Виховний захід на тему: « Запорозьке козацтво. Іван Сірко »

ДНЗ « Борщівський професійний ліцей»

Виховний захід на тему:

« Запорозьке козацтво.

Іван Сірко »

Підготував:  Вихователь Вахула С.С.

Виховний захід на тему: «Запорозьке козацтво. Іван Сірко».

Мета:

1.Розкрити та проаналізувати умови розвитку Січі у складі Гетьманщини.

2.Охарактеризувати роль Запорозької Січі у подіях другої половини XVIIст.

3.Визначити роль кошового отамана І. Сірка на Січі.

4.Розвивати вміння і навички  роботи з документами.

5.Виховувати повагу до історичної особи.

Типзаходу: комбінований.

Обладнання: ілюстративний матеріал.

Роль та устрій Запорозької Січі у другій половині XVII ст.

Робота з картою. Учні з’ясовують де розташовувалась Чортомлицька Січ

Розповідь вихователя.

Запорозька Січ – автономна частина Гетьманщини.

Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України.

Авторитет Богдана Хмельницького серед запорожців.

Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковується гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Ця самостійна політика часто йшла урозріз із політикою гетьманів.

У 1652 р. запорожці перенесли свою столицю з відкритого перед Степом Микитиного Рогу в район Дніпрових плавнів, на острів Чортомлик, що розташовувався в місці впадіння у Дніпро протоки Чортомлик (поблизу сучасного села Капулівки на Нікопольщині). Цей район був більше захищений від нападів татар природними перешкодами. З опису 1672 р. відомо, що запорожці тут звели й могутні штучні укріплення.

Особлививості організації і підпорядкування запорожців.

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під подвійним контролем Речі Посполитої і Московської держави, а фактично, здійснювало самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р., Січ підпорядковувалася лише московському царю. 

Устрій та життя низових козаків.

Відбувалися зміни в організації Січі. З’явилася посада кошового гетьмана. Тривала війна і негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Переважно це були знедолені й ображені, що перетворювало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод.

  Кошовий отаман Іван Сірко.Постать в історії.

Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко. Запорожці обирали його кошовим щонайменше 12 разів. Він був видатним полководцем, який здійснив понад 55 переможних битв проти військ Туреччини, Кримського ханства і ногайських орд. Уважається, що під його керівництвом запорожців звільнили понад 100 тис. бранців.

Робота з документом

Польский хроніст Віспасіан Коховський про І. Сірка

Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Улітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.

Розповідь вихователя.

 Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.

На жаль, про його життя і діяльність, так само як про багатьох інших видатних українців 16 – 17 ст., нам відомо мало. Вважається, що народився він між 1605 і 1610 роками. Місцем народження Івана Сірка до недавніх пір вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Однак більш прийнятною видається сучасна версія про його народження на Вінничині [до речі, за однією з версій саме вихідці з Мурафи (тепер Шаргородського району Вінницької області) й заснували слободу на Харківщині].

Дослідники також схильні вважати, що Іван Сірко народився у дрібній православній шляхетській, а не козацькій сім’ї. Є згадки 1646 р., що він як старшина загону запорожців, найнятого урядом французького короля Людовіка XIV, брав участь у здобутті фортеці Дюнкерк на півночі Франції.

Учасник Національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. під проводом Богдана Хмельницького. У 1658–1660 рр. – полковник вінницький (кальницький). За гетьманування Івана Виговського діяльність Івана Сірка, на жаль, більше перешкоджала утвердженню незалежної Української держави. Тоді він перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, але після укладення 1660 р. Слободищенського трактату виступив проти нього.

 Після цього з’явився на Запорозькій Січі, 1663 р. став кошовим отаманом, до кінця життя не раз обирався на цю посаду (за різними підрахунками від 8 до 20 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини, організував кілька успішних походів.

Десь у 1660-х рр. Іван Сірко заснував на Слобожанщині поблизу Мерефи хутір Сірківку (Сєрківку) – згодом цей хутір перейшов у спадок його доньці й за йменням її чоловіка – Івана Артемова, дістав назву Артемівка (з 1928 р. – складова частина Мерефи). Іван Сірко певний час був харківським полковником (ймовірно з 1664 або 1665 року), жив з родиною на своєму хуторі та в Мерефі.

Коли 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло повстання, організоване гетьманом Іваном Брюховецьким, який слав зазивні універсали і на Слобожанщину (цю сторінку нашої історії мало вивчено), Іван Сірко очолив тут виступ; до нього приєдналися мешканці й старшина Цареборисова, Маяцька, Змієва, Мерефи й Валок: воєвод у цих містах повбивали, укріплення зруйнували, але здобути Харків повстанцям не вдалося.

Іван Сірко рушив на чолі війська до Дніпра, здобув перемоги над московським військом поблизу Охтирки й Полтави. Після скинення Івана Брюховецького з гетьманського уряду Іван Сірко підтримав гетьмана Петра Дорошенка, хоч невдовзі їхній союз розпався. З 1669 р. – знову на Запорожжі.

За зв’язки з керівником селянського повстання в Московському царстві Степаном Разіним 1672 р. Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ.

Влітку 1673 р. через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено. Повернувшись на Січ, він організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках.

Помер уславлений отаман 1 (11) серпня 1680 р. на хуторі Грушівка (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської обл.; похований поблизу с. Каплунівки, тепер Нікопольського району тієї самої області).

ЛЕГЕНДИ ПРО СЛАВНОГО КОШОВОГО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА.

Коли народилося це немовля, повитухи заголосили, а мати знепритомніла. Дяк, який зайшов охрестити дитину, відмовився брати його на руки, а лише перехрестив здалеку і втік. А той, хто всіх налякав, не заплакав, він лежав на столі і бавився шматком пирога. А потім на очах у переляканих батьків з’їв його. Хлопчик народився із зубами! За повір’ям, поява немовляти з зубами означала, що народився майбутній вбивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини, але сина врятував батько. Тато виніс дитину до натовпу і сказав односельцям, що цими зубами малий буде гризти ворогів.

До речі, заслуговує на увагу походження слів “сірома, сіромаха, сіромашня”, які означають найбіднішу, безрідну та бездомну частину козацтва. У народних піснях епітет “сіромаха” однаково вживався як до вовка, так і до найзнедоленіших козаків. Певне світло на це питання проливає стародавнє індоєвропейське повір’я, за яким людина, яка вчинила тяжкий злочин і опинялася поза законом, перетворювалася на вовка. Як відомо, на Запорожжя нерідко втікали порушники законів.

За образом Сірка закріплено близький до казкового мотив померлого предка-чарівника. Помираючи, він наказує не забувати його могилу, з якої він може передати своє віще знання. Його могила стає священним місцем, поряд з яким не можна працювати та порушувати спокій землі. Навіть перебування поряд з нею може бути трагічним: “І справді, ця могила Сірентія робити біля себе не дасть”.

Також у легендах про Сірка постійно варіюється мотив заповіту, за яким йому необхідно відтяти руку та носити її під час воєнних походів та великої скрути. “Рука буде вами руководствувати”. Говорили, що запорожці п’ять років не ховали Івана Сірка, коли він помер, а возили його за собою в походи і це їм забезпечувало перемогу. У мертвого Сірка відрізали праву руку і в критичну хвилину бою виставляли її перед собою, як прапор, і перемагали ворога. Рука його має надзвичайну силу, оскільки “де рука, там удача”. Навіть у 1812 році “як оббігли кругом Москви з тією рукою, так французьке військо і посунуло звідти”.

Таблиця військової діяльності Івана Сірка

Іван Сірко з запорожцями весь час нападали на турків і татар. Турки ледве витримували ці зухвалі напади під проводом кошового. Тому існує версія, що розгніваний султан Мехмед IV відправив до козаків листа з вимогою припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли дошкульним листом, який, певно, переповнив султана бажанням помститися за образу (за цим історичним сюжетом художник Ілля Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»).

Лист турецького султана до козаків

«Я, султан і владика Блискучої Порти, син Мухаммеда, брат Сонця і Місяця, внук і намісник Бога на землі, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким непереможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, повеліваю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без жодного опору, і мене вашими нападами не змушувати перейматись.»

Султан турецький Мухаммед IV

Відповідь запорозьких козаків на лист султана

« Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с…а, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!..»

Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошом запорозьким

Учні висловлюють свої враження від листа і картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Питання для роздумів.

Чи могли існувати ці два листа, можливо це є витвір уяви козацького середовища кінця XVII ст.?

 Підсумки заходу.

Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі.

Найвідомішим кошовим на Січі був І. Сірко. Який відзначився своїми переможними походами й битвами проти татар і турків.