Виховний захід "П'єса за поемою Т. Шевченка "Катерина".

Про матеріал
На основі поеми "Катерина" Тараса Шевченка було створено п'єсу. Її можна використати під час проведення шевченківського тижня.
Перегляд файлу

П’єса за поемою Т.Г.Шевченка «Катерина»

Дійові особи:

читці,

батько,

мати,

Катерина,

карбівничий,

москаль,

дівчата.

 

Сцена оформлена в стилі української хати.


Перший читець.


Кохайтеся, чорнобриві,

та не з москалями,

бо москалі  - чужі люде,

роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине…

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в’яне, співаючи

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть – ледащо!

Кохайтеся ж чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Знущаються вами.

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

поки себе,свою долю

там занапастила.

Кличе мати вечеряти,

А донька не чує:

Де жартує з москаликом,

Там і заночує.

Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.


Нехай собі тії люде

Що хотять говорять:

вона любить, то й не чує,

що вкралося горе.

Прийшли вісті недобрії –

в поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже,

Що коса покрита:

За милого, як співати,

Любо й потужити.


Обіцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обіцявся вернутися,

Тоді Катерина

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що нехай люде

Що хотять говорять.

Виглядає Катерина…

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише…

Вичуняла та в запічку

Дитину колише.


 

Другий читець.


Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

Мати.

«Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Тане кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила…

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер – москалеві…

Доню моя, доню моя,


Цвіте мій рожевий!


 


Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько… Доню моя,

Що ти наробила?

Оддячила!.. Іди ж шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх речей,

То її послухай.

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…


А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас…»


Другий читець.


Ледве-ледве поблагословила.

Мати. «Бог з тобою!»

Другий читець.

Та, як мертва,

На діл повалилась…

Другий читець.

Обізвався старий батько:

Батько.

«Чого ждеш, небого?»

Другий читець.

Заридала Катерина

Та бух йому в ноги.

Катерина.

«Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

Батько.

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;


Молись Богу та йди собі –

Мені легше буде».


Другий читець.


Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест похилилась,

Промовила.

Катерина.

«Не вернуся! В далекому краю,

В чужу землю, чужі люде

Мене заховають;

А своєї ся крихітка

Надо мною ляже

Та про долю, моє горе

Чужим людям скаже…

Не розказуй, голубонько!

Де б не заховали,

Щоб грішної на сім світі

Люде не займали.

Ти не скажеш… ось хто скаже,

Що я його мати!

Боже ти мій!.. лихо моє,

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..»

Другий читець.

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Третій читець.

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась заверюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Подивилась на дитину:

Умите сльозою,

Червоніє, як квіточка

Вранці під росою.


Усміхнулась Катерина,

Тяжко усміхнулась:

Коло серця – як гадина

Чорна повернулась.

Кругом мовчки подивилась;


Бачить – ліс чорніє,

А під лісом, край дороги,

Либонь, курінь мріє.

Катерина.

«Ходім, сину, смеркається,

Коли пустять в хату;

А не пустять, то й на дворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій Іване!

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

З собаками, мій синочку,

Кохайся на дворі!

Собаки злі, покусають,

Та не заговорять,

Не розкажуть сміючися…

З псами їсти й пити…

Бідна моя головонько!

Що мені робити?»

Третій читець.

Реве, свище завірюха.

По лісу завило;

Як те море, біле поле

Снігом покотилось.

Вийшов з хати карбівничий,

Щоб ліс оглядіти,

Та де тобі! Таке лихо,

Що й не видно світа.

Карбівничий.

«Еге, бачиш, яка фуга.

Цур же йому з лісом.

Піти в хату… Що там таке?

От їх достобіса.

Недобра їх розносила,

Мов справді за ділом».

Катерина.

«Що, москалі? Де москалі?»

Третій читець.

Полетіла Катерина

і не одяглася.

Боса стала серед шляху,

Втерлась рукавами.

А москалі їй назустріч,


Як один, верхами.

До їх… коли гляне –

 


Попереду старший їде.

Катерина.

«Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?» -

Третій читець.

Та до його… за стремена…

А він подивився,

Та шпорами коня в боки.

Катерина.

«Чого ж утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене:

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?»

Третій читець.

А він коня поганяє,

Нібито й не бачить.

Катерина.


Постривай же, мій голубе!

Дивись – я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися,

Їй же Богу, я Катруся!»

Москаль.

«Дура, отвяжися!

Возьмітє прочь безумную!»

Катерина.

«Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!»

Москаль.

«Возьмітє прочь. Что ж ви сталі?»

Катерина.


«Кого? Мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила, -

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Мій батечку, мій братику,

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану…


З другою кохайся…

З цілим світом…Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,


Покриткою стала…

Покриткою…який сором!

І за що я гину!

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Не покинеш?..Серце моє,

Не втікай од мене…

Я винесу тобі сина.»

Третій читець.

Кинула стемена

Та в хатину. Вертається,

Несе йому сина.

Несповита, заплакана

Сердешна дитина.

Катерина.

«Осьде воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік!.. Нема!.. сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. дитя моє!

Де дінусь з тобою!

Москалики! Голубчики!

Візьміть за собою;

Не цурайтесь, лебедики:

Воно сиротина;

Візьміть його та оддайте

Старшому за сина.

Візьміть його…бо покину,

Як батько покинув,-

Бодай його не кидала

Лихая година!

Гріхом тебе на світ божий

Мати породила;

Виростай же на сміх людям!»

Третій читець.

Та в ліс з шляху , як навісна!

А дитя осталось,

Плаче, бідне…А москалям

Байдуже; минули.

Воно й добре; та на лихо

Лісничі почули.

Перший читець.

Ішов кобзар до Києва

Та сів спочивати.

Торбинками обвішаний

Його провожатий.

Мале дитя коло його

На сонці куняє,

А тим часом старий кобзар

Ісуса співає.

Хто йде, їде – не минає:

Хто бублик, хто гроші;

Хто старому, а дівчата

Шажок міхоноші.

Задивляться чорноброві –

І босе, і голе.

Дівчата.

«Дала, кажуть, бровенята,

Та не дала долі!»

Перший читець.

Їде шляхом до Києва

Берлин шестернею,

А в берлині господиня

З паном і сім’єю.

Опинився проти старців –

Курява лягає.

Побіг Івась, бо з віконця

Рукою махає.

Дає гроші Івасеві,

Дивується пані.

А пан глянув…одвернувся…

Пізнав, препоганий,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бровенята…

Пізнав батько свого сина,

Та не хоче взяти.

Пита пані, як зоветься?

«Івась». – «Какой милий!»

Берлин рушив, а Івася

Курява покрила…

Полічили, що достали,

Встали сіромахи,

Помолились на схід сонця,

Пішли понад шляхом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

 


 

 

П’єса за поемою Т.Г.Шевченка «Катерина»

docx
Додав(-ла)
Семенчук Марія
Додано
16 лютого 2022
Переглядів
456
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку