Виховний захід на тему: "ЗВИЧАЇ ТА ТРАДИЦІЇ В УКРАЇНІ"

Виховний захід

ЗВИЧАЇ ТА ТРАДИЦІЇ В УКРАЇНІ

Мета:

-                    розкрити багатство і красу українських звичаїв та традицій;

-                    розвивати в учнів уміння бачити та шанувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до свого народу та його історичного минулого;

-                    виховувати любов до національної культури.

 

ПЛАН

виховного заходу

 

 

Вчитель:

Дорогі діти та шановні гості ласкаво просимо на наші світлини. Сьогодні ми будемо говорити про звичаї та традиції українського народу.

Україна – це земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Це наша мати – Батьківщина.

Дорогі діти! Всі ми з вами добре знаємо, що традиції і звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й і в його історичному минулому.

В усіх народів світу існує повір'я, що той хто забув звичаї батьків, карається людьми і богом. І він блукає по світу, як блудний син, ніде не може знайти собі притулку.

 

Ведуча 1.        Тарас  Шевченко звертається до України, як до матері, що вічно страждає, питається:

 «Чи ти рано до схід сонця

 Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

 3вичаю не вчила?»   

 

Діти виконують пісню: «Зеленеє жито…»

 

Ой, зелене жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито женці жнуть.

Хорошії гості мене ждуть.                                                                                         

Ой, зелене жито, зелене.

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом.

Хорошії гості за столом гості  

Ой, зелене жито, зелене у мене.

Хорошії гості у мене

Зеленеє жито при межі,

Хорошії гості до душі.                       

Ой, зелене жито, зелене.

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито ще й овес.

Тут зібрався рід наш увесь.

Ведуча 1. 

У час духовного відродження нашого народу, все уважніше вдивляємося в його історію, все частіше звертаємося до нашого минулого.

Ведуча 2.  

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом — казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, які шанувалися нашим народом з діда-прадіда.

 Вчитель:

Та ніщо так не чарує дитячі душі і не залишається в глибинах пам'яті, а потім згадується протягом усього життя, як безпосередня участь у традиційних народних святах та обрядах.

 Нема, либонь, жодної людини, яка б із великим задоволенням не згадувала б ті перші дитячі враження:

— від колядування;

— від Великодніх писанок, пасок, та освячення верби у Вербну неділю;

— від Купальських вінків, жіночих хусток;

— від пісенного українського весілля;

— від вишитих жіночих та чоловічих сорочок;

— від вишитих рушників .

 

Відродженням культурної пам’яті народу є український рушник.

 

Ведуча 1.   

Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей його дарували старостам і зустрічали молодих після шлюбу. З ним збирали в дорогу чоловіків та синів. Проводжали людину в останню путь.

Учень 1   — Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому підносили давню слов'янську святиню — хліб і сіль.

 

Учень 2 — Він був і є взірцем людської працьовитості, адже за кількістю та якістю рушників в оселі складається певна думка про господарів, а особливо про господиню.

 

Учень 3 — Двічі на рік прикрашали житло рушниками — це  на Різдво і Паску.

Учень 4  – В народній пісні мати навчає дочку:

                     «Тримай хаточку, як у віночку

                         А рушник на кілочку,

                         Тримай відерця всі чистенькі

                         І водиці повненькі.»

Учень 5  –

Із 16 -17 ст. На теренах України – у Києві, Чернігові, Корці, Львові створюються цехи, у яких виготовляють вишивки.

Із 19 ст. Вишивка стає ремеслом. І донині чимало мешканців України займаються вишиванням. Цей вид мистецтва глибоко пов’язаний із народними традиціями, побутом, релігією. Вишивкою займаються переважно дівчата і жінки. Аж до другої половини 19 ст. Кожна дівчина повинна була вміти ткати, вибілювати й вишивати рушники, скатерті, одяг.

Основною функцією вишивки є оздоблення одягу й тканин. Також це мистецтво мало ритуальне значення – використовувалися символи-обереги.

Кожний регіон України має свої особливості виконання вишиваних творів, їх композиційної побудови, використання технік та кольорової гами.

На Волині основним кольором був червоний, який доповнювався чорним, синім або зеленим.

На Київщині основним кольором також був червоний, доповнювався чорним та жовтим.

На Буковині при виготовленні вишивки використовували білий, червоний, чорний, жовтий та синій кольори ниток.

На Полтавщині вишивали охристо-золотими, блакитними, темно-синіми, зеленуватими кольорами.

Львівські майстрині використовували червоний, синій, білий, зелений, жовтий кольори.

Взагалом, Україна знає близюко ста способів вишивання.

Учень 6 —У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією. Український рушник не раз в своїх творах оспівували поети і письменники.

Виконується пісня А.Малишко «Пісня про рушник».

    Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

    І водила мене у поля край села. 

    І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

    І рушник вишиваний на щастя дала,   

    На щастя на долю дала.

    Я візьму той рушник, простелю, наче долю, \   

    В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

    І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

    І дитинство, й розлука, і вірна любов

    Й твоя материнська любов.

 Вчитель. 

 Гарним звичаєм на Україні була і дівоча коса. Во­на була своєрідною візиткою охайності.

Ведуча 2. 

В усіх родинах існував непорушний звичай — піднявшись ранком, дівчина мусила насамперед «навести  лад»  —  розчесати волосся та заплести косу.

Учень 7  -     За давнім звичаєм, збезчещеній дівчині прилюдно відтинали косу.

 

Вчитель.

А чому в старі часи заміжнім жінкам дозволялося не носити коси?

 

Учень 8   – Тому що, прощання з дівуванням – це і було власне прощання з косою.

Ведуча 1.

Багато пісень та ліричних віршів про косу зустрічаємо і в обрядовій весільній скарбниці.

Учень 9  — Пісні про довгу косу звучать і сьогодні, але у сучасному весільному обряді їх, на жаль, дуже мало, хоч  живуть ще люди, котрі їх добре пам’ятають.

 

Хлопець.     

Старі це,  давні атрибути.

Хутірна поезія, — час її забути.

Нащо та криниця?

Нащо те відерце?

- Ах ти, чоловіче, без душі і серця!

Хочеш ти забути те, що вік любилось?

Знай же, що відерце все ще не розбилось,

Знай, що не замулена ще в гаю криниця.

Знай, що в ній і досі ключова водиця.

Знай, що запах кропу ще не перевівся,

Кущ калини в лузі все ще не одцвівся.

Золотавий місяць нам .хвилює груди.

Дарма, що на ньому побували люди.

І дівоча пісня груди розриває.

Як і споконвіку, ніжно серце крає.

Ведучий 2. 

- А ось один із сучасних ліричних віршів «Про дівочу косу» Панасюка.

 Хлопець. 

Розпустили кучері дівчата.

Підвели ще й брови для краси.

Тільки ти ходи, як вчила мати

Не обрізуй русої коси

Хай вона росте густа та пишна

Чорнобривим хлопцям на біду

Я тобі, моя чарівна вишня,

Сам у них троянди заплету.

Ллються коси, як ранкові роси.

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди, вплетені у них?

Тільки ти ходи, як вчила .мати.

Не обрізуй русої коси.

 Вчитель.

Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Дівчата плетуть вінки з квітів маку, синіх волошок, чорнобривців та дикої троянди.

Ведуча 1.

— Роблять вінки із паперових квітів і повинен бути він невисокий і охайно прилягати до голови.

 

Учень 10    — Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими могла тяжко карати кожного напасника.

 

Учень 11  — Вінки з квітів пасують тільки до дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця.

 

Ведуча 1.

— Хустка в Україні має і обрядове значення. Так при сватанні дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною.

 

Учень 12 — Був і такий добрий звичай у дівчат: коли хлопці йдуть до війська (в Армію), то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ, «вірності» в коханні.

Вчитель.

Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил.

Ведуча 2. 

— Мова вишитих сорочок — це і сукупність візерунків, і гра кольорів, і майстерність вишивальниць.

— Відтоді, мріючи про достаток, люди вишивали баранячі ріжки — як символ  багатства.

— Вишивали квіти, калину — як символ мудрості, доброти

— Вишивали барвінок — як символ немеркнучо­го життя.

— Вишивали яблучне коло — як символ кохання.

                                                                                                                      Вчитель.

 - Ставлення до сорочки, значення її в житті людини, народ закарбував в піснях, у прислів'ях та приказках:

Учень 13 —Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.

Учень 14 —У суботу має бути гарна погода, бо в суботу си­рота сорочку     

                            сушить.

Учень 15 —Як неділя, то й сорочка біла.

Учень 16 —Нема нічого, крім сорочки, в якій мати народила.

Учень 17 —Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто має синки, той

                         готує сумки.

Учень 18  – Краща своя латана сорочина, ніж чужа хватана.

Учень 19  – З Божої волі продав сорочину, та й купив солі.

Учень 20 – Великий мені пан: з чого сорочка, з того й жупан. 

Виконується пісня «А сорочка мамина …»
 

Вчитель.             

• З давніх-давен існує і такий звичай, біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджували калину.

 

Ведуча 2. 

— Кущі калини розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетягами ягід восени.

— Плоди калини, за народними уявленнями здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.

 

Вчитель.

— Без калини не уявити пісенної народної творчості, а пісень про калину не злічити.

Учень 21  —  Ой у лузі при дорозі

        Зацвіла калина.

Учень 22  —  Ой у лузі калина.

Учень 23  —  Ти червона калинонька.

       Чому листя опускаєш.

Учень 24 —  Ой у лузі калина стояла.

Учень 25  —  Гей, у лузі червона калина, гей гей поxилилася

Чогось наша славна Україна гей, гей зажурилася.

А ми тую червону калину гей, гей піднімемо.

А ми  ж свою славну Україну та розвеселимо.

Учень 26   – Калина — це той символ, що і пам'ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. Калина це символ рідної хати, отчого краю, батькової хати. Козак,
умираючи на чужині, просить:

Козак.

Казав собі насипати високу могилу,

Казав собі посадити в головах калину.

Будуть пташки прилітати калиноньку їсти.

Будуть мені приносити від родоньку вісті.

Вчитель.

—Калина в народних піснях живе, й болить,

вона радиться, до неї звертаються, і вона промовляє:

Хлопець. 

Калино, калино, чого в лузі стоїш,

Чом не процвітаєш.

Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш?

 Дівчина.

Суші не боюся, дощу не бажаю.

Стою та думаю — процвітати маю.

Процвіту біленько — всі люди узнають,

Пристигну червоно — зверху обламають.

 Вчитель.

 -  Здавна одне з найпоширеніших дерев в Україні була і є верба.

— Без верби і калини нема України — кажуть у народі.

 

Ведуча 1.

— Вербою обсаджували ставки, береги річок, дороги — верби укріпляють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.

 

Вчитель.

   В народних піснях говориться:

 

Учень 27

                  В кінці греблі шумлять верби,

                   Що я й насадила».

Учень 28 — «Край берега, у затишку

                   Прив'язані човни,

                   А три верби схилилися

                    Мов журяться вони».

Учень 29  -  Ой у полі вербиченька,

                       Там стояла криниченька».

Ведуча 1. 

—Як символ, увійшло дерево і в .християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним.

 

Учень 30

 —На вербній неділі, вербу осв’ячують, а потім додому несуть і б'ють нею хатніх, а в першу чергу тих, котрі ще сплять, б'ють і примовляють:

Не я б’ю, верба б’є

За тиждень Великдень,

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

 А багатий, як земля.

 

Ведучий 1.

—Свячену вербу зразу ж садили на городі. Вважали, що коли виросте дерево, то буде воно рятівним для людини на схилі віку.

Вчитель.

—Увага до цього поширеного в Україні дерева відбилось у численних спостережливих народних порівняннях та висловах:

Учень 1 — Дівка, як верба: де посалиш там і прийметься.

Учень 2 — Дівка, як верба: її не поливай, а вона росте.

Учень 3 — Гнеться, як лозина.

Учень 4 — Така правда, як на вербі груші.

Учень 5 – Не скрізь там вода, куди хилиться верба.

Учень 6  – Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла.

Учень 7 – Дме вербич – кожуха тербич.

Учень 8 – Прийде тиждень вербовий – бери віз у дорогу дубовий.

 

Ведуча 1. 

Верба улюблене дерево великого Кобзаря. Вона ніжно оспівана в чудових віршах і поемах поета.

Учень 9  –

              Реве та стогне Дніпр широкий,

              сердитий вітер завива,

               Додолу верби гне високі...

Учень 10

Під ярами над ставами

Верби зеленіють...

Учень 11

                  І над криницею верба

                  Нагнулася, як та труба...

Учень 12

                    Давно, давно колись

                    Я чув, як під вербою

                     Тихенько дівчина співала...

Учень 13

                      Як дівчина під вербою

                       Гриця заспіває...

                   

Ведуча 2.                                           

Ще довкола сніги біліють, але як тільки сонце на весну поверне і трохи потепліє, одразу ж на верболозах з'являються ніжні пухнасті котики. Це верба цвіте, нагадуючи, що весна вже не за горами.

Послухайте вірш М.Рильського «Вербова гілка».

Дівчина. 

Вербова гілка зацвіла

У мене на столі,

Як символ сонця і тепла.

Ще схованих в імлі.

Як знак зеленої весни,

Котра ще вдалині,

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

Вербова гілка на столі

У мене розцвіта...

Прилинуть, серце, журавлі,

А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла.

Вчитель.

• І закінчуємо нашу світлину такими словами:

Ведуча 1.

                         Вклонімося ж, люди, доземно,

                          Як батьківській хаті з далеких доріг...

                          Як хлібу, що матінка чемно

                          Й гостинно кладуть

                          На вкраїнський рушник!

 

Ведуча 2.        Бо ж нашому роду – нема переводу,

                         Хай пісня єднає коріння святі!

Вчитель.

                   Дай, Боже, нам віру і братнюю згоду

Разом.

                  На довгі роки і на вічні віки!

Учні співають пісню

 (Пісня про Україну.)