Виховний захід "Подаруй мені, мамо, хустину на згадку"
Виховний захід
присвячений Дню Матері
( для учнів 5-7 класів)
Підготувала : класний керівник 5 класу Зайченко Т. М.
Мета: ознайомити учнів з історією започаткування Дня Матері, повідати
школярам значення хустини в побуті української
родини; пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення традицій
українського народу, сприяти бажанню дітей зберігати родинні
традиції , не забувати своєї національної культури, шанувати своїх
мам, цінувати сім’ю.
Обладнання: вишиті рушники, серветки, калина, коровай, повітряні кульки, музичний центр, різноманітні хустки, квіти, плакат «Діво Пресвятая», мікрофони, образ Матері Божої.
Учні – в українському вбранні. У дівчаток на головах різнокольорові хустини і зав’язані по-різному.
Запрошені гості: бабусі, дідусі, батьки, вчителі, учні.
ВСТУП
Зала святково прибрана вишитими рушниками, квітами, витинанками, малюнками. На столі – коровай та образок Матері Божої. На ватмані написані слова:
Діво Пресвятая –
Матір матерів,
Пригорни до серця
Всіх своїх синів.
Освіти їх душі
Світлом золотим,
Виповни любов’ю
Неспокійний дім,
Научи, як землю
Берегти від зла
Розумом, діянням
І крилом тепла.
Зоре-зоряниця,
Сонце доброти,
Землю України,
Щастям освіти!
(В. Полинок).
Ведучий 1 Україна… де ще на світі така земля – квітуча, солов’їна,
барвінкова, із ясними зорями і синім небом?!
Ведучий 2 У якім краю почуєш такі пісні – урочисті і жартівливі,
сумні і веселі, ніжно задушевні й мелодійні?!
Ведучий 1 У якій стороні зустрінуть вас так гостинно – хлібом-сіллю
на вишитім рушнику, щирим словом, щедрим столом?!
Ведучий 2 Чи є ще де на планеті народ, такий багатий чудовими
традиціями та звичаями, сповненими краси і поезії?!
Ведучий 1 І яка жінка світу зрівняється з українкою – вродливою і
співучою, ніжною і вірною, господинею і рукодільницею,
Берегинею і Матір’ю?!
Ведучий 2 Вшануванню Матері ми приурочуємо сьогоднішнє родинне
свято. І, як усе родинне свято, за доброю традицією
українців, його розпочинають господарі.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Господиня Доброго дня Вам, дорогі діти, шановні гості! Ласкаво
просимо до нашої світлиці, на хліб та сіль, на щиру
розмову, на родинне свято!
Господар Низький Вам уклін, шановні пані, дорогі наші, кохані!
Перш ніж розпочати наше торжество, я хочу запитати
наших діток: «Чи знаєте ви, коли і звідки прийшло до нас це
свято – День Матері?»
Діти Розкажіть. Будь ласка!
Господиня Як і кожне свято, День Матері має свою історію. Маленька
американка Анна Джервіс втратила найдорожчу у світі
людину – маму. Серед кривдних сирітських буднів вимріяла
вона думку: люди повинні мати такий день, у який всі разом
ушановуватимуть і матір-неньку, і матір-землю, і Матір
Божу.
Господар І на її клопотання 1 1914 році Конгрес США встановив нове
державне свято – День Матері. Невдовзі його узаконило ще
чимало країн.
Господиня А з 1929 року з ініціативи Союзу українок започатковано
цей урочистий день на Галичині. Він став родинним, і
громадським.
Господар Тієї днини діти дарували матусям усе, що самі заздалегідь
приготували, - квіти, малюнки, вишивки, вручали листи-
сповіді. По обіді йшли до церкви, де славили матір земну і
ту, що подарувала світові Сина Божого. А потім
починалися гуляння. Красиве було свято…
Господиня З 1939 року після приєднання Галичина до Радянської
України, це свято замінив Міжнародний жіночий день, який
вшановував переважно жінку-трудівницю. Жінка-мати,
Берегиня роду, згадувалася побіжно. А Матір Божу взагалі
заборонялось згадувати.
Господар У відродженій Україні відроджується й свято. І я попрошу
до слова шановну пані вчительку – другу матір наших дітей.
Вчителька. Спасибі, щ о назвали мене цим високим словом. Мені, як
Матері і вчительці, добре відомі ті почуття, які
переповнюють серце кожного з вас. Мабуть, найкраще висловити їх словами поезії.
Як дітей колишеш ти недремно,
То не раз змахнеш краплину поту,
Що ж, прислів’я мовить недаремно:
«Хто не мав дітей – не мав клопоту».
А зростуть, то скільки дум у неньки,
І тривог за їхнє кожне діло.
Голова боліла від маленьких,
Від дорослих – серце заболіло.
Але що ті клопоти й тривоги,
Бо хіба із щастям їх зрівняти,
Як дитя, зіп’явшися на ноги,
Перший крок ступає по кімнаті.
Як почуєш ти уперше: «Мамо!»,
Як до школи поведеш за руку,
Як уже й одержиш телеграму:
«Мамонько, вітаю із онуком!»
Добре ж, як себе пізнать в дитині,
Знать: вона твої продовжить роки.
Добре дати світові людину,
І людині дати світ широкий.
Дарувати їй цвітіння рясту,
Сині гори, неспокійні ріки…
Хто не мав дітей – не звідав щастя,
Долею обкрадений навіки.
Шановні жінки, дорогі матері! Нехай щирі слова, які прозвучать сьогодні з уст ваших дітей, будуть ще однією даниною любові вашій, невсипущій турботі вашій, натрудженим вашим рукам і красі вашій!
( Виходять діти, звертаються до матерів)
- Мамо! Немає милішого слова,
Ти ж бо життя і творіння основа,
Пензель, перо надихались тобою,
Вічна ти в пісні – з болем, любов’ю.
- О матері! Це ж ви вручали
Замріяну і ніжну віть…
Навчали по землі ходить,
Навчали чесними очима
У майбуття зоріть.
- Кожна моя дорога –
Зморшка нова у нені,
Кожна моя тривога –
Пасемце сиве у неї.
- Руки ласкаві цілую,
Скільки з них випито сили:
Жали вони і косили,
Прали і тісто місили…
- Здолала усе й заспівала дзвінко
Лиш ти, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
Зажинки святкуєш,
Мрій сієш барвінки.
Лиш ти, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
- О мамо! Мелодіями молодієш…
Надійно торкаючись до твого плеча.
Вже стільки ти вдіяла…
Скільки ще вдієш!
і гідна пісень,
І пісні – звучать!
( Лунає «Пісня про маму»: слова та музика Наталії Май,
виконує Костійчук Леся )
Дощ накрапає тихесенько –
Сонця немов не було.
Мамо, матусю, ріднесенька,
Чом посивіло чоло?
Приспів:
Мамо, мамо, серденько,
Сонечко моє,
Не журись матусенько,
Я у тебе є.
Мамо, мамо, серденько,
Зіронька ясна.
Хай тебе, матусенько
Лихо обмина.
Зірка в долонях розтанула –
Не дочекалась весни.
Мама на мене поглянула –
Стало тепліше мені.
Приспів:
Мамо, мамо, серденько,
Сонечко моє,
Не журись матусенько,
Я у тебе є.
Мамо, мамо, серденько,
Зіронька ясна.
Хай тебе, матусенько
Лихо обмина.
Господар Дні дитинства – наче плин води,
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна знадок,
Пам’ять зостається назавжди.
Господиня Хіба ж можна забути… колисонька з немовлятком, яке
покліпує вже сонними оченятами, а над ним матуся
виспівує (співає господиня або хтось з матерів чи бабусь).
Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон в дрімоти:
- Де ми будем ночувати?
- Де хатинка теплесенька,
Де дитинка малесенька.
Там ми будем ночувати,
Дитиноньку колихати.
Учні
- Мамо! Матусю! Нене!
Вдячний тобі я за ласку,
За колискову пісню
І за дитячу казку.
- Дай мені мамо, хустину на щастя,
Хай буде на згадку вона,
Щоб не була поміж нами далека
Навіть чужа сторона…
(Виходять дівчатка, пов’язані хустинами)
Господиня А яка українська жінка без хустки? Зберігає
український народ, як давній символ, пам’ять про хустину.
Це перша ознака одягу жінки. Хустка – широко розповсюджена по всій Україні.
Способи пов’язування були різними ( дівчатка демонструють).
У північних районах хустину пов’язували під підборіддям , а кінці – на маківці ( цьому передувало зав’язування двох невеликих платків, один з яких проходив під підборіддям).
На Київщині кінці хустки зв’язували навколо шиї та на потилиці.
На Середньому Подніпров’ї хустину зав’язували так, щоб залишити відкритим денце очіпка.
На Подніпров’ї носили хустку поверх іншого шапкоподібного убору – очіпка, на Львівщині – поверх бавниці, тканої червоної стрічки, що обрамлювала чоло.
Учениця. Хустка – щоденний одяг. Цей головний убір завжди був
виразником естетичних поглядів українок , яскравим декоративним елементом їхнього вбрання.
Учень. Він підкреслював святковість чи буденність одягу, інформував
про родинний ,матеріальний чи правовий статус жінки, нагадував
її обов’язки. Наприклад, на Чернігівщині засватана дівчина носила хустку з прикріпленою до неї квіткою.
Учениця. Хустка, якою жінки покривали голову, щоб не «світити
волоссям», все ж залишала відкритим обличчя, що свідчить про
волелюбство українок. Згадаймо головні убори мусульманок Кавказу. Паранджа затіняла дівчині не лише обличчя – весь світ. Її віддавали заміж, не питаючи згоди. На Україні ж був час, коли дівчата самі сватались до хлопців.
Учень. А скільки чудових традицій і обрядів пов’язано з хустиною.
У кожній родині , де підростала дівчина , розмальована, на
коліщатках скриня мала повнитися хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися гостям і сусідам неодмінно показували, приспівуючи.
Учениця. Я не панна – я господиня,
У мене хусток повна скриня.
Учень. Хустка здавна відігравала й важливу оберегову , магічну
функцію. Чи не через те так широко й значуще фігурує вона в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина підносила старостам хустку на хлібі , й закінчуючи «покриванням» молодої.
Учениця. Хустка , якою «покривали» молоду, зберігалася нею потім усе
життя. Чи не від цього й повір’я: хустка , якою матір вводить молодих до хати і виводить із хати під час весілля , мусить бути світлою, ясною.
Учень. Під час заручин мати виносила решето з хусткам
і обдаровувала ними подружок молодої. Вони накидали хустини на плечі та йшли в танок.
Учениця. Під час викупу молоду садовили на стілець, покритий
хусткою. Молодий віз до молодої фату на тарілці, під якою лежала хустина, подарована свекрухою. Нею другого дня вона пов’язувала невістку.
Учениця. Випроводжаючи до шлюбу, дружки співали:
Ой батеньку , голубоньку,
Перейди нам доріженьку,
Бо ми їдем до шлюбоньку.
Ой там же нам ручки зав’яжуть,
Та щиреє слівце скажуть.
Ой, білою хустиною
Та з вірною дружиною.
Учениця. Хустиною під час вінчання пов’язували руки молодих на знак міцного брачного союзу, міцної сім’ї.
Молодицям виходити поміж люди без хустини вважалося непристойним.
Учениця. Чоловік дарував дружині хустину в знак любові, довір’я, злагоди, поваги. Ось у одній із жартівливих пісень дружина співає:
Як поїхав мій миленький
На базар , до рідні,
Купив мені хустиночку –
Ось вона на мені,
Щоб я його голубом звала,
Щоб я йому правду казала…
Я й не буду голубом звати,
Я й не буду правди казати.
Учень. Удівство позначалося чорною хустиною – символом суму, болю, жалю. У церкву заміжня жінка, дівчина не має права заходити без хустини.
Учениця. Білу хустину ( носовичок ) дарують рідні новобранцеві ,щоб здоровий вернувся з військової служби, зберігши її , як пам’ять.
Коли син вирушав у дорогу , мати зав’язувала у білу хустину чи вишитий рушник хліб , щоб не забував батьківського порогу.
( Лунає «Пісня про рушник»: музика Г. Майбороди, слова А. Малишка, виконує хор школи)
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Учень. Безліч , безліч поетичних і таких знайомих картин та образів, що спливають у пам’яті при цьому теплому , мов дотик рідної долоні, слові хустка…
Учениця. То ж хочеться, щоб вона була сьогодні не просто модною деталлю на деякий час, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів – оберегом.
Учениця. Українські хустини бувають різного кольору і з різними візерунками: квітчасті , з геометричним орнаментом.
Якщо для Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраві ,барвисті відтінки, то на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважав орнамент червоного, чорного та синього кольорів.
А от для Полісся здебільшого характерний червоний та чорний кольори , білий.
Учениця. Носили ще жінки величезні хустки – опиначки. Вони були з товстих шерстяних ниток, рябого кольору. Накидали їх поверх легеньких хустин та кожушків, в основному , старі жінки.
Учень. Як символ української хустини присутній у колишніх козацьких піснях:
Їхав козак на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
Прощай милая, чорнобривая,
Їду в чужу сторононьку.
Дай же , дівчино, хустину,
Може , в бою я загину.
Темної гочі накриють очі,
Легше в могилі спочину.
Дала дівчина хустину,
Козак в бою загинув.
Темної ночі накрили очі,
Щоб у могилі спочинув.
Учениця. Хустина пройшла крізь віки, і нині вона незамінний предмет нашого побуту, традицій, ритуалів.
Дай мені , мамо, хустину на щастя,
Хай буде на згадку вона,
Щоб не була поміж нами далека
Навіть чужа сторона.
Подаруй мені,мамо , хустину
Із червоним, як мак бережком
Запишаюся в ній, як дитина,
Як калина під білим сніжком.
Та хустина мені нагадає,
Як і ти молодою була.
І від років вона не линяє,
Тільки юність твою узяла.
Посивіло волосся в матусі,
І у зморшках вже стало чоло,
А от хустка лишилася й досі,
І на ній все цвіте, що було.
Квіточки про любов пам’ятають,
Як купив ту хустину татусь
І як маму любив, вони знають…
Та заплакана мама чомусь.
Не цурайтесь хустинок, дівчата.
Що ж ви носите тільки шапки?
На хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.
- Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла,
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати рідненька стоїть на високім порозі
Та й думає мати: «Як маються діти мої…»
А діти світами, а діти у веснах і зимах,
Приїдуть і скажуть: «Нам двері, матусю, втворіть».
І доти всі діти живуть по світаї молодими,
Допоки чекають, допоки живі матері.
Виходять два хлопчики і дві дівчинки з запаленими свічками, стають біля образу Матері Божої.
1-а дівчинка З ласки Твоєї, Маріє,
Сонце на світі гріє,
День устає над нами
З ласки Твоєї, мамо.
1-й хлопчик З ласки твоєї, Маріє,
Зернятко у колосі зріє,
Бачать сліпці дорогу,
Линуть молитви до Бога.
2-а дівчинка Маріє, Веселко миру,
Найкраща з усіх людей,
Прийми цю молитву щиру
Від українських дітей.
2-й хлопчик В сіру осінь чи зимою
До осель наших прилинь,
Стань нам літом чи весною,
Обмий чистою росою,
Пригорни нас до грудей
І ніколи не покинь!
1-а дівчинка (читає молитву за батьків)
Всемилостивий Боже! Дякую Тобі за наших батьків та за все те добре, що Ти подав через них. Вони виховують мене, навчають любити Твої Святі заповіді, не грішити. Я люблю їх і хочу завжди шанувати й слухати. А Ти, Господи, поможи мені у цьому. Благослови їх, Господи, добром, здоров’ям та довгим щасливим життям, хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися потіхи від своїх дітей. Амінь.
Господар Споконвіку перед тим, як сісти до столу і спожити дарів Божих, українці звертались до їх Творця. Тож після щирої молитви наших дітей запрошуємо на святковий коровай, який приготували ніжні, дбайливі материнські руки.
Господиня Ласкаво просимо, дорогі діти, шановні гості!
( Вносять святковий коровай і пригощають усіх присутніх, звучить у записі ніжна мелодія).
про публікацію авторської розробки
Додати розробку