

Законом передбачено поступове набуття неповнолітніх дієздатності. Але зрозуміло, що наділити неповнолітнього повним обсягом цивільної дієздатності неможливо.

Робота в четвірках

Обговоріть і дайте відповідь на питання:

- Які правові дії ви маєте право вчиняти до 18 – ти років і які матимете права після досягнення 18-ти років?

 

 

Висловлювання учнів. Бесіда проходить за пунктами 2 – 3 таблиці «Дієздатності».

	Правоздатність	Дієздатність
Час виникнення
У чому полягає
Можливість обмежень

Малолітні особи до 14 – ти років мають право:

- Учиняти лише дрібні побутові правочини, тобто правочини, які задовільняють побутові потреби особи і стосуються, предметів,  які мають невисоку вартість, відповідають її фізичному і соціальному розвитку;

- Здійснювати особисті немайнові права на результати, інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом.

Від їх імені укладають правочини батьки або їх опікуни.

Набуття права власності. Власність неповнолітніх.

 Пригадайте, звідки у вас з’явилися речі, які є вашою власністю.

Напевно, найчастіше люди набувають право власності, купуючи певні речі, майно. Ви купуєте в магазині продукти, одяг, книжки, навчальне приладдя. При цьому продавцем може бути і великий магазин — супермаркет, і невеличка крамниця, і бабуся на базарі.

Більшість із вас отримувала пода­рунки на день народження, Новий рік,з приводу успішного закінчення на­вчального року. Подарунок також стає власністю того, хто його отримав, отже, дарування — ще один шлях набуття власності.

Людина й сама може створити певну річ — намалювати картину, зібрати са­моробний автомобіль, побудувати бу­динок тощо. Створивши нову річ, особа стає її власником. Однак якщо йдеться про будинок, інше нерухоме майно, право власності набувається з моменту державної реєстрації цього майна.

Багатьом із вас доводилося відпочивати в лісі, збирати ягоди, гриби, використовуючи дрова для розпалення вогнища. Закон дозволяє використовувати дари природи, що були зібрані відкрито й на території, яка не є обмеженою для доступу. Це теж є один із шляхів набуття власності.

Ще одним шляхом набуття права власності є знахідка або скарб.

Пригадайте  , що таке скарб і знахідка, чим вони відрізняються.

Отже, існує чимало шляхів набуття права власності, якими ви можете користуватися у своєму житті.

Ви ще неповнолітні, тому ваші права щодо власності є дещо вужчими, аніж у дорослих.

Використовуючи свої знання й матеріал підручника, визначте, які права щодо власності мають неповнолітні, у чому вони вужчі, аніж у дорослих.

Головною відмінністю є те, що неповнолітні не завжди можуть самостійно розпоряджатися своєю власністю. Від імені дітей віком до 14 років їхньою власністю розпоряджаються батьки, у віці з 14 до 18 років неповнолітні можуть розпоряджатися своєю власністю за згодою батьків. Водночас потрібно зазначити, що будь-які рішення батьків щодо майна дітей повніші прийматися з врахуванням інтересів дітей. Рішення про відчуження нерухомого й іншого цінного майна батьки можуть приймати лише за згодою органів опіки й піклування, а безоплатне відчуження майна (наприклад, дарування) узагалі не допускається.

 Цивільне право є однією з провідних галузей приватного права. Сту­пінь можливої участі особи в цивільно-правових відносинах визначаєть­ся її правосуб’єктністю, яка включає правоздатність і дієздатність. У ци­вільно-правових відносинах разом із фізичними особами беруть участь також юридичні особи.

Одним із найважливіших інститутів цивільного права є право власності. Набути власність можна різними шляхами — шляхом купівлі, отри­мання подарунка, знахідки, скарбу, створивши нову річ. Неповнолітні також мають право власності, але їхні можливості розпоряджатися нею залежать від рівня їхньої дієздатності.

        В сучасному суспільстві існують такі поняття власності:

Власність – приналежність особі майна (економічний термін).

Право  власності  –  це  врегульовані  законом  суспільні  відносини  щодо володіння, користування і розпорядження майном (юридичний термін).

Ознайомтеся зі ст. 41 ч. 1 Конституції України.

Тож які складові права власності визначено Конституцією?

1. Право володіння – фізичне володіння річчю.

2. Право користування – отримання від речі користі.

3. Право розпорядження – можливість визначати юридичну долю речі.

Наведіть,   будь   ласка,   приклади   речей,   якими   ви   можете   володіти,

користуватися та розпоряджатися. (Учні наводять приклади: телефон, книжка,

одяг…).

А, наприклад, золоті вироби? Ваше право власності щодо них ми з’ясуємо, вивчаючи дану тему. Ви назвали приклади речей, що є вашою власністю, а чи маєте речі, якими користуєтесь, але вони вам не належать? (Учні наводять

приклади: школа, міський транспорт, шкільні підручники тощо).

Нас оточує багато таких речей, адже згідно з Конституцією України (ст. 13,

41) визначено такі форми власності в Україні:

– приватна;

– комунальна;

– державна;

– власність народу України.

У газеті «Волинь» надрукували такі повідомлення:

1. Гуляючи парком культури та відпочинку ім. Лесі Українки, громадянин

Сидорчук знайшов гаманець із грішми. Телефон для довідки знаходиться в редакції. (Рубрика «Знахідка»).

2. Громадянин Іванов, що проживає в місті Євпаторія, розпочав будівництво альтанки на власній присадибній ділянці. Проводячи необхідні земляні роботи,

він знайшов горщик із золотими монетами початку XX ст.

 

Визначте   права   власності   на   речі   громадян   Сидорчука   та   Іванова,

опрацювавши тексти в парах. Чи набули право власності особи, що знайшли гаманець та скарб?

 Ви  і  ваші  батьки  також  маєте  право  власності. Як  ви  їх  набули?  (Учні:

«Купили, подарували, виготовили» тощо).

Отже, є чимало шляхів набуття власності. Узагальнимо їх.

 

 

Способи набуття   права власності

 

Первинні                                            

– виробництво (винахід);

– знахідка (скарб);

– приватизація;

– привласнення загальнодоступних дарів природи...

Похідні

– купівля-продаж;

– дарування;

– обмін;

 

Набуття права власності залежить від цивільної правоздатності та цивільної дієздатності.

Цивільна  правоздатність  –  це  здатність  особи  мати  цивільні  права  та обов’язки.

Цивільна дієздатність – це здатність своїми діями набувати і здійснювати цивільні права та створювати цивільні обов’язки й нести відповідальність у разі їх невиконання.

Міра  ж   цивільної  дієздатності  осіб   визначається  Цивільним  кодексом України.

 

 

 

 

 Права малолітніх та неповнолітніх

    Чи може дитина бути власником майна? Звичайно, що так. Якщо вона проживає разом з батьками, усе майно умовно ділиться пропорційно між членами родини (наприклад, квартира, приватизована на зареєстрованих у ній мешканців). При цьому майно, яке батьки придбали для розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Майно, яке батьки і діти набули за рахунок своєї спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (без визначення часток в цьому майні). Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження і вони зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини саме в її інтересах. Звичайно, якщо один із батьків вчиняє угоду щодо майна малолітньої дитини, вважається, що він діє за згодою другого з батьків. В разі ж незгоди останнього, той має право звернутися до суду з вимогою про визнання такої угоди недійсною.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:

 

- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлової площі;

- видавати письмові зобов’язання від імені дитини;

- відмовлятися від майнових прав дитини.

Нерухоме майно, одержане дитиною за договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), може бути відчужене (продане, обміняне) до досягнення нею повноліття (18 років) також лише з дозволу органу опіки та піклування. При цьому кошти, отримані від продажу майна малолітньої дитини, переходять у власність саме цієї дитини, про що спеціально зазначається в документі про відчуження. Дарування іншим особам майна дітей (підопічних) їх батьками (усиновлювачами, опікунами) заборонено.

Відчуження житла необхідно узгодити з органом опіки та піклування також у випадках, коли   дитина не є його власником чи співвласником (наприклад, квартири, придбаної або приватизованої до її народження), а має право користування цим житлом (тобто зареєстрована в ньому).

Неповнолітні можуть вчиняти угоди за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальників. На вчинення неповнолітньою (від 14 до 18 років) особою угоди щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова і нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Дозвіл на вчинення угод щодо майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей у випадках, коли дитина є стороною як відчужувач (наприклад, продавець), набувач (покупець) також обов’язково має надати орган опіки та піклування.

Дозвіл органу опіки та піклування потрібен також, якщо мова йде про відмову від будь-яких майнових прав дитини: від прийняття спадщини на користь дитини, від переважного права купівлі дитиною (у віці від 14 до 18 років) частки майна у спільній частковій власності тощо.

Якщо батьки неналежно виконують свої обов’язки щодо управління майном дитини, вони зобов’язані відшкодувати завдану дитині матеріальну шкоду. За цим повинні стежити відповідні органи опіки та піклування.

 

Захист житлових та майнових прав дітей.

   В наш час, питання захисту прав та законних інтересів дітей залишається актуальним. Особливо складною є проблема захисту житлових та майнових прав дітей, хоча чинне законодавство України формально забезпечує виконання вимог ст.. 16 Конвенції ООН про права дитини, яка проголошує, що жодна дитина не може бути об"єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність. Дитина має право на захист від такого втручання або посягання. Згідно Сімейного Кодексу України захист житлових та майнових прав дітей покладається на батьків.

    Пропонуємо розглянути основні аспекти захисту майнових та житлових прав дітей.

1. Загальні питання роботи органів опіки та піклування.

    Органи опіки і піклування (Органи) - це особлива форма турботи держави про дітей. Вона проявляється в тому, що Органи покликані, в першу чергу, забезпечити їх права та охоронювані законом інтереси. Конституція України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

    Право володіти і користуватися майном людина набуває з народження, проте права розпоряджатися майном людина набуває з настанням повноліття, тобто з 18 років. Таким чином, до 18 - річного віку неповнолітні вважаються дієздатними (здатність розпоряджатися своїм майном) не в повному обсязі, що полягає в наступному:

а) Угоди від імені неповнолітніх, які не досягли 15 років, укладаються їх батьками, (усиновителями) або їх опікунами;

б) Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників за винятком:

- розпорядження своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією;

- здійснення авторських або винахідницьких прав на свої відкриття. Сімейний Кодекс України зазначає, що опіка і піклування встановлюється над неповнолітніми для захисту особистих і майнових прав та інтересів. Опіка і піклування встановлюється місцевими державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад. Вказані установи від імені держави здійснюють контроль за дотриманням прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітніх, передусім майнових та житлових.

     Безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню покладається на відповідні відділи та управління місцевих державних адміністрацій, виконкомів міських районних рад. У селищах та селах справами опіки та піклування відають виконкоми селищних і сільських рад.

     Що стосується захисту майнових та житлових прав неповнолітніх, то згідно ст.249 Сімейного Кодексу України та ст. 71 Цивільного Кодексу України опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення і соціально реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або облік жилої площі, видача письмових зобов''язань тощо.

     Органи мають право, якщо це потрібно для захисту інтересів неповнолітнього, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я неповнолітнього.

     Особливе значення надається захисту прав неповнолітніх на житло. Органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітнім житла та забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади та не мають житла. Питання вирішується в місячний термін з дня, коли їм стало відомо про необхідність прийняття такого рішення.

     Дітям - сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, у тому числі й тим, які закінчили державні дитячі заклади, повернулись від опікунів (піклувальників), родичів, батьків-вихователів чи прийомних батьків, у разі відсутності у них житла, житлове приміщення надається згідно з вимогами Житлового кодексу України. Зазначені категорії дітей повинні бути влаштовані органами опіки та піклування за останнім місцем проживання у гуртожитки або, забезпечені іншим упорядкованим житлом до надання їм постійного житлового приміщення, вимоги до якого встановлюються чинним законодавством.

     Квартири (будинки), в яких прописані та проживають тільки неповнолітні, можуть бути передані їм у власність за клопотанням органу опіки та піклування чи згідно із заявою усиновителів, опікунів (піклувальників), родичів, батьків-вихователів чи прийомних батьків, які виховують та утримують дитину.

     При цьому, від імені неповнолітнього Орган за місцезнаходженням житла й майна або з його дозволу усиновителі, опікуни (піклувальники), родичі, батьки-вихователі чи прийомні батьки, які виховують і утримують дитину, зобов''язані протягом 6 місяців з дня вибуття дитини із зазначеного житлового приміщення звернутися до відповідного органу приватизації з клопотанням (заявою) про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього.

     Орган опіки та піклування після прийняття органом приватизації рішення про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього повинен призначити опікуна за житлом і майном неповнолітнього, в разі відсутності останнього.

     Приватизоване житлове приміщення за наявності згоди органу опіки та піклування за його місцезнаходженням може бути передане усиновителем, опікуном (піклувальником), родичами, батьками-вихователями чи прийомними батьками, які виховують і утримують дитину, в оренду на підставі відповідних договорів.

     Кошти, одержані орендодавцями, використовуються під контролем органу опіки та піклування на потреби вихованців, оплату комунальних послуг та утримання житлового приміщення у належному стані.

     У разі влаштування дитини до державного дитячого закладу дозвіл на оренду житлового приміщення надається органом опіки та піклування за місцезнаходженням житла житлово-експлуатаційній конторі. У цьому разі одержані від оренди кошти використовуються на утримання житла у належному стані, оплату комунальних послуг, а решта перераховується на особистий рахунок дитини, відкритий органом опіки та піклування в установі банку.

     Контроль за цільовим використанням коштів покладається на орган опіки та піклування.

     Особливу увагу звертаємо на правовий статус батьків неповнолітнього. Згідно теорії права батьки визнаються автоматично без всяких письмових повноважень:

- Опікунами над неповнолітніми, які не досягли 15 років;

- Піклувальниками на неповнолітніми, віком від 15 до 18 років.

     У випадку, коли дитина є сиротою та перебуває у виховному закладі, відповідно опікуном та піклувальником є керівник того закладу, в якому вона перебуває.

     Службами у справах неповнолітніх райдержадміністрацій та міськвиконкомів здійснюється постійний контроль за дотриманням житлових та майнових прав дітей. Систематично проводяться перевірки стану роботи виконкомів сільських та селищних рад як органів опіки та піклування у напрямку захисту житлових та майнових прав неповнолітніх, аналізуються та перевіряються рішення останніх щодо надання дозволів на здійснення операцій купівлі-продажу житла сім'ям, у яких виховуються діти. Протягом поточного року службами здійснено 123 перевірки виконання рішень про надання дозволів на відчуження житла в частині придбання нового помешкання, що не погіршує умови життя дітей.

     До органів опіки та піклування поступило 257 звернення про надання дозволів на відчуження житла та на заставу. У 16 випадках виявлені порушення житлових і майнових прав неповнолітніх.

І. Дієздатність громадян

 

Дієздатність громадянина. Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК України). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. У визначенні дієздатності громадянина, наведеного в ч.І ст. 11 ЦК України, не йдеться про здатність громадянина самостійно здійснювати належні йому права та обов'язки. Однак, це положення випливає з закону. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його.

Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правови-конавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша — перш за все що може створити для себе своїми діями суб'єкт права.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність — це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина.

Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Прикладом може слугувати норма ст. 15 ЦК України, що передбачає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами.

Різновиди дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності:

1) повна;

2) часткова;

3) мінімальна;

4) обмежена;

5) визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність — це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повному обсязі.

Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього віку визначає закон. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Законодавство знає один виняток з

цього правила: у випадках коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Ця норма спрямована на забезпечення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківських прав та інших прав осіб, що вступають у шлюб до досягнення 18 років.

Часткова дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатністю наділені неповнолітні у віці від 15 до 18 років. Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.

 

Стаття 13 ЦК України регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. Враховуючи стан їх розумового і психічного розвитку та деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які породжують правові наслідки. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи:

— право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Закон, на жаль, не визначає ознак такої угоди. Практика ж застосування ст. 13 ЦК України виходить з того, що для дрібної побутової угоди характерною є незначна вартість набутих речей. Наприклад, ст. 33 проекту ЦК України у редакції від 25 серпня 1996 p. встановлює, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному та соціальному розвиткові;

— право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією. Заробітна плата — це винагорода за працю, яка виплачується у процесі виконання трудової функції на підставі трудового договору. Заробіток — винагорода за результати праці, встановлюється, як правило, за згодою сторін у цивільно-правовому договорі. Винагорода за відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції не є заробітною платою і її розмір визначається залежно від економічного ефекту та інших обставин. Право розпоряджатися заробітною платою (заробітком) або стипендією підлягає обмежувальному тлумаченню. Підліток може лише один раз розпорядитися заробітком або стипендією. Речами, набутими внаслідок укладення угод за рахунок заробітку або стипендії, підліток має право розпорядитися (наприклад, укласти договір купівлі-продажу) тільки за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. У ЦК України передбачено, що органи опіки і піклування за наявності достатніх підстав (використанні грошей на шкоду собі та іншим особам, наприклад, придбання спиртних напоїв, наркотичних речовин тощо) можуть обмежити підлітків у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією (ч. 2 ст. 13 ЦК України). Йдеться про обмеження зазначеного права на певний строк;

— самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав, прав на відкриття, починаючи від оформлення винаходу, раціоналізаторської пропозиції, відкриття, укладення авторських договорів і закінчуючи одержанням авторської винагороди і розпорядженням нею;

— право самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. У цьому випадку не має значення, з якого джерела одержано кошти, що їх вкладає неповнолітня особа до кредитної установи. Розпорядження коштами, що внесені іншими особами на їхнє ім'я, здійснюється неповнолітнім за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників;

— обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам (ст. 447 ЦК України), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 років є деліктоздатними. Поведінка дитини, яка досягла 15-річного віку, може бути визнана протиправною, а вона сама притягнута до цивільної відповідальності. У разі відсутності у неповнолітнього майна, якого було б достатньо для відшкодування шкоди, на батьків (усиновлювачів) або піклувальників покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини;

— права з володіння, користування і розпорядження майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств (статті 17 і 18 Закону України "Про власність");

— право бути засновниками і членами громадських об'єднань — молодіжних організацій (ст. 12 Закону України "Про об'єднання громадян").

Мінімальна дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст.14 ЦК України наділені неповнолітні, які не досягли 15 років, вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності.

Мінімальна дієздатність складається з таких елементів:

- права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх. Останні є цілком неделіктоздатними, і, отже, не несуть цивільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини (ч. 1 ст. 446 ЦК України). Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, ці заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що ця шкода виникла не з їх вини (ч. 2 ст. 446 ЦК України);— права самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Неповнолітній (до 15 років), який сам вніс на своє ім'я вклад до банку, розпоряджається ним самостійно. Вкладами, внесеними на його ім'я, розпоряджаються до досягнення ним 15-річного віку батьки та інші законні представники.

Обмежена дієздатність. Обмеження дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення обсягу дієздатності, який мала особа.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.

Стаття 15 ЦК України визначає умови обмеження дієздатності громадян:

1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

2) як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї.

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе.

За своєю метою, як наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 p. № 3 (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 29 листопада 1974 p. №13, від 24 квітня 1981 p. № 4, від ЗО березня 1984 p. № 3, від 25 грудня 1992 p. № 13 та від 25 травня 1998 p. № 15), обмеження у дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 ЦПК України). При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника (п. б вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 p. №3).

Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:

— укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дарування, комісії тощо);

— одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Обмеження дієздатності за ст. 15 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами (статті 440 і 450 ЦК України).

       Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним у першу чергу має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. З вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3).

Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

За відсутності доказів повної нездатності громадянина розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним. Це він повинен зробити незалежно від того, що особа є душевнохворою або недоумкуватою. Якщо громадянин, здійснюючи ті чи інші юридичні дії (угоди), внаслідок тимчасового психічного розладу не розумів їх значення, суд визнає недійсними лише ці угоди (ст. 55 ЦК України), не визнаючи цю особу недієздатною. Застосування ст. 16 ЦК України можливе лише тоді, коли громадянин страждає не тимчасовим розладом психічної діяльності, а хворіє на душевну хворобу.

На практиці суди в цілому правильно вирішують справи цієї категорії. Так, Печорський районний суд м. Києва цілком правильно задовольнив заяву О. А. Дубинського про визнання його бабусі Л. М. Дубинської недієздатною за станом її здоров'я (суду були надані медична картка, витяг із історії хвороби, довідка ЛТЕК). Відповідно до акта судово-психіат-ричноЇ експертизи експертна комісія визнала, що Л. М. Дубинська виявляє ознаки церебрального атеросклерозу з недоумством і внаслідок цього діагнозу за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, заява О. А. Дубинського згідно зі ст. 16 ЦК України підлягає задоволенню1.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Разом з тим Пленум Верховного Суду України передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3).

Слід мати на увазі, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 256—260 ЦПК України. Водночас зі спором  про цивільне право питання про недієздатність громадянина суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.

Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним:

— від імені останнього укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

— за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 448 ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів права, тому що є правоздатним. Це пояснюється наявністю у нього певних матеріальних та інших потреб, які вимагають задоволення, а також взаємозв'язком інтересів душевнохворих і недоумкуватих з інтересами інших осіб та держави.

За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. З ст. 260 ЦПК України). Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що в справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатрич-ної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішення суду встановлена над громадянином опіка скасовується.

 

ІІ. Правоздатність громадян

 

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) — під псевдонімом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 9 ЦК України — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється його смертю. Таким чином, правоздатність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.

У юридичній літературі радянських часів домінуючою була думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту народження, вона набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиляються до думки, яка панує в західній цивілістиці про те, що правоздатність — це природна властивість кожної людини.

Але не можна не звернути увагу на той факт, що історії відомі часи, коли великі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже повністю позбавлені правоздатності (наприклад, раби за рабовласницького ладу).

Правоздатність не можна змішувати із суб'єктивними правами, якими володіє громадянин. Правоздатність — основа для правоволодіння. За кожним громадянином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немайнових прав, але конкретний громадянин, як правило, має лише частину цих прав. Співвідношення між правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом таке, як між можливістю і дійсністю. Можливість перетворюється на дійсність за певних умов, так і правоздатність перетворюється на суб'єктивне право через юридичний факт. Наприклад, кожен громадянин може мати майно на праві приватної власності, але для виникнення у конкретного громадянина права власності на певну річ потрібні певні умови (створення речі, придбання речі шляхом цивільно-правових угод тощо). Таким чином, набуття конкретних суб'єктивних прав означає реалізацію правоздатності.

Зміст правоздатності громадянина визначено в ст.10 ЦК України. При цьому слід зазначити, що зміст правоздатності — це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть мати майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обирати рід занять та місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК України передбачено можливість набуття й інших немайнових та майнових прав.

 

Отже, закон, визначаючи зміст правоздатності громадян, говорить лише про права, але не згадує про обов'язки. Це не означає, що в зміст правоздатності громадян входить лише можливість набуття прав, оскільки, як вказується в ст. 9 ЦК України, правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки.

Рівність правоздатності громадян. Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплена чинним законодавством рівність прав громадян. Саме тому і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян (наприклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності правоздатності не порушується, не має винятків.

Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження.          

 

Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Частина 2 ст. 12 ЦК України встановлює, що угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною. Громадянин має право, додержуючись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

           Проте слід зазначити, що допускається обмеження правоздатності "у випадках і в порядку, передбачених законом" (ч. 1 ст. 12 ЦК України). За чинним законодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

Примусове обмеження правоздатності не можна зміщувати з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так, конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності.

Виникнення та припинення правоздатності. Згідно із законом цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється смертю громадянина. Проте наведене чітке формулювання закону викликає деякі запитання.

Перш за все слід з'ясувати, чи виникають з народженням людини всі елементи змісту правоздатності, передбачені законом, чи лише деякі елементи.

Як було зазначено, принцип рівності правоздатності не означає повного збігу її обсягу у всіх без винятку громадян. Зокрема, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов'язками. Отже, по-перше, сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку (право вступу до кооперативу тощо). По-друге, вимагають тлумачення слова "в момент народження", оскільки встановлення такого моменту може мати практичне значення (при вирішенні питання про коло спадкоємців тощо). Момент народження дитини визначається відповідно до даних медичної науки. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона народилася живою та не раніше 6 місяців вагітності.

        Правоздатність громадянина припиняється його смертю (ст. 9 ЦК України). Доки людина жива — вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування громадянина як суб'єкта права.

 Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру (стягненні неустойки, штрафу або пені).                                                                                                                                            Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі — майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою. 

Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було   виконане).

 

 

Висновок:

 Право, закони супроводжують людину все її життя. Щоб уміло і правильно користуватись своїми правами і добре виконувати свої обов'язки, не порушуючи прав і законних інтересів інших, треба знати закони. Звичайно, у вашому віці неможливо знати детально всі закони. Але основне, що стосується вас, ви повинні знати.